Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ 1. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ США
1.1. Загальні тенденції в динаміці доходів та витрат домогосподарств
Загальні тенденції у фінансах домогосподарств США відображені у працях Елізабет Воррен і Амелії Воррен-Тьяджі. Так, протягом тридцяти досліджуваних років доходи домогосподарств хоч і зростали, однак значно повільнішими темпами, аніж витрати за основними статтями. Зокрема, номінальні доходи середньостатистичної американської сім’ї з 1973 по 2000 роки зросли на 5,5 відсотка. При цьому вартість освіти за той самий період зросла на 6,5 відсотка, а витрати на охорону здоров’я – 8 відсотків. Негативні зміни у структурі доходів та витрат відобразились і на рівні відпочинку: у 2000 році 4 відсотки американських сімей змушені були проводити вдома, хоча ще 1973 році таких було лише 3,2 відсотка.
Значною статтею витрат лишається квартирна плата, причому за 30 років ці витрати зросли на 70 відсотків. І зовсім не тому, що американці поголовно селяться в будинках із багатьма спальнями – насправді це роблять лише найбагатші. Пересічні американські сім’ї щосили працюють, щоб купити собі житло в районі, який прилягає до престижної школи. А площі їхніх жител за 1973-2000 роки у середньому збільшилися лише на половину кімнати.
Витрати на охорону здоров’я за ті ж таки роки зросли на 60 відсотків. При цьому кількість сімей, спроможних найняти няню або виховательку для дитини-дошкільняти, зменшується катастрофічними темпами. У результаті сім’я, в якій працюють обидва батьки, може дозволити собі відкладати набагато менше суму, ніж три десятиріччя тому дозволяла собі сім’я з одним годувальником.
Середня американська сім’я у першій половині першого десятиліття ХХІ ст. жила у власному будинку вартістю 160 тис. дол., щоправда, 95 тис. дол., вона ще мала виплатити за нього. Середньорічний дохід сім’ї становив 43 тис. дол., на банківському рахунку було 3800 дол. При цьому на кредитних картках набігало загальної заборгованості приблизно 2200 дол. Ні акцій, ні облігацій, на інших цінних паперів у великих кількостях у такій сім’ї не існувало.
Більше того, результати досліджень американських фахівців свідчать, що у 2004 році лише 49,7 % американських сімей мали хоча б один пенсійний план. Зараз, як передбачається, цей показник опустився ще нижче. Водночас нині США переживають пік досягнення старшими представниками покоління бебібумерів 60-річного віку – по 7918 осіб на день.
Найпоширенішими методами допомоги сім’ї в США є різні пільги. За даними дослідної служби конгресу, укладання шлюбу дає подружжю багато переваг і прав (податкові пільги, знижений рівень виплат при придбанні медичних страховок, при спільній купівлі автомобілів, авіаквитків, оплаті готелів і туристичних путівок, право на отримання пільгових кредитів при купівлі нерухомості, право на усиновлення дітей і т.п.).
Один із важливих напрямків допомоги сім’ї – податкова політика. Протягом кількох десятиліть існує закон про податкові пільги, який постійно удосконалюється і розширюється. Так, в 1997 р. був прийнятий новий закон про спеціальні податкові пільги для сімей, які мають дітей до 17 років. Під його дію підпадають кілька десятків мільйонів сімей.
Адміністрація Джорджа Буша молодшого також провела ряд податкових змін. Починаючи з 2001 р. були поступово (з повним форматом введення початково до 2006 р.) скорочені допустимі ставки індивідуального прибуткового податку. Найперше, був модифікований найнижчий діапазон шкали: введена нова, 10%-на ставка, яка діє паралельно зі старою в 15 %. Одночасно, однак, були значно скорочені найвищі ставки податкової системи: ставка у 39 % була скорочена до 35 %; 36 %-ва – до 33 %; 31 %-ва – до 28 % і 28 %-ва – до 25 %. Це відчутно знизило прогресивність податкової шкали.
Крім того, були додатково здійснені селективні, знижуючі ефективний рівень оподаткування, заходи: підвищення пільгових лімітів, які звільнюються від включення в податок, по індивідуальних пенсійних рахунках; податкові пільги малому бізнесу (по індивідуальному прибутковому податку); покращання сімейної податкової пільги; поступове збільшення податкового кредиту на дітей (з 500-600 дол. на дитину в 2001 р. до 1 тис. дол. в рік в 2010 р.); підвищення лімітів на звільнення від оподаткування цільових збережень для отримання освіти; а також зниження з 2002 р. найвищих ставок податку на спадщину.
У 2001 р. конгрес схвалив Закон про економічне зростання і координоване зниження податків, який передбачає поетапне збільшення податкових пільг для сімей з дітьми аж до 2010 року. Крім того, в 2005 р. була усунута нерівність в оподаткуванні між одинокими громадянами і сімейними парами. До цього часу розмір прибуткового податку для подружжя був вище, ніж для двох працюючих людей, які живуть у незареєстрованому шлюбі, оскільки у першому випадку він нараховується із сумарного сімейного бюджету, а у другому – з кожного доходу окремо.
Широке застосування системи економічних важелів дозволяє впливати на такі параметри функціонування домашніх господарств, як рівень і динаміка особистого споживання. Ці показники дозволяють робити висновки про стан трудових ресурсів, які залежать від якості споживання. Згідно з прийнятою Всесвітнім банком методиці вартісного розрахунку національного багатства і людського капіталу, як одної із складових частин, значна частина споживацьких витрат – поточні витрати сімей на харчування, одяг, утримання житла, освіту, охорону здоров’я – розглядається в якості капітальних витрат.
На сьогодні споживацькі витрати у США складають приблизно 2/3 ВВП, а їх об’єм протягом останніх тридцяти років збільшився в середньому на 3,4 % в рік. Очікується збереження цього темпу і в поточному десятилітті, в результаті чого частка в ВВП витрат на особисте споживання, яка становила 64,8 % в 1970 р. і 67,8 % в 2000 р., збільшиться до 68,5 %. При цьому споживацькі витрати в останнє десятиліття зростають швидше, ніж ВВП. В 1980-2000 рр. середньорічний темп їх зростання становив 3,4 %. За 90-ті роки загальний об’єм споживчих витрат збільшився в США приблизно у півтора рази (з 4,5 трлн. дол. в 1990 р. до 6,4 трлн. в 2001 р. в цінах 1990 р.). Очікуваний середньорічний темп зростання витрат на особисте споживання в поточному десятилітті становитиме 3,5 %. Прямо і опосередковано особисте споживання визначає об’єм виробництва в більшості галузей економіки. Відповідно споживчі витрати – важливий фактор зайнятості. У 2000 р. для забезпечення особистої потреби американців в країні працювало 83,2 млн. чоловік, або 62 % всіх зайнятих. У 2000 році сімейна заборгованість в США вперше за 20 років перевалила за 18 % доходу, який залишається після сплати податків. Одна тільки заборгованість по кредитних картках досягла в середньому 7200 дол. на сім’ю.
Боргів нинішні американці мають набагато більше, ніж їхні батьки, що негативно позначилося на стані багатьох домогосподарств в 2007-2009 рр., частина з яких через це залишилася без житла.
Коефіцієнт Джині, який відображує ступінь соціальної нерівності, в США в 2005 році становив 0,45, що в 1,5-2 рази вище, ніж у розвинених країнах Європи. В країні досить помітна соціально-майнова диференціація: доходи 5 % сімей з найвищими доходами (в середньому 145 тис. дол. в рік) майже в 7 разів перевищують доходи 20 % сімей з найменшими доходами.
В країні загострюється цілий ряд соціальних проблем. Як результат помітної соціальної нерівності, більше 12 % американців мають рівень доходів нижче офіційного прожиткового мінімуму. У свою чергу, диференціація населення по доходах, яка найбільш помітна серед представників різних расових і етнічних меншин (рівень доходів білих американців і вихідців з Азії в середньому помітно вище за рівень доходів іспаномовних і афроамериканців), призводить до нерівного доступу до вищої освіти і послуг охорони здоров’я. Все більш актуальною стає в США проблема старіння населення (частка осіб похилого віку старше 65 років, за прогнозами, досягне 20 % в 2030 році), що викликає чималу напруженість в системі соціального страхування і пенсійного забезпечення (дефіцит системи соціального страхування очікується вже в 2018).
Сучасна система освіти у США містить державний (переважає у початковій і середній освіті) і приватний (здебільшого у вищій освіті) сектори. У більшості штатів обов’язковим є навчання для осіб віком від 6 до 16-18 років. Термін здобування середньої освіти – 13 років (один з найдовших у світі). Понад 83 % американців 25 річного віку і старші мають повну середню освіту, а 25 % – повну вищу (у т.ч. 7 % – з науковими ступенями). ВНЗ є у кожному штаті країни. Кількість ВНЗ перевищує 4 тис., з них 57 % – приватні. Так, всесвітньо відомими ВНЗ є Гарвардський, Прінстонський, Йєльський, Колумбійський, Каліфорнійський, Корнельський, Чиказький університети, Массачусетський технологічний інститут тощо. У США нараховується 15 млн. студентів: 11,7 млн. навчаються у державних ВНЗ (78 %) і 3,3 млн. – у приватних (22 %). Витрати на освіту в США становлять 7% ВВП.
