Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
Глава 7
Якось уранці в унітазі плаває мертва медуза використаного презерватива.
Ось як Тайлер зустрів Марлу.
Я прокинувся, піднявся відлити і з-посеред печерних малюнків бруду на стінках нужника побачив це. Цікаво, що зараз думають сперматозоїди.
Що це?
Це вагінальна порожнина?
Що в біса коїться?
Усю ніч мені снилося, що я трахаю Марлу Зінґер. Марлу Зінґер, котра курить свою сигарету. Марлу Зінґер, котра закочує очі. Прокидаюся сам у власному ліжку, а двері до кімнати Тайлера причинені. Двері до Тайлерової кімнати ніколи не причиняються. Усю ніч дощило. Дранка на даху пішла пухирями, вигнулася, скрутилася, вода просочується і збирається за натяжною стелею, скрапуючи через кріплення люстри.
Коли дощить, треба викручувати пробки. Ти не наважишся ввімкнути світло. У будинку, що його орендує Тайлер, три поверхи й підвал. Ми ходимо зі свічками. Є комори, і засклені спальні веранди, і вітражі у вікнах на східцевих майданчиках. У вітальні є підбої з вікнами й підвіконнями. Є різьблені лаковані плінтуси заввишки у вісімнадцять дюймів.
Вода просочує дім, і все дерев’яне набрякає і гнеться, зі всієї деревини, з підлоги, плінтусів і віконних рам на дюйм випинаються іржаві цвяхи.
Повсюдно можна наступити чи зачепити ліктем іржавий цвях, і на сім спалень є тільки один туалет — і зараз там плаває використаний презерватив.
Будинок на щось чекає — на перепланування, забудову району чи офіційне затвердження заповіту, і аж тоді його знесуть. Я питав Тайлера, скільки він тут живе, він казав: щось близько шести тижнів. Колись був тут власник, котрий збирав повні підшивки «National Geographic» і «Reader’s Digest». Величезні стоси хитливих журналів, що виростали ще більше під час дощу. Тайлер казав, що останній орендатор робив із глянцевих журнальних сторінок конверти для кокаїну. З того часу, як поліція чи хтось інший вибив вхідні двері, замка на них немає. На стінах їдальні — дев’ять шарів відсталих шпалер, — квіточки під смужками під квіточками під пташечками під тканкою.
Єдиними нашими сусідами були механічна майстерня і склад через дорогу довжиною в квартал. У будинку є шафа з семифутовими валиками для розгладжування візерункових скатертин, щоби ті ніколи не зім’ялися. Є охолоджувальна шафа для хутра, вкрита кедровою шпоною. Розмальовані мініатюрними квітами кахлі у ванній — витон-ченіші, ніж багато чия весільна порцеляна, — а тут використаний презерватив у туалеті.
Я живу тут із Тайлером уже місяць.
Тайлер з'являється, коли я снідаю. Його шия і груди в слідах від цілунків і зубів. Я сиджу й читаю старий номер «Reader’s Digest».
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхачу наркотиків. Сусіди відсутні. На Пейпер-стрит узагалі нема нічого, крім складів і паперової фабрики. Пара з її труб смердить кишковими газами. Помаранчеві купи тирси на її дворі тхнуть кліткою з хом’яком.
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхану наркотиків через те, що вдень на Пейпер-стрит проїжджають тисячі вантажівок, а вночі, крім нас із Тайлером, нема нікого на півмилі навкруг.
Знаходжу в підвалі все нові й нові стоси старих «Reader's Digest». Відтепер у кожній кімнаті лежить стосик журналів.
«Життя в цих Сполучених Штатах».
«Сміх — найліпші ліки».
Крім цих журналів, у нас майже немає меблів.
У дуже старих журналах є дивні статті. Добірка статей, наприклад, в одній органи людини розповідають про себе. Статті ці подані від першої особи:
«Я — Матка Джейн».
«Я — Простата Джо».
Саме так і написано.
