Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО
ТЕМА 10. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН
Норми та джерела
міжнародного права у сфері
міжнародних фінансів
Міжнародне фінансове право — це система юридичних принципів та норм, що регулюють міжнародні фінансові відносини. Залежно від сфер дій розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.
Взаємовідносини між суб’єктами міжнародного права регулюються нормами цього самого права, які, залежно від сили дії, бувають диспозитивними та імперативні.
Для забезпечення реалізації норм міжнародного права діють санкції.
Застосування санкцій є дуже слабким місцем у міжнародному праві, тому що в міждержавних відносинах немає таких інститутів (ідентичних внутрішньодержавним), які б могли (адекватно внутрішнім діям держав) гарантувати застосування міжнародних норм. Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально чи колективно, а також міжнародними організаціями, що наділені значними повноваженнями в цій сфері. Разом з тим держави мають право застосовувати різні дії дипломатичного характеру, включаючи розірвання дипломатичних відносин, обмеження економічних, фінансових, науково-технічних та інших зв’язків, а також часткову або повну відмову від надання інформації про діяльність держави, обмеження доступу до інформації та її використання.
Міжнародно-правові джерела (ст. 38 Статуту Міжнародного суду)
Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.
Міжнародні конвенції, загальні та спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами, які конфліктують.
Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної за правову норму.
Судові рішення та доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як додатковий засіб для визначення правових норм.
Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності
Ця система містить:
Угоди про створення міжнародних (регіональних) організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин (ураховуючи норми, викладені в статутах вказаних організацій):
1) міждержавних, міжнародних та регіональних організацій;
2) міжнародних (регіональних) міждержавних банків.
Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові та неторгові операції у сфері міжнародних економічних відносин:
1) платіжні угоди, у яких держави висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено конвертованих валютах відповідно до законодавства, що діє в країнах—учасницях угод;
2) клірингові угоди про взаємне зарахування боргів та вимог по зовнішньоекономічних операціях між державами без переказів валюти;
3) платіжно-клірингові угоди.
Міжнародні кредитні угоди, тобто міждержавні угоди про надання кредитів, зокрема угоди про синдиційовані кредити, у визначеній валюті чи міжнародній рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД) або про поставку товару в кредит:
Міждержавні угоди про інвестиції (вкладення капіталів).
Міжнародні угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб’єктів міжнародної фінансової діяльності.
Інші міжнародні угоди про відносини майнового та немайнового характеру, що виникають за функціонування суб’єктів міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.
Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних угод. По-друге, — обмеження сфери їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.
Міжнародна фінансова політика та її реалізація
Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнарод-них угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери. Міжнародна фінансова політика може бути довгостроковою та поточною. Довгострокова політика передбачає структурні зміни в галузі міжнародних фінансів. Поточна політика — це оперативне регулювання фінансових ринків.
З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики. Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних валютних та економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей країни. У процесі еволюції визначаються різні форми та завдання валютної політики: подолання валютної кризи та забезпечення валютної стабілізації, девальвація та ревальвація національної валюти, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, установлення режиму валютних паритетів та курсів тощо.
Кредитна політика — це політика, спрямована на регулювання міжнародних кредитних відносин. Ступінь втручання держави у сферу міжнародних кредитних відносин різний, але форми втручання у різних країнах майже однакові. На практиці існує протиріччя між обмеженістю національних форм регулювання та потребами сфери міжнародного кредитування. Спроби координації умов національного регулювання привели до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту, яке здійснюється у формі координації умов експортних кредитів та гарантій, узгодження розмірів допомоги країнам, що розвиваються, регламентації діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.
Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є певні подібності і взаємні домовленості. Податкова політика може застосовуватись для обмеження чи сприяння надходжень у країну імпортних товарів, послуг та капіталу.
Наднаціональна координація міжнародних
валютно-фінансових відносин
Більшість країн здійснює політику, захищаючи власні інтереси. Об’єктивно існує ціла низка аргументів на користь співробітництва держав, а отже, і на користь наднаціональної координації
їхньої міжнародної політики. Проведення взаємовигідної міжнародної політики можливе двома способами: співробітництвом у цій сфері (країни обмінюються інформацією про свої цілі, стратегії, економічну діяльність та ін.) чи через координацію міжнародної політики (країни визначають свою політику, керуючись взаємною вигодою).
Координація регулювання фінансових ринків має своїх прибічників і супротивників. Розвиток комп’ютерних, телекомуні-
каційних і транспортних технологій дав можливість проводити арбітражні операції, що регулюються. Це операції кредит-
но-фінансових установ, спрямовані на використання різниці в нормативному регулюванні різних держав для переказу капіталів з країн із жорстким режимом регулювання в країни, які
мало в чому обмежують фінансову та банківську діяльність. Прибічники координації міжнародного фінансового регу-
лювання виступають за відкритий доступ на фінансові ринки, за уніфікацію регулювання в різних країнах. Координація
валютної політики реалізується в основному завдяки встановленню фіксованих обмінних курсів та проведенню контро-
лю над світовою грошовою масою. Деякі економісти пропо-
нують більш широкі та гнучкі правила координації валютної політики.
Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхні завдання — сприяти розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити та гарантії.
Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.
В останні роки в Європі зросли масштаби фінансової інтеграції та координації валютно-фінансової політики в межах ЄС.
Література
1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 187—203, 247—299.
2. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 11—29, 81—86.
3. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посіб. — К.: Основи, 2001. — С. 263—292.
4. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов. Пер. с англ. / Под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: Экон. ф-т МГУ: ЮНИТИ, 1977. — С. 492—499.
5. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 324—427.
6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 180—211.
7. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 512—619.
8. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 175—182.
9. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 50—57, 274—301, 449—477.
10. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 799—824.
11. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 11—17.
План семінарських занять
1. Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів.
2. Система міжнародних договорів щодо фінансової діяльності.
3. Міжнародна фінансова політика та її реалізація.
4. Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин.
Термінологічний словник
Валютне регулювання — державна регламентація міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій.
Валютні обмеження — сукупність заходів та правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями.
Девальвація — зниження курсу національної валюти відносно іноземної чи міжнародних валютних одиниць.
Девізна політика — метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу девізів (платіжних засобів у іноземній валюті).
Диверсифікація валютних резервів — політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів включенням до їхнього складу різних валют для забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції та захисту від валютних збитків.
Дисконтна політика — зміни облікової ставки центрального банку.
Диспозитивні норми міжнародного права — норми, від яких суб’єкти міжнародного права можуть відступати за взаємною угодою.
Імперативні норми міжнародного права — норми, відхилення від яких не дозволяються.
Міжнародна конвенція — угоди між суб’єктами міжнародного права для регулювання відносин між ними через створення взаємних прав та обов’язків.
Міжнародне приватне право — система правових норм, що регулює громадсько-правові, фінансові, сімейні, трудові, майнові та приватно-правові відносини суб’єктів міжнародного приватного права.
Міжнародне публічне право — система правових норм, що створюється суб’єктами міжнародного публічного права в процесі узгодження їхньої волі для регулювання міжнародних відносин.
Міжнародний звичай — правило поведінки, що склалося в результаті постійної реалізації міжнародної практики, визнане суб’єктами міжнародного права як міжнародно-правова норма.
Норма міжнародного права — правило поведінки, що регулює взаємовідносини визначених суб’єктів міжнародного права на міжнародному, регіональному чи локальному рівнях і є юридично обов’язковим.
Основні принципи міжнародного права — загальновизнані норми, що забезпечують нормальне функціонування міждержавної системи відносин.
Ревальвація — підвищення курсу національної валюти відносно іноземної чи міжнародних валютних одиниць.
Запитання для перевірки знань
1. Що таке норми міжнародного права та які вони бувають?
2. Перерахуйте джерела норм міжнародного права.
3. Схарактеризуйте систему міжнародних договорів щодо фінансової діяльності.
4. Які проблеми виникають унаслідок дії міжнародних угод, що регламентують фінансову діяльність?
5. Розкрийте поняття «міжнародне фінансове право».
6. Що таке валютна політика та які є форми її прояву?
7. Що таке ревальвація та девальвація валюти?
8. Що таке диверсифікація валютних резервів?
9. Наведіть приклади міжнародного співробітництва та координації валютно-фінансової політики.
Самостійна робота студентів
Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:
1. Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів.
2. Єдиний європейський ринок банківських послуг.
3. Напрями координації міжнародної валютно-фінансової політики.
4. Базельська угода з банківського нагляду та регулювання.
Книга: МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО
ЗМІСТ
На попередню
|
|