Вартість американської освіти в різних університетах та коледжах коливається від 3000 до 22000 доларів за один академічний рік (9 місяців). Для студента з України до цього треба додати ще й вартість дороги – близько 1000 дол. та дев’ятимісячне проживання у студентському містечку (разом з харчуванням – 2200-5500 дол.). Не треба забувати також, що в Сполучених Штатах платити треба буде за користування бібліотекою (500 дол. за академічний рік), університетськими лабораторіями (від 100 до 550 дол.) та за охорону власного здоров’я (від 200 до 500 дол. коштуватиме медична страховка). До речі, це дуже важливо: якщо ви не сплатите страховки і захворієте та не матимете коштів, щоб оплатити візит до лікаря, то ніхто не надасть вам медичної допомоги. Треба також додати тисячу-другу доларів на непередбачувані витрати відповідно до своїх інших потреб. У США є 36 видів стипендій, премій, позик, тобто того, що набагато зменшить витрати студента на навчання. Однак треба бути справді дуже добрим студентом, щоб отримати хоча б одну з цих премій чи стипендій.
Проблемою є те, що розрив в доходах між найбільш бідними та найбільш багатими американцями зростав три останні десятиліття. 1 % найбагатших сімей США за останні три десятиліття збільшили реальні доходи майже втричі, тоді як у середнього класу вони зросли менше, ніж на 40 %.
1.2. Особливості оподаткування доходів домогосподарств на різних рівнях управління
Основою американського податкового законодавства є Кодекс внутрішніх доходів (Internal Revenue Code) 1954 р., який представляє собою опис всіх законів, прийнятих з моменту введення податку на дохід в 1913 р. Закони про зміни і доповнення до кодексу, які приймалися після 1954 року, оформляються, як його окремі розділи.
Кодекс наділяє Казначейство США правом приймати регулюючі документи, які покликані посилити положення кодексу. Періодично Казначейство випускає рішення, які відображують зміни, введені регулюючими документами. Казначейство разом зі Службою внутрішніх доходів (СВД) США випускає правила, інструкції, пояснення та інші документи, які не є законами і мають назви постанов про доходи (Revenue Rulings).
Федеральні податки, їх види і розрахунки
Федеральні податки формують найбільшу частину всіх податкових надходжень в США. Значну роль у федеральній податковій системі відіграють доходні податки, рівень яких тісно пов’язаний з величиною національного доходу (НД). До Другої світової війни в доходах бюджету переважали надходження від податку на прибуток корпорацій, в післявоєнний період найбільш значним джерелом доходів став прибутковий податок з населення.
Прибутковий податок з населення. Справляється за прогресивною шкалою. Існує неоподатковуваний мінімум доходів (на початку 90-х років ХХ ст. – 2000 дол.) і три податкові ставки (15 %, 28 %, 33 %). Податком може обкладатись або окрема людина, або сім’я (додаються всі доходи членів сім’ї за рік).
Нарахування податку здійснюється таким чином. Додаються всі доходи: заробітна плата, дохід від підприємницької діяльності, пенсії і допомоги, які виплачуються приватними пенсійними і страховими фондами, державні допомоги, дохід від цінних паперів і т.д. Дохід від продажу майна і цінних паперів обкладається або спеціальним податком, або у складі особистого доходу. Із сукупного валового доходу вираховуються витрати, пов’язані з його отриманням. До них відносяться витрати, пов’язані із підприємницькою діяльністю: витрати на купівлю і утримання капітальних активів – земельна ділянка, будівля, обладнання; поточні виробничі витрати. Дані витрати враховуються не тільки у підприємців, але й в людей “вільних професій”. Після вирахування витрат отримується чистий дохід платника. Потім із цієї величини вираховуються індивідуальні податкові пільги. Загальною пільгою є неоподатковуваний мінімум доходів. Чистий дохід зменшується також на внески в благодійні фонди, штатні податки, місцеві податки, відсотки з цінних паперів урядів штатів і місцевих органів управління, аліменти, витрати на медичне обслуговування (не більше 15 % оподатковуваної суми), відсотки по особистих боргах і іпотечному боргу. Таким чином створюється оподатковуваний дохід.
Федеральні акцизи встановлені на товари (алкогольні і тютюнові вироби) і на послуги (на дороги і повітряні перевезення). В роки кризи були введені акцизи на товари масового споживання, довгострокового користування, на ювелірні вироби, хутро, телефонні послуги. Ставка акцизів виражається або в процентах до ціни, або в доларах до кількості чи об’єму товару.
Митні збори складають незначну частину доходів федерального бюджету (1,6 % – 1990 р.). Ціль цих податків – торговий протекціонізм по відношенню до деяких товарів і країн. Ставки митних зборів встановлюються в центах (доларах) за міру ваги або у % до вартості товару.
Податки на спадщину і дарування. Платники податку повинні заповнити спеціальну податкову декларацію, якщо сума отриманих за рік подарунків перевищує 10 000 доларів. Якщо сума спадщини перевищує 600 000 доларів, то платник податку повинен заповнити спеціальну податкову форму з податку на спадщину. Існує єдина шкала оподаткування для спадщини і дарувань. Мінімальна ставка – 18 % на суми, що перевищують 10 000 доларів. Максимальна ставка дорівнює 50 % на суми, що перевищують 2,5 млн. доларів. З оподатковуваної суми спадщини вираховуються витрати на поховання, на управління майном, на погашення боргів, на пожертвування, сума штатного податку на спадщину.
Відрахування на соціальне страхування – друга за величиною стаття доходів федерального бюджету, вони сплачуються роботодавцями і найманими працівниками. На відміну від європейських країн, де основну частину внесків здійснює роботодавець, в США вони діляться наполовину. Ставка змінюється щорічно при формуванні бюджету. На початку 90-х рр. ХХ ст. загальна ставка була 15,02 % фонду заробітної плати, причому роботодавець і працівник вносили по 7,51 %. Але обкладається не весь фонд заробітної плати, а лише перші 48,6 тис. дол. в рік в розрахунку на кожного зайнятого. Ставки цих внесків для осіб вільних професій вищі, ніж для найманих працівників.
Місцеві податки та податки штатів. До основних податків на рівні штату та місцевого органу влади, які сплачують домогосподарства, відносяться податок з продажу та податок на нерухомість.
У кожному штаті самостійно визначають рівень податку на продаж, що призводить до різних цін на однакові товари в них.
При визначенні розміру податку на нерухомість спочатку здійснюється оцінка приватної і корпоративної власності. А після цього місцева влада надсилає мешканцям повідомлення, в якому вказується величина податків, включаючи податок на приватну власність (на нерухомість).
Про досить високий рівень місцевого оподаткування у США свідчать такі дані: частка місцевих податків у бюджеті середньої американської сім’ї з 4 осіб (дохід 50 тис. дол. на рік) сягає 8,8 % у середньому по країні, при цьому залежно від штату цей відсоток коливається від 4,6 до 12,7 %.
Для фізичних осіб при сплаті податків на місцевому рівні та на рівні штатів існують такі пільги.
1. Суми місцевого прибуткового податку, які сплачені платником податків в бюджет штатів і місцевих органів влади, вираховуються при розрахунках його обов’язків по федеральному бюджету.
2. У деяких штатах при розрахунку бази оподаткування по місцевому прибутковому податку з величини оподаткованого доходу віднімається (повністю або частково) величина федерального прибуткового податку.
3. Проведення “податкової індексації” величини неоподатковуваного мінімуму.
4. У деяких містах не існує податку на нерухомість.
1.3. Контроль за сплатою податків домогосподарствами в США
Особливості використання податкової декларації. В основі системи сплати податків в США лежить принцип самостійного заповнення і подання податкових декларацій із зазначенням розміру річного податку, суми заліку вже проведених платежів і суми, що залишилась до сплати. До початку ХХІ ст. податкові декларації відправлялися поштою, але з 2000-го року подача декларацій здійснюється за допомогою електронної техніки.
Декларації повинні бути підписані платниками податку чи офіційним представником компанії. Підпис супроводжується заявою, що декларація “справжня, правильна і повна”. При цьому особа, що підписала декларацію, повністю відповідає за представлені дані і може бути притягнута до відповідальності за подання неправдивих даних. У США тільки 40 % платників податку самостійно заповнюють декларації, а 60 % – користуються послугами спеціалізованих фірм. Якщо податкова декларація складена іншою особою чи спеціалізованою бухгалтерською фірмою, то, крім підпису платника податку, повинен бути й підпис представника фірми, який також несе відповідальність за правильність заповнення декларації.
Розмір податків і доходу, який підлягає оподаткуванню, підраховується за рік. При цьому можна використовувати як календарний, так і фінансовий рік.
Всі фізичні особи зобов’язані щорічно заповнювати податкові декларації незалежно від того, сплачують вони податки чи ні, при умові якщо вони не звільнені від подачі декларацій законом. Всім присвоюється ідентифікаційний номер, що полегшує роботу податкових служб з платниками податку.
Подати декларацію можна від 2,5 до 7 місяців з дня закінчення року, однак більша частина суми податку повинна бути сплачена до подачі декларації (вирахування з зарплати чи шляхом внесків). У деяких випадках платнику податку може бути представлена відстрочка до 6 місяців.
Якщо громадянин відмовляється заповнювати податкову декларацію або не сплачує встановлені законом податки, він притягується до відповідальності. Фізична особа, яка свідомо відмовляється сплачувати податки і заповнювати декларацію про доходи у встановлені строки, визнається винною у здійсненні злочину. Вироком суду її можна оштрафувати до 25 тисяч доларів або позбавити волі строком до одного року. Поряд з цим доведеться сплатити судові витрати.
