Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[32] погрожував судовим переслідуванням тих, хто позбавив нас волі, скаженів, розмахував руками, кричав і зрештою виразним жестом дав зрозуміти, що ми вмираємо з голоду.
Це була щира правда, але ми про це майже забули.
На превеликий подив, гарпунер, очевидно, досягнув не більше за мене. Наші відвідувачі і бровою не повели. Мова Фарадея, як і мова Араго, була для них незрозуміла.
Збентежений невдачею, вичерпавши усі філологічні ресурси, я не знав, як нам бути далі. Але тут Консель сказав:
- Якщо пай професор дозволить, я поговорю з ними по-німецькому.
- Як, ти говориш німецькою мовою? - вигукнув я.
- Як усякий фламандець, з дозволу пана професора.
- Оце мені подобається! Давай, друзяко!
І Консель статечно розповів утретє всі перипетії нашої історії. Але, незважаючи на вишуканість зворотів і прекрасну вимову оповідача, німецька мова також не мала успіху.
Нарешті, доведений до краю, я спробував відновити в пам’яті свої юнацькі знання і пустився викладати наші поневіряння латиною. Цицерон затулив би собі вуха і виставив би мене за двері, але все-таки я довів розповідь до кінця. Результат був такий же жалюгідний.
Остання спроба теж не мала успіху. Незнайомці обмінялися кількома словами якоюсь незбагненною мовою і пішли, не подавши нам надії яким-небудь підбадьорливим знаком, зрозумілим у всіх країнах світу! Двері за ними зачинилися.
- Яка ницість! - заволав Нед Ленд, розлютувавшись уже, напевне, удвадцяте. - Як!
З ними говорять і по-фраицузьки, і по-англійськи, і по-німецьки, і латиною, а ці пройди хоч би з увічливості словом обмовилися!
- Заспокойтеся, Нед, - сказав я розгарячілому гарпунеру. - Лементом справі не допоможеш.
- Але ви самі поміркуйте, пане професоре, - заперечив наш дратівливий компаньйон, - не здихати ж нам із голоду в цій залізній клітці!
- Ба! - зауважив філософськи Консель. - Ми ще в змозі протриматися чимало часу!
- Друзі мої, - сказав я, - не треба впадати у відчай. Ми були ще в гіршому стані.
Не поспішайте, будь ласка, складати думку щодо командира й екіпажу цього судна.
- Моя думка вже склалася, - відповів Нед Ленд. - Страшенні негідники...
- Ну! А з якої країни?
- Із країни негідників!
- Любий Неде, - сказав я, - країна ця ще недосить чітко позначена на географічній карті, і, зізнаюся, важко визначити, якої національності наші незнайомці. Що вони не англійці, не французи, не німці - можна сказати з певністю. А все-таки мені здається, що командир і його помічник народилися під низькими широтами. У них зовнішність жителів півдня. Але хто вони? Іспанці, турки, араби чи індуси? Зовнішність їх не настільки типова, щоб судити про їхню національну приналежність. Що стосується мови, походження її абсолютно нез’ясоване.
- Велика прикрість - не знати всіх мов! - зауважив Консель. - А ще простіше було б ввести одну загальну мову!
- І це б не допомогло! - заперечив Нед Ленд. - Невже ви не бачите, що в цих людей мова власного винаходу, вигадана, щоб викликати сказ у порядної людини, яка хоче жерти! В усіх країнах світу зрозуміють, що треба людині, коли вона відкриває рот, клацає зубами, плямкає! Щодо цього мова одна як у Квебеку, так і в Паумоту, як у Парижі, так і скрізь: “Я голодний! Дайте мені поїсти!”
- Е-е! - сказав Консель. - Бувають такі нетямущі натури... Не устиг він сказати останнє слово, як двері розчинилися.
Увійшов стюард[33]. Він приніс нам одяг, куртки і морські штани, пошиті з якоїсь дивовижної тканини. Я швидко вдягся. Мої супутники зробили те саме. Тим часом стюард, - німий, а може, і глухий, - накрив на стіл і поставив три прибори.
- Справа набуває серйозного характеру, - сказав Консель. - Початок підбадьорливий!
- Ти ба! - вигукнув вороже настроєний гарпунер. - На кий біс нам їхні страви!
Черепашача печінка, філе акули, біфштекс із морського собаки!
- А от побачимо! - сказав Консель.
Страви, прикриті срібними ковпаками, були акуратно розставлені на столі, застеленому скатертиною. Ми сіли за стіл. Їй-богу, ми мали справу з людьми цивілізованими, і, якби не електричне освітлення, можна було б уявити, що ми сидимо десь у ресторані готелю Адельфи в Ліверпулі або в Гранд-Отелі в Парижі. Треба сказати, що до столу не подали ні хліба, ні вина. Вода була свіжа і прозора, але все-таки це була вода, - що було не до смаку Неду Ленду. З-поміж поданих нам страв я відзначив кілька знайомих мені рибних страв, чудово приготовлених; але перед деякими стравами я став у тупик. Я не міг навіть визначити, якого вони походження - рослинного чи тваринного. Що ж до сервіровки столу, на усьому лежав відбиток вишуканості і тонкого смаку. На столових приборах, ложках, виделках, ножах, тарілках, був вигравіюваний ініціал у півколі напису-девізу. От точне факсиміле: Рухливий у рухливому середовищі! Девіз, що дивовижно підходив до цього підводного судна за умови, що прийменник in у перекладі читати як у, а не на. Буква N була, мабуть, ініціалом таємничої особи, що панувала в глибинах морів!
Нед і Консель не вдавалися в подібні міркування. Вони накинулися на їжу, і я поспішив зробити так само. Тепер я був спокійний за нашу долю, і мені здавалося очевидним, що наші хазяї не дадуть нам умерти від виснаження.
Однак усе на світі має кінець, усе минає, навіть голод людей, котрі не їли цілих п’ятнадцять годин! Наївшись, ми відчули, що нас нездоланно хилить у сон. Реакція цілком природна після боротьби зі смертю в ту ніч, якій, здавалося, кінця не буде.
- Ох, їй-бо, я охоче задрімав би, - сказав Консель.
- А я вже сплю, - відповів Нед Ленд.
І обоє моїх супутників розляглися на циновках, розстелених на підлозі кабіни, і миттєво заснули.
Але для мене не так просто було віддатися владній потребі сну. Тисячі думок непокоїли мозок, тисячі нез’ясованих питань уставали переді мною, тисячі образів не давали мені склепити очей!. Де ми? Яка невгамовна сила захопила нас? Я відчував, - вірніше, мені здавалося, що відчуваю, - буцімто судно занурюється в самісіньку глибінь моря. Мене мучили кошмари. З таємничих морських безодень виникали цілі сонмища невідомих тварин, здавалося, споріднених з цим підводним кораблем, таким же життєдіяльним, рухливим, грізним, як вони!.. Потроху збудження вляглося, примари розтанули в тумані дрімоти, і я тут же поринув у важкий сон.
Розділ дев’ятий
НЕД ЛЕНД ЛЮТУЄ
Не знаю, чи довго ми спали; може й довго, оскільки я почувався цілком відпочилим.
Прокинувся я раніше од усіх. Мої супутники мирно спочивали, розлігшись у кутку.
Голова у мене була свіжа, думки ясні. Підвівшись зі свого досить твердого ложа, я знову став уважно досліджувати наш каземат.
Ніяких метаморфоз отут не відбулося. Темниця залишалася темницею, а бранці бранцями! Тільки прибрані були прибори зі столу. Ніщо не свідчило про швидку зміну нашого становища; і в тривозі я запитував себе: невже ми приречені, бозна який час жити в цій клітці?
Невеселе майбуття вимальовувалося ще в більш похмурих барвах, бо мені раптом забракло повітря. Я відчув якесь стиснення у грудях, хоча вчорашні кошмари більше не повторювалися. Дихання ставало усе більш утрудненим. Від задухи я буквально задихався. Хоча наша камера була досить простора, ми, очевидно, поглинули велику частину кисню, що утримується в повітрі. Відомо, що людина витрачає за годину таку кількість кисню, яка міститься в ста літрах повітря. Тому повітря, насичене майже такою ж кількістю видихуваного вуглекислого газу, стає непридатним для дихання.
Коротше кажучи, необхідно було освіжити атмосферу в нашій камері і, само собою, у всьому підводному кораблі.
