Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Сімейне право України / Гопанчук В.С.

9.1. Поняття шлюбного контракту

Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з О. Калітенко, яка вважає, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12.

Відповідно до нововведеної ст. 27-1 КпШС України "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України".

Наведена норма стала визначальною для встановлення правових засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслідків.

Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка і жінки в шлюб. Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегулювання майнових відносин, яке буде істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин. Однак текст вищенаведених положень ст. 27-1 КпШС України є такою мірою лаконічним і загальним, що здатний викликати як у науковців, так і в представників правозастосовчих органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними.

Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право є самостійною галуззю права, і шлюбний контракт є інститутом шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки) можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу. Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними і такими, що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного права.

Не торкаючись детального аналізу проблеми галузевої приналежності сімейного права, яка поки що залишається остаточно не вирішеною в юридичній науці, вважаємо, що принагідне треба відзначити тенденції руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокрема, фактом введення інституту шлюбного контракту, розташуванням норм шлюбно-сімейного законодавства в проекті нового ЦК України. Такий підхід притаманний багатьом західним країнам з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складниками якої є: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розташування окремих інститутів, мають Германське цивільне положення 1896 р., Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси інших країн. Особливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого першою є книга про фізичних осіб та сім'ю. Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то і в цьому випадку важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімейного законодавства, що регулює відносини власності між подружжям (у тому числі спільної сумісної власності) самостійним інститутом сімейного права. Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного інституту права власності, місце якого у цивільному праві.

Не посилюють вищенаведену позицію про суто сімейно-правову природу шлюбного контракту і такі аргументи як:

можливість жінки вступити в шлюб до досягнення повної дієздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту. Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства. По-перше, можливе неспівпадіння шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного контракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовідносин з наміром вступити в шлюб. При цьому КпШС (на відміну від нового СК) не передбачав підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття. Стаття 16 КпШС України дозволяла зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб. Тому особи, які вступають в шлюб до досягнення повноліття, не набувають автоматично легітимного права на укладення шлюбного контракту.

По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи. Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди державного та комунального майна. Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод із сфери регулювання цивільного права.

По-третє, певним перебільшенням є твердження щодо можливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним із подружжя умов шлюбного контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КпШС України шлюб розривається, якщо "судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. Ніяких посилань на шлюбний контракт у цій статті немає.

Була також піддана критиці позиція О. Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність. Заперечуючи таку думку, І. Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманні зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з ідентичністю та однорідністю їх інтересів на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес. Наведені заперечення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих, хоча певною мірою вони виправдані.

Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак - є комплексним договором.

Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки.

Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів:

1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору; 2) на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін; 3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, можливо досить тривалий, час. При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне спрямування.

В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовна угода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. З цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.

В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юридичним фактом, але не є "повноцінною" угодою.

І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора. На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки - на перешкоджання настанню передбачених договором умов (ч. 2, ч. 4 ст. 61 ЦК УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно, автор має на увазі, що так могло бути при застосуванні ст. 61 ЦК УРСР), неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у новому СК України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства.

Книга: Сімейне право України / Гопанчук В.С.

ЗМІСТ

1.	Сімейне право України / Гопанчук В.С.
2.	2.1. Перші декрети Радянської влади з питань сім'ї та шлюбу, перший сімейний кодекс РРФСР, їх значення
3.	2.2. Перші декрети про шлюб та сім'ю в Україні
4.	2.3. Перший сімейний кодекс України 1919 року
5.	2.4. Сімейний кодекс України 1926 року
6.	2.5. Зміни Кодексу УРСР 1926 року у зв'язку з виданням Закону від 27 червня 1936 року та Указу від 8 липня 1944 року
7.	2.6. Основи законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, Кодекс про шлюб і сім'ю України
8.	2.7. Сімейний кодекс України 2002 року
9.	3.1. Сім'я, родинність, свояцтво: поняття та юридичне значення
10.	3.2. Зміст сімейних правовідносин
11.	3.3. Акти цивільного (громадянського) стану
12.	4.1. Поняття шлюбу
13.	4.2. Порядок укладення шлюбу
14.	5.1. Поняття та випадки припинення шлюбу
15.	5.2. Розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану
16.	5.3. Розірвання шлюбу в судовому порядку
17.	5.4. Юридичні наслідки розірвання шлюбу
18.	5.5. Режим окремого проживання подружжя
19.	6.1. Підстави і порядок визнання шлюбу недійсним
20.	6.2. Санація шлюбу
21.	6.3. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним
22.	6.4. Права добросовісного з подружжя
23.	7.1. Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин за участю подружжя
24.	7.2. Види особистих немайнових прав і обов'язків подружжя
25.	8.1. Поняття права власності подружжя
26.	8.2. Розвиток законодавства про право власності подружжя
27.	8.3. Право подружжя на спільне майно
28.	8.4. Роздільна власність подружжя
29.	8.5. Укладення подружжям угод щодо спільного і роздільного майна
30.	8.6. Поділ майна подружжя(частина 1,2)
31.	9.1. Поняття шлюбного контракту
32.	9.2. Укладення та зміст шлюбного договору (контракту)
33.	10.1. Аліментні зобов'язання подружжя
34.	10.2. Аліментні зобов'язання колишнього з подружжя
35.	10.3. Позбавлення одного з подружжя права на утримання
36.	10.4. Припинення права одного з подружжя на утримання
37.	11.1. Загальні правила визначення материнства і батьківства
38.	11.2. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
39.	11.3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
40.	11.4. Визнання батьківства за рішенням суду
41.	12.1. Порядок визначення прізвища, імені, по батькові та реєстрація громадянства дітей
42.	12.2. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини
43.	12.3. Вирішення спорів, пов'язаних з місцем проживання дітей
44.	12.4. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав
45.	12.5. Порядок поновлення в батьківських правах
46.	12.6. Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав
47.	13.1. Суть майнових правовідносин у сім'ї
48.	13.2. Права батьків і дітей на майно
49.	13.3. Обов'язок батьків по утриманню неповнолітніх дітей
50.	13.4. Способи та розмір оплати аліментів на дітей
51.	13.5. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
52.	13.6. Припинення права на аліменти
53.	13.7. Визначення заборгованості за аліментами та її стягнення
54.	13.8. Обов'язок батька, матері утримувати повнолітніх дітей
55.	13.9. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
56.	14.1. Поняття усиновлення
57.	14.2. Особи, які можуть бути усиновлені
58.	14.3. Особи, які можуть бути усиновлювачами
59.	14.4. Умови усиновлення та порядок його здійснення
60.	14.5. Таємниця усиновлення
61.	14.6. Недійсність усиновлення
62.	14.7. Скасування усиновлення
63.	14.8. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
64.	15.1. Поняття і значення опіки та піклування в сімейному праві
65.	15.2. Встановлення опіки та піклування
66.	15.3. Права і обов'язки суб'єктів правовідносин з опіки та піклування
67.	15.4. Припинення опіки (піклування)
68.	15.5. Патронат над дітьми
69.	16.1. Особисті немайнові права і обов'язки інших членів сім'ї та родичів
70.	16.2. Майнові права і обов'язки діда, баби, брата, сестри, вітчима, мачухи, пасинка, падчерки
71.	16.3. Аліментні обов'язки фактичних вихователів і вихованців
72.	17.1. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства
73.	17.2. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate