Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Любко Дереш АРХЕ
- Ти чуєш мене? - питає зовсім поруч Антон, і вона киває. Чути, як стогне Буба. Не по-живому виразно вона ВИДИТЬ усе, що відбувається.
- Що це? - питає вона. - Просто шалено! Невже?., мене НЕ МОЖЕ так щурити!
- Ти видиш?
Тереза не тратить сил на описи, просто каже:
- ВСЕ НАСТІЛЬКИ БУКВАЛЬНОЕ. Ха-ха-ха, як класно! Так просто! Уяви собі: шо би ти зараз не казав, я все розумію добре, як ніколи! Виявляється, Все настільки просте, таке ОДНОЧАСНЕ... О, довкола якісь молекули. Перетікають у різні форми... АГАААА! ЯСНО! Оце клас! ЦЕ ВЕЛИКО!
- Вааааааааа! - кричить Буба. - Вааааааааааа!
- Поглянь на себе, Буба, тільки не лякайся. Це літериї Ми з таких і складаємося.
- Я - не літера! Я - не літера! - долинають Бубині крики. - Я не можу бути буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!
- Ну звичайно, - іронізує Антон. - А ти, мала, тримайся. Це ж тільки g
Що це було? Терезка роззирається. Довкола знову зависи літер. Вона силкується пригадати, де був її погляд секунду назад. Очний сплеск.
Простір. He-букви. Сріблясті молекули. Молекули живі. Піняться.
- Мені все розпливається. Мені тоне фокус. Тебе очі не печуть?
38
39
- Нє. Тобі теж зараз пройде. Зосередься на смугах. Бачиш їх? Згрупуй літери у смуги. Спробуй. Схоже на рівчаки, світлі і темні. Знайшла?
- Бачу.
- Це ти бачиш свої вії крізь архе. Зосередься на темних зернятах. Розпружся... обережно на коми.
- Бачу шось темне... трохи двоїться...
- А тепер виверни те, що бачиш.
- О Господи, ЦЕ Ж НЕМОЖЛИВО!!!
- Давай-давай. Вивертай!
- Бути такого не може!!! Та тут ціла щілина між світами! А он ще одна! Ціла пустеля горизонтів!
- Не фіксуйся. Це тільки пунктуація. Точки напруженості Архе. Краще фокусуй себе на рядках! Вони довгі-довгі, і
ори
о н т
- У-у-у-ух ти!!! Ну ти й сказанув! Мені аж дух захопило: гори з онт аль н і... Ціла пустеля горизонтів!
- Не фіксуйсь, а то філолологом станеш!
- ОгоГОгоГО!!! ЛОГОГОЛОГОМ?!! Але мене малі-монить! Я все зрозуміла! Як влучно! Та я просто не ві-і-і-ірю! Уааааа!
- Сприймай це відсторонено. Ніби книгу читаєш. Просто пірни ?
- Bay! Bay! Я вийшла! Вийшла на це! Я вивернула, Антон! Це тощо! ТОЩО! Я ЗРОЗУМІЛА! ЦЕ ТОЩО! ОН В О Н О Щ О!!!
ТОЩО!
Терезку дежав'ючить
- Антоне? Це ти?
Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову замружилась. Дико кололо в очах. Пальцями розчепірила повіки, зойкнула від яскравого проміння і знову зажмурилася. Біль стихав.
Хтось сів поруч.
Терезка спробувала пригадати, що відбувалося кілька секунд назад. Здається, на цей раз щось цілком космічне.
їй захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині таїни, а зараз навіть не пам'ятала, у чому ж приваба загадки, яку вона виділа. Хоч убий, не пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного. Вона почувала себе достоту так, мовби осягнула, як наяву можна літати, але наступної ж миті все забула.
- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Терезка кивнула. Перед очима пливли мокрі плями, де-не-де відторочені пекучими порізами світла.
