Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ ХII. ПРОГОЛОШЕННЯ САМОСТІЙНОСТИ УКРАЇНИ
1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
Але ця кріза сталася тоді, коли большевики, захопивши майже всю Україну, наближалися вже до Київа, коли київське робітництво, підбадьорене й підсилене цим наближенням, готувалось до рішучого виступу проти нас зсередини, коли лишалось дуже-дуже мало надій на врятування сітуації.
Одним із засобів цього рятунку було скликання чергової сесії Великої Центральної Ради. Малося на увазі на цій сесії вирішити декільки важних питань і тим, може, трохи підкріпити себе.
Такими питаннями були: земельне питання й самостійність української держави.
Есери настійно домагалися переведення закону про соціалізацію землі. Не здаючи собі добре справи з того, що, власне, є ота „соціалізація”, вони (та й навіть инчі фракції Ц. Ради) гадали, що проголошенням сеї реформи вдасться заспокоїти широкі маси селянства й пригорнути їх на свій бік.
Що ж до самостійности України, то проголошення цеї форми нашої державности вимагалось з усією необхідностю й неминучостю тою сітуацією, яка складалася. Насамперед, проголошення Росією війни Україні само штовхало на розрив федеративних відносин. Український Уряд мав і формальне, й моральне право не вважати себе в зв'язку з тою державою, яка була з Україною в стані війни. Фактично ж ця самостійність уже була. Уже були самостійні міжнародні зносини, було своє окреме військо, свій фронт, свої всі державні установи. Фактичний стан річей вимагав з залізною послідовностю дальшого свого розвитку й довершення. Так, наприклад, той факт, що Російський Совітський Уряд проголосив нам війну й провадив її між инчим і тим, що не давав нам з центральної скарбниці грошевих знаків, примусив нас до введення своєї власної монети.
Так само в цей же час було закінчено відділення суду від російського центру. Правда, український Уряд не посмів порушити характеру всеї сістеми цього суду, залишивши її в суті своїй такою, як вона була й за царів. Тільки замісць російського Сенату було утворено Український Сенат та ще пороблено деякі дрібні зміни, які не мали ніякого впливу на суть цього охоронного орґану буржуазного ладу. Але цілком самостійний, не залежний від яких будь центральних вищих судових інстітуцій був свій український суд, навіть зовсім такий, „як у людей”, се-б-то з своєю власною „старою мацапурою”—Сенатом.
А що найбільше довершало самостійницьку форму державности України, так це те, що й Франція, й Англія, й инчі держави, нарешті, дали своїх офіціальних представників при Українській Народній Республіці. Антанта тепер це, очевидно, вже забула й ніяк не могла останніми часами (особливо під час мирової конференції в Парижі) цього пригадати. Отже для того, щоб нагадати ці давно-забуті моменти так хутко зів'ялого кохання ґалантних „союзників” до молодесенької селянської красуні я приведу в усій точности найважніші їхні любовні листи-документи.
Ось один із перших „зальотів”. Відносини ще не ясні. Ґалантний джентельмен ще не зовсім певний, що має прекрасна хуторянка. Отже один із перших листів звучить так:
“Mission Militaire Française en Russie.
Front SO.
Kiev, le 5/18 Décembre 1917.
Texte des paroles adressées à
Monsieur Vinnitchenko, Premier
Secrétaire général de la République
Ukrainienne, par le Général
Tabouis de la Mission Militaire
Française au front sud-ouest le
6/18 Décembre 1917.
Les Puissances Alliés n'ont pas encore pris une décision officielle vis-à-vis de l'Ukraine, mais j'ai déjà été chargé de transmettre à M. Choulguine la sympathie des Alliés pour les efforts que fait le Gouvernement Ukrainien dans le but de rétablir l'ordre, de reconstituer une force de résistance et rester fidèle aux Alliés.
J'avais cru de mon devoir de ne pas attendre un Mandat officiel et de vous demander de m'entretenir avec vous, dans le but de ne pas perdre un temps précieux, de ne pas être pris au dépourvu si le moment venait d'agir, et par suite de préparer les mat?riaux d'une discussion éventuelle relativement aux secours financiers et techniques que les Alliés pourraient fournir à l'Ukraine pour l'aider dans son oeuvre gigantesque d'organisation et de relèvement.
Je suis heureux d'avoir pris cette initiative, car hier soir j'ai reçu ordre de vous inviter, en vue d'une aide financière et technique que la France pourrait apporter à l'Ukraine, à préciser et à faire transmettre à l'ambassade de France au plus tôt, le programme que le Gouvernement Ukrainien pense réaliser et les besoins correspondants.
Par cette démarche que je fais, le premier, vous pouvez vous rendre compte que les sympathies de la France à votre endroit sont réelles et effectives.
TABOUIS”.
(Військова Французська Місія в Росії
Фронт П.-С.
Київ 5/18 грудня 1917
Текст слів адресованих Панові
Винниченкові, першому ґенеральному
Секретареві, ґенералом Табуї
з французської Військової Місії
південно-східного фронту
5/18 грудня 1917.
Союзницькі Держави ще не приняли офіціального рішення відносно України, але мені вже було доручено передати п. Шульгину сімпатію союзників до тих зусиль, які робить Український Уряд в цілях установлення порядку, відновлення опірної сили й бажання лишитись вірними союзникам.
Я вважаю своїм обов'язком не чекати офіціального мандату й прохати побачення з вами, щоб не губити дорогоцінного часу, щоб не бути захопленим зненацька, коли б прийшов час акції, й значить приготувати матеріали евентуальної діскусії що до фінансової та техничної допомоги, яку союзники могли б дати Україні, щоб допомогти її велетенській роботі орґанізації та відродження.
Я є щасливий тим, що виявив цю ініціативу, бо вчора ввечері я одержав наказ попрохати вас, в цілях фінансової та техничної допомоги, яку Франція може дати Україні, зазначити точніше й передати в французську амбасаду яко мога швидче програм, який Український Уряд гадає реалізувати й відповідні потреби.
Мій заход, котрий я роблю перший, може вас запевнити в тому, що сімпатії Франції відносно вас суть реальні та дійсні.
ТАБУЇ.)
Отже, як видно, в цій „записочці” ще помітно обережність ловкого, досвідченого ловеласа: нема, наприклад, ніякого звернення й у підпису нема ніжностей. Але вже є деякі натяки на можливість чогось „серйознішого”.
І от те серйозніше вже є в другому листі. Тут уже джентельмен, очевидно, докладніше розвідався про хуторяночку, про її чудові лани, про отари, про цукор і т. д. і одважився заговорити виразніше. Уже є й звернення й ніжність у підпису.
Точний текст цього документу такий:
„Le Général
Commissaire de la République
République Française
Kiev, le 2l Décembre 1917./
3 Janvier 1918.
Le Général Tabouis, Commissaire
de la République Française
auprès du Gouvernement de la
République Ukrainienne, à
Monsieur le Secrétaire Général
aux Affaires Etrangères de la
République Ukrainienne.
Monsieur le Secr?taire G?n?ral.
J'ai l'honneur de vous prier de porter à la connaissance du Gouvernement de la République Ukrainienne, que le Gouvernement de la République Française m'a désigné comme Commissaire de la R?publique Française auprès du Gouvernement de la République Ukrainienne.
Je vous demanderai, en cons?quence, de bien vouloir me faire savoir quel jour et à quelle heure je pourrai faire au chef du Gouvernement ma visite solennelle de présentation officielle.
Veuillez, Monsieur le Secrétaire Général, agréer l'assurance de ma haute considération.
TABOUIS”.
(Генерал
Комісар Республіки
Французська Республіка
Київ
21 грудня 1917/ 3 січня 1918
Ґенерал Табуї, Комісар
Французської Республіки при
Уряді Української Республіки, Пану
ґенеральному Секретареві закордонних
справ Української Республіки.
Пане Ґенеральний Секретаре!
Маю честь прохати вас довести до відома Уряду Української Республіки, що Уряд Французської Республіки призначив мене яко Комісара Французської Республіки при Уряді Української Республіки.
В наслідок цього я прохаю вас повідомити мене, в який день і час я зможу скласти мою урочисту офіціальну візиту голові уряду.
Прошу приняти, пане Ґенеральний Секретаре, запевнення в моїй глибокій пошані.
ТАБУЇ.)
Нарешті, й „оглядини” відбулися 4-1-18 (н. ст.). Урочисто й парадно з'явилися джентельмени до хуторянки й з усіма відповідними процедурами передали офіціальний папер у руки українського Уряду, яким Франція признавала українську державу.
Після того ґенерал Табуї, офіціальний представник посилає папера, в якому ще раз наводить текст ноти свого Уряду. Цей папер такий:
„Le Général
Commissaire de la République
Nr. 11.
République Française
Kiev, le 29/11 Janvier 1918.
Le Général Tabouis, Commissaire
de la République Française
auprès du Gouvernement de la
République Ukrainienne,
à Monsieur le Secrétaire d'Etat
aux Affaires Etrangères du Gouvernement
de la République Ukrainienne.
Le 5/19 décembre, dans une entrevue à laquelle assistaient M. Vinnitchenko, Président du Conseil, et les Secrétaires d'Etat aux Affaires Etrangères, aux Finances, au Ravitaillement, aux Voies et Communications, à la Justice, j'ai eu l'honneur de présenter la demande suivante:
„Monsieur le président du Conseil,
„Désirant confirmer ses intentions amicales envers la République de l'Ukraine, le gouvernement de la République française m'a fait savoir par télégraphe (le seul moyen de communication existant actuellement) qu'il me nommait représentant de la République Française auprès du gouvernement de la R?publique de l'Ukraine.
„Voici bientôt un an que je me trouve sur le territoire de l'Ukraine. Pendant ce temps, j'ai eu l'occasion d'étudier l'histoire de l'ancienne Ukraine, j'ai suivi avec attention le développement de son mouvement national еt j'ai pu constater les efforts accomplis par la République de l'Ukraine dans le but de créer et d'établir les forces morales et physiques nécessaires à l'organisation d'un Etat. Tout cela, je l'ai suivi avec un intérêt toujours croissant et je suis heureux et fier, Monsieur le président, de voir qu'aujourd'hui cet intérêt n'est pas seulement personnel, car en me nommant son représentant, le gouvernement de la République française approuve ma manière d'agir et m'autorise à poursuivre officiellement les excellentes relations qui se sont déjà établies entre nous. Je vous apporte l'assurance formelle que la France, qui est la première à faire ce geste décisif, soutiendra de toutes ses forces morales et matérielles la République de l'Ukraine dans les efforts qu'elle accomplira pour continuer à marcher dans la voie que se sont tracée les Alliés et qu'ils poursuivront sans hésitation à l'avenir en pleine connaissance de leurs droits et de leurs devoirs, devant la démocratie du monde entier et de l'humanité.
„Personnellement, je me consacrerai à cette tâche avec toute l'énergie d'un soldat et avec le coeur d'un Français”.
Depuis cette date, la France est entrée en relations officielles avec l'Ukraine.
Vu la marche rapide des événements et pour éviter toute perte de temps, j'ai l'honneur de vous prier de bien vouloir me faire tenir cette réponse aussitôt que possible.
TABOUIS”.
(Генерал Комісар Республіки
№ 11
Французська Республіка
Київ 29/11 січня 1918
Ґенерал Табуї, Комісар
Французської Республіки панові
Ґенеральному Секретареві закордонних
справ Уряду Української Республіки.
5/19 грудня, підчас побачення, в якому брали участь п. Винниченко, презідент Ради й Ґенеральні Секретарі по справах закордонних, фінансових, продовольчих, шляхів і сполучення і юстіції, я мав честь представити слідуючу заяву:
„Пане Презіденте.
„Бажаючи затвердити свої дружі наміри що до Української Республіки, Уряд Французської Республіки повідомив мене телеґрафично (єдиний засіб сполучення, котрий тепер істнує), що він призначає мене представником Французської Республіки при Уряді Української Республіки.
„Вже скоро рік, як я нахожуся на теріторії України. За цей час я мав нагоду простудіювати історію старої України, я з увагою слідкував за розвитком її національного руху й я міг сконстатувати усилля, виявлені Українською Республікою в цілях утворення й затвердження моральних і фізичних сил, необхідних для орґанізації Держави. За всім цим я слідкував з цікавостю, яка щораз збільшувалась і я є щасливий та гордий, пане президенте, бачити, що сьогодня цей інтерес не є тільки персональний, бо, призначаючи мене представником, Уряд Французської Республіки ухвалює мої заходи й уповноважує мене продовжувати офіціально ті прекрасні відносини, котрі вже утворилися поміж нами. Я приношу вам офіціальне запевнення в тім, що Франція, котра перша робить цей рішучий крок, підтримуватиме всіма своїми силами Українську Республіку в тих усиллях, яких вона вживе, щоб продовжувати свій хід по шляху, який накреслили собі союзники й по котрому вони йтимуть і надалі без вагань у повній свідомости своїх прав і обов'язків відносно демократії цілого світу й людськости.
„Особисто я віддамся цьому завданню з усією енерґією салдата й з серцем француза.
Рахуючи від сьогодня Франція увійшла в офіціальні відносини з Україною.
З огляду на швидкий хід подій і для того, щоб не губити часу, маю честь прохати вас дати мені відповідь на це яко мога швидче.
ТАБУЇ.)
Таким чином, говорячи словами ґенерала Табуї „починаючи з сеї дати (отже, значить з 29/11 січня 1918 року) Франція вступила в офіціальні відносини з Україною”. Заручини одбулися. Хуторянка затяглася аж до поту в панський корсет, натягла на робочі, мозолясті, червоні руки білесенькі панські рукавички й запишалась на всю губу.
А в тих же днях і від Анґлії Головою Ґенеральйого Секретаріату було одержано такого документа:
„Représentant
de la
GRANDE BRETAGNE
A Son Excellence le Pr?sident
du Conseil des Ministres de la
Républipue Nationale Ukrainienne.
Excellence!
J'ai l'honneur de Vous informer que le Gouvernement de Sa Majesté Britannique m'a nommé, par la voie télégraphique, la seule possible actuellement, Représentant de la Grande-Bretagne en Ukraine.
Mon Gouvernement m'a chargé de vous donner l'assurance de sa bonne volonté. Il appuyera de toutes Ses forces le Gouvernement Ukrainien dans la tâche qu'il a entreprise de faire oeuvre de bon gouvernement, de maintenir l'ordre et de combattre les Puissances Centrales, ennemies de la Démocratie et de l'Humanité.
En ce qui me concerne en particulier, j'ai l'honneur, Monsieur le Président, de Vous donner l'assurance de mon entier concours pour la réalisation de Notre idéal commun.
PIGTON BAGEE
Représentant de la Grande-Bretagne en Ukraine”.
(Представник
Великобретанії
Його Ексцеленції Презіденту
Ради Міністрів Української
Народньої Республіки.
Ексцеленціє!
Маю честь повідомити вас, що Уряд його Великобретанської Величности призначив мене телеґрафичною дорогою, яка зараз одиноко можлива, представником Великобретанії на Україні.
Мій Уряд доручив мені запевнити вас у його добрих намірах. Він підтримуватиме з усіх своїх сил Український Уряд у завданнях, які він розпочав що до створення доброго управління, підтримання порядку й поборювання Центральних Держав, ворогів демократії й людськости.
Що торкається мене особисто, я маю честь, пане презіденте, запевнити Вас у повній відданости для реалізації нашого спільного ідеалу.
ПІКТОН БАҐЕ
представник Великобретанії на Україні.)
Отже, значить, українська державність була офіціально й недвозначно визнана сими двома головнішими державами „союзників”. (Чого варті такі признання й як ґалантні кавалери, не червоніючи, можуть цілковито забути всі свої присягання й запевняння хуторяночкам, це ми побачимо далі).
А цим самим уже остаточно вирішалося питання про самостійне істнування України. Необхідно було тільки це зафіксувати офіціальним державним актом, що й зроблено було 4-м Універсалом.
Це необхідно було зробити ще й для того, щоб докінчити мирові переговори в Берестю: без оголошення себе самостійною державою ми не мали в повній мірі права заключити мир.
Отже в результаті всіх цих обставин і причин з'явився 4-й Універсал Української Центральної Ради.
Його було видано ще за Ґенерального Секретаріату. Але в йому вже Ґенеральний Секретаріат переіменовувався в Раду Народніх Міністрів. Есерам хотілося почати своє державне провідництво з нової назви, але соціальдемократична фракція не дозволила мені, як я того хотів, виступити з Уряду раніше, ніж станеться ця зміна, щоб тим заманіфестувати, що й перша Рада Народніх Міністрів почалася під впливом і проводництвом соціальдемократії. Отже перша Рада Народніх Міністрів мала ще старий склад Уряду, й тільки через кільки днів я здав свої обов'язки голови Ради Народніх Міністрів перед Комітетом Ц. Ради. Головою нового кабінету було призначено есера Голубовича, при чому більшість у кабінеті стала також есерівська.
Всі вирішені на цій сесії питання й приняті постанови, висловлені в 4-ому Універсалі, мав виконати вже новий Уряд.
Четвертий же Універсал звучить так:
2. Четвертий Універсал У. Ц. Ради.
„Народе України!
Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!
Та в трудну годину народилась воля України. Чотирі роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи кріваву різню, безлад і руїну на нашій землі.
З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорґанізувати нове Правительство.
А тим часом петроградське Правительство Народніх Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська — червону ґвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.
Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбийчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде дальше кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.
Крім того те ж саме петроградське Правительство Народніх Комісарів починає проволікати заключення мира й закликає до нової війни, називаючи її „святою”. Знов поллється кров, знов нещасний робочий люд буде мусіти приносити в жертву своє життя.
Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з'їздами селян, робітників і солдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо як найскорше.
Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України:
Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.
З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.
Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу — селян, робітників і салдатів та виконуючий орґан, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів.
І отсе, перш усього, поручаемо Правительству нашої Республіки, Раді Народніх Міністрів, від сього дня вести початі вже мирові переговори з осередніми державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку яких небудь инших частей бувшої російської імперії, та встановити згоду, щоб наш край почав своє життя в спокою й мирі.
Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наємних наїздників, які нарушують права Української Республіки.
Безмірно тяжка війна, почата буржуазними правительствами, вимучила наш народ, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер сьому треба покласти край.
Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаємо розпускати салдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.
Знищені війною й демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.
Коли наші вояки вернуться додому, народні ради — громадські й повітові й городські думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Міжтим, щоб установити таку власть, до якої мали-б довірря й яка спіралася-б на всі революційно-демократичні верстви народа, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських і салдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.
В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.
Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.
Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.
Війна забрала для себе всі трудові сили нашої країни. Більшість підприємств, фабрик і робітень виробляли тільки те, що було необхідне для війни, й народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець.
Раді Народніх Міністрів поручаємо негайно пристосувати всі заводи й фабрики до мирних обставин, до виробу продуктів, необхідних для робочих мас.
Та сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів. В самостійній Народній Республіці України не повинен страждати ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисл держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях, де всі безробітні могли-б найти працю й приложити свої сили, й прийняти всі міри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.
При старім ладі торговці й всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах надмірні капітали.
Відтепер Українська Народня Республіка бере в свої руки найважнійші области торговлі й усі доходи з неї обертає на користь народу.
Торговлю товарами, які мається привозити зза границі й вивозити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було такої доріжні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбіднійші верстви.
Для виконання сього поручаемо Правительству Республіки виробити й представити до затвердження закони про се, а також про монополі заліза, вугля, шкур, тютюну й инших продуктів і товарів, з котрих податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових.
Так само поручаємо установити державно-народню контролю над усіма банками, що через кредити нетрудовим клясам помагали експлуатувати трудові маси. Відтепер кредитова поміч банків має йти передовсім на піддержку трудовому населенню й на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не для спекуляції й ріжнородної банкової експлуатації.
На ґрунті анархії, неспокоїв у життю й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення. Тим невдоволенням користуються ріжні темні сили й тягнуть неосвідомлених людей до старих порядків. Сі темні протиреволюційні сили бажають знову піддати всі вольні народи під одно царське ярмо — Росії. Рада Народніх Міністрів повинна безпощадно боротися з усіма контрреволюційними силами й кождого, хто призиває до повстання проти самостійної Української Народньої Республіки й до повороту старого ладу, — карати яко за державну зраду.
Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджується й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку признано за ними законом 22 січня.
Все перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у найблищі тижні виконають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Установчі Збори.
Ми поручаємо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енерґічно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений як найскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, — найвищий господарь і управитель нашої землі, й Констітуцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудового народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орґан має рішити про федеративну зв'язь з народніми республіками колишньої російської імперії. До того ж часу всіх горожан самостійної Української Народньої Республіки зазиваємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української Республіки. Українська Центральна Рада. У Київі. 9 (22) січня 1918 р.”
3. Вигнання хуторянки з хутора.
Бідна хуторянка в буржуазних рукавичках на селянських репаних руках! Як їй хотілось одночасно й з ґалантними паничиками женихатись і свого колишнього коханця простого робітника задобрити. Як вона то перед паничами пудрилась, панію прибіралася, по панськи язика ламала, то з парубком обнімалась, йому надії подавала, навіть до... большевицьких поцілунків доходила. Тільки б не сердився та хутора не підпалив: і соціалізацію йому обіцяла, й монополізацію торгу, й навіть... трохи-трохи не націоналізацію банків: „державно-народній контроль над усіма банками”, бо, мовляв, оті поганці паничі до сього часу страшенно обижали простих парубків, банки, мовляв, до сього часу „через кредити помагали нетрудовим клясам експлуатувати трудові маси”. Ну, тепер, любий мій, уже зась паничам — буде мій (ну, та й твій: „державно ж народній”) контроль над ними.
І що дуже характерно для хуторянки, так це те, що вона все це щиро робила, — не дурила, не обманювала парубка. От що цікаво! І зовсім неправда, що вона цими обіцяннями хотіла обманути, що вона ними тільки заспокоїти бажала парубка, а в дійсности ніякого наміру стати в оборону його інтересів не мала. Ні, це — неправда. Вона цілком щиро хотіла, щоб тому парубкові було добре, вона таки дуже сердита була на паничів і їй од щирого серця хотілось зробити, щоб на її хуторі всім жилося легко, спокійно, щасливо, як в „оазісу”, як в Едемі, де б мирно й дружо паслися собі поруч і овечки й вовки, й парубки, й паничі. Наміри зовсім не злі.
Але біда в тому, що вовки пастися не вміють, їхня природа така, що вони можуть тільки овечок їсти. А в овечок така природа, що вони не люблять, щоб їх вовки їли. З овечок вони часом перевертаються в биків і, коли можуть, коли захоплюють владу, дуже боляче колять і б'ють паничів.
Цього хуторянка не розуміла. І через те з одного боку хотіла, щоб у неї на хуторі було все „як у людей”, щоб усе було по панському, „по благородному”, щоб увесь лад, усі розпорядки, вся влада була паничівська, а в той же час, щоб усе ніби парубкові належало, щоб він був єдиним хазяїном і розпорядчиком. І через те вона то пудрилась і в корсета затягалась, то надягала свитку й у біленьких рукавичках бігла до парубка в повітку гній викидать.
І що дивного, що парубкові це, нарешті, надокучило, що він, розсердившись, ухопив за панську фрізуру хуторянку, викинув її геть з хутора, а разом з нею й усіх її паничів. І ніякі її Універсали, ніякі найщиріші обіцяння монополізацій, соціалізацій і майже-націоналізацій не привернули його серця до неї.
Між инчим, закон про соціалізацію приймався тоді, як уже парубок тяг за коси з хутора, як шрапнель гармат з того боку Дніпра обсипала дах будинку хуторянки — Центральної Ради. А гармати ті були наші власні, не з Московії привезені, належали вони нашим українським військовим частинам. І більшість большевицького війська складалась із наших же вояків; оті наші полки імени Дорошенків, Сагайдачних, що стояли в Київі, вони нас тягли за коси й били чобітьми в спину. Лотиші й руські тільки керували ними, тільки командували та гуртували. Без цих „гетьманських” полків ніякі лотиші й руські нічого не зробили б хуторянці. Це треба чесно й щиро признати.
Хуторянка люто одбивалася, не хотіла з „оазісу” свого виходити. Майже тиждень на улицях і в околицях Київа тягся жорстокий бій. Гармати грохотіли без перестанку над замертвілим від жаху містом. Вулиці, як грядом, були всипані кульками шрапнелів.
25 січня вночи останні українські відділи покинули передмістя Святошин і рушили на Житомир, куди раніше переїхала Центральна Рада й Рада Народніх Міністрів.
А 26 січня я в своїх записках писав: „Тиша чернечої келії. Гукання гармат затихло. Чути, як на дах монотонно падає звідкись крапля. Сосни двома жалібними рядами стоять перед вікном, як перед могилою, й тужно похитують гольчастими головами.
„Сьогодня на святошинському шоссе вже немає українців. Подвірря, де вони стояли, — порожні й хмуро мовчать. Люди, проходячи повз їх, стараються не дивитись у той бік.
„А в Київі вже розташовуються большевики. Бідна наймичка, захотіла в своїй хаті пожить господиньою. Нещасна нація, з якої так злісно й жорстоко насміялась історія: не донесла скарбу, не стало сили...
„І знову виникає питання: невже ми, самі того не знаючи, не відчуваючи, виступаємо, як контрреволюціонери? А що, як Народні Комісарі мають більше рації, ведучи Росію, а з нею й Україну до соціальної революції?”
Книга: Володимир Винниченко. Відродження нації. ПЕРЕДМОВА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
