Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАНІВ СИН
Бвана стояв, доки вони зникли з очей. Меріем жодного разу не озирнулася. Вона їхала похнюплена і зсутулена. Бвана зітхнув. Він любив цю маленьку арабську дівчинку, як рідну доньку. Бейнс спокутував свою провину, і схоже було, що, попри всі обставини, він гідний руки Меріем. Бвана повільно підійшов до ближчого дерева. Потім схопився за нижню гілку і з котячою спритністю виліз на дерево. Так він дістався верховіття й почав роздягатися. З дорожньої торби дістав довгий клапоть замші, скручнуе кільцями мотузку й довгий гострий ніж. Замшу обмотав довкола поперека, аркан перекинув через плече, а ножа заткнув за пояс.
Він випростався, підвів голову, випнув груди, й на його вустах майнула усмішка. Ніздрі його напружилися - він відчув дух джунглів. Сірі очі заблищали. Він стрибнув на нижню гілку й пішов поміж деревами на південний схід, якомога далі від річки. Ішов він швидко, зупиняючись, лише щоб видати пронизливий поклик і прислухатись.
Минуло кілька годин мандрівки, коли глибоко в джунглях, трохи ліворуч, на його поклик відповів великий мавпич. Чоловік здригнувся і схвильовано поглянув у той бік, звідки долинув звук, потім знову видав свій поклик і рушив у напрямку почутої відповіді.
Корак, остаточно усвідомивши, що, лишаючись на місці, чекаючи допомоги невідомо звідки, він просто загине, звернувся до Тантора чудернацькою мовою диких звірів. Він наказав слонові знову підняти його і нести на північний схід. Свого часу Корак бачив там і білих, і чорношкірих. Якщо надибають чорношкірого, то він накаже Танторові схопити його, а потім звелить бранцеві відв’язати себе від стовпа. В кожному разі, це краще, ніж чекати смерті, лежачи отак у джунглях. Тантор ніс його лісом, і Корак намагався вигуками привернути увагу когось із Акутових одноплемінців, які часто блукали в цих краях. Можливо, Акутові вдасться звільнити його від мотузів, - адже трапилося таке кілька років тому, коли Корака зв’язав росіянин. Акут врешті почув його поклик на півдні і помчав на допомогу. Та був іще один, хто чув це.
Після того як Бвана відіслав свій загін додому, Меріем якийсь час їхала похнюплена. Хто знає, які думки тривожили її чутливу душу? Аж ось дівчина зважилася. Удаючись до провідника, що їхав поряд, вона сказала:
- Я повертаюся до Бвани.
Чорношкірий похитав головою.
- Ні! - категорично заперечив він. - Бвана сказав, щоб я відвіз вас додому, отже, я маю відвести вас додому!
- Ви відмовляєтеся мене відпустити! - сказала дівчина.
Чорношкірий кивнув головою і трохи відстав, щоб краще пильнувати її. Меріем злегка усміхнулася. Її кінь саме проходив під низько навислим гіллям, і в якусь мить чорношкірий зрозумів, що він уже стежить за порожнім сідлом. Він погнав коня до дерева, серед гілля якого вона щезла. Але за дівчиною тільки смуга лягла: Він гукав, але все марно, лише звідкись праворуч, здалеку, почувся притишений сміх. Він послав людей у джунглі на пошуки; але вони повернулися ні з чим. Довелося їхати додому без неї, тому що Бейнса дедалі тяжче лихоманило.
