Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.

11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових:

1. Процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи.

2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.

3. Санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди.

4. Визнання боржника банкрутом.

5. Процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

Порядок провадження справи про банкрутство, передбачений новим законодавством, суттєво відрізняється від того, який діяв до 2000 року. На рис. 11.12. показано етапи провадження справи відповідно до нового закону про банкрутство.

1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника

Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку.

Принагідно зауважимо, що за колишнім законом, строк задоволення претензійних вимог кредитора, визнаних боржником, становив один місяць. Отже, до головних нововведень нового закону в частині порядку порушення справи належать:

— положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;

— збільшення строку, після закінчення якого в кредитора виникає право на звернення до арбітражного суду;

11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

— змінено характер події, з якої починається відлік строку, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (три місяці з дня, встановленого для виконання зобов’язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1) Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

 

Рис. 11.12. Етапи провадження справи про банкрутство
згідно з новим законодавством

2) Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов’язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності — перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

У першому випадку ми маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — йдеться про реальне припущення (прогноз неплатоспроможності).

Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути фізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім тих кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечено заставою.

Кредитор, вимогу якого забезпечено заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог не забезпечених заставою, або коли вартості предмета застави недостатньо для повного задоволення його вимог. В останньому випадку, кредитор повинен подати переконливі докази цієї обставини.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках:

якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;

якщо за ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство).

2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство

Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п’ятий день із дня її надходження виносить і направляє сторонам ухвалу щодо порушення справи про банкрутство. В ухвалі зазначаються:

— факт прийняття заяви до судового розгляду;

11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

— процедура розпоряджання майном боржника й арбітражний керуючий (розпорядник майна);

— заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів;

— факт уведення мораторію на задоволення вимог кредиторів;

— дата проведення підготовчого засідання суду.

Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.

Кредитор у справі про банкрутство за жодних умов не може бути призначений розпорядником майна боржника. Однак на практиці досить часто трапляються випадки, коли справа про банкрутство порушується за заявою податкового органу, який до того ж є єдиним кредитором боржника. У такому разі арбітражні суди призначають розпорядниками майна податкові органи, які є одночасно й кредиторами.

Розпорядник майна призначається на строк не більший за шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом на клопотання комітету кредиторів, самого розпорядника майна або власника-боржника. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого санацією чи ліквідатора.

У процесі виконання своїх функцій розпорядник майна має право:

а) скликати збори кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

б) проводити комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності боржника з метою вироблення рекомендацій щодо його фінансового оздоровлення;

в) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника.

Треба, однак, знати, що розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівництва боржника можуть бути припинені у разі, якщо воно (керівництво) не вживає заходів для забезпечення збереження майна боржника, перешкоджає діям розпорядника майна чи допускає інші порушення законодавства. У такому разі на клопотання комітету кредиторів виконання обов’язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва.

До головних обов’язків розпорядника майна належить:

а) розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

б) ведення реєстру вимог кредиторів;

в) повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів;

г) ужиття заходів для захисту майна боржника;

д) виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства;

е) надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності.

3. Підготовче засідання

До дати проведення підготовчого засідання боржник зобо­в’язаний подати в арбітражний суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Відзив боржника повинен містити таку інформацію:

— наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника;

— загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості з податків і зборів;

— відомості про наявне в боржника майно та грошові кошти.

Зрозуміло, що в разі, коли заявником є сам боржник, то така процедура відпадає, бо всі ці відомості уже внесено в заяву боржника до суду.

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника та обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні розглядаються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника на підготовчому засіданні приймається ухвала, що визначає:

розмір вимог кредиторів, котрі подали заяву щодо порушення справи про банкрутство;

дату подання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (реєстр має бути поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше ніж через два місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду);

дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж через три місяці після дня проведення підготовчого засідання суду;

дату скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше ніж через три місяці й десять днів після дня проведення підготовчого засідання суду;

дату засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

Виявлення всіх кредиторів та санаторів. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які бажають узяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов’язує заявника подати за свій рахунок в офіційний друкований орган Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (газети «Голос України» чи «Урядовий кур’єр») оголошення щодо порушення справи про банкрутство.

Кредитори в місячний строк від дня публікації в офіційному друкованому органі такого оголошення подають до арбітражного суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Заяви з майновими вимогами до боржника можуть подавати всі кредитори незалежно від настання термінів виконання зобов’язань. Наприклад, фінансово-кредитні установи можуть подавати заяви про повернення кредитів, навіть якщо термін їх погашення за кредитним договором не
настав. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються арбітражним судом у процесі провадження справи.

Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Це дозволяється лише за умови пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів, включених до реєстру, за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.

Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, повинні подати розпоряднику майна заяву про участь у санації у той самий строк, що і кредитори.

Ставку державного мита для заяв кредиторів, які порушують справу про банкрутство, а також заяв кредиторів, що звертаються із майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення щодо порушення справи, установлено в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Заяви боржників та санаторів державним митом не оподатковуються.

4. Попереднє засідання арбітражного суду

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше ніж через три місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд проводить таку роботу:

– розглядає реєстр вимог кредиторів,

– вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру;

– виносить ухвалу, що в ній зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру, а також призначає дату проведення зборів кредиторів.

Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підставою для визначення кількості голосів, які належатимуть кожному кредитору на зборах (у комітеті) кредиторів. Реєстр вимог кредиторів має включати:

а) усі визнані судом вимоги кредиторів;

б) відомості про кожного кредитора,

в) розмір грошових зобов’язань боржника стосовно кожного кредитора, а також його зобов’язань щодо сплати податків і зборів;

г) черговість задоволення кожної вимоги.

5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів

Протягом десяти днів після винесення відповідної ухвали на попередньому засіданні арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує таке проведення.

Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про скликання. Вони проводяться за місцезнаходженням боржника. Збори вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів. Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну сумі їхніх вимог, записаних до реєстру, кратній тисячі гривень. Рішення вважається ухваленим, якщо за нього було подано більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про вибори членів комітету кредиторів (у складі не більше семи осіб); визначення кількісного складу комітету, його повноважень та низки інших питань. Створення комітету є обов’язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, за необхідності — представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, та представник органу місцевого самоврядування.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

— вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;

— підготовку та укладення мирової угоди;

— внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

— звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого.

6. Визнання боржника банкрутом

11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств

За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести місяців. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

припиняється підприємницька діяльність боржника;

до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов’язки;

вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов’язань банкрута;

припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор­гованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура — це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.

Здійснення ліквідаційних процедур проводиться ліквідаційною комісією. При цьому слід зазначити, що характер ліквідаційних
заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших ніж банкрутство причин, наприклад у разі ліквідації підприємства з рішення його власників.

Книга: Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.

ЗМІСТ

1.	Фінанси підприємств: Підручник / А. М. Поддєрьогін.
2.	ВСТУП
3.	РОЗДІЛ 1 ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ 1.1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
4.	1.2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
5.	1.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
6.	1.4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
7.	1.5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
8.	КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 1
9.	РОЗДІЛ 2 ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. РОЗРАХУНКОВІ Й КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ 2.1.1. Сутність грошових розрахунків підприємств
10.	2.1.2. Безготівкові й готівкові розрахунки
11.	2.1.3. Проведення касових операцій
12.	2.1.4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
13.	2.2. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ 2.2.1. Принципи організації розрахунків
14.	2.2.2. Розрахунки платіжними дорученнями
15.	2.2.3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
16.	2.2.4. Розрахунки чеками
17.	2.2.5. Розрахунки акредитивами
18.	2.2.6. Вексельна форма розрахунків
19.	2.3. РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
20.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 2
21.	РОЗДІЛ 3 ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ 3.1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ
22.	3.2. ДОХОДИ (ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ
23.	3.3. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
24.	3.4. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ
25.	КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 3
26.	РОЗДІЛ 4 ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ  4.1. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 4.1.1. Прибуток як результат фінансово- господарської діяльності підприємства
27.	4.1.2. Формування прибутку підприємства
28.	4.1.3. Прибуток від реалізації продукції та його формування
29.	4.1.4. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції
30.	4.1.5. Сутність і методи обчислення рентабельності
31.	4.2. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ 4.2.1. Розподіл прибутку підприємства
32.	4.2.2. Використання чистого прибутку
33.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 4
34.	РОЗДІЛ 5 ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 5.1. СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА 5.1.1. Сутність податків і їх функції
35.	5.1.2. Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні
36.	5.2. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ 5.2.1. Становлення оподаткування прибутку
37.	5.2.2. Чинний порядок оподаткування прибутку
38.	5.3. ПЛАТЕЖІ ЗА РЕСУРСИ
39.	5.3.1. Плата за землю
40.	5.3.2. Фіксований сільськогосподарський податок
41.	5.3.3. Податок із власників транспортних засобів
42.	5.3.4. Податок на нерухоме майно (нерухомість)
43.	5.4. НЕПРЯМІ ПОДАТКИ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА 5.4.1. Вплив непрямих податків на фінансово- господарську діяльність підприємств
44.	5.4.2. Мито
45.	5.4.3. Акцизний збір
46.	5.4.4. Податок на додану вартість
47.	5.5. ЗБОРИ І ЦІЛЬОВІ ВІДРАХУВАННЯ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА
48.	5.6. МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ
49.	5.7. ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
50.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 5
51.	РОЗДІЛ 6 ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ 6.1. СУТНІСТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 6.1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів
52.	6.1.2. Класифікація і принципи організації оборотних коштів
53.	6.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ 6.2.1. Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах
54.	6.2.2. Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів
55.	6.2.3. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів
56.	6.2.4. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції
57.	6.2.5. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом
58.	6.3. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
59.	6.3.1. Власні джерела формування оборотних коштів
60.	6.3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
61.	6.3.3. Залучення коштів інших суб’єктів господарювання
62.	6.4. ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ 6.4.1. Показники стану власних оборотних коштів
63.	6.4.2. Показники використання оборотних коштів  і шляхи прискорення їх обертання
64.	6.4.3. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства
65.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 6
66.	РОЗДІЛ 7 КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.1. НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.1.1. Кругооборот коштів підприємств та необхідність залучення кредитів
67.	7.1.2. Класифікація кредитів, що надаються підприємствам
68.	7.2. БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.2.1. Види банківського кредиту та їх характеристика
69.	7.2.2. Умови та порядок отримання банківського кредиту
70.	7.2.3. Порядок погашення банківського кредиту підприємством
71.	7.3. НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 7.3.1. Комерційне кредитування підприємств
72.	7.3.2. Лізингове кредитування підприємств
73.	7.3.3. Державне кредитування підприємств
74.	7.3.4. Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів
75.	Ситуації і тести до розділу 7
76.	РОЗДІЛ 8 ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ 8.1. СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ
77.	8.2. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
78.	8.3. ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
79.	8.4. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
80.	8.5. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
81.	8.6. ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
82.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 8
83.	РОЗДІЛ 9 ОЦIНКА ФIНАНСОВОГО СТАНУ ПIДПРИЄМСТВА 9.1. ОЦІНКА ФIНАНСОВОГО СТАНУ ПIДПPИЄМСТВА, ЇЇ НЕОБХIДНIСТЬ I ЗНАЧЕННЯ
84.	9.2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ
85.	9.3. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
86.	9.4. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
87.	9.5. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
88.	9.6. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
89.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 9
90.	РОЗДІЛ 10 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ 10.1. ФІНАНСОВА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВ
91.	10.2. ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
92.	10.3. ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
93.	10.4. ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ
94.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 10
95.	РОЗДІЛ 11 Фінансова санація та банкрутство підприємств 11.1. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ 11.1.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють
96.	11.1.2. Економічна сутність санації підприємств
97.	11.1.3. Менеджмент фінансової санації підприємства
98.	11.1.4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств
99.	11.1.5. Класична модель фінансової санації
100.	11.2. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ 11.2.1. План санації
101.	11.2.2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення
102.	11.2.3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що перебуває в кризі
103.	11.2.4. Аудит фінансової сфери підприємства
104.	11.2.5. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції
105.	11.2.6. Аналіз причин кризи та сильних і слабких місць на підприємстві
106.	11.2.7. Акт аудиторської перевірки
107.	11. 3. ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 11.3.1. Форми фінансової санації
108.	11.3.2. Внутрішні джерела фінансової санації
109.	11.3.3. Санація балансу. Зменшення  статутного фонду підприємства
110.	11.3.4. Санація із залученням коштів власників підприємства
111.	11.3.5. Альтернативна санація
112.	11.3.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
113.	11.3.7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
114.	11.3.8. Державна фінансова підтримка санації підприємств
115.	11.4. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ ТА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ 11.4.1. Доарбітражне врегулювання господарських спорів
116.	11.4.2. Арбітражне врегулювання господарських спорів
117.	11.4.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств
118.	11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом
119.	11.4.5. Задоволення претензій кредиторів
120.	11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств 11.4.6. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду
121.	11.4.7. Мирова угода
122.	11.4.8. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
123.	11.4.9. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
124.	ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ 11
125.	ГЛОСАРІЙ
126.	ЛІТЕРАТУРА

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate