Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фінанси домогосподарств провідних країн світу: Навчальний посібник / М.І. Карлін, І.О. Цимбалюк – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 172 с.
РОЗДІЛ 9. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В КНР
9.1. Загальні основи функціонування фінансів домогосподарств в країні
Для КНР в останні 30 років було характерне постійне зростання доходів населення. Так, середньодушовий доход міських сімей збільшився з 5160 юанів в 1997 р. до 7703 юанів у 2002 р. Його середньорічний приріст в ці роки становив 8,6 %. Чистий середньодушовий доход сільських сімей збільшився з 2090 юанів в 1997 році до 2476 юанів у 2002 р.
Економічні реформи, що проводилися в Китаї протягом останніх 30 років, привели до народження середнього класу. Дедалі більше китайців досягають заповітного порогу щорічного доходу, який дозволяє купити автомобіль, – чотири тисячі доларів. Більшість цих щасливчиків живуть одинаками у перенаселених індустріальних містах, де мода на автомобілі викликала справжній бум заміської забудови.
Доходи на душу населення в Китаї зросли з 1000 доларів США на рік в 2001 р. до 2500 дол. США в 2007 р. Але світова криза 2008-2009 рр. призвела до зниження доходів домогосподарств. У той же час, стикнувшись під час кризи з скороченням міжнародних товарних ринках, Китай переорієнтував свою економіку на внутрішній попит. Тим більше, що частка особистого споживання у ВВП країни складає лише 40 %, тоді як в Індії – 61 %.
Особливістю фінансів домогосподарств у КНР є значна їх залежність від чисельності населення країни, яка в 2009 р. перевищила 1,3 млрд. осіб, хоча деякі фахівці називають цифру в 1,5 млрд. осіб, оскільки багато сімей в сільських районах не реєструють всіх дітей, оскільки за це їх можуть покарати матеріально. Відповідно, незареєстровані діти не мають відповідних пільг (на придбання за низькими цінами певної кількості рису та олії, право на навчання в державних школах тощо). За даними ж дослідників Римського клубу, максимально можлива чисельність населення Китаю не повинна перевищувати 700-800 млн. осіб.
Згідно даних ВВС, обрана для обстеження китайська сім’я Ван Юня в середині 2008 р. витрачала на їжу тільки 16 % свого доходу, оскільки значна частина доходу витрачалася на оренду житла – 100 дол. Він живе зі своєю тещею, дружиною та донькою, яка навчається у вузі у цьому місті на платній формі. Тому сім’я змушена економити на харчуванні, щоб оплатити навчання доньки. За 2008 р. ціни в КНР значно зросли. Свинина, наприклад, подорожчала в три-чотири рази і сім’я була змушена відмовитися від щоденного вживання м’яса. Але для того, щоб їсти його хоча б два рази в тиждень, дружина Ваня змушена рано вранці на велосипеді об’їжджати сільські ринки в пошуках більш дешевих овочів. Сім’я суттєво скоротила споживання рису та олії і змушена вживати все більше овочів через їх відносно дешевизну. Один кілограм рису в Китаї в середині 2008 р. коштував 62 центи, один літр олії – 2,5 дол. США, один кілограм свинини – 4,2 дол. США.
Значна кількість населення і постійно зростаюча чисельність старших вікових груп (їх кількість зростає вдвічі швидше, ніж населення в цілому) поки робить неможливим загальнонаціональне пенсійне страхування. Крім того, держава змушена обмежувати народжуваність в країні.
За офіційними даними на середину 2009 р. в Китаї нараховувалося біля 4 % безробітних (50 млн.), більшість з яких не отримує допомогу по безробіттю. Майже ніяких допомоги не отримують так звані внутрішні мігранти – особи, які постійно переміщуються по країні у пошуках роботи. Таких у КНР приблизно 9 % (130 млн. осіб). Уряд КНР побоюється серйозного збільшення крадіжок і нападів і вважає, що соціальна стабільність країни вже зараз перебуває під загрозою. Безробіття в містах, за словами експертів, може досягнути 14 % і призвести до масових соціальних безпорядків. Таким чином, Китай постав перед найбільшим викликом відтоді, як 30 років тому Ден Сяопін відкрив спустошену культурною революцією імперію для зовнішнього світу і своїми широкими економічними реформами проклав шлях наступному економічному диву.
Пекін панічно боїться того, що економічна криза може призвести до краху всієї системи. Тому не минає й тижня, щоб уряд не оголошував про нові заходи по оживленню кон’юнктури. У найближчі роки кабінет має намір вкласти більше 450 млрд. євро у будівництво нових аеропортів, залізничних шляхів і доріг.
Однак чи принесуть ці заходи бажаний ефект – залишається невідомим, тому що тільки четверту частину кон’юнктурної програми уряд збирається фінансувати з держбюджету. Інші три чверті повинні бути забезпечені за рахунок держпідприємств, місцевих адміністрацій і банків (шляхом збільшення видачі кредитів). До цього слід додати, що частина інфраструктурних намірів була запланована і так, а тепер їй просто надається пріоритет. Крім того, багатьом проектам потрібен час, щоб показати свою ефективність. Експерти також сумніваються, чи підходить “м’яка” грошова політика центробанку для пожвавлення ослабленої кон’юнктури.
Майже всі заходи влади націлені на те, щоб знизити односторонню залежність Китаю від експортної економіки і посилити внутрішнє споживання. Однак суттєвою опорою кон’юнктури приватне споживання стати не може – в тому числі й тому, що, незважаючи на багаторічне планування, все ще відсутнє соціальне страхування. Сьогодні через страх, що вони не зможуть оплатити рахунок лікаря, якщо діти отруяться, наприклад, зараженим молоком, китайці все ще економлять кожний другий юань. А в цей час економіка Китаю залишається надзвичайно вразливою для зовнішніх шоків.
Дуже складною проблемою для Китаю є значна диференціація в доходах домогосподарств у місті та в селі, що породжує масову міграцію з сільської місцевості. Разом з тим, в умовах кризи звільняють в першу чергу мігрантів з сіл та західних регіонів КНР.
У відповідності з антикризовою програмою в 2009-2010 роках для 61 млн. малозабезпечених верств населення був гарантований прожитковий мінімум на рівні 133 юаня (20 дол. США). Разом з тим, недостатньо коштів було передбачено для розвитку охорони здоров’я.
До кризи 2008-2009 років у селах почали створювати кооперативну медичну систему нового типу, яка фінансується як з внесків селян, так і з бюджету. Було також прийнято рішення, що в містах не повинно бути сімей з нульовою зайнятістю, щоб в кожній сім’ї був хоча б один був зайнятий.
На кінець 2007 р. базове соціальне забезпечення по старості було розповсюджене майже на близько 200 млн. осіб. Цей вид страхування буде також розповсюджений на 18,5 млн. робітників-мігрантів. Базовим медичним страхуванням у містах до кінця 2007 р. було охоплено близько 223 млн. осіб, в тому числі 180 млн. міських робітників і службовців.
Страхуванням по безробіттю було охоплено в 2007 р. біля 116 млн. осіб, в тому числі 11,5 млн. робітників, а страхуванням в результаті виробничих травм – 122 млн. осіб, в тому числі майже 40 млн. робітників-мігрантів.
Страхуванням при народженні дитини було охоплено в 2007 р. біля 78 млн. осіб, хоча до сьогодні діє норма про допустимість народження однієї дитини в сім’ї. Тільки в провінції Сичуань, де в результаті руйнівного землетрусу в травні 2008 р. загинуло майже 63 тис. людей (з яких 45 % складали діти) було скасовано дію вказаної вище норми. Причому народити другу дитину дозволяється тільки тим сім’ям, де діти загинули під час землетрусу або ж були травмовані. Крім того, влада Китаю вирішила прилаштувати в родини п’ять з половиною тисяч дітей, які після ударів підземної стихії залишились сиротами. Подружжя, які всиновлять сироту, отримають матеріальну підтримку від держави і не будуть позбавлені права завести свою дитину.