Меріем посувалася туди, де, найпевніше, можна було зустріти Тантора, - глибоко в джунглях, на південь від шейхового селища є місцина, де часто збираються слони. Вона рухалася швидко і нечутно. Єдина думка опанувала її - відшукати Корака і повернутися разом із ним. Вона мусить це зробити. Часом її думки затоплювала хвиля страху: а що, коли з ним не все гаразд? Вона картала себе за те, про що досі не думала: навіть дозволила відпровадити себе до бунгало разом з пораненим Морісоном, коли її допомоги, напевно, потребує Корак! Минуло кілька годин мандрівки без жодного перепочинку, і тоді Меріем почула знайомий поклик людиноподібної мавпи. Дівчина не відповіла, лише прискорила рух. Принюхавшись, вона вчула знайомий запах Тантора і збагнула, що мета її подорожі зовсім близько. Не відгукувалася, бо хотіла здивувати його. І так воно, власне, й сталося, коли вона побачила великого слона, що йшов, притримуючи хоботом у себе на голові людину, прив’язану до стовпа.
- Кораку! - закричала Меріем згори.
Слон ураз зупинився, поклав-свою ношу на землю, і, гнівно сурмлячи, налагодився захищати свого товариша. Мавполюд упізнав голос дівчини і відчув, як йому щось відступило до горла.
- Меріем! - відгукнувся він.
Щаслива, дівчина плигнула на землю і швидко побігла до Корака, але Тантор нахилив голову і знову застережливо засурмив.
- Тікай! Тікай! - закричав Корак. - Він уб’є тебе!
Меріем спинилася.
- Танторе! - гукнула вона величезній тварині. - Ти пам’ятаєш мене? Я маленька Меріем. Я каталася в тебе на спині!
Але слон усе сурмив і люто похитував іклами. Корак спробував угамувати його. Та даремно він наказував слонові відступитися, тому ,що дівчина повинна підійти і звільнити його. Тантор не відступався. Будь-яка людська істота, крім Корака, була зараз його ворогом. Він був переконаний, що дівчина прийшла занапастити його друга, й не відходив. Годину хлопець і дівчина намагалися якимось чином піддурити пильну тварину, та намарне. Тантор не мав наміру підпускати будь-кого до Корака.
В голові у Корака виник план дій.
- Удай, ніби ти йдеш собі, - гукнув він дівчині. - Іди за вітром так, щоб Тантор загубив твій запах, а потім знов рушай сюди. За той час я під якимось приводом спробую його кудись відпровадити. Коли він піде ти прийдеш і перетнеш мотузи. Маєш ножа?
- Так! - відповіла дівчина. - Вже йду, можливо, нам пощастить його піддурити, але занадто не сподіваймось, - Тантор дуже кмітливий.
Корак усміхнувся, бо дівчина казала правду. Вона зникла в лісовій гущавині. Слон нашорошив вуха й підняв хобот, намагаючись вловити її запах. Корак йому наказав знов підняти себе і йти далі. Слон хвилину повагався, а потім послухався. Тієї ж таки миті Корак почув удалині мавпячий поклик.
“Акут! - подумав він. - Оце до речі! Тантор добре знає Акута. Йому він дозволить підійти”.
Корак щосили закричав у відповідь, але звелів Танто-рові верстати далі шлях крізь джунглі. Одне другому не завадить. Вони вийшли на галявину, і Корак відчув запах води. Гарне місце і добрий привід для здійснення плану він наказав Танторові опустити його додолу, піти і принести в хоботі води. Величезна тварина поклала його посеред галявини, сторожко прислухаючись і принюхуючись, намагаючись не пропустити чогось такого, що свідчило б про можливу небезпеку. Нічого підозрілого не завваживши, він пішов до маленького струмочка метрів за двісті- триста звідти. Мавполюд стримав усмішку, тішачись, що так вдало піддурив приятеля. Але він недооцінив Танторові розумові здібності. Тварина справді перетнула галявину і зникла в гущавині на шляху до струмка; та щойно за слоном зійшлося густе листя, як він розвернувся і, обережно ступаючи, підійшов до самого краю галявини, звідки було все видно. Тантор був істотою недовірливою. Він остерігався, що Тармангані, котра хотіла напасти на Корака, знову повернеться. Слон хотів якусь хвилину постояти і переконатися, що все гаразд, а потім уже піти по воду. Ага! Все сталося так, як він і передбачав! Ось вона зіскочила з дерева й швидко побігла галявиною до мавполюда. Тантор чекав. Він хотів підпустити її чим-ближче до Корака, перш ніж вибігти, - щоб вона не мала жодної нагоди втекти. Маленькі очиці налилися люттю. Хвіст швидко заметляв. Йому дуже кортіло голосно засурмити від люті. Меріем нахилилася над Кораком. Тантор побачив у неї в руці довгого ножа. З голосним бойовим покликом слон вихопився з джунглів і кинувся на беззахисну дівчину...
