Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[43], що страждає від бічної хитавиці або “утомлюється” від кільової; немає вітрил, що їх може пошматувати вітер; немає парових котлів, що можуть вибухнути; тут виключена небезпека пожежі, бо на кораблі немає дерев’яних частин; немає вугілля, запас якого може вичерпатися, адже корабель керується електричними апаратами; немає небезпеки зіткнення, оскільки він один плаває в морських безоднях; не страшні і бурі, адже за кілька метрів од рівня моря панує глибокий спокій! Так, пане! Це досконалий підводний корабель! І якщо вірно, що винахідник більше вірить у своє судно, ніж конструктор, а конструктор більше, ніж сам капітан, то зрозумійте, з якою безмежною довірою ставлюся до “Наутілуса” я - одночасно винахідник, конструктор і капітан судна!
Капітан Немо говорив із великою наснагою. Палкий погляд, рвучкі рухи зовсім змінили його. Так, він ліобив своє судно, як батько любить своє дітшце!
Але питання, можливо нескромне, так і зривавалося з моїх губ; і, нарешті, я все-таки спитав:
- Отже, ви інженер, пане Немо?
- Так, пане професоре, - відповів він, - я навчався в Лондоні, Парижі і Нью-Йорку в ті часи, коли ще був жителем Землі.
- Але як же вам удалося зберегти в таємниці спорудження цього дивовижного підводного корабля?
- Кожна частина корабля, пане Аронаксе, отримана мною з різних країн земної кулі. Призначення кожного замовлення було вигаданим. Кіль “Наутілуса” викуваний у Крезо, гребний вал у “Пена і компанії” у Лондоні, листова обшивка корпусу у Лерда в Ліверпулі, гвинт у Скотта в Глазго, резервуари в “Кайля і компанії” у Парижі, машини у Круппа у Пруссії, таран у майстернях Мотала у Швеції, вимірювальні прилади у братів Гарт у Нью-Йорку і так далі. Постачальники отримували мої креслення, підписані кожного разу іншим ім’ям.
- Але, одержавши окремі частини, ви повинні були їх зібрати, змонтувати? - запитав я.
- Пане професоре, моя суднобудівна верф знаходилася на пустельному острові, у відкритому океані. Там навчені мною робітники, мої відважні товариші, під моїм керівництвом зібрали наш “Наутілус”. Коли корабель був зібраний, вогонь знищив усякі сліди нашого перебування на острові, що його я, якби міг, підірвав би!
- Треба думати, що корабель коштував вам чималих витрат?
- Пане Аронаксе, броненосець обходиться в одну тисячу сто двадцять п’ять франків на кожну тонну. “Наутілус” важить тисячу п’ятсот тонн. Отже, він обійшовся близько двох мільйонів франків, якщо брати до уваги лише вартість його устаткування, і не менше чотирьох чи п’яти мільйонів франків разом із колекціями і художніми творами, що зберігаються на ньому.
- Дозвольте, капітане, поставити останнє запитання?
- Будь ласка, пане професоре!
- Ви дуже багаті?
- Несказанно багатий! Я міг би вільно сплатити десять мільярдів державного боргу Франції!
Я уважно подивився на свого співрозмовника. Чи не зловживав він моєю довірливістю? Час покаже!
Розділ чотирнадцятий
“ЧОРНА РІКА”
Площа, що її займає вода на поверхні земної кулі, обчислюється в три мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п’ятсот п’ятдесят вісім квадратних міріаметрів[44]; інакше кажучи, вода займає понад тридцять вісім мільйонів гектарів земної поверхні. Об’єм цієї рідкої маси дорівнює двом мільярдам двомстам п’ятдесятьом мільйонам кубічних миль; і якщо уявити собі цю рідку масу у формі кулі, то виявиться, що діаметр її дорівнює шістдесяти льє, а вага становить три квінтильйони тонн. А щоб осмислити ці цифри, необхідно знати, що квінтильйон відноситься до мільярда, як мільярд до одиниці, іншими словами, у квінтильйоні стільки ж мільярдів, скільки в мільярді одиниць. Образно кажучи, таку кількість води могли б вилити всі земні ріки лише протягом сорока тисяч років!
У геологічному минулому нашої планети за вогненним періодом тривав період водяний. Земна поверхня становила собою дно світового океану. Потім, у силурійський період, почалося горотворення; з вод виступили гірські вершини, на поверхні океану з’явилися острови, що зникали під час потопів і потім знову виникали, з’єднуючись між собою й утворюючи материки; співвідношення між просторами суші і води на Землі неодноразово змінювалося, і, нарешті, рельєф земної поверхні набув тих обрисів, які ми бачимо на сучасних географічних картах. Суша відвоювала у води тридцять сім мільйонів шістсот п’ятдесят сім квадратних миль, або дванадцять мільярдів дев’ятсот шістнадцять мільйонів гектарів.
Обриси материків дозволяють розділити світові води на п’ять головних водойм: Північний Льодовитий океан, Південний Льодовитий океан, Індійський океан, Атлантичний океан, Тихий океан.
Тихий океан простягнувся з півночі на південь, займаючи весь простір між обома полярними колами, і з заходу на схід, між Азією й Америкою, упродовж ста сорока п’яти градусів довготи. Це найспокійнішій з океанів, течії його широкі і не швидкі, припливи і відпливи помірні, опади рясні. Такий океан, з якого почалася моя подорож за найнадзвичайиих обставин.
- Пане професоре, - сказав капітан Немо, - якщо ваша ласка, ми з точністю визначимо місце, де ми знаходимося, і установимо відправну точку нашої подорожі. Тепер за чверть дванадцята. Я накажу підняти судно на поверхню океану.
Капітан натиснув тричі кнопку електричного дзвоника. Негайно ж насоси почали помпувати воду з резервуарів; стрілка манометра поповзла вгору, указуючи на те, що тиск усе зменшується; нарешті, вона завмерла на місці.
- Ми вийшли на поверхню, - сказав капітан.
Я направився до центрального трапа. Піднявшись по залізних сходинках нагору, я вийшов через відкритий люк на палубу “Наутілуса”.
Палуба виступала з води не більше аніж на вісімдесят сантиметрів. Округлий і довгий корпус “Наутілуса” і справді був схожий на сигару. Я звернув увагу на те, що його черепицеподібна обшивка з листового заліза нагадувала луску, що покриває тіло наземних плазунів. І я зрозумів, чому, попри найпотужніші підзорні труби, це судно завжди приймали за морську тварину.
Напівсхована в корпусі “Наутілуса” шлюпка утворювала невелику опуклість посеред палуби. На носі і на кормі виступали дві невисокі кабіни з похилими стінками, частково прикриті товстим чечевицеподібним склом: передня слугувала рубкою керманичу, у задній був установлений потужний електричний прожектор, що освітлював шлях.
Океан був чудовий, небо ясне. Довгий корпус судна лише злегка погойдувався на широких океанських хвилях. Легкий східний вітерець ледве рябив водну гладінь. Туман не застеляв лінії обрію, і можна було з великою точністю вести спостереження.
Ніщо не зупиняло погляду. Ні острівця, ні скелі довкруж. Ні сліду “Авраама Лінкольна”... Неозора пустеля!
Капітан Немо, узявши секстан, приготувався виміряти висоту сонця, щоб визначити, на якій широті ми знаходимосй. Він очікував кілька хвилин, поки денне світило не вийшло з-за хмари. І упродовж цього часу, жоден м’яз його руки не здрипіувся, немов секстан тримала рука статуї.
- Полудень, - сказав капітан. - Пане професоре, чи не бажаєте ви...
Я кинув останній погляд на жовтуваті води, котрі омивали, безсумнівно, японські береги, і зійшов слідом за ним у салон.
Там капітан зробив за допомогою хронометра обчислення, визначив довготу даного місця і перевірив свій розрахунок за попередніми кутомірними спостереженнями.
Потім він сказав:
- Пане Аронаксе, ми знаходимося під сто тридцять сьомим градусом і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи...
- За яким меридіаном? - жваво запитав я, сподіваючись, що відповідь капітана проллє світло на його національність.
- Пане, - відповів він, - у мене різні хронометри, поставлені за Паризьким, Грінвічським і Вашингтонським меридіанами. Але на вашу честь я вибираю паризький.
Відповідь не з’ясувала абсолютно нічого. Я уклонився, а капітан продовжував:
- Під ста тридцятьма сьома градусами і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи від Паризького меридіана і під тридцятьма градусами і сьома мінутами північної широти, іншими словами, у трьохстах милях від берегів Японії. Отже, сьогодні, восьмого листопада, опівдні, починається наша кругосвітня подорож під водою.
- Боже нас борони! - сказав я.
