Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ 10. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІНДІЇ
10.1. Загальні основи функціонування фінансів домогосподарств країни
Економіка країни, як і її населення, поділена на два сегменти: патріархально-аграрний, який включає в себе 60 % жителів Індії, та сучасний. До бідного належить більше половини населення Індії. За порогом бідності в країні поки знаходиться 25 % населення, а розрив між доходами 10 % найбільш забезпеченої його частини та 10% найбільш бідної складає більше 7,3 рази (хоча експерти вважають його значно більшим). В Індії нараховується 50 млн. дуже багатих та ще 150 млн. заможних жителів. При цьому в Індії нараховується 1 млрд. бідних і дуже бідних громадян. Це вимагає від держави заходів підвищення рівня життя передусім бідних верств населення. Разом з тим при цьому важливо не перейти межу фінансової доцільності.
Існуючі системи підтримки бідноти через пільги нижчим кастам, “магазини справедливих цін”; роздача продовольчих талонів тощо забирають у держави значні ресурси, але не досягають цілі, посилюючи соціальну напругу в суспільстві. Однак, жодна партія не виступає проти цих пільг, бо боїться втратити голоси виборців, більшість яких належить до бідних верств населення.
Не дивлячись на введені урядом пільги для нижчих каст для отримання освіти та прийнятті на державну службу, кастова система зберігає свій вплив в соціально-економічних відносинах, особливо в сільських районах.
Насамперед нижчі касти найбільш характеризують масову бідність. Разом з тим, є показовими деякі психологічні особливості цієї бідності, відмічені при обстеженні сільських районів Удаипура та Тетрів Хайдарабада. Хронічно недоїдаючи, більшість опитаних витрачають від 10 % і більше свого невеликого сімейного бюджету, на весілля, поховання, релігійні свята, а також на алкоголь та тютюн, що обумовлене соціальною конкуренцією – традицією, яку не може подолати модернізація. Біднякам, власникам дрібних ділянок землі, дрібним торговцям не вистачає коштів, знань, ініціативи, щоб покращити своє становище. Сільські райони – гігантський потенціал урбанізації, але великі міста Індії, на які в першу чергу зорієнтований потік мігрантів, вже не витримують неконтрольований притік населення.
В сучасних умовах бідняки та нижча верства середнього класу з доходом 90 тис. рупій на рік (біля 2250 дол. США), складають 22 % населення, але на них припадає 75 % споживання товарів масового попиту. До самого багатого населення відносяться біля 100 млн. осіб. Середній клас Індії, за різними оцінками, коливається від 100 млн. до 300 млн. осіб. В Індії базовий доход для середнього класу донедавна складав 2400 дол. в місяць, хоча Всесвітній банк називає доход в розмірі 3500 дол. в місяць для нижчої верстви середнього класу у розвинутих країнах. Про деякі особливості витрат на продовольство представників цього класу можна дізнатися з нижченаведеного прикладу.
За даними обстежень ВВС в середині 2008 р. сім’я Пунам Мхатри, яка складається з чотирьох осіб, на продукти витрачала приблизно 100 дол. в тиждень, що складало 20-30% її доходу. Основними статтями витрат є витрати на рис, м’ясо, чечевицю, овочі, яйця, боби, олію. Зростання цін за 2007-2008 роки було достатньо значним, але на їжі сім’я економити не стала. В Індії, де більшість населення живе за межею бідності, їжа – одна із важливих цінностей. Тому для Пунам дуже важливо, щоб діти були завжди добре нагодовані (овочеві салати, фруктові салати, домашня випічка, яйця). Не менше двох разів на тиждень сім’я ходить в кафе. Один кілограм борошна для національного хліба чапаті коштує в Індії 59 центів, один літр олії – 2,2 дол. США, один кілограм курятини – 1,4 дол., один кілограм бобів – 1,04 дол. Жителі Індії вважають, що уряд повинен вжити заходів, щоб ціни хоча б на рис, борошно і цибулю не зростали. В 2008 р. доход на душу населення в Індії (за паритетом купівельної спроможності) не перевищував 3000 дол. США.
Новий уряд висуванця від Індійського національного конгресу (який переміг на виборах 2009 р.) М.Сінгха на найближчі роки проголосив програму створення робочих місць для бідняків, насамперед в сільському господарстві та легкій промисловості.
