Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[61]. Які б не були густі хмари, вони не можуть затьмарити її сяйва. Сяйво це - відблиски крижаного поля.
І справді, незабаром показалися більш могутні скупчення криги. Блиск їхній то підсилювався, то слабшав, бо застелявся густим туманом. Деякі крижини були посмуговані зеленими прожилками, ніби насиченими сірчанокислою міддю. Деякі, як дорогоцінний аметист, світилися наскрізь. Одні сяяли барвистими вопіями, відбиваючи сонячні промені тисячами граней своїх кристалів. Інші становили велетенські каменеломні зернистого вапнякового шпату, якого вистачило б на побудову мармурового міста!
Що далі ми йшли на південь, то частіше зустрічалися крижані плавучі поля, і все могутнішими ставали крижані гори. Арктичні птахи гніздилися на них тисячами. Фульмари і буревісники оглушали нас своїм лементом. Інші, сприймаючи наше судно за кита, сідали на нього відпочивати і ретельно довбали залізну обшивку його корпуса, що дзвеніла під їхнім дзьобом.
Під час нашого плавання серед льодів капітан Немо часто виходив на палубу. Він пильно вдивлявся в безкраю льодову пустелю. Часом його погляд загорявся. Що думав він у такі хвилини? Чи не почувався він володарем цих антарктичних вод, цього краю суцільної криги, недоступного людині? Можливо. Але він уперто мовчав. Він годинами стояв, поринувши у свої думки, поки інстинкт мореплавця не брав гору над споглядальником. Тоді вій сам ставав до штурвала і, майстерно маневруючи, уникав зіткнення з льодовими торосами та айсбергами, що сягали іноді кількох миль у довжину при висоті надводної частини в сімдесят - вісімдесят метрів. Часто суцільна крижана стіна, здавалося, перепиняла шлях. Під 60° широти чиста вода зникла. Але капітан Немо невдовзі відкривав яку-небудь вузьку щілину між льодами і сміливо входив у неї, знаючи добре, що слідом за судном льоди відразу ж зімкнуться.
Так, під вмілою рукою керманича, “Наутілус” долав льоди, точна класифікація яких у залежності від форми і розмірів захоплювала Конселя: айсберги, або крижані гори, крижані поля, льоди, що дрейфують, пак, або розбиті поля, круглі або подовжені.
Температура повітря була досить низька. Термометр показував два-три градуси нижче нуля. Але у нас були теплі ведмежі дохи, куртки із тюленячої шкіри, що чудово захищали від холоду. “Наутілус” опалювався електричними приладами, що підтримували в приміщенні рівну температуру, незалежно від температури повітря. До того ж, варто лише було судну зануритися на кілька метрів від рівня моря, як ми потрапляли в звичні температурні умови.
Якби ми були під цими широтами два місяці тому, тут цілодобово стояв би день; але полярна ніч уже вступала у свої права, віднімаючи щодень три-чотири години і готуючись на шість місяців окутати своєю запоною ці краї.
П’ятнадцятого березня ми пройшли на широті Південних Шотландських і Південних Оркнейських островів. Капітан Немо розповів мені, що колись у цій водоймі водилося безліч тюленів; але англійські й американські китобої по-хижацькому перебили дорослих самців і самок, винищивши геть чисто тюленів у цих колись сповнених життя водах, де нині панує могильна тиша.
Шістнадцятого березня десь о восьмій годині вечора “Наутілус”, простуючи уздовж п’ятдесят п’ятого меридіана, перетнув Південне полярне коло. Льоди насувалися на нього зусібіч, звужуючи лінію обрію. Однак капітан Немо неухильно йшов на південь.
- Куди він іде? - дивувався я.
- Куди очі дивляться, - відповів Консель. - Розіб’є собі лоба, зупиниться.
- Ну, я за це не поручуся! - сказав я.
I, говорячи відверто, сповнена небезпек експедиція припала мені до душі. Не умію висловити як слід моє замилування величною красою полярних країв! Льоди набували величних форм. То перед очима поставали ансамблі східних міст із мінаретами і мечетями. Не встигла уява сприйняти цю картину, “а вона уже розпадалася, і на цьому місці поставало місто в руїнах! Видіння міняло барви: під косими променями сонця, що заходило, усе вдягалося в пурпур і золото; і раптом сіра завіса туману застеляла обрій, і усе щезало в сніговій завії! Раптово, з усіх боків, лунав пекельний гуркіт, обвали, зіткнення крижин - і декорація мінялася, як пейзаж у діорамі! Якщо в той момент, коли порушувалася рівновага льодів, “Наутілус” виявлявся під водою, гуркіт обвалів передавався крізь водне середовище з жахним наростанням, і падіння крижаних гір породжувало небезпечні вири в самісіньких глибинах океану. Тоді “Наутілус” жбурляло з хвилі на хвилю, і він поринав носом, як вітрильник, захоплений бурею на морі.
Часто, замкнені в льодах, ми не бачили виходу; але, керований своїм дивовижним інстинктом, капітан Немо за найменшими ознаками виявляв рятівні тріщини в льодах. Тонкі струмки синюватої води, що борознили крижані поля, указували йому шлях. І він ніколи не помилявся у виборі дороги. Безсумнівно, йому вже доводилося плавати в льодах антарктичних морів!
Однак 16-го березня нас усе-таки затерло льодами. Це ще не була смуга вічної мерзлоти, а всього лише широкі крижані простори, зцементовані морозом. Але перепона не зупинила капітана Немо, і він із усього розгону урізався в крижане поле. Сталевий корпус “Наутілуса” трощив цю ламку масу, і крижини з тріском розколювалися на шматки. Він діяв, як таран, але пущений з неймовірною силою. Осколки криги, зметнувшись догори, градом падали навколо нас. Своєю навальною силою наше судно прокладало собі шлях. Захоплене інерцією розбігу^ воно часом злітало на крижину і розчавлювало її своєю вагою. А подеколи, урізавшись у крижину, розколювало її рухом бічної хитавиці, і ми йшли далі широким проходом, що утворився в льодовому полі.
У ці дні на. морі бушували шквали. Густий туман оповивав крижані поля, і з одного кінця палуби не видно було іншого. Вітер різко змінював напрямок. Сніг, що випав за ніч, укривав палубу крижаною кіркою, що її доводилося збивати киркою. Узагалі, як тільки температура повітря опускалася до п’яти градусів нижче нуля, уся поверхня “Наутілуса” покривалася льодом. Вітрильник не міг би маневрувати в таких умовах, адже всі блоки і талі обмерзли б. Тільки судію з електричним двигуном, що обходиться без вітрил і кам’яного вугілля, могло пуститися в плавання під такими широтами.
Стрілка барометра стояла дуже низько. Показання компаса не вселяли ніякої довіри. Стрілка компаса розгублено металася як божевільна, даючи суперечливі показання в міру наближення до магнітного південного полюса, що не збігається з географічним полюсом Південної півкулі.
Справді, за Ганстеиом, південний магнітний полюс знаходиться під 70° широти і 130° довготи, а за спостереженнями Дюпере - під 135° довготи і 70°30΄ широти. Доводилося вести контрольні спостереження, переносячи компаси в різні частини судна, і брати середні показання. Але часто ми були змушені визначати пройдений шлях на підставі показань лага, далеко не точних, оскільки в звивистих тріщинах льодів судно постійно змінювало курс.
Нарешті, 18 березня, після численних марних спроб пробити собі дорогу, “Наутілус” був остаточно затертий у льодах. Це були вже не тороси, і не льоди, що дрейфують, не крижані поля, а суцільний неподоланний бар’єр із крижаних гір.
- Суцільні льоди, - сказав похмуро канадець.
Я зрозумів, що Нед Ленд, як і всі колишні мореплавці-полярники, вважає крижану перешкоду нездоланною. Близько полудня виглянуло сонце, і капітан Немо установив координати місцевості. Виявилося, що ми знаходимося під 5°30΄ довготи і 67°39΄ південної широти. Отже, ми зайшли уже всередину Антарктики!
Ні ознаки чистого моря, ні найменшого натяку на чисту воду! Перед “Наутілусом” розстелялася безкрая торосиста рівнина, хаотичне нагромадження льодів, величезні брили у вигляді паралелепіпедів з вертикальними гранями - одне слово, нагадувало поверхню ріки, коли скресає крига, але в гігантських масштабах. Тут і гам крижані обеліски, шпилі стрімчаків здіймалися на висоту двохсот футів; а ще далі круті береги, оповиті легким серпанком, як дзеркало, відбивали сонячні промені, що проривалися крізь туман. Сумовита природа, занурена в суворе мовчання, яке порушувалося зрідка ляскотом крил буревісників або пуффінів! Усе захолонуло, навіть звук.
“Наутілус” змушений був зупинити свій сміливий біг серед льодових полів.
- Пане професоре, - сказав мені в той день Нед Ленд. - Якщо ваш капітан пройде і далі...
- Ну то й що ж?
- Він буде молодець!
- Чому, Неде?
- Тому що нікому ще не щастило здолати суцільні льоди. Він сильний, ваш капітан.
Але тисяча чортів! Не сильніший же він від природи! А там, де самою природою покладена межа, хоч-не-хоч а треба зупинитися.
- Правда ваша, Неде Ленде! Але все-таки я хотів би знати, що знаходиться за цими льодами! Оця стіна мене самого дратує!
- Пан професор правий, - сказав Консель. - Стіни на те й існують, щоб псувати нерви вченим. Стіни усюди - перешкода!
- Е-е! - сказав канадець. - Усім відомо, що знаходиться там, за цими суцільними льодами.
- Що ж саме? - запитав я.
- Лід, і тільки лід!
- Ви в цьому упевнені, Неде? - заперечив я. - А я ні. От чому я хотів би подолати ці льоди.
- Послухайтеся мене, пане професоре, відмовтесь від цієї витівки! - схвильовано почав канадець. - Ми дійшли до суцільних льодів, і з нас досить! Ні ви, ні ваш капітан Немо, ні його “Наутілус” далі кроку не зроблять. Хочете ви чи ні, але ми повернемося на північ, тобто в краї, де живуть порядні люди.
Я змушений був визнати правоту Неда Ленда щодо одного: поки кораблі не будуть пристосовані до плавання серед крижаних полів, їм доведеться зупинятися коло межі суцільних льодів.
І справді, попри всі наші зусилля і запеклі спроби розколоти льоди, “Наутілус” був приречений на бездіяльність. У звичайних умовах, якщо судно не може продовжувати шлях своїм маршрутом, воно повертається назад. Але тут повернення було так само неможливе, як і просування вперед, адже ми були затерті в льодах! І якби нам довелося стояти на місці, наше судно вмерзло б у лід! Так воно і сталося близько двох годин пополудні: розводдя, у якому стояв “Наутілус”, з неймовірною швидкістю стало затягуватися свіжою кригою. Доводилося визнати, що дії капітана Немо були верхом безрозсудності.
Я знаходився в цей момент на палубі. Капітан, що спостерігав якийсь час за утворенням крижаного покриву, звернувся до мене:
- Ну, пане професоре, що ви скажете про наші обставини?
- Я вважаю, що нас затерло в льодах, капітане.
- Затерло! Як накажете вас розуміти?
- Я хочу сказати, що ми не зможемо рушити ні вперед, ні назад, ні в який би то не було бік. От що означає слово “затерло”, принаймні в цивілізованих країнах.
- Отже, пане Аронаксе, ви гадаєте, що “Наутілус” неспроможний вибратися з льодів?
- Важка справа, капітане! Пора року не та, і навряд чи можна розраховувати на танення льоду.
