Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Любко Дереш АРХЕ
- Але щось у них не спрацювало, - посміхнулася Терезка. - Бум щез, а геометрія як була, так і залишилася. Хіба ні?
Антон розвів руками.
- Тим, кому це потрібно, «плазма» відкрилась, а це головне. Краплі самі знаходили людей, у яких криста-лізованість геометрією була не такою міцною. Це не містика, все відбувалося за законами лінійного мислення: рідина стікала у ділянках із підвищеною кривизною.
Він перевів подих, вочевидь, підійшов у своїй ораторії до пафосного звершення, аж тут:
- Не вір йому! Це в нього такий задум! - втрутився Буба напрочуд рішуче. - Поки ви тут пиздякали, я ТАКЕ ТАМ зувидів, шо вам і не снилося! Я про вас тепер все-все знаю! - сказав він і захвилювався від спогадів. - А той... цей... - Буба тицьнув пальцем на Антона. - А він взагалі цей-во... енурезникі
Терезка перевела погляд з одного на іншого, потім назад і розсміялася. Невже «плазма» справді зірвала хлопцям дах?
Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав:
56
57
- То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо! - і покосився на Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.
Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.
- Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося незатишно. Буба продовжив:
- Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?! Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я душенька...
Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його погляд і збуджено замахав руками:
- Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! - і Буба глянув на неї таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.
Дещо розгублено Терезка сказала:
- Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...
- Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!
- Не було такого! - сказала вона і глянула на Антона.
Антон подивився на неї і сказав:
- Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.
Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.
- У сумці тільки мої ксерокопії.
Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:
- А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!
Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.
- Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому - сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!
Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть лажовій ситуації. На Високому
58
59
замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало страшно. Температура зібралася з духом і заявила:
- Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку свою не показувала...
Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»
- По-друге, - продовжила вона. - ніяких документів я від тебе не брала, це я твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По-третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і...
Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби видавив:
- Нє, сядь.
Терезка стерпла. «Пі-і-іздєц. - тільки й подумала вона. - Оце так вляпалася!»
- Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже потрібно повернути їх одній людині.
- А ти відпусти мене.
- Я відпущу, але ти сядь.
- Перше відпусти.
- Сядь, я сказав.
Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло стиснулося від передчуття неприємностей.
- Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми руками... Це ти пам'ятаєш? - спитав Антон.
Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.
- Але пригадай, шо ми зробили, як тільки-но ви купили в мене флакончик «плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в мене було в руках, крім цигарки?
- Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам'ятаю!
- Ой чи...? Я мав з собою папочку, всередині папери - дуже важливі. Я попросив потримати їх, щоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти сказала: добре, і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам'ятати! Як ти могла таке забути!
- А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене хочеш?
- Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!
- Ага, попався! - тріумфував Буба. - Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх в тебе.
- А ти взагалі не втикайся, не твоя справа! - визвірів Антон. - Пиздуй звідси, поки не дали в радіо... Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони із пам'яттю. Всяке буває: це забудеш, то переплутаєш...
Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцеремонною брехнею.
- І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже\.. Білими нитками шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, - Буба закотив пальцем повіку, - чуєш, наскрізь оцим-во бачу!
Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.
- Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої документи, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні ще нині. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боїшся, просто в сумці привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі сірником присвічу...
- Не смій! - стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. - Не смій йому навіть показувати! - Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі
60
61
чого, захищати її від агресора. - Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх відібрати]
- Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!
- Терезко! Навіть не розв'язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!
Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.
- Все, - наказав Антон. - Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою папку, або...
Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву. Вона помчала дико і несамовито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла вниз, поки не добігла до колії.
На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай. Тереза копнула двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.
Двері закрилися.
Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись. Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.
Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуровувати зав'язку. Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв'язала шнурівки, відкрила і отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.
Перший абзац у купі листів починався так:
Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контролювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював перший символ?
Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так починався Лжеевклідів «Антицентр».
Терезка читає
1
Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії? - кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил. - Хіба я мала книжки з колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на підвіконні.
Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з кожним вдихом по-новому пригадуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам'ять за неприпустимим ділом. Пам'ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала спогади про «плазму».
Терезка сполошилась і забичкувала сигарету. Щось у ній докладало всіх старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. її охопило дивне збентеження. Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити - оце в натурі страшно.
Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли їй повністю пригадався в'юк. Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не зрозуміліше g
Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого в'юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо. За умови нагляду більш досвідчених видців цей дискомфорт легко перетворити у настрій, відомий як «свист у вухах».
