Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[37], а ви для мене, як і ваші супутники, тільки пасажири “Наутілуса”.
Капітан Немо покликав слугу і віддав йому наказ тією ж невідомою мені мовою.
Потім, звертаючись до канадця і Конселя, він сказав:
- Сніданок вас чекає у вашій каюті. Отож ідіть за цією людиною.
- Не відмовлюся! - відповів гарпунер.
І вони вийшли, нарешті, з темниці, де пробули взаперті більше тридцяти годин.
- А тепер, пане Аронаксе, чи не зволите зі мною поснідати? Зробіть ласку, ходімо за мною.
- Я у вашім розпорядженні, капітане.
І я пішов слідом за капітаном Немо. Переступивши поріг, ми опинилися в освітленому електрикою вузькому проході. Пройшовши метрів десять, ми через прочинені двері ввійшли у велику залу.
Це була їдальня, оздоблена і умебльована в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в кутках їдальні, і на їхніх полицях із хвилеподібними краями блищав дорогий фаянс, порцеляна, кришталь, Срібний посуд відбивав своєю блискучою поверхнею світло, що падало згори. Тонкий розпис стелі пом’якшував яскравість освітлення. .
Посередині зали стояв щедро сервірований стіл. Капітан Немо жестом указав мені моє місце.
- Сідайте, - сказав він, - і їжте! Ви, мабуть, вмираєте з голоду. Сніданок складався з кількох страв, приготованих виключно з продуктів, що дає море, але все-таки деякі страви були для мене незвичні. Вони були дуже апетитні, але в них відчувався якийсь присмак; утім, невдовзі я перестав його відчувати. Усі ці наїдки містили в собі, як мені здалося, багато фосфору, і я вирішив, що усі вони морського походження.
Капітан Немо скоса на мене поглядав. Я ні про що не запитував його, але він сам відповів мені на питання, що крутилися в мене на язиці.
- Більшість цих страв вам незнайома, - сказав він, - але їжте їх без остраху. Їжа здорова і поживна. Я давно відмовився від м’ясних страв і, як бачите, почуваю себе непогано. Мої матроси всі, як на підбір, здоровані, а ми однаково харчуємося.
- Отже, - сказав я, - усі ці наїдки виготовлені з продуктів, що постачає море?
- Так, пане професоре! Море задовольняє всі мої потреби. Закинувши сіті, я отримую багатий улов. Занурившись у морські глибини, здавалося, недоступні людині, щоб полювати в підводних лісах, я підстрелюю водяну дичину. Мої череди, подібно до черед Нептуна, мирно пасуться на океанських пасовищах. Володіння мої великі, і рука Творця всього живого не убожіє!
Я подивився на Немо з подивом і сказав:
- Я добре розумію, пане, що сіті постачають чудову рибу до вашого столу; я розумію, хоча і не зовсім ясно, що ви дозволяєте собі розкіш полювати за водяною дичиною в підводних лісах; але мені зовсім незрозуміло, звідки в меню з’являється м’ясна страва, нехай у найменшій кількості?
- Пане, - відповів капітан Немо, - я не харчуюся м’ясом земних тварин.
- Ну, а це що ж таке? - запитав я, указуючи на тарілку, на якій лежали шматочки яловичини.
- Те, що ви вважаєте яловичиною, пане професоре, усього лише філейна частина морської черепахи. А от печеня з печінки дельфіна; ви легко сприйняли б це за рагу зі свинини! Мій кухар майстерно консервує дари океану. Покуштуйте усього потроху. От консерви із морських глечиків; будь-який малаєць знайшов би їх незрівнянними на смак! От крем, збитий з вершків, що поставляють нам кити; от цукор, що добувається з гігантських фукусів Середземного моря! І, нарешті, дозвольте вам запропонувати варення з анемонів, що не поступаються соковитістю найспілішим плодам землі.
І я куштував потроху кожної страви не з жадібності, а з цікавості. А капітан Немо тим часом зачаровував мене надзвичайними розповідями.
- Море, пане Аронакс, - говорив він, - годує мене. Щедроти його невичерпні. Море не тільки годує мене, але і вдягає. Тканина на вашім костюмі виткана з бісусу деяких двостулкових молюсків; пофарбована вона, за прикладом древніх, соком пурпурніші, а фіолетовий відтінок доданий екстрактом аплізій Середземного моря. Парфуми, що стоять на туалетному столику у вашій каюті, отримані сухою перегонкою морських рослин. Ваша постіль з м’якої прибережної трави зостери. Пером вам буде слугувати китовий вус, чорнилом - виділення залоз каракатиці.
Я живу дарунками моря, і море у свій час візьме назад свої дарунки!
- Ви любите море, капітане?
