Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
[63].
- Два роди з загону ластоногих, - поквапився прокоментувати мій учений Консель, - типу хребетних, класу ссавців.
- Браво, Конселю! - усміхнувся я. - Але роди підрозділяються ііа види, і, якщо я не помиляюся, нам випадає нагода спостерігати їх. Ходімо!
Була восьма година ранку. Залишалося ще чотири години до полудня, коротше кажучи, до того хвилюючого моменту, коли можна буде встановити координати. Користуючись вільним часом, ми з Конселем вирішили прогулятися узбережжям великої бухти, що глибоко урізалася в гранітні береги.
Усе довкола, береги, прибережні крижини, вода були заселені морськими ссавцями.
І я мимоволі шукав очима старого Протей, міфологічного пастуха Нептунових стад! Більше всього тут було тюленів. Вони розташовувалися сім’ями: самці дбайливо оберігали своє сімейство, самки годували дитинчат, молодь гралася неподалік. Тюлені з трудом пересуваються по землі короткими незграбними стрибками, завдяки м’язовим скороченням тіла, причому вони безпорадно ляскають своїми слабкорозвиненими ластами, що у їхнього родича ламантина утворюють справжнє передпліччя. Треба сказати, що у воді, їхній рідній стихії, ці тварини з гнучким хребтом, вузьким тазом, гладенькою короткою шерстю і перетинчастими лапами плавають пречудово. На воді, або коли вони виповзають для відпочинку на сушу, тюлені приймають граціозні пози. Недаремно давні за лагідний вираз їхніх прекрасних оксамитових очей і милі пози, поетизуючи цих тварин, перетворили їх на міфологічних тритонів і сирен.
Я звернув увагу Конселя, як сильно розвинені в цих тямущих тварин мозкові півкулі. В жодного ссавця, окрім людини, немає такої кількості мозкової речовини. Тому-то тюлені добре піддаються дресируванню; вони легко стають ручними; і я згодний з тими натуралістами, які припускають, що, якби їх добре видресирувати, вони могли б принести значну користь у риболовлі і морському полюванні, відіграючи роль мисливських собак.
Більшість тюленів дрімала на прибережному камінні і на піску. Між звичайними тюленями без зовнішнього вуха, - чим вони відрізняються від сивучів, у яких вухо виступає назовні, - я помітив деякі різновиди стеноринхів завдовжки в три метри, з білою шерстю, із головою бульдога з десятьма зубами в кожній щелепі, причому у верхній і нижній щелепі є по чотири різці і по двоє великих ікол у формі лілії. Між тюленями траплялися морські слони, схожі на тюленів, з коротким і рухливим хоботом, справжні гіганти, що при обсязі в двадцять футів сягають у довжину десяти метрів. З нашою появою вони навіть не ворухнулися.
- А ці тварини небезпечні? - запитав мене Консель.
- Зовсім ні, якщо їх не чіпати, - відповів я. - Але коли тюлень захищає своє дитинча, він страшний. Траплялося, що він розносив на друзки рибальське судно.
- Тварина вправі так чинити, - зауважив Консель.
- Авжеж.
Ми пройшли ще дві милі. Але тут нам перепинив шлях скелястий мис, що захищав бухту від південних вітрів. Скелі прямовисно нависали над морем, і пінисті хвилі прибою розбивалися об їхнє підніжжя. По ту сторону мису чулося грізне мукання, начебто там паслася ціла череда корів.
- Ти ба! - засміявся Консель. - Чи не бики дають концерт?
- Помиляєшся! Концерт дають моржі.
- Б’ються?
- Б’ються або жирують.
- З дозволу пана професора, хотілось би на них поглянути.
- Треба подивитися, Конселю!
І от ми знову крокуємо уздовж чорних базальтових скель, під гуркіт обвалів, по слизькому зледенілому камінню. Не раз я падав і набивав синців. Консель, більш обережний і стійкий у рухах, не спотикався і, допомагаючи піднятися, буркотів:
- Якби пан професор потрудився ширше розставляти ноги, йому легше було б утримувати рівновагу.
Піднявшись на гребінь мису, я побачив перед собою велику снігову рівнину, поцятковану темними тушами моржів. Тварини гралися. Мукання їхнє було виразом радості, а не гніву.
Моржі дуже схожі на тюленів формою тіла і розташуванням кінцівок. Але їхня нижня щелепа не має ікол і різців, тоді як верхні ікла - це два бивні, кожний завдовжки вісімдесят сантиметрів при тридцяти трьох сантиметрах в окружності, при самому корені. Моржеве ікло набагато міцніше від слонового, кістка менше жовтіє і тому високо цінується. За цима коштовними іклами полюють настільки по-хижацькому, що незабаром винищать усіх моржів до єдиного. Мисливці нищать без розбору і самок і дитинчат, винищуючи щорічно більше чотирьох тисяч моржів.
