Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування

3.2.4.Стратегії і тактики спілкування.

Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного

процесу, загальний план досягнення мети якої прагнуть співрозмовники. Це визначен-

ня можна взяти за основу. До того ж потрібно враховувати: мотиваційний (чи досягається мета під час спілкування одним суб'єктом чи обома), змістовий (комунікативні установки — гуманістичні або маніпулятивні) і процесуальний (характер конструювання спілкування — певне співвідношення між діалогом і монологом) компоненти стратегій спілкування. Отож узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування:

• гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

• гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

• маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети;

• маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети;

• маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети.

Прикладів стратегій спілкування, описаних у науковій літературі, є чимало. Назвемо лише деякі з них. Так, виходячи з маніпулятивних особливостей спілкування, Е. Шостром виокремлює чотири основні стратегії маніпуляторів.

■ Активний маніпулятор намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Він не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище (бос, батько, старший брат, учитель, начальник). Активний маніпулятор досягає задоволення, спираючись на безсилля інших і контролюючи їх. Він застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань, табелів рангів і т. п., управляючи людьми як маріонетками.

■ Пасивний маніпулятор являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Пасивний маніпулятор прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю, дозволяючи активному маніпуляторові думати і працювати за нього.

■ Маніпулятор, який змагається, ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано. Для такого типу людини життя — це битва, де всі інші люди — то суперники чи вороги, реальні або потенційні. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», і тому його можна вважати чимось середнім між активним і пасивним маніпуляторами.

■ Байдужий маніпулятор грає в індиферентність. Він намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з можтивістю обіграти партнера.

На противагу маніпуляторові актуалізатор (цей термін запозичений автором у А. Маслоу) — це людина, яка виявляє свої внутрішні потенції активніше, ніж середній індивід, і тому живе більш повним і багатим життям. Е. Шостром звертає увагу на те, що стиль життя маніпулятора характеризують чотири основні чинники:

• неправда (маніпулятор ламає комедію і грає ролі, що мають справити враження);

• несвідомість (маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя, бачить і чує лише те, що хоче);

• контроль (маніпулятор здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, приховуючи від них свої мотиви);

• цинізм (маніпулятор не довіряє собі й іншим, вважає, що у сто

сунках між людьми наявні лише дві можливості: керувати чи

бути керованим).

Тимчасом філософія життя актуалізатора вирізняється чотирма протилежними факторами:

• чесністю (актуалізатор здатен до чесного прояву своїх почуттів, хоч би якими вони були);

• усвідомленістю (актуалізатор сприйнятливий до себе та інших);

• волею (актуалізатор здатний до вільного вираження властивих йому можливостей);

• довірою (актуалізатор глибоко вірить у себе та інших).

На думку автора, перехід від маніпуляції до актуалізації в цілому являє собою континуум від апатії та нарочитості до життєрадісності і спонтанності.

Американський психолог В. Сатир пропонує свою класифікацію стратегій спілкування (вони ще називаються категоріями або моделями).

S Обвинувач. Така людина поводиться так, ніби вона найголовніша й від неї усе залежить. Це диктатор, господар ситуації, який постійно шукає тих, хто винний. Його внутрішній стан: самотність, невпевненість, потреба в самоствердженні за рахунок інших.

■S Той, що догоджає. Він завжди в розмові прагне догодити іншим, вибачається, не вступає в ''суперечки. Демонструє свою безпорадність і залежність від інших, почуття провини за все, що відбувається. Внутрішній стан характеризується висловлюваннями типу: «нічого в мене не виходить», «я ні на що не здатен».

S «Комп 'ютер» — це людина, яка завжди коректна, занадто спокійна, зібрана.

■S Руйнівник. Він ніколи не говорить і не робить нічого конкретного, на запитання відповідає недоречно, невчасно й невлучно.

