Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
Глава 12
Бос стоїть біля мого столу зі своєю гиденькою усмішкою — губи розтягнуті й стиснуті, його пах на рівні мого ліктя. Я підводжу погляд від листа, котрий складав для процедури відкликання. Ці листи завжди починаються однаково:
«Це повідомлення надсилається вам у відповідності до вимог Національного акту безпеки моторних транспортних засобів. Ми виявили дефект…»
Цього тижня, під час застосування формули, показник А, помножений на показник В, помножений на показник С, перевищив вартість відкликання.
Цього тижня винна маленька пластикова застібка, котра утримує гумову смужку на двірниках. Викидний товар. Тільки двісті автомобілів. Нічого не вартуватиме замінити.
Минулий тиждень був більш типовим. Минулого тижня проблема полягала у шкірі салону, обробленій чимось із тератогенними властивостями, — синтетичний нірретол, чи що там досі використовують при дубленні в країнах Третього Світу. Щось настільки потужне, що могло викликати вроджені каліцтва плоду у вагітних тільки при доторку. Минулого тижня ніхто не дзвонив до Міністерства транспорту. Ніхто не почав відкликання.
Нова шкіра, помножена на вартість робіт, помножена на вартість організації, становила більше, ніж наш прибуток за перший квартал. Якщо хтось коли-небудь і довідається про нашу помилку, ми зможемо заплатити багатьом убитим горем сім’ям, перш ніж наблизимося до вартості заміни шести з половиною тисяч шкіряних обшивок.
Проте цього тижня ми відкликаємо автомобілі. І цього тижня повернулося безсоння. Безсоння: коли увесь світ зупиняється біля твоєї могили, аби кинути грудку землі.
Бос одягнув сіру краватку, значить, сьогодні вівторок.
Бос приніс аркуш паперу і цікавиться, чи я, бува, нічого не згубив. Каже, цей папір був полишений у ксероксі, і починає читати:
«Перше правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб».
Він водить очима по рядках і гигикає.
«Друге правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб».
Я чую слова Тайлера від свого боса. Містер бос, зі своєю кризою середнього віку, сімейним фото на столі й мріями про ранню пенсію та зими, проведені у трейлерних парках у якійсь аризонській пустелі. Мій бос із надто накрохмаленими сорочками і щотижневою стрижкою у вівторок після ланчу, він дивиться на мене й каже:
— Сподіваюся, це не твоє?
Я — Кривавий Окріп Люті Джо.
Тайлер попрохав мене набрати правила бійцівського клубу й зробити десять копій. Не дев’ять і не одинадцять. Каже, десять. А в мене знову безсоння, і я не пам’ятаю, чи спав останні три доби. Мабуть, це і є набраний мною оригінал. Я зробив десять копій і забув про оригінал. Світло із ксерокса б’є мені в обличчя, мов фотоспалах папарацці. Безсоння відокремлює тебе від всього — копія копії копії. Ти не можеш ні до чого торкнутися, і ніщо не торкає тебе.
Мій бос читає:
«Третє правило бійцівського клубу — б’ються тільки двоє».
Ми не моргаємо.
Бос читає:
«Одна бійка за раз».
Я не спав три доби — якщо, звісно, я не сплю зараз. Мій бос трясе аркушем паперу в мене під носом. То що, питає бос? Це якась маленька гра в робочий час? Мені платять за мою цілковиту віддачу, а не за марнування часу на дрібні військові ігри. І мені не платять за використання копіювального апарата в особистих цілях.
Що скажеш? Він трясе папером у мене під носом. Що, на мою думку, питає він, треба зробити з працівником, котрий гає службовий час на дрібний вигаданий світ? Якби я був на його місці, що б я зробив?
Діра в моїй щоці, синьо-чорні кола під очима, здутий червоний шрам Тайлерового цілунку на моїй руці — копія копії копії.
Напруж мізки.
Нащо Тайлерові десять копій правил бійцівського клубу?
Індуїстські корови.
Що б я зробив, кажу, я був би дуже обережним із тим, із ким говорю про цей аркуш.
Кажу, це звучить так, ніби воно написане яким-небудь небезпечним убивцею-психопатом. І цей шизофренік без гальм може будь-якої миті посеред робочого дня зійти з рейок і почати ходити від офісу до офісу із напівавтоматичним карабіном «Armalite AR-180», що перезаряджається газом.
Мій бос дивиться на мене.
Можливо, кажу я, вечорами цей хлоп сидить удома з маленьким терпугом, надпилюючи хрест-навхрест кінчик кожної кулі. Потім якось він прийде на роботу і випустить кулю в свого буркотливого, слабкого, дріб’язкового, скигливого, боягузливого базіку-боса; ця куля розділиться вздовж надпилів, розкриється всередині вас, мов квітка кулі «дум-дум» і винесе кавалок ваших смердючих кишок крізь хребет. Уявіть, як розкривається ваша черевна чакра від уповільненого виверження маленьких кишок-сосисок.
Мій бос прибирає аркуша з-під мого носа.
Не соромтеся, кажу, зачитайте ще.
Ні, справді, звучить чарівно. Витвір геть хворого розуму.
І я усміхаюся. Краї діри в моїй щоці схожі на анус і мають той самий синьо-чорний колір, що й псячі ясна. Шкіра, натягнута на моїх вилицях, має вигляд лакованої.
Мій бос дивиться на мене.
Дозвольте вам допомогти, кажу.
Четверте, кажу, правило бійцівського клубу — одна бійка за раз.
Мій бос дивиться в правила, а потім на мене.
Кажу: під час бійки ніяких сорочок і взуття.
Мій бос дивиться в правила, а потім на мене.
Мабуть, кажу, цей геть хворий мудак скористається карабіном «Eagle Apache», бо в нього магазин на тридцять набоїв і важить він лише дев'ять фунтів. В «Armalite» магазин лише на п’ять набоїв. З тридцятьма набоями наш довбонутий на всю голову герой може перестріляти всіх віце-президентів, що сидять за столами червоного дерева, ще й на директорів лишиться.
Слова Тайлера спадають із моїх вуст. А я ж був такою приємною людиною.
Я дивлюся на свого боса. У нього блакитні, ніжно-ніжно-волошкові очі.
Напівавтоматичний карабін «J&R-68» теж має магазин на тридцять набоїв, але важить усього лиш сім фунтів.
Мій бос дивиться на мене.
Страхіття, кажу. Можливо, це хтось, кого він знає багато років. Може, цей хлоп знає про нього все: де він живе, де працює його дружина, куди його діти ходять до школи.
Ця розмова мене виснажує, і, що найдивніше, мені дуже-дуже обридло.
І нащо Тайлерові десять копій правил бійцівського клубу?
Чого не варто казати — це те, що я знаю про шкіряні салони, що викликають вроджені каліцтва. Я знаю про гальмівні колодки, котрі виглядають досить переконливо, аби пройти контроль в агента із закупівлі, проте відмовляють після двох тисяч миль.
Я знаю про реостат кондиціонування повітря, котрий може нагрітися так, що підсмажить мапи в бардачку. Я знаю, скільки людей згоріли живцем через перекид паливного інжектора. Бачив людей, яким відрізало ноги по коліно, — через вибух турбіни запальника лопаті виносило крізь протипожежну переділку до пасажирського салону. Був на місці подій і бачив звіти, де у графі ПРИЧИНА АВАРІЇ було записано «невідома».
Ні, кажу, це не мій аркуш. Беру його двома пальцями й висмикую з його рук. Схоже, краєчком йому порізало пальця, бо рука злетіла до рота, він важко дихає, а очі широко відкриті. Я зминаю папір у кульку й жбурляю її до смітнички біля мого столу.
Може, наступного разу, кажу, ви не приноситимете мені кожен шмат сміття, котрий підбираєте.
У суботу ввечері я йду на «Лишаємось Чоловіками Разом» — підвал єпископальної церкви Святої Трійці майже порожній. Тільки Великий Боб, і я заходжу всередину — кожен м’яз побитий зсередини й ззовні, але серце досі женеться і в думках у голові проносяться торнадо. Це безсоння. Всю ніч твої думки носяться в повітрі.
Усю ніч гадаю: я сплю чи ні? Я спав?
До всього, руки Великого Боба напнуті м’язами і яскраво сяють. Великий Боб усміхається, він радий мене бачити.
Він гадав, що я вмер.
Ага, кажу, я теж так думав.
— Гаразд, — каже Великий Боб, — у мене добрі новини.
— Де всі?
— Це і є добрі новини, — каже Великий Боб. — Групу розпустили. Я ходжу сюди попереджати тих, хто може підійти.
Я сідаю, закривши очі, на один із диванів із комісійного.
— Добрі новини, — продовжує Боб, — що є нова група, проте перше правило цієї нової групи: ти не говориш про неї.
Ти ба.
Великий Боб каже: «А друге правило — ти не говориш про неї».
От лайно. Я відкриваю очі.
Блядь.
— Група зветься бійцівським клубом, — каже Великий Боб, — і вони збираються щоп’ятниці ввечері в закритому гаражі на іншому кінці міста. Щочетверга ввечері є інший бійцівський клуб, у гаражі ближче.
Я не знаю про ці місця.
— Перше правило бійцівського клубу, — каже Великий Боб, — ти не говориш про бійцівський клуб.
У середу, четвер і п’ятницю ввечері Тайлер працює кіномеханіком. Минулого тижня я бачив його платіжне доручення.
— Друге правило бійцівського клубу, — каже Великий Боб, — ти не говориш про бійцівський клуб.
У суботу ввечері Тайлер ходить зі мною на бійцівський клуб.
— Б’ються тільки двоє.
У неділю зранку ми повертаємося додому побиті й спимо весь ранок. «Одна бійка за раз», — каже Великий Боб. Увечері в неділю й понеділок Тайлер працює офіціантом. «Під час бійки ніяких сорочок чи взуття». По вівторках увечері Тайлер варить мило, загортає його у вишуканий папір, відправляє його замовникам. Миловарня Пейпер-стрит. «Бійки, — каже Великий Боб, — тривають стільки, скільки мають тривати. Це правила, що вигадав хлоп, який вигадав бійцівський клуб». Великий Боб питає: «Ти знаєш його? Сам я його ніколи не бачив, — продовжує Великий Боб, — але цього хлопа звуть Тайлер Дерден». Миловарня Пейпер-стрит. Чи знаю я його? Хтозна, кажу. Можливо.
Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
ЗМІСТ
На попередню
|
|
