Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[53]...
To був легендарний острів, володіння Протея, давнього пастуха Нептунових черед, теперішній острів Скарпанто, що лежить між Родосом і Критом. Я бачив лише через вікно в салоні його гранітне підніжжя.
Наступного дня, 14 лютого, я вирішив присвятити кілька годин вивченню риб Грецького архіпелагу. Але в той день з якихось причин герметичні ставні в салоні не розсовувалися. Установивши по карті координати, я побачив, що ми йдемо в напрямку Канії, до давнього острова Криту. У ті дні, коли я ішов у плавання на борту “Авраама Лінкольна”, прийшло повідомлення, що населення цього острова повстало проти турецького ярма. Але чим скінчилося повстання, я не знав; і, звичайно, капітан Немо, що порвав усі зв’язки з землею, не міг дати мені ці дані.
Увечері, зустрівшись з капітаном Немо в салоні, я не став торкатися цієї теми.
До речі, мені видалося, що капітан у похмурому настрої і чимось заклопотаний. Усупереч звичаю він наказав розсунути стулки обох вікон і, переходячи від одного вікна до іншого, пильно вдивлявся у водну широчінь. Що це означало? Я не став робити ніяких припущень і зайнявся вивченням риб, що проносилися повз вікна.
Тут були бички-афізи, що згадуються Арістотелем і відомі в просторіччі під назвою морських в’юнів, які зустрічаються зазвичай в солоних водах біля дельти Нілу. Серед них звивалися фосфоресціюючі нагри із сімейства морських карасів; єгиптяни вважали цих риб священними, і поява їх у водах Нілу відзначалася релігійними церемоніями, бо вона передвіщала розлив ріки, а отже, і гарний врожай. Я помітив також хейлін, костистих риб, із прозорою лускою, синюватого кольору, у червоних плямах; вони великі любителі морських водоростей, що падає їх м’ясу ніжності і приємного смаку. Через те хейліни були улюбленою стравою гурманів давнього Риму; нутрощі їх, приправлені молоками мурен, мозком павичів і язиками фламінго, утворювали чудову страву, що викликала захват у Вітеллія.
Ще один мешканець тутешніх вод привернув мою увагу і воскресив у пам’яті легенди давнього Риму. Це риба-причепа, що подорожує, присмоктавшись до черева акул. За переказами, ці рибки, вчепившись у підводну частину судна, зупиняли кораблі: і, кажуть, одна з них прикувала незрушно трирему Антонія і тим самим допомогла Августові здобути перемогу. Від чого тільки не залежить доля народів! Повз вікна пропливли чарівні антіаси із сімейства морських карасів, священні риби давніх греків, що приписували їм здатність виганяти морських чудовиськ з тих водойм, де вони водилися; антіас - по-грецьки означає квітку; і рибки цілком виправдовують цю назву грою барв, багатством відтінків, що включають усю гаму червоного кольору, починаючи від блідо-рожевого до рубінового, і срібними відблисками на їхніх грудних плавцях. Не відводячи очей, я милувався чудесами морських глибин, аж тут раптом нове явище потрясло мене.
У водах показалася людина, водолаз, зі шкіряною сумкою коло пояса. То не було безживне тіло, віддане на волю води. То була жива людина, що пливла, розсікаючи воду помахами сильних рук. Він то спливав на поверхню, щоб перевести подих, то знову поринав у воду.
Я обернувся до капітана Немо і схвильованим голосом вигукнув:
- Людина тоне! Треба врятувати її! Врятувати будь-що!
Капітан Немо кинувся до вікна.
Людина підпливла і, притулившись лицем до скла, дивилася на нас.
На мій глибокий подив, капітан Немо зробив їй знак рукою. Водолаз відповів стверджувальним кивком голови і, спливши на поверхню, не з’являвся більше.
- Не хвилюйтеся! - сказав капітан Немо. - Це Ніколя з мису Матапан, на прізвисько “Риба”. Він відомий на всіх островах Кіклади. Чудовий плавець! Вода - це його стихія. Він більше живе у воді, аніж на суші! Вічно в плаванні! З одного острова він перепливає на інший, і так до самого Криту!
- Ви знаєте його, капітане?
- А чому б мені його не знати, пане Аронаксе?
З цими словами капітан Немо підійшов до шафи, що стояла ліворуч од вікна. Біля шафи стояла окута залізом скриня з мідною пластинкою на кришці, на якій був вигравіруваний девіз “Наутілуса”: “Mobilis in mobile”.
Не зважаючи на мою присутність, капітан Немо відчинив шафу, що представляла собою сейф, наповнений злитками.
То були злитки золота. Звідки тут узявся цей дорогоцінний метал? І на таку надзвичайну суму! Звідки капітан Немо брав стільки золота? І що він збирався з ним робити?
Я й слова не зронив і дивився ошелешено на все це.
Капітан Немо виймав із шафи злиток за злитком і акуратно укладав їх у скриню, поки та не наповнилася вщерть. На мою думку, тут було більше тисячі кілограмів золота; інакше кажучи, близько п’яти мільйонів франків.
Вій ретельно замкнув скриню, написав на кришці адресу новогрецькою мовою, як мені видалося.
Потім капітан Немо натиснув кнопку електричного дзвінка, проведеного в кубрик команди. Прийшли четверо матросів і не без зусиль винесли скриню із салону. Я чув, як вони тягли її на талях по залізних сходинках трапа.
Тут капітан Немо обернувся до мене.
- Ви щось сказали, пане професоре? - запитав він.
- Я нічого не сказав, капітане, - все ще не міг отямитися я.
- У такому разі дозвольте сказати вам на добраніч!
І капітан Немо вийшов із салону.
Повернувшись до каюти, я марно намагався заснути. Я був украй заінтригований поведінкою капітана. Який зв’язок був між появою водолаза і скринею, наповненою золотом? Незабаром із легкої бічної і кільової хитавиці я зрозумів, що “Наутілус” сплив із глибинних шарів на поверхню вод.
Пролунав тупіт ніг на палубі. Отже, відгвинчують шлюпку і спускають її на воду!
Шлюпка злегка штовхнулася об корпус “Наутілуса”, і все стихло.
Спливло дві години. Шум і тупіт ніг на палубі відновився. Але от шлюпку підняли на борт, прилаштували в гніздо, і “Наутілус” знову пірнув під воду.
Отже, золото було доставлено за адресою. Але в які краї на континенті? Хто був кореспондентом капітана Немо?
Наступного дня я поділився з Конселем і канадцем враженнями минулої ночі. Вони теж неабияк здивувалися.
- Звідки в нього такі золоті запаси? - запитав Нед Ленд.
Що можна було відповісти? Поснідавши, я пішов до салону і сів за роботу. До п’ятої години я упорядковував свої записи. Раптом мені стало жарко, я скинув із пліч свою вісонову куртку. У чому річ? Ми знаходилися далеко від тропіків, “Наутілус” йшов у глибинних шарах, де не відчувалося підвищення температури. Я подивився на манометр: ми йшли в шістдесяти футах від рівня моря; на таких глибинах підвищення атмосферного тиску не чинить ніякої дії.
Я працював, а задуха ставала усе нестерпнішою.
“Чи не пожежа на судні?” - подумав я.
Я хотів уже вийти із салону, аж тут на порозі з’явився капітан Немо. Він підійшов до термометра, подивився на ртуть і обернувся в мій бік.
- Сорок два градуси! - сказав він.
- І це таки відчутно, капітане, - відповів я. - Якщо температура буде підвищуватися, ми заживо зваримося.
- О пане професоре, температура не підвищиться, якщо ми того не побажаємо!
- У вашій владі керувати коливаннями температури?
- Та ні! Але я можу віддалитися від вогнища, що підвищує температуру.
- Отже, така температура зовнішнього середовища?
- Авжеж! Ми пливемо в киплячій воді.
- Не може бути! - закричав я.
- Подивіться!