Окрім перелічених категорій, В. Сатир виокремлює й такий стратегічний тип, як «вирівнювання», для якого властиві свобода, гармонійність і послідовність. Така людина ніколи не принижує людську гідність, відкрито висловлює свою думку. Це — врівноважена, цілісна особистість на відміну від перших чотирьох категорій, які свідчать про занижену самооцінку людини, почуття власної неповноцінності.

Надзвичайно популярною й широко застосовуваною в різних сферах життєдіяльності індивіда є концепція Томаса-Кілмена, в якій виокремлюється п'ять основних стратегій (або типів, стилів) поведінки людини в ситуації конфліктного спілкування. Коротко охарактеризуємо кожну із стратегій.

S Конкуренція, суперництво або протиборство учасників спілкування. Ця стратегічна дія супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси і обов'язково передбачає того, хто виграв, і того, хто програв. Вона може бути ефективною в тому разі, коли людина має певну владу (людина знає, що її рішення чи підхід у даній ситуації є правильними, і вона має можливість наполягати на них) або коли учасник конфлікту не зацікавлений у співробітництві з іншими, здатен на прийняття вольових рішень. Зазвичай люди, які використовують цю стратегію спілкування, задовольняють власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи їх підтримувати саме своє рішення. Однак цю стратегію не варто використовувати в особистих стосунках — вона може викликати відчуження. А якщо ж застосувати її в ситуації, коли людина не має достатньої влади, а її думка не збігається з думкою інших, то взагалі можна зазнати фіаско. В літературі з проблем розв'язання конфліктів наводяться приклади тих випадків, коли варто використовувати цю стратегію поведінки:

• результат дуже важливий для людини, отож вона робить велику ставку на власне розв'язання проблеми, шо виникла;

• особа має достатній авторитет для прийняття рішення, та є очевидним, що запропоноване нею рішення — найкраще;

• рішення необхідно прийняти швидко, й людина має достатню владу для цього;

• особа відчуває, що в неї немає іншого вибору й що їй нічого втрачати;

• людина перебуває в критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

• особа не може зізнатися людям, що перебуває в безвихідному становиші, тимчасом як хтось повинен повести їх за собою;

• людина має прийняти нестандартне рішення, в неї обмаль часу, але достатньо повноважень для цього кроку.

• Уникання, ухиляння або втеча. Названу стратегічну дію можна використовувати тоді, коли зачеплена проблема, яка є не дуже важливою для людини, коли вона не хоче витрачати сили на її розв'язання або коли відчуває, шо перебуває в безнадійному становищі. Цю стратегію також рекомендують у тих випадках, якщо індивід відчуває себе неправим і передчуває правоту іншої людини або коли ця людина має більшу владу. Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні з «важкою» людиною й коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею. Його можна застосовувати також, якщо людина прагне прийняти рішення, але не знає, як вчинити. Зазвичай така стратегія спілкування може мати місце в тих випадках, коли конфлікт не є значним, або коли він не стосується принципових аспектів діяльності. До цієї стратегічної дії можна вдаватися також у тих випадках, коли особа відчуває, шо для розв'язання конкретної проблеми вона не володіє достатньою інформацією.

У психологічній літературі описуються найтиповіші ситуації, за яких рекомендується застосовувати стратегію уникання:

• напруженість занадто велика, і людина відчуває необхідність послаблення загострення;

• вихід не дуже важливий для особи, і вона вважає рішення настільки тривіальним, що не бажає витрачати на нього силу;

• у людини важкий день, а розв'язання цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

• індивід знає, що не може або навіть не хоче розв'язати конфлікт на свою користь;

• людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію чи*заручитися чиєюсь підтримкою;

• ситуація дуже складна, і особа відчуває, що залагодження конфлікту обійдеться для неї занадто дорого;

• у людини мало влади для розв'язання проблеми бажаним для неї способом;

• індивід відчуває, що в інших більше шансів розв'язати цю проблему;

• спроба розв'язати проблему є небезпечною, оскільки висвітлювання й відкрите обговорення конфлікту може лише погіршити ситуацію.

S Пристосування або стратегія згладжування суперечностей. Людина може використати цю стратегію, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої особи й не дуже суттєвий для неї. Цей тип поведінки є корисним також і в тих ситуаціях, коли людина не може взяти гору, оскільки інша особа має більшу владу; таким чином індивід іде на поступки й погоджується з тим, чого хоче опонент.

Названу стратегію необхідно використовувати й тоді, коли людина відчуває, що, трохи поступившись, вона мало втрачає. Можна також вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом'якшити ситуацію, а надалі індивід повернеться до цього питання й зможе відстояти свою думку чи позицію. Практика залагодження конфліктів засвідчує, що стратегія пристосування дещо нагадує стратегію уникання, оскільки її можна використати для отримання відстрочки в розв'язанні проблеми. Однак основна відмінність полягає в тому, що особа діє разом з іншою людиною; вона погоджується робити те, чого хоче інший індивід. Коли ж застосовується стратегія уникання, людина не робить нічого для задоволення інтересів іншої особи: вона лише відштовхує від себе проблему. Є чимало випадків, коли, поступаючись, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами на користь іншої людини, особа може пом'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Людина може також використати цей період затишшя, щоб виграти час і потім домогтися остаточного бажаного для неї рішення. Практика спілкування пропонує найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується використовувати стратегію пристосування:

• людину особливо не хвилює те, що сталося;

• особа прагне зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

• індивід відчуває, що важливіше збереїти з ким-небудь приязні стосунки, ніж захищати свої інтереси;

• людина розуміє, що результат значно важливіший для іншої людини, ніж для неї;

• людина розуміє, що правда не на її боці;

• в особи мало влади або шансів перемогти;

• індивід вважає, що інша людина матиме з цієї ситуації корисний урок, якщо він піде назустріч її бажанням.

S Співробітництво. Розглядається як найпродуктивніша стратегія в конфліктній ситуації, адже воно спрямоване на пошук рішення, котре б задовольняло інтереси всіх сторін. Дотримуючись цієї позиції, людина бере активну участь у залагодженні конфлікту й захищає свої інтереси, але прагне при цьому співпрацювати з іншою людиною. Порівняно з іншими підходами до конфлікту цей тип вимагає тривалішої роботи, оскільки особа спочатку «викладає на стіл» потреби, турботи та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Як-Шо ж у людини є час, а розв'язання проблеми для неї має важливе значення, то ця стратегія — вдалий спосіб вироблення взасмовигідного рішення. Вона є особливо ефективною, коли сторони мають різні приховані потреби, різні стратегічні цілі й плани на майбутнє, що є безпосереднім джерелом конфлікту. При цьому важливою умовою є відмова сторін від сильного протистояння й перехід до спільного розв'язання проблеми, шо здійснюється, як правило, шляхом переговорів. Стратегію співробітництва рекомендується використовувати в таких ситуаціях:

• розв'язання проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче цілком від нього усунутися;

• в одної сторони тісні, тривалі й взаємозалежні стосунки з іншою стороною;

• у сторін є час попрацювати над виниклою проблемою (це добрий підхід до розв'язання конфліктів на основі перспективних планів);

• сторони обізнані з проблемою, а бажання обох сторін відомі;

• сторони мають намір винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над*виробленням рішення;

• обидва опоненти спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

• обидві, втягнуті в конфлікт сторони, мають однакову владу або не помічають різниці в становищі для того, щоб на рівних шукати шляхи розв'язання проблеми.

Вважається, шо стратегія співробітництва у спілкуванні є найважчою з-поміж інших типів, позаяк вимагає певних зусиль (обидві сторони мають витратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми). Проте вона допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях. За такого типу спілкування проблема розв'язується за принципом: «Я хочу виграти й хочу, щоб ви виграли також». Така стратегія найбільш успішна в розв'язанні проблеми і для її застосування варто зробити такі кроки:

• встановити, яка потреба криється за бажаннями іншої сторони;

• дізнатися, в чому ваші розбіжності можуть компенсувати одна одну;

• розробити нові варіанти рішень, які найбільше зможуть задовольнити потреби кожного;

• показати, шо опоненти є партнерами, а не суперниками.

S Компроміс як стратегія спілкування u тип поведінки людини. Характеризується тим, що проблема врегульовується шляхом взаємних поступок: одна із сторін поступається чимось, інша теж чимось поступається, і в результаті можна дійти спільного розв'язання. Ця стратегія є найефективнішою в тих випадках, коли обидві сторони хочуть і прагнуть одного й того самого, але знають при цьому, що одночасно це є для них нездійсненним. У психологічній літературі наводяться типові випадки, в яких стратегія компромісу є найефективнішою:

• обидві сторони наділені однаковою владою й мають інтереси, що виключають одні одних;

• особа хоче дійти рішення швидко, оскільки в неї немає часу, або тому, що це найбільш економний і ефективний шлях;

• людину може влаштовувати тимчасове рішення;

• особа спроможна скористатися короткочасною вигодою;

• інші підходи до розв'язання проблеми виявилися неефективними;

• задоволення власного бажання є для людини вельми суттєвим, і вона може дещо змінити початкову мету;

• компроміс дасть змогу індивідові зберегти взаємини, і він воліє отримати хоча б що-небудь, аніж втратити все.

Жодну з виокремлених вище стратегій конфліктного спілкування не можна назвати однозначно поганою чи вдалою, адже кожна з них може забезпечити оптимальне розв'язання проблеми залежно від конкретної ситуації взаємодії. Водночас саме співробітництво найбільшою мірою відповідає сучасним уявленням про конструктивне ділове спілкування, яке грунтується на діалозі й визнанні партнера зі спілкування як цінності.

Загалом усі перелічені стратегії спілкування представлені в так званому чистому варіанті, в реальному житті поведінка людей більш різноманітна й комбінована. Однак володіння знаннями про стратегії спілкування дасть змогу будь-якій людині у процесі взаємодії з іншими зрозуміти, чому співрозмовник діє так чи інакше, чому його іноді «починає заносити» або «заклинює» і що потрібно зробити, щоб його «перемкнути», спрямувати в необхідному напрямкові. Багато що залежить також від виду ділових стосунків і типу діяльності. Приміром, аналізуючи роль і місце діалогічної та монологічної стратегій спілкування в навчально-виховній сфері, відповідь на запитання про перевагу тієї чи іншої варто пов'язувати із характеристиками основних педагогічних цілей, перша група яких стосується впливу на становлення спрямованості особистості (тут перевага надається діалогічним впливам), а друга — передбачає озброєння особистості необхідними засобами реалізації її спрямованості (тут превалюють монологічні впливи). Натомість і у сфері формування знань та вмінь вкрай необхідні діалогічні впливи, адже далеко не всі твердження, залучені до змісту навчання, є незаперечними істинами. А за допомогою діалогічних стратегій спілкування знання та вміння змінюють свою форму і зміст залежно від передбачуваного контексту їх застосування; діалогічний підхід полегшує спілкування співрозмовника із широким інформаційним середовищем тошо.

Стосовно тактики спілкування, то під нею розуміють систему послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню бажаної мети. Відомо, що одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити завдяки різним тактикам. Отож тактики спілкування різноманітні за своєю спрямованістю й залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їхньої системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо. Тактики, обрані в одній ситуації спілкування, можуть виявитися зовсім неефективними в іншій. Кількість тактик спілкування, що використовуються в ході спільної взаємодії, може бути суттєво збільшена, якщо суб'єкти діяльності розуміють, які важливі соціальні наслідки мають міжособистісні контакти членів групи. Звичайно, знання залежності між особистісними властивостями суб'єктів взаємодії, соціокультурним контекстом спілкування й видом стратегії спілкування, яка зазвичай визначає тактику, дасть змогу учасникам комунікативного процесу певною мірою прогнозувати характер міжособистісного впливу.

Книга: Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування

ЗМІСТ

1.	Конспект лекцій Cоціальна психологія особистості і спілкування
2.	РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ПРОБЛЕМ ОСОБИСТОСТІ І СПІЛКУВАННЯ В ЗАГАЛЬНІЙ ПАРАДИГМІ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.
3.	1.1. Особистість і спілкування у процесі уточнення предмета соціальної психології.
4.	1.2. Особистість і спілкування в загальній структурі соціальної психології.
5.	1.3. Сфера особистості і спілкування в контексті функцій і поняттєвого апарату соціальної психології.
6.	1.4. Методологічна основа соціальної психології особистості і спілкування
7.	1.5. Еволюція соціально-психологічних знань про особистість і спілкування: як це відбувалося?
8.	1.5.1. У становленні та розвитку зарубіжної соціальної психології можна відокремити такі етапи:
9.	1.5.3. У становленні й розвитку вітчизняної соціальної психології можна відокремити такі періоди:
10.	1.6. Особистість і спілкування в контексті перспектив розвитку соціальної психології.
11.	РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. 2.1. Соціально-психологічний підхід до розуміння особистості.
12.	2.2. Особистість як соціально-психологічний феномен.
13.	2.3. Особистість і суспільство.
14.	2. 4. Соціалізація особистості.
15.	2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 1)
16.	2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 2)
17.	2. 4. Соціалізація особистості. ( продовження 3)
18.	2.5. Особистість: установки й поведінка.
19.	2.5.2.Поняття установки, її структура і функції.
20.	2.5.6. Індивідуально-психологічні властивості індивіда й зовнішні поведінкові прояви.
21.	2.5.8. Інтерес до статі
22.	2.5.9. Спосіб життя
23.	РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ І МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ І МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ 3.1. Спілкування в структурі соціальних і міжособистісних стосунків
24.	3.1.1.Універсальність феномену спілкування в комунікативній культурі суспільства.
25.	3.2. Загальна характеристика спілкування. Загальна характеристика спілкування. 3.2.1.Спілкування як соціально-психологічний феномен
26.	3.2.2.Структура й функції спілкування.
27.	3.2.2.Структура й функції спілкування. (продовження)
28.	3.2.4.Стратегії і тактики спілкування.
29.	3.2.5. Рівні, стилі і типи спілкування.
30.	3.2.7. Форми спілкування.
31.	3.2.8. Соціокультурні та етнопсихологічні особливості спілкування.
32.	3.2.9.Морально-психологічний контекст спілкування.
33.	3.2.11.Труднощі, бар’єри та деформації у спілкуванні.
34.	3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3. Психологічні особливості комунікації в міжособистісних стосунках. 3.3.1. Людська комунікація, специфіка, види та форми.
35.	3.3.2.Комунікативний простір міжособистісних стосунків
36.	3.3.3. Психологія виголошування інформації.
37.	3.3.4. Технологічні аспекти вербальної та невербальної комунікації.
38.	3.3.5. Бар’єри комунікації.
39.	3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4.1. Загальна характеристика взаємодії.
40.	3.4.2. Поняття взаємодії: історико-теоретичний огляд.
41.	3.4.3. Потреба в міжособистісних контактах і взаємодії.
42.	3.4.4.Альтруїзм і агресія в міжособистісній взаємодії.
43.	3.4.5.Взаємодія і спільна діяльність.
44.	3.4.6. Природа атракції в міжособистісній взаємодії.
45.	3.4.7. Деструктивна міжособистісна взаємодія.
46.	3.4.8. Конфліктна взаємодія.
47.	3.5. Психологія міжособистісного впливу. 3.5. Психологія міжособистісного впливу. 3.5.1.Поняття та загальна характеристика впливу у міжособистісній взаємодії.
48.	3.5.2. Психологія переконувального впливу.
49.	3.5.3. Психологія зараження
50.	3.5.5. Наслідування певному взірцеві.
51.	3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6.1. Поняття соціального пізнання.
52.	3.6.2.Загальна характеристика міжособистісного пізнання.
53.	3.6.3.Механізми та ефекти міжособистісної перцепції.

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate