Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ ІІІ. РОБІТНИЧЕ-СЕЛЯНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ Й НА УКРАЇНІ
1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
Вороги большевиків люблять поясняти їхній успіх у боротьбі з Тимчасовим Правительством їхньою демаґоґією, наклепами, потуранням темним інстінктам мас і тому подібним.
Коли це пояснення йде від щирого серця, то воно — тільки наївне й жалюгідне. Коли — нещире, то воно виявляє злу безсилість.
А хіба ж прихильники Тимчасового Правительства, запальні оборонці коаліції з буржуазією не вживали демаґоґії, наклепів на большевиків? Хіба не кричали всі ґазети про большевиків, що вони — німецькі шпіони, запроданці, зрадники, потайні прихильники монархізму? І хіба це не кричалось у той час, коли большевицькі ґазети було закрито, коли їм було затулено рота?
Далі. Хіба есери не „потурали інстінктам” селянських мас „демаґоґічними” обіцяннями землі?
І хіба ж у руках коаліції не було всіх апаратів влади, всіх засобів як найкраще поставити пропаґанду своїх ідей і намірів? А один „божественний”, „душка” Керенський? Biн же літав з фронта на фронт і невгамонно „одушевляв” армію.
І чого ж то так сталось, що маси повірили большевицькій демаґоґії, а не коаліційній? Через що вони не злякались, що большевики — німецькі шпіони, зрадники й запроданці? Чому маси на фронтах і в тилу так люто трощили ту коаліцію?
Та дуже просто: самі маси були з природи своєї, з свого клясового становища большевиками, се-б-то, вони всією своєю істотою хотіли повного політичного й соціального визволення. І, розуміється, вони охотніше вірили тим, хто кликав їх до такого визволення, хто їм обіцяв його, ніж тим, хто спиняв, хто кликав далі віддавати своє життя в ім'я чужих і гидких інтересів.
Але в чому ж, власне, була та демаґоґія большевиків?
Тимчасове Правительство не хотіло й не могло спинити війни. Воно лякало маси гнівом і карою союзників; воно їх розчулювало слезливими словами про вірність своїм друзям, про честь держави, про обов'язок революції піддержати боротьбу проти німецького мілітаризму.
А большевики на це казали: європейські капіталісти, грабіжники своїх і чужих народів, не можуть бути союзниками революційного, російського робітництва й селянства. Ніяких зобов'язань що до них не може й не повинно бути. Є вищий обов'язок: спинити страшне злочинство війни, припинити нищення сил російського народу. Тимчасове Правительство не хоче й не може цього зробити, бо воно упадає перед союзницькою й своєю буржуазією. Коаліція демократії з буржуазією також не здатна це зробити, бо ця коаліція є тільки засоб прикрити дійсне панування буржуазних кляс. Єдина можливість спинити війну — це взяти працюючим клясам владу в свої руки, порвати всякі зобов'язання що до союзників і заключити мир з німцями. Коли ж союзники спробують ужити якихсь репресій до революційної Росії, то боронити свою волю всіма силами.
Отже нічого дивного не було в тому, що на боці Тимчасового Правительства не лишилось ні одного полка, коли большевики вдруге в листопаді (н. ст.) виступили проти його. Значна більшість Петроградського ґарнізону, майже все робітництво з зброєю в руках, свідомо й рішуче стали до боротьби за здійснення большевицької „демаґоґії”.
А за Петроградом розкотилась революція по всій Росії й за якийсь тиждень-півтора вся коаліційна влада, так само як колись царська, розлетілась на трісочки, й замінилась владою робітниче-селянською, владою Рад Робітничих, Селянських і Салдатських Депутатів.
В Петрограді сформувався новий Уряд, Рада Народніх Комісарів, який оповістив „війну війні”, війну капіталізму, боротьбу з буржуазним устроєм держави й творення в Росії підвалин нового ладу, — соціалістичного.
2. Комітет Охорони Революції.
На Україні робітниче-селянська революція прибрала инчі форми, ніж у Росії. Тут на арену боротьби виступила третя сила — українство. І ця сила перемогла обидві: й большевизм і коаліцію.
Як тільки в Петрограді вибухло повстання й Тимчасове Правительство майже все було заарештоване большевиками й звістки про це дійшли до Київа, тут, звичайно, також піднялось заворушення. Большевики мали серед київського ґарнізону деякі свої частини, але їх було не настільки багато, щоб можна було з ними виступати до рішучого бою з правительственними військами. В той же час військовий урядовий штаб робив усі заходи щоб напасти на большевиків. Перемога Уряду, розуміється, насамперед повела б до реакції, контрреволюції, а тим самим і до антіукраїнства.
Отже, щоб перехопити ініціативу в свої руки, українська й неукраїнська революційна демократія сформувала „Комітет Охорони Революції”, який перебрав у ці дні всю військову й адміністративну владу в свої руки. Складався він з усіх партій і орґанізацій, не виключаючи й большевиків.
Комітет видав дня 8 падолиста н. ст. відозву до населення України, в якій між инчим говорив:
„Власть Комітету, котрий об'єднює всі орґани революційної демократії, всі революційні й соціалістичні партії нашого краю, як українські так і неукраїнські, поширена на всю Україну, на всі дев'ять ґуберній: київську, подільську, волинську, полтавську, чернигівську, харківську, херсонську, катеринославську й таврійську.
„Краєвий Комітет для охорони революції закликав всю людність до спокою, а всі революційні й демократичні орґанізації об'єднатися в місцеві комітети для охорони революції під проводом Краєвого Комітету. Громадяне України, до спокою, праці й дружної оборони революції вас кличе Краєвий Комітет”.
3. Перемога третього.
Отже тут важно одзначити два факти. Перший: Краєвий Комітет Охорони Революції поширив рямці інструкції й включив у свою компетенцію одрізані кадетами ґубернії. З цього моменту Україна фактично об'єдналась.
Другий важний момент є той, що в складі цього комітету були й большевики.
Але, на жаль, не довго. Того ж дня, як видано відозву, большевики виступили з комітету. Причиною була принята Малою Радою резолюція про повстання большевиків. Такого змісту:
„Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краю, повинна перейти до рук усієї революційної демократії, уважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад Робітничих і Салдатських Депутатів, які являються тільки частиною зорґанізованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді”.
Цілком зрозуміло, що большевики не могли лишатися в тій орґанізації, яка була проти них, і виступили з неї. Згоду було розірвано.
Київська Рада Робітничих і Салдатських Депутатів, що була під керовництвом большевиків, рішила триматися окремо від Центральної Ради.
Але й проти Краєвого Комітету охорони революції й проти Ради Роб. і Салд. Деп. на Україні рішуче виступив штаб округи, на чолі з новопризначеним поза плечима Ради начальником округи Поляком ґенералом Квєцінським і комісаром при окрузі Українцем ренеґатом Кирієнком. Опираючися на школах юнкерів і прапорщиків та на козаків, постановив штаб кроввю залити всяку спробу революції. На поміч собі викликав штаб з фронту ще деякі козачі части, чесько-словацький баталіон і кілька так званих баталіонів смерти, вірних скинутому правительству. Краєвий Комітет охорони революції проголосив штаб розпущеним. В дожиданню помочі з фронту штаб ухвалив розправитися з Радою Робітничих Депутатів, провід якої був у руках большевиків.
З цією метою штабом було зроблено провокаційний трус і арешт большевиків в палаці на засіданню Ради роб. і салд. депутатів. Трус і арешт було зроблено не вважаючи на те, що, як відомо було й штабові, Рада роб. депутатів не мала наміру робити виступу, не почуваючи себе для того сильною. Не зважаючи на протест представників Ц. Ради, що взялися мирно улаштувати конфлікт, арештованих не випустили й одвезли в військову тюрму.
Тоді большевицькі військові части, розлючені провокацією ріжних Кирієнків кинулися до бою з численно переважаючими їх правительственними військами.
Розпочався справжній бій на улицях Київа. Пущено було в акцію кулемети, гармати, рушниці. Большевицьких сил було мало. Чехословаки й юнкери, опора штабу, вже почали перемогати. Але тут вмішались війська Центральної Ради й вирішили всю справу. Юнкери почали тікати. Чехословаки запротестували проти свого начальства, що вело їх у бій проти народу, й штаб мусів прохати миру.
Умови миру було складено такі:
1) Певний контроль над штабом в особі окремого комісаріату, 2) увільнення арештованих большевиків, 3) приведення міста до мирного стану, 4) розслідування подій у палаці, 5) вивід з Київу військових частин, приведених у зв'язку з подіями.
Штаб умови ці приняв, але, розуміючи, що це умови тільки на якусь хвилину, не схотів дожидатись свого арешту й увесь утік, разом з „землячком” Кирієнком, комісаром Тимчасового Правительства. І таким чином уся влада в Київі перейшла до рук Центральної Ради й Ґенерального Секретаріату.
Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
