Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фінанси домогосподарств провідних країн світу: Навчальний посібник / М.І. Карлін, І.О. Цимбалюк – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 172 с.

РОЗДІЛ 6. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІТАЛІЇ

6.1. Загальні основи функціонування фінансів домогосподарств країни

В 2004 р. вартість робочої сили в Італії в за рік склала 35005 дол. США (за паритетом купівельної спроможності). В той же час прибутковий податок та внески працівників і роботодавців на соціальне страхування склали 45,7 % вартості робочої сили, в тому числі: прибутковий податок – 14 %, внески на соціальне страхування працівника – 6,9 %, внески на соціальне страхування роботодавця – 24,9 %.

Узагальнений показник бідності в Італії (за класифікацією ОЄСР) вище, ніж в інших провідних країнах Західної Європи: в період 1990-94 років він складав – 14,2% проти 6,8% у Франції і 9,1% у ФРН. За 1983-93 роки італійський показник виріс на 3,9 процентних пункти. За офіційними даними, в 1999 році за порогом бідності знаходилося близько 11% сімей.

Відсутність надійних механізмів соціальної підтримки веде до обмеження рухливості ринку робочої сили, потреба в якій гостро відчувається в більшості галузей економіки країни.

Проблемою для Італії є значні відмінності у доходах громадян у різних регіонах країни. Високорозвинена промислова Північ гостро контрастує із депресивним, переважно сільськогосподарським Півднем, де все ще функціонують відсталі державні підприємства. Багато людей на Півночі переконані, що Південь просто відмовляється модернізуватися та позбавлятися організованих злочинних кланів, які контролюють село і сільську місцевість, і не хоче скористатися з досвіду нині трансформованих, колись бідних країн Європи. Тому частина населення Північної Італії виступає за утворення там незалежної держави Паданія. Уряд змушений реагувати на це, обмежуючи пільги. Так, на початку 90-х років ХХ ст., після операції „Чисті руки”, в Італії залишилося тільки дві категорії пільговиків – інваліди війни та парламентарії.

Самостійно протистояти “хрещеним батькам” неаполітанської мафії місцева поліція вже не в змозі. Збройні пограбування просто посеред білого дня стали звичною справою. Однією з причин сплеску злочинності називають високий рівень безробіття. У Неаполі він становить 25%, а серед людей віком 25-29 років – 53%, в той час, як загалом в Італії ця цифра складає лише 7%.

Негативно вплинуло на доходи населення в Італії, за висновками багатьох експертів, введення євро, оскільки це призвело до різкого зростання цін. Відповідно, біля 50 % населення Італії, які мали заощадження, повністю їх втратили, а 20 % перетворилося на бідняків. Тому в країні посилюються позиції тих, хто пропонує відмовитися від євро і повернутися до ліри в грошовому обороті. Особливо ці настрої посилилися під час та після кризи 2008-2009 рр. А в 2012 р. до парламенту Італії пройшла нова політична сила «5-ть зірок», яка виступає за повернення ліри.

6.2.Особливості оподаткування домогосподарств в Італії

Всі доходи приватних осіб в залежності від джерела їх виникнення поділяються на п’ять категорій, кожна з яких має свої особливості обчислення. Цими джерелами визначаються: а) земельна власність, нерухомість і будівлі; б) капітал; в) робота за наймом і вільні професії; г) підприємництво; д) інші джерела.

В 1994 р. мінімальна ставка прибуткового податку становила 10 %, а максимальна – 51 %. Розрахунок прибуткового податку з фізичних осіб (до введення євро) проводився за ставками, побудованими на принципі складної прогресії (див. табл. 6.1.):

Таблиця 6.1.

Ставки прибуткового податку

Сума податку зменшується на суму індивідуальних пільг, розмір яких залежить від складу сім’ї: чим більше сім’я, тим значніші пільги.

Спеціальні правила регулюють обкладання податками доходів, отриманих за кордоном. Податки, сплачені там, дають право на податкові пільги в Італії, розмір яких може бути різним по країнах.

Податок на додану вартість був введений в Італії з 1 січня 1973 р. в порядку реалізації рішень країн-членів ЄС. В теперішній час цей податок складає 67% в загальній сумі непрямих податків.

ПДВ стягується з покупців більшості товарів та послуг на кожній стадії їх виробництва.

Податок на додану вартість стягується за диференційованими ставками. Зараз їх чотири: знижені – 0 %, 4% і 10%, основна – 20%. Нульова ставка застосовується до експорту товарів і послуг. Пільгова ставка 4% застосовуються до предметів першої життєвої необхідності (хліб, молоко, газети, журнали). За основною ставкою 9% оподатковуються промислові вироби, в тому числі текстильні.

