Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[49] - це характерно для всіх часів. Підземний перехід не тільки існує, але і слугує водним шляхом! Неодноразово я користувався ним. Інакше я не наважився б оце ввійти в замкнуте Червоне море.
- Може, я буду нескромний, запитавши вас, як ви знайшли цей тунель?
- Пане, - відповів капітан Немо, - які таємниці можуть бути між людьми, пов’язаними назавжди!
Я зробив вигляд, що не зрозумів натяку, і очікував, що скаже капітан Немо.
- Пане професоре, - почав він, - допитливість натураліста навела мене на думку, що під Суецьким перешийком має існувати прохід, нікому не відомий. Я помітив, що в Червоному морі й у Середземному зустрічаються зовсім однакові види риб, як-от: ошибень, губань райдужний, довгопер. Установивши цей факт, я -задав собі питання, чи немає сполучення між цими морями? Коли б воно існувало, то через більш високий рівень води в Червоному морі підземна течія неодмінно повинна була брати свої витоки звідти, а не із Середземного моря. Щоб перевірити себе, я виловив у великій кількості різних риб у водах поблизу Суеца. Я начепив кожній рибці по мідному кільцю на хвіст і пустив їх у воду. Через кілька місяців коло берегів Сирії в сіті потрапили риби з моїми пізнавальними кільцями. Підземне сполучення між двома морями було підтверджено. Я пустився на пошуки проходу, відшукав його, ризикнув ввести туди своє судію. І через короткий час ви, пане професоре, переправитеся через мій Аравійський тунель[50]!
Розділ п’ятий
АРАВІЙСЬКИЙ ТУНЕЛЬ
У той же день я передав Конселю і Неду Ленду ту частину нашої бесіди з капітаном Немо, що повинна була їх цікавити. Коли я сказав, що через два дні ми будемо у водах Середземного моря, Консель заляскав у долоні, а канадець знизав плечима.
- Підводний тунель! - вигукнув він. - Сполучення між морями! Чи чувано це?
- Друже Нед, - відповідав Консель, - а ви коли-небудь чули про “Наутілус”? Ні! Одначе він існує. Отже, не знизуйте плечима і не відкидайте існування речей під приводом, що ви про них не чули.
- Поживемо-побачимо! - заперечив Нед Ленд, похитавши головою. - Утім, якщо прохід, про який тлумачить капітан, і справді існує то хвала небу, якщо капітану вдасться переправити нас у Середземне море!
У той же вечір, під 21°30΄ північної широти, “Наутілус”, спливши на поверхню моря, йшов повз аравійські береги. Удалині виднілося місто Джидда, важливий торговельний пункт таких країн, як Єгипет, Сирія, Туреччина й Індія. Я досить чітко вирізняв обриси будинків, кораблі, пришвартовані уздовж набережних, і ті, котрі через свою водотоннажність змушені були кинути якір на рейді. Сонце, що хилилося до заходу, кидало останні промені на міські будинки, що сліпили своєю білизною. За містом виднілися дерев’яні або очеретяні хатинки бедуїнів, що ведуть осілий спосіб життя. Незабаром вечірні тіні огорнули місто, і “Наутілус” швидко став занурюватися в злегка фосфоресціюючі води.
Наступного дня, 10 лютого, показалися зустрічні судна. “Наутілус” знову пішов під воду. Але опівдні, до моменту визначення координат, море було пустельне, і судно знову спливло на рівень своєї ватерлінії.
Я вийшов на палубу разом з Недом і Конселем. На сході, в імлистому тумані, ледь вимальовувалася лінія берега.
Обіпершись об дно шлюпки, ми розмовляли на різні теми, аж раптом Нед Ленд, указуючи рукою на якусь крапку в морі, сказав:
- Ви нічого не бачите, пане професоре?
- Нічогісіиьки, Неде! - відповів я. - Але ви ж знаєте, я не визначаюся пильністю очей.
- Дивіться гарненько он туди, - сказав Нед. - Он там, перед нами, по штирборту, майже урівень із прожектором! Невже не бачите?
- Справді, - сказав я, пильно вдивившись, - на воді начебто рухається якесь темпе довге тіло.
