Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
Варнак
Тиняючи на чужині
Понад Елеком, стрів я діда
Вельми старого. Наш земляк
І недомучений варнак
Старий той був. Та у неділю
Якось у полі ми зострілись
Та й забалакались. Старий
Згадав свою Волинь святую
І волю-долю молодую,
Свою бувальщину. І ми
В траві за валом посідали,
І розмовляли, сповідались
Один другому. «Довгий вік! –
Старий промовив. – Все од бога!
Од бога все! А сам нічого
Дурний не вдіє чоловік!
Я сам, як бачиш, марне, всує,
Я сам занівечив свій вік.
І ні на кого не жалкую,
І ні у кого не прошу я,
Нічого не прошу. Отак,
Мій сину, друже мій єдиний,
Так і загину на чужині
В неволі.» І старий варнак
Заплакав нишком. Сивий брате!
Поки живе надія в хаті,
Нехай живе, не виганяй,
Нехай пустку нетоплену
Іноді нагріє.
І потечуть з очей старих
Сльози молодії,
І умитеє сльозами
Серце одпочине
І полине із чужини
На свою країну.
«Багато дечого не стало,
Сказав старий. – Води чимало.
Із Ікви в [море] утекло…
Над Іквою було село,
У тім селі на безталання
Та на погибель виріс я, –
Лихая доленька моя!..
У нашої старої пані
Малії паничі були;
Таки однолітки зо мною.
Вона й бере мене в покої
Синкам на виграшку. Росли,
Росли панята, виростали,
Як ті щенята. Покусали
Не одного мене малі.
Отож і вчити почали
Письму панят. На безголов'я
І я учуся. Слізьми! Кров'ю!
Письмо те полилося… Нас!
Дешевших панської собаки,
Письму учить?!
Молитись богу
Та за ралом спотикатись,
А більш нічого
Не повинен знать невольник.
Така його доля.
Отож і вивчився я, виріс,
Прошу собі волі –
Не дає. І в москалі,
Проклята, не голить.
Що тут на світі робити?
Пішов я до рала…
А паничів у гвардію
Поопреліляла…
Година тяжкая настала!
Настали тяжкії літа!
Отож працюю я за ралом.
Я був убогий сирота,
А у сусіда виростала
У наймах дівчина. І я…
О доле! Доленько моя!
О боже мій! О мій єдиний!
Воно тойді було дитина,
Воно… Не нам твої діла
Судить, о боже наш великий!
Отож вона мені на лихо
Та на погибель підросла.
Не довелось і надивитись,
А я вже думав одружитись,
І веселитися, і жить,
Людей і господа хвалить…
А довелося…
Накупили
І краму, й пива наварили,
Не довелося тілько пить.
Старої пані бахур сивий
Окрав той крам. Розлив те пиво,
Пустив покриткою… Дарма,
Минуло, годі… Недоладу
Тепер і згадувать. Нема,
Нема, минулося, пропало…
Покинув ниву я і рало,
Покинув хату і город,
Усе покинув. Чорт нарадив.
Пішов я в писарі в громаду.
То сяк, то так минає год.
Пишу собі, з людьми братаюсь
Та добрих хлопців добираю.
Минув і другий. Паничі
На третє літо поз'їзжались,
Уже засватані. Жили
В дворі, гуляли, в карти грали,
Свого весілля дожидали
Та молодих дівчат в селі,
Мов бугаї, перебирали.
Звичайне, паничі. Ждемо,
І ми ждемо того весілля.
Отож у клечальну неділю
Їх і повінчано обох,
Таки в домашньому костьолі.
Вони ляхи були. Ніколи
Нічого кращого сам бог
На бачив на землі великій,
Як молодії ті були…
Заграла весело музика…
Їх із костьола повели
В возобновленії покої.
А ми й зостріли їх і всіх –
Княжат, панят і молодих –
Всіх перерізали. Рудою
Весілля вмилося. Не втік
Ніже єдиний католик,
Всі полягли, мов поросята
В багні смердючому. А ми,
Упоравшись, пішли шукати
Нової хати, і найшли
Зелену хату і кімнату
У гаї темному. В лугах,
В степах широких, в байраках
Крутих, глибоких. Всюди хата,
Було де в хаті погуляти
І одпочити де було.