Продукти та спиртні напої, що продаються через ресторани, а також бензин та нафтопродукти оподатковуються за ставкою 19%.

Найвища ставка (38%) застосовується до предметів розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомашини).

Спеціальні акцизи мають друге за величиною фіскальне значення серед непрямих податків. Вони збереглись в Італії стосовно декількох видів товарів та послуг (електроенергія, цукор, алкогольні напої та інше). Найбільш значні надходження забезпечує акциз на нафту та нафтопродукти. Іншим доходним об’єктом є тютюнові вироби.

Особлива категорія непрямих податків – податки з ділових операцій представлених такими інструментами як гербовий, реєстраційний та концесійний податки.

Проведена С. Берлусконі податкова амністія на початку ХХІ ст. дала додатково в бюджет більше 30 млрд. євро. Ставка податку на амністовані капітали склала 10 %.

6.3. Особливості пенсійної реформи в Італії

За новими правилами до 2008 року чоловіка і жінки можуть йти на пенсію в будь-якому віці за наявності 40-річного періоду сплати внесків. Надалі встановлюється можливість виходу на пенсію з 57 років при п’ятирічній сплаті внесків, але за умови, що їх загальна сума дає право на пенсію, що перевищує принаймні на 20% нинішню соціальну. Після досягнення 65 років єдиною умовою для отримання пенсії є наявність п’ятирічного періоду сплати внесків. Після 65 років можна знов почати працювати за наймом, але за умови відмови від отримання пенсії.

Нова італійська система гнучко виводить з вживання пенсії за вислугу років, затвердивши диференційований порядок нарахування пенсій для різних груп працівників. Ті, у кого до кінця 1995 року було не менше 18 років сплачених внесків, можуть претендувати на пенсію за вислугу років при 35-річному стажі роботи. З 1996 року для них введений мінімальний вік – 52 роки для чоловіків і жінок, який до 2008 року поступово збільшиться до 57 років. Ті, у кого було менше 18 років сплачених внесків, повинні досягти 57-річного віку, щоб претендувати на пенсію за вислугу років. Працівники, у яких до кінця 1995 року було не менше 36 років сплати внесків, могли в 1996 йти на пенсію незалежно від віку, але в 2008-му році необхідний період сплати внесків збільшиться до 40 років. Ті ж, хто тільки почав працювати з 1996 року, повністю підпадають під нові правила, тобто для них встановлюється віковий ліміт виходу на пенсію в 57 років, а пенсія за вислугу років відміняється.

З введенням накопичувальної системи за базу розрахунків при нарахуванні пенсій береться не заробітна платня працівника на останньому відрізку його діяльності, а величина сплачених ним внесків за все трудове життя. Виділяються три вікові групи. Ті, у кого до кінця 1995 року було 18 років сплачених внесків, одержують пенсію, розраховану за колишньою методикою, але на подовженій базі (10 замість 5 останніх років роботи). Якщо трудовий стаж менше 18 років, пенсія розраховується за змішаною системою: по внесках до кінця 1995 року - на колишній основі, а далі - по новій. Цій групі дається, проте, право зажадати розрахувати всю пенсію по новій методиці, починаючи з 2000 року. Тим, хто тільки почав працювати з 1996, пенсія розраховується повністю по новій системі.

Щомісячні внески до пенсійного фонду зараховуються на особовий рахунок працівника. Сплачені внески щорічно перераховуються відповідно до 5-річного змінного показника зростання ВВП. У момент виходу на пенсію її розмір розраховується шляхом множення суми внесків на особливий коефіцієнт, який варіюється залежно від віку працівника, забезпечуючи вищу пенсію тим, хто припиняє трудитися ближче до 65 років. Коефіцієнт перерахунку підлягає коректуванню кожні 10 років залежно від стану пенсійної системи. В даний час він варіюється від 4,72 (при виході на пенсію в 57 років) до 6,1 (при виході на пенсію в 65 років). Система розрахунку, таким чином, стимулює подовження періоду активної виробничої діяльності працівника.

З іншого боку, вона дозволяє розраховувати на певне збільшення ресурсної бази пенсійної системи. Починаючи з 1996 року збільшилися надходження до пенсійного фонду за рахунок соціальних відрахувань підприємств від фонду заробітної плати (внески найнятих робітників залишилися на колишньому рівні). За 1996-2005 роки нова система повинна забезпечити економію бюджетних витрат у розмірі близько 56 млрд. євро.

Узгоджений сторонами варіант пенсійної реформи містив взаємні поступки, завдяки яким уряд забезпечив бажаний поворот у бік модернізації системи і економії соціальних витрат. За новими правилами працівник у віці 65 років при 40-річному страховому стажі одержує як пенсію 83,6% своєї колишньої заробітної плати в тому випадку, якщо загальне зростання зарплат в країні випереджатиме зростання ВВП, і 90,9% – якщо динаміка зарплат співпадатиме з динамікою ВВП. Працівник того ж віку при 35-річному страховому стажі одержить пенсію відповідно у розмірі 75,2% або 80,7% зарплати. Проте така пенсія гарантована далеко не кожному працівнику в умовах сьогоднішнього італійського ринку праці. Фактичне співвідношення середньої пенсії через старість і середньої заробітної платні складало в 1995 році 32,8% (13,9 млн. лір від 42,4 млн. лір). Співвідношення ж середньої величини всіх видів пенсійних виплат і середньої заробітної плати було ще скромнішим – 26,9%.

Нове законодавство створило рамкову основу і для діяльності добровільних пенсійних фондів, доступних всім категоріям працівників. За офіційною оцінкою, в перспективі додатковим пенсійним забезпеченням буде охоплено до 2/3 загального числа зайнятих. Розробку підзаконних актів передбачається проводити в рамках колективних угод.

Пенсійні фонди намічено створювати на рівні галузей, компаній, кооперативів або груп самозайнятих. На чолі їх стоятимуть наглядові ради, а управління здійснюватиметься зовнішніми агентами (банками, страховими компаніями і т. п.) на контрактній основі. Розміри внесків до цих фондів визначатимуться колективними договорами. В даний час працедавці і працівники відраховують по 2% заробітної платні з кожної сторони; ще 2% з боку працівників і 7% із сторони працедавців повинні відкладатися на фінансування вихідної допомоги.

За даними на кінець 1999 року, в Італії нараховувалося більше 30 зареєстрованих закритих фондів з кількістю учасників понад 700 тис. людей і сумарним капіталом, що перевищував 1 трлн. лір. Було також 88 зареєстрованих фондів із загальним числом учасників 140 тис. людей.

Реформа Л. Діні не була останнім актом пенсійних перетворень в Італії. Дискусія громадськості і пошуки рішення виниклих проблем продовжуються. Великий інтерес викликали рекомендації відносно пенсійної реформи, вироблені парламентською „комісією Онофрі” (за ім’ям її керівника), яка різносторонньо вивчила весь комплекс проблем соціальних витрат і представила на початку 1997 року свою доповідь уряду країни.

Згідно з цими рекомендаціям ресурси бюджету соціального забезпечення необхідно істотно перемістити з пенсійної сфери, по-перше, в сферу активної політики на ринку праці, адресованої всім категоріям трудящих, і, по-друге, в сферу цільових (адресних) виплат іншим категоріям непрацездатного населення, крім пенсіонерів. Важливо також чітко розвести витрати на соціальне страхування, що фінансуються з пенсійних внесків, і витрати на соціальну підтримку, що фінансуються з податкових надходжень; це необхідно, щоб уникнути неправомірного перетікання коштів на покриття дефіциту пенсійної системи. Слід, крім того, ліквідувати очевидні недоречності соціального забезпечення (за оцінкою експертів МВФ більше 80% ресурсів пенсійної системи йшло на підтримку сімей, чий рівень доходу більш ніж удвічі перевищував офіційно встановлений поріг бідності). Наведення дисципліни у вказаних витратах, за оцінками, вивільнило б кошти, еквівалентні 0,4-0,5% ВВП, достатні для фінансування нових соціальних програм.

Нова система соціального забезпечення, отже, могла б бути організована на основі „моделі 2/3”: з одного боку, здійснювалася б виплата субсидій для непрацездатних, повністю компенсуючи розрив між ресурсами сім’ї і офіційно встановленим порогом бідності, а з іншого – виявлялася б додаткова (допоміжна) підтримка молоді, що активно шукає роботу (і що в даному випадку лише частково покриває цей розрив, щоб зберегти у одержувача стимул до працевлаштування). Італія вступила на шлях створення напівдержавної пенсійної системи. Дотепер законодавство майже не зачіпало інтересів тих. хто вже знаходиться на пенсії, і скрупульозно враховувало вимоги тих, що працюють. Перехід до нової системи розрахований на десятиліття, а бажаний результат може бути одержаний не раніше, ніж у 2050-му році.

Запитання для самоперевірки

1.Які основні доходи домогосподарств в Італії ?

2.Які основні видатки домогосподарств в Італії ?

3.Які податкові пільги мають домогосподарства в Італії?

4.Які страхові внески сплачують члени домогосподарств в Італії ?

Додати в закладки

  
Переклад Translate