27
Корак намагався щось скомандувати своєму величезному захиснику, якось зупинити його, але все намарне. Меріем чимдуж тікала до ближчих дерев, але Тантор, незважаючи на свою вагу, мчав за нею зі швидкістю кур’єрського поїзда.
З місця, де лежав Корак, було добре видно, як розігруєтеся страхітлива трагедія.
його обливав холодний піт. Серце завмерло, Меріем, звичайно, встигне перша добігти до узлісся, але Тантор легко стягне її з нижніх гілок хоботом і роздавить ногою або простромить іклами. Корак виразно уявив, як усе це відбудеться. Тантор наздоганяє її, пробиває маленьке беззахисне тіло могутніми іклами, і вона під важкими слонячими ногами перетворюється в страхітливе місиво... Слон уже майже наздогнав дівчину. Корак хотів заплющити очі, але не міг. У горлянці пересохло. Ніколи ще за все своє лісове буття він не відчував такого страху, - власне, він ніколи й не знав, що таке страх. Ще десяток кроків, і слон її схопить. Але що це? Коракові очі ледь не вилізли з очниць. Із дерева, до якого бігла Меріем, зістрибнула дивовижна істота й стала поміж дівчиною та слоном. Це був напівголий білий велетень. Через плече його був перекинутий аркан, на поясі висів мисливський ніж. Жодної іншої зброї в нього не було. Голіруч він стояв перед розлюченим до нестями Тантором. Короткий наказ зірвався з вуст незнайомця - величезна тварина стала, мов остовпіла - і Меріем щасливо вихопилася на дерево. Корак полегшено зітхнув, хоч і нетямився від подиву. Він уважно вдивлявся в обличчя рятівника Меріем і поволі, дедалі більше дивуючись, починав усвідомлювати, в чому справа.
Тантор, не перестаючи сердито бурчати, стояв просто перед білим велетнем, переступаючи з ноги на ногу. Велетень ступив зовсім близько до слона, під самісінький хобот, і додав кілька лагідних слів. Величезна тварина враз угамувалася. В її очицях згасли вогники люті, і коли незнайомець пішов до Корака, Тантор покірно поплентався слідом.
Меріем здивовано стежила за ними з дерева. Раптом чоловік обернувся до неї, наче раптово згадавши про її присутність.
- Ходи сюди, Меріем, - гукнув він, і дівчина впізнала його.
З радісним вигуком “Бвана!” вона швидко зістрибнула з дерева і побігла до нього. Тантор скосив очі на білого велетня, почув відповідь, заспокоївся і дав дівчині спокій. Вони підійшли до Корака, що дивився широко розплющеними очима, сповненими невимовного щастя і водночас почуття провини.
- Джеку! - вигукнув білий велетень, схиляючись над мавполюдом.
- Батьку! - вихопилося з вуст Убивці. - Дяка Богові, що це ти. Ніхто в джунглях більше не зміг би спинити Тантора.
Чоловік швидко перетнув ножем Коракові пута. Хлопець підвівся і кинувся в батькові обійми. Тарзан обернувся до Меріем.
- Мені здавалося, - суворо сказав він, - що я наказав іти додому.
Корак здивовано дивився на них. Йому дуже хотілося обійняти дівчину, але саме тоді він згадав про іншого - молодого англійця - і про те, що сам він, Корак, - лише дикий незграбниймавполюд.
