Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ПЕРЕДМОВА
РОЗДІЛ 8. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
8.1. Динаміка доходів домогосподарств країни
В перші роки реформи доходи домогосподарств в Російській Федерації, як і у всіх пострадянських республіках, значно знизилися. Після реформи роздрібних цін, проведеної 2.04.1991р., всі працівники державних установ і підприємств почали одержувати щомісячну доплату до зарплати у розмірі 60 рублів (34 дол. США). У жовтні 1991 року було прийнято закон про індексацію доходів і заощаджень населення, який забезпечував часткову індексацію заробітної плати і вкладів у ощадбанках. Але це не зупинило різке падіння реальної заробітної плати в наступні роки.
Інститут соціально-економічних проблем народонаселення РАН провів дослідження на тему, як змінився за роки реформи дохід на душу населення у різних груп населення. Виявилося, що 80% населення збідніли, а тільки 20% стали багатшими. Причому 2% населення збільшили свої доходи в десять разів. А найбільш бідні – 20% населення – за 90-ті роки ХХ ст.. збідніли ще в два рази. В той же час збільшення ВВП на 1 руб. викликає зростання доходів у 20% найбагатшого населення на 3 руб, а у 20% найбіднішого населення – всього на 15 копійок.
Наприкінці 2005 року за межею бідності в Росії перебувало 23,1 млн. чол. Такі офіційні дані. Проте самі росіяни оцінюють своє матеріальне становище куди похмуріше, ніж скасований Держкомстат: бідними вважали себе близько 40% опитаних під час одного з соціологічних досліджень. А за розрахунками Світового банку, за так званою національною межею бідності (офіційно встановлений прожитковий мінімум) живе 25% російських громадян (у Білорусі – 24,7, а в (Україні – 30,6%). У наступних роках частка таких громадян у РФ суттєво скоротилася (до 15%).
Період реформування економіки, що характеризувався кризовими явищами, спадами виробництва, неплатежами і невчасним постачанням і т.п., ще більш посилив ситуацію з організацією виробництва і зажадав у багатьох випадках ще більшої невизначеності у відносинах між працівниками і працедавцями. З’явилася, закріпилася і розвивається система оплати, що допускає укладення з працівниками трудових договорів без якої-небудь фіксації рівня (ставок) заробітної платні. При безтарифній системі працівник позбавлений, по суті, всяких гарантій. Йому гарантується тільки нарахування заробітної платні у розмірі встановленої Урядом РФ мінімальної заробітної платні, яка рідко була вища 20% прожиткового мінімуму.
Соціальна відповідальність держави виявляється в тому, щоб диференціація розмірів заробітної платні не виходила за розумні межі, тобто за співвідношення заробітної платні: 10% працівників з найвищою заробітною платнею і 10% працівників з найнижчою заробітною платнею. У розвинених країнах з ринковою економікою таке співвідношення звичайно знаходиться в межах 6 ; 1, в Російській Федерації воно нерідко, за оцінками фахівців, у 90-ті роки ХХ ст. перевищувало за 30 : 1. В кінці 2007 р. співвідношення між середніми доходами 10% найбільш і найменш забезпечених людей складало 15,3:1.
Кількість мільярдерів у РФ не відповідає масштабам російської економіки, вважає голова Рахункової палати (РП) РФ Сергій Степашин.
Починаючи з 2000 року, і до 2008 р. реальні прибутки населення збільшувалися в середньому на 10% на рік. Однак розрив у рівні прибутків громадян не лише не скорочується, а й продовжує зростати, досягнувши критичного рівня. Зокрема, за даними Росстату, розрив у прибутках між 10% найбагатших і 10% найбідніших збільшився з 13,9 рази 2000 року до 15,3 рази 2006 року.
За словами С.Степашина, оцінка експертів Центрального економіко- математичного інституту РАН свідчить про значно більший розрив у прибутках: за їхніми даними, він становить близько 30 разів. При цьому в Москві, згідно з офіційними даними Мосміськстату, 2006 року цей показник становив 41 раз.