- Ах, пане професоре, ви вірні собі! - відповідав капітан Немо трохи іронічно. - Вам усюди уявляються пастки і перешкоди! Я ж запевняю, що “Наутілус” не тільки вийде з крижаного затору, але і піде далі!
- Себто на південь? - запитав я ошелешено.
- Так, пане, до самого полюса.
- До полюса? - вигукнув я, приголомшений його словами.
- Так, - холоднокровно відповів капітан, - до антарктичного полюса, до тієї невідомої точки, де сходяться всі меридіани земної кулі. Адже ви знаєте, що я роблю з “Наутілусом” усе, що хочу.
Так, я це знав! Я знав, що ця людина відважна до нерозсудливості! Але сподіватися подолати перешкоди, що перепиняють шлях до Південного полюса, ще більш неприступного, ніж Північний полюс, до якого марно намагалися дістатися иайвідважніші мореплавці, наважитися на таку божевільну затію міг тільки безумець!
Мені спало на думку запитати капітана Немо, чи не відкрив він справді цей горезвісний полюс, куди ще не ступала нога жодної людської істоти.
- Ні, пане, - відповів він. - Ми зробимо разом це відкриття. Те, що не удалося іншим, удасться мені. Ніколи ще мій “Наутілус” не заходив так далеко в південні моря; але, повторюю вам, він піде ще далі.
- Хотів би вірити вам, капітане, - відповів я з легкою іронією. - І я вам вірю! Ходімо вперед! Перешкоди для нас - ніщо! Розколемо ці суцільні льоди! Підірвемо їх! А якщо вони не піддадуться, почепимо крила “Наутілусу”, і нехай він пронесеться над льодами!
- Над льодами, пане професоре? - спокійно запитав капітан Немо. - Ні, не над льодами, а під льодами!
- Під льодами? - вигукнув я.
І раптом я усе зрозумів. Мені стали ясні наміри капітана Немо. Чудесні властивості “Наутілуса” мали послугувати у цьому фантастичному заміру!
- Я бачу, що ми починаємо розуміти один одного, пане професоре, - сказав капітан, посміхнувшись. - Ви вже припускаєте можливість, - а я тверджу про успіх, - нашої спроби. Те, що нездійсненне для звичайного судна, цілком здійсненне для “Наутілуса”. Якщо коло полюса виявиться материк, “Наутілус” зупиниться. Але, коли полюс омивається океаном, ми дійдемо до самого полюса!
- Мабуть, ви праві, - сказав я, перейнявшись його хвилюванням. - Якщо поверхня океану скована льодами, то глибинні шари вільні, відповідно до мудрого закону, за яким найбільша щільність морської води відповідає температурі вище градуса замерзання. І, якщо не помиляюся, надводна частина льоду перебуває у відношенні до підводної, як один до чотирьох?
- Майже так, пане професоре! На кожен фут айсберга, що виступає над рівнем моря, припадають три фути під рівнем моря. Оскільки ці крижані гори не перевищують ста метрів у висоту, тож, значить, товща їхньої підводної частини не більше трьохсот метрів. А що таке триста метрів для “Наутілуса”?
- Суща дрібниця, капітане!
- “Наутілус” може опуститися в найглибинніші води, де температура однакова під усіма широтами; а там не страшні нам і тридцяти-сорокаградусні морози, що сковують поверхневі води.
- Так, пане, цілком правильно, - відповів я натхненно.
- Єдина трудність полягає в тім, - продовжував капітан Немо, - що нам кілька днів поспіль доведеться пробути під водою, не поновлюючи запасів повітря.
- Тільки й того? - заперечив я. - Резервуари “Наутілуса” місткі. Ми їх наповнимо ущерть повітрям і, отже, не будемо відчувати браку кисню!
- Чудово придумано, пане Аронаксе, - сміючись, сказав капітан. - Але я не хочу, щоб ви звинуватили мене в нерозсудливості, а тому заздалегідь скажу, чого нам варто побоюватися.
- А саме?
- Тільки одного! Можливо, що море, - якщо море існує коло Південного полюса, - сковане суцільними льодами, і тоді, мабуть, нам не вибратися на поверхню!
- Невже ви, капітане, забули, який таран у “Наутілуса”? Невже не можна пустити судно по діагоналі прямо до крижаної стелі і пробити в ній отвір?
- Ага! Ви сьогодні неабияк кмітливі, пане професоре!
- І, нарешті, - продовжував я, усе більше і більше надихаючись, - чому б нам не зустріти на Південному полюсі вільне від криги море? Полюси вічної мерзлоти і географічні полюси не збігаються ні в Південній півкулі, ні в Північній; і поки не доведено напевно, дозволено припустити існування материка або ж вільних від криги морів у цих двох точках земної кулі!
- Я дотримуюся тієї ж думки, пане Аронаксе, - відповів капітан Немо. - Однак дозвольте зауважити, що, висунувши стільки заперечень проти мого проекту, ви нині засипаєте мене доказами на його користь.
Капітан Немо мав рацію. Я переплюнув його в сміливості. Тепер я зваблював його іти до полюса! Я навіть перевершив його, залишив позаду... Я почувався жалюгідним хвальком! Що ж, капітан Немо знав краще за мене усі за і проти цього плану. І він напевне під’юджував мене у нашій суперечці, коли я захопився нездійсненними мріями!
Однак капітан Немо не гаяв часу. Він викликав свого помічника. І вони жваво про щось заговорили своїм незрозумілим наріччям. І чи був помічник попереджений заздалегідь, чи він вважав пропозицію здійсненною, але він не виявив ні найменшого подиву.
Але як холоднокровно не зустрів помічник пропозицію капітана, Консель ще більш холоднокровно сприйняв звістку про наш намір іти до Південного полюса. “Як буде завгодно пану професору”, - відповів він своєю звичайною фразою. І це було усе, що він сказав. Що стосується Неда Ленда, він так високо підняв плечі, що його голова сховалася в них.
- Бачите, пане, - сказав він, - ви з вашим капітаном Немо викликаєте у мене жалість!
- Ми відкриємо полюс, містере Ленде!
- Можливо, але назад ви не повернетеся!
І Нед Ленд пішов до себе в каюту, “щоб не зурочити лиха”, як він сказав наостанок.
Тим часом почалися приготування до нашої сміливої експедиції. Могутні насоси “Наутілуса” напитали повітря в резервуари під високим тиском. Близько четвертої години капітан Немо оголосив, що двері в люку невдовзі будуть задраєні. Я кинув останній погляд на суцільні льоди, що ми їх готувалися подолати. Погода стояла ясна, повітря чисте, хоча було досить холодно - дванадцять градусів нижче нуля, але вітер затих, і мороз не був такий діткливий.
Десять чоловік з екіпажу з кирками в руках піднялися” на палубу і стали розбивати лід навколо корпуса судна. Операція ця не вимагала великих зусиль, оскільки молодий лід лежав тонким шаром. Коли усе було зроблено, ми ввійшли досередини корабля. Резервуари, як звичайно, були наповнені водою до ватерлінії. “Наутілус” почав занурюватися.
Я ввійшов у салон разом з Конселем. Через відкриті вікна ми могли бачити глибинні шари Антарктичного океану. Ртуть у термометрі піднімалася. Стрілка манометра відхилялася вправо по циферблату.
На глибині трьохсот метрів, як і передбачав Капітан Немо, ми спинилися під хвилястою нижньою поверхнею суцільної криги. Але “Наутілус” усе ще продовжував занурюватися. Ми досягли глибини восьмисот метрів. Температура води була вже не дванадцять градусів, як на поверхні моря, а всього одинадцять градусів. Один градус уже був виграний! Само собою, що температура усередині “Наутілуса”, який обігрівався електричними приладами, була значно вищою. “Наутілус” маневрував з надзвичайною точністю.
- Якщо пану професору цікаво знати, то ми все-таки пройдемо, - сказав мені Консель.
- Сподіваюся, - відповів я тоном найглибшої впевненості.