Мене господарем обрали.
Сем'я моя щодень росла
І вже до сотні доростала.
Мов поросяча, кров лилась.
Я різав все, що паном звалось,
Без милосердія і зла,
А різав так. І сам не знаю,
Чого хотілося мені?
Ходив три года я з ножами,
Неначе п'яний той різник.
До сльоз, до крові, до пожару
До всього, всього я привик.
Було, мов жабу ту, на списі
Спряжеш дитину на огні
Або панянку білолицю
Розіпнеш голу на коні
Та й пустиш в степ.
Всього, всього тойді бувало,
І все докучило мені…
Одурів я, тяжко стало
У вертепах жити.
Думав сам себе зарізать,
Щоб не нудить світом.
І зарізав би, та диво,
Диво дивне сталось
Надо мною недолюдом…
Вже на світ займалось,
Вийшов я з ножем в халяві
З Броварського лісу,
Щоб зарізаться. Дивлюся,
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий.
Святим дивом сяють
Храми божі, ніби з самим
Богом розмовляють,
Дивлюся я, а сам млію.
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі…
О боже мій милий!
Який дивний ти. Я плакав,
До полудня плакав.
Та так мені любо стало:
І малого знаку
Нудьги тії не осталось,
Мов переродився…
Подивився кругом себе
І, перехрестившись,
Пішов собі тихо в Київ
Святим помолитись,
Та суда, суда людського
У людей просити».
[Перша половина 1848,
Орська кріпость]
Книга: Тарас ШЕВЧЕНКО / “КОБЗАР”
ЗМІСТ
1. | Тарас ШЕВЧЕНКО / “КОБЗАР”
|
|
2. | Причинна
|
|
3. | Думка
|
|
4. | Думка
|
|
5. | Думка
|
|
6. | Думка
|
|
7. | На вічну пам'ять
|
|
8. | Катерина
|
|
9. | Тарасова ніч
|
|
10. | Думи мої, думи мої,
|
|
11. | Перебендя
|
|
12. | Тополя
|
|
13. | До Основ'яненка
|
|
14. | Іван Підкова
|
|
15. | Н. Маркевичу
|
|
16. | На незабудь Штернбергові
|
|
17. | Гайдамаки
|
|
18. | Інтродукція
|
|
19. | Галайда
|
|
20. | Конфедерати
|
|
21. | Титар
|
|
22. | Свято в Чигирині
|
|
23. | Треті півні
|
|
24. | Червоний бенкет
|
|
25. | Гупалівщина
|
|
26. | Бенкет у Лисянці
|
|
27. | Лебедин
|
|
28. | Ґонта в Умані
|
|
29. | Епілог
|
|
30. | Передмова
|
|
31. | Панове субскрибенти!
|
|
32. | ***
|
|
33. | Мар'яна-черниця
|
|
34. | Утоплена
|
|
35. | Песня караульного у тюрьмы
|
|
36. | Слепая
|
|
37. | Гамалія
|
|
38. | Тризна
|
|
39. | *,
|
|
40. | * Как цветок, процвевший на их болоте.
|
|
41. | Розрита могила
|
|
42. | ***
|
|
43. | Сова
|
|
44. | Дівичії ночі
|
|
45. | Сон
|
|
46. | ***
|
|
47. | ***
|
|
48. | ***
|
|
49. | Гоголю
|
|
50. | ***
|
|
51. | Не женися на багатій,
|
|
52. | Єретик
|
|
53. | Невольник
|
|
54. | Великий льох
|
|
55. | Стоїть в селі Суботові
|
|
56. | Наймичка
|
|
57. | Кавказ
|
|
58. | І мертвим, і живим,
|
|
59. | Німець скаже: «Ви слав'яне».