62
63
«Свист у вухах» - це особливе зміцнення Духу, добре знайоме всім плазматикам. Багато чим воно схоже до перемоги над лінню. Наприклад, замість того, щоб іпохондрично чіхрати сраку на канапі, людина зривається і їде в гори. Така перемога повертає життєвість і дає почуття свободи. Стан супроводжується напливом сил, розкутістю рухів, м'ятним холодом усередині черепної коробки та живота. Відчуття «свисту», яке в першу чергу асоціюється з внутрішньою розкутістю, можна навчитись викликати самовільно, закрапавши «плазму» і запам'ятавши елементи правильного настрою. Тоді просте пригадування цих елементів легко налаштовує на потрібний лад.
«Свист у вухах» є одним з етапів досягнення повноцінного ментол-ефекту, одного з найвищих досягнень у видженні «плазми». Вважається, що видець, який досконало опанував ментол-ефект, легко ціпеніє і виходить у видження плазми без допомоги крапель.
Якщо ж нав'язливі симптоми «втраченої пам'яті про головне» запустити без нагляду, людину сковує в'ялотекуча меланхолія, виробляється відраза до «плазми», а досвід закрапування безповоротно губиться.
Терезка погладила себе по животу. З невідомих науці причин матка почала гудіти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», - відмітила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогодні збиралася помити голову.
Терезка поставила грітися баняк з водою. З незачиненого вікна до лампи налетів цілий виводок нічних метеликів та комарів. Терезка розтягнула невдало припалену від газового пальника цигарку і задумалася, навіщо Антон підкинув їй свої папери. Чи справді вона не пригадує той момент, коли взяла на себе відповідальність за їх збереження? Звідки у нього міг узятися «Антицентр», ще й, судячи з почерку, оригінал?
З-під сумбурних подій пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми». Недарма все-таки ходили чутки,
начебто «архе» торкається не тільки внутрішнього світу, але й зовнішнього. Воно сплавлює межі між першим і другим так зухвало, що багато археманів поплатилися за любов до такої дифузії повним розчиненням у середовищі. Справжній ембієнт. Сторонньому важко робити висновки, наскільки жахливим чи прекрасним є подібний досвід, але достеменним є одне: деякі люди справді губилися. Крапали очі й зникали саме в ту секунду, коли від них відводили
погляд.
Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячої пари з неприкритого покришкою баняка, Антонові папери.
Листок, списаний чиїмось гострим, нерозбірливим почерком Лжеевкліда, починався так:
Хто б міг припустити: геометрія.
Хто б подумав: геометрія. Ця, здавалося б, найлояльніша наука всіх часів і режимів, дисципліна, яку не можна було запідозрити у жодній змові, жодному непослуху.
Хто повірив би: геометрія!
Геометрія - це Вірус. Геометрія - це код. Але код веде тільки вглиб себе.
Мої підозри видаються неймовірними навіть для самого себе, але вони НЕСПРОСТОВНІ, і я не можу відкинути їх просто так. Геометрія - НЕЗАПЕРЕЧНИЙ доказ їх невловимої присутності. Вони настільки впевнені у своїй нездоланності, що зуміли покорити людство чимось таким очевидним як геометрія. Питання:
ХТО ВОНИ?
позаземний інтелект вбудувався в людську свідомість, познайомивши нас із тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивує: чому людство досі не збагнуло, що всі ті трикутники та паралелограми - це щупальця чужорідної свідомості?
Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді? Можливо, нас почали контро-
64
65
лювати відтоді, як мавпоподібний Адам намалював перший символ ?
З кожною перегорнутою сторінкою Терезку нудило чимраз більше; так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина здавлює коліщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробігаючи по написаному: КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ВЕРБАЛЬНОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ. ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ У КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ ПІДКОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ КОРИСЛИВИХ ЦІЛЕЙ.
Звідси випливає, що й геометрія накреслення Літер уже є нічим іншим, як кодом. Судячи з досвіду архе, ми полонили самі себе остаточно і безповоротно. Ми набір геометричних автоматизмів. Межа між психікою і геометрією при ближчому розгляді розчиняється.
А що, як побудова КОМАНДИ є настільки замкнутою на себе, що не потребує втручання зназовні? Виходить, що й мої думки теж є не більше ніж
Терезка перегорнула ще кілька сторінок.
Марення, записані на листочках, разили чимраз глибшою прірвою, істинним бездонням плазми. її нудило так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина давить на коліщатка.
«О ні, тільки не дежав'ю. Ще одного сьогодні я не переживу», - Терезка прислухалась до себе, але більше викривлень не спіймала.