Меріем благально подивилася Бвані в очі.
- Ти сказав мені, - мовила вона дуже тихо, - що моє місце поруч з людиною, котру я люблю. - І подивилася на Корака поглядом, сповненим дивного світла, яке промінилося лише для однієї людини в світі і якого більше ніхто не міг бачити.
Корак кинувся до неї з розкритими обіймами, але несподівано втіав перед нею на одне коліно, ніжно притиснув її руку до вуст і поцілував, вітаючи королеву своєї лісової країни.’
Галас, що його зчинив Тантор, не залишив у джунглях нікого байдужим. Тантор озирнувся, люди за ним, і всі вони побачили, як з-поміж листя визирнула голова і плечі великої мавпи. Якусь мить це створіння дивилося на них, а потім з його грудей вихопився крик радості й захвату, наступної миті звір зістрибнув на землю, а за ним - десяток одноплеміннів. Вони побігли до людей, щасливо вигукуючи мовою людиноподібних мавп:
- Тарзан повернувся! Тарзан, король джунглів!
Це був Акут, що стрибав і радісно беркицявся довкола них трьох з таким вереском і гримасами, що будь-хто інший сприйняв би це як вияв неймовірного гніву. Але ці троє знали, що мавпячий король у такий спосіб виказу повагу до славетнішого, ніж він, короля. Почет поводивсі так само, й кожен намагався стрибнути вище за іншоґі і видавати звук, якого досі ще не чули в джунглях.
Корак з глибоким зворушенням поклав руку батьков на плече.
- Є лише один Тарзан, - сказав він, - іншого бути не може.
Через два дні вони виїхали з лісу на рівнину. Віддалік над комином бунгало вився димок. Тарзан з Великих Мавп забрав речі з дерева, на якому він раніше за лишив свій європейський одяг, а оскільки Корак відмо вився з’явитися перед матір’ю через стільки часу напівго лим дикуном, то Меріем залишилася з ним, остерігаючись що він передумав і знову чкурне в джунглі. Батьков довелося їхати до бунгало по коней і одяг самому.
Моя Люба зустріла його біля воріт, погляд її буї сповнений смутку й запитань, оскільки Меріем із ним ні було.
- Де вона? - спитала жінка тремтячим голосом. - Мувірі сказав мені, що вона не послухалася і побігла за тобою в джунглі. Джоне, я не переживу цієї втрати!
І леді Грейсток похилила голову й заплакала на широ ких грудях того, хто так часто втішав її в усіх життєви? знегодах.
Лорд Грейсток підвів її голову і подивився просто в очі усміхненим, радісним поглядом.
- Що сталося, Джоне? - вигукнула вона. - Ти повернувся з добрими новинами, тож не змушуй мене довге чекати,
- Я не скажу ані слова, доки ти не приготуєшся вислухати новину, найприємнішу з усіх, які будь-коли доводилося чути! - заявив він.
- З радощів не вмирають! - вигукнула вона. - Ти знайшов її?!
Вона не могла повірити в неможливе.
- Так, Джейн! - сказав він приглушеним від хвилювання голосом. - Я знайшов її, і - його!
- Де вони? - схопилася леді Грейсток.
- Недалеко звідси, на узліссі. Він не хотів повертатися напівголим, в леопардовій шкурі - послав мене по одяг.
Вона сплеснула руками від хвилювання і кинулася була в дім.
- Постривай! - гукнула, озирнувшись через плече. - Я зберегла усі його костюми - весь одяг, до ниточки. Я зараз принесу тобі один якийсь із них.
Тарзан засміявся і спинив її.
- Дай тим костюмчикам спокій, - сказав він, - візьми мій. Хоча й мій, можливо, буде йому трохи замалий. Твій хлопчик виріс, Джейн!