- Другий “Наутілус”! - сказав Консель.
- Ну, ні! - заперечив канадець. - Якщо не помиляюся, це якась морська тварина.
- Невже в Червоному морі водяться кити? - запитав Консель.
- Так, друже мій, - відповідав я. - Кити тут зрідка трапляються.
- Тільки це не кит, - помітив Нед Ленд, що не зводив очей з темної маси. - Кити - мої старі знайомі, я упізнаю їх оддалік!
- Запасемося терпінням, - сказав Консель. - “Наутілус” йде в той бік, і ми незабаром довідаємося, що це за штука!
Дійсно, ми незабаром були на відстані однієї милі від предмета, що заінтригував нас. Темна брила нагадувала вершину підводної скелі, що виступила з вод у відкритому морі! Але все-таки що це таке? Я не міг ще цього визначити.
- Ба! Та воно пливе! Поринає! - вигукнув Нед Ленд. - Тисяча чортів! Що це за тварина? Хвіст у нього не роздвоєний, як у китів або кашалотів, а плавці схожі на обрубки кінцівок.
- Але в такому разі... - почав було я.
- Тьху ти! - заволав канадець. - Воно перевертається на спину. Ба! Та у нього соски на грудях!
- Е-е! Так це ж сирена! - кричить Консель. - Справжня сирена! Щоб не образити пана професора...
“Сирена”! Слово це навело мене на правильний шлях. Я зрозумів, що ми зустріли тварину з загону сиренових, котрих легенда перетворила на фантастичну морську істоту - напівжінку, напіврибу.
- Ні, - сказав я Конселю, - це не сирена, а інша цікава тварина, що ще зрідка потрапляється в Червоному морі. Це дюгонь.
- Із загону сиренових, класу ссавців, вищого класу хребетних тварин, - відрапортував Консель.
Пояснення Конселя не викликало заперечень. Одначе Нед Ленд був напоготові. У нього очі розгорілися, побачивши тварину. Рука канадця готувалася метнути гарпун. Коротше кажучи, наш гарпунер вичікував моменту кинутися в море й позмагатися з твариною в його рідній стихії!
- О, - сказав він голосом, що тремтів від хвилювання, - мені ще не доводилося бити “таких”!
Уся людина позначилася в цьому слові.
У цю хвилину капітан Немо показався на палубі. Він відразу ж помітив дюгоня, зрозумів хвилювання канадця і звернувся прямо до нього:
- Коли б при вас був гарпун, він пік би вам руку, чи не так?
- Справді, пане!
- І ви не відмовилися б повернутися на якийсь час до своєї професії китолова і внести це китоподібне в перелік ваших трофеїв?
- Не відмовився б!
- Ну, що ж, спробуйте щастя!
- Дякую вам, пане! - відповів Нед Ленд, блиснувши очима.
- Тільки дивіться, - продовжував капітан, - не промахніться! Це у ваших інтересах.
- Невже дюгонь така небезпечна тварина? - запитав я, не звертаючи уваги на канадця, що виразно знизав плечима.
- У деяких випадках, - відповідав капітан. - Буває, що тварина кидається на китоловів і перекидає їхнє суденце. Але хіба містер Ленд боятиметься дюгоня? У нього пильне око і тверда рука. Я особливо рекомендував би йому не упускати дюгоня, бо його м’ясо вважається тонким наїдком, а містер Ленд не проти поласувати.
- А-а! - сказав канадець, - так воно ще дозволяє собі розкіш мати смачне м’ясо?
- Так, містере Ленд! М’ясо дюгоня не відрізниш від яловичого, і воно надзвичайно цінується. У Меланезії його подають тільки до столу правителів. Але за цією чудовою твариною полюють так по-хижацькому, що дюгонь, як і ламантин, зустрічається усе рідше і рідше.
- А що коли раптом цей дюгонь останній - у своєму роді? - серйозно запитав Консель. - Чи не слід його поберегти в інтересах науки?
- Усе може бути, - відповідав канадець, - але в інтересах кулінарії випливає його вполювати.
- Отже, за справу, містере Ленде! - сказав капітан Немо.
