Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.

11.3.4. Санація із залученням коштів власників підприємства

Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

б) наданням позик;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

11.3. Фінансові джерела санації підприємства

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двосту­пінчастої санації».

Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання та  його фінансової стійкості;

поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Структурно-логічну схему збільшення статутного капіталу підприємства зображено на рис. 11.8.

Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачено за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правоможних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не більш як на 1/3 може бути здійснене з рішення правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій.

3) обміном облігацій на акції.

За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткових внесків учасників та засновників;

дивідендів (реінвестиції прибутку);

індексації основних фондів.

У санаційних цілях статутний фонд, як правило, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю підприємства, забороняється. За збільшення статутного фонду підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов’язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства.

Рис. 11.8. Структурно-логічна схема збільшення статутного фонду АТ

Окрім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно ство­рити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до (часткової) відмови від компетенції прийняття рішень.

Якщо ж готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто розміщення акцій нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами, то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем з кредиторами.

11.3. Фінансові джерела санації підприємства

Законодавством передбачено, що у разі збільшення статутного фонду акціонери (АТ) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій (паїв). Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується в друкованих засобах масової інформації.

Переважне право на придбання акцій (паїв) дає можливість колишнім власникам:

Зберегти свою частку (у відсотковому співвідношенні) в статутному капіталі, а отже, у всьому майні підприємства.

Запобігти «розмиванню» вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом.

Зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників.

Компенсувати збитки від «розмивання» частки в статутному фонді тим власникам, які не скористались переважним правом на покупку додаткових корпоративних прав, а продали його.

Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних «старих» акцій. Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном. Права продають та купують на біржі протягом двох тижнів після початку передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії. Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права.

Приклад 3¹.

Статутний капітал акціонерного товариства становить 1 000 000 у.о. (20 000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). На загальних зборах акціонерів прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 50%, тобто співвідношення старих акцій до нових становить 2 : 1. Біржовий курс акцій (К_Б) до збільшення статутного фонду становить 100 у.о. Курс емісії (К_Е) нових акцій — 70 у.о. за акцію:

	Номінальна вартість	Кількість акцій	Курс	Загальна курсова вартість
Розмір статутного фонду до збільшення Сума збільшення статутного фонду	1 000 000   500 000	20 000 10 000	100   70	2 000 000   700 000

Після збільшення капіталу загальний біржовий курс акцій становив 2700000 у.о. Йому відповідає статутний капітал у розмірі 1500000 у.о. (30000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). Завдяки збільшенню статутного капіталу формується новий біржовий курс акцій.

К_б(новий) =  =

= 90 у.о. за одну акцію

Курсовий прибуток на кожну нову акцію становить 20 у.о., курсовий збиток на кожну стару акцію — 10 у.о. З допомогою купівлі-продажу переважних прав компенсуються курсові збитки старих акціонерів за рахунок курсового прибутку держателів нових акцій:

	Кіль-кість	Старий курс, у.о.	Курс емісії, у.о.	Середній курс, у.о.	Курсова вартість 1 (1х2(3)), у.о.	Курсова вартість 2 (1х4), у.о.	Курсовий зби­ток (при­буток), у.о.
	1	2	3	4	5	6	7
Старі акції Нові акції	2 1	100 —	— 70	90 90	200 70	180 90	– 20 + 20
Усього					270	270	0

У разі, якщо нові інвестори бажають придбати акції нової емісії (або колишні власники купити акцій більше, ніж становить їхня квота в статутному капіталі), їм слід придбати переважні права в тих акціонерів, які не мають бажання ними скористатися. Якщо акціонер поступається своїми правами на придбання нових акцій, то виручені ним від продажу цих прав кошти повинні компенсувати зміни курсу акцій. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій  відповідає різниці між біржовим курсом старих акцій і середнім курсом, який сформувався після збільшення капіталу. За збільшення капіталу у співвідношенні 2 до 1 покупець нових акцій повинен придбати два переважні права для купівлі однієї акції за курсом емісії. У нашому прикладі для придбання однієї нової акції інвестор має сплатити 90 у.о. (70 + 2´10), що відповідає середньому курсу після емісії. Фінансово-майновий стан давніх акціонерів в результаті операції збільшення статутного капіталу залишається незмінним.

а) нові акціонери			б) старі акціонери
2 переважні права по 10 у.о. 1 нова акція за курсом емісії Витрати на купівлю 1 нової акції	20 70 90		2 акції за курсом 100 у.о. — зменшення курсу в результаті збільшення статутного капіталу (2×10) + + виручка від реалізації переважних прав (2×10) Майновий стан після збільшення статутного фонду	200 20 20 200

11.3. Фінансові джерела санації підприємства

Надходження у вигляді виручки від реалізації переважних прав є для акціонерів «виручкою від реалізації частини основного капіталу», яка їм належала, а не (як думають деякі акціонери) «подарунком» товариства. Таке (фальшиве) враження виникає досить часто, оскільки на практиці середній курс може наближатися до старого курсу, або навіть перевищувати його.

Вартість переважного права визначається співвідношенням, з яким робиться емісія, курсом емісії та біржовим курсом старих акцій. Розрахункова ціна переважного права (П) визначається за такою формулою:

;

де К_б — біржовий курс акцій;

К_е — курс емісії нових акцій;

С  — співвідношення, з яким робиться емісія.

,

де Ф₁, Ф₂ — розмір статутного фонду підприємства до і після його збільшення.

Підставивши цифрові дані з нашого прикладу, отримаємо:

.

Фактична біржова ціна переважних прав визначається попитом та пропозицією на них і тому може відрізнятися від розрахункової. Головним фактором, який визначає попит на переважні права, є прогноз майбутнього ринкового курсу акцій та розмір очікуваних дивідендів.

З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їхня номінальна вартість. З економічного — номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їхня максимальна вартість має бути меншою за ринковий курс старих акцій. Отже, верхня межа курсу емісії проходить на рівні біржового курсу старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її розміщення. Що вищий курс додаткової емісії, тобто що більше він наближається до біржового курсу старих акцій, то більший обсяг ліквідних засобів залучається на підприємство за заданого обсягу збільшення статутного капіталу, то більшим буде емісійний дохід.

Емісійний дохід — сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід — це різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний дохід є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.

Високий курс емісії може спричинити проблеми з розповсюдженням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій упаде нижче за рівень емісії нових. У такому разі ліквідність акцій та підтримка курсу можуть бути забезпечені через масову їх скупку великими акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак що менший курс емісії (що більше він наближається до номінальної вартості) за заданого обсягу потреби в капіталі, то більший потрібний номінальний капітал, а отже, то більшим буде рівень «розмивання основного капіталу» і знецінення старих акцій, яке потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.

Для малих акціонерів низький курс емісії (а отже, висока ціна переважного права) є вигіднішим. Якщо придбання нових акцій їх не інтересує, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати додаткові дивіденди. У разі, коли вони вирішать  придбати нові акції, за заданого обсягу капіталовкладень можна отримати більшу їхню кількість.

Великі акціонери, які мають фінансові можливості для збільшення свого пакета акцій та розширення впливу на діяльність підприємства, схилятимуться до високого курсу емісії. Високий курс ускладнює використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх продати ці права. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій нової емісії. Водночас, як уже згадувалось, надто високий курс емісії може ускладнити розміщення всієї емісії.

Коли рішенням загальних зборів акціонерів не передбачено переважних прав на купівлю нових акцій, то старі акціонери можуть уникнути збитків лише в тому разі, коли курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні біржового курсу старих^[21].

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткові внески власників корпоративних прав підприємства^[22];

індексація основних фондів.

За збільшення статутного фонду таким способом кожен з акціонерів мусить доплатити до нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов’язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

У разі, коли акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозиції емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонерові, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

11.3. Фінансові джерела санації підприємства

За збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента статутний фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. У даному разі номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій.

Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов’язаний, передовсім, з облігаціями конверсійного займу. У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо придатний санаційний інструмент. Це є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства.

Такий метод залучення капіталу пов’язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку — відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого — можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.

Конверсійні облігації, як правило, випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10-ти років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їхньою інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій слід указати:

переважні права на придбання облігацій;

пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

строки конверсії;

необхідність, порядок та розмір доплат.

Коефіцієнт конверсії — співвідношення, покладене в основу планової конверсії. Він показує, скільки облігацій треба обміняти на одну акцію. Коефіцієнт визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу на обсяг збільшення статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 до 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то це означає, що чотири облігації можна обміняти тільки на одну звичайну акцію.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій та стимулюють проведення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижча за біржовий курс акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

Книга: Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.

ЗМІСТ

1.	Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.
2.	ВСТУП
3.	РОЗДІЛ 1 ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ 1.1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
4.	1.2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
5.	1.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
6.	1.4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
7.	1.5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
8.	КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 1
9.	РОЗДІЛ 2 ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. РОЗРАХУНКОВІ Й КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ 2.1.1. Сутність грошових розрахунків підприємств
10.	2.1.2. Безготівкові й готівкові розрахунки
11.	2.1.3. Проведення касових операцій
12.	2.1.4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
13.	2.2. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ 2.2.1. Принципи організації розрахунків
14.	2.2.2. Розрахунки платіжними дорученнями
15.	2.2.3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
16.	2.2.4. Розрахунки чеками
17.	2.2.5. Розрахунки акредитивами
18.	2.2.6. Вексельна форма розрахунків
19.	2.3. РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
20.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 2
21.	РОЗДІЛ 3 ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ 3.1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ
22.	3.2. ДОХОДИ (ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ
23.	3.3. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
24.	3.4. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ
25.	КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 3
26.	РОЗДІЛ 4 ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ  4.1. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 4.1.1. Прибуток як результат фінансово- господарської діяльності підприємства
27.	4.1.2. Формування прибутку підприємства
28.	4.1.3. Прибуток від реалізації продукції та його формування
29.	4.1.4. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції
30.	4.1.5. Сутність і методи обчислення рентабельності
31.	4.2. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ 4.2.1. Розподіл прибутку підприємства
32.	4.2.2. Використання чистого прибутку
33.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 4
34.	РОЗДІЛ 5 ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 5.1. СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА 5.1.1. Сутність податків і їх функції
35.	5.1.2. Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні
36.	5.2. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ 5.2.1. Становлення оподаткування прибутку
37.	5.2.2. Чинний порядок оподаткування прибутку
38.	5.3. ПЛАТЕЖІ ЗА РЕСУРСИ
39.	5.3.1. Плата за землю
40.	5.3.2. Фіксований сільськогосподарський податок
41.	5.3.3. Податок із власників транспортних засобів
42.	5.3.4. Податок на нерухоме майно (нерухомість)
43.	5.4. НЕПРЯМІ ПОДАТКИ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА 5.4.1. Вплив непрямих податків на фінансово- господарську діяльність підприємств
44.	5.4.2. Мито
45.	5.4.3. Акцизний збір
46.	5.4.4. Податок на додану вартість
47.	5.5. ЗБОРИ І ЦІЛЬОВІ ВІДРАХУВАННЯ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА
48.	5.6. МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ
49.	5.7. ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
50.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 5
51.	РОЗДІЛ 6 ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ 6.1. СУТНІСТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 6.1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів
52.	6.1.2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів
53.	6.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ 6.2.1. Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах
54.	6.2.2. Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів
55.	6.2.3. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів
56.	6.2.4. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції
57.	6.2.5. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом
58.	6.3. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
59.	6.3.1. Власні джерела формування оборотних коштів
60.	6.3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
61.	6.3.3. Залучення коштів інших суб’єктів господарювання
62.	6.4. ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 6.4.1. Показники стану власних оборотних коштів
63.	6.4.2. Показники використання оборотних коштів  і шляхи прискорення їх обертання
64.	6.4.3. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства
65.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 6
66.	РОЗДІЛ 7 КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.1. НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.1.1. Кругооборот коштів підприємств та необхідність залучення кредитів
67.	7.1.2. Класифікація кредитів, що надаються підприємствам
68.	7.2. БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.2.1. Види банківського кредиту та їх характеристика
69.	7.2.2. Умови та порядок отримання банківського кредиту
70.	7.2.3. Порядок погашення банківського кредиту підприємством
71.	7.3. НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.3.1. Комерційне кредитування підприємств
72.	7.3.2. Лізингове кредитування підприємств
73.	7.3.3. Державне кредитування підприємств
74.	7.3.4. Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
75.	Ситуації і тести до розділу 7
76.	РОЗДІЛ 8 ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 8.1. СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ
77.	8.2. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
78.	8.3. ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
79.	8.4. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
80.	8.5. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
81.	8.6. ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
82.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 8
83.	РОЗДІЛ 9 ОЦIНКА ФIНАНСОВОГО СТАНУ ПIДПРИЄМСТВА 9.1. ОЦІНКА ФIНАНСОВОГО СТАНУ ПIДПPИЄМСТВА, ЇЇ НЕОБХIДНIСТЬ I ЗНАЧЕННЯ
84.	9.2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ
85.	9.3. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
86.	9.4. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
87.	9.5. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
88.	9.6. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
89.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 9
90.	РОЗДІЛ 10 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ 10.1. ФІНАНСОВА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВ
91.	10.2. ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
92.	10.3. ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
93.	10.4. ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ
94.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 10
95.	РОЗДІЛ 11 Фінансова санація та банкрутство підприємств 11.1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ 11.1.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють
96.	11.1.2. Економічна сутність санації підприємств
97.	11.1.3. Менеджмент фінансової санації підприємства
98.	11.1.4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств
99.	11.1.5. Класична модель фінансової санації
100.	11.2. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ 11.2.1. План санації
101.	11.2.2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення
102.	11.2.3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що перебуває в кризі
103.	11.2.4. Аудит фінансової сфери підприємства
104.	11.2.5. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції
105.	11.2.6. Аналіз причин кризи та сильних і слабких місць на підприємстві
106.	11.2.7. Акт аудиторської перевірки
107.	11. 3. ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 11.3.1. Форми фінансової санації
108.	11.3.2. Внутрішні джерела фінансової санації
109.	11.3.3. Санація балансу. Зменшення  статутного фонду підприємства
110.	11.3.4. Санація із залученням коштів власників підприємства
111.	11.3.5. Альтернативна санація
112.	11.3.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
113.	11.3.7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
114.	11.3.8. Державна фінансова підтримка санації підприємств
115.	11.4. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ ТА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ 11.4.1. Доарбітражне врегулювання господарських спорів
116.	11.4.2. Арбітражне врегулювання господарських спорів
117.	11.4.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств
118.	11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом
119.	11.4.5. Задоволення претензій кредиторів
120.	11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств 11.4.6. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду
121.	11.4.7. Мирова угода
122.	11.4.8. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
123.	11.4.9. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
124.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 11
125.	ГЛОСАРІЙ
126.	ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate