Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[24] від поверхні океану, і від нього струмувало це яскраве, незбагненної сили світло, про яке згадували у своїх повідомленнях багато капітанів. Якою ж надзвичайною потужністю мали володіти світні органи живого організму, що випромінювали таке чудове сяйво! Світний предмет мав контури величезного, подовженої форми, овалу, у центрі якого, як у фокусі, світло було особливо яскраве, у міру ж наближення до країв слабшало.
- Так це просто скупчення фосфоресціюючих організмів! - вигукнув один з офіцерів.
- Ви помиляєтеся, шановний, - заперечив я рішуче. - Ніколи фолади або сальпи не виділяють таку яскраву світну речовину. Це світло електричного походження... Утім, погляпьте-но туди! Світло переміщається! То наближається, то віддаляється. Тепер воно прямує до нас!
На палубі піднявся лемент.
- Струнко! - скомандував капітан Фарагут. - Кермо під вітер! Задній хід!
Усі кинулися по своїх місцях: хто до керма, хто в машинне відділення. І “Авраам Лінкольн”, розгорнувшись на бакборт, описав півколо.
- Право руля! Хід уперед! - командував капітан Фарагут. Фрегат набрав великого ходу і став віддалятися від світної точки.
Я помилився. Фрегат тільки мав намір віддалитися, але надприродна тварина погналася за ним зі швидкістю, що перевищувала швидкість його ходу.
Ми затаїли подих. Швидше, навіть не страх, а подив прикував нас до місця.
Тварина гналася за нами, ніби граючись. Вона зробила коло довкруж судна, що йшло зі швидкістю чотирнадцяти вузлів, обдавши його каскадом електричних променів, немов світним пилом, і миттєво виявилася на відстані двох або трьох миль від нас, залишивши за собою в морі фосфоресціюючий слід, що нагадував клуби диму, який викидає локомотив кур’єрського потяга. І раптом з-за темної лінії обрію, куди воно відступило, щоб узяти розбіг, чудовисько ринулося на “Авраама Лінкольна” із страхітливою швидкістю і, круто обірвавши свій біг у двадцяти футах від борту, згасло. Ні, воно не пішло під воду, інакше яскравість його світіння зменшувалася б поступово, - воно згасло відразу, немов джерело цього світлового потоку миттєво вичерпалося. І відразу ж з’явилося по інший бік судна, чи то обійшовши його, чи то прослизнувши під його корпусом. Щосекунди могло відбутися фатальне зіткнення.
Маневри фрегата мене дивували. Корабель рятувався втечею, а не вступав у бій. Фрегату належало переслідувати морське чудовисько, а тут чудовисько переслідувало фрегат! Я звернув на це увагу капітана Фарагута. У цю хвилину на його завжди врівноваженому обличчі було помітно неабиякий подив.
- Пане Аронаксе, - сказав він у відповідь, - я не знаю, з яким грізним звіром маю справу, і не хочу ризикувати своїм фрегатом у нічній пітьмі. І як накажете атакувати невідому тварину? Як від неї захищатися? Почекаємо світанку, тоді ролі переміняться.
- Отже, ви сумніваєтеся вже в природі цього явища, капітане?
- Бачите, пане, цілком імовірно, що це гігантський нарвал, притому електричний нарвал!
- Мабуть, - сказав я, - він так само небезпечний, як електричний скат.
- Ну, а якщо в цього звіра ще й електричні органи, то це воістину найстрашніша тварина, коли-небудь створена рукою творця! - відповів капітан. - Тому, пане, я хочу вжити всіх запобіжних заходів.
Екіпаж фрегата був на ногах усю піч. Ніхто не склепив очей. “Авраам Лінкольн”, не в змозі змагатися у швидкості з морською твариною, стримав хід і йшов під малими парами. Нарвал, ніби копіюючи його дії, ліниво погойдувався на хвилях і, здавалося, не виявляв бажання залишати бойовище.
Близько півночі вій усе-таки зник, або, говорячи точніше, “згас”, як гігантський світляк. Чи не сховалася тварина в морських глибинах? Ми не сміли на це сподіватися. Була перша година ночі, коли ми почули оглушливий свист. Здавалося, що десь поблизу, вирвавшись із океанських глибин, забив могутній фонтан.
Капітан Фарагут, Нед Ленд і я стояли в цей момент на юті і з жадібністю вдивлялися в нічний морок.
- А чи часто вам, Неде Ленде, доводилося чути, як кити викидають воду? - поцікавився капітан.
- Частенько, пане! Але жодного разу не доводилося зустрічати кита, один вигляд якого приніс би мені дві тисячі доларів.
- Справді, ви заслужили премію. Ну, а скажіть мені, коли кит викидає воду з носових отворів, чутно такий же шиплячий свист?
- Точнісінько! Але тільки шуму побільше. Помилки бути не може. Ясно, що до нас пришвартувалося китоподібне, котре водиться в тутешніх водах. З вашого дозволу, пане, - додав гарпунер, - на світанку я скажу йому кілька теплих слів!
- Якщо він буде в настрої вас вислухати, містере Ленд, - зауважив я з деяким сумнівом.
- Коли я наближуся до нього на відстань чотириразової довжини гарпуна, - заперечив канадець, - так доведеться вислухати!
- Але для цього я повинен дати вам вельбот[25]? - запитав капітан.
- Само собою.
- І ризикувати життям веслярів?
- І моїм! - просто сказав гарпунер.
Близько другої ночі, під вітром, за п’ять миль від “Авраама Лінкольна”, знову з’явився предмет, що настільки ж інтенсивно світився. Попри відстань і шум вітру та моря, виразно чувся могутній сплеск хвостом і астматичне дихання тварини. Здавалося, що повітря, подібно до пари в циліндрах машини в дві тисячі кінських сил, уривалося в легені цього гіганта моря, коли він, спливши на поверхню океану, переводив подих.
“Ну, - подумав я, - гарний кит, що може поміритися силами з цілим кавалерійським полком!”
До світанку ми були насторожі і готувалися до бою. Китоловні сіті були розкладені по бортах судна. Помічник капітана наказав приготувати мушкетони, що викидають гарпун на відстань цілої милі, і тримати напоготові рушниці, заряджені розривними кулями, що б’ють наповал навіть найбільших тварин. Нед Ленд обмежився тим, що нагострив свій гарпун - смертоносне знаряддя в його руках.
О шостій годині почало світати; і з першими променями ранкової зорі померкло електричне сяйво нарвала. О сьомій годині майже зовсім розвиднилося; але густий ранковий туман застелян обрій, і в найкращі підзорні труби нічого не можна було розгледіти. Яке було наше розчарування і гнів, можна собі уявити!
Я піднявся на бізань-щоглу
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