Тайлер, голий до пояса, виходить на кухню й сідає на кухонний стіл. Він весь укритий слідами від цілунків і зубів. Каже, бла-бла-бла-бла-бла, але вчора ввечері він познайомився з Марлою Зінґер і трахнув її.
Почувши це, я перетворююсь на Жовчний Міхур Джо.
Я сам винен, це моя провина. Часом платиш за все, що зробив, а іноді — за те, чого не зробив.
Учора ввечері я подзвонив Марлі. Ми з нею домовились, що коли я хотів піти на групу підтримки, то дзвонив їй і питався, чи не збирається вона туди йти. Того вечора була меланома, а мені було зле.
Марла живе в готелі «Regent». Гучна назва для будівлі з червоної цегли, що тримається на чесному слові, де матраци запаковані в поліетилен, щоби ті мешканці, котрі приходять померти, їх не зіпсували. Сядеш на край ліжка — і разом із ковдрою та простирадлами з’їжджаєш на підлогу.
Я подзвонив Марлі до готелю «Regent», щоби довідатись, чи піде вона на меланому.
Марла розмовляла мов в уповільненому фільмі.
— Це наче несправжнє самогубство, — сказала вона. Напевно, це лише ще одне волання про допомогу. У будь-якому разі, вона випила весь «ксанакс»[20], який у неї був.
Уявляю, як Марла кидається на стіни в своїй кімнаті в готелі «Regent» і кричить: «Я вмираю! Вмираю! Вмираю я. Вми-ра-ю. Вмираю!»
Це може тривати годинами.
— То ти сьогодні ввечері лишаєшся вдома, так?
Марла сказала, що збирається зробити одну велику смертельну річ. Якщо я хочу завітати подивитися, то маю поспішати.
Дякую, кажу, але вже маю плани на вечір.
— Нема проблем, — каже Марла. — Померти можна і в компанії телевізора, аби цього вечора там було що дивитись.
А я пішов на меланому, повернувся додому і ліг спати.
І от наступного ранку за сніданком Тайлер, геть вкритий слідами від цілунків, розповідає мені, що Марла — збочена курва. І що саме це йому в ній і подобається.
Учора ввечері, після меланоми, я повернувся додому й одразу ліг спати. Усю ніч мені снилося, що я їбу, їбу, їбу Марлу Зінґер.
Наступного ранку, слухаючи Тайлера, я роблю вигляд, що читаю «Reader’s Digest». Справжня курва, розумієш? «Reader’s Digest». Гумор в армійській формі.
Я — Випорснута Жовч Джо.
«А що вона торочила вночі, — каже Тайлер. — У житті від жодної шльондри такого не чув».
Я — Рипіння Зубів Джо.
Я — Роздуті Ніздрі Джо.
«Після того як Марла скінчила вдесяте поспіль, — каже Тайлер, — вона сказала, що хоче завагітніти».
Хоче завагітніти, щоби зробити аборт від Тайлера.
Я — Білі Кісточки Джо.
Як міг Тайлер на таке не повестися? Позаминулої ночі він сидів на самоті, вклеюючи геніталії в «Білосніжку».
Як мені змагатися за увагу Тайлера?
Я — Оскаженіле Запалене Почуття Неприйняття Джо.
Найгірше, що це моя провина. Тайлер розповів, що, коли я пішов спати, а він повернувся зі зміни офіціантом, з готелю «Regent» подзвонила Марла. «Оце було воно», — сказала вона. Тунель і світло, що вело її вниз по ньому. Досвід смерті був настільки кльовим, що Марлі не терпілося поділитися описом того, як вона вийшла з тіла і злинула вгору.
Марла не знала, чи може її душа користуватися телефоном, але потребувала когось, хто бодай зможе почути її останній подих.
Аж ні, Тайлер бере слухавку і розуміє все зовсім не так.
Вони ніколи не зустрічалися, тому Тайлер гадає, що смерть Марли — це погано.
Нічого подібного.
Тайлера це не стосувалося, проте він викликає поліцію і жене до готелю «Regent».
Відтепер, згідно із давнім китайським звичаєм, про який всі ми дізналися з телевізії, Тайлер відповідальний за Марлу назавжди, оскільки врятував їй життя.
Якби я згаяв кілька хвилин і лишився послухати, як Марла вмирає, всього цього не сталося б.
Тайлер розповів, що Марла живе в кімнаті 8G на горішньому поверсі готелю «Regent» — вісім прольотів угору східцями і вглиб гамірним коридором, сповненим типового телевізійного сміху, що пробивається крізь двері. Кожні кілька секунд чи то акторка кричить, чи то актори вмирають, захлинаючись криком у гуркоті куль. Тайлер дістається кінця коридора і не встигає постукати, як тонка, тендітна хворобливо-жовта рука вислизає з дверей кімнати 8G, хапає його за зап’ястя і затягує всередину.
Я заглиблююсь у «Reader’s Digest».
Навіть коли Марла втягує Тайлера до свого помешкання, він чує повискування сирен, що збираються перед готелем «Regent». На туалетному столику стоїть механічний вібратор, зроблений з того самого м’якого рожевого пластику, що й мільйони ляльок Барбі, і на мить Тайлер уявляє низки Барбі та вібраторів, що штампуються і сходять з одного й того самого конвеєра в Тайвані.
Марла дивиться на Тайлера, який розглядає її вібратор, закочує очі й каже: «Не бійся, тобі це не загрожує».
Марла знову тягне Тайлера до коридора і каже, що їй шкода, проте не треба було викликати поліцію, — це ж поліція зараз підіймається східцями?
У коридорі Марла зачиняє двері 8G і тягне Тайлера до східців. На східцях вони притискаються до стінки, пропускаючи поліцію і реаніматорів із кисневими балонами, які питають, де знаходиться номер 8G.
Марла каже, що двері в кінці коридора.
Марла кричить поліції, що дівка, котра живе у 8G, прикидається ніжною чарівною дівчиною, проте насправді вона чудовисько, курвине чудовисько. Дівка — заразне людське сміття, вона заплуталась і боїться вчинити неправильно, тому воліє не чинити ніяк.
— У дівки з 8G немає віри в себе! — кричить Марла. — І вона переймається тим, що чим старшою стає, тим менше і менше матиме шансів у житті.
Марла кричить: «Щасти вам!»
Поліція скупчується біля зачинених дверей 8G, і Марла з Тайлером тікають до вестибюля. Позаду них поліцейський верещить:
— Дозвольте допомогти вам! Міс Зінґер, у вас є всі підстави, щоби жити! Просто дозвольте нам увійти, і ми допоможемо вам вирішити ваші проблеми!
Марла з Тайлером вибігають на вулицю. Тайлер саджає Марлу в таксі й на висоті восьмого поверху бачить тіні, що рухаються в кімнаті Марли.
На шосе, серед ліхтарів та інших машин, де шість смуг насиченого руху, що женуть назустріч точці сходження, Марла каже Тайлерові, що він не може дозволити їй заснути. Якщо Марла засне, вона помре. Багато хто волів би її смерті, розповідає вона Тайлеру. Ці люди самі вже мертві й ночами дзвонять їй із потойбіччя. Марла могла піти до бару і почути, як бармен кликав її до телефону, а коли вона брала слухавку, там була мертва тиша.
Тайлер із Марлою майже всю ніч пробули в сусідній кімнаті. Коли Тайлер прокинувся, Марла щезла до свого готелю «Regent».
Кажу Тайлерові, що Марлі Зінґер не потрібен коханець, їй потрібен лікар.
Тайлер каже: «Не називай це коханням».
Знову те саме, Марла збирається зруйнувати іншу частину мого життя. Це почалося ще в коледжі: я набував друзів. Вони одружувалися. Я втрачав друзів.
Чудово.
Зрозуміло, кажу.
Тайлер питає, чи це є для мене проблемою.
Я — Стиснені Нутрощі Джо.
Ні, кажу, все гаразд.
Підставити пістолета мені до голови і розфарбувати стіну мізками.
Просто надзвичайно, кажу. Справді.
Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
ЗМІСТ
На попередню
|
|