Для стимулювання попиту на автомобілі в Індії в 2009 р. ставка кредиту на придбання нового автомобіля була знижена до 10 %. Цей захід насамперед був спрямований на середній клас та високодоходні верстви населення.
Перевагою Індії, як і її проблемою, є те, що вона має наймолодше населення в світі у працездатному віці (більш ніж 50% населення молодші 25 років). Передбачається, що така ситуація буде й надалі. Прогнозується, що у 2020 р. середній вік громадян Індії буде 29 років, тоді як у Європі цей показник становитиме 45 років. Тому економіка Індії в наступні роки буде мати достатню кількість робочої сили, здатної конкурувати на світовому ринку. Але для молоді треба створити відповідну кількість робочих місць, що вимагає значних фінансових ресурсів. Інакше фінансовий стан багатьох домогосподарств не поліпшиться. Тому новий уряд, який був сформований після виборів 2009 року, у своїй програмі діяльності заклав формування до 2022 р. “кваліфікованого ресурсу” працівників, що в кількісному виразі складе біля 500 млн. осіб.
Низький рівень доходів багатьох домогосподарств в Індії призвів до того, що за останні 20 років в країні шляхом абортів було знищено 10 млн. дівчаток, за яких при заміжжі треба сплачувати велике придане. В 2009 р. в країні було заарештовано біля 174 тис. осіб за звинуваченнями у жорстокості по відношенню до жінок через придане і більше 23 тис. за звинуваченнями в убивстві жінок на цьому ж ґрунті. Відповідно, Індія знаходиться на порозі дисбалансу статей через традиції, згідно з якими у сім’ї заохочується народження сина-годувальника, а не дочки, яку доведеться видавати заміж з приданим. В країні діє багато центрів, де можна визначити стать майбутньої дитини. У випадку, якщо це дівчинка, багато жінок роблять аборт. Спроби урядів на чолі з представниками ІНК якось відрегулювати народжуваність в країні у попередні десятиліття призвели до їх поразок на виборах. Тому, дуже швидко Індія перевищить за кількістю населення КНР (орієнтовно – в 2025 р.), в якому проводиться дуже жорстка політика обмеження народжуваності, що дозволяє забезпечувати зростання доходів більшості населення. В Індії цю політику не вдалось реалізувати, що в майбутньому може, на думку багатьох експертів, ще більше погіршити фінансовий стан більшості домогосподарств. З 2009 р. по 2025 р. приріст населення в Індії складе 239 млн. осіб, а його кількість сягне 1396 млн. осіб (1-е місце в світі), тоді як населення Китаю становитиме тільки 1395 млн. осіб (приріст за 2009-2025 рр. – 71 млн. осіб).
На 10 тис. населення в Індії припадає всього 7 лікарів, що в 5-ть разів менше, ніж в США, і в 2-а рази менше, ніж в КНР. Це не сприяє покращенню життєвого рівня населення Індії.
Модернізація виробництва, прискорення темпів економічного зростання сприяли підвищенню життєвого рівня населення країни в останні десятиріччя. За роки незалежності доход на душу населення збільшився майже у три рази, рівень писемності зріс з 18 % до 65 %, очікувана тривалість життя – з 32 до 64 років. За цей же період знизилась у півтора рази народжуваність і втричі смертність населення. Тільки з 1973 р. по 2001 р. частка населення за межею бідності скоротилась, за офіційними даними, з 54,9 % до 26,1 %. В окремих штатах показники людського розвитку багато в чому наблизились до середньоєвропейських. Так, в Кералі очікувана тривалість життя становила більше 73 років, писемність – більше 90 %, народжуваність – 13 чоловік, смертність – 6,2 людини (на тисячу). Таким чином, в Індії є вже цілі регіони, які можуть бути орієнтиром для багатьох штатів. Разом з тим, в країні залишається чимало відсталих в соціально-економічному відношенні штатів, таких як Біхар, Орісса, Уттар Прадеш та ряд інших.
Відносно велика кількість молоді і нестача робочих місць для неї свідчать про те, що через 30-40 років Індії доведеться зіштовхнутися з проблемою незабезпеченої старості цих людей. Сьогодні в країні майже 77 млн. людей у віці старше 60 років. З них приблизно 10 % отримують пенсію, 24 % живуть на накопичення, зроблені раніше, і 66 % перебувають поруч або за межею бідності.