- А тепер, пане професоре, - додав капітан, - продовжуйте свої заняття. Я наказав узяти курс на схід-північний-схід і йти на глибині п’ятдесятьох метрів. На карті щодня буде позначатися пройдений нами шлях. Салон у вашім розпорядженні.
А тепер дозвольте залишити вас.
Капітан Немо уклонився і вийшов. Я залишився наодинці зі своїми думками. Я думав про капітана “Наутілуса”. Чи довідаюся я коли-небудь, якої національності ця загадкова людина, що відреклася від своєї батьківщини? Що викликало у нього ненависть до суспільства, можливо, ненависть, що жадала помсти? Чи не з тих він невизнаних учених, не з тих геніїв, яких, як говорить Консель, “скривдив світ”? Чи не сучасний Галілей, чи не жрець науки, як американець Морі, учена кар’єра якого була перервана політичними подіями? Невідомо! Випадок привів мене на борт його судна, і життя моє було в його руках. Він зустрів мене холодно, але не відмовив у гостинності. Жодного разу не потис він моєї простягненої руки. Жодного разу не подав мені своєї руки!
Цілу годину провів я в роздумах, намагаючись проникнути в хвилюючу таємницю цієї людини. Мимохідь погляд мій упав на карту’ Землі, розкладену на столі; і я, водячи пальцем по карті, знайшов точку схрещення довготи і широти, зазначену капітаном Немо.
В океанах, як і на материках, є свої ріки. Це океанічні течії, що їх легко, упізнати за кольором і температурою і найзначніша з них відома під назвою Гольфстрім. Наука нанесла на карту земної кулі напрямок п’яти найголовніших течій: перша на півночі Атлантичного океану, друга на його півдні, третя на півночі Тихого океану, четверта на його півдні і, нарешті, п’ята в південній частині Індійського океану. Цілком імовірно, що в північній частині Івдійського океану існувала і шоста океанічна течія у ті часи, коли Каспійське й Аральське моря і великі озера Азії становили суцільний водний простір.
Шлях “Наутілуса” лежав упродовж однієї з таких течій, позначеної на карті під японською назвою Куро-Сіво, що значить “Чорна ріка”. Вийшовши з Бенгальської затоки, зігріта палючими променями тропічного сонця, ця течія проходить через Малаккську протоку, йде уздовж берегів Азії і, огинаючи їх у північній частині Тихого океану, досягає Алеутських островів; вона захоплює із собою стовбури камфорного дерева, тропічні рослини і різко відрізняється яскраво-синім кольором своїх теплих вод від холодних вод океану.
Я вивчав шлях цієї течії на карті, уявляючи собі, як вона губиться в безкраїх просторах Тихого океану; і уява так захопила мене, що я не помітив, як Нед Ленд і Консель увійшли до салону.
Мої супутники не могли отямитися від подиву, побачивши чудеса, що стали перед їхніми очима.
- Де ж ми знаходимося? Де? - вигукнув канадець. - Чи не у Квебекському музеї?
- З дозволу сказати, - зауважив Консель, - скоріше в маєтку Соммерара!
- Друзі мої, - сказав я, запрошуючи їх підійти ближче, - ви не в Канаді і не у Франції, а на борту “Наутілуса”, у п’ятдесяти метрах нижче рівня моря.
- Доводиться повірити, раз пап так говорить, - сказав Консель. - Але, зізнаюся, цей салон може здивувати навіть такого фламандця, як я.
- Дивуйся, друже мій, та, до речі, оглянь вітрини, там знайдеться багато цікавого для такого класифікатора, як ти.
Заохочувати Конселя не було потреби. Схилившись над вітриною, він уже бурмотів щось мовою натуралістів: “черевоногі, клас тварин типу молюсків, сімейство сурмачів, рід вужівки, вид мадагаскарської ципреї”.
Тим часом Нед Ленд, мало обізнаний у конхіології, розпитував мене про моє побачення з капітаном Немо. Чи довідався я, хто він, звідки прибув, куди прямує, у які глибини затягує нас. Коротше кажучи, він задавав мені тисячу запитань, на які я не устигав відповідати.
Я повідомив йому усе, що знав, вірніше, чого я не знав, і у свою чергу запитав його, що він чув або бачив зі свого боку.
- Нічого не бачив, нічого не чув, - відповів канадець. - Навіть із команди судна ніхто мені на очі не трапив. Невже й екіпаж електричний?
- Електричний!
- Їй-бо, у це можна повірити! Але ви, пане Аронаксе, - запитав Нед Ленд, одержимий своїм наміром, - ви ж бо можете мені сказати, скільки людей на борту? Десять, двадцять, п’ятдесят, сто?
- Не можу вам на це відповісти, Нед! І послухайте мене, викиньте з голови вашу вигадку захопити “Наутілус” або втекти з нього. Судно - справжнє чудо сучасної техніки, і я дуже шкодував би, якби мені не випало з ним познайомитися. Багато хто побажав би виявитися в нашому становищі, хоча б заради можливості подивитися на всі ці чудеса! Тому заспокойтеся і давайте спостерігати за тим, що відбувається навколо нас.
- Спостерігати! - закричав гарпунер. - Так хіба щось побачиш у цій залізній в’язниці! Ми рухаємося, ми пливемо, як сліпі...
Не встиг Нед закінчити фразу, як раптом у салоні стало темно. Світоносний плин померк так раптово, що я відчув біль у очах, як це буває при різкому переході з мороку на яскраве світло.
Ми завмерли на місці, не знаючи, що нас очікує, - задоволення чи неприємність. Але тут почувся якийсь шерех. Неначе залізна обшивка “Наутілуса” стала розсовуватися.
- Кінець кінця! - сказав Нед Ленд.
- Загін гідромедуз! - бурмотів Консель.
Раптом салон знову освітився. Світло проникало у нього ззовні з обох боків, через величезні овальні стекла у стінах. Водні глибини були залиті електричним сяйвом. Кришталеві стекла відокремлювали нас від океану. У перший момент я здригнувся при думці, що ця тендітна перешкода може розбитися; але масивна мідна рама надавала стеклам міцності майже незламної.
Морські глибини були чудово освітлені в радіусі однієї милі від “Наутілуса”. Неймовірне видовище! Яке перо гідне його описати! Який пензель здатен зобразити всю ніжність барвистої гами, гру світлових променів у прозорих морських водах, починаючи від глибинних шарів до поверхні океану!
Прозорість морської води відома. Установлено, що морська вода чистіша найчистішої джерельної води. Мінеральні й органічні речовини, що містяться в ній, тільки збільшують її прозорість. У деяких частинах океану, коло Антільських островів, крізь шар води в сто сорок п’ять метрів можна прекрасно бачити піщане дно, а сонячні промені проникають на триста метрів у глибину! Але електричне світло, що спалахнуло в самісінькому лоні океану, не тільки освітлювало воду, але і перетворювало рідке середовище навколо “Наутілуса” у рідкий пломінь.
Якщо сприйняти гіпотезу Еремберга, що вода в морських глибинах фосфоресціює, то треба визнати, що природа приберегла для мешканців морів одне із найчарівиіших видовищ, про що я можу свідчити, спостерігаючи гру світлових променів, які переломлюються в грані тисячі рідинних алмазів. Вікна обабіч салону були відкриті в глибини незвіданого. Темрява в кімнаті підсилювала яскравість зовнішнього освітлення, і здавалося, коли дивишся у вікна, що перед нами гігантський акваріум.
Створювалося враження, що “Наутілус” стоїть на місці. Пояснювалося це тим, що око не вловлювало ніякої нерухомої точки. Але все-таки океанські води, що їх перетинав форштевень судна, часом проносилися перед нашими очима з надзвичайною швидкістю.
Зачаровані картиною підводного світу, обіпершись на виступ віконної рами, ми прилинули до стекол, не знаходячи слів від подиву, аж тут Консель сказав:
- Ви бажали побачити, любий Неде, тож дивіться!
- Дивовижно! Неймовірно! - говорив захоплено канадець, забувши і свій гнів і свої плани втечі. - Варто було приїхати здалеку, щоб помилуватися на таке диво!
- Так, тепер мені зрозуміле життя цієї людини! - вигукнув я. - Він проникнув у особливий світ, і цей світ розкриває перед ним свої найсокровенніші таємниці!
- Але де ж риби? - запитував кападець. - Я не бачу риб!
- А на що вони вам, любий Неде? - відповів Консель. - Адже в рибах ви однаково не розбираєтеся.
- Я? Але ж я рибалка! - заперечив Нед Ленд.
І між друзями зав’язалася суперечка; обоє вони розумілися на рибах, але кожний по-своєму.
Відомо, що риби складають четвертий і останній клас хребетних
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
