Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Кредитування / Лагутін
4.1. Сутність і особливості державного кредиту
Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.
Розвиток державної форми кредиту має тривалу історію. Така форма кредиту виникла з появою держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на покриття військових та інших надзвичайних видатків. Із встановленням міжнародних зв'язків між різними країнами поруч з внутрішнім державним кредитом починає розвиватися система міжнародного державного кредитування.
Система державного кредиту в її сучасному розумінні (державні позики, казначейські зобов'язання тощо) виникла в XVII—XVIII ст. спочатку в Голландії, Іспанії та Великобританії, а потім і в інших західних країнах. Державні позики почали використовуватися у зв'язку із необхідністю зменшення і ліквідації бюджетних дефіцитів.
За своїм економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу. Державний борг — це сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погашених державних позик. Інакше кажучи, державний борг — це фінансові зобов'язання держави на певну дату стосовно своїх кредиторів. Таким чином, державний борг виникає внаслідок випуску державних позик і залучення кредитних ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету.
Зрозуміло, що обслуговування державного боргу, починаючи з певної межі, може стати досить обтяжливим для держави. Внаслідок цього значно посилюватиметься його вплив на інфляційні процеси. Тому на практиці важливо вміти визначати оптимальну величину державного боргу відносно валового внутрішнього продукту, розміру витрат держави на його обслуговування тощо.
В економічній науці принципи і механізми застосування державного кредиту найповніше і найґрунтовніше розроблені в кейнсіанській теорії. Представники класичної та неокласичної економічної теорії, як правило, з недовірою ставилися до використання внутрішнього державного кредиту як засобу економічного розвитку. Монетаристські концепції при виборі з двох можливих варіантів: 1) "дефіцит бюджету, державний кредит" і 2) "зрівноваження бюджету, відмова від державного кредиту" — однозначно віддають перевагу другому.
У демократичних суспільствах державні позики випускаються на суворо добровільній основі. При цьому власники облігацій державних позик — кредитори отримують низку додаткових фінансових переваг (пільг). У тоталітарному суспільстві державний кредит ґрунтується, як правило, на примусових принципах. Типовим явищем тут є невиплата частини заробітної плати, її розміщення в облігації державних позик і казначейські векселі, зарахування на блоковані рахунки в ощадні державні каси тощо.
У колишньому СРСР держава використовувала примусові внутрішні позики в 40—50 роках. Облігації цих позик почали погашатися лише з 1974—1975 рр.
Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит, що має невиробничий характер, лише примножує економічні негаразди суспільства. Ситуація значно погіршується, коли для покриття зростаючих відсоткових та інших платежів за державними позиками доводиться залучати додаткові бюджетні кошти, що отримуються шляхом посилення податкового тягаря на виробників. Крім того, надмірно висока доходність державних цінних паперів спонукає комерційні банки вкладати в них переважну частку своїх коштів замість того, щоб інвестувати (кредитувати) національне товарне виробництво.
У різних країнах до практичного запровадження державного кредиту залучаються різні структури: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Центральний банк, Міністерство економіки тощо. Як правило, держава використовує грошові позики, хоча іноді застосовуються й натуральні позики, які погашаються продуктами. У 20-х роках в Радянській Росії застосовувалися хлібні та цукрові позики.
Розміщуються державні позики переважно за підпискою серед фізичних та юридичних осіб, через банки, шляхом продажу на біржі та з аукціонів. Для фізичних та юридичних осіб державний кредит є формою заощадження, інвестування коштів у державні цінні папери, які приносять гарантований доход.
Держава використовує позики, щоб забезпечити себе додатковими фінансовими коштами, які не можна зібрати за допомогою податків. Необхідність збільшення обсягів державного внутрішнього запозичення зумовлюється завданнями здійснення невідкладних державних видатків.
Юридичною основою державних позик, як і банківських, є договір. Саме добровільний і договірний характер державних позик відрізняє їх від одностороннього й суворо примусового характеру податків. Замість наданих у розпорядження держави на певний строк коштів кредитори отримують документи — державні цінні папери, які надають їм певні фінансові переваги. Результатом запровадження державного кредиту є формування ринку державних цінних паперів.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