Сім технологічних інститутів Індії стоять близько від найвищих позицій світового рейтингу, а пропозиції роботи випускникам індійських інститутів менеджменту конкурують з пропозиціями випускникам знаменитих бізнес-шкіл США. У той же час третина країни залишається безграмотною. 300 млн. індійців живуть менш ніж за долар в день – це чверть світової бідноти. Хоча з 1985 року понад 400 млн. з мільярдного населення Індії піднялися вище безпросвітньої бідності – до п’яти доларів у день. Ще 300 млн. піднімуться за ними у наступні два десятиліття, якщо економіка продовжуватиме зростати на більш ніж 7 % на рік. Збільшення чисельності населення означатиме, що все ще будуть мільйони тих, хто є поза межею бідності. Але їхня кількість постійно зменшуватиметься. З іншого боку терезів – найбільша кількість доларових мільярдерів, що їх має Індія після США і Росії.
До найбагатших індійців належить Лакшмі Міттал. Він народився у 1950 році в Калькутті в сім’ї Мохана Лаля Міттала, власника великої сталеливарної компанії. Таке походження дало юному Лакшмі отримати непогану освіту – він закінчив престижний коледж і Калькуттський університет.
У 1990-их роках Міттал-молодший активно скуповував збиткові об’єкти, з яких потім робив великі гроші. Стратегія бізнесмена – купувати “дешевий металобрухт” і перетворювати його у прибуткові підприємства. Зараз Міттал має власні підприємства у 14 країнах на чотирьох континентах. У рейтингу “Forbes” за 2005 рік Лакшмі Міттал із статком у 25 мільярдів доларів посів третю сходинку серед найбагатших людей світу. Його випередили тільки власник “Microsoft “ Білл Гейтс із багатством у 46,5 мільярда доларів і володар багатопрофільної компанії “Berkshire Hathaway” Вільям Баффет з 44 мільярдами.
Як відомо, великі гроші – великі скандали. Навколо імені Міттала неодноразово спалахували скандали щодо специфічності ведення ним бізнесу, його неодноразово звинувачували у дачі хабарів, у використанні зв’язків з урядами різних країн собі на користь.
Якщо заводи Міттал зазвичай намагається скуповувати по дешевій ціні, то на собі і на своїй сім’ї ніколи не економить. Зокрема, у квітні 2004 р. бізнесмен придбав будинок у Лондоні за 126 мільйонів доларів. Це одна з найбільших сум, яку коли-небудь заплатили за приватний дім. Раніше цей фешенебельний особняк належав власнику “Формули-1” Бернарду Еклестону. Кажуть, там навіть басейн оздоблений коштовним камінням.
У тому ж 2004 році Міттал виклав 60 мільйонів доларів за пишне весілля своєї доньки Ваніші, яке відбулося в паризькому Версалі. Тисячу гостей веселились кілька днів, протягом яких тривало фантастичне шоу. На весіллі співала сама Кайлі Міноуг – гонорар поп-співачці обійшовся Мітталу у 520 тисяч доларів. Весілля закінчилось яскравим феєрверком поблизу Ейфелевої вежі. Для доньки Міттал навіть зняв художній фільм – романтичну історію кохання Ваніші і її нареченого, банкіра Хаміта Братія. Про 24-річну Ваніші відомо лише те, що вона працює в компанії батька “Mittal Steel”. Син Лакшмі Міттала, 29-річний Адітья, пішов батьковими стежками – він фінансовий директор сімейної імперії.
Ще один показник проблем в економіці Індії – наявність значного тіньового сектору. Тільки 35 млн. індійців працюють в офіційному секторі і сплачують податки. Це менше 10 % від тих, хто має оплачувану роботу. Приблизно 25 % господарств країни випадає з централізованого обліку, обмежуючи доходи бюджету країни. Передусім це стосується тіньової зайнятості в сільському господарстві та торгівлі. Інша сторона цього явища – низькі, непостійні, випадкові доходи, на які змушені існувати мільйони людей в цьому секторі, які не мають інших коштів прогодувати себе і сім’ю. Це, у кризовій ситуації, може спровокувати соціальний вибух.
Зайнятість в аграрному секторі та, відповідно, низькі доходи залишається непропорційно високою, що визначається неможливістю знайти іншу роботу. На межі банкрутства знаходяться мільйони селян-власників господарств із земельними ділянками менше одного гектара. Постійно потребуючи кредитів, вони змушені звертатися до лихварів, які надають позики під 50 % і більше. Тому, уряд Індії провів списання офіційних боргів 30 млн. дрібних фермерів, але це була тимчасова допомога, яка не вирішила проблему в комплексі. Разом з тим, у деяких штатах, наприклад, у Кералі, дрібні фермери взагалі не платять податків, що забезпечує їх нормальними доходами.
Для забезпечення зростаючих потреб середнього класу Індії в країні стрімко розвивається сфера автомобілебудування. В 2010 р. вартість продукції цього сектору повинна була досягнути 70 млрд. дол. США. Якщо в 1997 р. на 1000 жителів Індії припадало 7 автомобілів, то в 2010 р. має бути 11 авто. В Індії найбільшим попитом користуються автомобілі класу міні. Три з чотирьох нових автомобілів в Індії – це невеликі автомобілі. “Тata Group”, потужний промисловий концерн Індії, хоче випустити в найближчі роки автомобіль для середнього індійця вартістю понад 100 тис. рупій (біля 2,5 тис. дол.). Конкурентну пропозицію хоче представити Renanet разом з Bajaj – другим автомобільним концерном Індії. Їх спільна розробка буде коштувати 3 тис. дол. США, але вона не буде мати подушок безпеки, навігації, хромованих ручок.
Дуже складною проблемою для федерального бюджету є значний розмір дотацій різним групам населення (до 14 % витрат бюджету), що періодично призводить до надмірного дефіциту бюджету (в 1998 р. – 7% від ВВП, в 1999 р. – 8,5 %, в 2000 р. – 5,6 %, в 2001 р. – 5 %). За рахунок цих дотацій забезпечуються низькі ціни на деякі продукти харчування, на електроенергію на селі, на міндобрива для сільських виробників, безплатна освіта, різні види допомоги жінкам, малозабезпеченим верствам населення, передусім тим, хто належить до нижчих каст. Так, в 2006 р. уряд скоротив преференції для хлопчиків в системі навчання. Тепер єдина дочка в індійській сім’ї зможе безплатно навчатися в коледжі – з шостого по дванадцятий клас, сім’ї, де дві дівчинки, сплачуватимуть половину вартості навчання. Це зроблено тому, що в Індії батьки мають можливість відмовитися від новонародженої, а жінка – перервати вагітність через небажання народити дівчинку, оскільки за неї при вступі в шлюб треба давати нареченому великий викуп. Подібна поведінка значної частини сімей призвела до того, що нині жінок на 10 % менше, ніж чоловіків. В деяких штатах Індії чоловіче населення переважає жіноче майже на 30 %, а близько 100 млн. юнаків в силу цього можуть залишитися без нареченої. До найнижчої касти – касти недоторканих – в Індії відносяться біля 60 млн. знехтуваних. Це – чистильники каналізації, прибиральники сміття, прачки тощо. В селах вони не мають доступу до спільної криниці, мешкають окремо від інших і зобов’язані працювати на представників вищих каст. Перехід з одного стану в другий практично неможливий. Хоча конституція Індії ще більш як півстоліття тому відмінила цю антигуманну історичну традицію, однак, в суспільстві мало що змінилося. Тому держава старається надати певну допомогу цій групі населення, насамперед через безплатну освіту, надання житла безпритульним тощо. Хоча частина безпритульних відразу ж продавала ці квартири і поверталася до життя на вулиці. Проблемою для Індії є й те, що в основному працюють чоловіки, а заміжні жінки займаються вихованням дітей та веденням домашнього господарства. Коли ж жінка працює, то її праця оцінюється нижче за чоловічу.
Значні дотації та пільги надаються державою зайнятим в сільському господарстві. Так, в 2008 р. уряд Індії анулював борги всіх дрібних фермерів на суму 15 млрд. дол. Ці борги були анульовані тим фермерам, які мають менше 2 га землі. Разом з тим, влада країни буде контролювати ціни на продовольчі товари, щоб не допустити їх значного зростання.