- Так, я люблю море! Море - це все! Воно покриває собою сім десятих земної кулі. Подих його чистий, життєдайний. У його безмежній пустелі людина не почуває себе самотньою, бо навколо вирує життя. У лоні морів живуть небачені, дивовижні істоти. Море - це вічний рух і любов, вічне життя, як сказав один із ваших поетів. І справді, пане професоре, водне середовище надає для розвитку життя виняткові переваги. Тут представлені всі три царства природи: мінерали, рослини, тварини. Тваринний світ широко представляють чотири групи зоофітів[38], три класи членистих, п’ять класів молюсків, три класи хребетних, ссавців, плазунів і незліченні легіони риб, загони тварин, які налічують понад тринадцять тисяч видів, з-поміж них лише одна десята живе в прісних водах. Море - великий резервуар природи. Якщо можна так висловитися, морем почалося життя земної кулі, морем і закінчиться! Тут вищий спокій! Море не підвладне деспотам. На поверхні морів вони можуть ще чинити беззаконня, вести війни, убивати собі подібних. Але на глибині тридцяти футів під водою вони безсилі, тут їхня могутність закінчується! Ах, пане, залишайтеся тут, живіть в лоні морів! Тут, лише тут, справжня незалежність! Тут немає тиранів! Тут я вільний!
Капітан Немо раптом замовк. Чи не змінив він своєї звичайної стриманості? Чи не пошкодував, що сказав зайве? Кілька хвилин він, вочевидь схвильований, ходив по кімнаті. Потроху нерви його заспокоїлися, обличчя набуло звичайного байдужого виразу. Нарешті він підійшов до мене.
- А тепер, пане професоре, - сказав він, - якщо бажаєте оглянути “Наутілус”, я до ваших послуг.
Розділ одинадцятий
“НАУТІЛУС”
Я пішов за капітаном Немо. Подвійні двері в глибині їдальні прочинилися, і ми ввійшли в сусідню кімнату, таку ж простору.
Це була бібліотека. У високих шафах з чорного палісандрового дерева з бронзовими інкрустаціями на широких полицях стояли рядами книги в однакових палітурках. Шафи тяглися уздовж стін, займаючи весь простір від підлоги до стелі. Трохи оддалік стояли суцільні широкі дивани, оббиті коричневою шкірою. Легкі пересувні підставки для книг розставлені були біля диванів. Посередині бібліотеки стояв великий стіл, завалений журналами, серед яких я помітив кілька старих газет. З ліпної стелі, завершуючи весь цей гармонійний ансамбль, чотири півкулі з матового скла лляли електричне світло. Із замилуванням оглядав я цей затишок, обставлений з таким смаком, і очам своїм не вірив.
- Капітане Немо, - сказав я хазяїну, що розташувався на дивані, - ваша бібліотека зробила б честь будь-якому палацу на континенті; і я неабияк дивуюся при думці, що така скарбниця супроводжує вас у морських глибинах!
- А де ж ви ще знайдете такі сприятливі умови для роботи, пане професоре? - відповів капітан Немо. - Тиша, абсолютний спокій. Хіба у вашім кабінеті в Паризькому музеї ви користуєтеся такими зручностями?
- Звичайно, ні! І я повинен зізнатися, що мій паризький кабінет бідний у порівнянні з вашим. У вас тут не менше шести-семи тисяч томів...
- Дванадцять тисяч, пане Аронакс. Книги - єдине, що пов’язує мене із землею.
Світ перестав існувати для мене в той день, коли “Наутілус” уперше занурився в морські глибини. У той день я востаннє купував книги, журнали, газети. З того дня для мене людство перестало мислити, перестало діяти. Моя бібліотека до ваших послуг, пане професоре; ви можете користуватися нею, як вам буде зручно.
Подякувавши капітану Немо, я підійшов до бібліотечних полиць. Тут була зібрана наукова, філософська, художня література всіма мовами; але я не помітив жодного твору із політичної економії; очевидно, політичній економії доступ на борт судна був суворо заборонений. Цікава подробиця - книги були розставлені за абеткою, незалежно від того, якою мовою вони були написані; очевидно, капітан Немо вільно володів усіма мовами.
Серед книг я побачив твори видатних письменників і мислителів давнього і нового світу - усе найкраще, створене людським генієм в царині історії, поезії, художньої прози і науки, починаючи з Гомера до Віктора Гюґо, із Ксенофонта до Мішле, з Рабле до Жорж Санд. Але наукові книги все-таки переважали в цій бібліотеці; книги з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, зоології та інші чергувалися з працями з природничих наук, як я зрозумів, основного предмета наукових інтересів капітана. Тут було повне зібрання творів Гумбольдта, Араго, праці Фуко, Апрі Сент Клер Девіля, Шасля, Мільн Едвардса, Катрфажа, Тіндаля, Фарадея, Бертело, абата Секкі, Петерманна, капітана Морі, Агассіса, “Записки Академії наук”, збірники різних географічних товариств та інше. І в цьому почесному товаристві стояли й дві мої книги, яким, можливо, я був зобов’язаний люб’язним прийомом на борту “Наутілуса”! Книга Жозефа Бертрана “Основи астрономії” дозволила мені зробити висновок: я знав, що вона вийшла у світ у 1865 році, - отже, “Наутілус” був спущений під воду не раніше цього часу.
Значить, капітан Немо почав своє підводне існування усього лише три роки тому. Утім, я сподівався установити точну дату, якщо в бібліотеці виявиться більш пізнє видання. Але в мене попереду було достатньо часу для подібних досліджень, і, крім того, мені не хотілося відкладати огляд чудес “Наутілуса”.
- Дякую вам, пане, - сказав я, - за дозвіл користуватися вашою бібліотекою. Тут зібрані такі коштовні наукові скарби! Я не промину нагоди з ними ознайомитися.
- Тут не тільки бібліотека, - відповів капітан Немо, - але і курильня.
- Курильня? - вигукнув я. - Курильня на борту “Наутілуса”?
- Цілком правильно!
- У такому разі, пане, я повинен припустити, що ви підтримуєте зв’язок із Гаваною?
- Аж ніяк ні, - заперечив капітан. - Дозвольте запропонувати вам сигару. Правда, вона не гаванська, але, якщо ви знавець, сигара буде вам до смаку.
Я взяв сигару, яка за формою дуже нагадувала кращі сорти гаванських, але, здавалося, скручену з золотого листя. Я розкурив її коло світильника, що стояв на витонченій бронзовій підставці, і затягся із жадібністю завзятого курця, позбавленого тютюну вже двоє діб.
- Чудова сигара, - сказав я, - але хіба це тютюн?
- Тютюн, але не гаванський і не турецький. Море постачає мені, хоча і не дуже щедро, ці рідкісні морські водорості, багаті нікотином. Ви і тепер зітхаєте за гаванськими сигарами, га?
- З цієї хвилини, капітане, я їх забув!
- Куріть, будь ласка, скільки вам здумається, не запитуючи про походження сигар. Ніяка митниця не стягувала за них податки, але від цього, думаю, вони не стали гіршими!
- Навпаки!
У цей момент капітан Немо розчинив двері, протилежні тим, через які ми ввійшли в бібліотеку, і я опинився в сліпучо освітленому салоні.
Це був просторий зал із закругленими стінами, довжиною в десять, шириною в шість, висотою в п’ять метрів. Потужні лампи, сховані за візерунковим орнаментом стелі, витриманим у стилі мавританських склепінь, кидали м’яке світло на скарби цього музею. Так, це був справжній музей, у якому майстерною і щедрою рукою були поєднані воєдино дари природи і мистецтва в тому мальовничому безладді, яке видає житло художника.
Десятків зо три картин видатних майстрів в однакових рамах, відділені одна від одної щитами з лицарською зброєю, прикрашали стіни, обтягнуті тканими шпалерами строгого візерунка. Тут були полотна величезної цінності, якими я милувався в приватних картинних галереях Європи і на художніх виставках. Різні школи старовинних майстрів були представлені тут: “Мадонна” Рафаеля, “Діва” Леонардо да Віичі, “Німфа” Корреджо, “Жінка” Тиціана, “Поклоніння волхвів” Веронезе, “Успіння” Мурільо, “Портрет” Гольбейна, “Чернець” Веласкеса, “Мученик” Рібейри, “Ярмарок” Рубенса, два фламандські пейзажі Тенірса, три жанрових картинки Жерара Доу, Метсю, Поля Поттера, два полотна Жеріко і Прюдона, кілька морських видів Бекюйзена і Берні. Сучасний живопис був представлений картинами Делакруа, Енгра, Декампа, Труайона, Мессоньє, Добіньї і т.д.; кілька чарівних мармурових і бронзових копій античних скульптур на високих п’єдесталах стояли по кутках чудового музею. Пророкування капітана “Наутілуса” починало збуватися: я був буквально приголомшений.
- Пане професоре, - сказав цей загадковий чоловік, - сподіваюся, ви вибачите мені за те, що я приймаю вас запросто й у вітальні безладдя.
- Пане, - відповів я, - не допитуючись, хто ви такий, смію припустити, що ви художник!
- Аматор, пане, не більше! Колись для мене було неабиякою насолодою збирати прекрасні творіння рук людських. Я був пристрасний, невтомний колекціонер, і мені вдалося придбати кілька речей великої цінності. Це зібрання картин - останній спогад про землю, яка для мене вже не існує. У моїх очах ваші сучасні живописці - те саме, що старовинні майстри. Геній не має віку.
- А композитори? - запитав я, указуючи на партитури Вебера, Россіні, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Мейєрбера, Герольда, Вагнера, Обера, Гуно і багатьох інших, розкидані на величезному органі, що займав всю стіну між дверима.
- Для мене ці композитори, - відповів капітан Немо, - сучасники Орфея, адже поняття про час стирається у пам’яті мертвих, а я мертвий, пане професоре! Я такий же труп, як і ті ваші друзі, що спочивають у шести футах під землею!
Капітан Немо замовк і глибоко замислився. Я дивився на нього неабияк схвильований його словами, мовчки вивчаючи його лице. Обіпершись об дорогоцінний мозаїчний стіл, він, здавалося, не зауважував мене, забув про мою присутність.
Не бажаючи порушувати плину його думок, я вирішив зайнятися оглядом рідкостей.
Твори мистецтва сусідили з витворами природи; Водорості, мушлі
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
