Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

18.4. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. цьому аспекту присвячував ст. 426 та 427. Стаття 428 є загальною як для Кодек-су, так і для його шостого розділу. Ознайомимося із зазначеними статтями.

“Стаття 426. Виконання судових доручень іноземних судів і звер-нення судів України з дорученнями до іноземних судів

Суди України виконують передані їм в установленому порядку дору-чення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вру-чення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли:

1) виконання доручення суперечило б суверенітетові України або за-

грожувало б безпеці України;

2) виконання доручення не належить до компетенції суду.

Виконання доручень іноземних судів про проведення окремих проце-

суальних дій провадиться на основі законодавства України.

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів Украї-ни з іноземними судами визначається законодавством України і міжна-родними договорами України.

Стаття 427. Виконання в Україні рішень іноземних судів і арбіт-ражних судів

Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів визначається відповідними міжнародними договорами України. Рішення іноземного суду або арбітражного суду може бути пред’явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання рішенням законної сили.

Стаття 428. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про цивільне судочинство, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору”.

У проекті Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. зазначені аспекти, на наш погляд, опрацьовано краще. У цьому можна пересвідчи-тися, процитувавши відповідні статті з цього проекту.

“Глава 116. Визнання та виконання рішень іноземних судів

Стаття 1620. Чинність рішень іноземних судів на території України

1. Рішення іноземних судів, що за своїм характером не потребують виконання, визнаються чинними в Україні, якщо немає заперечення про-

239

ти такого визнання, яке має бути подане у письмовій формі до будь-якого суду України.

2. У разі наявності заперечень рішення іноземного суду підлягають визнанню в порядку судового засідання, після того як суд України вста-новить, що:

1) рішення іноземного суду набуло чинності у державі свого поход-ження;

2) справа не належить, згідно із законом України, до виключної ком-петенції судів або інших органів України;

3) відповідач у справі не був позбавлений можливості судового захи-сту, а якщо він недієздатний — мав можливість залучити до участі у справі процесуального представника;

4) у судах України не ведеться провадження у справі між тими сами-ми сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке було розпочате раніше, ніж справа, рішення в якій підлягає виз-нанню.

Стаття 1621. Виконання рішень іноземних судів

1. Рішення іноземних судів підлягають виконанню в Україні, якщо міжнародна угода, укладена Україною з відповідною іноземною держа-вою, передбачає виконання судових рішень.

2. Клопотання позивача або іншої зацікавленої особи про виконання рішення іноземного суду розглядається судом України у відкритому су-довому засіданні. Суд дає дозвіл на виконання іноземного судового рі-шення після встановлення, що:

1) рішення підлягає виконанню в країні свого походження;

2) рішення відповідає вимогам, встановленим у п. 2 статті 1620 цьо-го Кодексу”.

Перейдемо до Конвенції СНД про правову допомогу і правові від-носини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р. П’ять її статей безпосередньо стосуються розглядуваного питання. Про-цитуємо ці статті.

“Стаття 51. Визнання і виконання рішень

Кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвен-цією, визнає і виконує такі рішення, винесені на території іншої Дого-вірної Сторони:

а) рішення установ юстиції з цивільних і сімейних справ, включаю-

чи затверджені сторонами мирові угоди з таких справ і нотаріальні

акти щодо грошових зобов’язань;

б) рішення судів з кримінальних справ про відшкодування шкоди.

240

Стаття 52. Визнання рішень, що не вимагають виконання

1. Винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін рішен-

ня, що вступили в законну силу, які не вимагають за своїм характером

виконання, визнаються на території інших Договірних Сторін без спеці-

ального провадження, якщо:

а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли ра-

ніше з цієї справи рішення, яке вступило в законну силу;

б) справа згідно з цією Конвенцією, а у випадках, що нею не перед-

бачені, згідно із законодавством Договірної Сторони, на території

якої рішення має бути визнане, не належить до виключної компе-

тенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.

2. Положення пункту 1 цієї статті стосуються і рішень з опіки і пік-

лування.

Стаття 53. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення

1. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення підлягає вико-нанню. Воно може бути подане і до суду, який виніс рішення у справі за першою інстанцією. Цей суд надсилає клопотання суду, компетентному винести рішення за клопотанням.

2. До клопотання додаються:

а) рішення або його завірена копія, а також офіційний документ про

те, що рішення вступило в законну силу і підлягає виконанню,

чи про те, що воно підлягає виконанню до вступу в законну силу,

якщо це випливає із самого рішення;

б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене

рішення, яка не взяла участі у процесі, була належним порядком і

своєчасно викликана до суду, а у випадку її процесуальної не-

дієздатності була належним чином представлена;

в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент

його пересилання;

г) документ, що підтверджує угоду сторін у справах з договірної під-

судності.

3. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення і прикла-

дені до нього документи забезпечені завіреним перекладом на мову за-

питуваної сторони або на російську мову.

Стаття 54. Порядок визнання і примусового виконання рішень 1. Клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішень, передбачених у статті 51, розглядаються судами Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання.

241

2. Суд, що розглядає клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що умов, перед-бачених цією Конвенцією, дотримано. У випадку, коли умов дотримано, суд виносить рішення про примусове виконання.

3. Порядок примусового виконання визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове ви-конання.

Стаття 55. Відмова у визнанні і виконанні рішень У визнанні передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо:

а) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої

винесено рішення, воно не вступило у законну силу або не підля-

гає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає вико-

нанню до вступу в законну силу;

б) відповідач не взяв участі у процесі внаслідок того, що йому або

його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вруче-

но виклик до суду;

в) у справі між тими ж сторонами про той же предмет і за тією ж під-

ставою на території Договірної Сторони, де має бути визнано і ви-

конано рішення, було вже раніше винесено рішення, що вступило

у законну силу, або є визнане рішення суду третьої держави, або

якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено

провадження у даній справі;

г) згідно з положеннями цієї Конвенції, а у випадках, нею не перед-

бачених, згідно із Законодавством Договірної Сторони, на тери-

торії якої рішення має бути визнано і виконано, справа стосується

виключно компетенції її установи;

д) відсутній документ, що підтверджує угоду сторін у справі дого-

вірної підсудності;

е) закінчився термін давності примусового виконання, передбачений

законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення”.

Розглянемо, як визнання та виконання судових рішень регламенту-ються двосторонніми міжнародними договорами України. Для прикладу візьмемо ст. 52 “Договору між Україною і Республікою Польща про пра-вову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних спра-вах” від 27 травня 1993 р. Зауважуємо, що ця стаття не єдина з цього питання. Загалом розд. VІІ Договору визнанню і виконанню рішень при-свячує ст. 48, 49, 50, 51, 52 і 53.

242

“Стаття 52. Порядок визнання і виконання рішення

1. Визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і вико-нане.

2. При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.

3. Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і вико-нане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення. До положення про визнання і виконання належить додати його копію і копії додатків для вручення учасникам справи.

4. Якщо на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення, виконання рішення відкладено внаслідок поновлення справи або внас-лідок розгляду справи щодо скасування або зміни рішення, що набрало законної сили, на території іншої Договірної Сторони відкладається справа про визнання і виконання або справа про виконання рішення.

5. Розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень”.

Ознайомимося з текстами двох законів України, згаданих у підрозділі “Джерела права”.

У Законі № 2051-ІІІ від 19 жовтня 2000 р. зафіксовано:

“Верховна Рада України постановляє:

Приєднатися від імені України до Конвенції про отримання за кордо-ном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 р. у м. Гаага, з такими заявами і застереженнями:

1) Україна заявляє, що:

відповідно до статті 2 Конвенції центральним органом України є Міністерство юстиції України;

відповідно до статті 4 Конвенції судові доручення, які підлягають ви-конанню згідно з розділом І Конвенції, повинні бути складені українсь-кою мовою або супроводжуватися перекладом українською мовою;

відповідно до статті 8 Конвенції представник судової влади запитую-чого органу Договірної Держави може бути присутнім під час виконан-ня судового доручення, якщо можливість такої присутності підтвердже-но згодою Міністерства юстиції України;

відповідно до статті 23 Конвенції Україна не буде виконувати судові доручення, направлені з метою здійснення відомої в країнах загального права процедури виявлення в ході попереднього слухання документів;

243

2) відповідно до статті 33 Конвенції Україна робить такі застере-ження:

Україна цілком виключає застосування на її території положень гла-ви ІІ Конвенції, за винятком статей 15, 20, 21 та 22”.

Коротким є і текст Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 2052-ІІІ.

“Верховна Рада України постановляє:

Приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордо-ном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 р. у м. Гаага, з такими заявами і застереженнями:

1) до статті 2 Конвенції:

Центральним органом України є Міністерство юстиції України;

2) до статті 6 Конвенції:

органами, компетентними складати підтвердження про вручення до-кументів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управ-ління юстиції;

3) до статті 8 Конвенції:

вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянами держави походження цих документів;

4) до статті 9 Конвенції:

органом, компетентним отримувати документи, які передаються кон-сульськими каналами або, якщо цього вимагають надзвичайні обстави-ни, дипломатичними каналами, є Міністерство юстиції України;

5) до статті 10 Конвенції:

Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених статтею 10 Конвенції;

6) до статті 15 Конвенції:

якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Кон-венції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвен-ції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтверд-ження про вручення або безпосередню доставку документів;

7) до статті 16 Конвенції:

звернення про оскарження не буде розглядатися в Україні, якщо воно направлено після закінчення одного року з дати винесення рішення”.

244

Книга: Міжнародне приватне право / Дахно І. І.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право / Дахно І. І.
2.	1.2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
3.	2.1. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ
4.	2.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
5.	2.3. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ
6.	2.4. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
7.	2.5. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	3.1. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ
9.	3.2. КОЛІЗІЙНІ ПРИВ'ЯЗКИ
10.	3.3. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ НОРМИ
11.	3.4. ІНШІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
12.	4.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
13.	4.2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВОЗДАТНІСТЬ І ДІЄЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ
14.	4.3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ТА НЕДІЄЗДАТНІСТЬ
15.	4.4. ВИЗНАННЯ ІНОЗЕМЦЯ БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ ТА ОГОЛОШЕННЯ ПОМЕРЛИМ
16.	5.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
17.	5.2. ПОНЯТТЯ \"ЮРИДИЧНА ОСОБА\"
18.	5.3. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ
19.	5.4. ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНОЗЕМНИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
20.	5.5. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ
21.	6.1. ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ
22.	6.2. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ІМУНІТЕТ
23.	7.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
24.	7.2. КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ
25.	7.3. ВЛАСНІСТЬ У КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
26.	8.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
27.	8.2. ПОНЯТТЯ \"ДЕЛІКТ\"
28.	8.3. ДЕЛІКТ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
29.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
30.	9.2. СУБ'ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
31.	9.3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР
32.	9.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ
33.	10.1. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА
34.	10.2. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
35.	10.3. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
36.	10.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСПОРТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
37.	10.5. МІЖНАРОДНА ПОШТА
38.	11.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
39.	11.2. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ ПЕРЕКАЗ
40.	11.3. АКРЕДИТИВ
41.	11.4. ІНКАСО
42.	11.5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
43.	11.6. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
44.	11.7. МІЖНАРОДНІ НЕТОРГОВЕЛЬНІ РОЗРАХУНКИ
45.	12.1. Міжнародно-правові акти
46.	12.2. Законодавство СРСР
47.	12.3. Законодавство незалежної України
48.	12.4. Національний режим
49.	12.5. Пріоритет і його роль як іноземного юридичного факту
50.	12.6. Трансформація загальних норм міжнародних договорів у норми національного патентного законодавства України
51.	13.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
52.	13.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ З АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У НОРМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
53.	14.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
54.	14.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
55.	14.3. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ
56.	15.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
57.	15.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
58.	16.1. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу
59.	16.2. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя
60.	16.3. РОЗЛУЧЕННЯ
61.	16.4. ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА
62.	16.5. УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
63.	16.6. ОПІКА (ПІКЛУВАННЯ)
64.	16.7. АКТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СТАНУ
65.	17.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
66.	17.2. НОРМИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ
67.	18.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
68.	18.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
69.	18.3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ ТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
70.	18.4. ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
71.	18.5. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
72.	19.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
73.	19.2. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”
74.	19.3. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду
75.	19.4. Регламент Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України
76.	19.5. Прикінцеві зауваження
77.	19.6. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
78.	19.7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate