Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

12.5. КОНВЕНЦІЇ З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ в РАДІ ЄВРОПИ

Першою конвенцією з питань міжнародного цивільного процесу, розробленою у межах Ради Європи, є Європейська конвенція щодо уніфікованого закону про арбітраж № 56, яка була підписана 1966 р. у Страсбурзі. Конвенція містить закон про арбітраж у цивільних та комерційних справах, який підлягає інкорпорації у внутрішнє право держав. Закон регулює такі питання:

• предмет і дійсність арбітражної угоди;

• порядок призначення арбітрів та передання справ на розгляд;

• процедура розгляду справи арбітрами;

• набуття чинності арбітражним рішенням та повідомлення про

нього;

• укладення мирової угоди;

• опротестування, скасування та прийняття до виконання арбі

тражного рішення;

• нагляд за примусовим виконанням арбітражного рішення.

Виходячи з необхідності встановлення балансу між основополож

ним принципом договірної свободи сторін, з одного боку, та вимогами

490

оперативного і справедливого розгляду спору — з іншого, в Конвенції широко застосовується диспозитивний метод регулювання.

Імперативний характер мають положення щодо таких питань:

• автономність арбітражної угоди;

• рівноправність сторін під час призначення арбітрів;

• свобода призначення сторонами арбітрів;

• визначення порядку та місця арбітражного провадження;

• змагальність сторін, забезпечена правом кожної сторони обґрун

товувати свої претензії та надавати докази у справі;

• відсутність у судів компетенції здійснювати розгляд чи перегляд

справ за наявності чинної арбітражної угоди;

• остаточна сила чинного арбітражного рішення.

1972 р. у Базелі було укладено Європейську конвенцію про імуні0 тет держав № 74. У ст.1–14 Конвенції міститься вичерпний перелік випадків, коли держава не користується імунітетом від юрисдикції іноземних судів. Ці положення мають переважно диспозитивний характер і застосовуються, якщо сторони правовідносин не домовилися про інше.

Отже, не може посилатися на імунітет держава, яка зобов'язалася визнати юрисдикцію іноземного суду відповідно до міжнародної угоди, чітко висловленого положення, внесеного до письмової угоди, або чітко вираженої згоди, наданої після виникнення спору, а також держава, яка виступила позивачем/третьою стороною в суді іншої держави (в такому випадку вважається, що держава визнала юрисдикцію іноземного суду).

Держава не користується імунітетом, якщо:

1) вона посилається на імунітет після прийняття рішення по суті,

якщо тільки не доведе, що факти, якими вона обґрунтовує імунітет,

не виникли пізніше;

2) судовий процес пов'язаний із зобов'язанням держави, яке за

угодою сторін має бути виконане на території країни суду;

3) держава бере участь поряд з однією або кількома приватними

особами — в товаристві, асоціації або юридичній особі, яка має своє

фактичне або офіційне місце знаходження на території країни суду;

4) держава має на території країни суду бюро, агентство або іншу

установу, через яку здійснює, так само, як і приватна особа, промис

лову, комерційну чи фінансову діяльність, і судовий процес сто

сується цієї установи;

491

5) держава не може посилатися на імунітет, якщо судовий процес стосується таких питань:

• трудового договору, укладеного між державою та фізичною

особою, який підлягає виконанню на території країни суду,

за винятком випадків, коли особа є громадянином держави-

відповідача або не має громадянства чи звичайного місця

проживання в країні суду;

• патенту на винахід, промисловий зразок, товарний знак,

фірмове найменування чи іншого аналогічного права, сто

совно якого в державі суду було подано або зареєстровано

заявку, або яке охороняється іншим чином і стосовно якого

держава є заявником або власником; у разі недотримання

державою такого права, яке належить третій особі, в країні

суду, в якій воно охороняється;

• зобов'язань держави стосовно нерухомості, яка перебуває

на території країни суду;

• прав держави на рухоме або нерухоме майно, які виникли

на підставі спадкування, дарування;

• відшкодування у зв'язку із заподіянням тілесних ушкоджень

або матеріальної шкоди, спричинених фактом, який мав

місце на території країни суду, і особа, яка заподіяла шкоду,

перебувала там на цей момент. Конвенція вимагає у таких

випадках наявності тісної прив'язки як самого делікту, так і

його наслідків до території країни суду.

В усіх інших випадках держава користується імунітетом від юрисдикції в судах інших держав — учасниць Конвенції.

Щодо імунітету від примусового виконання іноземних судових рішень, то Конвенція виходить з того, що відсутність судового імунітету не позбавляє державу імунітету від примусових виконавчих заходів. Це положення пройшло суперечливий шлях розвитку, але сьогодні вже є загальновизнаним у доктрині та практиці держав. Конвенція лише вимагає від договірних держав приводити у виконання судові рішення, винесені відповідно до положень ст. 1–14 Конвенції, якщо це не суперечить публічному порядку та правилам "lis alibi pendes". Єдиною можливістю примусового забезпечення виконання рішення для сторони, на користь якої воно було винесене, залишається звернення до компетентного суду самої держави-відповідача.

492

З метою полегшення отримання судовими органами інформації щодо іноземного законодавства у сферах цивільного і торговельного права 1968 р. у Лондоні було укладено Європейську конвенцію про інформацію щодо іноземного законодавства № 62 (Конвенція про інформацію щодо законодавства). Конвенція встановила вдале співвідношення між інтересами обох сторін правовідносин з приводу запиту щодо інформації. Інтереси надсилаючої сторони забезпечені:

• широким розумінням цивільного права, про що свідчить застосу

вання терміна "сфера", замість вужчого "галузь";

можливістю залучення до запиту питань з інших галузей права,

якщо вони стосуються основних питань, зазначених у запиті;

• обов'язковістю та оперативністю відповіді на запит;

• вимогами об'єктивного, неупередженого викладу інформації із

супроводженням її, в разі необхідності, юридичними текстами та

судовими рішеннями, а також додатковою інформацією;

• безоплатністю задоволення запитів, за винятком консультацій

приватних організацій та кваліфікованих юристів.

Інтереси сторони, що одержує, забезпечені:

• вимогою подання запиту тільки судовими органами і лише тоді,

коли розгляд справи вже розпочався, що виключає можливість

отримання іншими суб'єктами інформації, яка становить суто

академічний інтерес;

• наданням державі, до якої звернено запит, права відмовитися

вживати заходи із запиту, коли її інтереси зачіпаються справою, з

якої виникає запит, або коли вона вважає, що відповідь може зав

дати шкоди її суверенітету чи безпеці;

• вимогами максимально можливої конкретизації запиту;

• поданням запиту офіційною чи однією з офіційних мов держави,

до якої звернено запит, або доданням до запиту перекладу на ці

мови.

Додатковий протокол № 97 до Конвенції про інформацію щодо за0 конодавства, прийнятий 1979 р. у Страсбурзі, поширив дію Конвенції на кримінальну сферу, а також доповнив її у певних аспектах стосовно цивільної та комерційної сфер. Протокол передбачив можливість застосування положень Конвенції у випадках, коли розгляд справи лише передбачається (а не тільки тоді, коли він вже розпочався), а також коли запит щодо інформації виходить від інших органів та осіб, ніж ті, що діють у межах офіційної системи правової допомоги.

493

З метою зменшення економічних перешкод у цивільному судочинстві, сприяння здійсненню особами своїх прав в інших державах 1977 р. у Страсбурзі було підписано Європейську угоду про пере0 дання заяв про правову допомогу № 92. Угода передбачає, що будь-яка особа, яка бажає звернутися із заявою про правову допомогу, може подати таку заяву в державі свого звичайного проживання, а та повинна передати її потім до запитуваної держави. На виконання цього положення Договірні сторони зобов'язалися призначити один або більше надсилаючих органів, а також центральний одержуючий орган.

У 2001 р. в Москві підписано Додатковий протокол № 180 до Угоди про передання заяв, який доповнює і розвиває положення Угоди у двох основних аспектах:

1) спрощує та підвищує ефективність передбачених Конвенцією

процедур, встановлюючи зобов'язання держав:

• підтверджувати одержання заяв;

• не допускати відхилення їх без розгляду по суті;

• розглядати питання відповідно до найефективніших проце

дур внутрішнього права та у розумні терміни, у тому числі

вживати усі заходи для того, щоб рішення суду першої

інстанції було винесене впродовж шести місяців від дати

прийняття заяви. Такий самий термін встановлюється і що

до інформування надсилаючої сторони про прийняте рішен

ня та складнощі, які перешкоджають його прийняттю;

2) забезпечення спілкування між юристами та заявниками. На

запитувану сторону покладається обов'язок забезпечення можли

вості спілкування юристів, призначених представляти інтереси заяв

ників, спілкуватися із заявниками зрозумілою для них мовою, а також

покриття усіх необхідних витрат на переклад.

Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.

ЗМІСТ

1.	Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.
2.	1.2. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ \"ПРАВО\"
3.	1.3. ГНОСЕОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА ТА КЛАСИФІКАЦІЇ В НЬОМУ
4.	1.4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ІСНУВАННЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА В КОЛИШНЬОМУ СРСР
5.	1.5. РЕФОРМУВАННЯ ПРАВА В УКРАЇНІ
6.	1.6. ПРОБЛЕМИ ПРИВАТНОГО І ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ
7.	1.7. МЕТОДОЛОГІЯ ПРИВАТНОГО ПРАВА
8.	2.1. ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
9.	2.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
10.	2.3. СПОСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КОЛІЗІЙ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ
11.	2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА
12.	3.1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМНИХ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ
13.	3.2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
14.	3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
15.	4.1. СУТНІСТЬ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
16.	4.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
17.	5.1. ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ
18.	5.2. ВИДИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
19.	5.3. РЕЄСТРАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
20.	5.4. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ
21.	5.5. ІНВЕСТУВАННЯ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ
22.	5.6. ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
23.	6.1. СУТНІСТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
24.	6.2. МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
25.	6.3. ФОРМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
26.	6.4. ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ
27.	6.5. ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
28.	6.6. ПЕРЕМІЩЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЧЕРЕЗ КОРДОН
29.	6.7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У ФОРМУВАННІ СТАТУТНИХ ФОНДІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
30.	7.1. ПОНЯТТЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ
31.	7.2. РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ
32.	7.3. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КОМІСІЙ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
33.	7.4. СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СПІВТОВАРИСТВІ
34.	7.5. АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ
35.	8.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
36.	8.2. ЗМІСТ ТА ТЕРМІНОЛОГІЯ ДОГОВОРУ ПРО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ
37.	8.3. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ В УГОДАХ ПРО ЗАПОБІГАННЯ ПОДВІЙНОМУ ОПОДАТКУВАННЮ
38.	9.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
39.	9.2. ФОРМА, ЗМІСТ І ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ)
40.	9.3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ. ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ
41.	9.4. БАРТЕРНІ ДОГОВОРИ
42.	9.5. ТОРГОВІ ЗВИЧАЇ
43.	10.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
44.	10.2. АКРЕДИТИВ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
45.	10.3. ІНКАСО В МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ
46.	10.4. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ
47.	10.5. ВЕКСЕЛІ ТА ЧЕКИ
48.	11.1. ПРИВАТНОПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
49.	11.2. ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ
50.	11.3. АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ
51.	11.4. МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТ
52.	11.5. ПОВІТРЯНИЙ ТРАНСПОРТ
53.	11.6. ТРАНСПОРТ ВНУТРІШНІХ ВОДОЙМ
54.	11.7. МІЖНАРОДНА ПОШТА
55.	11.8. ДЖЕРЕЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
56.	11.9. ДОГОВІР МІЖНАРОДНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
57.	11.10. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ. МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ
58.	12.1. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
59.	12.2. КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ МІЖ ДЕРЖАВАМИ
60.	12.3. ДВОСТОРОННІ ДОГОВОРИ ПРО ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
61.	12.4. ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ
62.	12.5. КОНВЕНЦІЇ З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ в РАДІ ЄВРОПИ
63.	12.6. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
64.	13.1. МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ
65.	13.2. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
66.	13.3. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ НЕНОРМАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ
67.	13.4. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ НОРМИ І СТАНДАРТИ У МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ АРБІТРАЖАХ
68.	13.5. ПОРЯДОК ПРИВЕДЕННЯ У ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ. ЕКЗЕКВАТУРА
69.	13.6. ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate