Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.
12.6. НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ
У світі існує два типи нотаріату як соціальної функції — нотаріат латинського типу (вільний нотаріат) і нотаріат публічний, який має два підтипи: англо-американський та радянський (державний). Це відповідає поділу права на приватне та публічне, частково також поділу на систему континентального (сivil law —494
цивільного) та англо-американського (common law — прецедентного, загального) права.
Існують країни, де інституту нотаріату у звичній для нас формі немає, оскільки офіційний документ не є особливим засобом доказу в суді. Йдеться про англо-американську правову систему, в якій відсутній інститут нотаріату латинського типу — нотаріуси існують і там, але при цьому нотаріусом може бути не обов'язково юрист, частіше просто інша особа. Цій особі органами комунального управління, а не органами правосуддя (часто тимчасово і за певну плату) надається повноваження використовувати печатку з метою підтвердження простих подій, як правило, це дача показань свідків за межами суду, який розглядає справу, причому за таким документом не закріплюється привілейоване процесуальне значення.
Державний нотаріат існував у колишнього Радянському Союзі, в країнах соціалістичного табору та існує разом з латинським в окремих кантонах Швейцарії, у Португалії, в Росії, тощо. Є він і в Україні. Функції радянського державного нотаріату були досить широкими, і в цьому відношенні мало чим відрізнялися від нотаріату латинського типу. Латинський нотаріат відрізняється від публічного насамперед тим, що нотаріус латинського типу є представником вільної професії (це один із фундаментальних принципів латинського нотаріату), і його функції не обмежуються настільки, як в країнах прецедентного права.
Нотаріальний акт — ідея, яка в силу своєї двозначності (акт як дія і акт як документ) широко застосовується в контексті нотаріальної практики, оскільки потенційно охоплює такі поняття, як: нотаріальний документ, нотаріальна дія, зобов'язання, правочин, угода, воля, волевиявлення, суб'єктивне право, що дає змогу сконструювати за єдиним планом всю систему нотаріату як правового інституту, в тому числі його процесуальну сторону.
Нотаріальний акт має дві сторони — матеріальну і формальну. Матеріальна сторона — це нотаріальний документ, а формальна — відповідні нотаріальні дії (послуги), або визначена правом форма вчинення нотаріальних дій. В останньому випадку насправді йдеться про форму акта як дії, а не власне про зміст самої дії
2 жовтня 1948 р. у м. Буенос-Айресі (Аргентина) засновано Міжнародну спілку латинського нотаріату, яка є всесвітнім об'єднанням націо-нальних нотаріальних організацій. Це неурядова організація,
495
яка об'єднує нотаріати приблизно третини існуючих у світі країн. На національному рівні в Україні сформовано об'єднання нотаріусів із всеукраїнським статусом. З приєднанням українського нотаріату до Міжнародної спілки латинського нотаріату нотаріальна палата має набути нового значення.
Міжнародна спілка латинського нотаріату дає таке визначення нотаріуса "латинського типу": це юрист, покликаний надати угодам сторін у межах свободи їх вчинення "привселюдної довіри" і привселюдної форми; він є неупередженим слугою учасників і виконує завдання "привселюдної влади", будучи незалежним як від держави, так і від клієнтів. Крім посвідчення документів він консультує і наставляє тих, кому необхідний його захист. Він зобов'язаний не розголошувати службову таємницю та несе безпосередню відповідальність за помилки, допущені ним при виконанні обов'язків. Доступ до нотаріату можливий тільки по закінченні вищого навчального закладу, як це прийнято у відповідній державі щодо юристів (рішення постійної Ради Спілки від 13–15 березня 1986 р., м. Гаага). Суб'єктом нотаріальних відносин не завжди є нотаріус. Водночас суб'єктом обов'язково повинні бути одна чи кілька заінтересованих осіб. Об'єктом в нотаріальному праві є нотаріальний документ і нотаріальна дія чи послуга.
Нотаріальна діяльність є різновидом цивільно-правового процесу, але в межах безспірної юрисдикції. Нотаріальний процес є розглядом певної юридичної справи, в результаті якої права та обов'язки осіб, стосовно яких ці дії були вчинені, санкціонуються державою. Документам надається значення офіційних, що дає змогу вказаним особам набувати певного статусу і чинити певні дії [86].
Для вирішення конкретної юридичної справи нотаріус повинен попередньо з'ясувати фактичні обставини цієї справи на підставі доказів і здійснити певні операції, з урахуванням матеріальних та процесуальних норм права, безпосередньо застосовуючи їх до справи. Всі дії чиняться у заздалегідь визначеній послідовності й за чітко регламентованими правилами, а результати нотаріального процесу як різновиду юридичного процесу обов'язково оформляються у відповідних процесуальних актах — документах. Таким чином, поширення нотаріальної діяльності у кількісному та якісному аспектах сприяє піднесенню правової культури суспільства, підвищенню активності суб'єктів права у правовій сфері суспільства з метою захисту прав і законних інтересів.
496
Нині актуальною є гармонізація українського законодавства про нотаріат з європейським законодавством, а також з виробленими основними принципами латинського нотаріату, які загалом закріплені в законодавствах європейських країн. Україна затверджена на семінарі в Зальцбурзі спостерігачем у Міжнародній спілці латинського нотаріату до прийняття нового Закону "Про нотаріат", після чого український нотаріат буде затверджений членом Спілки.
Головним недоліком зазначеного чинного закону України є те, що він багато в чому ґрунтується на традиціях, які виникли за ра-дян-ських часів, у відриві від генерального розвитку нотаріату в країнах континентальної правової сім'ї, тобто тих країнах, де існує нотаріат латинського типу.
Нотаріус в Україні має право сам складати проекти будь-яких актів, але законодавець не встановлює жодного випадку, коли б складання документа належало до виключної компетенції нотаріуса. Йдеться, звичайно, не про те, що нотаріус не має виключної компетенції взагалі, а про те, що будь-який документ, який не є свідоцтвом чи іншим документом, що складається тільки нотаріусом внаслідок нормального розвитку процедури оформлення події, може в певних випадках бути запропонований для нотаріального оформлення стороною правочину. В силу рівноправності нотаріуса і клієнта важко визначитися, хто у разі суперечки матиме перевагу в оформленні приватного волевиявлення: нотаріус, для якого це волевиявлення є зовнішнім, чи клієнт, який має намір вільно виявити свою внутрішню волю.
Іноземні громадяни та представники юридичних осіб можуть звертатися за вчиненням нотаріальних дій. Такий висновок можна зробити, аналізуючи, ст. 99 Закону "Про нотаріат", де йдеться про нотаріальне провадження щодо охорони майна, яке залишилося після смерті іноземного громадянина на території України, або майна яке належить одержати іноземному громадянину після смерті громадянина України.
Щодо обов'язку нотаріуса визначити норми міжнародного права при вчиненні дій з іноземним елементом, то Законом "Про нотаріат" це питання взагалі не конкретизується, а лише передбачається, що нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми міжнародного права. Але ці питання є дуже важливими для захисту як суб'єктів — іноземного елемента цих
497
процесів, так і суб'єктів України, оскільки, приєднавшись до міжнародних договорів, вона взяла на себе зобов'язання гарантувати права цих суб'єктів на власній території.
Судді та нотаріуси під час розгляду справ з охорони та захисту прав суб'єктів цивільних відносин з іноземним елементом (ст. 26 Конституції, ст. 423 ЦПК, ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" тощо) зобов'язані не лише знати норми міжнародного права, ратифіковані Україною, а й вміти правильно застосовувати норми іноземного права, оскільки від вирішення цих питань залежать реальний захист і охорона прав іноземних суб'єктів в Україні. Отже, якщо колізійна норма міжнародного права, яку ратифікувала Україна, зобов'язує суддю, або нотаріуса застосовувати норму іноземного права, то їх відмова від цього без законних підстав порушуватиме обов'язки, взяті Україною згідно з міжнародними угодами.
У ч. 4 ст. 10 ЦПК зазначено: якщо суд у розумні терміни не визначить зміст норми іноземного права, то застосовує відповідні норми законів та інших правових актів України. При цьому в ЦПК не надається тлумачення поняттю "розумний термін". У пересічного громадянина може виникнути запитання — навіщо витрачати час, кошти, якщо одразу можна застосовувати норми законодавства України. Потребує тлумачення й питання щодо випадків обов'язкового застосування судом та нотаріусами норм іноземного права, умов його застосування або незастосування. Перешкодами на шляху застосування таких норм є певні юридичні обставини, а саме: порушення публічного порядку, основних прав та свобод, основ конституційного ладу; загроза суверенітету, коли норми міжнародного права суперечать імперативним нормам законодавства України, коли сторони за допомогою колізійних норм хочуть обійти імперативні норми законодавства України. Зловживання колізійними нормами може мати місце при зміні правового режиму майна. Так, за ст. 103 Закону "Про нотаріат", якщо міжнародним договором встановлено інші правила щодо нотаріальних дій, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси здійснюють її в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
498
Підставою для звернення до іноземних органів є норми міжнародного права, відповідно до яких повноваженнями щодо цього наділяється Міністерство юстиції. Так, з аналізу ст. 4, 15 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що розглядалася вище, правом звернення до договірної країни наділені органи юстиції, а у відповідь на таке звернення надаються відомості про чинний або такий, що діяв на їх території, внутрішній законодавчий акт і дані про практику їх застосування установами юстиції. У Конвенції зазначено, що договірні сторони несуть усі витрати, що виникають при наданні правової допомоги, а тому для її надання необхідно акумулювати певні кошти на рахунках Міністерства юстиції та встановлювати оплату за звернення по правову допомогу.
За чинним Законом "Про нотаріат" та проектом змін до нього нотаріуси мають застосовувати норми іноземного законодавства, але вони вправі також здійснювати експертизу застосування норм для конкретних правовідносин, зокрема пов'язаних з нотаріальними, сімейними (договірними), майновими та цивільними правочинами.
Нотаріальне оформлення документів від імені громадян, під4 приємств, установ і організацій України, призначених для дії за кор4 доном. Нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, здійснюється з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися. Ця вимога ґрунтується на ст. 98 Закону України "Про нотаріат", згідно з якою нотаріуси застосовують норми іноземного права, приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також роблять посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. На підставі п. 6 ст. 36 цього закону приватні нотаріуси не можуть засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчувати доручення для цієї мети. Водночас вони не обмежені в праві засвідчувати вірність копій документів, укладати інші, крім доручень, угоди, видавати свідоцтва тощо.
Дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, відповідно до укладених нею договорів (конвенцій) і норм міжнародного права, мають певні привілеї та імунітети й перебувають під юрисдикцією (компетенцією) країни, яку вони представляють, тобто на них поширюються норми національного законодавства держави, що їх акредитувала (створила).
499
Як правило, документи, складені з додержанням вимог іноземного права, своєю незвичною юридичною термінологією і використанням юридичних формул суттєво відрізняються від документів, прийнятих у правовому обороті України. Зокрема, вони можуть мати незвичні заголовки: афідевіт (письмова урочиста заява), сертифікат (свідоцтво, посвідчення, довідка), ретейнер (попередній договір про оплату), повноваження, дід (документ з печаткою — одностороння угода про відчуження нерухомості, передання абсолютного права власності на нерухомість) тощо.
Статутна декларація — урочиста заява про те, що громадянин, який її робить, урочисто підтверджує правильність своїх тверджень, Форма та умови угод можуть не збігатися з вимогами українського права. Наприклад, призначене для вчинення дій за кордоном доручення, може містити невідомі українському праву повноваження на здійснення суб'єктивних прав: на продаж фірми з усіма її атрибутами, промислового підприємства тощо. Можливим є укладення спадкоємцем договору з майбутнім спадкодавцем про відмову від спадщини.
Вперше у цивільному законодавстві України передбачено захист цивільних прав нотаріусом. Зокрема, згідно зі ст. 18 ЦКУ нотаріус захищає цивільні права шляхом здійснення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, передбачених законом.
Дозволяється засвідчувати справжність підпису громадянина на будь-яких заявах, документах, необхідних для подання до суду або до іншої компетентної установи іноземної держави, для підтвердження обставин, право посвідчення яких за законодавством України належить лише державному органові (час народження, смерті, укладення шлюбу, факт родинних відносин тощо).
У разі звернення громадян, підприємств, установ та організацій щодо оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен сприяти здійсненню їх прав та захисту законних інтересів (ст. 5 Закону України "Про нотаріат" та роз'яснити, що вони вправі звернутися по правову допомогу до адвокатських об'єднань та адвокатів, які спеціалізуються з питань міжнародного права.
Найпоширенішими документами, призначеними для дії за кордоном, є різного роду довідки, зокрема:
500
• органів РАГС;
• про те, що особа не притягалась в Україні до кримінальної
відповідальності, не перебувала під судом і слідством;
• з місця проживання (форма № 3 — неповна);
• медична довідка (форма № 082-у);
• про підтвердження громадянства;
• з місця роботи;
• з місця навчання тощо.
На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав нотаріусами в межах їх компетенції можуть оформлятися:
• дозволи батьків на укладення шлюбу їх сина (доньки) з іно
земцем;
• дозволи на постійне місце проживання за кордоном;
• дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за
кордон;
• дозволи (у вигляді заяви) батьків на усиновлення їх дітей і зміну
прізвища, ім'я та по батькові тощо.
У тексті оформлюваних нотаріусом документів, наприклад доручення, заява, нотаріусом вказуються посольство або компетентні органи країни, до якої звертається заінтересована особа.
При підготовці документів організаціями, фондами, які займаються оформленням документів для виїзду на відпочинок за кордон неповнолітніх дітей, складаються та посвідчуються в нотаріальному порядку довідки-списки про групи дітей із особами, які їх супроводжують. Тобто нотаріус повинен засвідчити підпис директора організації, фонду. Відповідно до вимог законодавства окремих іноземних країн нотаріально оформлені документи (заяви, довідки, доручення) після нотаріального засвідчення мають пройти консульську легалізацію в оригіналі, після чого здійснюється їх переклад, який також підлягає консульській легалізації. Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання. При засвідченні угод за участю іноземних громадян обов'язковим є наявність їхнього громадянства.
Документи, видані органами РАГС після 1980 р., такі, як:
• свідоцтво про народження;
• свідоцтво про смерть;
• свідоцтво про реєстрацію шлюбу;
501
• свідоцтво про розлучення;
• свідоцтво про встановлення батьківства;
• свідоцтво про зміну прізвища, ім'я та по батькові;
• довідка про сімейний стан,
повинні пройти легалізацію через управління юстиції в областях і в Міністерстві закордонних справ в оригіналі, і вже після цього нотаріус може засвідчити вірність копії та перекладу цих документів.
Документ, призначений для дії за кордоном, складається українською мовою. На прохання громадян може бути оформлений його переклад на іноземну мову за правилами засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу.
Переклад можна оформляти двома способами:
1) текст перекладу може бути викладений окремо від тексту до
кумента. В такому випадку перекладається весь текст документа, у
тому числі посвідчувальний напис нотаріуса. Під текстом перекладу
ставиться посвідчувальний напис нотаріуса українською мовою про
засвідчення вірності перекладу нотаріусом, якщо він володіє
відповідною мовою, або про засвідчення справжності підпису перек
ладача. Переклад, зроблений на окремому аркуші, пришивається до
документа і скріплюється підписом державного нотаріуса та його
печаткою;
2) виклад текстів документа та перекладу на одному аркуші. В
цьому разі текст документа українською мовою розміщується на
лівому боці, а переклад — на правому. Під українським та іноземним
текстами нотаріусом ставиться один посвідчувальний напис україн
ською мовою про засвідчення вірності зробленого нотаріусом перек
ладу чи про засвідчення справжності підпису перекладача.
Якщо нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів. Переклад документа, зроблений перекладачем, може бути викладений на папері встановленого формату.
При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен роз'яснити заінтересованим особам необхідність їх наступної легалізації. Консульською легалізацією, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом МЗС України від 15 липня 1997 р. № 98-од, є процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних
502
документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, і встановлення їх відповідності законам України чи держави перебування дипломатичного представництва, консульської установи України.
Легалізація офіційного документа означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави перебування, встановлення та засвідчення дійсності документа або справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ чи засвідчила попередній підпис, а також дійсності відтиску штампа, печатки, якими скріплено документ.
Для цього громадянину потрібно особисто або за дорученням звернутися до управління нотаріату та ліцензування юридичної практики Міністерства юстиції України для засвідчення справжності підпису нотаріуса та відтиску його печатки, а потім до Консульського управління Міністерства закордонних справ України.
Слід мати на увазі, що в порядку правонаступництва (Закон України "Про правонаступництво") на території України є чинними договори, укладені колишнім СРСР, зокрема: з Угорською Народною Республікою — про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; із Фінляндською Республікою — про правовий захист та правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах; з Алжирською Народною Демократичною Республікою — про взаємне надання правової допомоги; з Республікою Кіпр — про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах.
Питання надання правової допомоги між державами — учасницями СНД врегульовано Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Україна ратифікувала її з такими застереженнями:
• Україна бере на себе зобов'язання щодо надання правової допо
моги в обсязі, передбаченому ст. 6 Конвенції, за винятком визнан
ня і виконання виконавчих написів;
• Україна бере на себе зобов'язання визнавати і виконувати рішення,
винесені на територіях держав — учасниць Конвенції, передбачені
п. "а" ст. 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів щодо гро
шових зобов'язань.
1 ВВР України. -1991. - № 46. - Ст. 617.
503
У разі, коли це передбачено міжнародним договором України, кожна із договірних сторін приймає документи без легалізації. Як передбачено ст. 13 Конвенції, документи, які на території однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території інших договірних сторін без будь-якого спеціального засвідчення. Виходячи з цього, оформлені приватними нотаріусами документи, призначені для дії за кордоном (копії, договори, свідоцтва тощо), через відсутність на них гербової печатки (ст. 26 Закону України "Про нотаріат") у країнах-учасницях не матимуть юридичної сили. Колізія норм, що виникла в даному випадку, може бути врегульована на підставі ст. 103 Закону України "Про нотаріат". Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж у законодавстві України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Отже, документи, складені, посвідчені або засвідчені приватними нотаріусами в межах їх компетенції, матимуть юридичне значення і доказову силу, зокрема в державах — учасницях СНД, тільки за умови їх консульської легалізації.
Документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, можуть бути прийняті нотаріусом до розгляду на території України лише у разі їх консульської легалізації в дипломатичних представництвах або консульських установах України в державі перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (ст. 100 Закону України "Про нотаріат").
При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріуси повинні враховувати деякі особливості їх складання та оформлення. Зокрема, в текстах доручень, афідевітах тощо, крім прізвища, ім'я та по батькові, які мають бути записані згідно з паспортом, може бути також зазначено, під яким прізвищем, ім'ям громадянин відомий в іноземній державі. Для деяких країн у дорученнях і свідоцтвах про посвідчення факту, що громадянин є живим, крім звичайних реквізитів іноді можуть зазначатися громадянство чи національність, рік і місце народження, сімейний стан, професія тощо.
Дату складання доручення зазначають на початку або в кінці його тексту. Нотаріус вправі посвідчувати доручення незалежно від
504
терміну його дії або якщо в ньому зазначено, що воно дійсне до його припинення. Документи (листи, фотокартки, квитанції та ін.), що додаються до афідевіту на підтвердження викладених у ньому фактів, підшиваються перед афідевітом. Згідно з вимогами деяких країн наявність цих додатків повинна бути зазначена в посвідчувальному написі.
Іноді вимагається подання двох і більше примірників документа, наприклад доручення. В цьому разі нотаріус вправі посвідчити два доручення однакового змісту. Кожне з них реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій під самостійним номером. У справах державної нотаріальної контори залишається один примірник доручення, на якому зазначаються відповідно реєстрові номери та сума державного мита.
Іноземним правом може бути передбачено і особливий порядок підписання документів. Так, на дорученнях, заявах та інших документах громадянину необхідно написати у рядок згідно з даними паспорта свої прізвище, ім'я та по батькові у тій послідовності, яка зазначена у тексті документа, а потім розписатися. Наприклад, якщо в тексті документа зазначено: "Мацко Василь Іванович", то підпис має починатися з прізвища, а потім вказуються ім'я та по батькові. Якщо ж в тексті зазначено "Василь Іванович Мацко", то підпис має починатися з імені та по батькові. Якщо документ складено двома мовами — українською та іноземною — підпис у зазначеному вище порядку має бути поставлений під обома текстами за шириною аркуша.
Слід мати на увазі, що на дорученні, афідевіті, заяві тощо, призначених для дії в США, Канаді та інших країнах, неписьменний громадянин проставляє під текстом документа три хрести. При цьому мають бути присутні два свідки, які підписуються із зазначенням повністю свого прізвища, ім'я та по батькові.
Законодавством канадської провінції Квебек вимагається, щоб доручення, яке видається на ведення спадкової справи (за умови, якщо воно передбачає реалізацію нерухомого майна), було підписано поряд з особою, яка його видає, також її чоловіком (дружиною). Проте останній в тексті доручення як особа, яку представляють, не згадується.
Нотаріус може вчинити в інтересах громадянина України, якщо це передбачено міжнародним договором за участю України, і таку нотаріальну дію, як розкриття та оголошення заповіту. Порядок вчинення цих дій детально регламентується в листі Міністерства
505
юстиції України від 29 березня 1994 р. (Законодавство України про нотаріат, Київ, 1994 р., с. 134).
Посвідчувальні написи на документах, складених з урахуванням вимог іноземного права, проставляються, як правило, за формами, передбаченими чинним законодавством (Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених Наказом міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5). Проте деякі документи оформляються без проставляння на них звичайних для українського права посвідчувальних написів. Прикладом є дід, що оформляється для ведення справ із відчуження нерухомості у США. Документ складається англійською мовою на спеціальному друкарському бланку. Особа, від імені якої він оформляється, розписується в певному місці діда. На підтвердження його оформлення розписується і нотаріус та проставляє на ньому відтиск своєї печатки. Посвідчувального напису на діді не проставляють, але до нього додається переклад на українську мову, який підписується особою. Нотаріус проставляє на перекладі посвідчувальний напис про посвідчення діда. Переклад у встановленому порядку скріплюється з дідом.
У такому самому порядку оформляються формуляри для пенсійного забезпечення розписок на отримання грошових сум та звільнених розписок. Якщо особа має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання, зазначені документи здаються нею у відповідні організації чи установи за останнім місцем роботи (служби). На підставі даних, які містяться в трудових книжках, військових білетах та інших відповідних документах, на прохання заінтересованих осіб оформлюються довідки встановленого зразка про стаж трудової діяльності або проходження військової служби.
Нотаріус зобов'язаний забезпечити належну культуру оформлення документа. Переклади мають бути надруковані, не допускається написання тексту від руки. На нотаріально оформлюваних документах, призначених для дії за кордоном, прочерки не проставляються.
У разі виявлення порушень при оформленні документів з метою їх подальшої легалізації такі документи повертаються з одночасним вирішенням питання про відшкодування заподіяної з вини нотаріуса шкоди та притягнення його до відповідальності.
Книга: Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Юлдашев О. Х.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
-
Випадковий демотиватор:
Учан - анонімний форум з обміну зображеннями і жартами:
Розділи сайту
Рекомендуємо
- Степан Андрійович Бандера. Перспективи Української революції. Частина 1.
- БІБЛІЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. Переклад Олександра Гижи
- Соло на клавиатуре 9.0.2.1 + патч-кряк .zip
- Електронний телефонний довідник приватних номерів: м. Києва, Київської області, м. Тернополя, Тернопільської області, м. Львів, м. Рівне.
- Любко Дереш. АРХЕ (PDF)
- Цитати, що розміщуються на сторінках сайту УкрКнига
Інше
Тексти належать їх авторам і розміщені для ознайомлення.
Енциклопедія Драматика.
