Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[51], піднімала шлюпку над водою, як лев піднімає в повітря ягня.
Ми падали один на одного. Не знаю, чим скінчилась би ця затія, якби розлютований канадець не завдав, нарешті, тварині удару в самісіньке серце.
Почувся скрегіт зубів об залізну обшивку шлюпки, і дюгонь сховався під водою, прихопивши за собою наш гарпун! Але незабаром барило спливло на поверхню води, а через короткий час показалася туша тварини, перекинута голічерева. Ми зачепили багром тушу дюгоня, узяли її на буксир і попрямували до” “Наутілуса”.
Довелося пустити в хід найміциіші талі, щоб підняти дюгоня на палубу судна. Туша тварини важила п’ять тисяч кілограмів. Обробка туші провадилася під неухильним спостереженням канадця, що вникав в усі подробиці цієї операції. У той же день стюард подав мені до столу страву, майстерно приготовлену з м’якоті дюгоня судновим кухарем. М’ясо дюгоня видалося мені смачнішим за телятину і, мабуть, не поступалося яловичому.
Наступного дня, 11 лютого, комора “Наутілуса” збагатилася ще однією чудовою дичиною. Зграя морських ластівок опустилася на палубу “Наутілуса”.
Це були нільські крячки, або чеграва, вид sterna nilotca. Вони водяться тільки в Єгипті. У них чорний дзьоб, сіра голова, білі цяточки навколо очей, спинка, крильця і хвіст сіруваті, черевце і горло білі, лапки червоні. Ми ще піймали кілька дюжин нільських качок. Нільські крячки - надзвичайно смачний птах. Шия в них і верхня частина голови біла з чорними цятками.
“Наутілус” йшов середнім ходом. Він, так би мовити, прогулювався! Я помітив, що в міру наближення до Суеца вода в Червоному морі ставала менш солоною.
Близько п’ятої вечора ми угледіли на півночі мис Рас-Мухаммед. Мис цей утворює край Кам’янистої Аравії, що лежить між затокою Суеца і затокою Акаби.
“Наутілус” через протоку Губаль ввійшов у Суецьку затоку. Я добре бачив високу вершину мису Рас-Мухаммед, що панує над двома затоками. То була гора Ореб, біблійний Синай, на вершині якого Мойсей зустрівся віч-на-віч із Богом.
О шостій годині “Наутілус”, то занурюючись, то спливаючи на поверхню, пройшов коло міста Тор, що лежить у глибині бухти, води якої, як уже спостерігав капітан Немо, мали червонуватий відтінок. Настала ніч. Глибока тиша порушувалася лише лементом пелікана або якогось іншого нічного птаха, шумом прибою, що розбивався об прибережні скелі, або віддаленими гудками пароплавів, котрі тривожили води затоки невгамовним ляскотом лопатей свого гвинта.
Від восьмої до дев’ятої години “Наутілус” йшов у кількох метрах під водою. За моїми розрахунками, ми знаходилися неподалік Суецького перешийка. Крізь вікна салону я бачив підґрунтя прибережних скель, яскраво освітлених нашим прожектором. Мені здавалося, що протока поступово звужується.
О чверть на десяту судію спливло на поверхню. Я поспішив на палубу. Я згоряв від нетерпіння ввійти скоріше в тунель капітана Немо. Мені не сиділося на місці, і я жадібно вдихав свіже нічне повітря.
Незабаром на відстані милі від нас блиснув вогник, ослаблений нічним туманом.
- Плавучий маяк, - сказав хтось за мною. Обернувшись, я побачив капітана.
- Суецький плавучий маяк, - продовжував він. - Ми незабаром підійдемо до входу в тунель.
- Мабуть, не так просто ввійти до нього? - запитав я.
- Авжеж, пане. Тому я поставив собі за правило знаходитися в рубці штурмана й особисто керувати судном. А тепер, пане Аронаксе, чи не бажаєте спуститися вниз. “Наутілус” зануриться під воду і спливе на поверхню лише після того, як ми проминемо Аравійський тунель.
Я пішов за капітаном Немо. Віконниці засунулися, резервуари наповнилися водою, і судно пірнуло на десять метрів від рівня моря. Я хотів було ввійти у свою каюту, але капітан зупинив мене.
- Пане професоре, - сказав він, - чи не хочете побути зі мною в штурвальній рубці?
- Я не смів вас попрохати про це, - відповів я.
- Тож ходімо! Ви побачите звідти усе, що можна побачити під час підводного і разом з тим підземного плавання.
Капітан Немо підвів мене до середнього трапа. Піднявшись на кілька сходинок, він відчинив бічні двері, і ми виявилися у верхньому коридорі, у кінці якого містилася рубка, що знаходилася, як було сказано, на носі судна.
Рубка на “Наутілусі” становила квадрат, сторони якого дорівнювали шести футам, і трохи нагадувала рубки на пароплавах, що ходили по Міссісіпі і Гудзону. Посередині містився штурвал, з’єднаний з кермом штуртросами[52], що проходили до самої корми судна. Чотири ілюмінатори з черепицеподібними стеклами дозволяли кермовому спостерігати у всіх напрямках.
У рубці були темно; але незабаром очі освоїлися з темрявою, і я розрізнив постать штурмана, що тримав обидві руки на штурвалі.
Море яскраво освітлювалося прожектором, який був за рубкою, в іншому кінці палуби.
- Ну, а тепер, - сказав капітан Немо, - пошукаємо вхід до тунелю.
Електричні проводи з’єднували рубку з машинним відділенням, і капітан міг одночасно керувати напрямком і швидкістю ходу “Наутілуса”. Він натиснув металеву кнопку, і в ту ж хвилину гвинт зменшив кількість обертів.
Я мовчки дивився на стрімку гранітну стіну - непохитне підніжжя піщаного берегового масиву. Ми йшли протягом години уздовж цієї стіни, що тяглася кілька метрів. Капітан Немо не зводив очей з компаса, що висів на двох концентричних кругах. За знаком капітана кермовий повертав штурвал, щохвилини змінюючи напрямок судна.
Я влаштувався біля ілюмінатора бакборту і милувався чудовим нагромадженням коралів, зоофітів, водоростей і ракоподібних, що простягали свої величезні клешні з усіх розпадин у скелях.
Чверть на одинадцяту капітан Немо став біля керма. Широка галерея, темна і глибока, зяяла перед нами. “Наутілус” сміливо ввійшов під її похмурі склепіння. Незвичний шум почувся по той бік борту. То вирували води Червоного моря, що мчали схилом тунелю в Середземне море. Судно, захоплене потоком, мчало як стріла, незважаючи на всі зусилля суднової машини загальмувати швидкість ходу, падаючи гвинту зворотних обертів.
Вогненні полиски, борозни, зигзаги - світлові ефекти електричного прожектора - покреслили стіни вузького проходу, уздовж якого ми летіли зі скаженою швидкістю. Серце ледве не вискакувало з грудей, і я мимоволі приклав туди руку.
О десятій годині і тридцять п’ять хвилин капітан Немо передав штурвал керманичу і, звертаючись до мене, сказав:
- Середземне море!
“Наутілус”, захоплений течією, пройшов під Суецьким перешийком менше аніж за двадцять хвилин.
Розділ шостий
ГРЕЦЬКИЙ АРХІПЕЛАГ
Наступного дня, 12 лютого, ледь розсвіло, “Наутілус” сплив на поверхню води. Я кинувся на палубу. У трьох милях від нас, на південній стороні обрію, ледь вимальовувався силует давнього Пелузіуму. Підземний потік переніс нас з одного моря в інше.
Спуск положистим руслом потоку був легкий, але хіба можна було повернутися назад тим же шляхом, з таким крутим підйомом і проти плину?
Близько семи годин ранку Нед Ленд і Консель теж вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійно проспали всю ніч, зовсім не цікавлячись подвигами “Наутілуса”.
- Ну, пане натуралісте, - звернувся до мене канадець жартівливим тоном, - а де ж Середземне море?
- Ми пливемо по ньому, друже Нед.
- Е-е! - сказав Консель. - То виходить, нинішньої ночі...
- Нинішньої ночі ми за кілька хвилин пройшли через непрохідний перешийок.
- Я цьому не вірю, - відповів канадець.
- І даремно, містере Ленд! - заперечив я. - Низинний берег, що видніється на півдні, це єгипетський берег!
- Кажіть-кажіть, пане! - заперечив упертий канадець.
- Коли пап говорить, - сказав Консель, - треба йому вірити.
- Послухайте, Неде, - сказав я, - капітан зробив мені честь, показавши свій тунель. Я був разом з ним у штурвальній рубці. Він сам вів “Наутілус” через цей вузький прохід.
- Чуєш, Неде? - сказав Консель.