- Точно пам'ятаю, шо виділа. Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки наповнююся тим світлом. У тебе нема такого? А де цей, другий?
- Буба? Буба впав у кому. Його затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш.
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло димом. Довелось перебороти себе, щоб не вирвати. Антонові губи розліпилися, і він заговорив:
1
- Антоне? Це ти?
Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову заплющила очі. Дико кололо світло.
Пальцями вона розчепірила повіки, зойкнула від яскравого проміння і знову зажмурилася. Біль стихав. Хтось присів поруч.
40
41
Терезка спробувала пригадати, що ж такого небувалого відбувалося кілька секунд назад. Здається, щось геть потойбічне.
- Ми вже крапали? Ах, ми вже крапали! - згадала Терезка й зітхнула. їй захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині загадки, а зараз навіть не пам'ятала, в чому ж полягала приваба тої загадки, яку вона виділа. Хоч убий, не пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного. Якщо пояснити на прикладі, то вона почувала себе так, мовби на секунду осягнула, як наяву можна літати, але наступної миті все забула.
- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Перед очима пливли мокрі плями, де-не-де відторочені
пекучими зрізами світла.
- Точно пам'ятаю, шо виділа... Ого! Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки ніби наповнююся нею. У тебе нема такого?.. Слухай, а де цей другий?
- Буба? Буба впав у кому. Або в апостроф. По-любому, затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, на край книжки. Ну, ти розумієш.
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло димом. Терезку вивернуло спазмом, довелося переборювати. Антонові губи з тихим звуком розліпилися, і він заговорив:
- Ти виділа «плазму»? - спитав Антон. - Кажи: виділа, нє?
Терезка кивнула головою.
- Виділа.
- І як? Сильно?
- Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, роблюся іншою. Чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше інакшаю. Зауважую більше, буквально на льоту. Але згадати повністю не можу. А де цей, другий?
- А, Буба? Е-е-е, Буба впав у кому... чи у крапку. Про таке кажуть: погорів на пунктуації. В Архе багато пасток.
Буба прийняв «плазму» занадто особистісно. Тому його й затягнуло - далеко-далеко. Десь аж на сам край книжки. А шкода. Був би з нього колоритний персонаж. А тепер бовтається десь, неборак, недоречний, як до паска рукав. Ну але нехай...
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Губи Антона розліпилися, і він заговорив:
- «Плазма» діє на нас, як атмосфера на метеорит. Коли той влітає у густі шари, практично повністю згоряє. Зате уламок, який падає в море - набуває нечуваної міці. А Буба твійПУУ УУ УУУ
X
X X X Ххххх ххх х хх
XXX
X
X
Зненацька Терезка зірвалася з місця. Щойно вона пережила диявольськи реалістичний малімон.
- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице. Сон чи ні?
- Шо «зробив»?
- Ну! Так дмухнув: пух-х... а мене, як пір'їну в порохотяг, засмоктало!.. Башка - пуф-ф-ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, - Терезка розтерла гусячу шкіру на ліктях. - В мене мало очі на лоба не вилізли! Дивлюся я на тебе, а тут ти починаєш тягнутися і паф! Хлоп! В шиї - трісь! У носі - хрясь! А очі взагалі в боки роз'їжджаються, як у п'яної.
- Ішо, побачила шось нове?
- Так! Там є новий фокусі Ти якось розтягнув це... упорядкував. Ти показав мені, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але... Ти взагалі розумієш, про шо я, чи це малімони? Ти ніби розтягнув простір, звільнив його від
42
43
- Виділа. Точно виділа... Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, як я виділа, потрохи наповнююся нею. Роблюся іншою. Навіть здається: чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю... А де цей, другий?
- Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз головою.
- І де він зараз?
- Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м'який для «плазми», - пояснив Антон. - А ти -? ні. Тобі не цікаво, чому?
До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з тихим звуком розліпилися, і він заговорив:
- Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє. Зате у ла мок, який падає в мо ре - той улам ок гартується. Ну, і так далі. Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ X X Ххххх х х х хх х х
fc^v
X
X
ХХХХ XX X
Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.
- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.
- Шо «зробив»?
- Ну. Так дмухнув: пух-х - і ніби пір'їна вилетіла! А мене цілу аж мороз обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Вкидуєшся, про шо я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..
- Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!
- На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору - не тільки прямолінійний! А ти - ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!
44
Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.
Затяжка. Видих. А між ними свист.
Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!». Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.
Фацет затягнувся ще раз.
- Значить, усе-таки виділа, - мовив Антон розважливо і затягнувся. - Бо не виділа б - не знайшла би і фокусу.
Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:
- Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.
Терезка розгублено кліпнула.
- Я не про те, - сказала вона. - Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив... От бля, все перемакітрилося задом наперед, - вона облизала пересохлі губи. Болюче бракувало слів. - Суцільне дежав'ю якесь...
Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки - чому Терезка відчуває його аж по сам чубок голови? Наче по тім'ячку водять смичком.)
- Я розумію, про шо ти, - промовив Антон, видихаючи. - Не хвилюйся. Це одна з форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи і тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш...
Терезка знизала плечима.
- Ну... - знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. - Уяви собі: є крапочки. Так? А тут ти вирішила їх порахувати, і починаються в тебе галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.
Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: барига не просто перестав викликати симпатії. Хай тепер навіть на довіру не розраховує.
45
- А хто рахує? - спитала вона.
- Шо рахує?
- Крапочки. Нашо їх рахувати?
- Є такі. Заставляють цим займатися. Насправді крапочки - це не крапочки, а такі собі півкрапочки. Я навіть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?
- Про що ми взагалі говоримо?! Малімон якийсь!
- Серйозно. Слухай-слухай! Потім сама мені розкажеш. Я сам відкрив їх. Це такі часточки, які не можуть існувати повністю у нашому світі. Кажучи мудрими словами, вони є базисом паліндромічної реальності. Дзеркальність свідомості. Ноо-. ноон. Дзеркальний горизонтально і дзеркальний вертикально. Те, що він дзеркальний вертикально, можна тільки підозрювати... або закрапатись архе. Є навіть ціла контора - «Архе-8». Це люди, які
Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист... звідкіля цей свист такий впізнаваний?)
- Але я розумію, про шо ти, - повторює Антон, видихаючи. - Не филюйся. Це тільки одна із форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді «плазма» попускає тому, шо «плазматики» втікали від неї? Розумієш, вони дозволяли, щоби їх попустило! Якби видець не боявся крижаної свободи, яку пропонує архе, він пірнув би у краплі раз і назавжди. Як ті, з Клану Архе. А люди, яких я знав, не могли витримувати її просторої простоти, тому тікали десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...
Терезка знизала плечима.
- Але є люди, які присвятили себе вивченню природи таких галюцинацій. Серйозно. «Архе-8». Це прості люди. Але вони вміють видіти так само, як це видно під «архе». Тому я їх так назвав. Архе-8.
- А чого вісім? їх шо - восьмеро?
- Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім - це чотири, побачене у дзеркалі. - Затяжка. Свист. Видих. - А це вже підводить нас до теми паліндромічної реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?
Пауза.
- Я розкусив їх, - впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у повітрі.
Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».
«Ну мене й причандалить!» - подумала Температура. Вона вловлювала стільки площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка відчувала, що віжки можна відпустити - але хто зна, шепотів страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.
Затяжка. Свист. Видих.
У фокусі - Антон. Повільніше: затяжка... свист... видих...
Антон втупився у неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. У Температурі бурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями. До дідька, звідкіля стільки неприязнії
Затяжка. Свист. Видих.
Затяжка.
Свист.
Видих.
Памороки в голові та пальцях. Форсоване дежав'ю. Довкола - суцільне дежав'ю без кінця-краю.
Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками коліна. Вона зауважила, що у такій позі відстежувати думки зручніше. Здалося навіть: трохи пильності, й вона спіймає момент дежав'ю за зябра, як старого сома.
Тим часом щось посувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею, свс, свс під час відпливу. А ще цей Антон, - теревенило далі її я. - Чому він раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратує? Ускладнення. Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такі неживі і незґрабні? Чому все довкола так підозріло не відповідає своїм назвам? Наче дехто свідомо паралізує текст, морить речення етером і викладає бідачок на папір напівзомлілими кириличними ціп'яками.
47
Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
- Але навіщо це їм? - відкрила вона рота і мов впустила в себе чергову порцію нудоти від присутності Антона.
(чекай, а про кого це ми? Я вже забула)
Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час
{ссссвиссст)
зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдує - ніби на хвилях!)
Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
Свввввввввввввввввв ввви сс сссссссссссссссссссссссссс сссс сссссссссссст
сссссссссввв вввввв ввв вв в вв вв ввввввв вв ис сс с с с с с с сссс сссс с С
с
с
Терезка встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».
Антон затягнувся ще раз. Раптом він перестав їй подобатися - отак, в момент. У всьому тому, що зараз відбувалося з нею, витала нудотна нав'язливість сто-разів-чутого. Вже навіть романтики дежав'ю не стало. Тільки бридотна зацикленість думок самих на собі.
- Значить, все-таки виділа, - мовив розважливо сам до себе і затягнувся. - Бо не виділа б - не вловила би й фокусу.
Затяжка, (свист) Видихнув дим і продовжив:
- Ти виділа «плазму». Буба теж. Прикро, та Бубу, як ми вже казали, не могло врятувати ніщо. Він загубився у безконечності... Ну й архе йому в спину.
Терезка розгублено кліпнула. Вона облизала пересохлі губи. Раптом
?
- ТА СКІЛЬКИ МОЖНА! - вигукнула вона. -Язе с с с суваюся і зс с ссе суваюся!
48
Антон подивився на неї, мов на дальтоніка - недовірливо й зверхньо. Терезка знала, що жінки дальтоніками не бувають. Отже, причина в іншому.
- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон, пахкаючи димом. - Знаємо-знаємо.
Терезка насилу розтулила губи й видавила:
- Довго ше?
- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то
- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон і почіхрав підборіддя. - Знаємо-знаємо.
Терезка насилу розтулила губи й видавила:
- Ще довго?
- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то може, хіба ше раз.
- Ти вже казав це.
- Тоді зберися з силами і зувидь це, як «плазму». Спробуй припинитися. Орієнтуйся на цілі числа! Чуєш?ЦІЛІ ЧИСЛА!
Терезка напружила всі свої м'язи і відчула, враження, що світ довкола неї враз набув нечуваної слизькості. Спершу вона думає, що ця ковзкість виникає на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі «пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском слизькості, навіть очі, ПОГЛЯД розлітається міріадами світних точок, на жодній з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливається в осяйну масу аерозольної пітьми, палаючих бліків на вод і знову БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА ПЛАЗМА
49
- Ну, я кщ овж є розмовля єшзі м ною, том оже, хібащ є ра з. Алепе вне, біль ш є ні, - сказав Антон і поплес кав Терезку по плечі. - І тільки й того.
Терезка глибоко втягнула повітря і почула, як заново розкриваються легені - два м'ясисті прозорі тюльпани. її тіло стало звичайним тілом, а не бронею, котра вивертає реальність і зупиняє потоки літер крізь очі.
Вона зафіксувалася. Пам'ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми:
Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану - підтягнула до ніг наплечник і добула звідти пляшечку з водою.
Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікувальна багнюка. Що ближче робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій фользі.
Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в'юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді засмоктало у невідоме.
Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився. Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі циці. Прохолодно. Приємно.
Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостро. Дуже гостро.
- Ну, як тобі мої дзеркала? - запитав Антон, не відводячи погляду від цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за деревами. Вечоріло. - Маєш щось від них для мене?
Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї. Насилу розтуливши рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.
- А-а-а-а... ти про двійників?
Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер-зором, і подивилася на Антона.
- Про тих, з якими говорила, коли ковзала?
- Так, так, про них, ріднесеньких.
- Відверто кажучи, паскудні.
- А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?
Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до двійників, напружився.
- Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон щось чесали.
- А-а-а-а, - Антон вдав, що йому то по цимбалах. Дізнавшись, що в інших положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідомо вовтузились із зав'язками сумки, сплетеними не так, як завжди.)
Очі підмічали на порядок більше, і це було по-новому. Напинання екрана, фокусування діапроектора - ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах коло мурашника.
ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ
її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість! >
Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший бік, натомість сів і очманіло
50
51
розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка-невдаху.
Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку. Мовчки Терезка запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із полегшенням.
У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув: «можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма-тикові з досвідом, сонце більше не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?
- То чому я так «їздила»? - спитала вона.
Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі нагадували риб'ячі.
- Ніхто сього не відає, - сказав Антон, зажурений і задивлений. - Це Загадка. Архе - се холодний вогонь... Ти це відчула, пра'? Зазвичай кажуть так: коли закрапуєшся, ти губиш нитку розповіді, а читати починаєш із того місця, яке першим покажеться на очі. Не сподобалося - шукаєш далі. Ви зрозуміли? - він покосився на Бубу, що з відкритим ротом, у цілковитій нерухомості витріщався на Антона.
Терезка кивнула, хоча думала зовсім про своє.
- Якщо ви виділи, як виглядає «плазма», можемо погомоніти й про «Архе-8», - продовжив Антон і знову зміряв поглядом нерухомого Бубу.
Терезка наморщилася.
- Котресь із твоїх дзеркал вже цим займалося. Ноон, блін, крапочки... Такий завал, шо здохнути. Даремно час гаяти. Певне, тупенька я.
Антон задумався і посмикав бороду. Йому хотілось виправити враження від дзеркал. Йому хотілося (вона
відчувала це) відновити у Терезці перше враження приємного і незазнайкуватого молодика, якому є що розказати.
- Ти давай все поволі. По реченню, - піддалася Терезка. - Так, шоби я зрозуміла. Окі-докі?
Антон, ще поскубавши свою рослинність, розпочав із такого:
- Я зрозумів, що існує змова, - сказав він і на підтвердження кивнув підборіддям.
Терезка кивнула й собі: можливо. Буба втягнув кутиком рота слину, що стікала по підборіддю.
- Наступне. Я зрозумів, якого роду це змова. Я назвав ЇЇ змовою команд. Схоже, ті, хто регулюють еволюцію, вирішили покорити людину. Це, сказати би, змова самої еволюції проти людини. Бо, виявляється, все, що б людина не робила, вона робить по команді.
Терезка дала знак спинитися.
- Які ще, до біса, команди?
- Геометричні, - сказав Антон і насупив брови.
Терезчин регіт як обрізало. Сплило кілька назв: Лобачевський, «Сумнівання» (неопубл.). Риман, «Проникнення в неточковість» (неопубл.). Гаусе, «Введення в нелінійність» (неопубл.). Лжеевклід16 і його «Антицентр». Теж неопубл.