Не дивлячись на вказані вище заходи, Китай характеризується значною різницею в доходах різних верств населення. Так, китайський вчений Ян Сюшен виділив п’ять верств населення у КНР. Вища верства – це вищі державні чиновники, керівники державних підприємств та банків, власники великих та середніх підприємств. Їх загальна чисельність складає приблизно 7 млн. осіб (1% від всіх службовців). Верхня середня верства – частина інтелігенції (близько 300 тис. осіб), керівники середніх підприємств (7 млн. осіб), вища верства власників середніх та дрібних підприємств (900 тис.), наймані працівники на підприємствах з іноземним капіталом (біля 800 тис.), службовці і робітники на підприємствах і в установах базових галузей (фінанси, страхування, телекомунікації, біля 20 млн. осіб). Разом – 29,3 млн., або 4,2 % від працюючого населення. Середня верства – професійні, технічні, наукові працівники, юристи, викладачі вузів та середніх шкіл, працівники культури та мистецтва, журналісти (разом – біля 30 млн.), службовці державних установ (приблизно 30 млн.), службовці недержавних підприємств нижчого рівня (30 млн.), власники середніх та дрібних підприємств та індивідуальні торговці і підприємці (біля 11 млн.). Загальна кількість середньої верстви складає біля 11,8 % від загальної кількості працюючих. Нижча середня верства – постійно зайняті селянською працею (330 млн.), робітничий клас (120 млн.), селяни, що працюють за наймом в місті та в селі (80 млн.). Загальна чисельність цієї верстви складає 480 млн. осіб (69% від усіх працюючих). Нижча верства – це найбідніші верстви міста і села. Їх загальна кількість – 100 млн. осіб (14 %).
Згідно коефіцієнту Джині індивідуальний доход китайських жителів міста в 1978 р., згідно розрахунків Всесвітнього банку, складав 0,18 і був одним з найнижчих у світі. З середини 80-х років ХХ століття відмінності в доходах стали швидко зростати й до 2000 р. коефіцієнт Джині досяг рівня 30,558. Згідно статистичних даних, за період 1978-2006 рр. доходи селянських сімей Китаю підвищилися в середньому з 133,6 юанів до 3587 юанів, сімей жителів міста – з 316 юанів до 11759 юанів. Разом з тим, в КНР зростає різниця в доходах між бідними і багатими. Насамперед це проявляється у збільшенні розриву у доходах міських і сільських жителів на користь міських жителів. Крім того, зростають регіональні відмінності у доходах між регіонами КНР (Сходом, Центром, Заходом). Так, доходи жителів Заходу КНР у порівнянні з доходами жителів Сходу відрізнялися у містах на 66,7% у 2005 р. У селі за цей же період – на 44,2%. Якщо взяти відмінності по провінціях і містах центрального підпорядкування, то найбільші доходи були у мешканців Шанхаю (20 тис. юанів), а найнижчі – в Синьцзяні ( 9 тис. юанів). Поступово зростає розрив і в доходах жителів міст. Децільний коефіцієнт в 2005 р. складав у містах 9,2 разу (доход найзаможніших 10% сімей складав у середньому 28773 юанів, а 10% найбідніших сімей – 3315 юанів).
Складною проблемою для Китаю є нестача кваліфікованого медичного персоналу та дорожнеча медичних послуг. На 10 тис. населення в КНР припадає 14 лікарів, що в кілька разів менше, ніж в США.
Зростаюча нерівність у доходах населення між різними провінціями Китаю, накладаючись на невирішене національне питання, інколи призводить до виступів національних меншин проти влади (Тібет, Синьцзян-Уйгурський автономний район в 2008-2009 роках). Завдяки пожертвуванням грошей місцевим населенням та бюджету місцевого уряду всім постраждалим в Синьцзян-Уйгурському районі під час інциденту 5 липня 2009 р .було виділено 420 тис. юанів на особу. Владі вдалося стабілізувати ситуацію в цьому районі, ввівши додаткові війська. Але треба враховувати той факт, що Синьцзян довгий час мав самостійність і тільки 1955 року було оголошено про створення Синьцзян-Уйгурського автономного району Китаю. Тому, за прогнозами експертів, ситуація в цьому регіоні ще довго буде неспокійною. Один з шляхів виходу з неї – прискорена індустріалізація Синьцзян-Уйгурського автономного району (і Тібету також), щоб зменшити нерівність в доходах жителів цього регіону у порівнянні з доходами жителів розвинутих регіонів КНР, де проживають переважно китайці.
Не дивлячись на існуючі проблеми, доходи більшості населення після 1979 р. постійно зростали (до середини 2008 р.), коли розпочалася світова фінансова криза.
Якщо раніше престижним вважалося мати так звані “чотири старі речі” (велосипед, годинник, вентилятор, радіоприймач), то тепер з’явилися так звані “чотири нові речі” (стереомагнітола, двокамерний холодильник, кольоровий телевізор, пральна машина). Останнім часом до них додалися легкові автомашини.
Згідно з розрахунками навіть в умовах кризи 2008 р. Китай зміг реалізувати 10,7 мільйона авто. Досі місцевий ринок не насичений і багато жителів Піднебесної мріють придбати транспортний засіб. До початку реформ у Китаї налічувалося 3 мільйони автомашин, а тепер їх стало 150 мільйонів, до того ж 113 мільйонів – в особистому користуванні. Важливо відзначити, що з 1990 по 2008 рік у КНР було прокладено 60,3 тисячі кілометрів сучасних швидкісних автострад. За довжиною швидкісних доріг країна вже вийшла на друге місце у світі, поступаючись тільки США, де кілометраж подібних трас наближається до 100 тисяч. До 2020 року Китай намітив узяти новий рубіж: 100 тисяч кілометрів.
Треба сказати, що у світі стабільно зростає попит на китайські автомобілі. Країна у випуску машин поступається тільки США та Японії, а за обсягом їхніх продажів – тільки Сполученим Штатам. Якщо в 2007 році Китай продав 8,4 мільйона авто, то в 2008-му – вже 10 мільйонів. Передбачалося, що попит у 2009 і 2010 рр. становитиме 11,8 і 13,8 мільйона відповідно. Китайські автомобілі як і раніше приваблюють іноземних покупців оптимальним поєднанням “ціна-якість”, що особливо актуально в нинішніх кризових умовах на тлі дорогих американських, японських і європейських моделей.
Крім того, у продажу автомобілів Китай може покладатися на внутрішній попит, що зростає високими темпами, тож йому не доведеться побоюватися мита, квот та інших бар’єрів у країнах-споживачах. Як свідчать статистичні дані, в першому кварталі 2009 року продаж автомашин у США знизився на 38 %, у Японії – на 30%, впало в депресію також і європейське автомобілебудування. А в Китаї геть інша ситуація: у січні-березні 2009 року обсяг продажів автомобілів наблизився до 2,68 мільйона одиниць, збільшившись на 3,88 %. Зокрема, в березні 2009 р. обсяг реалізації автомобілів на китайському ринку досяг рекордного рівня – 1,11 мільйона одиниць. За цим показником Китай вже обійшов США і лідирує у світі.
Експерти зазначають, що зростання китайського автомобільного ринку стимулюється постійним збільшенням доходів населення, висунутою Комуністичною партією і урядом КНР програмою із сприяння розвитку автомобілебудівної промисловості та динамічним розширенням автодорожнього будівництва в країні. Така само тенденція стабільного збільшення автомобільного ринку збережеться й у майбутньому.
Разом з тим, в КНР відчувається сильно виражені соціальні контрасти. Влаштуватися на роботу куди-небудь, навіть продавцем, в Китаї зараз важко – треба пройти через конкурс. Безробіття велике й серед інтелігенції. Середній заробіток селянина – 50 дол., продавець і касир в державному магазині отримують по 300 дол., професор університету – 2000 дол. У той же час в країні вже багато мільйонерів і мільярдерів.
На вулицях темнувато. Відчувається, що в Китаї нестача енергоресурсів. Це – одна із головних перешкод на шляху бурхливого економічного розвитку країни. У той час як Китай є другим в світі найбільшим споживачем енергії, її споживання на душу населення на 40 % менше середньосвітового рівня. Ефективність використання енергії КНР дорівнює 30 % рівня індустріальних країн, досягнутого 20 років тому. Так, для опалення 1 кв. м взимку в Пекіні потрібно 22,4 кг вугілля, а в Берліні, якщо перевести використане там паливо у вугільний еквівалент, – тільки 9 кг, хоча зима в Пекіні холодніша, ніж в Берліні. Будівельний бум, що охопив Китай, вимагає величезного витрачання енергії. Наприклад, в хмарочосах із скла, бетону і сталі цілий рік працюють кондиціонери, а вони споживають багато електроенергії. Китай будує щорічно житла всіх типів більше, ніж всі розвинуті країни, разом узяті. З усіх нових будинків тільки 10-15% відповідають встановленим нормам електроспоживання. Тому китайський уряд поставив завдання – зменшити енергоспоживання в КНР на 20 % протягом 2006-2010 рр.
Однією із глобальних проблем, що стоять перед Китаєм, залишається проблема збільшення виробництва продовольства. Досвід КНР показує, що і в роки отримання найвищих врожаїв в 1996-1999 рр., коли на душу населення припадало від 402 до 419 кг зерна, завдання переходу на більш різноманітне харчування, що включало в себе не тільки рис і бобові, але й рибу і м’ясо, не було вирішено навіть в містах. Прогнози китайських економістів показують, що до 2050 р. потреби Китаю в зерні становитимуть 710 млн. т (458 кг на людину в рік), у той час як виробництво зерна не перевищить 650 млн. т (419 кг на людину в рік). Навіть при такому помірному прогнозі зростання потреб у зернових китайські економісти дійшли висновку, що ці потреби за рахунок власних ресурсів Китай забезпечити не зможе, і рік за роком він буде перетворюватися у найбільшого в світі імпортера зерна, а агросфера, висловлюючись словами авторів одного із прогнозів, залишається найбільшою проблемою в китайській економіці.
9.2.Шляхи підвищення доходів домогосподарств у майбутньому
Кінцевою метою економічного розвитку КНР є підвищення рівня і якості життя населення країни, на чому наголосив новий лідер КНР Сі Цзіньпінь, обраний в 2012 р. Головою КНР та Компартії Китаю.
Для Китаю, де більшість населення пов’язана з фізичною працею і його освітній і інтелектуальний потенціал невисокі, стоять завдання розвитку системи освіти, підвищення науково-технічного потенціалу і його реалізація в процесі сучасного виробництва. Це вимагає суттєвого підвищення доходів домогосподарств, насамперед у сільській місцевості.
Певний імпульс економічному розвитку Китаю на найближчі роки дав ХУ11 з’їзд Комуністичної партії Китаю (КПК), що пройшов у жовтні 2007 р. З’їзд поставив ряд завдань, в тому числі щодо поступового збільшення частки доходів населення в розподілі національного доходу, підвищення частки винагороди за працю при початковому розподілі, зростання доходів низькооплачуваних категорій людей, подолання бідності, а також готувати умови для того, щоб ще більше людей одержували доходи від майна.
Серед заходів, накреслених китайським урядом для подолання кризи, важливе місце відведене зростанню доходів населення. Урядовий курс тут включає три основних напрями. Насамперед, він націлений на забезпечення прожиткового мінімуму. Згідно даних на жовтень 2008 р. мінімум, який складав в середньому 133 юаня (біля 20 доларів) в місяць на людину, забезпечувався для 22 739 тис. міського населення (10 877 сімей). На селі ця програма поширювалась на 38 787 тис. осіб ( 18 011 тис. сімей).
З 2008 до 2010 рр. середньорічне збільшення заробітної плати в промисловості склало 11,6 %.
Другий напрям – подальше підвищення рівня пенсійного забезпечення. Середня щомісячна пенсія для працівників підприємств, що охоплені страхуванням по старості, збільшилась з 321 юаня в 1995 р. до 963 юанів в 2007 р. В 2008 р. ця сума зросла ще на 100 юанів, а в 2010 р. вона повинна була перевищити 1200 юанів. Одночасно намічено індексувати її відповідно до зростання цін та змін банківської ставки за вкладами.
Третій напрям – матеріальна підтримка населення, що постраждало від стихійних лих, яка охоплює 39 млн. осіб. Розміри її встановлюються на місцях, виходячи з обставин. Так, населення, що постраждало в 2008 р. від землетрусу в Сичуані, отримало трьохмісячну допомогу, виходячи з розрахунку певної кількості зерна та 10 юанів на особу в день.
Ці заходи лише частково можуть компенсувати падіння доходів населення від скорочення трудової зайнятості в результаті кризи. Тому для збільшення внутрішнього попиту планується розробити додаткові заходи. Вони можуть включати в себе зміни у фіскальній політиці (суттєве підвищення мінімуму, з якого починають брати індивідуальний прибутковий податок), встановлення мінімальної ставки оплати праці, підвищення закупівельних цін та дотацій на сільськогосподарську продукцію, збільшення допомоги по безробіттю тощо.
В 2010 р. середній доход міської сім’ї в КНР склав 13, 4 тис. дол. США (25 % від відповідного показника в США).
В середньому рівень накопичень міської сім’ї в 2010 р. складав більше 30 % всього доходу, що значно більше, ніж в США. Китайці (у порівнянні з американцями) значно менше (в 2,5 рази) витрачають коштів на оренду житла чи іпотеку при придбанні будинку, більше на харчування (приблизно в 2 рази), на освіту дітей та охорону здоров’я (в три рази), на туризм та розваги (в 2 рази).
В 2012 р. середній заробіток в місяць в Китаї склав 3000 юанів. Поступово зменшується й державний контроль над народжуваністю. Сьогодні, якщо подружжя було єдиними дітьми, їм дозволено мати другу дитину. Разом з тим, таким правом користується тільки одна із трьох таких пар. На це впливають як економічні, так і соціальні причини. Внаслідок попередньої політики однієї дитини в сім’ї, всі хочуть дати цій дитині все найкраще, що вимагає великих витрат. А в 2012 р. в Китаї різко подорожчали дитяче харчування та підгузки. Крім того, в 2012 р. підскочила ціна на послуги няньок (до 6800 юанів на місяць). Послуги няньки дорогі тому, що батьки ставлять до них високі вимоги: вона повинна розмовляти англійською, мати права водія і, звісно, пройти спеціальне навчання з догляду за дитиною.
Крім того, якщо раніше для селян діти самі по собі були найбільшим щастям, то тепер й сільські пари керуються міськими стандартами: насамперед фінансовий добробут, а дитина – потім. Крім того, багато китаянок відкладають народження дітей на майбутнє, оскільки їх народження та виховання не дає можливість зробити стрімку кар’єру.
Для боротьби з подібними настроями в КНР зараз розгорнута компанія з дискредитації успішних жінок без дітей, старших 27-ми років, яких в офіційній пресі називають «непотрібними» жінками. Постанова уряду зобов’язує журналістів використовувати цей ганебний термін в статтях про жінок, які отримали гарну освіту та зайняли високі посади, але забули про сім’ю та дітей. Відповідно, це викликало обурення у мільйонів китайських жінок, які досягли успіхів в кар’єрі, але не мають сім’ї та дітей.
Середній клас зараз в Китаї нараховує майже 250 млн. осіб (18,2 % населення). В цю категорію входять домогосподарства, які щоденно витрачають від 10 до 100 дол. США ( за ПКС). Якщо такі темпи розвитку збережуться, то до 2020 р. чисельність середнього класу в КНР досягне 607 млн. осіб.
В 2010 р. Китай обігнав Японію за обсягом ВВП і став другою країною в світі за цим показником. Золотовалютні резерви КНР на кінець березня 2011 р. склали 3,04 трлн. дол. США. Разом з тим, дуже складною проблемою для Китаю є нестача мінеральних ресурсів та енергоресурсів, яка з кожним роком загострюється та може негативно позначитися на доходах домогосподарств в майбутньому. Тому, Китай активно інвестує свої кошти у видобуток природних ресурсів по всьому світу, насамперед в африканські країни. Новий лідер КНР Сі Цзіньпінь на початку 2013 р. від імені китайського уряду пообіцяв до 2015 р. знизити до нуля ставку ввізного мита на 97 % товарів із країн Африки, які підтримують дипломатичні відносини з КНР. А також він пообіцяв Африці ще 20 млрд. дол.. США кредитів на додачу до 15 млрд. дол. у вигляді вже вкладених у регіон прямих інвестицій. До цього можна додати й те, що Китай вже має з країнами Африки товарооборот на суму 200 млрд. дол. США, який за останні 10 років зріс вдесятеро.
9.3.Особливості оподаткування домогосподарств в КНР
В залежності від роду діяльності і суми доходу населення сплачує індивідуальний прибутковий податок (за китайською термінологією) у розмірі від 3 % до 10 %, а також прогресивний прибутковий податок: 20 % при доході менше 50 000 юанів за рік, до 40 % при доході більше 1 000 000 юанів за рік.
Прибутковий податок нараховується лише на суми доходу, що перевищують 1200 дол. на рік. Якщо врахувати, що ця сума втричі перевищує середню заробітну плату і на порядок вища від реальних доходів більшості селян та найманих робітників, то виявиться, що всього податки доводиться сплачувати не більше 5 відсоткам мільярдного населення країни.
1980-го року податкова адміністрація Китаю, збираючи зі своїх громадян суму, еквівалентну 19 тис. дол. на рік, явно пишалася своїми успіхами. А вже у 2001 році, зібравши понад 12 млрд. дол. податків, дійшла висновку, що, як мінімум, стільки ж “новим китайцям” вдалося приховати від пильного ока податкових поліцейських. Саме тому з серпня 2001 року було оголошено справжню війну тим багатим китайцям, які не хочуть сплачувати податки державі. У масштабах усієї країни було складено списки найуспішніших представників шоу-бізнесу, спортсменів, підприємців, юристів, бухгалтерів та іноземців. В результаті виявилося, що із 50-ти найбагатших людей Китаю з податковими службами розплатилося лише четверо. Тож вже влітку 2001 р. охоронці податкового порядку перейшли до “воєнних” дій: зірка китайського кіно, символ успіху нової китайської економіки Лю Сяонінь перед величезним зібранням журналістів була виведена з дому в наручниках саме за несплату податків.
Непряме оподаткування в Китаї представлене податком на додану вартість, ставка якого складає 17 %. Експортна продукція від ПДВ звільнена. Для товарів народного споживання першої необхідності, сільськогосподарської продукції, комунальних послуг застосовується знижена ставка ПДВ – 13 %.
Акцизами обкладаються алкогольні напої, тютюн, бензин, ювелірні вироби, косметика, легкові автомобілі.
До реформи 1994 р. основним джерелом державних доходів у КНР був податок з обороту, він забезпечував 70 % загальної суми податкових надходжень. Це було однією з особливостей податкової системи Китаю. В результаті реформи на його базі була створена система, до якої входять податок на додану вартість (ПДВ), акцизи та промисловий податок. За рахунок такої системи здійснюється регулювання виробничих процесів, оптової та роздрібної торгівлі. За допомогою ПДВ у виробництві та обігу товарів здійснюється загальне регулювання, а через акцизи – на незначну кількість споживчих товарів. Надання послуг, передача нематеріальних активів та реалізація нерухомості є об’єктом оподаткування промисловим податком.
Податок на здійснення підприємницької діяльності складає 3-5% від прибутку, отриманого в результаті цієї діяльності.
Оподатковується невиробнича сфера і різні види послуг, страхування, культурні, спортивні та розважальні заходи готелі та ресторани, орендна діяльність, туризм, продаж нерухомості, поштові послуги, фінансові операції.
Для розважальних закладів використовуються підвищені податкові ставки – від 5 до 20 %.
Податками обкладається нерухоме майно та його перехід від одного власника до іншого. У останньому випадку ставка податку може бути дуже високою – від 30 до 60 %.
1. Які основні доходи домогосподарств в Китаї?
2. Які основні видатки домогосподарств в Китаї ?
3. Які фінансові пільги мають домогосподарства без дітей або з однією дитиною в Китаї
4. Які страхові внески сплачують члени домогосподарств в Китаї ?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
