Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фінанси домогосподарств провідних країн світу: Навчальний посібник / М.І. Карлін, І.О. Цимбалюк – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 172 с.
РОЗДІЛ 17. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ АРГЕНТИНИ
17.1. Загальні основи функціонування фінансів домогосподарств країни
Після Другої світової війни Аргентина входила в десятку найбагатших країн світу. Такому стану багато в чому сприяв міцний держсектор, який охоплював стратегічно важливі, ключові підприємства економіки, наявність впливового середнього класу, кваліфікованої робочої сили. Лідери створеної в 1947 р. Хустисіалістської партії успішно орієнтували країну жити по коштах, в результаті чого Аргентина не тільки не мала зовнішнього боргу, а й була здатна виділяти кредити сусіднім країнам.
Стан почав змінюватися з 1955 р., коли в країні відбувся державний переворот. Пішла череда періодів соціально-політичної нестабільності, включаючи воєнні режими. З початку 90-х років, будучи ще заможною країною, реагуючи на тиск зовнішніх і внутрішніх сил, Аргентина відкрито оголосила курс ринкової лібералізації. Але в 2001 р. країні було оголошено дефолт, що в значній мірі було пов’язано з надмірною прив’язкою економіки Аргентини до американського долара та виконанням умов МВФ.
Прокинулась, здавалося б переможена інфляція, з’явились маси збіднілих, голодних людей. Небачених масштабів досягло міське безробіття – 17,4 % (вище було тільки в Колумбії). Країна переживала обвальне падіння валового виробництва (10,8 % в 2002 р.), вона впала в стан неплатоспроможності. Фактично відбувся крах аргентинської моделі розвитку, орієнтованої в значній мірі на підтримку з боку зарубіжних інвесторів. Із “привабливого магніту” Аргентина перетворилась в країну масової втечі громадян за кордон. І тільки з 2003 року вдалося виправити ситуацію, покращити економічний стан.
За рівнем економічного розвитку країна посідає третє місце у Латинській Америці (після Бразилії і Мексики). Її ВНП у 2004 р. становив 483,5 млрд. дол., або 12 400 дол. на душу населення, і є найвищим серед країн Південної Америки. Більшу частку ВНП забезпечують сфера послуг (54%), промисловість (36%) і сільське господарство (10%).
За короткий термін в Аргентині сформувався потужний соєвий комплекс, який виробляє соєві боби, олію, муку, шроти. В 2003-2007 рр. цей комплекс задовольняв 95 % світового приросту попиту на соєву муку та 100 % – на соєву олію. В 2003-2007 рр. на частку Аргентини припадало 49 % експорту соєвої муки та 59 % соєвої олії.
В 2006 р. біля 20% населення було безробітним, але разом з тим багато з безробітних не хочуть працювати, оскільки отримують достатню соціальну допомогу і працюють в тіні. 50% населення в 2006 р. знаходилося на межі бідності або за нею, але багато не хоче працювати, живучи на соціальну допомогу. Якщо працівник отримує зарплату менше 800 песо (1 долар США – 3 песо), то він може претендувати на різні субсидії, які надаються насамперед членам профспілок. Середня зарплата в Аргентині в 2006 р. складала біля 350 дол. США.
Економічний бум після 2007 р. дозволив аргентинській владі направити значні фінансові ресурси на вирішення найбільш гострих і невідкладних соціальних проблем. В цьому смислі уряд Н. Кіршнера також продемонстрував безспірні успіхи, що не в останню чергу визначило успіх його дружини – спадкоємця на президентських виборах. Відзначимо найбільш суттєві позитивні зрушення в соціальній галузі.
В період з 2003 року в країні було створено більше 3 млн. робочих місць. (В цьому, зазначимо, якісна відмінність сьогоднішньої моделі економічного росту від ситуації 1990-х років, коли збільшення виробництва не приводило до підвищення зайнятості). В результаті відбулося відчутне скорочення безробіття: з 24,3% в 2002 р. до 8,5% в 2007 р. Дещо скоротилась (з 45% до 43%) кількість зайнятих в неформальному секторі. Це не так вже й мало, враховуючи загальне суттєве збільшення працюючих за наймом. Крім того, проявився важливий позитивний тренд. З другого кварталу 2002 року по 2007р. приблизно на 50% зросла реальна заробітна плата, мінімальний розмір якої в 2007 р. становив близько 310 доларів, а в ряді галузей досяг майже 600 доларів. Підкреслимо, що мова йде про мінімальну зарплату.
Важливі й інші показники. Так, кількість аргентинських громадян, що живуть за межею бідності, знизилась з 54,7% (2003 р.) до 31,4% (в 2006 р.) Проявилася тенденція збільшення частки заробітної плати по відношенню до ВВП: з 34,3% в 2003 р. до 41,3% в 2006 р. Відмічено й деяке скорочення розриву в доходах між “верхніми” і нижніми” 10% населення: 35 і 31 раз. В документі під назвою “Соціальний пакт”, розробленому експертами команди К.Фернандес де Кіршнер, який визначає основні напрямки її роботи, в якості пріоритетного ставиться завдання подальшого покращання умов життя основної частини населення. На заваді вирішенню цих програм стала світова фінансова криза, яка розпочалася в кінці 2008 року.
Таким чином, аргентинському правлячому режиму вдалось довести, що в руслі “лівого дрейфу” можливо забезпечити поєднання економічного росту і соціального прогресу. Дана обставина має принципове значення для оцінки перспектив нової модернізаційної моделі, яка заперечує принципи неоліберального фундаменталізму і яка ставить на перше місце захист національних інтересів Аргентини і ліквідацію найбільш серйозних суспільних диспропорцій.
В 2009 р. в Аргентині планувалося вкласти в інфраструктурні проекти 16 млрд. дол. США (15% від ВВП країни), щоб зменшити безробіття. В 2008 р. в ці проекти було вкладено наполовину менше коштів.
Негативно позначилась на доходах громадян повінь, яка сталася на початку квітня 2013 р. Від неї постраждало 350 тис. осіб, а 54 людини загинуло. Найбільше від негоди постраждали два найбільші міста – столиця країни Буенос-Айрес і Ла-Плата, де злива тривала кілька годин.
В перспективі ставка на виробництво сої може призвести до суттєвих економічних та екологічних проблем в країні, а це, в свою чергу, пов’язано з майбутніми проблемами в забезпеченні існуючого рівня доходів громадян.
Справа в тому, що в посівах сої стали різко переважати геномодифіковані сорти (ГМ-культури), вирощування яких вимагає використання специфічних гербіцидів, в тому числі такого шкідливого для екології, як глифосфат. Встановлено й негативний вплив дії глифосфату на здоров’я тварин та людини. Відповідно, багато країн світу, насамперед розвинуті країни Європи, обмежують використання ГМ-культур. Зростання імпорту сої починають обмежувати й все більше азіатських країн, в тому числі Китай. Якщо такого роду тенденції отримають подальший розвиток, то Аргентина навряд чи зможе розраховувати на свій соєвий агропромисловий комплекс як на новий перспективний напрям свого розвитку. На це вказують багато аргентинських та зарубіжних фахівців.
17.2.Особливості оподаткування домогосподарств в Аргентині
В країні існує високий рівень оподаткування доходів домогосподарств. У 2013 р. 47 % заробітної плати працівника сплачувалося у формі різних податків та зборів. З середньої зарплати в розмірі 4500 песо після їх сплати у працівника залишалося 2400 песо. Все це провокує виведення коштів за кордон або в тіньову економіку. За кордоном аргентинці тримають близько 120 млрд. дол.. своїх коштів, що дорівнює державному боргу країни.
Для боротьби з ухиленням від оподаткування влада Аргентини провела фінансову амністію, яка тривала з 01.03. 2009 р. до 31.08. 2009 р. Згідно її умов було дозволено легалізувати тіньові доходи через банки, сплативши податок в розмірі 8 %, або придбати державні облігації, сплативши податок в розмірі 3 %, або здійснити інвестиції в реальне виробництво, сплативши податок в розмірі 1 %. Уряд очікував отримати від фінансової амністії дохід в розмірі 1,12 млрд. дол.. США
Прибутковий податок зобов’язані сплачувати всі фізичні особи, які отримують доход. З цього доходу дозволено зробити встановлені законодавством вирахування. Ставка цього податку складає близько 20 %.
Податок на додану вартість сплачується за ставкою 21 %. Ним обкладається більшість товарів та послуг особистого споживання.
Акцизом обкладається тютюнова продукція, алкогольна продукція, пиво, безалкогольні напої, сиропи, предмети розкоші, дизельні автомобілі тощо.
Податок на особисте майно
Цим податком обкладаються фізичні особи та правонаступники майна, що проживають в Аргентині та володіють майном як в країні, так і за кордоном, а також фізичні особи та правонаступники майна, які проживають за кордоном, але володіють цим майном в Аргентині.
Майном, що знаходиться на території країни, визнається: нерухоме майно; іпотечне нерухоме майно; зареєстровані судна, літаки, автомобілі та рухоме майно; грошові кошти в готівці або вкладення грошових коштів; облігації, акції, будь-які цінні папери, що випущені державними чи приватними закладами; права на патенти, марки, інтелектуальну власність, авторські права на літературно-наукові твори, на твори мистецтва тощо.
Ставки податку, залежно від вартості майна, коливаються від 0,5 % до 1,25 %. Власники закордонного майна сплачують цей податок за ставкою 1,25 %.
17.3. Фінанси пенсійної системи в Аргентині
Гіперінфляція, неконтрольована ситуація в економіці наприкінці 80-х років ХХ ст. призвели до того, що держава була не в змозі виплачувати пенсії у передбачених законом розмірах. За роки гіперінфляції накопичився великий борг перед пенсіонерами (і тими, хто судився, і тими, хто ні) – 12 млрд. дол. Тому врешті-решт були прийняті два рішення: по-перше, визнати цей борг і реструктуризувати його на 10 років, до 2002 року, шляхом випуску спеціальних державних паперів з доходністю 4% річних, а по-друге, реформувати пенсійну систему. В ній хоча й містились хороші для старих людей норми, однак було багато привілейованих підсистем (для суддів, законодавців, державних функціонерів), зберігався невиправдано низький – такий же як і два десятиліття тому - вік виходу на пенсію, хоча тривалість життя на той час встигла збільшитися приблизно на 12 років. Навіть математичні розрахунки показували, що існуюча на початку 90-х років ХХ ст. пенсійна система нежиттєздатна. Настав час все змінити.
До честі тодішнього президента Карлоса Менема і його уряду в Аргентині пенсійній реформі сприяв цілий ряд досить успішних економічних трансформацій 1990-1993 років, і торкались вони не тільки валютної сфери. В цей час була кардинально реформована податкова система країни і посилений контроль за діяльністю податкових органів, розпочата широкомасштабна приватизація, реструктиризовано внутрішній і зовнішній борг, проведена інституціональна реформа, яка супроводжувалась скороченням кількості федеральних службовців, на новій основі врегульовані бюджетні стосунки з провінціями.
Урядом був підготовлений проект нового пенсійного закону, згідно з яким всі громадяни старші 40 років залишалися б у розподільчій системі, яка піддалася дуже жорстким змінам (що стосується пенсійного віку, принципів розрахунку пенсій). А всі, хто молодше 40 років, повинні були перейти у накопичувальну систему – повну копію чилійської. Для тих же громадян, які на момент реформи вже отримували пенсії за старим законом, все залишилося б по-старому – з ними хіба що розрахувалися б за борги попередніх років.
Плани круто змінились, коли проект потрапив до парламенту. Після багатомісячних дискусій, доробки в парламентських комісіях від концепції урядового законопроекту не залишилось каменя на камені. В результаті прийнятий у жовтні 1993 р. документ дав зелене світло втіленню в Аргентині не накопичувальної системи, на зразок чилійської, а змішаної, яка поєднувала елементи і розподілу, і накопичення.
В чому ж плюси того, що було втілено в 1994-му році на просторах від Буенос-Айреса до Вогняної Землі? Перший плюс, на думку аргентинських експертів, це право кожного громадянина на вибір. Працівник не приписується до розподільчої чи накопичувальної системи в залежності від свого віку, він вільний у своїх діях. Захоче – перейде у накопичувальну систему, де 11 відсотків щомісячної зарплати (а взагалі ж, за вирахуванням страховки по інвалідності і комісійних, – значно менше) йдуть на персональний рахунок, а 16 відсотків, які від тієї ж зарплати платить роботодавець, – у загальний фонд, для нинішніх пенсіонерів. Не захоче – залишиться в повністю державній розподільчій системі, куди йдуть всі 27 відсотків його внесків і тут же будуть витрачені на виплату нинішнім пенсіонерам. А його пенсію через той же загальний фонд профінансують наступні покоління працівників. Всередині самої накопичувальної системи також є кілька альтернатив: обирати можна між різними компаніями-адміністраторами пенсійних фондів (державними, приватними, змішаними), між різними формами виплати пенсій. Наявність вибору – це безсумнівний плюс, говорять аргентинці.
Станом на 31 січня 2000 р. пенсійні фонди акумулювали 17,26 млрд. дол., що складало 5,3 % аргентинського ВВП (для порівняння, на 1 січня 1998-го – 11,5 млрд.). В умовах Аргентини, яка дуже піддається різним фінансовим кризам, це – серйозний інвестиційний ресурс. Тим більше, що майже половину його (46%) вкладається в різні види державних цінних паперів. За прогнозами, якщо існуючі тенденції збережуться, то активи ПФ, згідно прогнозів спеціалістів, зростуть в 2010 і 2020 роках відповідно до 21 і 32% ВВП.