16 Лжеевклід, він же Сантехнік - один із львівських виднів. Прославився завдяки своїй геометричній антидоктрині, зведеній у праці «Антицентр». Сантехнік був одним із перших видців, які не належали до «Клану Архе». Згідно легенди, він написав «Антицентр» за одну ніч, одразу після свого першого в'юку. Таким чином, «Антицентр» став своєрідним маніфестом руху плазматиків. Апокрифічні варіанти «Антицентру» і досі ходять по руках у вигляді ксерокопій, їх переписують і уважно вивчають. Згідно легенди, Сантехнік викалатав особливий сорт плазми «Albedo», який вкупі з освоєнням його брошури «Антицентр» дає поштовх до остаточного польоту у Велике Тощо. Кажуть, Сантехнік - єдиний зі всієї львівської тусівки плазматиків, котрий остаточно пірнув у Тощо. Принаймні, більше його ніхто не видів.
Антицентр - його персональна синтаксична знахідка, свого роду катапульта для переміщення по світах Архе. Одне з ключових понять для розуміння механізму руху плазматиків. Також див: Велике Тощо, (за: А. М. Давихам, неопубл.).
52
53
А ось черговий вар'ят, прошу познайомитися: Антон і його «Архе-8». Черговий неопубл.?
«Парафренік», - подумала Терезка і здригнулася. Парафреніки-анннігілісти, яких удосталь розплодилося на попелищі буму, були людьми небезпечними. У плані над-цінних ідей вони дуже продуктивні, а їх спекуляції на ґрунті крапель і крапочок часто виявлялись заразними.
Вона піймала себе на тому, що її очі прижмурюються точно так, як Антонові. «Архе таки міняє». Новий, примружений погляд сам покосився убік і зупинився на сумці. Терезку прохромила бридка підозра: поки вона була нав'ючена, Антон лазив досередини і знайшов папку з безцінними конспектами лекцій маестро Лобачевського, позичені у доцента Козлика.
«Отож, все стає на місця. Історія розвивалася так. Божевільне падло Антон користається нагодою, поки я, бідненька, валяюся нав'ючена: зазирає до мого наплечника і на совість знайомиться з його вмістимим, по чому використовує побачене і заради неясних цілей тампонує мені звивини, - упевнилась вона, - підбирається ближче. Тільки для чого? Молодитися? Якби ж то...». Терезка знов примружила око і уявила себе вороною. Перспектива помінялася. Вона угледіла цього фраєра у зовсім іншому світлі.
Фраєр, навіть гадки не маючи, що його розкушено, ніжився на останньому сонці й чіхрав щоки. «Он воно - обличчя справжньої змови!» - Терезка вчергове придивилася до Антонової міни і в душі посміялася над своїми гіпотезами. Ніщо не веселило її так, як вигадування змов... і не тривожило так раптово, як їх підтвердження. Вона припала поглядом до Антонового профілю. У відповідь профіль замерехтів тисячею незаперечних подробиць-доказів, які однозначно свідчили про змовницьку натуру його власника.
Швидко, аби її не розкусили, Терезка набрала подоби уважної, вдумливої дівчинки, - дівчинки, яка легко ніяковіє,
дівчинки, яку легко загнати в кут, дівчинки, яка з'їсть п'ять кіло макаронів і бровою не поведе, - і вражено закліпала очима:
- Ах, геометричних?І - підіграла вона. «Бляха, що ж таке робиться?»
- Так, - Антон кивнув і зробився ще серйознішим. - Мені цікаво зараз, хто за цим стоїть. Я вже згадував про «АРХЕ-8»? Людей, які сприяли виникненню нафтизи-нового буму?
- Дуже, м-м-м-м, побіжно. Можеш розповісти більш
докладно?
Антон кивнув, а Терезка краєчком всевидячого ока помітила, як розлізлося Бубине лице у зловтішній либі.
- Так от. Насправді весь бум довкола «плазми» був майстерно організований командою людей, які називають себе «АРХЕ-8»...
- Ти, певне, маєш на увазі «КЛАН АРХЕ»?
- Та ні, то були просто перші видці. За браком досвіду все наплутали. Поки, врешті, жаба не вдавила, - Антон махнув рукою. - Насправді ніякого Архе-8 і не існує, але є виразний процес, який очолюють певні особи. Річ у тім, що людство в образі окремих індивідів веде війну...
- Проти кого?!
- Проти геометрії, звісно. Евклід, Архімед, Декарт - це ж зрадники! Геометрія являлась їм, як Мефістофель Фаусту. Вона пропонувала співпрацю. Задурманила казковими перспективами подвійного бачення, геометричного і текучого. Космічний Симбіоз. Ці видці знали, що пропозиція подвійного, кристалічного і некристалічного бачення - насправді підступ, однак вони знехтували цим фактом. Вони хотіли величі, вже і зараз, а геометрія вимагала надто високу ціну. Зате більшість із них легко платила той оброк. Античні товстолобики занапастили людство в обмін на пам'ять про себе. Всяке геометричне відкриття - це торжество окремого самолюбивого егоїста, якого геометрія підкупила незмірними багатствами душі. Розумієш?
54
55
- Красномовно. Але нашо? В сенсі, для чого геометрії підкупляти самолюбивих егоїстів? Якщо вона і так повсюди?
- Щоби живитися нашою увагою! Увага - її щоденний харч, її тіло і сила. Розумієш? Геометрія за природою паразит. Раніше її так багато не було. Взагалі було всюди чисто від неї. Але століття за століттям, через своїх глашатаїв, геометрія впіймала всіх. Геометрія - це структура, схожа на вірус. Вона вмонтовується у людську свідомість, кристалізує її певним неприроднім чином. Так, що ми починаємо некеровано сприймати світ як певну відчуттєву матрицю, як обмежений набір шаблонів сприйняття. А ми за це живимо її своєю увагою. Раніше, за часів Великих Геометричних Відкриттів, ці порції уваги були цілком поміркованими. Але вона не задовільнялася малим, та й ніколи не мала на меті задовільнитися. Геометрія розросталася. А що уваги при цьому потребувала щораз більше, то це нас виснажило настільки, що тепер ми геть охляли. Стали такими, якими й потрібні геометрії. Ледь живими й напівпритомними! Фактично, ми спимо на ходу! У нас вистачає уваги тільки на те, щоби слідувати за автоматизмами, запропонованими геометрією. Терезко, ми у полоні. І найбільша катастрофа в історії людства - це те, що ми навіть НЕ ЗАУВАЖУЄМО цього!
Антон робився пафосним, немов Господній глас:
- Геометрія обнагліла! Тепер вона навіть не криється. Вона щосекунди перед самісіньким носом, наче хизується тим, що ніхто більше не в силах її ігнорувати. Вона слабне тільки тоді, коли на неї агресивно не звертати уваги. Скажімо, коли довгий час не ідентифікувати коло як коло, а квадрат як квадрат, ти перестаєш знаходити їх серед того, що бачиш. Але людство програло геометрії...
- Шо, все аж так фатально?
- А шо, тобі відома хоч одна людина, яка не знає, як виглядає трикутник, а як - квадрат? Сама бачиш: не залишається нічого іншого, як займатися диверсією.
- Якою диверсією?
- Уважною. Такою, яка витісняє з мізків геометричність. Скажімо, споглядання диму. Архемани знали, що роблять. Вони зрозуміли це і стали боротися навіть за найменші крихти своєї внутрішньої уваги. Просто мало хто міг витримати таку боротьбу. Дим, між іншим - це все ще не-геометрія, тому «архе» часто порівнюють хто з димом, хто з вогнем, то з полисками на воді. Як тільки математик здогадається, якими формулами можна задати динамічне рівняння, скажімо, для диму, він наче звільниться з полону і його сприйняття опиниться у «плазмі» без жодних попереджень. Але який божествений фрактал, яке міжгалактичне дифрівняння потрафить описати цей хроносинкла-стичний інфундибулум?.. Дехто з АРХЕ-8 утямив, що геометрію не здолати раціональністю. Тому ці люди побачили інший шлях. Вони винайшли карплі.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