- У вас чудовий зір, Неде, - додав я, - і ви легко розрізните мол гавані Порт-Саїда, котрий виступає далеко в море.
Канадець став пильно вдивлятися.
- Справді! - вигукнув він. - Ви праві, пане професоре, і ваш капітан - майстер своєї справи! Ми в Середземному море. Ну, отже, обмізкуємо, якщо хочете, наші справи, але так, щоб ніхто не міг нас підслухати.
Я добре бачив, куди хилить канадець. “Але все-таки, - подумав я, - краще поговорити з ним, якщо йому так хочеться”; і ми усі втрьох, сіли біля прожектора, де нас не так захльостувало хвилею.
- Ну, слухаємо вас, Неде, - сказав я. - Що скажете?
- А от що я скажу, - відповідав канадець. - Ми в Європі. І перш ніж капітану Немо спаде на думку фантазія зануритися на дно полярних морів або плисти назад в Океанію, треба тікати з “Наутілуса”!
Зізнаюся, що дискусії з канадцем на цю тему мене бентежили. Я аж ніяк не бажав обмежувати моїх супутників у їхніх діях, але в мене не було ані найменшого бажання розставатися з капітаном Немо. Завдяки йому, завдяки його судну я поповнював щоденно свої пізнання в царині океанографії, я заново писав свою книгу, присвячену таємницям морських глибин, у самому лоні водної стихії. Чи випаде ще така нагода спостерігати чудеса, сховані в океані? Звичайно, ні! І я не міг звикнутися з думкою, що треба залишити “Наутілус”, не завершивши циклу наших океанологічних досліджень.
- Друже Нед, - сказав я, - відповідайте мені відверто. Невже ви нудьгуєте на борту “Наутілуса”? Шкодуєте, що доля закинула вас у руки капітана Немо?
Канадець відповів не відразу. Потім, схрестивши руки на грудях, він заговорив.
- Відверто кажучи, - сказав він, - я не шкодую, що мені довелося зробити підводну подорож. Я буду згадувати про неї з задоволенням, але для цього треба, щоб вона закінчилася. От моя думка.
- Вона закінчиться, Неде.
- Де і коли?
- Де? Не знаю. Коли? Не можу сказати, але думаю, що плавання наше закінчиться, коли всі моря відкриють нам свої таємниці. Усьому на світі приходить кінець!
- Я згодний з паном професором, - сказав Консель. - І може статися, що, відвідавши всі моря земної кулі, капітан Немо відпустить нас, усіх трьох, на волю!
- Відпустить! - вигукнув канадець. - Викине, ви хочете сказати?
- Заждіть, містере Ленде! - заперечив я. - Капітана нам нічого боятися, але я все-таки не згодний з Конселем. Ми несамохіть прилучилися до таємниці капітана Немо, і я не думаю, що він дозволить, щоб ми рознесли по світу звістку про його “Наутілус”.
- На що ж ви сподіваєтеся? - запитав канадець.
- Сподіваюся, що в майбутньому обставини складуться більш сприятливо, і ми ними скористаємося. Чи невдовзі, чи через шість місяців - хіба не все одно?
- Невже? - глумливо проказав Нед Ленд. - А скажіть, будь ласка, пане натуралісте, де ми будемо через шість місяців?
- Може, тут, а може, у Китаї. Ви ж знаєте, “Наутілус” - .швидкохідне судно. Він мчить по океанах, як ластівка в повітрі або кур’єрський потяг на материку! Він не боїться запливати в європейські моря. Хто поручиться, що він не піде повз узбережжя Франції, Англії або Америки, де умови для втечі будуть ще сприятливіші?
- Пане Аронаксе, - відповів канадець, - ваші докази суперечать здоровому глузду. Ви говорите в майбутньому часі: “Ми будемо там! Ми будемо тут!” А я говорю в дійсному часі: “Ми тут, і треба цим скористатися!”
Логіка Неда Ленда вибивала мене з моїх позицій, і я відчував себе переможеним.
Докази на користь моєї пропозиції були вичерпані.
- Пане, - продовжував Нед Ленд, - припустимо неможливе: капітан Немо нині ж запропонує вам залишити “Наутілус”. Скористаєтеся ви його пропозицією?
- Не знаю, - відповідав я.
- А якщо він скаже, що вдруге такої пропозиції не зробить? Як ви до цього поставитеся?
Я промовчав.
- А що скаже Консель?
- Друг Консель, - спокійно відповав той, - друг Консель нічого не скаже. Йому зовсім байдуже, як розв’яжеться це питання. Він холостяк, як і його хазяїн, як і його приятель. Ні дружина, ні батьки, ні діти, ніхто не чекає його на батьківщині. Він служить у пана професора, і думає і говорить, як пан професор. На превеликий жаль, на нього нема чого розраховувати, щоб одержати більшість при голосуванні. Тут є дві сторони: пан професор і Нед Ленд. Усе цим сказане! Друг Консель - весь увага! Він готовий приступити до підрахунку голосів.
Я мимоволі усміхнувся, слухаючи кумедну промову Конселя. У глибині душі канадець, звичайно, був задоволений, що позбувся зайвого супротивника.
- Отже, пане, - сказав Нед Ленд, - раз Консель не бере участі у суперечці, вирішувати питання доведеться нам із вами. Я усе сказав. Ви мене вислухали. А тепер що ви скажете?
Доводилося тут же дійти якогось рішення, ухилятися я не хотів.
- Друже Нед, - сказав я. - От моя відповідь. Ви праві, і мої докази менш вагомі, ніж ваші. Капітан Немо зі своєї волі не відпустить нас, на це нічого сподіватися. З почуття самозбереження він не випустить нас на волю. Але з того ж почуття самозбереження нам доведеться при першій зручній нагоді залишити борт “Наутілуса”.
- Мудро сказано, пане Аронаксе!
- Але ще одне зауваження, - сказав я. - Потрібно діждатися моменту дійсно сприятливого. Потрібно, щоб наша спроба увінчалася успіхом. У разі провалу ми пропали! Капітан Немо цього ніколи нам не пробачить.
- Усе це так, - відповів канадець. - Але ваше зауваження однаково стосується будь-якої спроби втекти із судна, через два роки чи через два дні. Отже, питання стоїть так: буде зручний випадок, треба ним скористатися!
- Згоден. А тепер скажіть-но, Неде, що ви називаєте зручним випадком?
- Ну, припустімо, випаде темна ніч, судно йтиме неподалік європейських берегів... От вам і зручний випадок!
- І ви спробуєте врятуватися уплав?
- Звичайно, спробую, якщо судно буде йти поверхнею моря, поблизу берега. А якщо судно зануриться під воду...
- То в такому разі?
- У такому разі спробую захопити шлюпку. Я знаю, як нею користуватися. Проберемося усередину шлюпки і, відгвинтивши затвори, спливемо на поверхню.
Штурман зі своєї рубки на носу судна не помітить нашої втечі.
- Ну, що ж, Неде Левд! Ловіть зручну нагоду! Але не забувайте, що невдача нас погубить.
- Не забуду, пане.
- А тепер, Неде, хочете вислухати мою думку щодо ваших планів?
- Охоче, паие Аронаксе.
- Я думаю, - не кажу “сподіваюся”, - що такої зручної нагоди не буде.
- Чому?
- Тому що капітан Немо тверезо дивиться на речі і, звичайно, буде стерегти нас, особливо поблизу європейських берегів.
- Я дотримуюся такої ж думки, - сказав Консель.
- Поживемо-побачимо! - відповів Нед Ленд, труснувши головою, як справжній паливода.
- А тепер, Неде Ленде, - додав я, - на цьому завершимо нашу бесіду. Ні слова більше! У той день, коли ви здумаєте втекти, ви нас попередите, і ми підемо за вами. Я цілком покладаюся на вас.
Так закінчилася наша розмова, що повинна була мати серйозні наслідки. Зауважу, до речі, що, на превеликий жаль канадця, події, вочевидь, підтверджували мої припущення. Чи не довіряв нам капітан Немо, плаваючи в європейських морях, чи ж уникав зустрічі із суднами всіх націй, що у великій кількості борознили Середземне море? Не знаю. Але ми йшли переважно під водою і на далекій відстані від берегів. Часом “Наутілус” спливав на поверхню настільки, що з води виступала штурвальна рубка, але частіше судно занурювалося на глибини, досить значні в тутешніх водах. Так, між Грецьким архіпелагом і Малою Азією, занурюючись на глибину двох тисяч метрів, ми не досягали дна.
Про те, що ми пройшли повз острів Карпатос, із групи островів Південні Споради, я довідався від капітана Немо, котрий, показавши на якусь крапку на карті, проказав вірш Віргілія:
Est in Carpathio
Neptuni gurgite votes
Coeruleus Proteus
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