Світовий демографічний гігант, Індія, почав свої економічні реформи більше двадцяти років тому. За помірного темпу реформ, попри менш приголомшливий ефект на першому етапі, нині Індія здійснює історичний “прорив”. У першому двадцятиріччі ХХІ століття цілком вірогідно чекати подвоєння середнього прибутку на душу населення в Індії.
Досягнуті за роки незалежності результати є великими досягненнями індійської держави і суспільства. Однак, серйозні соціальні проблеми продовжують стримувати розвиток країни. Головні серед них – велика кількість бідних і неписьменних. Проблема ліквідації бідності і покращання умов життя цієї величезної маси людей залишається важливим пріоритетом діяльності держави. Разом з тим, є чисто індійський шлях вирішення вказаної проблеми – ефективне місцеве самоуправління. Це, як вважає відомий індійський політик Мана Шанкар Айяр, допоможе протриматися Індії ще 20-30 років.
10.2. Особливості оподаткування домогосподарств в Індії
Уряд П.В.Нарасімхи Рао, який прийшов до влади у липні 1991 р., вжив заходів по здійсненню програми стабілізаційних реформ, одним із ключових моментів якої стало внесення радикальних змін у податкову систему.
У першу чергу було реформовано систему індивідуального прибуткового оподаткування. База оподаткування індивідуальним прибутковим податком була переглянута. Якщо раніше в неї включались тільки доходи резидентів і нерезидентів, отримані на індійській території, то тепер в базу входять і ті доходи, які отримані за межами країни. Резиденти були поділені на дві категорії – “звичайні” і “за визначенням”. Останні отримали значні пільги, які дозволяли їм збільшувати і акумулювати свої особисті накопичення, що сприятливо позначилось на інвестиційному кліматі в країні. Згідно з діючим законодавством, громадянин вважається “звичайним резидентом”, якщо він був резидентом Індії протягом будь-яких 9 із останніх 10 років, що передували даному моменту, і перебував на її території в загальній сумі не менше 730 днів протягом останніх 7 років.
Стягнення прибуткового податку відбувається безпосередньо біля джерела доходу, якщо це можливо. Так, роботодавець зобов’язаний стягувати прибутковий податок із заробітної платні працівників, які працюють у нього, банки зобов’язані стягувати прибутковий податок з доходів від банківських вкладів і цінних паперів. Між тим, в ряді випадків цей податок може не стягуватися. Наприклад у випадку, якщо загальна сума даного виду доходу не перевищує 2500 рупій в рік або якщо мова йдеться про спеціальні урядові облігації чи сертифікати. У всіх інших випадках він стягується в розмірі 2 % від загальної суми процентних доходів.
У тих випадках, коли стягнути податок біля джерела доходу неможливо, платник податку зобов’язаний сплачувати прибутковий податок частками від загальної суми, що підлягає сплаті в казну, три рази на рік: 15 вересня – 30 %, 15 грудня – 30%, 15 березня – залишок 40 %.
Доходи фізичних осіб поділені в Індії на кілька категорій:
1) доходи від зайнятості, які включають всі виплати, отримані працівником від свого роботодавця;
2) доходи від нерухомості;
3) доходи від банківського вкладу капіталу;
4) доходи від підприємницької діяльності;
5) інші види доходів.
Доходи по кожній категорії підлягають оподаткуванню окремо з застосуванням пільг (якщо такі є), а потім складаються разом для визначення валового доходу, який підлягає оподаткуванню і який може бути зменшений при наявності відповідних вирахувань.
Найбільш цікавими у розділі оподаткування доходів від основного виду діяльності представляються податки на доходи нерегулярного характеру.
Вони включають доходи від домоволодіння, володіння автомобілем, використання комунальних послуг, а також від роботи особистого обслуговуючого персоналу. Отже, якщо найманий працівник користується такими комунальними послугами, як газ, вода і світло, не тільки в службових, а й в особистих цілях, то податок на їх використання складає 6,25 % його заробітної плати. У випадку найму на роботу в домі обслуговуючого персоналу (садівників, прибиральниць, охоронців і т.п.) з умовою їх проживання в домі, оподатковувана сума, що вираховується з наймача, складає 120 рупій в місяць з кожного прийнятого на роботу.
Незначні за рівнем ставок платежі, тим не менше, забезпечують збільшення прибуткової частини бюджету, приводять до покращання податкової дисципліни.
Розглядаючи доходи від нерухомості, слід зазначити, що ринкова вартість будівель і землі (тобто сума, по якій власність реально можна було б здати в оренду чи щорічна рента, безпосередньо отримана) підлягають оподаткуванню.
Виняток допускається в наступних випадках:
1) якщо приміщення використовується для ділових цілей і професійної діяльності її власника;
2) якщо власник займав житлове приміщення, яке не здавалось в оренду протягом даного періоду.
При підрахунку оподатковуваної бази роблять вирахування на ремонт, страхування, проценти по кредитах при придбанні нерухомості та ін.
У відповідності з бюджетом на 1998-1999 фінансовий рік з 1 жовтня 1998 р. був повністю скасований податок на дарування. Тепер будь-які дарування у вартісному виразі включаються у сукупний річний доход набувача, який обкладається індивідуальним прибутковим податком. Ставки прибуткового податку на річний доход в діапазоні від 0-50 000 рупій – 0 %, 50 001-60 000 рупій – 10 %, 60 001 до 150 000 – 22 %, і вище 150 000 рупій – 33 %.
Податкові пільги стосовно отриманого доходу передбачають можливість зменшення суми доходу, що підлягає оподаткуванню, на 33,33 %, якщо сумарний доход не перевищує 100 000 рупій (але при умові, щоб вирахувана сума була не більше 25 000 рупій); у випадку якщо він перебуває в межах 100 001 – 500 000 рупій можливість зменшення дорівнює 20 000 рупій, вище ж 500 000 рупій пільги відсутні.
По прибутковому податку індійських спеціалістів і творчої інтелігенції передбачені пільги з отриманих ними доходів за кордоном у валюті (прибутковий податок сплачується лише з 25 % винагороди). Вони дозволяють федеральному уряду, з одного боку, підтримувати стимули громадян до заробляння іноземної валюти і переказів її в Індію, а, з другого, – поповнювати доходну частину бюджету і підтримувати економічне зростання в країні. Уряд, залишаючи ¾ отриманого громадянами Індії заробітку в їх розпорядженні, тим самим збільшує рівень особистих накопичень і підвищує життєвий рівень в країні в цілому.
Федеральний уряд Індії надає значні пільги і для нерезидентів іноземного і індійського походження. Це пояснюється, головним чином, намаганням привабити в країну іноземний капітал, а також супутні йому сучасні технології і передову техніку, які необхідні для прискореної модернізації національної економіки. Залучені з-за кордону приватні інвестиції дозволяють не тільки проводити структурну перебудову індійської економіки, а й створювати нові робочі місця, що приводить до зниження соціальної напруги в суспільстві. Крім того, капіталовкладення нерезидентів дозволяють Індії збільшувати норму реального накопичення, не призводячи до зростання зовнішньої заборгованості держави. Норма накопичення (по відношенню до ВВП) в Індії складала: в 1990 р. – 26%, в 1996 р. – 24%, в 1999 р. – 30%, в 2005 р. – 36%, в 2006 р. – 36%, в 2007 р. – 38%.
Підводячи підсумки аналізу індивідуального прибуткового оподаткування, слід підкреслити, що основний податковий тягар в індійській економіці у даний час перенесено на економічно більш заможних громадян. Це досягається шляхом введення досить високого ступеня прогресивно зростаючих ставок в системі прямого індивідуального оподаткування, яке базується, головним чином, на прибутковому податку з фізичних осіб і податку на прибуток корпорацій.
Однак певну позитивну роль могли б відіграти високі ставки акцизів на певні товари, які не є життєво необхідними. В даному випадку можна говорити про податок який виконує функцію регулятора витрат. Однак внаслідок відсутності чіткого визначення предметів розкоші і відсутності високого ступеня кореляції між споживанням даного виду товару і спроможністю його оплати експертам представляється досить складним застосування високих і диференційованих ставок непрямих потоварних податків в Індії.
1.Які основні доходи домогосподарств в Індії?
2.Які основні видатки домогосподарств в Індії?
3.Які податкові пільги мають домогосподарства в Індії?
4.Як держава допомагає домогосподарствам нижчих каст в Індії ?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