Тим часом сім чоловік із команди “Наутілуса”, як завжди безмовних і незворушних, зійшли на палубу. Один з них тримав у руці гарпун, прив’язаний до мотузки, схожий на ті, якими користуються китобої. Шлюпку вийняли з гнізда, спустили на воду. Шестеро веслярів сіли за весла, сьомий став за кермо. Нед, Консель і я помістилися на кормі.
- А ви, капітане? - запитав я.
- Я не поїду, пане. Бажаю щасливого полювання!
Шлюпка відчалила. Веслярі дружно взялися за весла, і ми помчали назустріч дюгоню, що плавав за дві милі від “Наутілуса”.
Наблизившись до дюгоня на кілька кабельтових, шлюпка пішла повільніше, і весла безшумно опускалися в спокійні води. Нед Ленд із гарпуном у руці став на носі. Як відомо, до китобійного гарпуна прив’язуються довжезні вірьовки, що легко розмотуються, коли поранена тварина пірне у воду. Але тут мотузка була не довше десяти махових сажнів, і другий кінець її був прив’язаний до порожнього барила, що мав указувати, у якому місці під водою знаходиться дюгонь.
Я підвівся й уважно розглядав супротивника нашого канадця. Дюгонь, або, як його називають, індійський морж, має велику подібність із ламантином. Його довгасте тіло закінчується довгим хвостом, а бічні плавці справжніми пальцями. Уся відмінність від ламантина полягала в тому, що його верхня щелепа мала двоє довгих і гострих зубів, що стирчали по обидва боки іклами.
Дюгонь, за яким Нед Ленд полював, був колосальних розмірів - не менше семи метрів у довжину. Тварина не рухалася з місця. Здавалося, дюгонь заснув на поверхні води.
Шлюпка безшумно підійшла сажнів на три до тварини. Я підхопився на ноги. Нед Ленд, відкинувшись трохи назад і занісши руку, метнув гарпун.
Почувся свист, і дюгонь зник під водою. Очевидно, удар гарпуна, пущеного з великою силою, прийшовся по воді.
- Тисяча чортів! - закричав розлючено канадець. - Я промахнувся!
- Стривайте, - сказав я, - тварина поранена, он сліди крові на воді! Але вона потягнула із собою і ваше знаряддя.
- Гарпун! Мій гарпун! - волав Нед Ленд.
Матроси знову змахнули веслами, і кермовий повів шлюпку в напрямку барила, що мирно погойдувалося на хвилях. Виловивши гарпун, ми стали вистежувати тварину.
Дюгонь спливав час від часу на поверхню моря, щоб подихати. Поранення, очевидно, не знесилило тварину, бо пливла вона з дивовижною швидкістю. Шлюпка, при змахах весел у сильних руках, мчала слідами тварини. Подеколи ми майже наганяли його, і канадець уже заносив свій гарпун, але дюгонь кожного разу ішов під воду - недосяжний для гарпунника.
Можна собі уявити, як скаженів і бушував нетерплячий Нед Ленд! Він проклинав нещасну тварину найдобірнішою лайкою, яка тільки існує в англійській мові. А я був розізлений, що дюгонь руйнує всі наші хитромудрі плани.
Ми вистежували дюгоня вже упродовж години, і я починав схилятися до думки, що тварина невловна, аж раптом бідолаха надумав помститися своїм переслідувачам. Тварина обернулася в наш бік і ринулася прямо на шлюпку.
Маневр тварини не вислизнув від уваги канадця.
- Увага! - гукнув він.
Кермовий вимовив кілька слів на своєму загадковому наріччі, очевидно наказуючи матросам бути насторожі.
Дюгонь, підпливши футів на двадцять від шлюпки, утяг повітря своїми широкими ніздрями, що знаходилися не в нижній, а у верхній частині рила. Передихнувши, він знову кинувся до шлюпки.
Ми не встигли вивернутися від удару, шлюпка нахилилася і зачерпнула чимало води, аж її довелося вичерпувати. Але завдяки спритності кермового удар припав навскоси, а не в лоб, і ми не перекинулися. Нед Ленд, піднявшись на форштевень, добивав ударами гарпуна гігантську тварину, що, встромивши ікла в планшир
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