Вона й собі засміялася, вкладаючи в цей сміх все і нічого. Світ зараз складався для неї поспіль з радості й щастя - світ, що його кілька років сповивав глибокий смуток. Вона була така щаслива, аж забула на якусь мить, що на Меріем чекає сумна звістка. Вона гукнула її Тарзанові навздогін, але той уже чимдуж скакав по деревах і не чув її.
Через годину Вбивця Корак повернувся в материнський дім, дім рідної матері, образ якої ніколи не згасав у хлоп’ячому серці, - і кинувся в її обійми, зустрівши погляд, сповнений любові і всепрощення. Потім мати повернулася до Меріем, і в її очах майнув вираз жалю.
- Моя маленька дівчинко, - співчутливо сказала вона, - життя принесло тобі й гірку новину: пан Бейнс помер від ран.
Очі Меріем посумнішали, але то не був смуток жінки, яка втратила коханого.
- Мені шкода його, - сказала вона дуже просто. - Він завдав мені багато прикрощів, але перед смертю спокутував свою провину. Спочатку я думала, що люблю його. Спочатку він мені подобався, - тому що я ніколи не бачила таких людей, - а потім я почала поважати його за хоробрість, з якою він зізнався у своїх вчинках, і відвагу, з якбю дивився в обличчя смерті, виправляючи помилки. Але то не була любов. Я не знала, що таке любов, поки не довідалася, що Корак живий. - І усміхнена Меріем повернулася до Джека.
Леді Грейсток швидко позирнула в очі сина - сина, який невдовзі стане лордом Грейстоком. Але в неї й на думці не було зауважувати різницю в походженні її сина і дівчини. Для неї Меріем була гідною її короля. Вона лише хотіла дізнатися, чи справді Джек любить маленьку арабську сирітку. Вона прочитала в його очах відповідь, обняла їх обох і розцілувала.
- Нарешті, - вигукнула вона, - у мене справді буде донька!
Найближча місія була за кілька переходів звідти, ад вони пробули там, у бунгало, лише кілька днів, готуючис до урочистої події, а потім до подорожі, і зразу післ шлюбної церемонії вони вирушили на узбережжя, й сіл на пароплав до Англії. Це були найщасливіші дні в житті Меріем. Вона і уявити не могла, скільки див ховає в собі життя цивілізованих людей. Океан і величезний паропла будили в ній шанобливість. Штовханина, гуркіт і гамір залізничного вокзалу приголомшили її.
- Якби тут поблизу росло чимале дерево, - щиро сказала вона Коракові, - я від переляку вилізла б аж на вершечок.
- Передражнювала і кидала б гілками в паровоз? - засміявся він.
- Бідолашний старий Нума! - зітхнула дівчина. - Що він робитиме без нас?
- О, там буде кому дошкулити йому, моя маленька Мангані, - запевнив Корак.
Коли Меріем побачила будинок Грейстоків, у неї перехопило подих. Але вона й далі поводилася, як личить чемній дівчині.
Через тиждень лорд Грейсток отримав листа від свого давнього приятеля Д’Арно.
В листі містилася рекомендація генералові Арманові Жако. Лорд Грейсток пригадав ім’я, і без труднощів, бо всяк, обізнаний з історією сучасної Франції, не може не знати про Жако, - насправді принца де Кодрена, - що через республіканські переконання назавжди зрікся гучного імені, яке упродовж століть носили його предки.
- Принцам не місце в республіці! - любив він повторювати.
Лорд Грейсток прийняв сивовусого горбоносого вояка в бібліотеці, і з перших слів обоє відчули взаємну симпатію.
- Я приїхав до вас, - пояснив генерал Жако, - тому що наш любий адмірал твердить, ніби понад вас немає у світі знавця Північної Африки. Дозвольте, я почну розповідь ось із чого. Багато років тому мою маленьку доньку викрали, - певне, араби. Я на той час служив у Іноземному Легіоні в Алжирі. Ми вдавалися до всіх засобів, щоб розшукати її, але марно. Не було жодної провідної газети у великих містах світу, яка не надрукувала б її фото, але не знайшлося нікого, хто вказав би на її слід чи з’ясував обставини її загадкового зникнення. Тиждень тому до мене в Парижі навідався якийсь араб на ймення Абдул Камак і ствердив, що він знає, де відшукати мою доньку, і вкаже місце. Я відразу взяв його до адмірала Д’Арно, котрий, як мені відомо, чимало подорожував Центральною Африкою. Коли чоловік розповів адміралові, де, ймовірно, перебуває біла дівчинка, викрадена арабами, то ми дійшли висновку, що це недалеко ваших африканських володінь, тому він порадив негайно сконтактувати з вами, - якщо дівчина поблизу, то ви, напевно, знатимете.
- Які у араба докази, що це - ваша донька? - спитав лорд Грейсток.
- Жодних, - відповів співрозмовник. - Ось чому ми вирішили, перш ніж організувати експедицію, порадитись із вами. Той чолов’яга має лише стару фотографію, на звороті якої газетна вирізка, де оголошується розшук дівчинки і обіцянка винагороди. Я боюся, що араб десь знайшов стару газету, побачив наше оголошення, спокусився обіцянкою винагороди і тепер намагається накинути нам першу-ліпшу білу дівчину, розраховуючи, що через стільки років ми не зможемо пересвідчитися достеменно, наша це донька чи ні.
- У вас є з собою фотографія? - спитав лорд Грейсток.
Генерал дістав з кишені конверт, витяг пожовклу фотографію і подав англійцеві.
І коли старий вояк знову побачив риси обличчя загубленої доньки, йому на очі навернулися сльози. Лорд Грейсток якусь мить вивчав фотографію. В його очах з’явився дивний вираз. Він натиснув ґудзик дзвінка на столі. Вмить з’явився служник.
- Попросіть дружину мого сина, якщо її ласка, зайти до мене в бібліотеку, - наказав він.
Двоє чоловіків сиділи мовчки. Генерал Жако був надто вихований, щоб виказати здивування з приводу дивної поведінки лорда Грейстока. Він вирішив, щойно молода пані прийде, привітатися і при першій нагоді піти геть. Наступної миті увійшла Меріем.
Лорд Грейсток і генерал Жако підвелися їй назустріч. Англієць мовчав - він хотів побачити, яке враження справить обличчя дівчини на француза. Бо коли Джон побачив дитячу фотографію Жанни Жако, у нього з’явилося ймовірне припущення. Щойно генерал Жако побачив Меріем, як відразу повернувся до лорда Грейстока.
- І ви давно це знали? - схвильовано спитав він.
- Відтоді, як ви мені показали фотографію, - відповів англієць.
- Це вона! - сказав Жако голосом, що тремтів від хвилювання. - Але вона не впізнає мене - звичайно, ні.
Потім він повернувся до Меріем.
- Дитино, - сказав він, - я твій...
Вона не дала йому договорити і з щасливим вигуком кинулася в його обійми.
- Я знаю тебе! Я знаю тебе! - закричала вона. - О, тепер я згадала! - І старий обійняв дочку.
Джек Клейтон і його мати, коли вислухали всю історію, були також щасливі, що Меріем знайшла батька і матір.
- Врешті, тобі не доведеться мати за дружину бідну арабську сирітку, - сказала Меріем. - Правда, це чудово?
- Ти надзвичайна! - відповів Убивця. - Я одружився з моєю маленькою Меріем, і мені геть байдуже, чи вона арабка, чи просто маленька Тармангані.
- Ні те, ні друге! - сказав генерал Арман Жако. - Вона - справжня принцеса.
© БЕРРОУЗ Едгар. Тарзан та його звірі. Тарзанів син: Романи. - К.: Веселка, 1997. - 376 с.
© ПОКАЛЬЧУК Олег, переклад з англійської, 1996.
[1] Медитації - тут означає зосереджені, глибокі роздуми.
Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАНІВ СИН
ЗМІСТ
На попередню
|
|
