Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання
Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання
§ 1. Маркетинг і менеджмент. Функціонування підприємства як товаро-виробника
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
Розділ 20 ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. МАРКЕТИНГ І МЕНЕДЖМЕНТ
§ 1. Функціонування підприємства як товаровиробника
Мікроекономіка охоплює діяльність підприємств та їхніх об'єд-нань. Завдання економічної науки - вивчати підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно- та соціально-економічних характеристик підприєм-ства.
Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначен-ня підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".
З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере у кредит, ко-ристуючись безготівковим оборотом, свої товари продає чи тимча-сово складеє. Шляхом інкасування готівки або занесення на бан-ківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими спла-чує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кру-гооборот починається знову.Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, про що йдеться у цьому розділі, підприємство є певним майновим ком-плексом, що складається з основного та оборотного капіталу (до-кладніше про це див. розд. 19).
Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отри-мання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес вироб-ництва, тобто відтворення. Факторами виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.
По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих від-носин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах влас-ності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, коопера-ція, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини роз-поділу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміні-стративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наяв-ності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.
За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як част-ки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьову-вали виробничий, фінансовий, іноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного бут-тя підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кіль-кості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами спла-чувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єди-ний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - вико-нання директивних планів.Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єди-ного державовласницького комплексу, а не самостійною економіч-ною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікро-економічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного ком-плексу.
Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурен-тами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.У ринковій економіці підприємство не може легковажно відно-ситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринко-вій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкрет-них цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетин-гом підприємства;
чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів ви-робництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;
повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та профе-сійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу під-приємства;поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спро-можності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюдже-том держави, податковою установою тощо). Це досягається менедж-ментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки під-приємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціону-вання економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним факто-ром економічного зростання, економіки взагалі.
Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількіс-тю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємст-во організацією господарювання може бути приведене до процві-тання або доведене до банкрутства.Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміні-стративних умовах за незбереження індивідуального відтворен-ня, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устатку-вання, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому поряд-ку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підпри-ємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають бан-крутами.
Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господа-рювання - нонсенс.Налагодити ефективну організацію господарювання - це при-значення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів, про що йти-меться у § 3 цього розділу.
Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче господарю-вання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі фактори - пра-цю, землю, капітал - і як самостійний фактор - організацію гос-подарювання, керівництво господарською діяльністю.Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу:
застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що відпові-дає вимогам індивідуального виробництва; задовольняти попит;досягати позитивних результатів господарської діяльності під-приємства.
У ринкових умовах господарювання майно не продається під-приємству і не закріплюється за ним для оперативного управління під час господарювання. Тут майно є власністю господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб різноманітних видів). Май-но - це реальний капітал. Крім того, підприємства мають грошо-вий капітал.Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти господарювання ставлять за мету створити нові капітали або принаймні відновити існуючі. Як це вдається здійснити підприємству, можна дізнатись з розд. 19.
Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у справності засобів виробництва, їх нарощування або поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою розуміється як інвестиції (від лат. і'луе5(о - одягаю). В цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу (коштів) в економіку.Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання організації господарювання полягає у постійному аналізі та розра-хунку доцільності інвестування капіталу. Це можливо, якщо під-приємством керуватимуть досвідчені менеджери, що мають відпо-відні фахові знання.
Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і це розглядається в економічній науці та практиці як самофінансу-вання.Розрізняють інвестиції-брутто та інвестиції-нетто.
Не всі можливі фактори виробництва підприємства одночасно використовують у господарюванні. Частину з них зберігають на складі - це складські інвестиції; частину вкладають у нові спору-ди, нове устаткування - це споруджені інвестиції. Разом вони роз-глядаються економічною наукою як інвестиції-брутто. Якщо від інвестицій-брутто відняти знос основного капіталу (амортизацію), отримаємо інвестиції-нетто.Підприємства отримують власний доход, прибутки шляхом рин-кового (непримусового) обміну своїх товарів чи послуг за певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку суб'єкти спла-чують у вигляді податків державі у формі узаконеного обов'язку.
Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник відповідною організацією господарювання домагається економії виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює раціональне господарювання. Цього бракувало підприємствам командно-адміністративної системи, які намагались отримати у своє оперативне управління якомога більше сировини, матеріалів устат-кування тощо про всяк випадок, бо все це було чуже і раціонально його використовувати не було сенсу. Така економічна реальність, на жаль, сформувала майже повсюдне порушення керівниками та робітниками норм соціальної моралі, що призводило до крадіжок, розкрадання чужого (державного) майна. Крадіжка у самого себе - це безглуздя, якого позбавлене підприємство ринкової економіки. Проте безгосподарність, низький рівень організації господарюван-ня - це вкрай негативні явища - можуть бути і в ринковій еконо-міці, що є одним з факторів банкрутства підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- і макроекономічному рівнях господарю-вання) .Економічна наука, спираючись на практику діяльності підпри-ємств, розробила системи показників щодо оцінки їх господарю-вання на мікроекономічному рівні.
В командно-адміністративній системі підприємствам згори "спус-кали" планові показники, рівень виконання яких одночасно пе-ретворював їх у оціночні показники господарювання. Це такі, як валова продукція, товарна продукція, прибутковість тощо. За та-кою формою господарювання підприємства командно-адміністра-тивної системи мали одну мету - отримати якнайнижчі планові показники і якнайбільше їх перевиконати. За це підприємство і його робітники отримували винагороду (чим більше перевиконан-ня планових показників, тим більша винагорода) і їх не хвилювали ні потреби споживачів, ні доля їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо.У ринковій економіці інша природа оцінки результатів діяль-ності підприємств - купив чи не купив споживач продукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм результатів їх діяль-ності. Показниками ж можна вважати прибуток чи втрати, продук-тивність, прибутковість тощо.
За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт об-числює показник ступеня раціональності, або господарності, за такими формулами:
Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
ЗМІСТ
На попередню
|
|