Стулки розсунулися, і я побачив білі гребені бурунів навколо “Наутілуса”. Клуби сірчистої пари стелилися по воді, що клекотала як у казані. Доторкнувшись до скла, я швидко відсмикнув руку, таке воно було гаряче.
- Де ми? - запитав я.
- Біля острова Санторин, пане професоре, - відповідав капітан. - У протоці, що відокремлює Неа-Каменні від Палеа-Каменні. Я хотів показати вам підводне виверження вулкана. Цікаве явище!
- Я думав, - сказав я, - що процес формування нових островів уже завершився.
- В областях вулканічного походження процес формування ніколи не завершується, - відповів капітан Немо. - Внутрішній вогонь землі споконвіку діє в надрах земної кулі. За свідченням Кассіодора і Плінія, ще в дев’ятнадцятому році нашої ери на тому самому місці, де недавно утворилися ці острови, з’явився острів Божественна Тейя. Потім острів сховався під водою, щоб знову виникнути в шістдесят дев’ятому році і знову зникнути в морських глибинах. Відтоді вулканічна діяльність припинилася. Але третього лютого - йшов уже тисяча вісімсот шістдесят шостий рік! - новий острів, названий островом Георгія, виник серед клубів пари біля Неа-Каменні, а шостого числа того ж місяця він злився з Неа-Каменні. Рівно через тиждень, тринадцятого лютого, з’явився острів Афроесса, утворивши між собою і Неа-Каменні протоку шириною в десять метрів. Я й зараз пам’ятаю, яким чином усе це відбувалося. Я був саме в тутешніх морях. Я простежив вулканічні явища у всіх їхніх фазах! Острів Афроесса, округлої форми, мав у поперечному перетині близько трьохсот футів і вивищувався над рівнем моря на тридцять футів. Він складався із суміші чорної склоподібної лави й уламків польового шпату. Але от десятого березня з’явився ще острівець, трохи менший, названий Река. Острови ці злилися з Неа-Каменні і нині становлять одне ціле.
- А де ж протока?
- Ось вона, - відповів капітан Немо, показуючи мені карту Грецького архіпелагу.
- Бачите, я вже наніс на карту нові острови.
- Згодом протока може зникнути?
- Досить імовірно, пане Аронаксе, адже тисяча вісімсот шістдесят шостого року, саме напроти порту святого Миколая, на Палеа-Каменні з’явилося вісім острівців вулканічного походження. Очікується, що найближчим часом Неа і Палеа утворять одне ціле. Коли в Тихому океані рифоутворюючі корали створюють материки, то в тутешніх морях ту ж роль відіграють вулканічні виверження. Подивіться, пане, погляньте-но, яка кипуча діяльність відбувається в морських глибинах!
Я підійшов до вікна. “Наутілус” стояв на місці. Спека була нестерпна. Вода з білої стала червоною від присутності залізистих солей. Незважаючи на герметичні рами, у салон проникав ядучий запах сірки, і по той бік вікон спалахували часом язики полум’я, такого яскравого, що меркло світло прожектора.
Я обливався потом, бракувало повітря, здавалося, от-от зварюся!
- Немислимо залишатися довше в цьому киплячому казані! - сказав я капітану.
- Так, це було б необачно! - відповів незворушний капітан.
Він віддав наказ, “Наутілус” ліг на інший галс і вийшов з цього пекла, де подальше перебування ставало небезпечним.
Чверть години пізніше ми зітхнули на повні груди, спливши на поверхню вод.
“Коли б Нед Ленд, - подумав я, - обрав для втечі тутешні води, живими ми не вийшли б із цього вогненного моря!”
Наступного дня, 16 лютого, ми залишили „цей басейн, десь між Родосом і Александрією, де зустрічаються западини глибиною ледве не в три тисячі метрів. І “Наутілус”, обігнувши мис Матапан, вийшов у відкрите море, залишивши позаду Грецький архіпелаг.
Розділ сьомий
ЗА СОРОК ВІСІМ ГОДИН ЧЕРЕЗ СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ
Середземне море, блакитне море, “Велике море” іудеїв, море греків, “mare nostrum”
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