Точка на ПЛОЩИНІ. Точка - це координата Абсолюту. Найбільше табу, нав'язане соціумом (за винятком фашис-
66
тоїдног концепції «здорового глузду») - питання про існування самої точки. Формулювання «точка - це умовність» чомусь сприймається саме як об'єктивна даність. Для того, щоб людина визнала існування точки як такої, в її уяві повинно відкластися певне священне місце для слів, які б тлумачили, що ж воно таке - точка. Підкорення команді точки рівне визнанню власної упослідженості перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже вмирають всі, а смерть ірраціональна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому - саме тому я більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона - це тунель за межі світу команд. Це не-точковість.
Пряма. Найзагадковіша з команд, оскільки є, на мою думку, найдавнішою. Пряма першою пішла на абордаж людського сприйняття. Пряма розбиває хаос першопростору на співплощини, на «тут» і «там». Пряма - це сутність розділеності, осердя ілюзій, корінь агресора. Пряма породжує «глибину» (відстань) - так обман за обманом у нас відбирають простір, чи то пак, уявлення про нього. Пряма - це стик безмежно великих співплощин по неіснуючій межі. Але людина чомусь бере до уваги слово «стик», при цьому умудряється забувати про слово «неіснуючий». Пряма - це найглибша рана, яку будь-коли наносили людській свідомості. Мало хто виживає після такого удару.
Перетин прямих. Вертикаль-горизонталь. Він вселяє в людей нічим не підкріплену надію на те, що існує така річ, як Вертикаль. Звідси, наскільки видно, беруться усі базові режими соцгалюцинацій: принцип ієрархії як руху від точки перетину. Вертикаль-горизонталь нав'язливо мусує ідею про те, що світ довкола нас структурований. Але знову ж таки: він (світ) видається структурованим тільки тоді, коли
67
приймається за чисту монету ідея про те, що прямі в принципі здатні перетнутися. Абсурд! Декарт - це новітній пилат, що розіп'яв реальність на хресті координат.
Коло. Це те, що викликає в мене істерику. Мені лячно бодай уявити, який нервовий зрив пережила перша людина, котра здогадалася замкнути пряму в коло. Це психоз за задумом. Довкола колеса у свій час навмисне нагніталася атмосфера сакрального - саме для підкорення тих умів, котрі шукали Невиразиме у знаках. Показово, що сама концепція «сакрального» досі живе у соціально-обумовленій, «невпевненій» свідомості. «Здоровий глузд» є внутрішньо властивою, замкнутою на собі функцією відторгнення соціумом не орієнтованих на точку описових команд. Соціум - це фашизм у найбрутальнішій його формі, «здоровий глузд» - внутрішній диктатор, якому життєво необхідно перебувати в компанії собі подібних. Гніт кола довкола точки як зерна раціонального робить людину рабом не стільки зовнішнім, як внутрішнім. Впишіть у коло точку, і ви все зрозумієте.
Вона піднялася і потупотіла до лазнички. На півдорозі відчула, як у горло б'є кислотна юха, негайно впала на коліна і, спазм за спазмом, притискаючись до підлоги, виригала їдку кашу-малашу, пінисту від слини. Ще трохи покашляла над калюжею, сплюнула залишки блювотиння, лайнулася і, не підводячись, відкинула з очей пасмо волосся.
Стало легше, але йшла обертом голова. Витирати калюжу не було бажання, але зробити довелося б рано чи пізно. Очистивши підлогу, Терезка вже почувалася краще. Вона потягнулася за новим аркушиком і прочитала ще кілька абзаців:
Трикутник. Ілюзія. Одна з наймайстерніших ілюзій, розвінчаних анти-центром Архе-8. Рівносторонній трикутник настільки спокусливий до інтерпретацій, що закрадається підозра, чи не володіють трикутники якоюсь герметичною (геотеричною) формою самоусвідомлення. Може
68
здатися, що це рецептори, які за кількістю нагромадження себе у смисловому полі здатні робити висновки про стан свідомості. Хоча насправді висновок - чергова описова фікція, результат гніту «здорового глузду». Просто «висновки» подаються у поле впливів Архе як нові команди. PR-демони вклали в команду трикутника таку наказову силу, що людство укотре побачило в цьому проблиск сакрального. В результаті - намагання підлаштувати під нього одну з гомологій Абсолюту - «Святу Трійцю». Не більше, ніж онтологічна спроба намацати зв'язки з точкою. Насправді ж трикутник не значить нічого. Нехай ця команда залишиться не-зрозумілою. Бо команда - це знак. А я пообіцяв собі не тлумачити знаки, бо тлумачення - це і є команда трикутника.
Квадрат. Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум. Квадрат - це базова цеглина керунку тлумачень команд Вірусу. Ключовим є момент, коли людина пробує помислити себе відносно команди: всередині чи зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу «if-then-else».
Фігура Т - гіпотетичний ключ до розщеплення системи. Насправді - можливість її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність - спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т -фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про Літеру Н
Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала поглядом арабески тріщин підлоги. Все опливало. Очі облущувались. Вона вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.
КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ
69
1
Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.
Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.
Настала осінь.
Терезка бачить Дереша
Спочатку я подумав: це буде повість.
Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама. Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».
Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.
Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів - йти нікуди.
Я вже в Безконечності.
Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).
17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив «Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».
Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.
Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман «Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.
А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось продумане?
З
Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», - не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.
Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.
4
Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.
То була Температура.
Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав. У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.
70
71
Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли її голова та волосся.
Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.
Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.
Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато чого навчила ЇЇ.
І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і помічаю її - чорна сорочка, напівзакочені рукави (надворі, пам'ятаємо, бабине літо) і пістрява краватка з вільним вузлом. Мафіозі, курча!
Так я зустрівся зі своєю уявою, і ця зустріч видалася дуже емоційною. На секунду я навіть відчув спазму страху, поле зору заповнилося гострими тріщинами і темними лакунами - так, так, Дереш злякався. Але я втягнув у легені побільше повітря, і все стало на місце.
Пальцем намацав у кишені клаптик сторінки зі шкільного зошита, де писало:
Терезі: Набережна, 7/18
Зі зворотного боку записки я жартома, а чи пророче, дописав:
СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!
72
Вдаючи, буцім ніяковію, я поцікавився в дівчинки, чи то не її, бува, звуть Терезою. Терезка стрельнула поглядом вправо-вліво, намацуючи шляхи відступу.
- Залежно шо Ви маєте на увазі... - зніяковіла вона.
Я в захопленні. її устами я відповів би так само - слово в слово! Вклав їй у прохолодну долоню клапоть паперу. Зробив для куражу загадковий пас рукою і розчинився в натовпі студентів, уявляючи себе котримось із містичних персонажів Девіда Лінча. Відчуття нереальності розтеклося моїми венами та капілярами густою нугою, схожою на терпку мікстуру від кашлю. Мені навіть здалося, наче я сам потрапив у чийсь фільм (хотілося вірити - Лінча).
Заходячи у корпус універу, про всяк випадок помахав невидимій камері. А раптом і справді знімають? Присівши в авдиторії за стіл, у записнику вивів:
6
Не ВСТИГШИ нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона.
Я перестав писати і подумки з нею погодився. Буквально з нізвідки на блокнот упало сонечко. Я розсміявся.
6
Не встигши нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона. Тоді розгорнула записку й пробіглася очима по каракулях (каліграфія завжди була для мене атрибутом Бога - Л Д.).
Вона підняла погляд понад папір і відчула, як зупиняється. Інакше, ніж словом «зупиняється», пояснити це було важко. Вона подолала бар'єр гальмування, проскочила цю оперу скрипу, а тепер, коли сповільнення підійшло до завершення, пора зупинитися назовсім.
73
Терезка їде до вуйка
«На неділю, - вирішила Терезка, - махну до вуйка в Мідні Буки».
Як на її смак - забагато товстого шрифту. Космічні полотнища чорно-білої яєчні, як із розбитого яйця-райця, з котрого мала вилупитись шахова фігура, ферзь чи кінь, стояли за книжковими поличками пам'яті і підсміювалися над усіма її спробами роздивитися їх зблизька. Ці спогади ніби й не займали особливого місця, але ставати в рядок таких же файлів, як і всі, навідріз відмовлялися. Терезка відчувала, як пам'ять зажила окремим життям. До того ж, вискакувала з-за рогу якимось нереальним спогадом тоді, коли її менше за все просили.
Але що таке спогади - пусті каплички! Терезка з жахом помічала, як із неї вивітрилося практично все, що було в день Архе. Про її досвід свідчили хіба якісь гарячі відчуття, ніби насиджені місцини, де щойно вилежувався невідомий звір: зубр, носоріг, а може, мнемотавр? Терезі навіть здавалося, що той звір без нагляду блукає десь поблизу. Несамовиті краплі розбудили Сплячого, і тепер він тинявся по лабіринту пам'яті, шукаючи, чим би перекусити. Ознаки його побуту Температура віднаходила практично в кожній думці. Яка ціль блукань того породження пам'яті? Невідомо. Мабуть, він пробуджував спогади.
З тривогою Терезка зрозуміла: «Я міняюся!».
Другою точкою (яку фізики назвали би точкою роси, а математики - точкою епсилон), точкою випадання конденсату, стала думка, що за нею певний час стежили... або й досі стежать. Хтось мусив навести на неї того араба - того самого, що вручив їй записку з адресою та містичним застереженням. Цілком імовірно, це було пов'язано з Антоном. Саме припущення про те, що її ім'я стає відомим усе більшій
74
ЗМІСТ
На попередню
|
|