На його думку, такий перекіс є дуже серйозною потенційною загрозою, що потребує підвищеної уваги.
У зв’язку з цим, глава Рахункової палати висловився за запровадження прогресивної шкали прибуткового податку. “Для такої країни, як Росія, це було б соціально справедливо”, – вважає С. Степашин.
Важливою є також соціальна відповідальність бізнесу, яка полягає в тому, щоб збільшувати виробництво і збільшувати асортимент товарів, необхідних для задоволення потреб населення.
Але в Російській Федерації розвивається перш за все експортно-орієнтований бізнес. Бізнес, орієнтований на внутрішній ринок, якщо і зростає, то майже непомітно, обслуговуючи в основному тих працівників, у яких заробітна платня відноситься до 10% найбільш високооплачуваних. Економіку Росії, на думку багатьох вчених, російський бізнес, таким чином, майже не розвиває, що приводить до стагнації і без того низького рівня заробітної платні в Російській Федерації. У 2003 р. середньомісячна заробітна платня складала 5509 руб. (приблизно 180 доларів США), а її купівельна спроможність в реальному обчисленні - всього 67% до рівня 1991 року. В наступні роки ситуація дещо покращилась. В 2007 р. середньомісячна зарплата зросла до 13518 рублів.
В РФ, за оцінками фахівців, існує тенденція до диференціації заробітної платні в самих різних розрізах, зокрема в між- і внутрішньорегіональному, між- і внутрігалузевому. Якщо на початку 90-х років ХХ ст. відповідні відмінності досягали максимум двох-трьох разів, то сьогодні вони на порядок або навіть на порядки вище. Так, за даними Федеральної служби державної статистики (Росстату), у серпні 2004 р. різниця в рівнях заробітної платні між газовою промисловістю і сільським господарством дорівнювала 13,3 разу, а між підприємствами паливної галузі – 100-50 раз.
Якщо в розвинених країнах частка заробітної платні і частка соціального страхування (тобто заробітної платні, відкладеної або зарезервованої на випадки реалізації соціальних ризиків) у ВВП складають відповідно 45-60 і 12-25%, що в сукупності дає 57-65%, то в Росії всі ці пропорції значно занижені. Питома вага заробітної платні у ВВП – 26%, а внесків на соціальне страхування різних видів – 7,5%. Сукупні витрати на ці два базові інститути – трохи більше за 33% BBП, тобто удвічі менше, ніж в країнах з сучасною ринковою економікою.
Негативно впливає на фінансовий стан домогосподарств в Російській Федерації безробіття. Але з 2004 р. ситуація стала покращуватися, в Росії вже не вистачає працівників, насамперед робітничих професій. Не дивлячись на значне скорочення чисельності і рівня безробіття в 1999-2007 рр., масштаби цього явища вельми значні, і завдання сьогодні полягає в проведенні системи заходів щодо мінімізації цього складного і суперечливого макроекономічного явища економічного життя Росії. Центральним моментом треба, на думку фахівців, вважати активізацію населення. Однією з таких форм є розвиток самозайнятості населення, що актуально і для України.
У 90-і роки ХХ ст. були зроблені боязкі і непослідовні спроби створити альтернативну системі соціальної підтримки систему соціального страхування громадян, що припускає розподіл їх соціальних ризиків між самими громадянами, працедавцями і державою. Проте потім практика пішла фактично в зворотному напрямі, і нині чинна система соцзахисту є страховою головним чином по своїй назві..
Значна частина ЕСП (14 процентних пунктів) спрямовується до федерального бюджету, що дозволяє федеральним органам виконавчої влади перерозподіляти відповідні кошти і використовувати їх далеко не за прямим цільовим призначенням. Тим часом страхові внески “за визначенням” повинні жорстко і однозначно ув’язуватися лише із страховими виплатами. Не можна не визнати негативним і той факт, що, згідно діючому механізму (по суті податковому), із зростанням заробітної платні падає коефіцієнт її майбутнього заміщення пенсією: при місячній зарплаті, рівній 3 тис. руб., він складає 40%, 6 тис. – 30, 12 тис. – 18, а 18 тис. руб. – 14%. Гірше є те, що на перспективу заплановано зменшення середнього рівня коефіцієнта заміщення – до 20% в 2013 р. замість 25-30% в 2004 р. (а у ряді розвинених країн він досягає сьогодні 70%).
З часу розгортання широкомасштабної приватизації жодне рішення з реформації не викликало такого суспільного резонансу, як ФЗ № 122, підписаний президентом Російської держави 22 серпня 2004 р., пов’язаний з монетизацією соціальних пільг.
Його назва звучить так: “Про внесення змін до законодавчих актів Російської Федерації у зв’язку з ухваленням федеральних законів “Про внесення змін і доповнень у Федеральний закон “Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавських органів державної влади суб’єктів Російської Федерації” і “Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації”.
Досить відзначити, що цей закон вносить зміни до 155 законодавчих актів РФ і визнає такими, що втратили силу, ще 41 федеральний закон.
Йдеться про монетизацію пільг, якими дотепер користувалися пенсіонери, інваліди війни і що не є такими, її учасники, працівники трудового фронту, ветерани праці, люди, що піддалися радіаційній дії унаслідок Чорнобильської катастрофи, і інші категорії громадян (всього 16 категорій). Ці пільги стосуються перш за все: а) користування міським, приміським і міжміським транспортом; б) лікарського забезпечення, поліклінічного обслуговування при виході на пенсію, санаторно-курортного лікування, виготовлення і ремонту протезно-ортопедичних виробів; в) житлово-комунальних послуг і користування телефоном; г) пенсійного забезпечення. Це викликало максимально гостру і хворобливу реакцію населення. Не дивлячись на неї, автори і виконавці “монетизаційної” реформи, як і раніше, публічно визнають лише “недоліки в реалізації” даного законодавчого акту – “принципово правильного, своєчасного і необхідного”. Які ж їх аргументи.
Чи не головний аргумент зводиться до наступного: пільг і їх одержувачів в Росії дуже багато, у зв’язку з чим законодавчо проголошені преференції реально фінансуються лише наполовину, тобто інша їх половина носить чисто декларативний характер.
Як відомо, вже в перші три тижні реалізації норм ФЗ № 122 в 20 регіонах країни пройшли масові протестні виступи.
Згідно деяких експертних оцінок, за підсумками “монетизації” пільг в РФ відповідні сукупні витрати бюджетів всіх рівнів спочатку передбачалося скоротити мало не удвічі. Унаслідок січневого (2005 р.) сплеску протестних настроїв населення цей план “економії”, був зірваний, проте в самому його існуванні сумніватися не доводиться.
У зв’язку з цим слід перш за все відзначити: майже 50% “пільговиків”, що забезпечувалися з федерального бюджету, були переведенні на регіональний рівень. В результаті велика частина (до двох третин) всіх пільговиків (за різними оцінками, 21-28 млн. чоловік) тепер знаходиться у сфері соціальних зобов’язань регіонів, хоча автори ФЗ № 122 не могли не знати, що бюджети приблизно 40 суб’єктів РФ є гостродефіцитними, а значить, їм буде важко (а швидше, неможливо) зберегти нинішній рівень життя “пільговиків”.
Для компенсації підвищення цін в Росії в 2008 р., у зв’язку з світовою кризою планувалося повернути сплачені податки для 117 млн. осіб, ввести доплату на кожну дитину в розмірі 300 доларів, а підприємці за 5 років могли списати борги.
Колишній президент Росії Дмитро Медведєв пропонував віддати “мільйони гектарів” відомчих ділянок землі під контроль Кремля як засіб збільшити пропозицію житла і знизити ціни на нерухомість. Вартість таких земель тільки в Москві, за оцінками експертів ринку, становить 2-5 млрд. дол. “Сьогодні переважна частина житла, що будується, недоступна для більшості громадян”, – сказав Д. Медведєв на засіданні президії ради з нацпроектів при президенті. За його словами, в Росії буде створено федеральний фонд сприяння житловому будівництву, куди передадуть “землі міністерств, що неефективно використовуються”, з метою подальшого залучення до програми масового будівництва індивідуального житла. Основний резерв влада вбачає в землях Міноборони, Мінсільгоспу й наукових установ. За оцінкою голови аналітичного агентства Олександра Крапіна, в Москві – найпривабливішому з точки зору будівництва місті країни – міністерства й відомства можуть утратити п’ять тисяч гектарів.
Одним із шляхів подолання бідності в Росії може стати програма соціальної реприватизації, розроблена групою відомих російських вчених. Її суть полягає в дооцінці приватизованих раніше об’єктів та сплати цієї різниці на добровільній і примусовій основі, а розподіл отриманих коштів здійснити для усіх громадян РФ порівну. Складність реалізації цієї програми (а може її неможливість) полягає у невідповідності законодавчих актів щодо дооцінки приватизованих об’єктів існуючим законам РФ.
Дуже негативний вплив на фінанси домогосподарств здійснює хабарництво, яке в РФ процвітає на всіх рівнях управління і сферах господарювання.
Обсяги хабарництва зростають; річна сума хабарів, який сплачує російській бізнес чиновникам, 2004 року, за оцінками експертів сягнув 360 млрд. доларів; 80 відсотків російських бізнесменів беруть участь у скоєні цього злочину постійно і сприймають його як „належне”; періодично змушені вдаватися до цього заходу інші 20 відсотків ділових людей; найкорумпованішими є служби, які видають дозволи на комерційну діяльність, а саме пожежники та санпіпедеміологи, що характерно і для України.
Згідно з статистикою, наведеною на сайті агенства «РиФ», на середину 2012 р. 40 % населення РФ перебувало за межею бідності, а 53 % населення складали люди пенсійного чи передпенсійного віку. 93 мільйони осіб в РФ (з 127 млн. населення) живуть за рахунок бюджету.
Згідно прогнозів провідних російських вчених, якщо існуюча система розподілу ВВП країни залишиться без змін, то структура населення буде наступною: 1-2% населення – багаті, 15-20% – середній клас, 60-65% – проміжний шар між середнім класом та бідністю; 15-20% – бідність; 5-7% – соціальне дно. Відповідно, така соціальна структура не гарантує політичної та економічної стабільності в Російській Федерації.
Згідно прогнозів Мінекономрозвитку Росії ВВП країни з 13000 дол. США на душу населення в 2008 р. збільшиться до 30000 дол. США в 2020 році, середньомісячна зарплата збільшиться відповідно з 536 дол. США до 2700 доларів. В 2020 р. на одну людину повинно припадати 30-35 кв. метрів житла. Але всі ці прогнози залежать від цін на нафту та газ, родовища яких швидко вичерпуються. Тому керівництво Росії вимагає від виробників швидше переходити на інноваційну модель розвитку.
В 2011 р. ВВП Росії на душу населення склало (за паритетом купівельної спроможності) 17 750 дол. США.
За даними дослідницького холдингу Ромір, отриманими на основі скан-панелі домогосподарств, у порівнянні з груднем 2011 р. повсякденні витрати в грудні 2012 р. збільшилися на 20 % в номінальному вираженні, перегнавши інфляцію в три рази. Таким чином, ріст реальних доходів перевищив 12 % у річному вираженні.
За три роки (2012 до 2009) повсякденні грудневі витрати зросли в номінальному виразі рівно в 1,5 рази. Структура витрат домогосподарств була наступною: 73 % – продукти харчування та 27 % – непродовольчі товари повсякденного попиту. При цьому витрати на продукти (і алкоголь) в грудні зросли зразу на третину (33,5). Експерти звертають увагу на надмірний рівень витрат на продовольство серед домогосподарств в Росії, що не характерно для розвинутих країн.
У зв’язку з нестачею коштів в Пенсійному фонді уряд планує в 2014 р. відмінити пенсії для працюючих пенсіонерів. За іншими даними, уряд хоче відмінити виплату пенсій тільки тим працюючим пенсіонерам, зарплати яких в кілька разів перевищують пенсію. Проблемою є те, що більшість працюючих пенсіонерів отримує як раз ті 10-12 тис. крб., добавлення яких до середньої по країні пенсії в розмірі 9 700 крб. дозволяє їм зводити кінці з кінцями. За оцінкою багатьох експертів, пенсіонери в Росії працюють тому, що їм не вистачає коштів на покриття поточних витрат, насамперед для сплати комунальних послуг, купівлі ліків, продуктів харчування, одягу.
Для зменшення диференціації в доходах громадян, відомі російські вчені пропонують подолати існуючий підхід в бюджетній політиці щодо досягнення бюджетної збалансованості на шкоду фінансування економічного розвитку, оскільки при значних фінансових резервах (3-тє місце в світі) Росія за рівнем ВВП на душу населення виявилася на 70-му місці в світі. При такій ситуації є дуже великим ризик відставання Росії від провідних країн світу за рівнем та якістю життя.
8.2. Доходи домогосподарств від виробництва сільсько-господарської продукції в ОПГ
Певні доходи російським домогосподарствам приносить особисте підсобне господарство (ОПГ), передусім тим, в яких залишилися одні пенсіонери. У 2002 р. виробництвом сільськогосподарських продуктів в домашніх умовах, за даними соціологічних досліджень, було зайнято 27,1 млн. осіб, а в „найгарячішому” місяці (серпні) їх чисельність перевищувала 40 млн. Таким чином, донедавна сектор самозабезпечення російської економіки охоплював майже четверту частину всього дорослого населення країни, а в пік аграрного сезону рівень зайнятості в ньому наближалася до 40%.
З ОПГ так чи інакше були пов’язані 35% всіх зайнятих в російській економіці. Для 16% робота в ньому була єдиною формою трудової активності. Іншими словами, діяльність приблизно кожного сьомого зайнятого обмежувалася межами присадибного господарства або дачної ділянки.
Економічній діяльності домашніх господарств населення властива виразно виражена сезонність. У літній сезон чисельність працюючих в підсобному сільському господарстві зростає майже втричі. Так, в серпні 2002 р. число зайнятих в ОПГ в порівнянні з лютим було більше на 25 млн. осіб.
Особливо слід зупинитися на тому, як сприймають роботу в ОПГ ті, для кого вона є єдиним прибутковим заняттям (тобто первинно зайняті в його ринковому сегменті). Вражає те, що як повноцінну зайнятість її розглядають дуже небагато – всього 6,6%. В той же час 27,4% вважають себе безробітними, хоча, виходячи із загальноприйнятих методологічних критеріїв, їх діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції на ринок повинна кваліфікуватися (і кваліфікується) як зайнятість.
Важливо відзначити, що в умовах російської економіки робота в ОПГ є переважаючою формою вторинної зайнятості. Так, за оцінками Держкомстату Росії, в 2002 р. додаткова робота була у 2,7 млн. осіб. В той же час додаткову зайнятість мали 14,9 млн. осіб (зокрема майже 2 млн. в ринковому і майже 13 млн. – в неринковому сегментах). Велику їх частину (більше 90%) складають ті, хто в „офіційній” економіці трудиться в якості найманих працівників.
За післяреформений період загальний приріст кількості особистих підсобних господарств (всіх типів) склав 20-30%.
Кількість сімей з присадибними і польовими ділянками якщо і зросла, в порівнянні з дореформенним періодом, то не дуже суттєво. В даний час, як і у середині 1980-х років, вона складає близько 16 млн. Площі під присадибними ділянками розширилися більш ніж удвічі – з 3 млн. до майже 7 млн. га. Зростання площ під ними відбувалося майже цілком за рахунок збільшення середніх розмірів ділянки з розрахунку на одну сім’ю. Якщо в 1985 р. середня величина присадибних ділянок складала всього 0,2 га, то в 2002 р. – вже 0,43 га.
Зростання кількості сімей з дачним господарством (що володіють індивідуальними і колективними садами) було вибуховим і сьогодні їх налічується втричі більше, ніж 15-20 років тому; відповідно 4,9 млн. і 14,6 млн. Загальна площа ж „дачних” володінь зросла ще більше – в чотири рази, з 0,3 млн. га в 1985 р. до 1,3 млн. га в 2002 р. Узяті окремо дані цифри вражають, але разом з тим свідчать, що середня величина дачних ділянок хоч і дещо виросла, але так і залишилася мікроскопічною (всього 9 соток). Таким чином, в переважній більшості випадків земельні ділянки, що знаходяться в особистому користуванні громадян, є дрібними.
Кількість сімей, що мають індивідуальні і колективні городи, в першій половині 1990-х років також зросла, збільшившись майже удвічі. Проте потім вона стала поступове скорочуватися і до 2002 р. фактично повернулася на дореформений рівень. Середня величина „городніх” володінь – 10 соток. За динамікою цих показників можна судити про зміни в уявленнях росіян про вірогідність великомасштабних соціальних катаклізмів. На відміну від дачних ділянок городи служать єдиній меті – забезпеченню сімей продуктами харчування. Для значної частини населення ризики, пов’язані з неможливістю забезпечити себе продуктами харчування „ринковим” шляхом, залишилися, мабуть, вже у минулому.
Тут, проте, необхідно нагадати про важливу особливість виробництва в ОПГ. Річ у тому, що основна частина продукції, що випускається ними, не поступає на ринок, а використовується безпосередньо, усередині домогосподарств. В ОПГ домінує виробництво не для продажу, а для власного споживання. На ринок поступає всього лише 10% виробленої картоплі, 8% овочів, 20% м’яса і молока, 8% яєць.
В той же час як джерело грошового доходу ОПГ, мабуть, ніколи не відігравало великої ролі. Більше того, з початком реформ відбулося різке зрушення підсобного сільськогосподарського виробництва у бік його подальшої натуралізації. Фактично тільки кошти від продажу м’яса і частково молока (відповідно 30 і 20% від об’єму виробництва) могли забезпечувати більш менш солідну надбавку до грошових доходів сільських російських сімей, тоді як вагома частка продуктів, що одержується від ОПГ, поступала в основному „на стіл”.
Останніми роками натуральні надходження складали 7-10% ресурсів російських домогосподарств. Оскільки на харчування витрачається близько половини споживчого бюджету російських сімей, то на частку натуральної продукції ОПГ припадає приблизно 14-18% вартості харчування. Таким чином, в теперішній час підсобне сільське господарство забезпечує не більше 24% всіх продуктів харчування, що споживаються в російських сім’ях. Ця величина представляється вагомою, проте не надмірною.
Зрозуміло, за усередненими показниками може ховатися сильна диференціація по різних типах домогосподарств. Перш за все необхідно розмежувати міські і сільські сім’ї.
На початку ХХ1 ст. натуральні надходження продуктів харчування забезпечували 4-7% всіх ресурсів міських домогосподарств, і 20-28% – сільських. На частку продуктів харчування, одержаних за рахунок діяльності в ОПГ, припадало 3-4% споживчих витрат міських сімей і 20-29% – сільських. По відношенню до витрат на харчування вони складали 7-9% в містах і 35-45% на селі. Звертає на себе увагу, що з погляду добробуту сімей значення ОПГ на протязі даного періоду хай поволі, але знижувалося. У будь-якому випадку можна констатувати, що для городян продукція ОПГ вже не має скільки-небудь серйозного значення: відмова від неї означала б зниження рівня споживання всього на 3-4%.
Інакше виглядає ситуація з сільськими домогосподарствами. Очевидно, що особисті підсобні господарства представляють для них одне з найголовніших і найбільш доступніших джерел поповнення сімейного бюджету – в більшій мірі натуральними продуктами, в меншій – грошовими надходженнями. Але і для сільських сімей значимість цієї діяльності, як ми могли переконатися, стала поступово знижуватися і в даний час їх сімейні бюджети залежать від неї не більше, ніж на 20%.
Проте для бідних сімей значення ОПГ може бути набагато вище, ніж демонструють усереднені показники. Саме для них надходження з присадибних і дачних ділянок можуть виступати в ролі головного джерела коштів існування. Навпаки, для заможних сімей активність в ОПГ взагалі може бути позбавлена якого б то не було економічного сенсу.
8.3. Особливості оподаткування домогосподарств в РФ
Податок на доходи фізичних осіб
Введення нового соціального податку тісно пов’язано з реформуванням податку на доходи фізичних осіб. У відповідності з новим законом доходи фізичних осіб в РФ поділені на дві частини:
– доходи, від оплати праці, де замість прогресивної (від 12 до 30%) введена єдина (13%) ставка податку з 2001 року. Цей захід повинен був, на думку його розробників, вивести доходи населення „з тіні”. Однак помітного зменшення виплати зарплати в „конвертах” спочатку не відбулося (35 % в 2001 р. і 32 % в 2002 р.). Разом з тим, в 2003-2005 рр. надходження від даного податку суттєво зросли (на 50%);
– пасивні доходи (по операціях з цінними паперами, виграші, страхові виплати і т.п.), що обкладаються підвищеними, але фіксованими ставками (35% в залежності від виду пасивного доходу).
Найцікавішим є перехід до прибуткового податку з “лінійною” шкалою. При всій неоднозначності цього заходу його введення, з одного боку, значно спростило адміністрування (з’явилася можливість стягувати податок практично біля джерела доходів, відмовитися від податкових декларацій), з іншого боку, збільшився збір цього податку; його помірний рівень сприяв тому, що з “тіні”, за оцінками експертів, було виведено 20-30 % доходів фізичних осіб.
Для компаній з 1 січня 2001 року був введений єдиний соціальний податок (ЄСП) замість відрахувань у державні соціальні позабюджетні фонди при його сумарному зниженні з 39,5 до 35,6% оподатковуваного фонду заробітної плати.
Даний захід дозволив не тільки дещо знизити податковий тиск на фонд оплати праці, але й в певній мірі збільшити збори на виконання соціальних зобов’язань держави.
Знижені ставки єдиного соціального податку застосовуються для сільськогосподарських товаровиробників, організацій народно-художніх промислів і родових, сімейних общин корінних нечисленних народів Півночі, що займаються традиційними галузями господарювання.
Для індивідуальних підприємців, членів селянських (фермерських) господарств податок ще менший.
З 2005 року Росія зменшила базову ставку ЄСП з 35,6 до 26 %, а його ефективну ставку – 29 до 24 %. Тепер з нового ЄСП 20 % надходять до федерального бюджету на фінансування пенсій 3,2 – на соціальне страхування і 2,8 % – на медичне страхування. Усі соціальні податки мають сплачувати роботодавці.
Для пенсійної системи Росії зменшення максимальної ставки ЄСП з 28 до 20 % вилилось у досить відчутне падіння доходів: лише за перші два місяці 2005 року надходження скоротилися на 39,4 млрд. руб., а бюджетний план було недовиконаний на 5,6 млрд. руб. Чиновники з Федеральної податкової служби (ФСП) вважають, що надходження знизились виключно через зменшення розміру ставки ЄСП, а не через проблеми з його стягуванням. Проблеми Пенсійного Фонду РФ ще більше ускладнилися через одночасне і незаплановане підвищення базових пенсій з 1 березня 2005 р. з 660 до 900 руб., викликане протестами у зв’язку з монетизацією соціальних пільг.
Заради зменшення ЄСП з 2005 року російський уряд фактично торпедував свою пенсійну реформу, виключивши з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня) громадян 1953-1967 років народження, які півтора року робили туди внески. Для решти учасників заплановане на 2005 рік підвищення розміру внесків на накопичувані рахунки з 4 до 6 % було відкладене до 2008 року.
Податок на додану вартість в РФ
Податок на додану вартість відіграє провідне значення в непрямому оподаткуванні Росії. Надходження від нього займають значне місце в дохідній частині бюджету країни.
В Росії ПДВ сплачується з 1992р згідно Закону „Про податок на додану вартість” від 06 грудня 1991р. № 1992-1. Для Росії це був відносно новий вид податку, який замінив два раніше існуючих до цього (з обороту і продаж). Він належить до числа федеральних податків.
Ставки податку на додану вартість в Російський Федерації.
В Російський Федерації на першому етапі (1991-1993 рр.) була встановлена єдина ставка ПДВ. Розмір її був дуже високий – 28 %. На другому етапі – 1992-1995 pp. – було значне зниження ставки. Більш того, замість єдиної ставки були введені дві ставки – максимальна (20 %) і мінімальна (10 %). В законодавчому порядку було встановлено, що мінімальна ставка поширюється на всі продовольчі товари (крім підакцизних), а також на товари для дітей у переліку, затвердженому Владою РФ. Таким чином, на другому етапі розмір ставки ПДВ в РФ був наближений до світового рівня.
Третій етап в еволюції ставки ПДВ пов’язаний з проведенням великої податкової реформи в квітні 1995р. При цьому самі ставки не були змінені, але відбулися значні зміни в їх використанні.
По-перше, значно звузилось коло груп товарів, до яких використовується мінімальна 10-відсоткова ставка.
По-друге, Закон від 25 квітня 1995р. встановив, що передбачені ним ставки використовуються не тільки для вітчизняних а й на імпортні товари. По-третє, починаючи з 28 квітня 1995 р., тобто з офіційної дати вступу в дію Федерального Закону № 63-ФЗ, платники податків отримали дозвіл відносити на повернення із бюджету суми податків по матеріальних ресурсах, роботах і послугах виробничого призначення по мірі оплати ресурсів постачальникам, в незалежності від списання витрат по їх придбанню на витрати виробництва, як було встановлено раніше.
З 2005 року в РФ відмінений ПДВ на реалізацію земельних ділянок, житлової нерухомості.
Великою проблемою в Росії залишаються всілякі схеми ухилення від сплати податків. Перед Урядом і законодавцями стоїть серйозне завдання – чітко визначити межу між добросовісними і недобросовісними методами зниження податкового навантаження, можливостями податкового планування.
Важливо також обмежити використання офшорних зон, якими найбільше користуються найбагатші люди Росії та високопоставлені політики.
Нерівність і корупція є головними перешкодами на шляху реформ, у тому числі у податковій сфері. Згідно з часописом Forbes, загальне число мільярдерів у Росії досягло 87, які мають у власності 471 мільярд доларів, що є другим показником у світі, поступаючись лише США. Проте власний капітал мільярдерів становить приблизно 30% ВВП Росії, тоді як на 469 мільярдерів Америки припадає лише приблизно 10% американського ВВП.
Що ще важливіше, так це те, що існує дуже велика нерівність можливостей. Згідно з недавнім дослідженням, більшість росіян вважає, що накопичення багатства потребує злочинної діяльності та політичних зв’язків. Лише 20% людей вірять у те, що значення тут має талант. Все це знижує мотивацію добросовісних платників податків їх сплачувати.
Іншим головним бар’єром до легальної сплати податків є корупція. Згідно з дослідженням Всесвітнього банку і ЄБРР, 40% фірм у Росії здійснюють часті неофіційні платежі, приблизно стільки ж відсотків заявили, що корупція є серйозною проблемою в сфері торгівлі.
Крім того, російські підприємці щорічно витрачають на сплату податків 448 годин (або 56 робочих днів), віддаючи при цьому половину своїх прибутків.
1.Які основні доходи домогосподарств в Російській Федерації?
2.Які основні видатки домогосподарств в Російській Федерації ?
3.Які податкові пільги мають різні домогосподарства в Російській Федерації ?
4.Які страхові внески сплачують члени домогосподарств в Російській Федерації ?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
