Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Розділ 8. Людина - основне джерело і критерій соціально-економічного
Розділ 8. Людина - основне джерело і критерій соціально-економічного § 1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва
§ 2. Зміна місця й ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу§ 3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Розділ 8 ЛЮДИНА - ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО І КРИТЕРІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ
§ 1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва
Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - нез-мірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його ме-ханізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.
Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудо-вої діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціаль-ного в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяль-ність у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі нега-тивно позначається на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у лю-дини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навко-лишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід при-зводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збе-реження і розвиток людської цивілізації.
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних заса-дах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'яза-ний з дальшим підвищенням освіченості людини. І інженер, і ро-бітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною куль-турою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприй-мання природи і суспільства.Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.
Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію лю-дини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому. Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем. Проте еко-номічний аспект екології органічно входить до проблем розвитку суспільного виробництва.Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну сис-тему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї економічні умови життєдіяльності із збереженням природного навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість життя доповнюва-лась екологічно безпечними здоровими умовами.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку лю-дини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді йнеможливо людині виявити свій талант. Проте не можна ігнорува-ти й того, що людина - біосоціальна істота, що природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей 'усім людям - один з основоположних прин-ципів розвитку суспільства.
В економічній теорії використовують такі поняття і категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила", "особистий фактор ви-робництва", "людський фактор", "суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення між ними, слід звернутися до визначен-ня поняття "робоча сила".Робоча сила -це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це озна-чає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.
Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує лю-дину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інте-ресів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "осо-бистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціону-вання їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відно-син. Людський фактор - це органічна єдність свідомості й діяль-ності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного про-гресу.Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих індиві-дів, трудових колективів, партій, верств, громадських організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає важливі конкретні про-яви людського, суб'єктивного факторів, пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити всього багатства суспільних від-носин, втілених у цих поняттях.
Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та осо-бистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особис-тий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приво-дить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко зміню-ються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підви-щенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням органі-зації праці та управління.До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці. Ця кон-цепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не відповідає реаль-ним процесам суспільного розвитку.
Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини виз-начає розвиток науки й техніки, вдосконалення виробництва, су-спільного життя в цілому.Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці та принижують живу працю людини, на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є голов-ною продуктивною силою суспільства.
Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продук-тивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспіль-ну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уре-чевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робо-ча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не викорис-товуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності.Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і лю-дини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще ви-щий рівень.
Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продук-тивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структу-ри. Зростає додатковий робочий час, за який створюється додатко-вий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочуються, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтво-рення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального за-безпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як за-гальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили.
Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкрет-но-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як го-ловний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (но-сієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної тру-дової діяльності людей.Виробничі відносини - це відносини людей у процесі вироб-ництва. Панівні виробничі відносини визначають суспільно-еконо-мічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і селянин, капіта-ліст і найманий робітник, колективний власник у системі соціаль-не організованого ринкового господарства). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті, інте-реси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або еконо-мічних методів.
У процесі розвитку суспільства як соціально-організованого рин-кового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід до працезбері-гаючого типу виробництва, підніс роль і значення живої висококва-ліфікованої праці. Це, в свою чергу, поставило питання про поліп-шення умов життя і праці людей, розвиток освіти, підвищення ква-ліфікації працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної сфери.Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке викорис-тання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціально-му забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У про-відних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.
Глибоку внутрішню суперечливість будь-якого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з друго-го - тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринко-вого господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються дер-жавна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удоскона-люються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибут-ках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відноси-ни, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку про-дуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "не-фабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.
Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарст-во ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досяг-нутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробіт-ної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами спожи-вання.Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність люди-ни, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдоскона-ленні та ефективному використанні засобів виробництва.
Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх під-готовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, від-буватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-техніч-ної, середньої, вищої) та культури.Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив роз-витку виробництва дає змогу в найкоротші історичні строки роз-в'язати надзвичайно складні проблеми науково-технічного, економіч-ного і соціального прогресу, вдосконалення матеріально-речових факторів виробництва та піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні розвитку виробництва, як і всього суспільного роз-витку, приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання про-блем без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або призво-дить до застою, коли штучно гальмується розв'язання назрілих проблем.
Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно втра-чає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розви-ток фізичних і розумових здібностей - це кінцева мета будь-якого суспільного виробництва незалежно від його суспільної форми.Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історич-ний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і
послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою.
§ 2. Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу
Науково-технічний прогрес означає формування нового техно-логічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим вироб-ництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.
Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань - зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.
Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі багато уваги приділяється "безлюдним технологіям", тобто таким автома-тизованим, гнучким системам, які нібито повністю усувають люди-ну з виробництва. Проте на практиці, хоч кількість персоналу, який обслуговує таке устаткування, й знижується, роль людини у вироб-ництві не тільки не зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичай-но, характер трудової діяльності людини при цьому істотно змінюєть-ся: вона в основному виконує функції проектувальника, програміс-та, налагоджує всю технологічну систему. До того ж. "безлюдна технологія" у матеріальному виробництві доповнюється значним збільшенням кількості фахівців, зайнятих розробками нових тех-нологічних систем та устаткування. Ці працівники є практично учас-никами кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть працювати лише 10-20 чол., а в конструкторському бюро при цьому заводі - кілька сотень.Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвід-ношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспіль-ного виробництва на основі нової техніки і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Вини-кає багато професій, які все менше передбачають виконання фі-зичних дій і все більше - розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лініях, гідро-, тепло- та атомних електростанціях та ін.
На початку XX ст. набула поширення організація виробництва за методом американського інженера Ф. Тейлора, що грунтувалася на функціонуванні робітника як простого додатка до машини, який у виконанні певної операції досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання продуктивності праці. Суть її полягала в тому, що поєднувались в одне ціле людина і машина. Досягалося це насамперед раціоналізацією та прискоренням рухів людини, приведенням її дій у відповідність з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система "людина - машина".За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася, усува-лася від виробничого процесу, оскільки була непотрібною. Це не-минуче призводило до зниження ролі професійних знань робітни-ків, їх інтелектуального рівня, було реальним підпорядкування праці капіталу, спотворення особистості людини.
У другій половині нинішнього століття можливості зростання продуктивності праці за рахунок найбільш раціонального викорис-тання фізичних можливостей людини були вичерпані. Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливості розуму і духу людини. У зв'язку з цим виникло багато теорій "людських відно-син", "соціального партнерства" та інших, спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники через купівлю акцій та участь у розподілі прибутку є рівноправними соціальними партнерами. В ряді країн (Японії, США та інших, особливо в Скандинавських) ці теорії вдалося реалізувати на практиці.Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетво-рюється у контролера і наладчика складного устаткування, автома-тичних систем. Від рівня її освіти, культури, професійної майстер-ності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речо-вих знарядь виробництва стимулює появу робітника нової якості:
вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і ро-зумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтере-сований у його розвитку і вдосконаленні. Тому, наприклад у США, мінімальна тривалість освіти робітників (враховуючи різного роду курси без відриву від виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б підкреслити, що в нашій країні асигнування на освіту не відповіда-ють вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на якості підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, інформатики, комп'ютеризації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи персональних комп'ютерів зна-менував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно змінюється взаємо-дія нових поколінь техніки і нових поколінь людей. Новими поко-ліннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 рази пере-важають попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробни-
ків. Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей.Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний роз-виток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління лю-дей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чо-тири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.
Це свідчить про те, що не фізичне старіння машин, а моральне викликає заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швид-кість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.Старіння знань з науки і техніки відбувається нерівномірно. Воно коливається в межах 5-7 років у галузях, що швидше розвивають-ся, 10-12 років у інших і 10-15 років у деяких науково-приклад-них та інженерно-технічних галузях.
Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період її трудо-вої діяльності знань, здобутих під час загального та професійного навчання. НТР змінила ситуацію докорінно. Все ширшим стає коло професій і спеціальностей, знання у яких швидко старіють, а набу-та кваліфікація знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфіка-цію. Система освіти перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разі потреби дає можливість підвищувати або змінювати кваліфі-кацію працівників з відривом і без відриву від виробництва: вихо-вує в людині потяг до постійного здобуття нових знань, уміння оволодівати інформацією, сприймати соціально-економічні, науко-во-технічні нововведення.Поряд з традиційною освітою поширюється "електронна" гра-мотність людей, яка поступово, але невпинно охоплює все більше коло професій. Вона має стати обов'язковою для всіх, оскільки ви-значає кваліфіковані сть спеціалістів, їх здатність обробляти і вико-ристовувати інформацію.
Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження, ніби стрімке і масштабне зростання знарядь виробни-цтва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у жи-вій праці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океан-ських супертанкерів, велетенських аеробусів, комп'ютерів четвер-того покоління, що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного робіт-ника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.Якщо враховувати кошти, які держава виділяє на навчання у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на виробниче навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівни-ків (до них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплату періодичних видань, оплату навчання тощо), на вихо-вання дітей, охорону здоров'я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки порівнянними з вартістю матеріально-речо-вого багатства суспільства. До того ж хоч яким величезним є останнє, людина - головне багатство суспільства.
На основі зростання суспільного виробництва змінюється спів-відношення між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвинених краї-нах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це пов'язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і дає можливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше праців-ників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовні пот-реби людей.Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного суспільно-го працівника включалися лише робітники, службовці, інженерно-технічні працівники, які безпосередньо брали/участь у створенні матеріальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на суспільне виробництво- майже непо-мітним. Сьогодні у зв'язку із зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економіки і культури країни, Тому не можна не відносити до сукупного суспільного працівника вчителів, лікарів, працівників культури, побутового та житлово-ко-мунального господарства, пасажирського транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку економіки і суспільст-ва. Ось чому нині при визначальній ролі матеріального виробни-цтва треба забезпечувати пріоритетний розвиток соціальної сфери.
Водночас треба зазначити, що в країнах, які розвиваються та переходять до ринкових відносин, зростання зайнятих у сфері об-слуговування відбувається за рахунок роздрібної торгівлі, надання різних побутових послуг тощо, а не за рахунок обслуговування матеріального виробництва. Це наслідок не прогресу, а відсталості, форма прихованого безробіття.На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, органічного поєднання науки і виробництва. У сфері науки та наукового обслуговування в Україні зайнято понад 1,5 млн чол.
Наукові дослідження, а також інформатика впливають на зрос-тання суспільного продукту. Результати наукових досліджень є про-міжним, а нерідко кінцевим продуктом суспільного виробництва. У загальному обсязі виробництва швидко зростає наукоємна про-дукція, яка є результатом втілення наукових розробок. Якість та-ких товарів, їх асортимент, техніко-економічні показники визнача-ють нині науково-виробничий потенціал країни.Врешті-решт істотно змінюється співвідношення між галузями самого матеріального виробництва, насамперед між промисловіс-тю і сільським господарством.
Щодо промисловості, то тривалий час частка зайнятих у ній зрос-тала. Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже не спостеріга-ється, Наблизилась до цього і більшість східноєвропейських країн, коли весь приріст промислової продукції досягається за рахунок підвищення продуктивності праці при абсолютному скороченні чи-сельності працівників.Важливим напрямом якісного вдосконалення сукупного суспіль-ного працівника є швидке підвищення загальноосвітнього рівня працівників, інтелектуалізація праці.
Останнім часом в Україні в зв'язку із структурною трансфор-мацією істотних змін зазнала мережа вищих та професійних нав-чальних закладів. Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженер-них спеціальностей і збільшено (на 15 відсотків) з економічних, юридичних та інших спеціальностей. Здійснюється перехід на бага-торівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні роз-роблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей та кваліфікаційних рівнів.Все більшого значення набуває підвищення кваліфікації та пе-репідготовки кадрів. Наприклад, у Франції лише 20 відсотків квалі-фікованих робітників одержують підготовку на виробництві, у Ні-меччині ж - 90 відсотків. Аналогічна ситуація в Японії, де кваліфі-кованих робітників навчають в основному фірми.
Такі відмінності у формах професійної підготовки робітників у зарубіжних країнах свідчать, що обидві мають свої переваги. За-вдання в тому, щоб раціонально їх поєднувати і використовувати. Це тим більш важливо, що за рівнем професійної підготовки ро-бітників Україна значно відстає від розвинутих країн. Так, строк-навчання безпосередньо на виробництві у нас становить 3-6 міс., а в розвинутих країнах - 3-4 роки.Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких галузях економіки кількість їх значно перевищувала реальні потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного персоналу використовувалася не за призна-ченням. Нарешті, масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив до зниження якості їхньої підготовки.
Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих нав-чальних закладів України від міжнародних вимог. Все це познача-ється на якості підготовки фахівців. Тому реформа системи освіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного підвищення його ефективності. Необ-хідно встановлювати тісніші безпосередні зв'язки навчальних закла-дів з підприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу організувати підготовку кадрів за цільовим призначенням з опла-тою витрат на це самими замовниками.Істотною рисою сукупного суспільного працівника на сучасно-му етапі є зростання значення управлінської праці. В умовах на-уково-технічного прогресу техніка і технологія висувають високі вимоги до професійних знань і вмінь людини-виконавця, до її за-гальної та спеціальної освіти. Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які управляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна; вона пов'язана з прийнят-тям рішень, які потребують знання не тільки техніки і технології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець - це керівник високої компетенції та культури.
Перебудова економіки, перехід від адміністративних до еконо-мічних методів управління передбачають істотне підвищення ква-ліфікації управлінського персоналу/ Чиновників адміністративної системи повинні замінити енергійні люди, які компетентні самостій-но приймати рішення і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході до нової системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільнені або самі залишили свої пос-ти, оскільки не відповідали підвищеним вимогам. Проте така ре-форма проводилась розсудливо, поступово, порайонне, з улашту-ванням звільнених, в тому числі через перепідготовку.У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітко не розумі-ють суті ринкових методів господарювання. Кожний другий інже-нерно-технічний працівник не володіє необхідним обсягом еконо-мічних знань. Особливо негативно позначилася багатолітня ізоля-ція нашої економічної освіти від світової у таких напрямах, як ме-неджмент, маркетинг, основи, бізнесу, пов'язаних з оволодінням законами ринку.
Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень нау-ки і техніки. Науково-технічний прогрес як фундаментальний за-кономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничі мож-ливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.
§ 3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Зростання продуктивності праці й ефективності виробництва дає змогу істотно змінювати умови праці та життя людей. Проте й те-пер залишається багато проблем, особливо екологічних. Все це ви-магає цілеспрямованої діяльності суспільства щодо створення ма-теріально-технічних, організаційно-економічних і соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. В цьому і полягає процес гуманізації виробництва. З розвитком суспільства постійно зрос-тають і потреби самих виробників щодо освіти і культури, рівня життя, умов праці. Отже, гуманізація виробництва - це не тільки результат НТР, а й необхідна передумова реалізації її досягнень та дальшого розвитку.
Сучасне суспільство відчуває органічну потребу в істинній і все-бічній гуманізації виробництва та праці. В розвинутих, країнах ба-гато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо.
Лише відмова від залишкового принципу фінансування соціаль-ної сфери, й" пріоритетний розвиток можуть забезпечити перехід до нового стану суспільства, орієнтованого на гуманістичні цінності.Гуманізація виробництва - це складна багаторівнева проблема. Її розв'язання передбачає використання матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціально-економічних факторів. Ба-зовою є зміна змісту та умов праці, яка безпосередньо пов'язана з удосконаленням техніки і технології виробництва. Наприклад, в Україні сьогодні поряд з високомеханізованим і автоматизованим виробництвом, у якому зайняті висококваліфіковані робітники і створені відповідні для їх діяльності умови, ще багато важкої фі-зичної праці, яку виконують мало- або некваліфіковані робітники. Так, у промисловості важку ручну працю виконують 1/3 зайнятих, а в будівництві та сільському господарстві - 2/3. Ця малопродук-тивна, виснажлива, непрестижна праця не може дати людині мо-рального задоволення. Щоб залучити робочу силу для її виконан-ня, потрібно вводити оплату її за завищеними розцінками, а також скорочений робочий день, безплатне харчування, додаткові відпус-тки та ін. Для усунення важкої ручної праці слід механізувати та автоматизувати виробничі процеси. Проте є такі машини, які нібито звільняють людину від ручної праці, однак створюють для неї настільки важкі та .складні умови, що їх соціальна роль зводиться нанівець. Такі машини не відповідають або санітарно-гігієнічним, або технічним вимогам безпеки, що є причиною виробничого трав-матизму і професійних захворювань. Необхідно повністю відмови-тися від випуску устаткування, яке створює несприятливі для лю-дини умови праці.
Проблема узгодження матеріально-речового й особистого фак-торів у сучасних умовах набула гострого характеру. Нові машини і механізми часто висувають надмірні вимоги до людини, до її мож-ливостй і здібностей. Разом з тим зростають і вимоги людей до знарядь і умов праці. Отже, необхідно узгоджувати вимоги людини до техніки та її функціонування і вимоги техніки до людини. Проте за будь-яких обставин техніка повинна служити людині, створюва-ти всі умови для полегшення її праці і розвитку здібностей. Досвід показує, що комплексне додержання правил експлуатації машин та устаткування підвищує ефективність їх функціонування на 20 від-сотків, скорочує строки професійної підготовки спеціалістів на 20- 30 відсотків і в 2-3 рази зменшує кількість нещасних випадків, аварій і катастроф.Виникнення нових науково-технічних систем створює проблему безпеки функціонування їх. Високу потенційну загрозу становлять такі сучасні промислові об'єкти, як великі гідротехнічні споруди, могутні енергокомплекси, насамперед атомні електростанції, хімічні комбінати, ракетно-космічна техніка. Підвищує небезпеку концен-трація транспортних комунікацій на землі, воді та в повітрі тощо.
Ефективними при створенні систем безпеки є узагальнення та аналіз досвіду експлуатації різних технічних об'єктів не тільки на галузевому, а й на міжгалузевому рівні, а також математичне моде-лювання.Велике значення має вивчення світового досвіду впровадження техніки безпеки. Не одне десятиріччя існує Міжнародна асоціація суспільної безпеки при Міжнародній організації праці. Вона регу-лярно проводить симпозіуми і конференції, активно вивчає та обго-ворює сучасні проблеми безпеки на виробництві, щоб запобігти не-щасним випадкам та професійним захворюванням, поширює інфор-мацію з техніки безпеки у різних галузях виробництва. Участь Ук-раїни в цій організації дає можливість використовувати набутий міжнародний досвід.
Здатність людини до праці становить частину її особистості. Поряд з економічною людині притаманна й духовна життєдіяльність. Тому на розвиток людини впливає не лише вдосконалення техніки і техноло-гії, хоч останнє і є визначальним фактором, завдяки якому посилюється процес інтелектуалізації праці. Разом з тим зростає освіченість насе-лення, поліпшуються соціальні умови життя, розвивається сфера куль-тури. Розвинуті країни досягли помітних успіхів у перетворенні най-маного працівника на партнера-підприємця, підвищенні заінтересо-ваності робітника у розвитку та вдосконаленні виробництва. Завдя-ки матеріальному стимулюванню робітники .беруть участь у вдоско-наленні техніки і технології, організації праці тощо. Так, спочатку в Японії, а потім у США та інших розвинутих країнах набули поширення гуртки поліпшення якості продукції, у яких люди реалізують свої творчі здібності, а власники фірм матеріально заохочують їх до цього, що приводить до зростання доходу як власників, так і працівників.
З метою вдосконалення виробництва, досягнення найвищих його результатів на фірмах створюються групи ризику - тимчасові на-укові колективи, які об'єднують талановитих, ініціативних інженерів і науковців, розробляють перспективні науково-технічні ідеї та мате-ріалізують їх у нових виробах. Такі колективи успішно розв'язують актуальні проблеми сучасного науково-технічного прогресу. Ство-рюються і спеціальні фірми ризику - венчурні, які розробляють нові напрями розвитку виробництва.Розвиток творчості мас, діяльність раціоналізаторів і винахідни-ків відіграють дедалі зростаючу роль. Проте в нашій країні нова-торський потенціал використовується недостатньо. Лише 1/3 вина-ходів застосовується у народному господарстві. Незначною є частка впровадження високоефективних винаходів.
Сьогодні екологічний аспект проблеми гуманізації умов праці і життя людини має велике значення. Забруднення повітря, води та землі негативно позначається на здоров'ї людини, викликає хворо-би, знижує працездатність, скорочує тривалість життя. Зміна еко-логічного становища людини - це глобальна, міжнародна проблема.В окремих місцях планети склалося кризове екологічне стано-вище. На території колишнього CРСР це регіони Аральського, Чор-ного, Азовського, Каспійського морів, території, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, та ін.
Докорінна зміна екологічного становища вимагає розробки еко-логічного законодавства, широкого впровадження безвідходної та ресурсозберігаючої технології. У розвинутих країнах застосування технологій, при яких відходи одного виду виробництва є сирови-ною для іншого, дає значну економію.Поряд з передовою технологією важливу роль в оздоровленні навколишнього середовища відіграють економічні санкції проти тих, хто його забруднює, система оподаткування, яка гарантує віднов-лення природи.
Підвищується статус державної екологічної експертизи, пози-тивний висновок якої щодо проекту будь-якого великого промис-лового об'єкта повинен передувати його зведенню.На екологічне становище значною мірою впливає функціонування об'єктів енергетики. Наприклад, при спалюванні вугілля, нафти, газу в атмосферу щорічно викидається близько 20 млрд т вуглекислого газу, вміст якого в атмосфері сьогодні на 15-20 відсотків переви-щує рівень 40-х років. Це негативно позначається на тепловому ба-лансі Землі, призводить до створення "парникового ефекту". В усьому світі ведеться робота щодо удосконалення енергетики, пошук но-вих, нетрадиційних, екологічно безпечних джерел енергії (сонячної, вітрової тощо).
Мотиваційний механізм праці включає насамперед такі загаль-нолюдські, загальноекономічні елементи, як потреби та інтереси лю-дини, адже заради їх задоволення людина виробляє різні блага. Сти-мули до праці можуть бути матеріальними і моральними, духовними. Серед перших - заробітна плата, премії, різні винагороди; серед других - найрізноманітніші форми морального заохочення.Поряд з цими двома групами стимулів існує ще одна, яка пов'яза-на з самою трудовою діяльністю. Це умови праці, її зміст, престиж-ність, вільний час. Соціологічні дослідження показують, що при досить високому рівні матеріального забезпечення фактори твор-чого характеру праці та вільного часу відіграють вирішальну роль у виборі професії.
Кожній економічній системі властивий свій мотиваційний ме-ханізм праці, який поряд із загальнолюдськими містить й специ-фічні елементи.Гуманізація виробництва ускладнює мотивацію праці, а отже, і методи її стимулювання. Для багатьох працівників визначальну роль відіграють матеріальні стимули. Проте останнім часом збільшується частка працівників, які віддають перевагу не високій заробітній платі, а творчому процесу. Всезростаючу роль у мотивації праці відіграє скорочення робочого часу та збільшення вільного. Соціологічні дос-лідження, проведені у країнах ЄЕС, виявили, що 51 відсоток самоді-яльного населення віддали перевагу скороченню робочого часу, а 42 відсотки - зростанню заробітної плати. У Німеччині від 1/3 до половини найманих робітників згодні на скорочення робочого часу, яке супроводжувалося б зменшенням заробітної плати.
Отже, співвідношення мотивів праці та відповідних їм стимулів визначається рівнем розвитку продуктивних сил, доходів населен-ня. Проте безперечним є те, що із забезпеченням високого рівня життя серед мотивів всезростаючу роль відіграє скорочення робо-чого і збільшення вільного часу.Англійські соціологи встановили, що, коли середній добре навче-ний робітник працює .без додаткових стимулів, обсяг виробництва становить 50-70 відсотків обсягу, який досягається за умов його стимулювання. Підрив системи стимулів у колишньому СРСР, по-
ширення зрівнялівки призвели до того, що в середині 80-х років повною мірою працювало лише 1/3 зайнятих у народному госпо-дарстві. Тоді ж ленінградські соціологи провели аналіз, який пока-зав, що при оплаті за працею 60 відсотків робітників були готові збільшити продуктивність праці на 10-15, 20 відсотків робітників - на 30, а 10 - на 50 відсотків.Сьогодні важливе значення має ступінь задоволення людей пра-цею. Досягнення науково-технічного прогресу зумовили чимало нового у мотивації праці людей. Наприклад, зростає роль факторів, які забезпечують дальше розгортання творчих здібностей людини, нове ставлення її до праці не тільки як до необхідності, а й як до потреби, до форми самовиявлення. Природі сучасного виробни-цтва внутрішньо властивий колективізм, який відкриває можли-вості для розвитку таких методів стимулювання праці, які б підно-сили людину і всебічно активізували її діяльність.
Великої шкоди механізму стимулювання праці завдав тотальний державний патерналізм, який, наприклад, мав місце в колишньому СРСР. За цих умов людина не могла проявляти ініціативу, підприєм-ливість, оскільки такі питання, як, де працювати, скільки заробляти, які виконувати роботи та багато інших, за неї вирішувала держава.Історичний досвід переконав, що обмеження можливостей лю-дини у розвитку її активності, зниження її відповідальності за якість власного добробуту неминуче обертаються значними втратами для суспільства, зменшують національне багатство. Шлях до економіч-ної свободи людини пролягає через подолання її відчуженості від засобів та результатів виробництва. Підприємництво і винахідли-вість - найбільш яскравий приклад творчої активності людини, мотивів її життєдіяльності. Табу на підприємницьку діяльність, на-кладене командно-адміністративною системою, було найбільшим гальмом економічного прогресу.
Світова практика виробила ефективну ринково-господарську систему, яка передбачає поєднання великих, середніх та дрібних підприємств, різноманітність та багаторівневість суб'єктів власності, які виступають у суспільстві у вигляді соціальних прошарків. Функ-ціонування державних, колективних, приватних та змішаних форм власності відкриває широкий вибір видів виробничої діяльності, що дає змогу стимулювати прагнення працівників до підвищення ефек-тивності виробництва.
Книга: Основи економічної теорії: політекономічний аспект
ЗМІСТ
На попередню
|
|