Як свідчить шестирічний досвід, аргентинські пенсійні прогнози, як правило, не збуваються. Багато чого із запланованого не збулось тому, що не всі громадяни взяли участь в системі індивідуального накопичення. У момент її запуску очікувалось, що неплатників буде 15%, а вийшло – що всі 50 %. Не виправдались прогнози по скороченню безробіття: розраховували максимум на 12 % від економічно активного населення, а в окремі роки ця цифра піднімалась до 18 %.
Не все збулось стосовно страхування життя і забезпечення по інвалідності. Розраховували, що відрахування на пенсії по втраті годувальника і по інвалідності будуть складати 0,5 % зарплати, а в результаті вийшли на 2%. Вдвічі нижчі утримувались в 2000 році і комісійні, які AFJP беруть за управління пенсійними рахунками. Чому таке відбувається? Тому що в країні в окремі періоди не вносять пенсійні внески більше 50% платників, а AFJP повинна управляти і їх пенсійними рахунками, природно, таким чином “караючи” тих, хто платить регулярно.
За деякими оцінками, 6,9 млн. працівників – майже половина економічно активного населення – або не роблять пенсійних внесків взагалі, або роблять їх нерегулярно, тим самим позбавляючи себе пристойного забезпечення в старості або повністю покладаються на милість держави.
Юристи, перекладачі, таксисти, футбольні судді і представники ще десятка професій, які ведуть свій бізнес самостійно, для участі в пенсійній системі повинні сплачувати по 27 % зарплати (за себе-працівника, і за себе-роботодавця). Віддати 27 % заробітку – сама по собі велика моральна травма, тим більше, що 16 % з цих коштів безслідно зникають в загальному фонді. Природно, у багатьох виникає запитання: а чому б не схитрувати і не заплатити поменше?
Хоча участь в пенсійній системі для більшості самозайнятих є обов’язковою, ця обов’язковість по-аргентинські насправді виявляється дуже умовною: внески сплачує тільки один із кожних чотирьох само зайнятих.
Уряд не кинув напризволяще три нинішніх мільйона пенсіонерів. Ті, як і раніше, отримують пенсії із розподільчої системи (мінімальну в 150-200 песо, в залежності від стажу, плюс надбавку за кожний рік участі у попередній системі із розрахунку 0,85 % місячного середнього заробітку, нарахованого за останні 10 років). Таку ж мінімальну пенсію і трохи більшу добавку за участь у попередній системі (середній місячний заробіток множиться на 1,5 і кількість років) отримує і поки незначна кількість пенсіонерів нової системи – на додачу до того, що накопичилося у них на індивідуальному рахунку. Тому що накопичилося поки дуже і дуже мало – в середньому 2,1 тис. дол. на одного учасника системи.
Не добившись успіхів на шляху створення потужної накопичувальної системи, автори реформи врешті-решт загубили розподільчу. Її дефіцит зріс з 5,4 млрд. дол. в 1994 р. до 9,9 млрд. дол. в 1998-му і 10,8 млрд. в 1999-му. 1999 рік був в цьому плані досить показовим: страхових внесків виявилось менше, ніж податкових надходжень (в Аргентині на фінансування пенсій йде частина ПДВ і податок на енергоносії), і лише трохи більше, ніж прямих дотацій на виплату пенсій з держбюджету (у тому числі за рахунок надходжень від приватизації).
Навіть за оптимістичними аргентинськими прогнозами, ситуація у найближчі десять років не покращиться. Бюджет, як і раніше, буде витрачати мільярди доларів щорічно на підтримку розподільчої системи.
Надто багато питань до реформи в політичних колах і в суспільстві в цілому, надто мізерні пенсії у старих пенсіонерів, надто вільно почуваються компанії-адміністратори пенсійних фондів, які встановили надвисокі, на думку багатьох, невиправдано високі комісійні за свої послуги (без урахування вартості страховки на випадок інвалідності – від 1,84 до 2,7 % зарплати, або 22-37% від суми, яка щомісячно надходить на персональний накопичувальний рахунок).
Повернення в минуле мало реальне, навіть якщо воно обставлено декораціями добровільності: переважна більшість громадян, які кілька років тому зробили вибір на користь приватного пенсійного забезпечення, не вірять і ніколи більше не повірять, що держава зможе професійно управляти їхніми пенсійними накопиченнями протягом 30 і більше років. Разом з тим, в кінці 2008 р. у зв’язку з фінансовою кризою уряд Аргентини прийняв рішення про націоналізацію недержавних пенсійних фондів.
1. Які основні доходи домогосподарств Аргентини?
2. Які основні видатки домогосподарств в Аргентині ?
3. Як Аргентина виходила з дефолту та як це вплинуло на фінанси домогосподарств?
4. Які страхові пенсійні внески сплачують члени домогосподарств в Аргентині ?
ЗМІСТ
На попередню
|
|