|
|
60. | Холодний яр
|
|
61. | Псалми Давидові 1
|
|
62. | 12
|
|
63. | 43
|
|
64. | 52
|
|
65. | 53
|
|
66. | 81
|
|
67. | 93
|
|
68. | 132
|
|
69. | 136
|
|
70. | 149
|
|
71. | Маленькій Мар'яні
|
|
72. | ***
|
|
73. | Три літа
|
|
74. | Заповіт
|
|
75. | Лілея
|
|
76. | Русалка
|
|
77. | Відьма
|
|
78. | Згадайте, братія моя…
|
|
79. | Ой одна я, одна,
|
|
80. | За байраком байрак,
|
|
81. | Мені однаково, чи буду
|
|
82. | “Не кидай матері!” – казали,
|
|
83. | “Чого ти ходиш на могилу? –
|
|
84. | Ой три шляхи широкії
|
|
85. | Веселе сонечко ховалось
|
|
86. | Садок вишневий коло хати,
|
|
87. | Рано-вранці новобранці
|
|
88. | В неволі тяжко, хоча й волі,
|
|
89. | Понад полем іде,
|
|
90. | Чи ми ще зійдемося знову
|
|
91. | ***
|
|
92. | ***
|
|
93. | Княжна
|
|
94. | N. N.
|
|
95. | N. N.
|
|
96. | ***
|
|
97. | Сон
|
|
98. | Іржавець
|
|
99. | N. N.
|
|
100. | Полякам
|
|
101. | Чернець
|
|
102. | ***
|
|
103. | ***
|
|
104. | ***
|
|
105. | Хустина
|
|
106. | А. О. Козачковському
|
|
107. | Москалева криниця
|
|
108. | ***
|
|
109. | А нумо знову віршувать.
|
|
110. | Варнак
|
|
111. | ***
|
|
112. | ***
|
|
113. | Та не дай, господи, нікому,
|
|
114. | Царі
|
|
115. | Добро, у кого є господа,
|
|
116. | Титарівна
|
|
117. | ***
|
|
118. | Мов за подушне, оступили
|
|
119. | П. С.
|
|
120. | Г. 3.
|
|
121. | Якби зустрілися ми знову,
|
|
122. | Марина
|
|
123. | Пророк
|
|
124. | Сичі
|
|
125. | ***
|
|
126. | І небо невмите, і заспані хвилі;
|
|
127. | І виріс я на чужині,
|
|
128. | Не для людей, тієї слави,
|
|
129. | Коло гаю к чистім полі,
|
|
130. | ***
|
|
131. | І багата я,
|
|
132. | Полюбилася я,
|
|
133. | Породила мене мати
|
|
134. | Ой я свого чоловіка
|
|
135. | Ой виострю товариша,
|
|
136. | По улиці вітер віє
|
|
137. | Ой сяду я під хатою,
|
|
138. | Закувала зозуленька
|
|
139. | Швачка
|
|
140. | Он не п'ються пива-меди,
|
|
141. | На улиці невесело,
|
|
142. | У тієї Катерини
|
|
143. | ***
|
|
144. | Ой пішла я у яр за водою,
|
|
145. | Не так тії вороги,
|
|
146. | Ой люлі, люлі, моя дитино,
|
|
147. | «Он чого ти почорніло,
|
|
148. | Туман, туман долиною,
|
|
149. | У неділеньку у святую
|
|
150. | У перетику ходила
|
|
151. | У неділеньку та ранесенько,
|
|
152. | Не тополю високую
|
|
153. | Утоптала стежечку
|
|
154. | І широкую долину,
|
|
155. | На вгороді коло броду
|
|
156. | Якби мені, мамо, намисто,
|
|
157. | «Не хочу я женитися,
|
|
158. | Чума
|
|
159. | І знов мені не привезла
|
|
160. | В неволі, в самоті немає,
|
|
161. | «Ой умер старий батько
|
|
162. | Не вернувся із походу
|
|
163. | У Вільні, городі преславнім,
|
|
164. | Заступила чорна хмара
|
|
165. | Не додому вночі йдучи
|
|
166. | Неначе степом чумаки
|
|
167. | Сотник
|
|
168. | За сонцем хмаронька пливе,
|
|
169. | Як маю я журитися,
|
|
170. | Нащо мені женитися?