Але тут у мене виникло запитання. Що робить у такому випадку командир підводного судна? Чи не одержує він кисень хімічним способом: шляхом прожарювання бертолетової солі з одночасним поглинанням вуглекислого газу повітря хлористим калієм? Адже запаси хімічних речовин вичерпуються, їх доводиться поновлювати і, отже, підтримувати стосунки з Землею? Можливо, він задовольняється стисненим повітрям, що нагнітається в спеціальні резервуари, котре витрачається в міру потреби? Усе може бути! Чи не діє він простішим, економічнішим, а отже, і більш доступним способом? Чи не піднімається він на поверхню океану подібно до кита, щоб подихати свіжим повітрям?
Але яким би способом він не діяв, по-моєму, настав час застосувати його без зволікань!
Я намагався дихати частіше, вбираючи в себе рештки кисню, що ще збереглися в задушливому приміщенні. І раптом на мене війнуло морем: струмінь чистого, насиченого морськими пахощами повітря ввірвався в наш каземат! Життєдайного, напоєного йодистими випарами, морського повітря! Широко розкривши рота, я вдихнув із жадібністю його чудодійний струмінь! І буквально в ту ж хвилину відчув легкий поштовх і потім нерізку бортову хитавицю, утім досить відчутну. Судно, це сталеве чудовисько, спливало на поверхню вод подихати, як діє кит, свіжим повітрям! Отже, спосіб вентилювання судна був установлений.
Надихавшись повними грудьми, я став шукати вентиляційний отвір, так би мовити, “повітропровід”, крізь який надходив живлющий струмінь. Я незабаром знайшов його. Над дверима була віддушина, через яку уривався струмінь чистого повітря, що освіжав камеру.
Як тільки пахнуло свіжістю, прокинулися Нед і Консель.
Точно по команді, протерши очі, потягнувшись, вони обоє підхопилися на ноги.
- Як спочивалося пану професору? - поштиво запитав Консель.
- Чудово, мій друже, - відповів я. - А вам, містере Нед Ленд?
- Спав мертвим сном, пане професоре. Якщо не помиляюся, повіяло морським вітерцем?
Моряк не міг помилитися, і я розповів гарпунеру про те, що відбулося, поки вони спали.
- Он воно що! - сказав він. - Тепер зрозуміло, що це був за свист, який ми чули, коли мнимий нарвал шастав коло “Авраама Лінкольна”!
- Цілком правильно, містере Ленд! До нас доносився його свистячий подих.
- А скажіть-но, пане Аронаксе, котра зараз година? Я ніяк не можу збагнути, чи не обідня?
- Обідня, мій шановний гарпунере? Ви, мабуть, хочете сказати, що час снідати? Ми напевно проспали весь учорашній день до самого нинішнього ранку!
- Виходить, що ми проспали цілу добу! - здивувався Консель.
- Так мені здається, - відповів я.
- Не стану сперечатися з вами, пане професоре, - сказав Нед Ленд. - Як на мене, то все одно - обід чи снідання! Аби стюард напоумився подати нам і те й інше!
- І те й інше! - повторив Консель.
- Правильно! - підтримав його канадець. - Ми маємо право і на те і на інше! А щодо мене, то я віддам належне і сніданку й обідові.
- Ну, що ж, Неде, доведеться запастися терпінням, - сказав я. - Наші невідомі хазяї, мабуть, не мають наміру морити нас голодом. Інакше їм не було б сенсу годувати нас учора обідом.
- А що коли вони здумали відгодовувати нас на забій? - сказав Нед.
- Навряд чи! - відповів я. - Не в руки ж людожерів ми потрапили!
- Один раз поласувати - на те не зважають, - серйозно сказав канадець. - Хтозна, може ці люди давненько не пробували свіжого м’яса. А троє здоровецьких, добре угодованих панів, як-от професор, його слуга і я...
- Викиньте нісенітниці з голови, містере Ленд, - відповів я гарпунеру. - І головне, не здумайте розмовляти в такому дусі з нашими хазяїнами, ви цим тільки погіршите наше становище.
- Баста! - сказав гарпунер. - Я голодний, як тисяча чортів, і будь то обід чи вечеря, а нам його не подають!
- Містере Ленде, - зауважив я, - на кораблі варто підкорятися встановленому розпорядку, а я підозрюю, що сигнали наших шлунків випереджають дзвоник кока
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