Щоб полегшити платнику податків процес планування своїх доходів, який досить складний, Служба внутрішніх доходів США (СВД) передбачає різні форми допомоги. Найперше, платникам податку висилається комплект податкових документів: чиста форма податкової декларації, яку платник податку представив минулого року, інструкція по її заповненню і зміни у податковому законодавстві, а також інформація про те, де можна отримати податкову допомогу. Податкові декларації та інші матеріали стосовно обкладення податком можна отримати в будь-якій податковій інспекції, громадській бібліотеці, а також замовити по Інтернету.
Значним попитом користується “гаряча лінія”. Платник податку може зателефонувати у будь-яку із 32-х безплатних телефонних служб і отримати консультацію з питання, що його цікавить, замовити форми податкових декларацій, прослухати записані на магнітній стрічці повідомлення стосовно найскладніших питань обкладення податком. Завдяки спеціальній телефонній апаратурі забезпечуються необхідною інформацією особи з вадами слуху (які погано чують). Цим видом обслуговування користуються мільйони громадян.
СВД у більшості випадків приймає податкові декларації у тому вигляді, в якому їх надіслав платник податку. Якщо виникає необхідність уточнити які-небудь дані чи провести перевірку, то це не означає, що податкова служба підозрює платника податків у нечесності.
Якщо платник податку не згідний з результатами перевірки, то він має право оскаржити їх. Результати перевірки можна оскаржити у Відділі оскаржень, де і розглядається більшість питань; якщо ж платник податку не задоволений рішенням, він може звернутися до суду. Залежно від того, чи сплатив платник податку пред’явлений йому податок чи ні, він може звернутися до податкового суду, Апеляційного суду чи Окружного суду. Платники податків мають право особисто представляти свої інтереси в суді чи доручити ведення справи довіреній особі. У випадку, якщо платник податку не згідний з пред’явленою йому додатковою сумою податку, то він може, не сплачуючи її, звернутися до Податкового суду (для цього у нього є 90 днів з дня, коли йому відіслано повідомлення (повідомлення про недоплату). Коли мова йде про незначні суми (до 10 тис. дол. за будь-який період) платник податку може просити про спрощену процедуру розбирання. Рішення, прийняте у відповідності з цією процедурою, оскарженню не підлягає. Якщо платник податку сплатить всю пред’явлену йому суму податку, він може подати скаргу у Відділ оскаржень, і якщо не буде задоволений рішенням, має можливість звернутися в Апеляційний чи Окружний суд. У випадку винесення рішення на користь платників податку йому будуть повернуті адміністративні і судові витрати.
У випадку, якщо в результаті перевірки виявлені математична помилка чи описки в декларації, які призвели до збільшення суми податку, платник податку може просити про формальне повідомлення (повідомлення про недоплату) з тим, щоб обговорити з працівником податкової служби умови сплати заборгованості. Зазвичай податкова служба надає певний строк для внесення недоплати. Але якщо платник не в змозі вчасно розрахуватися з бюджетом, то він повинен повідомити про це податкову службу, яка може зажадати повну інформацію про фінансовий стан його справ і після аналізу визначити порядок сплати заборгованості: дозволити платнику податку вносити податок частинами, запропонувати автоматично вираховувати з зарплати і т.п. Така угода буде дійсною лише у тому випадку, якщо платник податку надав вичерпну фінансову інформацію; вчасно платить внески; виконує інші податкові обов’язки; буде надавати за вимогою податкової служби поточну фінансову інформацію і т.п.
Після аналізу поточної інформації податкова служба може переглянути умови угоди, попередивши про це за 30 днів і пояснивши причини. Вимушені міри стягнення заборгованості (конфіскація майна, арешт банківського рахунку, утримання із зарплати до 10% і т.п.) не застосовуються, доки не будуть вичерпані всі можливості обговорити з платником податку (по пошті, телефону, співбесідою) варіанти добровільного внесення необхідних сум.
Якщо платник податку об’явив про банкрутство, то податкова служба не стягує з нього суму податку, що залишилася. Однак після реалізації майна банкрута за рішенням суду у першу чергу задовольняються претензії податкових служб і тільки після цього борги інших кредиторів.
Але якщо платник податку за якихось причин не повністю сплатив всі необхідні податки, то до нього може бути застосоване примусове стягнення. Процес починається з надсилання повідомлення з вимогою про сплату, через 10 днів влада приступає до вимушеного виконання (можливе встановлення заставного права). Може бути надіслано до трьох повідомлень з проханням про сплату. Повідомлення про примусове утримання власності надсилається замовним листом (останнє повідомлення). Через 10 днів можливе блокування його банківського рахунку, конфіскація і т.д.
Але як тільки платник податку сплатить всі необхідні податки, він має право подати заяву про відшкодування, якщо вважає, що податок йому перерахований неправильно. Зазвичай це можна зробити протягом 3 років з дня заповнення декларації або 2-х років з дня сплати податку. Повернення платник податку отримує через 6 тижнів після заповнення декларації. Якщо виплата затримується, то на суму відшкодування нараховуються відсотки.
Особливості контролю податкової служби США за доходами громадян. До них можна віднести наступні особливості.
1. У податковому законодавстві США не діє принцип презумпції невинності. Відповідно, обов’язок доведення невинності по податкових справах покладений на платника податку. При цьому він не має права не подавати відомості, які можуть бути використані проти нього.
2. Податкова служба має право перевіряти житло, переписку тощо, що відноситься до права “вторгнення у приватне життя” і не допускається для інших державних служб.
3. При заповненні податкової декларації платник податку у певних випадках повинен вказати дані не тільки про фінансовий стан своєї сім’ї, а також про:
1) стан здоров’я;
2) внески у фонди різних громадських і політичних організацій;
3) інші відомості, які потрібно подавати службі для вирахування суми податків;
4) податкова декларація надається до 15.04.
4. При умисному приховуванні доходу на платника податку накладається штраф в розмірі до 100 тисяч доларів (а для корпорацій – 500 тис. дол.), або тюремне ув’язнення до 5 років. Разом з тим, тільки 85 % американців добросовісно платить податки (в 1994 році розмір недоплат склав біля 140 млрд. дол., а в 1996 р. – тільки 28 млрд. дол.).
5. Співробітники фінансових служб часто проводять розслідування негласно, використовуючи документи різних урядових і приватних організацій. Одним із розповсюджених прийомів їх діяльності є співставлення декларованих доходів з реальними витратами платників податків, щоб виявити факти відмивання грошей. Для цього значні придбання цього платника за кілька років порівнюють з декларованими доходами за ці роки.
Для кваліфікації складу такого злочину, як відмивання грошей необов’язкова наявність у ньому дій які містять намір у незаконній діяльності чи в приховуванні факту нелегальної діяльності або джерела нелегальних засобів. Суб’єктом злочину відмивання грошей може бути також особа – посередник у торгівлі товарами, закупленими на гроші, які походять від злочинної діяльності.
Таким чином, у Кримінальному кодексі США дуже широко трактується дефініція відмивання грошей і в той же час визначені конкретні ознаки даного злочину. Об’єктом відмивання в ньому визнаються доходи, які виникають у результаті здійснення різних видів злочинів, склад яких позначений в інших статтях кодексу. При цьому особливе значення надається доходам, які утворюються від виробництва, контрабанди, продажу і поширення наркотиків. У дефініції міститься пряма вказівка на те, що процедура відмивання грошей пов’язана зі зловживанням фінансовими операціями з метою маскування величини, місця, джерела і власника незаконно отриманих доходів. На відміну від законодавства інших держав. Кримінальний кодекс США співучастю у відмиванні грошей називає невиконання обов’язку надавати звіт Службі Внутрішніх доходів Міністерства Фінансів щодо операцій з готівкою і безготівковими засобами. Відмиванням грошей також визнана будь-яка діяльність у фінансовому середовищі, яка переслідує мету ухиляння від податків, а також надання помилкових зведень, які стосуються сплати податків.
Сполучені Штати Америки одними із перших визнали відмивання “брудних” грошей карним злочином. Така дефініція з’явилася в Кримінальному кодексі США в результаті його доповнення законом від 27 жовтня 1986 року про боротьбу з відмиванням грошей.
За цим законом „злочин відмивання грошей робить кожний, хто знає, що власність, яка бере участь у проведенні фінансової операції, – дохід від протизаконної діяльності, спрямованої на:
–проведення чи спробу здійснення фінансової операції, яка включає такі доходи з наміром надати підтримку тим видам протизаконної діяльності, які перераховані в законі і які включають майже всі серйозні ознаки карної діяльності, організованої злочинності й обороту наркотиків;
–здійснення фінансової операції, яка має намір порушення статей федерального Податкового кодексу;
–свідоме здійснення трансакції з наміром приховання частково чи цілком, особливо суті справи, місця, джерела, власника чи особи, яка контролює доходи від певної протиправної діяльності;
–здійснення фінансової угоди з невиконанням обов’язку надання звіту про оборот готівки”.
Трактування цього поняття розширене додатковим розпорядженням, у якому говориться, що “злочин відмивання грошей робить кожна особа, яка перевозить, пересилає чи переміщає цінні чи грошові фонди в (або з) Сполучені Штати:
–з наміром подальшого проведення протиправних дій, перерахованих у законі;
–щоб приховати або замаскувати суть, місце, джерело, власника чи особу, яка контролює доходи від згаданої протиправної діяльності, якщо вона знає, що ці доходи походять від одної з форм протиправної діяльності;
–щоб уникнути обов’язку інформування про трансакцію, якщо вона знає, що доходи походять від протиправної діяльності”.
Подальше розширення складу злочину відмивання грошей міститься в 1957-му параграфі закону. Він дає визначення свідомої участі чи спроби участі в грошових трансакціях, які перевищують 10000 доларів, якщо ці гроші отримані в результаті протиправної діяльності, визначеної в законі. Для кваліфікації складу злочину необхідна наявність факту усвідомлення виконавцем того, що гроші, які відмиваються, отримані протиправним шляхом.
1.4.Фінанси домогосподарств США в 2004-2008 роках
Оприлюднений на початку 2006 р. статистичним департаментом Федеральної резервної системи фінансовий портрет середньої американської сім’ї може стати найпереконливішим сигналом економічної тривог. Тому особисте споживання розглядається як одна із основних рушійних сил розвитку господарства, а його рівень – як важливий макроекономічний показник.
В Економічному звіті президента США за 2004 р. серед причин швидкого виходу національної економіки із кризи і покращання показників в 2003 р. на перше місце було поставлене стале зростання споживання в домашніх господарствах. За даними міністерства торгівлі, витрати сім’ї, яка складається із подружжя і двох неповнолітніх дітей, збільшились в 1998 р. вдвічі у порівнянні з 1947 р. і майже потроїлись у порівнянні з середнім бюджетом витрат сім’ї із п’яти чоловік в 1919 р. (розрахунки у співставних цінах). (Зростання середніх показників не означає ні більш рівномірного розподілення доходів, ні зникнення чи зменшення чисельності найбідніших верств).
Структура споживацьких витрат в останнє десятиліття ХХ ст. була досить стабільною – майже 10% витрат припадало на товари довготривалого користування, приблизно 30 – на товари короткотривалого користування і близько 60% – на оплату послуг. У той же час темпи зростання витрат по цих трьох основних статтях помітно різняться між собою. В цілому попит стає все більш наукоємним: найшвидше зростають витрати на товари довготривалого користування (автомобілі, побутова електротехніка і електроніка, персональні комп’ютери і т.п.). В 90-ті роки ХХ ст. вони збільшувались на 6,3% щорічно, а по окремих групах зростання було значно вищим. Так, витрати на купівлю персональних комп’ютерів збільшились на 52,1 %, а на програмне забезпечення для них – на 43,7 % в рік. Передбачалося, що в першому десятилітті ХХІ ст. у зв’язку з насиченням ринку ці показники знизяться до 22,1 % і 7,4 % відповідно, однак, як і раніше, будуть зростати найвищими темпами у порівнянні з іншими компонентами споживацьких витрат.
Витрати на товари короткотривалого користування (продукти харчування, одяг, взуття), зростали повільніше (3,1% в рік в останньому десятиріччі ХХ ст. і 3,6% в першому десятиріччі ХХ1 ст.). Однак і тут найшвидше зростали витрати на найбільш наукоємну статтю – лікарські препарати: 5,7% в рік в останньому десятиріччі ХХ ст. і, як очікувалося, – 8,5% в 2000-2010 рр.
Динаміка витрат населення на оплату різного виду послуг підтверджує тенденцію зростання “наукоємкості” споживання. Найшвидшими темпами збільшуються витрати на різні види зв’язку. Це супутниковий зв’язок, електронна пошта, мобільні телефони, волокно-оптичні мережі, цифрові системи та ін. Орієнтація особистого споживання на продукцію передових галузей позитивно впливає на їх розвиток і економічну ситуацію в цілому.
У 2007 р. 41 відсоток американців працездатного віку (72 мільйони людей) зіткнулися з проблемами при оплаті медичних рахунків. Серед пенсіонерів кількість тих, хто не зміг оплатити рахунки, сягнуло семи мільйонів.
Результати недавнього опитування показали, що в 2005 році таку проблему мали 34 відсотки опитаних. Насамперед труднощі виникають у тих, хто не має медичної страховки (28% американців працездатного віку), а також це стосується малозабезпечених верств населення (серед осіб, чий дохід не перевищує 40 тис. дол. на рік, проблеми з оплатою медичних рахунків відчуває кожен другий).
Найбільшу тривогу в експертів викликав той факт, що серед тих, хто не зміг одразу ж оплатити свої медичні рахунки, 61 відсоток мав бодай якийсь вид медичної страховки. Таке стало можливим як за рахунок збільшення страхового періоду (протягом якого визначені початкові суми витрат страхові компанії не покривають), так і за рахунок численних прорахунків у системі страхування.
У половини боржників неоплачені рахунки становлять суму до двох тисяч доларів, у 21% – до чотирьох тисяч, у 12% – понад чотири і в решти 12% – понад вісім. 39% осіб, які мають проблеми з медичними рахунками, заявили, що вони були змушені витратити на їх оплату всі свої заощадження, 29% – вибирати між ними і оплатою харчування, енергоносіїв, житла й іншого необхідного мінімуму, 30% – перебрати ліміти за кредитними картками. 45% опитаних заявили, що відчували проблеми під час отримання медичних послуг через їх подорожчання (у 2001 році цей показник становив 29%).
Економічний спад, іпотечна криза, зростання цін на енергоносії – усі ці чинники відіграли свою роль у погіршенні ситуації з американською системою охорони здоров’я. Проте Сара Коллінз, віце-президент фонду й один із керівників дослідження, вважає, що вся система медичного страхування в США потребує термінового реформування, оскільки оплата послуг медиків є дуже високою.
За даними рейтингу 25 найбільш високооплачуваних і 25 найбільш низькооплачуваних професій в 2007 р. на перших місцях знаходилися представники медичних професій, топ-менеджери зайняли 10-ту позицію, а юристи – 16-ту.
Трохи менше 30 тис. анестезіологів і трохи більше 50 тис. хірургів отримують у середньому по 184 тис. дол. на рік. 22,5 тис. гінекологів і акушерів заробляють по 178 тис. На тисячу менше отримують 5 тис. ортопедів. Фахівців зі щелепно-лицьової хірургії практично стільки ж, проте їхня середня заробітна плата не дотягує й до 165 тис. дол. на рік. Далі йде 50-тисячна армія терапевтів, які заробляють у середньому по 160 тис. Практично таку ж зарплату отримують 480 стоматологів-протезистів. Психіатрів в Америці налічується майже 25 тис., і для кожного з них знаходиться робота в середньому на 149 тис. на рік. Практично стільки ж отримують 109 тис. сімейних лікарів. А от середня зарплата 300-тисячної армії топ-менеджерів становить “усього лише” 145 тис. дол. на рік.
Усього власників 25 найбільш високооплачуваних професій в Америці налічується 3 млн., а 16 млн. американців працюють на 25 найбільш низькооплачуваних роботах. Із них 2,5 млн. виготовлювачів гамбургерів і хотдогів отримують по 15,9 тис. доларів на рік.
Наступних п’ять рядків теж посідають працівники підприємств громадського харчування (посудомийки, рознощики, кухарі тощо), 6 млн. котрих отримують в середньому по 17 тис. На сьомому місці опинилися 83 тис. круп’є, середня зарплата яких становить 17 тис. 10 дол. на рік. За ними – підмайстри перукарів, офіціанти, білетери.
Суттєвою проблемою в США є значна диференціація в доходах між бідними і багатими верствами населення. Так, в 2003 р. 30% найбіднішого населення США отримувало тільки 9,9% всіх особистих доходів в країні, 40% середніх верств отримувало 32,3% цих доходів, а найбагатші 30% отримували 57,8% всіх особистих доходів населення.
У 2004 році кількість американців, які живуть в злиднях, збільшилась на 1,1 мільйона порівняно з роком 2003. А після різкого зниження рівня бідності в період президентства Білла Клінтона кількість злиденних громадян за Дж. Буша збільшилася на 17%.
Непряма допомога бідним в США складає близько 400 млрд. дол. в рік, що в 6 разів більше, ніж прямі виплати бідним. Разом з тим, з 13% до 5% може зменшитися кількість бідних, якщо враховувати й непрямі допомоги й пільги бідним.
З 30 до 50 млн. американців може зрости кількість бідних, якщо при підрахунку порогу бідності почнуть враховувати видатки на транспорт, житло, комунальні послуги. Подібний проект розробляється демократами в сенаті США.
Якщо за традиційними показниками рівня життя (розміри доходів, структура споживання) США – серед країн-лідерів, то за показниками якості життя (очікувана тривалість життя, доступність освіти, диференціація доходів, доступність послуг охорони здоров’я) країна поступається багатьом іншим розвинутим країнам. Так, по кумулятивному показнику якості життя – індексу розвитку людського потенціалу – США в 2007-2008 роках перебувала на 12-му місці в світі, поступаючись таким країнам, як Ісландія, Норвегія, Австралія, Канада, Ірландія, Швейцарія, Японія, Голландія, Франція і Фінляндія.
1.5. Вплив кризи 2008-2009 рр. на економіку США та фінанси домогосподарств
Чергова світова фінансова криза, як справедливо вважали деякі експерти, наступила в кінці 2008 - 2009 р. При цьому ця криза принципово відрізняється від кризи 1998 року. На думку фінансистів, це є класична криза перевиробництва, від якої постраждали не тільки фінансовий сектор, але і реальний сектор економіки та домогосподарства. Як вважає відомий американський вчений, професор Колумбійського університету Дж. Сакс, великою мірою ця криза в США була спровокована Федеральною резервною системою (ФРС), чому сприяли дії адміністрації Д. Буша, яка видавала бажане за дійсне. Один з головних обвинувачених – Алан Грінспен, який залишив спадкоємцю посади голови ФРС Бену Бернанке складний стан речей в фінансовій системі країни.
Фінансова криза 2008-2009 рр. бере свій безпосередній початок 2001 року, коли закінчився інтернет-бум і було вчинено терористичну атаку 11 вересня. Саме в той момент ФРС розпочала здійснювати м’яку монетарну політику у спробі зупинити спад економіки. ФРС надмірно наповнила грошима економіку США і значно знизила свою основну процентну ставку – Федеральну фондову ставку – з 3,5% в серпні 2001 року до 1% до середини 2003 року. ФРС дуже довго утримувала цю ставку на такому низькому рівні.
Грошова експансія, звичайно, робить доступною позики і знижує їх вартість для всієї економіки, але це також сприяє ослабленню валюти і збільшенню інфляції. Все це почало відбуватися в США.
Відмітною рисою даного випадку стала концентрація нових позик у житловій сфері. Кожний бажаючий міг отримати позику на купівлю будинку, з виплатою незначного першого платежу або зовсім без нього, а виплата відсотків розподілялася на довгі роки наперед.
Розпочався бум житлових позик, який сам себе підтримував. Збільшення попиту на житло призвело до зростання цін, що давало можливість банкам вважати безпечним давати гроші в борг некредитоспроможним особам. Навіть якщо позичальники не виплачували кредит, банки отримували у власність будинки, які вже мали вартість, що зросла.
Разючим було те, що ФРС під керівництвом А. Грінспена спостерігала спокійно, як кредитний бум набирав швидкості і скочувався до подальшого краху. У самих фінансових колах США було кілька супротивників цього курсу (Дж. Стігліц та П. Кругман, насамперед), але вони були нечисленні.
Протягом 2006-2007 рр. фінансова бульбашка, роздулась до найбільших своїх розмірів. Балансові звіти банків до того часу були заповнені значною кількістю ризикованих іпотек, завуальованих так, що складно було оцінити ризики. Банки почали сповільнювати темп видачі своїх нових кредитів, і почали збільшуватися випадки іпотечних дефолтів. Ціни на житло злітали в міру того, як стало сповільнюватися кредитування, а потім ціни в США почали падати.
З обвалом житлового ринку і зменшенням витрат, ФРС у спробі стримати рецесію і допомогти банкам з крихкими балансовими звітами почала зменшувати процентні ставки, починаючи з осені 2007 року. Проте цього разу розширення кредитних можливостей не привело до припливу грошей в житлове будівництво, а швидше сприяло спекуляції товарами і іноземними валютами.
Грошова політика ФРС радше посприяла інфляції, ніж допомогла виходу з кризи. Ціни на нафту, продовольство і золото в першій половині 2008 р. досягли свого історичного максимуму, тоді як долар досяг свого історичного мінімуму. Євро стало коштувати близько 1,60 долара, почавши з 0,90 дол. в січні 2002 року. Проте, у відчайдушній боротьбі з рецесією у США ФРС продовжує вливати гроші в систему, таким чином ще активніше збільшуючи майбутні ризики.
Світову фінансову кризу, насамперед, спровокувало банкрутство двох іпотечних агенств в США: Federal National Mortgage Association (Федеральна національна іпотечна асоціація) і Federal Home Loan Mortgage Corporation (Федеральна корпорація по житлових кредитах), більше відомих як Fannie Mae і Freddie Mac. Обидва агентства були створені державою з метою зробити вартість кредитів на житло дешевше за оренду і тим самим стимулювати купівлю житла в США. В результаті, обидва заклади опинились каталізаторами американської іпотечної кризи, наслідки якої відчуваються у всьому світі. Україні історія цих агентств корисна хоча б тому, що у нашій країні Державний іпотечний заклад створений за зразком даних компаній і декларує ту ж саму ціль – доступні кредити на житло для населення.
Агентство Fannie Mae було створено у 1938 році, коли багато американців не могли купити житло. Йому дозволялось фінансувати тільки ті кредити, які були застраховані Федеральним агентством по нерухомості, другою урядовою структурою, за функцією схожою на українське Міністерство регіонального розвитку і будівництва.
В 1968 р., через 30 років після свого заснування, Fannie Mae з державного агентства перетворилось в акціонерне товариство і суттєво розширило сферу кредитування, не обмежуючись наданням лише тих позичок, які були застраховані державою.
Цікаво, що в 1968 р. Конгрес США порахував, що приватна компанія Fannie Mae, яка з’явилась на ринку, є монополістом, а це не відповідає принципам ринкової конкуренції. В результаті, в 1970 р. на ринку з’явилось ще одне іпотечне агентство – Freddie Mac.
Кредити, які видавались по державних програмах, були набагато доступнішими, ніж сьогоднішні іпотечні пропозиції українських банків. Мінімальний внесок – 3%, а іноді й взагалі без першого внеску. Строк кредиту – до 40 років, чого не пропонує на сьогоднішній день жоден наш банк. Процентні ставки – 6-7% в рік. За такими параметрами придбавши квартиру вартістю 100 тис. дол. необхідно сплачувати 300-350 дол. щомісяця, тоді як в українському банку такий кредит буде коштувати майже 1 тис. доларів в місяць. Тобто кредит виявився дешевше оренди. Не треба дивуватися, що в такій ситуації багато громадян США взяли іпотечні кредити, маючи середню зарплату на рівні 2-3 тис. дол. в місяць.
Freddie Mac і Fannie Maе були лідерами по випуску іпотечних облігацій. Якщо в 2003 р. на папери, випущеними цими агентствами, припадало 25% ринку іпотеки США, то в 2007 р. – вже 45%. На початок 2008 р., коли про проблеми в агентствах почали повідомляти ЗМІ, їх сукупні боргові зобов’язання складали 5,4 трлн. доларів. До кінця другого кварталу 2008 р. виявилось, що кількість клієнтів, які не можуть повернути свої житлові кредити, настільки велика, що це загрожувало фінансовому стану агентств. Так, 9,2% кредитів виявились простроченими або визнаними дефолтами.
Збитки агентств збільшувались катастрофічними темпами. За другий квартал 2008 року збитки Fannie Mae склали 2,3 млрд. дол., а Freddie Mac – 821 млн. дол. З другого кварталу 2007 р. до другого кварталу 2008 р. агентства втратили близько 14 млрд. дол. Те, що відбувалося, збільшило ризики не тільки для самих компаній, а й для економіки США в цілому. При загальному об’ємі ринку іпотечних кредитів в США в 12 трлн. дол. загальна сума кредитів, виданих за кошти, залучені Freddie Mac і Fannie Mae, склали 5,2 трлн. дол. Тому у вересні 2008 р. міністерство фінансів США офіційно оголосило про націоналізацію обох агентств, що більшість аналітиків розтлумачило як фактичне оголошення банкрутства. Керівники агентств були звільнені, уряд США взяв на себе зобов’язання по паперах компаній, але при цьому виплата дивідендів була відмінена до кінця 2009 р. До цього ж строку в агентствах зберігалося державне управління.
Тепер по іпотечних облігаціях Freddie Mac і Fannie Mae буде відповідати міністерство фінансів США.
У зв’язку з кризою 2008-2009 рр. влада США прийняла ряд заходів з її подолання та допомоги домогосподарствам.
Адміністрація президента США Джорджа Буша в січні 2008 р. узгодила з лідерами Конгресу масштабний пакет заходів зі стимулювання американської економіки. У рамках цих заходів були введені податкові послаблення для громадян. Близько 117 мільйонів американців отримали від держави компенсацію за сплачені податки. Розмір виплати становив 600 дол. для необтяжених сім’єю громадян. Пари, що зареєстрували шлюб офіційно, отримали до 1200 дол. Сім’ї, що мають дітей, отримали по 300 дол. на кожну дитину. Загальна сума виплат громадянам склала в загальному 100 млрд. дол. Бізнес, як очікується, отримає внаслідок податкових послаблень до 50 млрд. дол.
Зі слів новообраного президента Б. Обами, Америка переживала “найгіршу фінансову кризу з часів Великої депресії”. Під час виборної кампанії 2008 року він оприлюднив програму оздоровлення економіки з чотирьох пунктів, яка передбачала:
– на 90 днів відкласти передачу деяким банкам майна, що служило заставою з неповернених позик;
– надати компаніям податковий кредит на суму 3 тис. доларів за кожне нове робоче місце;
– дозволити пенсіонерам, не обкладаючи податками, вилучити до 15% (або до 10 тис. дол.) зі своїх пенсійних фондів;
– створити федеральний фонд, який виділятиме позики владі штатів та окремих міст.
Система оподаткування.
Обама запропонував збільшити на 5% податки на платників зі щорічним доходом понад 250 тис. дол. і знизити податки на тих, хто заробляє менше.
Енергетика.
Новообраний президент висловив намір інвестувати впродовж десятиліття 150 мільярдів дол. у розвиток альтернативних джерел енергії. Завдяки цьому було заплановано створити 5 млн. нових “зелених” робочих місць. Стратегічна мета – домогтися енергетичної незалежності Сполучених Штатів.
Іміграція.
Обама запропонував запровадити законодавчу систему, спрямовану на створення нових робочих місць, надавши роботодавцям право перевіряти, чи їхні працівники є легальними імігрантами. Нелегальним імігрантам, які не скоїли злочинів, була надана законна можливість залишитися у США, сплативши штраф та опанувавши англійську мову.
Війна в Іраку.
Новообраний президент із самого початку був її жорстким критиком. Він вважає, що ця війна відвертає увагу від боротьби проти “Аль-Каїди” і Талібану в Афганістані. Він виступає за негайне виведення американських військ із тим, щоб завершити його через 16 місяців після інавгурації 20 січня 2009 року. Обама мав намір використати частину ресурсів, що вивільняться, для боротьби проти тероризму в Афганістані, збільшивши там військову присутність і обсяг ресурсів для розвитку цього регіону. Водночас він запланував асигнувати принаймні 2 млрд. дол. на розширення гуманітарної допомоги іракським біженцям.
Значна частина вказаних заходів була реалізована, що дозволило Б. Обамі вдруге стати президентом в 2012 р. та й надалі проводити свою політику підтримки доходів насамперед малозабезпечених верств населення.
1.6. Фінанси домогосподарств США в 2010-2013 роках
Заходи уряду Б. Обами з підтримки доходів населення та стимулювання сукупного попиту в 2009-2010 рр. дали позитивні результати. Так, ВВП на душу населення в США в 2011 р. склав 48,4 тис. дол., а в 2012 р. – 49,6 тис. дол. Рівень безробіття в 2012 р. склав 8,1 %, тоді як в 2011 р. він дорівнював 8,4 %.
Ставки за 30-тирічним іпотечним кредитуванням в листопаді 2011 року знизилися до 3,3 % річних, а в середині 2013 р. вони зросли до 4,4 % річних, що засвідчило зростання економіки США та доходів більшості домогосподарств.
За даними дослідницького центру Конгресу США витрати бюджету на підтримку податкових знижок та пільг зараз щорічно складають майже 1 трлн. доларів. Переважна частина їх відноситься до 20-ти найбільш популярних податкових пільг, таких як 2 % знижка на податок із зарплати, яка стосується 160 млн. американців.
Разом з тим, для сімей з доходом більше 450 тис. дол. в рік (таких в США лише 2 %) податкова ставка підвищена з 15 до 17 %, а податок на нерухомість вартістю від 5 млн. дол. також збільшено на 10 %. Також зросли податки на фонд оплати праці (з 4,2 до 6,4 % ) для тих американців, які заробляють в рік понад 400 тис. дол.
Незважаючи на існуючі проблеми, прогнози адміністрації США і більшості американських експертів на найближчі роки виглядають досить оптимістично. Так, темпи приросту ВВП в реальному вираженні до 2013 року будуть зростати в інтервалі від 2,5 до 3 %. Показники безробіття і інфляції також прогнозуються на досить помірному рівні – 4,5-4,9% і 2,2-2,3% відповідно, що значно нижче середньорічних показників у попередні десятиліття.
Разом з тим, в США зростає кількість тих, хто отримує продовольчу допомогу, що свідчить про існуючі проблеми у соціальній політиці. Так, в травні 2011 р. продовольчу допомогу отримувало 44587328 осіб з 21045962 домогосподарств, а в середині 2013 р. її отримувало вже 47,5 млн. осіб (біля 19,6 % населення країни). Подібна допомога надається тим домогосподарствам, дохід яких не перевищує 2200 дол. в місяць на сім’ю. Тому важко погодитися з критиками Б. Обами з табору консерваторів, які вимагають переходу до ліберальної політики.
На думку відомого у всьому світі соціолога Френсіса Фукуями, слід переглянути або повністю відкинути ключові “рейганістські” ідеї, лише тоді Сполучені Штати зможуть вибратися з нинішньої кризи й відновити свою репутацію в нових умовах.
Хоча серед експертів і немає єдиної думки про найближчі перспективи нинішньої фінансової кризи, більшість оцінок виходить з того, що нижня точка цієї кризи вже пройдена. Передбачається, що модель ринку, яка функціонує в США, у поєднанні з продуманим державним регулюванням, здатні подолати існуючі проблеми і зберегти вектор достатньо сталого соціально-економічного розвитку країни. Цьому чимало сприяє вже досягнутий рівень розвитку США, їх економічний і науково-технічний потенціали, світові господарські зв’язки США, їх зростаюча інтеграція у світову економіку.
1.7. Фінанси пенсійної системи США та її вплив на фінанси домогосподарств
На загальний рівень доходів домогосподарств США суттєво впливають внески на соціальне страхування, насамперед на пенсійне страхування.
1.7.1.Загальна федеральна програма
Пенсійна система в США розвивалась історично. Протягом більше 60 років основу пенсійної системи США складала велика державна програма страхування по старості, втраті годувальника, по інвалідності (Old Age, Survivors, Disability Insurance), відома під назвою Загальної федеральної програми – ЗФП (Social Security). Ця програма охоплює практично всіх зайнятих в приватному секторі економіки (153 млн. чол. в 2000 р.) за винятком залізничників, у яких існує окрема пенсійна програма. Для державних службовців існують свої пенсійні системи: федеральні – для цивільних службовців федерального уряду та військових і місцеві – для працівників штатів і місцевих органів влади.
При цьому ЗФП – єдина, хоча й найбільша, пенсійна програма, яка носить розподільчий характер. Всі інші державні пенсійні програми і, тим більше, приватні пенсійні плани діють як накопичувальні системи.
Хоча ЗФП вважається програмою соціального страхування, оскільки всі учасники програми сплачують у фонди ЗФП податок на соціальне страхування (наймані працівники і підприємці в рівних частках – по 7,65% від заробітної плати), вона дуже суттєво відрізняється від комерційного страхування, поширеного у приватному секторі. Перш за все програма представляє собою “обмін між поколіннями”.
В програму втілені дуже значні елементи соціального регулювання і державного патерналізму. Приблизно 25% всіх набувачів допомоги ніколи не сплачували внески в державні страхові фонди. Так, в 2000 р. із 45,4 млн. одержувачів допомоги, власне пенсіонери становили 28,5 млн. чоловік. До них можна додати 5 млн. “повних і постійних інвалідів” (тобто людей, які повністю втратили працездатність), які отримують право на допомоги по ЗФП пропрацювавши не менше 10 років. Останні 12 млн. представляють собою непрацездатних (діти) або непрацюючі (дружини) членів їх сімей, або ж цілком сім’ї, що втратили годувальника (вдови, вдівці пенсійного віку і члени їх сімей). Розміри пенсійних виплат суттєво змінюються в залежності від складу сім’ї. Так, на непрацюючу дружину пенсіонеру виплачують 50 % надбавку, таку ж надбавку виплачують і на дітей до 18 років. Крім того, сама формула нарахування виплат передбачає, що пенсії низькооплачуваних працівників становлять більш високу частку їх заробітку, ніж пенсії високооплачуваних.
З 1979 р. розміри пенсій по старості для переважної більшості пенсіонерів нараховуються Управлінням соціального забезпечення (Social Security Administration) наступним чином. Перш за все визначається так званий “середній індексований місячний заробіток” (average indexed monthly) працівника за всю його трудову діяльність. Слово “індексований” тут означає, що заробітки минулих років індексуються у відповідності з ростом цін за відповідні роки. Виходячи із середнього індексованого місячного заробітку вираховується основна пенсійна допомога (primary insurance amount). Це робиться шляхом дроблення заробітку на три частини і застосування до них трьох коефіцієнтів: 90, 32 і 15%. Так, в 1996 р. основна допомога складалась із нарахування 90% від перших 423 дол. середнього індексованого місячного заробітку, плюс 32% від наступних 2125 дол., плюс 15 % від заробітку вище 2548 дол., але в межах максимальної податкової бази. Коефіцієнти (90,32 і 15 %) не змінюються, а вказані суми збільшуються по мірі зростання інфляції.
Основна пенсійна виплата відповідає дійсним розмірам пенсії, призначеної одинокому пенсіонеру, якщо він має статус “повністю застрахованого”. Цей статус набувають особи у віці 65 років і старше (чоловіки і жінки однаково), які пропрацювали не менше чверті року протягом мінімум 35 років. При цьому заробітки даного працівника повинні бути не нижче визначеної суми в кожній із цих чвертей року. На пенсію можна піти і у віці 62-64 роки, але при цьому розміри пенсії будуть зменшені на п’ять дев’ятих одного процента за кожний місяць, що не вистачає до 65 років; іншими словами, людина, що виходить на пенсію відразу ж після досягнення 62-річного віку отримує її в розмірі 80% від повної.
Пенсію по інвалідності в рамках ЗФП отримують особи, які є повністю непрацездатними, і які пропрацювали не менше десяти років до настання інвалідності, із них не менше п’яти років сплачували податок на соціальне страхування. Після досягнення пенсійного віку допомога по інвалідності заміняється пенсією по старості. Цікаво, що більше 98% всіх судових справ Управління соціального забезпечення пов’язані з позовами осіб, яким Управління відмовило у праві на отримання допомоги по інвалідності.
Виплати по ЗФП проводяться із трьох державних страхових фондів: найбільшого фонду по старості і втраті годувальника (пенсійний фонд), фонду по інвалідності і фонду медичного страхування, з якого оплачуються витрати по “Медікер”. До 1969 р. ці фонди формально не входили у федеральний бюджет, з 1969 по 1986 р. вони визнавались частиною бюджету; з 1987 р. ці фонди знову вважаються такими, що не входять до федерального бюджету, позабюджетними страховими фондами. Однак ця різниця швидше формальна, ніж реальна. У будь-якому випадку тільки державний апарат може обкласти єдиним податком на соціальне страхування 95% робочої сили країни і виплачувати допомоги у відповідності з діючим законодавством.
Всі виплати по ЗФП щорічно (у січні кожного року) автоматично підвищуються у відповідності з рівнем інфляції.
Пенсіонер має право працювати, але якщо його заробіток перевищує певну суму, його пенсія буде скорочена. Інваліди, що отримують пенсію по ЗФП, не мають права заробляти більше визначеної межі, яка називається “суттєвими трудовими надходженнями”.
Кошти в усі страхові фонди надходять шляхом стягнення спеціального податку на соціальне страхування, який сплачує 95% робочої сили країни. Для фінансування кожного із трьох фондів передбачена своя податкова ставка, в сукупності вони становлять єдину ставку податку. Для всіх категорій платників податку податок стягується з граничної суми заробітків, яка називається максимальною податковою базою; заробітки, що перевищують межу податкової бази, податком не обкладаються. Крім того, податок не стягується з джерел доходів, характерних для забезпечених верств населення – дивідендів, процентів на капітал, ренти і з іншої власності, що приносить прибуток. Звідси поширена назва податку на соціальне страхування – податок на заробітну плату. На відміну від прибуткового, податок на соціальне страхування стягується без будь-яких знижок для низькооплачуваних, для яких цей податок може бути вищим, ніж прибутковий.
Бурхливе зростання виплат по ЗФП у післявоєнний період не міг не супроводжуватися відповідним збільшенням податку. Сукупна ставка податку на соціальне страхування зросла з 3% в 1950 р. до 15,3% в 1990 р., і відтоді залишається на цьому рівні. На рубежі століть США не передбачали її збільшення, оскільки надходження у фонди ЗФП аж до 2016 р. (за прогнозами) будуть перевищувати виплати з цих фондів, при цьому загальна сума накопичень до 2016 р. повинна скласти 2,6 трлн. дол.
В цілому не підлягає сумніву величезне значення і історичний успіх американської державної пенсійної системи. Якщо в 50-ті роки ХХ ст. більше 40% престарілих американців жили в бідності, то в 2000 р. їх було тільки 9,7%. В основному це люди, які з якихось причин не змогли заробити право на повну державну пенсію.
Тим не менше структурно ЗФП – це, на думку багатьох експертів, програма вчорашнього дня. В США вже багато років відбуваються дебати про необхідність втілення накопичувальних елементів в систему і її повної чи часткової приватизації.
1.7.2.Накопичувальні пенсійні системи штатів і місцевих органів влади
Накопичувальні пенсійні системи беруться на озброєння не тільки приватними, а й державними структурами США. Федеральний уряд традиційно забезпечує пенсії своїм цивільним службовцям, а також військовослужбовцям в межах накопичувальних систем з встановленими виплатами. В цих системах розмір пенсії залежить перш за все від займаної посади і стажу роботи. Середній розмір пенсії для колишнього працівника федеральної цивільної служби в 2000 р. становив 1885 дол. в місяць. Разом з тим, набагато більший розмах і значення набули пенсійні системи штатів і місцевих органів влади (МОВ), які за два останніх десятиліття минулого століття зростали особливо швидкими темпами.
Працівники штатів і МОВ – це в основному ті категорії зайнятого населення, які співпадають з українським поняттям “бюджетники”. Це – вчителі (найбільша група), працівники комунальних служб, поліцейські, судді, пожежні і взагалі всі ті, хто отримує зарплату із бюджетів штатів і МОВ (муніципалітетів, округів, шкільних округів). Пенсійні системи штатів і МОВ охоплюють 15 млн. активних учасників і 6 млн. пенсіонерів.
Інвестиційний прибуток став головним джерелом надходження в пенсійні фонди штатів і МОВ (231,9 млрд. дол. або 78 % надходжень в 2000 р.). Доход від інвестицій далеко випередив об’єм внесків (65,2 млрд. дол. або 22% надходжень, причому самі працівники внесли тільки 38% внесків, а 62% – влада штатів і МОВ). Величезне зростання активів пенсійних фондів штатів і МОВ, які з 1980 по 2000 р. збільшилися в 7,7 раз у реальному обчисленні (з урахуванням інфляції) і відповідний ріст інвестиційного доходу наочно показує економічну ефективність накопичувальної пенсійної системи перед розподільчою. 15 млн. активних учасників пенсійних систем штатів і МОВ накопичили у 3 рази більше активів, ніж 150 млн. чоловік, які сплачували внески в ЗФП (3085 млрд. дол. проти 1050 млрд. дол. в 2000 р.). Саме за рахунок цього фактору рівень пенсійного забезпечення американських бюджетників перевищує рівень державного пенсійного забезпечення працівників приватного сектора економіки.
Пенсійні системи штатів і МОВ в меншій мірі постраждали від падіння фондового ринку, ніж приватні пенсійні фонди. За даними Бюро перепису США в 2001 р. пенсійні виплати штатів і МОВ складали в середньому приблизно 1500 дол. в місяць на одного пенсіонера (у порівнянні приблизно з 850 дол. в місяць у тому ж році по ЗФП). Розмір пенсій коливався в досить широких межах як від штату до штату, так, і особливо, по категоріях працівників. Всього в штатах існує 2208 пенсійних систем для різних категорій працівників і службовців. Ці системи майже завжди побудовані як накопичувальні плани з встановленими виплатами, розмір яких визначається перш за все посадою, стажем і рівнем зарплати працівника. Особистих рахунків в цих системах не існує. Форма виплат – також традиційна, майже завжди це пожиттєво, помісячно виплачуваний ануїтет.
Таким чином американські бюджетники можуть отримувати більш низьку зарплату, ніж працівники приватного сектора, але рівень їх пенсійного забезпечення, завдяки перевагам накопичувальних систем, буде значно вищим, ніж в межах ЗФП. З іншого боку, бюджетники, як правило залишаються неохопленими приватними пенсійними планами, оскільки їх працедавці – влада штатів і МОВ.
1.7.3. Реформа Загальної федеральної програми
Протягом багатьох десятиліть ЗФП користувалась дуже широкою підтримкою населення і твердою двопартійною підтримкою на політичному рівні. Це була одна із кількох програм, яка об’єднала всю Америку. Протягом перших 40 років існування програма тільки розширялась.
Стан почав змінюватися в останні роки. Американські консерватори давно критикували цю програму.
Тому Дж. Буш в ході виборчої кампанії 2000 р. висунув свій план реформи ЗФП. Цей план передбачав, що всі працюючі стали б відраховувати 2% зарплати, які зараз йдуть на пенсійні внески, не в державні пенсійні фонди, а на персональні рахунки в приватному секторі, якими вони самі могли б управляти, так само як ОПР. На заперечення демократів, що 2% зарплати – це 16% пенсійних внесків, і що, втративши їх, ЗФП вже через 7-10 років зіткнеться з дефіцитом в 1 трлн. дол., а також, що не можна перетворювати пенсійну систему в “російську рулетку”, коли хтось зможе заробити більше, ніж зараз, а хтось втратить накопичення, Буш відповідав, що всі ці питання можна буде вирішити після закінчення виборчої кампанії.
У 2001 р. Буш дійсно призначив двопартійну, але з явною перевагою консерваторів-республіканців, Комісію з покращання ЗФП. Протягом року Комісія розробила і запропонувала три варіанти реформ, але всі вони зводились до того ж вилучення 16% внесків з державної системи і переводу їх на приватні персональні пенсійні рахунки. Єдине, що внесла Комісія, це – більш обережний підхід до реформи, щоб її політично було легше здійснити. По-перше, Комісія заявила, що реформа не торкнеться громадян у віці 55 років і старше, і що вони отримають (через 7-10 років) пенсію в повному об’ємі по дореформенній системі; по-друге, вона запропонувала переводити внески на приватні рахунки тільки у добровільному порядку.
Згідно з останніми розрахунками актуаріїв системи, з якими ніхто, включаючи адміністрацію Буша, не сперечається, до 2016 р. надходження в державні пенсійні фонди будуть перевищувати виплати, і до 2016 р. об’єм пенсійних резервів досягне 2,6 трлн. дол. Після 2016 р., у зв’язку з несприятливими демографічними змінами, виплати по ЗФП перевищать надходження, і система вичерпає свої резерви в 2038 р. Після 2038 р. система зможе підтримувати об’єм виплат на рівні 73 % своїх зобов’язань. Тому доведеться або підвищувати податок на соцстрах (приблизно до 17%), або скорочувати виплати.
Таким чином, ризик збереження нинішньої системи полягає в тому, що приблизно десь у 2040 році доведеться підняти ставку податку до 17%. До цього часу, якщо екстраполювати тенденції повільного зростання виплат по ЗФП, характерні для періоду 1980-2000 рр., аж до 2040 р. виплати в рамках системи будуть становити приблизно 1300 дол. в місяць для одинокого пенсіонера і 2200 і місяць для похилої пари в постійних доларах 2000 р., а в поточних доларах вдвічі більше.
Особисті пенсійні рахунки (ОПР) – наймолодший вид пенсійного забезпечення в США. Їхня історія нараховує всього 30 років. В 2004 р. 45,2 млн., або 40,4 % всіх американських домовласників мали як мінімум один особистий пенсійний рахунок. Об’єми накопичень на ОПР зростали дуже високими темпами. У 1981 р. їх активи дорівнювали 38 млрд. дол., в 1985 р. – 200, в 1990 – 637, в 1995 – 1288, в 2000 – 2629, в 2003 – 3007 млрд. доларів. При цьому самі особисті пенсійні рахунки – досить динамічно функціонуючий інструмент пенсійного доходу. За свою недовгу історію вони зазнали значної еволюції. Конгрес США кілька разів змінював правила гри і вводив нові типи пенсійних рахунків.
З початку 2000-х років законодавство серйозно розширило можливість заможних американців накопичувати на ОПР. Серед власників рахунків, звичайно, є представники всіх класів і прошарків суспільства, але, якщо порівнювати доходи тих, хто володіє рахунками і тих, у кого їх немає, то виявиться, що в середньому доходи перших майже в два рази вищі, ніж других. Так, в 2004 р. середній дохід домогосподарств, які мають традиційні ОПР, складав 63,8 тис. дол., рахунки Рота – 70 тис. дол. і спрощені і прості ОПР – 64,5 тис. дол., в той час як середній дохід домогосподарств, які не мають ОПР, дорівнював 35 тис. доларів.
Бідні і не дуже заможні люди мають менше можливостей і тому не дуже схильні до накопичень, особливо до довгострокових, таких як ОПР, на яких, щоб отримати хороший дохід, треба накопичувати протягом 15-30 років. Разом з тим, багаті здатні отримувати найбільшу вигоду від довгострокових, захищених від податків інструменті накопичень. Вони, по-перше, можуть відкладати на рахунки більші суми і з більшою регулярністю; по-друге, більше економлять на податках, у всякій мірі у випадку традиційних ОПР.
Згідно з даними Інституту інвестиційних компаній, об’єм накопичень знаходиться у прямій залежності від строків володіння рахунком. Люди, які накопичували на ОПР до 4-х років, в середньому тримають на рахунках 21 тис. дол., від 5 до 14 років – 48,7 тис. дол. і 15 років і вище – 100 тис. доларів. Ці дані стосуються в основному того періоду, коли ліміт внесків був обмежений 2 тис. дол. в рік. Із збільшенням лімітів внесків в 2-2,5 раза і підвищенням верхньої межі доходів, процес накопичення може піти значно швидше, при цьому скористатися перевагами лібералізації ОПР зможуть в першу чергу заможні американці.
Більше 90% накопичень припадає на традиційні рахунки. Переважання у загальному об’ємі накопичень на традиційних ОПР пояснюється, по-перше, тим, що ці рахунки з’явились набагато раніше, а по-друге, більшими об’ємами переказів на них накопичень із приватних пенсійних планів.
За коротку історію ОПР способи накопичень і структура активів на рахунках всіх типів зазнали ще більших змін, ніж самі рахунки. Американці відкривають рахунки в банках, кредитних спілках та інших фінансових компаніях, страхових компаніях (в цьому випадку укладається договір про накопичення і виплату ануїтету – Individual Retirement Annusty), пайових інвестиційних фондах або тримають кошти на рахунках брокерів. Загальна тенденція характеризується скороченням частки активів, що накопичуються традиційним, консервативним шляхом, через такі інститути, як банки і страхові компанії і зростанням частки більш ризикованих, але й більш прибуткових активів, якими управляють пайові інвестиційні фонди (ПІФи) або самі власники ОПР через своїх біржових агентів. Загалом можна сказати, що в цій сфері американці в історичному плані переключились з банків на фондовий ринок. Власники ОПР можуть отримати в банку більш високий процент, ніж він дається звичайним клієнтам, оскільки кошти на ці рахунки надходять, як правило, на тривалий термін. Тим не менше, частка банківських активів в накопиченнях на ОПР скоротилась з 72% в 1981 до 9% в 2003 р. Частка страхових компаній залишилась майже незмінною за всі роки, на що вказує процент американців, які бажають отримувати стабільний пенсійний дохід в формі ануїтету. Ця частка не перевищує 10%, основна ж частина власників ОПР перейшла на фондовий ринок, який в останні два десятиліття минулого століття демонстрував дуже високі темпи зростання. При цьому активи, що накопичувалися у вигляді цінних паперів, були поділені майже порівну між пайовими пенсійними фондами і рахунками, які управляються самими власниками при допомозі своїх біржових агентів. Частка ПІФів зросла з 7% в 1991 до 43% всіх накопичень на ОПР в 2003 р., в той час як частка активів, що управляються самими власниками рахунків, за той же період збільшилась з 12 до 37%.
1.8. Роль некомерційних організацій США в покращенні умов життєдіяльності домогосподарств
Офіційна статистика некомерційних організацій (НКО) ведеться в США з 20-х років ХХ ст. До кінця 60-х років ХХ ст. вони поширювались досить повільно. Прискорення процесу спостерігалось між 1967 і 1977 рр., коли їх кількість зросла з 309 тис. до 1 млн. В 2002 р. їх нараховувалось 1,4 млн., і щорічно до них добавлялись 25-30 тис. нових організацій.
З 1960 по 1999 р. бюджет американського некомерційного сектора (НС) зріс з 3% ВВП до 6,9%. Являючись по цьому показнику лідером, США займали п’яте місце (9% або 8,7 млн. чоловік) по частці штатних працівників НКО і чисельності економічно активного населення, пропускаючи вперед Голландію (12,6%), Ірландію (11,5%), Бельгію (10,5%) і Ізраїль (9,2%).
Здатність НКО точно в строк отримувати потрібну інформацію, швидко і якісно здійснювати прийняті рішення в повній мірі використовуються федеральним урядом і органами влади штатів. Їм вигідно не тільки звільняти від податків благодійні місії, а й напряму фінансувати діяльність НС. Наприклад, наприкінці ХХ ст. асигнування із бюджету США покривали 54% всіх витрат некомерційного сектора на фінансування наукових досліджень, 52 – на взаємодопомогу, 47 – на медичну допомогу, 33 – на послуги по забезпеченню зайнятості і підготовці кадрів, 25 – на фінансування вищої освіти і 16% – на общинні проекти. Про бажання адміністрації США співпрацювати у своїй соціально-економічній політиці з інститутами громадянського суспільства красномовно говорять цифри. Так, з загального об’єму програм соціальних послуг, профінансованих у 2000 фін. р. федеральним бюджетом, на частку НКО припало 54%, на урядові агентства – 42, на комерційні структури – 4; в галузі зайнятості і підготовки кадрів – 48,8 і 44; у сфері охорони здоров’я – 44,23 і 33% відповідно.
Користь, яку уряд отримує від співпраці з НКО, підтверджується і тією готовністю, з якою він надає їм пільгові кредити, субсидії на оплату позичкового відсотка, гарантії по позичках в комерційних банках, безкоштовний час на державному телебаченні для реклами послуг колективного користування. Очевидні вигоди співпраці і для НКО: вони отримують крупне і порівняно стале джерело фінансових ресурсів, відповідно збільшуються масштаби операцій.
Крім всього іншого привабливість НС для уряду полягає в його порівняно низьких питомих затратах на виробництво послуг завдяки безплатній праці волонтерів і порівняно низьких в середньому по США ставках заробітної плати штатних працівників НКО у порівнянні з працівниками державних і комерційних закладів (в середньому 68% від ставок державних службовців і 74% – від ставок працівників промисловості).
Громадські інститути займають такі ніші, які дають їм можливість не тільки виживати, а й активізувати свою діяльність. В США переважна більшість НКО працює на рівні міських общин (із 1,4 млн. НКО загальнонаціональних – 22 тис.), де вони вступають в корисні контакти з сімейними, сусідськими і етнічними групами. Успіх роботи НКО визначає врахування думки населення на стадії, що передує виробництву послуг чи плануванню міських заходів. В умовах транспарентності підготовлених проектів місцеві спільноти можуть ознайомитися з ними і дати власну оцінку запропонованим варіантам. Згідно з законом 1974 р. ради громадян (citizen`s counsels – CC) мають право вносити свої корективи і проекти заявок на отримання федеральних субсидій по програмі житлового будівництва і міського розвитку і можуть навіть анулювати той чи інший проект, якщо він не відповідає інтересам місцевої спільноти.
На рівні місцевих самоуправлінь НКО діє на трьох головних напрямків – здійснюють контроль над діяльністю муніципальних служб, дають рекомендації місцевій владі і справляють вплив на прийняті рішення, надають різноманітні послуги населенню.
В 70-90-ті роки ХХ ст. масштаби діяльності некомерційних організацій (НКО) розширились, з’явились нові напрямки, які охопили громадянську експертизу проектів міського планування і зонування, підготовку кадрів, участь в планах розміщення місцевої соціальної інфраструктури, допомогу в усуненні наслідків стихійних лих, підтримання у належному стані паркових зон, очистку території від твердих відходів, репрезентацію інтересів іноземних культурних общин (з країн Латинської Америки і Південно-Східної Азії), прищеплення їм елементів американської політичної культури, вивчення англійської мови і надання юридичної консультації.
Головними сферами діяльності НКО залишаються охорона здоров’я, освіта і соціальні послуги. На рубежі ХХI ст. по кількості організацій (28 тис.) і зайнятого персоналу (4 млн. чоловік) домінували НКО медичного профілю; за ними йшли НКО в сферах освіти і наукових досліджень – 20 тис. НКО і 2 млн. чоловік, а також соціальних послуг – 25 тис. НКО і 1,5 млн. чоловік. Вклад НКО у збільшення об’єму суспільних благ поєднується з пожертвуваннями сімей, які мають підвищену динаміку: в 1980 р. об’єм пожертвувань становив 25,5 млрд. дол., а до 1997 р. перевищив 143 млрд. У 1984 р. кошти на благодійність виділяли 47% американських сімей, а в 2003 р. – 76 %. Важливо вивчити цей досвід та поширити його в Україні, оскільки в найближчі роки коштів бюджету на належну допомогу проблемним домогосподарствам у нашій країні не буде вистачати.
1. Які основні доходи домогосподарств в США ?
2. Які основні видатки домогосподарств в США ?
3. Які податкові пільги мають домогосподарства в США ?
4. Які страхові внески здійснюють члени домогосподарств в США ?
5. Чому переважна частина домогосподарств в США надає допомогу некомерційним організаціям ?
6. Що з досвіду США щодо допомоги проблемним домогосподарствам можна було б використати в Україні?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
