Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Без панування нема свободи. / Донцов Дмитро

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Горлач


3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку

Саморозвиток суспільства означає лише ті зміни, що є результатом розгортання власних можливостей, власних інтересів. А це означає, що джерело розвитку суспільства є в самій системі суспільства. Розвиток самої ж системи суспільства - це самопородження суспільства. Всі дії людей в суспільстві відбуваються на основі спільності інтересу. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, органічно вплетені в соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, духовні охоплюють і матеріальні інтереси, вимоги тощо.

В суспільному виробництві важливішими відносинами є відносини з приводу власності - інтересів власності. Суперечності власності визначають всі інші суспільні суперечності, а їх розв'язання - основне джерело розвитку суспільства в усіх сферах: економічній, соціальній, політичній і духовній. Такий соціальний процес триває від первісного до сучасного цивілізованого суспільства. Таке становище і в сучасному суспільстві. До такого висновку привів історичний пошук джерел розвитку суспільства. Джерело розвитку розглядали Герак-літ і Зенон, Платон і Арістотель, пізніше - Бенедикт Спіноза та інші, стверджуючи, що природа є причиною самої себе. Представники німецької класичної філософії Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейербах, підсумовуючи пошуки джерел розвитку з давніх-давен до XIX ст. побачили їх в суперечностях.

Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього: предмет розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення умов його буття. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку суспільства. В капіталістичному суспільстві це видно на прикладі взаємозв'язку вартості та споживчої вартості. Мета сучасного капіталіста — одержання додаткової вартості. Але товар не існує без споживчої вартості. Тому капіталіст зацікавлений в виробництві товарів заради самозростання вартості. Дбаючи про зростання вартості, капіталіст зацікавлений і одночасно не зацікавлений у виробництві споживчої вартості. Отже, ці дві сторони товару взаємно доповнюють і, водночас, виключають одна одну. Капіталіст використовує не лише виробництво, а й інші шляхи одержання додаткової вартості (лихварство, спекуляція), а іноді застосовує навіть скорочення виробництва товарів. У результаті науково-технічної революції, автоматизації та комп'ютеризації виробництва капіталіст переходить до одержання додаткової вартості не за рахунок інтенсифікації праці, а за рахунок зростання продуктивності праці. Тому капіталіст збільшує капіталовкладення у робітника як головну продуктивну силу: праця істотно інтелектуалізується, звільнюється від механічних нетворчих елементів. Економіка дедалі більше орієнтується на людину та її потреби. І все це відбувається на основі економічних законів, а не через зовнішнє втручання, тобто економічна система капіталізму перетворюється на органічну цілісність, що саморозвивається, сама продукує умови свого буття і закономірно переростає у вищу соціально-економічну форму суспільного життя. Словом, внутрішні суперечності капіталістичного суспільства -джерело саморозвитку і перетворення в інші форми суспільного буття. Класичний приклад розвитку капіталізму шляхом розв'язання суперечностей - виникнення акціонерної власності, розвиток якої веде до ліквідації приватної власності. Капіталізм, створивши акціонерну та інші форми асоційованої власності, виходить за межі класичного капіталістичного суспільства, залишаючись капіталізмом. Капіталізм пристосовує ці форми власності для себе і тим зміцнює себе, розв'язуючи гострі суперечності, тим самим перестає бути класичним капіталізмом, хоч і не соціалізмом. Перетворюється в такий капіталізм, всередині якого виникають передумови соціалізму. Неокапіталізм породжує такі структури, що служать капіталізму. За своєю природою здатні реалізувати функції соціалістичного суспільства.

Розв'язання суперечностей - основного джерела розвитку суспільства - не обов'язково відбувається у вигляді конфронтації або кровопролитної революції, а може здійснюватися шляхом реформ. Це стало поштовхом для формування концепції гармонійних суперечностей, що є в колективі, сім'ї, у життєвому процесі, де існує гармонійна єдність суперечностей. Для нормального функціонування суспільства як системи, що саморозвивається необхідна відповідна єдність приватної, суспільної та інших форм власності. Суперечності власності -важливіше джерело розвитку суспільства.

Основою ідеалістичного розуміння розвитку філософії вважають свідомість і волю людини. Таких позицій дотримувалися філософи античності. Представники релігійної філософії з часів Середньовіччя до сучасності головною рушійною силою суспільства вважають Божественний Розум. Представники географічного визначення - Шарль Монтеск'є, Генрі Бокль, Лев Мечніков вважали, що головна рушійна сила соціального прогресу - географічне середовище. Істотний поворот у тлумаченні проблеми здійснило вчення Карла Маркса, який вказав на матеріальні фактори суспільного розвитку, що безпосередньо зв'язані з суперечностями, які сприяють саморозвиткові суспільства. Це необхідні тривало діючі причини. Поняття рушійних сил розвитку протилежне поняттю гальмуючих сил. До рушійних сил відносять досить різноманітні суспільні явища: продуктивні сили; спосіб виробництва та обміну, тривалість дії великих мас людей, класів, народів, класову боротьбу, революції, потреби, ідеальні мотиви. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі - сукупність інтересів, треті - діяльність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх організації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси. Потреба - внутрішні між необхідністю існування системи і обмеженістю внутрішніх можливостей її забезпечення. Для задоволення потреби людина змушена вступати у певні зв'язки з навколишнім світом і своєю діяльністю задовольняти існуючі потреби: у засобах до життя, знаряддях праці, в системі суспільних відносин та інших потребах.

Плідною є доктрина методологічного індивідуалізму, що визнає вирішальну роль кожного індивіда суспільства, протистоїть концепції провідної ролі видатної особи і концепції, за якою вирішальна роль належить «долі народу», «духові епохи», «духові нації» тощо. Карл Поппер визначає, що методологічний індивідуалізм - незаперечна доктрина, з якою всяке колективне явище належить розуміти як результат дій, взаємодій, сподівань і думок окремих людей і як результат створених ними традицій. Лев Толстой у «Війні і мирі» показав мізерність усіх дій і рішень Наполеона, Олександра Кутузова та інших великих лідерів 1812 року перед логікою подій. Лев Толстой справедливо вказує на велике значення рішень і дій численних невідомих індивідів, які брали участь у борні, спалили Москву і придумали партизанський спосіб боротьби. Але письменник переконаний, що за численними діями окремих людей криється наперед визначеність історичних подій, що можна назвати долею народу, історичними законами. Лев Толстой майстерно поєднав методологічний індивідуалізм з колективізмом.

Різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, поділ праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо - все це соціальна філософія вважає рушійними силами розвитку суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства тісно переплітаються з об'єктивними та суб'єктивними факторами історії, з діяльністю людей, з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним визначенням з комплексом всіх факторів, що визначають розвиток: функціонування суспільства. Діяльність людей виступає рушійною силою розвитку суспільства, адже історія більшості людей, тобто діяльність індивідів, соціальних спільностей, народів тощо є історією життя і функціонування суспільства. Адже в людській діяльності - усі закони суспільного розвитку, вся логіка процесу суспільного розвитку. Суспільство - це діяльність, творчість людей.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини? Рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної спільності (соціальної верстви, професійної групи, покоління тощо), суспільства як соціальної системи, кожного соціального інституту, що функціонує в тому чи іншому суспільстві (держава та її владні структури, різні системи та соціальні інститути), соціальні спільності людей (сім'я, рід, плем'я тощо) виступає інтерес. Інтерес є реальним фактором соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних спільностей. Умовами життя людей, їх спільностей, місцем і роллю в системі суспільних відносин визначається і сам зміст інтересу. Адже інтерес, за висловом Клода Гельвеція, є всесильним чарівником, який змінює вигляд будь-якого предмета, бо якщо світ фізичний підпорядкований закону руху, то світ духовний не менше підпорядкований закону інтересу. Єдиним мотивом людської діяльності, підкреслював Поль Гольбах, є інтерес. Філософи Іммануїл Кант і Георг Гегель інтерес зв'язували з різноманітними формами діяльності людей відзначали конструктивно-творчу роль інтересу в суспільному розвитку, бо інтерес - стимул -реакція на стимул - мотив дії - сама дія.

Залежність безпосередньої життєдіяльності людини від соціальних умов життя виражається в інтересі. Зміст інтересу також визначається тим, в якій мірі соціальні умови життя забезпечують потреби людини. Якщо суспільний лад задовольняє потреби, людина зацікавлена в його зміцненні, якщо ж ні - у руйнуванні. Інтерес існує об'єктивно, незалежно від того, усвідомлений чи ні. Усвідомлення інтересу перетворює його на спонукальну силу діяльності. На основі інтересу людина, група, клас вступають у суспільні відносини з іншими людьми. Нарешті, усвідомлюючи інтереси, людина (спільність) перетворюється на суб'єкт діяльності і як суб'єкт належить до об'єкта своєї діяльності: оцінює соціальні можливості задоволення потреб. Інтерес формує суб'єктивні ставлення людини до світу, його світобачення, що виражається в меті. Мета - результат усвідомлення інтересу та об'єктивної дійсності - стає спонукальним імпульсом діяльності людини як рушійної сили.

Релігійна філософія під суб'єктом розуміє Бога. Георг Гегель - Світовий Розум. Марксистська філософія - живих людей, що створюють матеріальні та духовні блага, продовжують рід, створюють суспільні інститути тощо. Сучасна соціальна філософія вважає важливішим суб'єктом суспільства - окремого індивіда. Саме з конкретних потреб, інтересів і мети соціальних індивідів сплавляються потреби, інтереси і мета суспільства. Об'єднуючись за інтересами, окремі індивіди вступають в інтеракції, формують свою особистість, соціальну активність. Такі спільності індивідів як сім'я, рід, плем'я, народність, нація також є суб'єктами історичного процесу. Індивід, як складова соціальних спільностей, має свою якість і не розчиняється у спільностях. Усі ці суб'єкти є водночас рушійними силами історії. Роль же видатних осіб оцінюється неоднозначно: Бертран Рассел вбачає в їх діяльності вирішальний фактор історичного процесу. Габ-ріель Моно віддає перевагу еволюції економічних умов та соціальних установ. Істина ж - на їх межі в єдності природно-соціальних умов, суспільних потреб і якостей конкретної особистості. Саме їх сплетіння і породжує видатних історичних осіб як суб'єктів історії.

Значна роль у визначенні суб'єктів розвитку суспільства належить поняттю соціальна група, що відображає сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, спільною справою, діяльністю тощо. До малих соціальних груп належить сім'я, первісні виробничі об'єднання, учнівські групи, військові підрозділи тощо, що формують особистість. Середні групи - колективи заводів, фабрик, установ, закладів, мешканці села. Великі соціальні спільності - рід, плем'я, народність, нація, верстви, страти, класи, об'єднані корінними інтересами і є вагомими суб'єктами історії. Історичний досвід міжкласо-вих стосунків потребує глибокого осмислення. Особливої уваги заслуговує поняття інтелігенція, зміст якого істотно змінився - від прошарку між класами в радянський період до істотної рушійної сили, суб'єкта суспільного розвитку. Важливу роль суб'єкта суспільства відіграє рід, який регулює шлюбні стосунки, забезпечує рівність членів роду та інші корінні питання людей. Ці функції створили умови для об'єднання кількох родів у плем'я. Функціонування спільної економіки, єдиної мови, культури, традицій роблять плем'я відчутним суб'єктом і рушійною силою історичного процесу. На руїнах родоплемінних стосунків виникають народності та класи. Уже те, що народність виникає з потреби збереження спільності людей та їх традицій у єдиному соціокультурному середовищі, у спілкуванні єдиною мовою, збереження єдиної ментальності людей - свідчить про фундаментальну роль народності як суб'єкта суспільного розвитку. Народність несе в згорнутому способі всі ознаки нації: проживання на спільній території, єдину мову, спільний психічний склад, провідну ментальність, економічні зв'язки, які, взаємодіючи між собою, сприяють формуванню нації. Існують різні концепції нації як суб'єкта історії. Найпоширенішою є марксистська концепція, що вважає націю соціальну спільність людей зі спільною територією, економікою, мовою, культурою, особливостями характеру. Поширюється етнічна концепція нації, де акцентується її природне походження: нація -етнос є біофізичною реальністю, втіленою у соціальну форму. її суть є енергія живої речовини, що сформувалася під впливом енергії Сонця, радіоактивної енергії Землі і енергії Космосу. Сукупність енергетичних потоків зумовлює однакову вібрацію біотоків у певній цілісності людей. Так виникають своєрідні соціальні групи, з яких формуються етноси, а з етносів - суперетнос нація. Ця позиція Льва Гумільова приваблива і має підстави, але принижує роль діяльності людей, соціально-політичні та культурні основи нації, які лежать в соціологічній концепції нації. Обидві концепції слушні. Адже нація - це спільність людей, що формується на органічній єдності території, етнічного складу, (самосвідомості, мови, історії, традицій), економіки, культури, психології. В Україні популярна концепція політичної нації, що формується переважно на основі спільності політичних інтересів.

Поняття спільностей як суб'єктів історії інтегруються поняттям народ. Народ - центральне поняття соціальної філософії, що визначає об'єднану в державу широку спільність людей — нації, класи, етнічні групи, соціальні верстви тощо. Поняття народу ширше за поняття нації, бо включає й інші поняття, а реальний, наприклад, український народ складається з ряду націй. Народ - головний суб'єкт суспільно-історичного розвитку. З ним спілкується творча еліта, керівна еліта, які не мають права проводити ідеї, що суперечать інтересам народу. Не всі філософи поділяють таке розуміння народу. Так, ряд філософів вбачає у народі руйнівну силу (Ортега-і-Гассет), конгломерат зневірених індивідуалістів (Еріх Форм), пасивну масу невігласів (Джон Макдональд). Але ніхто не спроможний заперечити історичний досвід творчої діяльності народу. Звертаються філософи до поняття покоління як суб'єкта історії.

Отже, проблема суб'єктів історичного процесу багатогранна. У сучасних умовах підвищується роль людства як суб'єкта історичної дії. Досвід свідчить: пріоритетними є загальнолюдські цінності. А основу всіх спільностей, як суб'єктів історії, складають індивіди.

Фактор - одна з обставин, що бере участь у визначенні соціального процесу. Евристичне значення фактора полягає в тому, що фактор допомагає визначити всю сукупність визначальних обставин розвитку. Між поняттями рушійної сили та історичного фактора багато спільного: обидва відбивають явища визначення суспільства. Тому інколи ці поняття вживаються як тотожні. Серед основних факторів суспільного розвитку - людський розум, географічне середовище, народонаселення, дух епохи, техніка, спосіб виробництва матеріального життя, творча свобода особистості. Усі ці фактори заслуговують уваги при аналізі суспільства як системи, що саморозвивається.

Книга: Філософія / Горлач

ЗМІСТ

1. Філософія / Горлач
2. ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?
3. 1. Специфіка та суверенність філософського знання
4. 2. Проблеми та засоби пізнання філософії
5. 3. Предмет та особливості філософії
6. Розділ 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТИПІВ ФІЛОСОФІЇ: ГЕНЕЗА І СУЧАСНІСТЬ Розділ 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТИПІВ ФІЛОСОФІЇ: ГЕНЕЗА І СУЧАСНІСТЬ Глава 1. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
7. 1. Становлення філософії в Стародавньому Китаї
8. 2. Філософія епохи Західної і Східної Хань
9. 4. Філософія Китаю в XIX ст.
10. Глава 2. ІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
11. 2. Філософська система (чарвака-локаята)
12. 3. Буддійська філософія
13. 4. Філософія істинного пізнання
14. 5. Ортодоксальна система філософії Індії (санкх'я)
15. 6. Філософія спасіння, духовного єднання (Йога Патанджалі)
16. 7. Філософія осмислення та формування понять (Веданта)
17. 8. Ренесанс класичної філософії Індії
18. Глава 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
19. 1. Філософія досократиків
20. 2. Філософія періоду античної класики
21. 3. Філософсько-етична думка епохи еллінізму
22. Глава 4. ЯПОНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
23. 2. Філософські ідеї періоду феодальної роздрібненості
24. 4. Піднесення філософської думки в Японії (XIX - XX стст.)
25. Глава 5. ФІЛОСОФІЯ АРАБСЬКОГО СХОДУ
26. 1. Розвиток філософської думки в Арабському Сході (Середньовіччя)
27. 2. Класична арабська філософія
28. Глава 6. ФІЛОСОФІЯ ТУРЕЧЧИНИ
29. 2. Розвиток філософії в Туреччині в ХІХ-ХХ стст.
30. Глава 7. ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ (кінець XVI - початок XVIII ст.)
31. 1. Людина та природа - основна проблема філософії XIV ст.
32. 2. Розвиток соціальної філософії в XVII - на початку XVIII ст.
33. 3. Філософія Просвітництва у Франції
34. Глава 8. НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ
35. 1. Суть та зміст Просвітництва
36. 2. Німецька класична філософія
37. 3. Метод Георга Гегеля. Антропологічний принцип Людвіга Фейербаха
38. Глава 9. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ Глава 9. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ 1. Становлення і розвиток марксизму
39. 2. Проблеми людини, суспільства в філософії марксизму
40. 3. Еволюція філософії марксизму: західні і східноєвропейські концепції
41. Глава 10. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ЗАХОДУ Глава 10. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ЗАХОДУ 1. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу
42. 2. Філософія науки
43. 3. Структуралізм
44. 4. Фрейдизм
45. 5. Герменевтика
46. Глава 11. РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
47. 1. Російська релігійна філософія
48. 2. Російська філософія XX ст.
49. Глава 12. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ Глава 12. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ 1. Джерела та національні особливості філософії України
50. 2. Становлення і розвиток філософської думки в X-XIV стст.
51. 3. Філософія Ренесансу та Просвітництва (XV-XVIII стст.)
52. 4. Філософія України в культурі романтизму XIX ст.
53. 5. Натуралістично-позитивістські та соціалістичні ідеї в філософії України
54. 6. Філософія України в XX ст.
55. Розділ 2. ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ Розділ 2. ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ Глава 1. ЛЮДИНА Глава 1. ЛЮДИНА 1. Проблема людини в філософії
56. 2. Соціально-діяльна суть людини
57. 3. Проблема змісту життя, смерті та безсмертя людини
58. Глава 2. ОНТОЛОГІЯ Глава 2. ОНТОЛОГІЯ 1. Суть та зміст категорії буття
59. 2. Суть, зміст субстанції
60. 3. Форми руху матерії
61. 4. Простір і час
62. Глава 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ Глава 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ 1. Свідомість - предмет філософського дослідження
63. 2. Виникнення та розвиток свідомості
64. 3. Природа та структура свідомості
65. Розділ III. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Розділ III. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Глава I. ЛЮДИНА І ПРИРОДА Глава I. ЛЮДИНА І ПРИРОДА 1. Природа: поняття, суть
66. 2. Природа та суспільство
67. 3. Людина та природа
68. Глава 2. СУСПІЛЬСТВО Глава 2. СУСПІЛЬСТВО 1. Суспільство - система об'єктивної реальності
69. 2. Діяльність - спосіб суспільного буття людини
70. 3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
71. 4. Філософія історії та її еволюція
72. Глава 3. ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА
73. 1. Сучасні теорії політичної системи
74. 2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства
75. 3. Правова держава. Громадянське суспільство
76. Глава 4. ОСОБА
77. 1. Людина: індивід, індивідуальність, особа
78. 2. Проблема особистості в сучасній філософії
79. 3. Поняття і структура свободи
80. 4. Історична необхідність і свобода особи
81. Розділ IV. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ Розділ IV. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ Глава I. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ Глава I. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ 1. Суть пізнання
82. 2. Діалектика процесу пізнання
83. 3. Істина та її критерії
84. Глава 2. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ Глава 2. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 1. Духовне життя: поняття, суть, структура
85. 2. Духовне життя суспільства
86. 3. Суспільна свідомість: структура та форми
87. Глава 3. ТВОРЧІСТЬ
88. 1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки
89. 2. Форми та різновидності творчості
90. 3. Етапи та структура творчого процесу
91. Глава 4. ЦІННОСТІ Глава 4. ЦІННОСТІ 1. Природа цінностей
92. 2. Типи ціннісних орієнтацій
93. 3. Цінності та сучасність
94. Глава 5. НАУКА Глава 5. НАУКА 1. Виникнення і закономірності розвитку науки
95. 2. Наукове знання: специфіка, будова, рівні
96. 3. Методологія наукового пізнання
97. 4. Наука і суспільство
98. Глава 6. КУЛЬТУРА Глава 6. КУЛЬТУРА 1. Культура: суть та структура
99. 2. Людинотворча суть культури
100. 3. Історичні колізії культури
101. Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ 1. Світ повсякденності: поняття, суть
102. 2. Єдність природно-екологічних і соціальних основ життя людини
103. 3. Моральність орієнтації на життя
104. Розділ V. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ Розділ V. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ Глава 1. ВСЕСВІТ: ПОХОДЖЕННЯ ТА ПРИРОДА
105. 2. Релятивістські космологічні моделі
106. 3. Квантове народження Всесвіту
107. Глава 2. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ
108. 1. Джерела філософської концепції розвитку
109. 2. Класична теорія розвитку
110. 3. Становлення сучасної філософської концепції розвитку
111. ВИСНОВКИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate