Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фінанси домогосподарств провідних країн світу: Навчальний посібник / М.І. Карлін, І.О. Цимбалюк – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 172 с.
РОЗДІЛ 13. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІНДОНЕЗІЇ
13.1. Загальні умови функціонування фінансів домогосподарств країни
Індонезія – нова індустріальна країна, для якої притаманні ознаки країни “третього світу”: низький прибуток на душу населення, перевага зайнятості у сільському господарстві та його низька віддача, неможливість прогодувати велику кількість населення (за кількістю населення Індонезія є четвертою в світі після КНР, Індії та США – більше 250 млн. осіб). Регулюванню чисельності населення сприяє впроваджене у країні планування сім’ї і зниження рівня народжуваності. У 1986 р. було розроблено план дій щодо зниження народжуваності та планування сім’ї, на який держава виділила значні кошти з бюджету.
У 2004 р. ВНП Індонезії становив 827 млрд. дол. (3500 дол. США на душу населення). Пріоритетною є експортоорієнтована модель розвитку, яка спрямована на розвиток трудомістких галузей.
Держава виділяє значні кошти на освіту. В Індонезії обов’язковою є шестирічна початкова освіта з 6 років. В країні діють державні і приватні ВНЗ. Загальна писемність населення країни становила 87 %.
Одна із застарілих хвороб, які дістались постсухартівським урядам, – протиріччя між центром і регіонами, між Явою і іншими, так званими зовнішніми островами. Тут небезпечно переплітаються економічні, расово-етнічні і релігійні відмінності. Вони мають переважно два головних джерела, а саме – несправедливий, з точки зору деяких регіонів, розподіл доходів від видобутку природних багатств і демографічна політика центрального уряду, яка проводилась протягом десятиліть. Масове переміщення населення з Яви і Мадури на інші острови призвело до змін расово-етнічного, а в ряді випадків конфесійного і культурного балансу на користь переселенців, які нерідко витісняли корінних жителів із традиційних сфер проживання і трудової діяльності. Звідси – конфлікти на етнічному і релігійному ґрунті, які призводили до кровопролиття на Молуккських островах, на Калімантані і Сулавесі, в Папуа. На о. Балі місцеві індуси протестують проти імміграції мусульман-яванців, а жителі провінції Ріоу вимагають для себе більшої частини доходів від нафтовидобутку.
В цілому, в регіонах відчуваються сталі антияванські настрої. Яву, населення якої становить майже 60 % жителів країни, звинувачують у присвоєнні доходів від природних багатств, в несправедливому розподіленні іноземних і внутрішніх інвестицій, яваноцентризмі в кадровій політиці і т.п. На думку експертів, ці звинувачення справедливі тільки частково. Ява за рівнем життя (за винятком багатої Джакарти, де й осідає левова частка інвестицій) в цілому мало відрізняється від більшості інших островів. Але Ява асоціюється з Джакартою в якості центра влади і де-факто несе відповідальність за помилки і зловживання влади, тим більше, що сімейний клан Сухарто активно захоплював найбільш доходні галузі економіки на зовнішніх островах і розподіляв всі доходи між своїми наближеними.
В ході реформ прийняті закони, які суттєво розширюють права і відповідальність регіонів. Введена виборність глав провінцій і областей, збільшена частка доходів, що залишаються у розпорядженні урядів регіонів. На них в значній мірі перекладено фінансування і здійснення проектів в сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення. Розширена економічна самостійність регіонів, включаючи вихід на загальнонаціональний і, при певних умовах, на зовнішній ринок.
Місцева еліта, отримавши більш широкий і менш контрольований доступ до ресурсів, часто використовує їх, не беручи до уваги не тільки загальнонаціональні, а й регіональні інтереси. До 85 % місцевих бюджетів йде на утримання бюрократичного апарата і депутатів законодавчих зборів. Одночасно відбулася децентралізація корупції. Має місце не завжди доцільний процес дроблення адміністративних одиниць у відповідності не з потребами регіонів, а з кастовими інтересами партійних еліт і місцевої бюрократії.
Є небезпека поглиблення нерівномірності темпів і якості розвитку між регіонами з різними природними і географічними ресурсами. Ця тенденція може стати руйнівною, нашаровуючись на етнічні, релігійні чи культурні відмінності. Для вирішення цієї застарілої проблеми навіть при найсприятливіших умовах потрібно буде багато часу.
В 2005 р. був покладений кінець багаторічній війні у провінції Ачех на півночі о. Суматра проти сепаратистів, які виступали за перетворення території в незалежну державу.
Другий фактор менш однозначний. Центральний уряд, надаючи Ачеху статус особливої автономії, пішов на поступки ортодоксальним мусульманам, дозволивши ввести обов’язкове виконання законів шаріату в повному об’ємі аж до застосування тілесних покарань за їх порушення.
Одна із найболючіших проблем індонезійського суспільства – становище китайської общини. Складаючи до 4 % населення і контролюючи до 70-80 % ділової активності в країні, етнічні китайці здавна є предметом визиску з боку влади, соціальної неприязні і расових забобонів більшості населення, що нерідко переходить в жорстокі погроми. Щоб поставити китайську общину під контроль воєнної і цивільної бюрократії, уряд до 1998 р. максимально обмежував прийом китайців на державну і військову службу, забороняв всі прояви етнічної самобутності китайців, включаючи використання ієрогліфів і проведення національних свят, і навіть змушував китайців змінювати власні ім’я на індонезійські.
Президент Хабібі відмінив фактично всі подібні обмеження, і це безперечно було необхідним кроком в загальному комплексі реформ.
В цілому, Індонезія, країна з найбільшим у світі мусульманським населенням, показала приклад того, що помірна релігійність не перешкоджає динамічному розвиткові економіки.
Темпи економічного розвитку країни в 2010 р. склали 6,1 %, в 2011 р. – 6,5 %, в 2012 р. – 6,9 %. За прогнозами експертів, до 2030 р. ВВП Індонезії може досягнути 9,3 трлн. доларів США і вона ввійде у першу п’ятірку країн світу. На початку 2013 р. Індонезія уклала угоду з концерном Airbus контракт на поставку 234 авіалайнерів на суму 18,4 млрд. євро, що говорить про могутній потенціал цієї країни.
13.2. Особливості оподаткування домогосподарств в Індонезії
В Індонезії існують різноманітні податки, що збираються на різних рівнях. Індонезійці сплачують тільки ті податки, які збираються автоматично (наприклад, утримуються працедавцем при виплаті заробітної плати), але й це відбувається не завжди, оскільки у ряді районів країни до сьогодні існує натуральне господарство.
Подружні пари можуть обирати спільне чи роздільне оподаткування своїх доходів.
Проблемою для країни є те, що тільки невелика частина громадян сплачує прибутковий податок з доходів громадян. Крім того, працівники податкових органів не завжди сумлінно виконують свою роботу, що дозволяє багатьом громадянам уникати сплати податків.
Компанії зобов’язані вираховувати із зарплати та перераховувати до бюджету прибутковий податок співробітників. Його ставки залежать від доходів працівників і складають відповідно 5 %, 15 %, 25 %, 30 %.
Податок на доходи фізичних осіб – нерезидентів складає 20 %. Якщо між Індонезією та іншою країною укладена угода про уникнення подвійного оподаткування, то нерезидент цієї країни платить податок за ставкою 10 %.
Податок на додану вартість складає в середньому 10 %. Не обкладаються ПДВ видобуті корисні копалини, предмети першої необхідності, вироблені продукти харчування та напої, валюта, золоті зливки, цінні папери, а також ряд послуг: медичні, фінансові, страхові, освітні, розважальні, послуги громадського транспорту, готелів. Предмети розкоші обкладаються податком у розмірі від 10 до 75 %. Ці товари оподатковуються тільки один раз при продажі виробником або при імпорті.
Дивіденди, відсотки та роялті, що виплачуються іноземним учасникам, підлягають оподаткуванню за єдиною ставкою в розмірі 20 %.
Придбання нерухомості обкладається податком у розмірі 5 % від ринкової вартості. Власники нерухомості обкладаються річним податком, який встановлюється місцевою владою. Нерухома власність включає землю та будівлі на ній (включаючи дороги, порти, трубопроводи, склади тощо).
Законодавство Індонезії є дуже складним щодо оподаткування нерухомості. Кожна провінція затверджує свою ставку цього податку.
Для розрахунку суми податку використовують середню вартість подібного об’єкту нерухомості, а не конкретну ринкову чи реєстраційну вартість.
Для об’єктів нерухомості, які не є земельними ділянками, ставка податку розраховується з тієї суми, яка потрібна на повне відновлення будинку у випадку його руйнування.
В сільськогосподарських районах країни податок на нерухомість нараховують, виходячи з вартості самої землі. В районах туристичного бізнесу при розрахунку ставки цього податку враховується й той об’єкт нерухомості, який знаходиться на даній ділянці землі.
Ті, хто придбаває нерухомість для здачі в оренду, зобов’язані також сплачувати відповідний податок.
До початку 2009-го року всі громадяни Індонезії, що виїжджали за кордон, були зобов’язані попередньо сплатити податок в розмірі близько 110 дол. США. З початку 2009-го року ця практика була змінена: зареєстровані платники податків були звільнені від подібного податку, а для всіх інших індонезійців ставка даного податку була збільшена в 2,5 рази. В результаті кількість індивідуальних платників податків зросла з 5,23 млн. в 2009 р. до 15,9 млн. в 2010 р. З 2011 р. вказаний податок було відмінено.
Під час кризи 2008-2009 рр. державою була проведена оптимізація податкової системи, яка передбачала значне скорочення, а у деяких випадках – звільнення від податків для підприємств соціальної сфери, що позитивно вплинуло на доходи домогосподарств. Суттєві пільги отримали організації, що реалізують соціально орієнтовані програми, а також підприємства 17-ти секторів, пов’язаних, в першу чергу, з виробництвом продуктів харчування, сільським господарством, гірничовидобувні підприємства, енергетика.
1.Які основні доходи домогосподарств в Індонезії ?
2.Які основні видатки домогосподарств в Індонезії ?
3.Чому існують значні відмінності в доходах домогосподарств в різних регіонах Індонезії ? Як це впливає на соціально-економічну ситуацію в країні?
4.Які особливості оподаткування нерухомості в Індонезії ви можете назвати?
5.Чи доцільно в Україні запровадити податок на громадян нашої країни, які виїжджають за кордон, але які не зареєстровані як платники прибуткового податку, як це було зроблено в Індонезії до 2011 р.?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
