Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фінансовий менеджмент: конспект лекцій (КНЕУ) / Поддєрьогін .

12.5. Фінансова санація в ході провадження справи про банкрутство

До прийняття нового законодавства про банкрутство, під санацією в більшості випадків розумілося виключно задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, в тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання зазначених зобов’язань, тобто із терміном “санація” асоціювався лише інститут переведення боргу. Новим законодавством передбачена можливість реалізації плану фінансової санації після того як проти боржника порушена справа про банкрутство. Головна ідея інституту санації в ході провадження справи про банкрутство полягає у створенні умов для задоволення претензій кредиторів не лише за рахунок проведення ліквідаційних процедур, а й в результаті відновлення успішної фінансово-господарської діяльності боржника чи коштів його правонаступника.

Ухвала про проведення санації боржника приймається Господарським судом за клопотанням комітету кредиторів. До основних передумов прийняття рішення про проведення санації боржника після порушення справи про банкрутство належать такі:

1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації.

2. Наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.

3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Ініціатива про санацію може походити від потенційного санатора, розпорядника майна, а також від самого підприємства-боржника. У першому випадку, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства надійшли пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов’язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість указані особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструктуризації боржника. Для санатора мотивуючими стимулами до участі в санації можуть бути такі:

-здобуття контролю над підприємством-боржником;

-ефект синергізму, пов’язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;

-збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо;

-приватизація підприємства, якщо воно належить да державної форми власності.

З пропозицією про санацію може вийти також розпорядник майна підприємства, який призначається ухвалою господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. З відповідною пропозицією розпорядник майна виходить, якщо в ході виконання своїх функцій він дійшов висновку про наявність у боржника реальних можливостей виходу із фінансової кризи.

У разі, якщо ініціатором санації є боржник, то справа про банкрутство, як правило, також ініціюється боржником. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційно спроможним, однак у нього бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочки кредиторів зі сплати заборгованості в ході провадження справи про банкрутство, наприклад, в результаті укладання мирової угоди. Разом із заявою про банкрутство, в даному разі боржник подає в господарський суд план санації та проект мирової угоди.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або)інвесторів. З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, а управління боржником переходить до керуючого санацією, який протягом трьох місяців з дня винесення ухвали зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення узгоджений план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Господарський суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть бути у формі:

а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника)

б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника)

Як правило, план реорганізації розробляється в тому випадку, якщо фінансування санації здійснюється зовнішнім санатором. Обов’язковими складовими частинами плану реорганізації є :

-умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;

-умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника;

-механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).

Включення санатора в склад учасників (власників) підприємства може відбуватися такими основними способами:

а) в ході збільшення статутного капіталу боржника, за якого всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викупляється санатором;

б) в результаті переуступки частини корпоративних прав на користь санатора власниками підприємства, що підлягає санації;

в) в результаті злиття, поглинання чи приєднання.

План санації зі збереженням статусу юридичної особи має свої особливості. Він у значній мірі базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства. Для реалізації плану підприємство повинно бути на певний проміжок часу звільнене від обов’язків виконання платіжних зобов’язань перед кредиторами. Цього можна досягти шляхом укладання мирової угоди. План санації в обов’язковому порядку повинен містити таку інформацію:

1. Аналіз причин фінансової кризи;

2. Оцінку фінансового стану боржника до початку санації;

3. Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості);

4. Узгоджений з кредиторами порядок відстрочки виконання платіжних зобов’язань;

5. Інформацію про те, наскільки реалізація плану санації покращує шанси задоволення претензій кредиторів у порівнянні з вихідною ситуацією;

6. Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у випадку реалізації плану санації та у разі задоволення вимог шляхом проведення ліквідаційних процедур.

7. Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

8. Механізми контролю за ходом реалізації плану.

За заявою будь-кого з кредиторів або боржника, господарський суд може відхилити план санації, якщо будуть представленні обгрунтовані докази того, що в результаті прийняття рішення про санацію, становище однієї із зацікавлених сторін буде гіршим, ніж у випадку здійснення ліквідаційних процедур.

Функції нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна чи керуючого санацією). Повноваження арбітражного керуючого, членів комітету кредиторів та нагляд господарського суду зберігаються до повного виконання плану санації.

Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Досить часто процедуру банкрутства використовують не для відновлення платоспроможності боржника та погашення його заборгованості перед кредиторами та працівниками (із заробітної плати), а для недобросовісного переділу власності (прихована приватизація).

Книга: Фінансовий менеджмент: конспект лекцій (КНЕУ) / Поддєрьогін .

ЗМІСТ

1.	Фінансовий менеджмент: конспект лекцій (КНЕУ) / Поддєрьогін .
2.	1.2. Мета, задачі та функції фінансового менеджменту.
3.	1.3. Стратегія та політика фінансового менеджменту.
4.	2.1. Організаційне забезпечення фінансового менеджменту.
5.	2.2. Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.
6.	2.3. Системи і методи внутрішнього фінансового контролю.
7.	3.1. Інформаційно-методологічне забезпечення управління прибутком.
8.	3.2. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як основа моделі управління грошовими потоками.
9.	3.3. Оцінка ефективності моделі управління грошовими потоками.
10.	4.1. Необхідніть і сутність визначення вартості грошей у часі.
11.	4.2. Майбутня вартість грошей та її визначення.
12.	4.3. Теперішня вартість грошей та її визначення.
13.	4.4. Оцінка майбутньої та теперішньої вартості грошей з врахуванням фактору інфляції.
14.	5.1. Інформаційно-методологічне забезпечення управління прибутком
15.	5.2. Цінова політика підприємства та її вплив на формування доходів.
16.	5.3. Управління затратами підприємства
17.	5.4. Методи оптимізації абсолютної величини затрат підприємства.
18.	5.5. Основні методи і технології планування та прогнозування прибутку підприємства.
19.	5.6. Фінансування підприємства за рахунок прибутку (самофінансування).
20.	6.1. Склад і структура активів підприємства.
21.	6.2. Зміст і задачі управління оборотними активами.
22.	6.3. Управління поточними фінансовими потребами підприємства.
23.	6.4. СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ ПОТОЧНИХ АКТИВІВ
24.	6.5. УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ
25.	6.6. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ
26.	6.7. УПРАВЛІННЯ НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ
27.	7.1. Капітал підприємства та його сутність
28.	7.2. Види капіталу підприємства
29.	7.3. Поняття структури капіталу
30.	7.4. Теорії структури капіталу
31.	8.1. Сутність і форми інвестицій
32.	8.2. Класифікація інвестицій підприємств
33.	8.3. Управління капітальними інвестиціями
34.	8.4. Оцінка ефективності інвестиційних проектів
35.	8.5. Управління джерелами фінансування капітальних інвестицій
36.	8.6. Управління фінансовими інвестиціями
37.	8.7. Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій
38.	8.8. Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій
39.	9.1. Ризики у фінансово-господарській діяльності суб'єктів господарювання
40.	9.2. Основи формування моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання.
41.	9.3. Основні методи нейтралізації фінансових ризиків у підприємницькій діяльності суб'єкта господарювання.
42.	10.1. Сутність, завдання та методи аналізу фінансових звітів.
43.	10.2. Аналіз бухгалтерського балансу.
44.	10.3. Оцінка звіту про фінансові результати.
45.	10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів.
46.	10.5. Оцінка звіту про власний капітал.
47.	10.6. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства.
48.	10.7. Аналіз прибутковості підприємства.
49.	11.1. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування.
50.	11.2. Фінансова стратегія підприємств
51.	11.3. Поточне фінансове планування
52.	11.4. Оперативне фінансове планування (бюджетування)
53.	11.5. Контролінг виконання фінансового плану
54.	11.6. Прогнозування показників фінансової звітності
55.	12.1. Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління підприємством
56.	12.2. Система раннього попередження та реагування (СРПР)
57.	12.3. Прогнозування банкрутства підприємства
58.	12.4. Управління фінансовою санацією підприємства
59.	12.5. Фінансова санація в ході провадження справи про банкрутство
60.	12.6. Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate