Додати в закладки
Переклад
Translate
Скачати одним файлом. Книга: ЛОГІКА ДЛЯ ЮРИСТІВ: ЛЕКЦІЇ. / Правничий коледж ЛНУ ім. І.Франка
§ 6. Правила, помилки, хитрощі в аргументації/критиці
Аргументуючи чи критикуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації та критики.
Відповідно до структури аргументації та критики розрізняють три види правил:
♦ правила щодо тези;
♦ правила щодо аргументів;
♦ правила щодо форми.
Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і віднайти помилки та хитрощі, які застосовує опонент.
Правила, помилки і хитрощі щодо тези
1. Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.
Це правило виражає головну умову ефективності аргументації і критики.
Для того щоб з'ясувати якусь тезу, необхідно вирішити такі питання:
♦ По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються в тезі, є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).
♦♦♦ Так, наприклад, якщо необхідно аргументувати чи спростувати тезу «Приватизація землі в наш час необхідна», передусім слід з'ясувати, що означає термін «приватизація землі» і як розуміє його ваш опонент.
♦ По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які складають тезу.
Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але для них важко встановити відношення між поняттями.
♦ По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід визначити його кількісну характеристику, тобто з'ясувати, про яку кількість предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети чи про їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).
♦♦♦ Наприклад, хтось стверджує, що «люди — егоїсти». У цьому випадку ще не ясно, про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.
$ По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан справ, що в ній описується, має місце в дійсності або він є тільки можливим; теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.
З першим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:
♦ «Вимога надмірного уточнення тези», тобто вимога пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань і відповідей. Мета цих хитрощів — затягування часу.
♦ «Умисне нерозуміння тези». У цьому випадку опонент зміню є значення термінів, які застосовує в своїй тезі пропонент. Мета цих хитрощів — зміна смислу тези не на користь пропонента.
♦ «Необгрунтоване звинувачення в неясності». Суть такого «звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, смисл яких поза контекстом стає незрозумілим; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.
♦ «Нечітке формулювання тези». У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови.
2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.
Це правило випливає з вимог закону тотожності. Порушення цього закону в процесі аргументації/критики призводить до помилки, яка отримала назву «підміна тези».
Підміна тези — це логічна помилка, яка має місце тоді, коли якесь положення висувається як теза, а аргументується або критикується зовсім інше положення, яке лише схоже на перше.
♦ Розглянемо такий приклад: «Хтось узявся довести, що 3 рази по 2 буде не 6, а 4. Для цього він узяв звичайний сірник і запросив присутніх уважно слідкувати за його міркуванням. «Переламавши сірник навпіл, — сказав він, — будемо мати один раз2. Зробивши те саме з однією з половинок, будемо мати другий раз 2. Нарешті, зробивши те саме з іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. Отже, узявши три рази по два, ми
отримали чотири, а не шість, як зазвичай думають».
У міркуванні дивного математика була допущена помилка — «підміна тези». Замість того, щоб доводити твердження «3x2= 4», він доводив, що «якщо ціле поділити навпіл, а потім кожну половинку в свою чергу поділити навпіл, то в результаті отримаємо чотири частини».
Різновидами помилки «підміна тези» є також:
♦ «Підміна тези сильнішим твердженням». Твердження А є сильнішим, ніж твердження В тоді, коли твердження В випливає з твердження А, а не навпаки.
Щодо доведення ця помилка називається «хто багато доводить, той нічого не доводить».
♦ «Підміна тези слабшим твердженням». Твердження А є слабшим, ніж твердження В тоді, коли твердження А випливає з твердження В, а не навпаки.
Щодо спростування ця помилка називається «хто багато спростовує, той нічого не спростовує».
♦ «Підміна тези посиланням на особисті якості людини». У цьому випадку замість того, щоб обґрунтовувати або критикувати тезу, починають характеризувати людину, яка висунула цю тезу, або людину, про яку йдеться в тезі.
Так, дуже часто у суді адвокати замість того, щоб доводити невинність підсудного, обґрунтовують, що він є турботливим батьком, добрим чоловіком тощо.
♦ «Втрата тези». Ця помилка має місце тоді, коли в процесі суперечки навмисно «забувають початкову тезу», а іноді навіть тему розмови, і переходять до обговорення зовсім іншої тези.
З другим правилом щодо тези пов'язані такі хитрощі:
♦ «Послаблення тези аргументації». У цьому випадку су противник висуває положення, яке важко або неможливе довести. Потім він замінює його-на інше твердження, яке є слабкішим, ніж попереднє. Опонент, не розібравшись, намагається розкритикувати саме друге положення, але не може цього зробити. Тоді пропонент наводить заздалегідь розроблене його обгрунтування і бере гору, роблячи вигляд, що він довів перше положення.
♦ «Посилення тези критики». У цьому випадку пропонент висуває тезу, а опонент замінює її на сильніше твердження. Потім він показує, що друге положення обгрунтувати неможливо, більше того, він навіть може його розкритикувати. В результаті опонент стверджує, що спростував тезу пропонента.
♦ «Логічна диверсія». У цьому випадку пропонент/опонент навмисно переводить розмову або суперечку на іншу тему, з якою він добре обізнаний.
Правила, помилки і хитрощі щодо аргументів
1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно й чітко.
Для того, щоб це правило виконувалося, необхідно:
♦ виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі аргументації/критики. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює їх, наводить нові, то про все це повинно бути заздалегідь домовлено;
♦ уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з'ясувати поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення;
♦ з'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про що в них йдеться: про увесь клас предметів, його частину чи окремий предмет;
♦ визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі, необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або переконання деякого суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах, описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими тощо;
♦ уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).
2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обгрунтовані.
У випадках доведення і спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обгрунтовані й істинність яких встановлена заздалегідь.
Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається «необгрунтований аргумент». Розрізняють декілька різновидів цієї помилки:
♦ «Хибний аргумент». Сутність цієї помилки полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати. Аргумент може виявитися хибним якщо:
1) сукупність наведених аргументів виявилася суперечливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обгрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не співпадають з фактами тощо);
2) аргумент є твердженням, що суперечить саме собі (наприклад, вислів Сократа <<Я знаю, що я нічого не знаю»);
3) в процесі аргументації/критики як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому («через півроку ми отримаємо прибуток у 60відсотків», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).
♦ «Брехливий аргумент». Помилка, яка полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якоговідома пропоненту/опоненту.
Причини такої помилки: використання як аргументу неіснуючого факту; посилання на подію, якої в дійсності не було; вказівка на неіснуючих свідків тощо.
Особливо небезпечною ця помилка є в судово-слідчій діяльності, оскільки хибні свідчення зацікавлених людей (свідків чи обвинуваченого), неправильно здійснене пізнавання особи, речей тощо можуть призвести до судових помилок — покарання невинного або виправдання злочинця.
♦ «Випередження основи». Як основний аргумент, за допомогою якого обґрунтовується теза, використовують твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з необхідністю.
♦ «Підміна критики тези критикою аргументів». На
підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Проте очевидно, що спростування аргументів говорить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.
Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто використовується в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.
3. Обгрунтування аргументів повинне проводитися незалежно від тези.
Порушення цього правила призводить до помилки «коло в обгрунтуванні».
«Коло в обгрунтуванні* — це помилка, в результаті якої тезу обгрунтовують за допомогою аргументів, які в свою чергу, обгрунтовуються цією самою тезою.
♦> Ця помилка наявна в такій аргументації: «Уніфіковані закони про шлюб — хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність в норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюбне законодавство стандартизує норми, які стосуються одруження» }
4. Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези.
Один аргумент майже ніколи не дає обгрунтування тези, його сила є дуже незначною. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виведення тези.
Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до логічної помилки, яка називається «надмірне обгрунтування».
«Надмірне обгрунтування* — це помилка, сутність якої полягає в тому, що людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необгрунтовані, суперечливі аргументи.
Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обгрунтування.
З правилами щодо аргументів пов'язані хитрощі, які досить часто зустрічаються в процесах аргументації/критики:
♦ «аргумент до особи». Супротивнику приписуються такі недоліки*; реальні або уявні, які зображують його в кумедному вигляді, критикують його' розумові здібності, підривають довіру до його міркувань.
Мета застосування «аргументу до особи» — відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.
Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушними, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки;
♦ «аргумент до публіки». Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються
спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні підчас спору. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів;
♦ «аргумент до мас». Людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом називають ще демагогією;
♦ «аргумент до людини». На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.
«Аргумент до людини» буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точку зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи;
♦ «аргумент до пихи». Розхвалювання супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розім'якне і стане поступливішим;
♦ «аргумент до авторитету». Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, «аргумент до авторитету» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ними;
♦ «аргумент до освіченості». Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності з певного питання;
♦ «аргумент до жалю». Збудження жалю та співчуття у супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне становище тощо;
♦ «аргумент до фізичної сили». Погроза неприємними наслідками (зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж;
♦ «адвокатський аргумент». Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хибне твердження) супротивника. Наприклад,
прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.
Перераховані вище аргументи у своїй більшості є некоректними прийомами захисту власної позиції. Однак якщо деякі з них можна зрозуміти і врешті-решт вибачити, то застосування інших у суперечках є неприпустимим: дії людини, що їх наводить, виправдати неможливо.
Правила, помилки і хитрощі щодо форми
Існує одне загальне правило щодо форми аргументації/критики: відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/ спростування це відношення повинне бути відношенням логічного слідування).
При порушенні цього правила виникає помилка «не підтверджує» (відносно доведення/спростування вона називається «не випливає»).
♦ Для прикладу наведемо міркування магістра Іонатануса з роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Він намагається переконати Гаргантюа, щоб той повернув великі дзвони, які познімав з собору Богоматері: «...Ось я вам зараз доведу, навіщо нам наші великі дзвони! — говорить магістр. — Коли його високість дзвін, який на дзвіниці дзвонарює, дзвінкасто видзвонює, інші дзвонила, його чуючи, віддзвонюють найдзвінчистим дзвінацтвом! У Парижі є дзвони. Що і потрібно було довести».1
Для того, щоб уникнути цієї помилки, необхідно застосовувати знання з логікТі, які стосуються дедуктивних, індуктивних міркувань та міркувань за аналогією. Якщо аргументація чи критика будуть протікати згідно з правилами відповідних міркувань, то помилка «не підтверджує» навряд чи виникне. При цьому треба мати на увазі, що правильність чи неправильність деяких способів міркувань можна встановити без великих зусиль, безпосередньо в процесі спілкування з супротивником, а для аналізу інших складніших міркувань іноді доводиться застосовувати засоби символічної логіки. Чим більше людина займається дослідженням різних типів міркувань, підвищуючи свою логічну культуру мислення, тим легше вона розрізнить правильні й неправильні міркування в процесі суперечки
З помилкою «не підтверджує» пов'язані такі хитрощі:
♦ Супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.
Такій людині ставлять питання: «Вам усе зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.
Застосування цього різновиду хитрощів не має сенсу лише в тому випадку, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що — ні, і не соромиться в цьому зізнатися.
♦ Аргументацію будують за допомогою схем недедуктивних міркувань, однак у процесі суперечки намагаються переконати супротивника, що застосовується саме дедукція. У такому випадку тезу, яка має лише правдоподібний характер, видають за істинне твердження.
Правила щодо ведення суперечки в суді
Наприкінці цього розділу наведемо декілька порад щодо ведення суперечки в суді з книги видатного юриста П. Сергеіча «Мистецтво промови у суді».1
І. Доведення в суперечці
1. У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне. Необхідне треба розібрати до кінця, не залишаючи нічого недоведеного, пояснити до повної очевидності, розвивати, підсилювати, прикрашати, повторювати щоразу; про корисне достатньо згадати; небезпечне повинне бути виключене із промови, неминуче треба рішуче визнати і пояснити або зовсім не торкатися його.
2. Не забувайте різниці між аргументами, які стосуються суті суперечки, і аргументами, спрямованими на особу.
3. Бережіться так званих двогострих доказів. Усякий, хто виставляє подібні зауваження, тим самим повертає їх проти себе.
4. Із попереднього правила випливає інше: вмійте користуватися двогострими аргументами. Це правило особливо важливим є для обвинувача. Існують обставини, які неможливо пояснити тільки на свою користь і разом з цим не можна замовчати, бо вони занадто цікаві і захоплюючі.
5. Не доводьте очевидного.
6. Якщо ви знайшли яскравий доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без певної підготовки. Ви виграєте, якщо спочатку наведете кілька інших аргументів, хоча б і не таких рішучих, але все-таки вірних і переконливих, а наприкінці —найвигідніший довід.
7. Відкиньте всі попередні ненадійні докази. Тільки найпереконливіші докази повинні включатися в аргументацію, важлива якість, а не кількість. Майте на увазі, що кожний слабкий довід, привертаючи увагу, підриває довіру до усіх інших: один каліка зіпсує цілий стрій.
8. Доводячи і розвиваючи кожне окреме положення, не втрачайте головної думки й інших основних положень: користуйтесь будь-яким випадком, щоб показати те й інше.
9. Не втрачайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді міркування: одне з двох, тобто дилеми.
10.Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи заперечення. Це підтвердить вашу принциповість в очах суддів; висновки, зроблені із засновків супротивника, удвічі цікавіші для слухачів; можна також погодитися з його положенням, щоб потім довести, що воно нічого у справі не доводить або доводить не те, чого хотів супротивник.
11.Якщо докази сильні, слід подавати їх окремо, детально розвиваючи кожен з них, якщо вони слабкі, необхідно зібрати їх докупи.
12.Намагайтеся якомога частіше підкріплювати один доказ іншим. Якщо в справі є пряме доведення, залишіть його на стороні і доведіть суперечливий факт побічними доказами; співставлення логічного виводу з прямими засвідченням факту є дуже сильним прийомом.
13.Не намагайтеся пояснювати те, чого самі не зовсім розумієте. Недосвідчені люди часто допускають цю помилку, немовби розраховуючи, що знайдуть пояснення, якщо будуть шукати його вголос. Супротивник буває щиро вдячним таким ораторам. Не слід забувати, що увага слухачів завжди зосереджується на найслабкішій частині міркувань того, хто говорить.
14.Не намагайтеся доводити більше, коли можна обмежитися меншим. Не треба ускладнювати собі завдання.
15.Не допускайте суперечностей у своїх доводах.
II. Спростування в суперечці
1. Не розділяйте узагальнені доводи супротивника.
2. Заперечуючи супротивнику, не висловлюйте особливої ретельності.
3. Не залишайте без заперечень сильні доводи супротивника. Але, заперечуючи, не слід розвивати їх або повторювати ті зауваження, які ці доводи підкріплювали.
4. Не доводьте, коли можна заперечити.
5. Відповідайте фактами на слова. *
6. Заперечуйте супротивнику його власними доводами.
7. Не сперечайтесь проти безсумнівних доказів і правильних думок супротивника.
8. Не спростовуйте неймовірного.
9. Користуйтеся фактами, які визнав супротивник.
10. Якщо захисник обійшов мовчанням неспростований доказ, звинувачу слід лише нагадати його присяжним і вказати, що його супротивник не знайшов пояснення, яке б усунуло його. Як правило, можна сказати, що обвинувач не повинен заперечувати; заперечення вже є визнанням сили захисту або слабкості обвинувачення; навпаки, спокійна відмова від заперечень є підтвердженням впевненості у своїй правоті.
* * *
Слід нагадати загальне правило будь-якої суперечки: щоб викривати неправильні міркування супротивника, необхідно усувати з них другорядні зауваження, і, відокремивши положення, які складають ланку логічного ланцюга, розташувати їх у вигляді одного чи кількох силогізмів: помилка тоді стане очевидною.
Логічний аналіз аргументації/критики в правових текстах
Кожний юрист повинен вміти обґрунтовувати свої думки, грамотно будувати власну аргументацію, вміти аналізувати аргументацію свого опонента і переконливо її критикувати. У практиці юридичної аргументації застосовуються усі розглянуті вище види логічного обгрунтування: доказова і недоказова, пряма і непряма аргументація.
* Те ж саме стосується критики. Юрист-професіонал повинен чітко розрізняти види критики, обирати серед них найефективніший для досягнення певних цілей і пам'ятати, що довести хибність тези супротивника можна лише за допомогою критики тези, в усіх інших випадках можна лише показати необґрунтованість його аргументації, однак зруйнувати її повністю не вдасться.
Як же проводити логічний аналіз аргументації / критики? Для цього необхідно:
1. З'ясувати всі аргументи і тезу аргументації/критики.
2. Визначити вид аргументації/критики.
3. Перевірити правильність наведеної аргументації/критики.
4. З'ясувати, які помилки допускаються, які хитрощі застосовуються.
♦ Розглянемо уривок із судової промови адвоката Андрієвського С.А. щодо братів Келеш, яких було звинувачено у підпалі з метою отримання страхової винагороди. Аргументація Андрієвського має такий вигляд.
«... 16 січня о 6 годині вечора тютюнова комірчина братів Келеш була зачинена і опечатана контролером Некрасовим. Опівночі всередині цієї комірчини з'явилися ознаки пожежі. Постає запитання, як же вона могла статися? Хто і як міг туди проникнути? Замок, ключ від якого був у контролера, виявився замкненим і неушкодженим. Печатка затримувала двері своїм липким складом і, отже, не була знята. Інших ходів до комірчини не існувало і прокладено не було. Правда, Бобров, домовласник, пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було проникнути через кватирку, а до кватирки на четвертий поверх дістатися сходами або водостоком. Але ж будемо міркувати у межах розумного і не станемо допускати казок. Драбини, що була б приставлена до стіни, ніхто не бачив, а для того, щоб лізти водостоком до четвертого поверху, треба бути мавпою або акробатом — привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш — 40-літні люди — гнучкістю тіла не відзначаються. Нарешті, кватирка на четвертому поверсі замикається зсередини: якби її було залишено при зимовій холоднечі відкритою, то контролер Некрасов, замикаючи комірчину, помітив би це, та й усі вікна встигли б уже вкритися кригою. Крім того, кватирки робляться не у нижній частині вікна, а трошки вище, перегнутися через вікно жодний з Келешей не зміг би — треба було б його розбити, однак усі вікна при пожежі знайдені цілими. Отже, якщо не припускати казок, якщо не вірити, що хто-небудь з Келешів міг забратися комаром в щілину або залізти в комірчину через трубу, як відьма, — то треба буде визнати, що з тієї хвилини, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, коли через шість годин в ній почалася пожежа, комірчина як і раніше, була зачиненою, — ніхто до неї не входив і не міг увійти...».1
З'ясуємо аргументи і тезу наведеної аргументації.
Аргументи:
1) У комірчину можна було проникнути або відкривши замок, або знявши двері, або пролізши через кватирку, або докомірчини ніхто не проникав.
2) Замка ніхто не відкривав.
3) Двері не знімали.
4) У кватирку брати Келеш пролізти не могли.
Теза:
У комірчину ніхто не проникав і не міг проникнути з того моменту, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, як почалася пожежа.
Як бачимо, адвокат у цьому випадку застосовує непряму аргументацію, а саме — її розділовий вид. Однак при застосуванні такої аргументації обгрунтувати істинність тези можна лише тоді, коли перелічені всі можливості (у нашому випадку всі можливості проникнення до комірчини). Однак всередину приміщення можна було б, наприклад, проникнути через дах, можна було б за гроші запропонувати комусь залізти у кватирку, якщо вже брати Келеш за фізичним станом не могли цього зробити, нарешті, сам контролер Некрасов міг відкрити комірчину своїм ключем...
Це означає, що наведена аргументація побудована за схемою неправильного модусу розділово-категоричного міркування. Враховуючи це, можна зробити висновок, що теза цього блоку має лише правдоподібний характер. Адвокат не зміг довести її істинність. У цілому наведену аргументацію можна охарактеризувати як недоказову аргументацію другого виду.
У наведеній аргументації допущено логічну помилку «не підтверджую». Адвокат застосовує тут хитрощі, пов'язані з цією помилкою. Він будує аргументацію за схемою недедуктивного міркування, однак намагається видати цю схему за схему дедуктивного міркування для того, щоб показати необхідний зв'язок між наведеними аргументами і тезою, істинність якої він хоче довести.Основні терміни
♦ аргументація
♦ структура аргументації: аргументи, теза, форма (схема)
♦ суперечка
♦ учасники суперечки: пропонент, опонент, аудиторія
♦ види суперечок за формою: дискусія, диспут, полеміка, ебати
♦ види суперечок за метою: суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки
♦ види суперечок за кількістю осіб: суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог
♦ види суперечок за способом ведення: усна, письмова
♦ дедуктивна і недедуктивна аргументація
♦ доказова і недоказова аргументація
♦ пряма і непряма аргументація
♦ види непрямої аргументації: апагогічна, розділова
♦ критика
♦ структура критики: аргументи, теза, форма (схема)
♦ спростування
♦ види критики: критика тези, критика аргументів, критика форми
♦ правила щодо аргументації/критики
♦ помилки щодо аргументації/критики
♦ хитрощі щодо аргументації/критики
Ш Контрольні запитання і вправи Ш
1. Як можна визначити термін «аргументація»?
2. Яка структура аргументації?
3. Як співвідносяться поняття «суперечка» і «аргументація»?
4. Дайте визначення суперечки. Хто є її учасниками?
5. Які види суперечок ви знаєте?
6. Що таке пряма аргументація?
7. Що таке непряма аргументація? Які види непрямої аргументації ви знаєте?
8. Чи може бути:
♦ доказова аргументація — прямою;
4 ♦ апагогічна аргументація — недоказовою;
♦ розділова аргументація — прямою?
9. Як співвідносяться поняття «аргументація» і «критика»? Як можна визначити критику?
10. Яка структура критики?
11. Що таке спростування?
12. Чи може бути в аргументації і критиці одна й та сама теза? Якщо так, то за яких умов це може статися?
13. Чи можуть в аргументації й критиці застосовуватися одній ті самі аргументи?
14. Які види критики ви знаєте?
15. Що таке критика тези?
16. Чим відрізняється пряма критика тези від непрямої?
17. Що таке критика аргументів? Чи можна за її допомогою довести хибність тези супротивника?
18. Що таке критика форми (схеми)? Чи можна за її допомогою довести хибність тези супротивника?
19. Сформулюйте основні правила щодо тези.
20. Які помилки пов'язані з порушенням основних правил щодо тези?
21. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо тези?
22. Сформулюйте основні правила щодо аргументів.
23. Які помилки пов'язані з порушеннями основних правил щодо аргументів?
24. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо аргументів?
25. Сформулюйте основні правила щодо форми.
26. Які помилки пов'язані з порушенням правил щодо форми?
27. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо форми?
28. Дайте логічний аналіз наведених аргументацій/критик.
♦ «В юридичній літературі була висловлена думка про те, що можна виділити групу таких процесуальних порушень, які ніколи не спричинять скасування рішення, оскільки вони не відображають на правильності вирішення справи, наприклад, порушення строк ії розгляду справи, правил про відкладання розгляду справи та інші З такою позицією навряд чи можна погодитися, оскільки будь-які процесуальне порушення, залежно від конкретної ситуації, впливаї на правильність постановленого рішення. Так, недотримання строк ії розгляду цивільних справ, наприклад, може призвести до того, щ хто-небудь з учасників процесу не зможе особисто брати участь справі і давати пояснення; за цей час можуть виникнути складнощі у використанні доказів тощо.
Отже, жодне процесуальне порушення не може розглядатися ї формальне. Кожне слід розглядати як процесуальне правопорушення яке тягне відповідальність у вигляді настання тих чи інших несприятливих наслідків. А тому зазначення в цивільному процесуальному законодавстві нового складу правопорушення — невиконання судом процесуальних норм про підготовку справи до судового розгляду — закономірне. У зв'язку з цим пропонується доповнити статтю 314 ЦПК України таким положенням: справу розглянуто без проведення її підготовки до судового розгляду».1
♦ «Переконаність у тому, що воля більшості з окремих питань визначає, що є справедливим, призводить до думки (яка нині широко визнається за самоочевидну), нібито більшість не може бути свавільною. Цей висновок здається логічним лише в тому випадку, якщо — згідно з існуючим тлумаченням демократії (і позитивістським правознавством як його основою) — критерієм справедливості визнається джерело, з якого походить те чи інше рішення, а не відповідність цього рішення схваленому народом правилу, а «свавільний» свавільно визначається як не зумовлений демократичною процедурою. Однак «свавільність» означає дії, зумовлені конкретною волею, не обмеженою загальним правилом, — незалежно від того, чия це воля: однієї людини чи більшості. Отже, не згода
більшості на ту чи іншу дію і навіть не її відповідність конституції, а лише готовність представницького органу піддати себе універсальному застосуванню правила, яке вимагає дії, можна вважати свідченням того, що його члени розглядають свої рішення як справедливі».2
♦ «Ми живемо за часів вимирання справедливості. Наші парламенти з легким серцем складають закони, що суперечать справедливості. Держави поводяться зі своїми підданими свавільно, ненамагаючись зберегти хоч би якийсь дух справедливості. Люди, що отрапляють під владу іншої нації, виявляють, що всі їхні наміри й ілі оголошені поза законом. Не існує більше жодної поваги до хнього природного права на свою батьківщину, місце проживання и власність, права заробляти собі на життя чи здобувати засоби снування й взагалі права на будь-що. Наша віра в справедливість зруйнована». (Альберт Швейцер)
♦ Виступаючи у справі Сапогова, відомий російський адвокат М.Г. Казарінов сказав: «У кожному злочині, що скоїла нормальна людина, ми можемо розрізнити: по-перше, достатній мотив, по-друге, внутрішню боротьбу людини, яка замислила злочин, з усім запасом його моральних сил; далі завжди наявне почуття самооборони, що рекомендує людині здійснити злочин найбільш безпечним для себе, найчастіше таємним способом. І, нарешті, можемо розрізнити з боку злочинця деяку розважність, деяку економію зла. Усякій людині притаманний жах перед злом і ніхто не стане вчиняти зло надмірно, а обмежиться злом необхідним. У справі, яка розглядається, я не бачу мотиву для вбивства, не можу вловити жодних ознак внутрішньої боротьби, або почуття самооборони. За моїм переконанням, Сапогов — суб'єкт із душевною хворобою, який стоїть на межі між злочином через пристрасть і злочином психічно ненормальним».1
♦ Виступаючи у справі Бартеньєва, відомий адвокат Ф.М. Плевако заявив про те, що підсудний не міг вчинити злочин через ревнощі. Цю тезу він доводив таким чином: «Ревнощі до генерала Паліцина або через Паліцина — ось перше припущення. Воно не витримує критики. Якщо б Вісновська цікавилася генералом і надавала перевагу йому, а не Бартеньєву, вона не заплуталася б у своїй історії... Якщо б Бартеньєв ревнував до генерала Паліцина і ненавидів його через залицяння до Вісновської, смерть могла загрожувати генералу, а не Вісновській... Відсутність мотиву з боку Бартеньєва доводять також і зовнішні дані: отруту і знаряддя вбивства везе той, кому вони потрібні для задуманої мети. Але ми не маємо жодного пристойного доказу, що їх приніс Бартеньєв. Навпаки, покоївка Вісновської бачила револьвер загорнутим у пакунок, коли Вісновська виходила з дому; вона ж визнала отруту, знайдену у кімнаті вбивства, як отруту, яку вона бачила в руках Вісновської».2
♦ «... V цій стграт ШМ£ С&педини: треба або визнати, що вона(Рибаковська) скоїла злочин із завчасно обдуманим наміром, треба визнати, що вона вчинила злочин з необережності; для припущення, що вона вчинила цей злочин за раптовим поривом, немає місця, тому що, як за свідченням Рибаковської, так і за свідченням Лейхфельда, бачимо, що між зарядженням пістолета і пострілом бувпевний проміжок часу... Для того, щоб припустити, що у Рибаковської був завчасно продуманий намір вчинити той злочин, у якому обвинувачується немає ніяких підстав. Визнання нею того, що вона зарядила пістолет, показує саме те, що вона не вважає цю обставину доказом, що викриває її у злочині. Це свідчить про те, що в цьому випадку вона говорить правду, хоч ця обставина за певних умов могла б бути обернена проти Рибаковської».1
♦ Виступаючи у справі братів Келеш відомий російський адвокат В.С. Андрієвський сказав: «На долю братів Келеш випало, панове присяжні засідателі, велике нещастя — бути під судом за тяжким обвинуваченням. Я говорю «нещастя», бо удар цей для них випадковий і абсолютно нічим не заслужений, в чому ви легко переконаєтесь, якщо спокійно віднесетеся до справи. Справа ця являє собою повчальний приклад того, що можуть скоїти плітки, недоброзичливість і сліпа людська підозріливість.
Тут виставлено проти братів Келеш обвинувачення у підпалі з корисливою метою, заради страхової премії. Кожне обвинувачення можна порівняти з вузлом, зав'язаним навколо підсудного. Але є вузли незворушні і вузли з фокусом. Якщо захист намагається розплутати правдиве обвинувачення, то ви завжди бачите і помічаєте, які він відчуває невправності, як у нього бігають руки і як вузол, незважаючи на усі зусилля, міцно тримається на підсудному. Інша справа, коли вузол з фокусом. Тоді треба тільки зловити таємний, замаскований кінчик або петельку, потягнути за них — і усі пута розмотуються самі собою — людина виходить з них повністю вільною.
Такий кінчик стирчить у цій справі достатньо явно — він навіть майже не замаскований — і я ухоплюся прямо за нього. Це питання: чи було це підпалення насправді? Це — історія самої пожежі. Якщо ви її прослідкуєте, то ви безумовно побачите, що тут пожежа могла відбутися тільки випадково, а потім уже — якщо не було ніякого злочину, то нічого й розмірковувати щодо винуватців».2
Книга: ЛОГІКА ДЛЯ ЮРИСТІВ: ЛЕКЦІЇ. / Правничий коледж ЛНУ ім. І.Франка
ЗМІСТ
На попередню
