Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

7.2. РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ

Регулятивна інфраструктура фондового ринку є системою регулювання ринку цінних паперів, що охоплює:

• регулятивні органи (державні органи та саморегульовані органі

зації);

• регулятивні функції і процедури (законодавчі, реєстраційні,

ліцензійні та наглядові);

• законодавчу інфраструктуру ринку цінних паперів;

• етику фондового ринку (правила ведення чесного та справедливого

бізнесу, які затверджуються саморегульованими організаціями);

• традиції та звичаї.

У міжнародній практиці розрізняють такі моделі ринків цінних паперів:

1) основна регулятивна роль на ринку цінних паперів належить

державі (Франція);

2) регулювання поділено між державою і саморегульованими

органами, добровільними об'єднаннями професійних учасників рин

ку цінних паперів (Великобританія);

3) засновані на жорстких, детально розписаних правилах і фор

мальних процедурах, ретельному контролі їх дотримання (США);

4) такі, що базуються на широкому використанні крім твердих

розпоряджень також неформальних домовленостей, традицій, реко

мендацій, погодженого стилю поводження, переговорів, розв'язання

складних ситуацій та ін. (Великобританія).

В Україні діє модель фондового ринку, наближена до Франції, коли основна регулятивна роль на ньому належить державі, тобто у

239

правовому регулюванні фондового ринку переважають приватноправові засади. Так, у Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" визначено правові засади державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. За цим законом державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

• реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу

цінних паперів та їх похідних;

• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учас

никами ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням

інтересів суспільства;

• одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про

умови їх випуску та обігу, результати фінансово-господарської

діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами

та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку

цінних паперів;

• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвес

торів і посередників на ринок цінних паперів;

• гарантування прав власності на цінні папери;

• захисту прав учасників фондового ринку;

• інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

• дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів зако

нодавства;

• запобігання монополізації та створення умов розвитку добро

совісної конкуренції на ринку цінних паперів;

• контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2

Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук

раїні").

До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів, належить передусім Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи контролюють діяльність

ВВР України. — 1996. — № 51. —Ст. 292. Введений в дію Постановою Верховної Ради від 30 жовтня 1996 р. (ВВР України. - 1996. - № 51. - Ст. 293).

240

учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники державних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ст. 5 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів, згідно зі ст. 3 цього закону, є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників

ринку цінних паперів;

• регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків

учасників ринку цінних паперів;

• надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про

фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення

контролю такої діяльності;

• заборона та припинення на певний термін (до одного року) про

фесійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності

спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення

до відповідальності за здійснення її згідно з чинним законодав

ством;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про це;

• контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску

цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (роз

міщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю дотриман

ня цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню

ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• контроль достовірності інформації, що надається емітентами та

особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних

паперів, контролюючим органам;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку

цінних паперів та контролю їх дотримання;

241

• контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку

цінних паперів;

• контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів;

• контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних

паперів;

• застосування інших заходів щодо державного регулювання і

контролю випуску та обігу цінних паперів.

Діяльність з випуску та обігу цінних паперів як виключна діяльність допускається на підставі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вона визначає перелік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом терміну дії цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"1 .

Регулювання ринку цінних паперів має свою специфіку. У міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна передбачає панування на ньому комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допускає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних банків, діяльність яких підконтрольна центральному національному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання є значним.

Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (державне регулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у його функціонування, а також непрямого впливу на цей ринок.

Засоби прямого втручання. До них належить весь комплекс законотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку

ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. Введений в дію Постановою Верховної Ради №1202-ХІІ від 18 червня 1991 р. (ВВР України. - 1991. - № 38. - Ст. 509).

242

цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними органами для введення нових та зміни старих положень і норм стосовно діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учасників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впровадження та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод, реєстрація цінних паперів тощо.

В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджені Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (Наказ № 49 від 14 березня 2001 р. "Про затвердження ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів"). Регламентовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися на ринку цінних паперів. До них, зокрема, законодавством віднесено:

1) торгівлю цінними паперами — здійснення цивільно-правових

угод з цінними паперами, які передбачають їх оплату проти постав

ки їх новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за

рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та

за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська

діяльність);

2) депозитарну діяльність — з надання послуг щодо зберігання

цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також

обслуговування угод з цінними паперами;

3) розрахунково-клірингову діяльність — з визначення взаємних

зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

4) діяльність з управління цінними паперами — здійснюється

від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі

відповідного договору щодо управління переданими у володіння

цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в

інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;

5) діяльність з управління активами — здійснюється за винагоро

ду компанією з управління активами на підставі відповідного договору

про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

6) діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних па

перів — збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних,

що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів,

щодо цих паперів, їх емітентів та власників;

7) діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — на

дання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-пра-

243

вових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Регламентовано також умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї саморегульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які її виконують, зобов'язані дотримуватися встановлених відповідно до цього закону та інших актів законодавства України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами (ст. 4 "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Система важелів непрямого впливу. До неї належать:

• контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом

кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового

відсотка;

• податкова політика держави;

• гарантії уряду щодо депозитів, кредитів, позика приватного сек

тору;

• вихід держави на ринки позикових капіталів (випуск казначейсь

ких векселів, середньострокових та довгострокових облігацій,

емісія зобов'язань державних установ та ін.), що створює пряму

конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпо

раціями;

• зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з

іноземною валютою, золотом, заходи для стимулюванню експор

ту тощо).

Інституційне забезпечення ринків цінних паперів покладається, як правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної країни, Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші державні органи. Наприклад, у США, розробленням та перевіркою виконання відповідних законів займається Комісія з цінних паперів та бірж. Регулюючі органи виконують переважно три функції, спрямовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

244

1) реєстрація всіх учасників ринку цінних паперів. Усі кандида

ти повинні задовольняти певним вимогам фінансового стану, тобто

володіти необхідним (мінімальним) власним капіталом;

2) забезпечення всіх суб'єктів економіки достовірною інфор

мацією. Це досягається передусім публікаціями проспектів емісії, що

містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та

емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед об

меженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зо

бов'язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про

зміни в складі керівних осіб фірми;

3) контроль та підтримання правопорядку на ринку цінних па

перів. Уповноважені на це органи можуть розслідувати будь-які по

рушення закону, застосовувати адміністративні заходи щодо винних

осіб, передавати справи до суду.

Крім наведених заходів державного регулювання важливе значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегульованим організаціями, якими переважно виступають фондові біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регулювання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку активно діють й інші організації, що також створюють правила поведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотримання. Це професійні асоціації учасників інвестиційного бізнесу. Вони виникають в міру ускладнення ринку цінних паперів, коли дії держави з регулювання ринку з певних причин є недостатніми. Такі асоціації виявляють нечесну поведінку окремих осіб, яка завдає шкоди не тільки членам цих асоціацій, а й ширшому колу учасників біржової торгівлі, оскільки зниження громадської довіри до фахівців підриває основи їх бізнесу, призводить до втрати прибутку. Інтереси професійних асоціацій у нормальному функціонуванні ринку цінних паперів багато в чому збігаються з інтересами держави.

На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами, до участі в яких залучаються регулятори таких ринків різних країн світу з метою об'єднання зусиль комісій із цінних паперів щодо регулювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну

245

досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству в цьому секторі. До таких інститутів регулювання ринків цінних паперів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO) міжнародні організації, регіональні утворення (ЄС) та договірні двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість країн сучасного цивілізованого світу.

Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.
2.	1.2. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ \"ПРАВО\"
3.	1.3. ГНОСЕОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА ТА КЛАСИФІКАЦІЇ В НЬОМУ
4.	1.4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ІСНУВАННЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА В КОЛИШНЬОМУ СРСР
5.	1.5. РЕФОРМУВАННЯ ПРАВА В УКРАЇНІ
6.	1.6. ПРОБЛЕМИ ПРИВАТНОГО І ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ
7.	1.7. МЕТОДОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	2.1. ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
9.	2.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
10.	2.3. СПОСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КОЛІЗІЙ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ
11.	2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА
12.	3.1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМНИХ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ
13.	3.2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
14.	3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
15.	4.1. СУТНІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
16.	4.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
17.	5.1. ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ
18.	5.2. ВИДИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
19.	5.3. РЕЄСТРАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
20.	5.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ
21.	5.5. ІНВЕСТУВАННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ
22.	5.6. ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
23.	6.1. СУТНІСТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
24.	6.2. МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
25.	6.3. ФОРМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
26.	6.4. ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ
27.	6.5. ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
28.	6.6. ПЕРЕМІЩЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЧЕРЕЗ КОРДОН
29.	6.7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У ФОРМУВАННІ СТАТУТНИХ ФОНДІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
30.	7.1. ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ
31.	7.2. РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ
32.	7.3. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОМІСІЙ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
33.	7.4. СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СПІВТОВАРИСТВІ
34.	7.5. АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ
35.	8.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
36.	8.2. ЗМІСТ ТА ТЕРМІНОЛОГІЯ ДОГОВОРУ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
37.	8.3. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ В УГОДАХ ПРО ЗАПОБІГАННЯ ПОДВІЙНОМУ ОПОДАТКУВАННЮ
38.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
39.	9.2. ФОРМА, ЗМІСТ І ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ)
40.	9.3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ. ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ
41.	9.4. БАРТЕРНІ ДОГОВОРИ
42.	9.5. ТОРГОВІ ЗВИЧАЇ
43.	10.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
44.	10.2. АКРЕДИТИВ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
45.	10.3. ІНКАСО В МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
46.	10.4. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
47.	10.5. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
48.	11.1. ПРИВАТНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
49.	11.2. ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ
50.	11.3. АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ
51.	11.4. МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТ
52.	11.5. ПОВІТРЯНИЙ ТРАНСПОРТ
53.	11.6. ТРАНСПОРТ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ
54.	11.7. МІЖНАРОДНА ПОШТА
55.	11.8. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
56.	11.9. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
57.	11.10. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ. МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ
58.	12.1. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
59.	12.2. КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ МІЖ ДЕРЖАВАМИ
60.	12.3. ДВОСТОРОННІ ДОГОВОРИ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
61.	12.4. ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
62.	12.5. КОНВЕНЦІЇ З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ в РАДІ ЄВРОПИ
63.	12.6. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
64.	13.1. МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
65.	13.2. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
66.	13.3. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НЕНОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
67.	13.4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ НОРМИ І СТАНДАРТИ У МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖАХ
68.	13.5. ПОРЯДОК ПРИВЕДЕННЯ У ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ. ЕКЗЕКВАТУРА
69.	13.6. ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate