Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

4.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Серед численних нормативно-правових актів в Україні щодо питань власності провідними є Конституція України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 p., Цивільний (книга 3) та Господарський кодекси України.

Цивільний кодекс України, у книзі 3 "Право власності та інші речові права" дає таке визначення праву власності: "Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316)". "Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання [власника] та місцезнаходження майна" (ст. 317).

Відповідно до ч. І ст. 134 ГКУ "Право власності — основне речове право у сфері господарювання" суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на підставі права власності, на власний розсуд, одноосібно або разом з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надавати майно іншим суб'єктам для використання його на правах власності, господарського ведення, оперативного управління або на підставі інших форм правового режиму майна, передбачених цим кодексом. При цьому право господарського ведення є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням повноважності розпорядження стосовно окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством (ч. І ст. 136 ГКУ "Право господарського відання). Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення комерційної діяльності (ч. І ст. 137 ГКУ "Право оперативного управління).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про власність" власність в Україні може бути в таких формах: приватна, колективна, державна; всі форми власності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в Конституції України. По-перше, у Конституції (ст. 41, 116,

126

142, 143) щодо власності вживаються терміни "приватна", "державна" та "комунальна" і не згадується колективна власність. При цьому комунальна власність (власність територіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відокремлено від державної. По-друге, на відміну від Закону "Про власність", у Конституції йдеться не про рівноправність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (ч. 4 ст. 13).

Суб'єкти права власності. Суб'єктами права власності вважаються Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2, 318 ЦКУ)..

Цивільний кодекс України визначає такі форми права власності:

• право власності Українського народу (ст. 324);

• право приватної власності (ст. 325);

• право державної власності (ст. 326);

• право комунальної власності (ст. 327).

Господарський кодекс виокремлює ще й підприємства колективної власності. Таким підприємством вважається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ч. І ст. 93 ГКУ "Поняття підприємства колективної власності").

Суб'єктами права власності відповідно до ст. 3 Закону України "Про власність" можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власниками майна в Україні у разі придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування".

Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Суб'єктивне право власності визначається Законом України "Про власність" та ЦКУ як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Кожне

127

із зазначених повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Так, при здаванні майна до камери схову володіння ним здійснює охоронець; орендар володіє і користується зданим йому в оренду чужим обладнанням; комісіонер володіє і розпоряджається речами, зданими на комісію. Проте ні охоронець, ні орендар, ні комісіонер власниками майна, що перебуває в їхньому володінні, не стають. Право власності продовжує належати тому, кому воно належало до здавання майна на збереження, в оренду чи на комісію.

Можливі й такі випадки, коли права володіння, користування і розпорядження одночасно зосереджуються в особи, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державним підприємством, належить державі, а не підприємству, яке ним володіє, користується і розпоряджається).

Державна власність, як і раніше, є основою економіки України. Навіть після приватизації її питома частка досить значна [47; 81]. До державної власності в Україні згідно із Законом "Про власність" належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської — Автономна Республіка Крим, комунальної власності — адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад (відповідно до ст. 142 Конституції України суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ і міст).

Об'єкти загальнодержавної власності. Згідно із чинним законодавством (п. 5 ст. 116 Конституції України) управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" Кабінет Міністрів України поклав виконання функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. При здійсненні цих повноважень їм заборонено пряме втручання в господарську діяльність підприємств.

Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного майна, його значення для народу і держави, законодавство відносить до об'єктів права державної власності:

128

• землю;

• майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утво

рюваних нею державних органів;

• майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і

внутрішніх військ;

• оборонні об'єкти;

• єдину енергетичну систему;

• системи транспорту загального користування, зв'язку та інфор

мації, що мають загальнодержавне значення;

• кошти державного бюджету;

• Національний банк України та його установи і створювані ними

кредитні ресурси;

• республіканські резервні, страхові та інші фонди;

• майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;

• майно державних підприємств;

• об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що стано

вить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її еко

номічний та соціальний розвиток.

У державній власності може перебувати й інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об'єкти комунальної власності. Певні особливості встановлено законодавством щодо управління державним майном, закріпленим за казенним підприємством. Жорсткіший характер управління майном цих підприємств з боку відповідних уповноважених органів дає підстави (з урахуванням змісту ст. 38 Закону "Про підприємства в Україні") говорити про управління казенним підприємством. Воно здійснюється міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади: "Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування".

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно із законодавством вони приймають рішення про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

129

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери їх управління (ст. 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.).

Перелік об'єктів права комунальної власності визначено в ст. 35 Закону України "Про власність". До них належать:

• майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних

ними органів;

• кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти

житлово-комунального господарства;

• майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я,

торгівлі, побутового обслуговування;

• майно підприємств;

• місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор

мації, в тому числі націоналізоване майно, передане відповідним

підприємствам, установам, організаціям;

• інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціаль

ного розвитку відповідної території.

У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність відповідної територіальної громади іншими суб'єктами права власності.

У зв'язку з поділом державної власності на загальнодержавну та комунальну Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 5 листопада 1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць. Постановою також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Передання майна здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 p., який регулює відносини, пов'язані з переданням об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або в їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатного передання об'єктів права

130

державної власності врегульовано "Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482.

Колективна власність. Охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також майно інших колективних організацій. Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприємницьку діяльність) і кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів.

В економіці України колективна власність, яка прийшла на зміну традиційній колгоспно-кооперативній та власності громадських організацій, набуває сьогодні нового характеру. Вона має значні можливості для розвитку і могла би бути використана протягом тривалого часу. Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. Стаття 20 Закону України "Про власність" відносить до нього трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юридичними особами. Водночас стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.

Приватна власність. Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності [46]. Питання власності регулюють міжнародні договори України:

• Угода "Про розподіл всієї власності колишнього Радянського

Союзу за кордоном" від 6 липня 1992 р.;

• Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова "Про

взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від

11 серпня 1994 р.;

• Угода між Україною та Республікою Білорусь "Про взаємне виз

нання та регулювання відносин власності" від 22 січня 1993 р. та ін.

Здійснювати відносини щодо володіння, користування та розпоряд

ження власністю, незалежно від її форм, можуть не тільки народ Ук

раїни, її громадяни, юридичні особи та держава Україна, а й інші держа-

131

ви, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Майно їм може належати на правах спільної (часткової або сумісної) власності цих суб'єктів права. Законодавством України допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави і створення на цих засадах змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств за участю громадян та юридичних осіб інших держав (ст. 3 Закону України "Про власність"). Тому такі спільні підприємства можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення відображено і в численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згідно із п. 3 ст. 5 Угоди про торговельні відносини між Україною та США від 6 травня 1992 p. кожна з держав дозволяє комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою територію і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання (друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери, телефакси та ін.).

Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних, осіб, спільних, підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єкти можуть бути спільними для кількох держав. Йдеться, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та сусідніх держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Стосовно громадян іноземних держав та осіб без громадянства в Законі України "Про власність" зазначено, що вони користуються правами та несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавством нашої держави (ч. 2 ст. 11). Тобто на іноземців у питаннях права власності поширюється національний режим. Це випливає з вимог Закону України "Про власність", де окремим положенням наголошено, що суб'єктами права на приватну власність крім

132

громадян України можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства (ст. 11).

Відповідно до законодавства України іноземці можуть мати у власності будь-яке майно, успадковувати й заповідати його, зокрема мають право власності на житло (ст. 12,13 Закону України "Про правовий статус іноземців"). Згідно зі ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна" покупцями об'єктів приватизації можуть бути разом з громадянами України іноземні громадяни та особи без громадянства, юридичні особи інших держав.

Деякі об'єкти в Україні не можуть належати на праві власності іноземним громадянам та особам без громадянства. Так, згідно із Земельним кодексом України іноземним громадянам, іноземним юридичним особам та особам без громадянства земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність не передаються . Ці особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

Законодавством України встановлено, що земля може надаватися іноземним суб'єктам права у користування та на умовах оренди. Так, у постійне користування (без заздалегідь визначеного терміну) земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

У Законі України "Про оренду землі" зазначено, що орендарями землі в Україні, тобто суб'єктами строкового, платного володіння і користування земельною ділянкою, необхідною для здійснення підприємницької та іншої діяльності, можуть бути міжнародні об'єднання та організації, іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства. Орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими законами України за договором оренди землі. Його умови визначено в Законі "Про оренду землі". У наведених нормативно-правових актах врегульовано питання, пов'язані з порядком та умовами укладання й дії договору оренди, орендною платою, права та обов'язки орендодавців та орендарів, захист їх прав.

Виключно користування землею іноземним суб'єктам дозволяється в більшості країн СНД (Азербайджан, Киргизстан, Узбекис-

133

тан, Україна та ін.). Водночас законодавство Естонії передбачає можливість володіння землею іноземними суб'єктами права.

Відповідно до Кодексу України "Про надра" не передаються у власність іноземним суб'єктам права й надра України. Проте вони можуть надаватися у постійне чи тимчасове користування з певною метою, наприклад для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислового розроблення родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин тощо. Кабінет Міністрів України Постановою від 8 червня 1998 р. № 841 затвердив Положення "Про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами". Іноземним юридичним та фізичним особам надра в користування надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів) з урахуванням вимог законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, Кодексу України "Про надра", інших актів законодавства. Правовою підставою користування надрами є ліцензія, видана відповідно до контракту.

У Положенні вказано, що об'єктами тендерів щодо укладання контрактів на користування надрами можуть бути:

1) окремі ділянки надр, у тому числі континентального шельфу

і виключної (морської) економічної зони України;

2) конкретні родовища або частини родовищ корисних копалин;

3) техногенні родовища корисних копалин;

4) об'єкти будівництва та експлуатації підземних споруд, не

пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд

для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів,

захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання

стічних вод.

У користування можуть надаватися окремі ділянки надр, у тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища корисних копалин або їх частини як загальнодержавного, так і місцевого значення, зокрема техногенні родовища. Порядок надання частини надр користувачам на території України визначається Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59.

Загалом питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони. Це випливає з Резо-

134

люції Генеральної Асамблеї ООН "Про постійний суверенітет над національними природними багатствами" від 14 грудня 1962 р., де закріплено право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами згідно з національними інтересами. На цих засадах ґрунтується й законодавча практика України, наприклад Закон України "Про виключну (морську) економічну зону" від 16 травня 1995 р.

До об'єктів, які не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належать такі, що затверджені Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. № 2471-ХП . Так, у власності зазначених суб'єктів права не можуть бути:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї,

зазначеної в Додатку 2 до вказаної постанови, а також спортивної

зброї та боєприпасів до неї, що купуються громадськими об'єднання

ми з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військо

ва техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива,

а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засо

би (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) державні еталони одиниць фізичних величин;

6) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації

(ці засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб

недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Цією ж постановою затверджено спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна (Додаток 2) певними суб'єктами правовідносин. Іноземці можуть мати вклади в установах Ощадбанку України чи бути застрахованими в нашій державі. Але відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та колишнього Держстраху" від 7 лютого 1996 р. № 161 вони не мають права на сертифікат, який видається на суму індек-

135

сації вкладів чи знецінення коштів в установах колишнього Держстраху і може бути використаний для приватизації державного майна. Зазначений Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" не вирішує питання про право іноземців на компенсаційні сертифікати, що могли б бути використані для приватизації державного майна.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками акціонерного товариства нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Певне майно може використовуватися іноземцями тільки на території України. Його вивезення за межі митної території нашої держави заборонено. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1094 затверджено перелік предметів промислового призначення, що застосовуються у виробничій сфері, вивезення (пересилання) яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі митної території України забороняється.

Майно, необхідне для виконання контрактів іноземними юридичними особами та громадянами, надається їм на умовах, передбачених законодавством України. Передання третім особам державного майна, яке надається в користування відповідно до контракту іноземним юридичним особам та громадянам, не допускається. Після закінчення терміну дії контракту майно (у тому числі нерухоме), придбане (споруджене, створене) за рахунок іноземної юридичної особи (громадянина), залишається у її (його) власності, якщо інше не передбачено контрактом.

Питання про користування майном, яке не перебуває у власності іноземних суб'єктів, регулюється й законодавством про іноземні інвестиції. В Україні, зокрема, передбачається користування з присвоєнням користувачем його плодів. Вище зазначалося, що користування майном може оформлятися договором майнового найму (оренди). Іноземні суб'єкти права можуть бути орендарями будь-якої форми власності майна. Це передбачає, зокрема, Закон України "Про оренду державного майна", де вказано, що орендарями можуть бути фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Особливості такої оренди визначаються законодавством України (ст. 6).

136

Отже, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, володільцями та користувачами майна в Україні, якщо це прямо та у виключній формі не заборонено законом України. У свою чергу, громадяни, юридичні особи України мають право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їм і розташоване за кордоном, у повному обсязі та відповідно до вимог місцевого законодавства.

Відповідність законодавства України конвенціям з прав людини щодо права власності. Законодавство України щодо права власності не протирічить міжнародному. Єдиним положенням у системі Європейської конвенції з прав людини та протоколів до неї, яке стосується захисту права власності та правомочностей власника, є ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Вона передбачає: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Ці положення, однак, жодним чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів". Значення цього положення підсилюється тим, що Протокол № 1 став першою багатосторонньою міжнародно-правовою угодою із зазначеного питання. До цього право на мирне володіння майном дуже узагальнено проголошувалося у ст. 17 Загальної декларації прав людини 1948 p.: "Кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна". Проте ця Декларація не має юридичної обов'язковості, хоч і набула значного морально-політичного впливу. Значні розбіжності у поглядах стосовно того, чи слід взагалі регулювати це право, і якщо так, то у якому обсязі, не дали змоги від самого початку в-нести відповідне положення до тексту Конвенції з прав людини та зумовили ту обережність, з якою воно сформульоване у Протоколі. Текст складений таким чином, що держави зберігають значну свободу щодо визначення обсягу цього права та допустимих обмежень його здійснення. До того ж, як можна побачити з тексту, Протокол прямо не гарантує компенсації в разі втручання у здійснення майнових прав. Особливістю цього положення є також те, що воно передбачає захист не лише фізичних, а й юридичних осіб, тоді як решта положень Конвенції та протоколів до неї стосується лише прав фізичних осіб.

Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.
2.	1.2. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ \"ПРАВО\"
3.	1.3. ГНОСЕОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА ТА КЛАСИФІКАЦІЇ В НЬОМУ
4.	1.4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ІСНУВАННЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА В КОЛИШНЬОМУ СРСР
5.	1.5. РЕФОРМУВАННЯ ПРАВА В УКРАЇНІ
6.	1.6. ПРОБЛЕМИ ПРИВАТНОГО І ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ
7.	1.7. МЕТОДОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	2.1. ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
9.	2.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
10.	2.3. СПОСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КОЛІЗІЙ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ
11.	2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА
12.	3.1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМНИХ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ
13.	3.2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
14.	3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
15.	4.1. СУТНІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
16.	4.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
17.	5.1. ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ
18.	5.2. ВИДИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
19.	5.3. РЕЄСТРАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
20.	5.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ
21.	5.5. ІНВЕСТУВАННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ
22.	5.6. ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
23.	6.1. СУТНІСТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
24.	6.2. МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
25.	6.3. ФОРМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
26.	6.4. ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ
27.	6.5. ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
28.	6.6. ПЕРЕМІЩЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЧЕРЕЗ КОРДОН
29.	6.7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У ФОРМУВАННІ СТАТУТНИХ ФОНДІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
30.	7.1. ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ
31.	7.2. РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ
32.	7.3. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОМІСІЙ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
33.	7.4. СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СПІВТОВАРИСТВІ
34.	7.5. АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ
35.	8.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
36.	8.2. ЗМІСТ ТА ТЕРМІНОЛОГІЯ ДОГОВОРУ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
37.	8.3. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ В УГОДАХ ПРО ЗАПОБІГАННЯ ПОДВІЙНОМУ ОПОДАТКУВАННЮ
38.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
39.	9.2. ФОРМА, ЗМІСТ І ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ)
40.	9.3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ. ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ
41.	9.4. БАРТЕРНІ ДОГОВОРИ
42.	9.5. ТОРГОВІ ЗВИЧАЇ
43.	10.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
44.	10.2. АКРЕДИТИВ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
45.	10.3. ІНКАСО В МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
46.	10.4. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
47.	10.5. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
48.	11.1. ПРИВАТНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
49.	11.2. ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ
50.	11.3. АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ
51.	11.4. МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТ
52.	11.5. ПОВІТРЯНИЙ ТРАНСПОРТ
53.	11.6. ТРАНСПОРТ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ
54.	11.7. МІЖНАРОДНА ПОШТА
55.	11.8. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
56.	11.9. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
57.	11.10. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ. МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ
58.	12.1. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
59.	12.2. КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ МІЖ ДЕРЖАВАМИ
60.	12.3. ДВОСТОРОННІ ДОГОВОРИ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
61.	12.4. ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
62.	12.5. КОНВЕНЦІЇ З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ в РАДІ ЄВРОПИ
63.	12.6. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
64.	13.1. МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
65.	13.2. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
66.	13.3. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НЕНОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
67.	13.4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ НОРМИ І СТАНДАРТИ У МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖАХ
68.	13.5. ПОРЯДОК ПРИВЕДЕННЯ У ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ. ЕКЗЕКВАТУРА
69.	13.6. ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate