Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ЛОГІКА ДЛЯ ЮРИСТІВ: ЛЕКЦІЇ. / Правничий коледж ЛНУ ім. І.Франка
§ 3. Міркування за аналогією
Поняття про міркування за аналогією. Види міркувань за аналогією
Міркування за аналогією — це міркування, у якому робиться висновок про наявність певної ознаки у предмета, що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим предметом.
♦ Як приклад наведемо уривок із книги Ф.А. Хайєка «Право,
законодавство та свобода*, в якому автор намагається обґрунтувати свою точку зору за допомогою міркування за аналогією.
«Так само, як людина, що збирається вирушити в похід, бере з собою кишенькового ножа не для якогось конкретного передбаченого застосування, а як знаряддя на випадок усяких можливих не сподіванок або складних ситуацій, так і правила поведінки, розроблені якоюсь групою, є не засобами для відомих конкретних цілей, а пристосуваннями до типів ситуацій, які, згідно з нашим досвідом, знов і знов повторюються в світі того типу, що в ньому ми живемо. Подібно до знання, що спонукає людину взяти з собою кишенькового ножа, знання, втілене в правилах, — це знання певних загальних ознак навколишнього середовища, а не окремих фактів. Інакше кажучи, належні правила поведінки виводяться не з точного знання конкретних подій, які можуть із нами трапитися; скоріше вони є пристосуванням, що полягає в правилах, які ми розробили й дотримання яких ми зазвичай не здатні належним чином обґрунтувати».1
За характером ознаки, що переноситься, міркування за аналогією поділяють на два види:
♦ аналогію властивостей;
♦ аналогію відношень.
Аналогія властивостей — це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є два схожих предмети, а ознакою, що переноситься, — властивості цих предметів.
♦ Прикладом такої аналогії може бути обґрунтування політичними діячами Росії ідеї встановлення Брестського миру у 1918 р. Вони посилалися на схожу історичну ситуацію на початку XIX ст., коли німці самі були змушені у 1807 р. підписати кабальний до говір з Наполеоном (Тільзитський мир), а потім через 6—7 років, зібравшись із силами, прийшли до свого визволення. Аналогічний вихід був запропонований і для Росії 1918 року.
Аналогія відношень — це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між предметами, а переносною ознакою — властивості цих відношень.
♦ Розглянемо приклад. Суб'єкти А, Б, С, Д знаходяться між собою у таких відношеннях:
1. А є батьком неповнолітнього сина Б.
2. С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д.
3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен утримувати свого сина.
Враховуючи деяку подібність відношень «батько — неповнолітній син» і «дідусь — онук», можна дійти висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.
Аналогія є основою методу моделювання, сутність якого поля гає в тому, що для вивчення якогось об'єкта-оригіналу конструюється інший об'єкт, подібний до оригіналу деякими суттєвими рисами. Такий об'єкт називається моделлю.
Вивчення об'єктів за допомогою моделей отримало назву моделювання.
Результати моделювання, як і висновки міркувань за аналогією, мають лише ймовірний характер.
Умови правомірності міркувань за аналогією
Розглянемо основні правила побудови міркувань за аналогією. Основна мета цих правил полягає у підвищенні ступеня ймовірності висновків, які отримують за допомогою аналогій.
Правило 1. Повинно бути встановлено якомога більше спільних ознак у предметів, які порівнюються.
Правило 2. Ознаки, що є основою аналогії, повинні бути суттєвими для предметів, що порівнюються.
Правило 3. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, були різноманітними. Наприклад, якщо встановлюється аналогія між Землею та іншою планетою, то повинні враховуватися спільні фізичні, хімічні, геометричні та інші ознаки цих планет.
Правило 4. Необхідно, щоб спільні ознаки предметів, які порівнюються, і ознаки, що переносяться з одного предмета на інший, були однотипними.
Виконання цих вимог підвищує правдоподібність висновків, отриманих за допомогою міркувань за аналогією, хоча і не робить їх
достовірними.
Міркування за аналогією в правовій діяльності
Міркування за аналогією відіграють значну роль як у теоретичній, так і в практичній діяльності юриста.
Так, вони можуть застосовуватися юристами в процесі аргументації власної точки зору і критики позиції супротивника (див. розділ 8 підручника). Однак треба зазначити, що за допомогою аналогії юрист не може обґрунтувати істинність певного положення або спростувати його, тобто довести його хибність. Застосовуючи міркування за аналогією, можна обґрунтувати лише різні ступені правдоподібності положення, що досліджується.
Окрім того, аналогія на стадії попереднього розслідування кримінальних справ є одним з найпоширеніших способів обробки фактичного матеріалу і висування різноманітних версій. Як правило, подібні міркування застосовуються в тих випадках, коли треба по рівняти декілька злочинів, знайти в них схожі ознаки і звідси зробити відповідні висновки.
♦ Розглянемо приклад. У справі про крадіжку було встановлено такі факти. О першій годині ночі 29 квітня до магазину під'їхав автомобіль, в якому було три чоловіки і одна жінка. Двоє підійшли до охоронця і наказали йому мовчати і не вчиняти опору, погрожуючи пістолетом. Потім зв'язали його і поклали на землю. Один із злочинців залишився біля машини, а двоє інших та жінка, відкривши двері ключем, проникли до магазину. Через деякий час, завантаживши автомобіль товаром, злочинці зникли. Через два тижні і в іншому районі міста Л. була скоєна крадіжка з іншого магазину. Охоронець цього магазину на допиті показав, що близько першої години ночі до нього підійшли двоє чоловіків, які вийшли із машини, що зупинилася поблизу. Вони погрожували йому пістолетом, а потім зв'язали і поклали на землю. Із злочинцями була жінка, яка відкрила магазин. Через деякий час вони поїхали з пограбованими товарами.
Після аналізу обставин двох награбувань слідчий висунув версію, що обидва злочини були вчинені однією групою осіб.
Слід зазначити, що міркування за аналогією можуть ефективно використовуватися тільки під час розслідування кримінальних і цивільних справ. На етапі розгляду цих справ у суді аналогія не може застосовуватися, зважаючи на правдоподібність характеру її висновків. За аналогією не можна обґрунтувати винність чи невинність обвинувачуваного, віддати його під суд. Обґрунтування, що містяться у вироку суду, також не можуть будуватися за аналогією. Міркування такого типу не є доведенням, а тому не можуть бути формою доказу в суді.
Логічні знання щодо побудови міркувань за аналогією стають в нагоді і в правотворчій діяльності юриста. Так, термін «аналогія» у правознавстві застосовується при вирішенні питання щодо прогалин у праві. «Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулювання».1
Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом відповідних правових норм. Однак такий шлях правотворення не завжди є прийнятним з багатьох причин. У зв'язку з цим у деяких випадках прогалини в праві усуваються за допомогою таких прийомів, як аналогія права і аналогія закону.
Аналогія права — це вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права.
З логічної точки зору аналогія права — це дедуктивне міркування. Хід думки тут іде від загального знання щодо загальних принципів права до окремого знання щодо конкретної справи.
Аналогія закону — це застосування для врегулювання певних відносин закону, що регулює аналогічні відносини.
Аналогія закону з точки зору логіки — це міркування за аналогією.
♦ Наведемо приклад аналогії закону. Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена можливість відводу громадського обвинувача. Однак цей Кодекс містить статтю щодо регулювання по рядку відводу державного обвинувача. Уподібнюючи в суттєвих рисах громадського обвинувача з державним обвинувачем, можна вирішити поставлене питання.
Для того, щоб коректно застосовувати аналогію закону, до загальних правил щодо міркувань за аналогією додаються ще й такі специфічні правові правила:
1.Суспільні відношення, щодо яких повинно бути винесено рішення, обов'язково повинні знаходитися у сфері правового регулювання, хоча б у загальній формі повинні бути врегульовані правом.
2.Якщо існує норма, що регулює певне суспільне відношення, а застосовується аналогія за мотивом, інакше кажучи, аналогія в ситуації, то це найгрубіше порушення законності; така ситуація може
виникнути через незнання діючих законів або через свідомий намір обійти закон.
3. Необхідний ретельний аналіз законодавства, у результаті якого може бути вирішене питання щодо застосування аналогії закону; схожість повинна бути саме в суттєвому, а розбіжності — в деталях, у несуттєвому.
. 4. Потрібне мотивоване пояснення причин застосування до да них суспільних відношень аналогії закону.
Контрольні запитання і вправи
Що таке правдоподібне міркування?
1. Чи можна за допомогою правдоподібних міркувань отримати достовірне знання?
2. Чи можуть в правдоподібних міркуваннях бути істинні засновки?
3. Якщо дедуктивні міркування вважаються правильними, то чи можна вважати неправильними правдоподібні міркування?
4. Що таке індуктивне міркування? Які види індуктивних міркувань ви знаєте?
5. Що таке повна індукція?
6. Що таке неповна індукція? Які види неповної індукції ви знаєте?
7. Чи можна за допомогою індукції отримати достовірне знання?
8. Які умови правомірності індуктивних міркувань? Які типові помилки допускаються в таких міркуваннях?
1Q. Що таке міркування за аналогією?
11.Які види міркувань за аналогією ви знаєте?
12.Які умови правомірності міркувань за аналогією?
13.Яка роль правдоподібних міркувань у теоретичній і практичній діяльності юриста?
14.Проаналізуйте наведені тексти. Виявіть правдоподібні міркування, що в них містяться. З'ясуйте, які з них є індуктивними, а які — міркуваннями за аналогією. Визначте їх види. Перевірте, чи припускаються в них логічні помилки.
♦ У місці протягом тижня було скоєно шість квартирних крадіжок. Ознайомившись з обставинами, за яких ці крадіжки були вчинені, слідчий зазначив, що в усіх випадках за один-два дні до крадіжки в квартирі побував невідомий мешканцям чоловік: податковий інспектор, слюеар-сантехнік, електромонтер і навіть дільничний міліціонер. Портрет невідомого, якого описували потерпілі, збігався в багатьох рисах. Слідчий зробив висновок, що саме цей чоловік і був тим, хто вчинив злочин.
♦ Злочинці, відімкнувши ключем, який зробили самі, двері, проникли до квартири А. і вчинили крадіжку. Жодних речових доказів під час огляду знайти не вдалося. Слідчий, якому було доручено розслідування справи, жодних даних, які б давали змогу висунути більш-менш обґрунтовану версію, не знаходив. Тоді виникла думка об'єднати всі нерозкриті справи про крадіжки, скоєні за допомогою ключів, що зробили самі злочинці. У районі, де жив А., таких справ виявилося п'ять. Але в жодному випадку потерпілі не могли вказати, кого вони підозрюють у крадіжці, нічого не дали й виїзди на місце подій. Найбільш цікавим слідчому видався лише один факт: усі потерпілі мали дітей віком від 16 до 18 років. Слідчий вирішив дізнатися у підлітків про їхніх знайомих, друзів, ворогів. Виявилося, що усі вони знали Г. і що він один був у всіх квартирах. На цій підставі слідчий висунув версію, що в пограбуванні всіх цих квартир брав участь Г.
♦ За часів республіки в Англії (1649—1660) захисники що річних виборів до парламенту обґрунтовували свої докази на прикладі змії, яка щорічно міняє шкіру. «Подивіться на наймудрішу із тварин — на змію, емблему вічності і міцності державного устрою; кожного року вона змінює шкіру і зі свіжими силами і оновленим життям виходить після кожної такої зміни. Британіє! Наслідуй змію. Оновлюй Палату Общин, твій державний покров, щорічними виборами. Тоді ти будеш жити в безпеці і закріпиш за своїми синами волю, яка залишиться непорушною до кінця сторіччя!»
♦ «Норма — це загальне правило (еталон, критерій) поведінки людей. Оскільки щодо норм права мова йде не про «нормативність» в розумінні нормальності, закономірності тих чи інших вчинків, відносин (що також досить суттєво і повинно постійно перебувати у полі зору науки), то саме по собі це правило, закріплене, припустимо, у законодавчому документі, тому і є «загальним», що являє собою відоме узагальнення. До того ж — такі узагальнення, увійшли в саму плоть позитивного права, його зміст, і, отже, стали об'єктивною реальністю.
Увага — узагальнення! Тобто підсумок розумової операції, в результаті якої із декількох, найчастіше — множини індивідуальних випадків, що стосуються поведінки людей, в думках усуваються їх особливі, індивідуальні ознаки, а з притаманних їм єдиних рис, що повторюються, створюється правило про належну чи дозволену поведінку. До того ж з розрахунком на майбутнє, на «назавжди», отже, з елементами прогнозування, передбачення і волею на те, що тільки так і має бути. І все це, скажу ще раз, входить у життя людей у реальній дійсності, фактами, що справді існують.
Припустимо, суддя за відсутності щодо цього якихось усталених звичаїв і законоположень прийняв, керуючись здоровим глуздом, разове індивідуальне рішення: «Речі, що їх отримав Ігор за угодою з Олегом, яку було укладено в березні цього року, є його власністю». Ситуація повторилася вже з іншими особами і в інший час. Згодом з новими учасниками ще раз. І ось формулюється правило: «будь-яка особа, що отримала за угодою майно, стає власником цього майна». Причому одразу треба внести новий узагальнюючий елемент (зазначити в узагальненому вигляді те, що в індивідуальному випадку просто малось на увазі: отримання майна «у порядку його відчуження»), оскільки майно може бути передане і у тимчасове користування, наприклад, в оренду. Так на основі ситуацій, що повторюються, робиться узагальнення, яке стає свого роду типовим рішенням, загальним правилом на теперішній і майбутній час — нормою і, отже, являє собою нормативне узагальнення, яке тепер діє і сприймається як незаперечний факт дійсності».
Книга: ЛОГІКА ДЛЯ ЮРИСТІВ: ЛЕКЦІЇ. / Правничий коледж ЛНУ ім. І.Франка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
