Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Активізація навчання в економічній освіті / Ковальчук Г.О.

2.2.7. Інсценізації (role playing)

Метод інсценізації передбачає дещо іншу активність студентів, ніж застосування описаних уже АМН. У даному разі слухачі безпосередньо задіяні в навчанні, вони беруть на себе ролі учасників подій. На заняттях, які проводяться методами випадків чи ситуацій, студенти аналізують і оцінюють проблему, оперуючи логікою або методом дедукції. Дидактичні ж ігри відрізняються тривалістю реалізації, складністю завдань та значною кількістю учасників (як правило, це всі студенти навчальної групи).

Для інсценізації створюються штучні умови, ролі виконує лише частина (можливо, 2—4) студентів (інші виступають як спостерігачі).

Для проведення занять методом інсценізації потрібні елементи реквізиту, підготувати які можуть і студенти (як ті, що мають певні ролі, так і «глядачі»). Коли підготувати та використати елементи реквізиту неможливо (обмеженість у часі традиційних навчальних занять), то допускається їх короткий опис на дошці: місце, ролі, завдання, проблема. Важливою є також наявність сценарію (за зразком літературного) або схематичної конструкції (матриці) роботи. Зміст сценарію базується на реальних подіях, у яких студенти можуть опинитися.

Сама інсценізація є «акторською» імпровізацією студентів, адже для репетицій і «проб» немає ні часу, ні можливостей, ні потреби. У даному випадку йдеться про якість гри, а не про зміст «сценки».

Після виконання інсценізації (після перерви у 2-3 хв) доцільно провести дискусію щодо оцінки завдання. Її можуть розпочати як «глядачі», так і «актори». Також можна запропонувати «акторам» коротко прокоментувати свою «гру» — власні відчуття, емоції, розуміння ситуації. Якість виконання ролей не є предметом обговорення. Дискусія стосується питання, яке є змістом інсценізації. Участь викладача в даній дискусії має бути незначною й дискретною. Функція викладача в проведенні інсценізації зводиться головним чином до підготовки сценарію, підбору студентів для виконання ролей, контролю за їхньою підготовкою, управління дискусією та вмілого її завершення.

У навчальній групі часто кількість «глядачів» значно перевищує кількість студентів-«акторів», тому ефективність методу інсценізації залежить від організованого спостереження за грою та від адекватного виконання певних ролей. Якщо викладач так організує інсценізацію, що вона викличе переживання не тільки в «акторів», але й у «глядачів», то таке заняття та його зміст надовго залишаться в пам’яті студентів. Звичайно, тривалість і повторюваність занять, що проводяться методом інсценізації, не може бути великою.

Ураховуючи обмежене використання цього методу в сучасних навчальних закладах України, викладач повинен докласти зусиль для того, щоб допомогти студентам-«акторам» подолати певні психічні бар’єри до сприйняття («вживання в образ») та виконання ролей.

Проведення занять методом інсценізації вимагає дотримання певної структури:

Підготовка

— Розроблення сценарію.

— Розподіл ролей.

— Підготовка реквізитів.

— Проведення «генеральної репетиції» (за потреби) без участі студентів-«глядачів».

Крок 1

— Пояснення студентам суті методу інсценізації.

— Організація «спостереження» студентів за подіями, поданими в інсценізації.

Крок 2

— Інсценізація.

— Власні враження «акторів».

— Дискусія над проблемою, репрезентованою у змісті сценки.

— Прийняття спільної оцінки окресленої проблеми.

Крок 3

— Оцінка інсценізації учасниками заняття (ролей, способів презентації, змісту, актуальності проблеми, сценарію).

— Оцінка викладачем дискусії та активності студентів. Підсумки.

Отже, за проведення занять методом інсценізації найважливішими є такі аспекти:

обґрунтування актуальності даної роботи;

важливість гіпотетичної участі всіх студентів у реальній ситуації, яка інсценізується;

відповідна організація спостереження студентів-«глядачів» за грою студентів-«акторів»;

психологічна готовність та мотивація студентів-«акторів» до виконання ролей;

тривалість виконання «сценки», яка обмежується браком часу на занятті та особливостями сприйняття імпровізації (10—15 хв).

У професійному навчанні даний метод доцільно застосовувати в процесі підготовки студентів як майбутніх фахівців до активної безпосередньої взаємодії з іншими людьми (персональний продаж, обслуговування клієнтів, проведення переговорів, візит до фахівця тощо).

*** Інсценізація на тему «Фондова біржа» з дисципліни «Інвестиційна діяльність»

Мета: навчитися швидко приймати правильні рішення в ситуації, коли інформація, що надходить про об’єкт цих рішень, постійно змінюється.

Аудиторія: студенти IV курсу фінансово-економічного факультету КНЕУ.

Алгоритм роботи

Етап 1. Організатори інсценізації ознайомлюють учасників з основними поняттями й термінами, з якими учасники будуть зустрічатися в процесі проведення інсценізації, надають інформацію про фондову біржу та її учасників. Так, потрібно повторити такі поняття:

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому відбувається торгівля цінними паперами, іноді — продаж валюти та золота. Через фондову біржу мобілізуються засоби для інвестування в промисловість, сільське господарство, відбувається централізація капіталу. Фондова біржа також є ефективним інструментом мобілізації грошових ресурсів населення та підприємств державою для покриття бюджетного дефіциту.

Брокер — це посередник в укладанні угод між покупцем та продавцем товарів, цінних паперів, валюти та інших цінностей на фондових і товарних біржах. Брокери діють за дорученням клієнта й отримують за це винагороду — певний відсоток від суми контракту.

Етап 2. Аудиторія розподіляється на 4 малі групи — 3 групи учасників та 1 група організаторів; кожна з трьох груп сідає в окремий ряд. У кожній малій групі вибирається посередник між групою покупців та продавцем — брокер. Усі прийняті рішення брокер повинен повідомляти «працівнику біржі» — тому з групи організаторів, хто вносит відповідні зміни в котируваннях акцій на умовному «електронному табло» (у нашому випадку на дошці) залежно від попиту та пропозиції на акції, які будуть учасниками біржового процесу.

З групи організаторів виділяються три особи, які виконуватимуть функції «Розрахункової палати» — здійснювати розрахунки щодо купівлі-продажу акцій кожною окремою підгрупою. Після закінчення торгів «Розрахункова палата» підбиває підсумки щодо найефективнішого використання коштів учасниками.

Етап 3. Оголошуються початкові умови й починаються біржові торги:

— Кожна підгрупа одержує 1000 «умовних» грошових одиниць (грн) для здійснення купівлі-продажу акцій.

— Оголошується тривалість торгів (30—15 хв);

— На «електронному табло» (на дошці) з’являються початкові пропозиції акцій у такому вигляді:

— Брокери приймають заявки на купівлю-продаж акцій (наприклад: «Купимо 100 акцій СП «Нафта» по 0,52 грн!!!», «Продамо 150 акцій «Нашого банку» по 1,70 грн!!!», «Продам 100 акцій СП «Нафта» по 0,52 грн.!!!») та інформують «Розрахункову палату», яка визначає прибутки та збитки в кожній малій групі. Як тільки пропозиція одного з брокерів одержує зустрічну пропозицію іншого, — вважається, що угоду про купівлю-продаж акцій укладено.

— один з організаторів («працівник біржі») час від часу змінює на дошці котирування купівлі та продажу акцій і відображає, скільки яких акцій кожного типу пропонується біржею на продаж. За цими котируваннями біржа завжди викуповує в брокерів акції чи продає їх, за відсутності зустрічної пропозиції.

Етап 4. Підбиття підсумків. Після закінчення торгів брокери висловлюють свою думку щодо найкращого вкладення коштів у ті чи інші цінні папери; члени «Розрахункової палати» роблять свої висновки щодо фінансових успіхів на біржі кожної з малих груп і оголошують переможця — групу, яка отримала найбільший прибуток.

Додати в закладки

  
Переклад Translate