|
|
171. | Ой крикнули сірії гуси
|
|
172. | «Якби тобі довелося
|
|
173. | Заросли шляхи тернами
|
|
174. | Зацвіла в долині
|
|
175. | У нашім раї на землі
|
|
176. | На Великдень, на соломі
|
|
177. | Було, роблю що, чи гуляю,
|
|
178. | Буває, іноді старий
|
|
179. | Хіба самому написать
|
|
180. | Дурні та гордії ми люди
|
|
181. | І золотої й дорогої
|
|
182. | Ми вкупочці колись росли ,
|
|
183. | Готово! Парус розпустили,
|
|
184. | Ми восени таки похожі
|
|
185. | Лічу в неволі дні і ночі,
|
|
186. | Лічу в неволі дні і ночі,
|
|
187. | Ми заспівали, розійшлись,
|
|
188. | Не молилася за мене,
|
|
189. | Петрусь
|
|
190. | Мені здається, я не знаю,
|
|
191. | Якби ви пішли, паничі, **
|
|
192. | ** Якби ви знали, паничі, ("Кобзар", Київ, видавничий центр "Просвіта") *** Буває, в неволі іноді згадаю
|
|
193. | * Далі в автографі закреслено півтора рядка, прочитати неможливо. *** І станом гнучим, і красою
|
|
194. | Огні горять, музика грає,
|
|
195. | Чи то недоля та неволя,
|
|
196. | На батька бісового я трачу
|
|
197. | І досі сниться: під горою,
|
|
198. | Мій боже милий, знову лихо!..
|
|
199. | Неофіти
|
|
200. | Юродивий
|
|
201. | * Ці рядки закреслені автором в рукописі. Доля
|
|
202. | Муза
|
|
203. | Слава
|
|
204. | Сон
|
|
205. | Я не нездужаю, нівроку,
|
|
206. | Подражаніє 11 псалму
|
|
207. | Марку Вовчку
|
|
208. | Ісаія Глава 35
|
|
209. | N. N.
|
|
210. | ***
|
|
211. | Ой маю, маю я оченята...
|
|
212. | Сестрі
|
|
213. | Колись дурною головою
|
|
214. | Во Іудеї во дні они,
|
|
215. | Марія
|
|
216. | Подражаніє Едуарду Сові
|
|
217. | Подражаніє Ієзекіїлю
|
|
218. | Осії глава XIV
|
|
219. | ***
|
|
220. | Ой діброво — темний гаю!
|
|
221. | Подражаніє сербському
|
|
222. | Молитва
|
|
223. | Колись-то ще, во время оно,
|
|
224. | Тим неситим очам,
|
|
225. | Плач Ярославни
|
|
226. | ***
|
|
227. | ***
|
|
228. | Гімн черничий
|
|
229. | Над Дніпровою сагою
|
|
230. | ***
|
|
231. | ***
|
|
232. | Ликері
|
|
233. | Барвінок цвів і зеленів,
|
|
234. | ***
|
|
235. | Л.
|
|
236. | ***
|
|
237. | Саул
|
|
238. | ***
|
|
239. | Титарівна
|
|
240. | ***
|
|
241. | І тут, і всюди — скрізь погано.
|
|
242. | О люди! люди небораки!
|
|
243. | ***
|
|
244. | *** І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? 5 ноября [1860, С.-Петербург] *** Тече вода з-під явора
|
|
245. | Якось-то йдучи уночі
|
|
246. | Бували войни й військовії свари:
|
|
247. | Н.Т
|
|
248. | Зійшлись, побрались, поєднались,
|
|
249. | Кума моя і я
|
|
250. | Чи не покинуть нам, небого,
|
|
251. | За що ми любимо Богдана? За те, що москалі його забули, У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана. 1845-1846 * * * Якби-то ти, Богдане п'яний,
|
|
252. | Москалева криниця
|
|
253. | Тарасова ніч
|
|
254. | Гамалія
|
|
255. | Лічу в неволі дні і ночі
|
|
256. | ***
|
|
257. | Не журюсь я, а не спиться
|
|
258. | Вип’єш перву – стрепенешся,
|
|
На попередню