На цій вільній від криги глибині “Наутілус” узяв курс прямо до полюса, не ухиляючись від п’ятдесят другого меридіана. Залишалося пройти від 67°30΄ до 90°, двадцять два з половиною градуси широти, інакше кажучи, трохи більше п’ятисот льє. “Наутілус” йшов у середньому зі швидкістю двадцяти шести миль за годину, тобто зі швидкістю кур’єрського потяга. Якщо судно не сповільнить ходу, ми через сорок годин підійдемо до полюса.
Частину ночі ми з Конселем провели в салоні. Новизна пейзажу прикувала нас до вікон. Води іскрилися при сяйві нашого прожектора. Але морські глибини були пустельні. Риби не населяли ці сковані крижаним покривом води. Тільки у певний період часу вони з’являються в цих зонах, прямуючи з Антарктики у водойми, вільні від льодів. Ми йшли великим ходом. Але це відчувалося лише з дрижання сталевого корпусу судна.
Близько другої ночі я пішов до себе, поспати кілька годин. Консель зробив так само. Проходячи корабельним коридором, я сподівався зустріти капітана Немо, але він, мабуть, був у штурвальній рубці.
Наступного дня, 19 березня, я з п’ятої ранку зайняв своє місце в салоні. Електричний лаг показував, що “Наутілус” йшов із помірною швидкістю. Судно обережно піднімалося до поверхні океану, поступово спорожняючи свої резервуари.
Серце скажено билося. Чи удасться нам вийти на поверхню? Чи вільне від криги море коло полюса?
Але який жаль! Сильний поштовх засвідчив, що “Наутілус” наштовхнувся на нижню поверхню товстого шару суцільної криги, судячи з глухого удару при зіткненні. Справді, ми “торкнулися дна”, кажучи мовою моряків, але в протилежному смислі і на глибині тисячі футів! Отже, над нами лежав шар криги завтовшки дві тисячі футів.
Отже, крижаний покрив у цьому місці був товщий, ніж там, де ми занурилися!
Обставина маловтішна!
У той день “Наутілус” кілька разів намагався пробитися крізь кригу, але кожного разу вдарявся об крижану стелю. Часом крига зустрічалася на глибині дев’ятисот метрів, з чого випливало, що товща крижаного покриву дорівнювала тисячі двомстам метрам, беручи до уваги і ті триста метрів, що виступали над рівнем моря. Це уже втричі перевищувало висоту крижаної поверхні в момент нашого занурення у воду!
Я ретельно відзначав різні глибини залягання суцільного льоду і одержав у такий спосіб рельєф підводної частини крижаного покриву.
Настав вечір, а наше становище не змінилося. Крижана товща коливалася між чотирма і п’ятьма сотнями метрів. Правда, крижаний покрив помітно тоншав. Але все-таки, яка товща криги відокремлювала нас від поверхні океану!
Була восьма година вечора. За встановленим розпорядком, “Наутілус” мав іще чотири години тому поновити запаси повітря. Утім, я не відчував гострої потреби подихати свіжим повітрям, хоча капітан Немо досі не скористався запасними резервуарами.
У ту ніч я спав тривожно. То мене долав страх, то спалахувала надія. Я підхоплювався кілька разів з постелі. “Наутілус” раз у раз промацував крижану стелю. Близько третьої ранку прилади в салоні показали мені, що нижня поверхня крижаного поля лежить усього в п’ятдесяти метрах під рівнем моря. Сто п’ятдесят футів відокремлює нас від поверхні океану! Суцільні льоди перетворювалися на айсберги! Гірлянди підводних гір переходили в плоскогір’я!
Я не зводив очей з манометра. Судно спливало по похилій діагоналі крижаного поля, що блищало в світлі нашого прожектора. Крижаний покрив тоншав згори і знизу. Він ставав тоншим з кожною милею.
Нарешті, о шостій годині ранку того пам’ятного дня, 19 березня, двері салону відчинилися. Увійшов капітан Немо.
- Відкрите море! - сказав він
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