Проходячи повз цих цікавих тварин, я міг вільно їх роздивлятися. Моржі безтурботно дрімали. Шкіра в них товста, зморшкувата, шерсть рудувата, коротка і не дуже густа. Деякі з них були десь із чотири метри завдовжки. Тутешні моржі спокійніші і сміливіші од своїх північних родичів і не виставляють дозорців для охорони свого табору.
Надивившись на моржів, я став подумувати про повернення на борт. Була одинадцята дня. Якщо капітан Немо вважає за можливе приступити до встановлення координат, я хотів би при цьому бути присутнім. Коротше, в мене була слабка надія, що сонце все-таки прогляне. Хоча хмари суцільно заволокли небо. Примхливе світило не бажало, здавалося, відвідати цей заповідний куточок земної кулі!
Усе-таки я вирішив повернутися до “Наутілуса”. Ми пішли вузькою стежкою, що огинала вершину берегової скелі. О пів на дванадцяту ми дійшли до того місця, де висадилися на берег. Оддалік я побачив капітана Немо. Вій стояв на базальтовій брилі. Астрономічні прилади лежали поруч. Його погляд був спрямований на північну смугу обрію, де сонце мало описувати в цей час свою подовжену спіраль.
Я мовчки підійшов до капітана. Настав полудень, але сонце, як і напередодні, не з’являлося.
Невдача переслідувала нас. Установити координати знову не удалося. Якщо і завтра опівдні сонце не вигляне, доведеться відмовитися від спроби визначити, де ми знаходимося.
Нині 20 березня. Завтра, 21 березня, день рівнодення, і, якщо не брати до уваги заломлення променів, сонце сховається за обрієм і настане довга полярна ніч. З моменту вересневого рівнодення сонце, яке зійшло над північним обрієм, піднімалося по небокраєві видовженими спіралями до 21 грудня. У цей період літнього сонцестояння в північних областях воно знову стало схилятися до обрію і завтра, очевидно, надішле нам свої останні промені.
Я поділився своїми побоюваннями з капітаном Немо.
- Ви праві, пане Аронаксе, - сказав він. - Якщо завтра мені не удасться визначити висоту сонця, то цю операцію доведеться відкласти на шість місяців. Але якщо завтра опівдні сонце вигляне, мені буде досить легко визначити його висоту, адже випадок привів нас у ці моря напередодні рівнодення!
- Ну то й що?
- Визначити з точністю висоту сонця важко, коли воно описує подовжену спіраль.
Показання приладів у таких випадках не завжди точні.
- І як же ви діятимете завтра?
- Я скористаюся хронометром, - відповів капітан Немо. - Коли завтра, двадцять першого березня, опівдні, сонячний диск, беручи до уваги заломлення променів, перетне точно навпіл лінію обрію, це буде означати, що ми знаходимося точнісінько на Південному полюсі!
- Ах, он як! - сказав я. - Але усе-таки визначення таким способом не можна вважати математично точним, оскільки настання рівнодення не збігається з полуднем.
- Безсумнівно, пане, але помилка буде яких-небудь сотню метрів. Але це не має для нас принципово значення. Отже, до завтра!
Капітан Немо повернувся на борт. Ми бродили до п’ятої години узбережжям, спостерігали, розмовляли, класифікували. Нічого цікавого нам не вдалося знайти, якщо не брати до уваги яйця пінгвіна, примітні своєю величиною. Любитель рідкостей, не вагаючись, дав би за нього тисячу франків. Забарвлене в синій колір, покреслене якимись схожими на ієрогліфи позначками, воно становило неабияку рідкість. Я вручив яйце Конселю, і той благополучно доставив його, як дорогоцінну китайську вазу, на борт “Наутілуса”.
Я помістив це рідкісне яйце в одну з вітрин музею. Зголоднівши, ми повечеряли з великим задоволенням. На вечерю була подана тюленяча печінка, яка на смак нагадувала свіже свиняче сало. Повечерявши, я ліг спати, не забувши, як індуси, помолитися, щоб променисте світило виявило до нас свою прихильність.
Наступного дня, 21 березня, о п’ятій годині ранку я піднявся на палубу. Капітан Немо був уже там.
- Погода трохи проясняється, - сказав він. - Надія є. Після сніданку зійдемо на берег. Виберемо зручний пункт для спостережень.
Коли усе було домовлено, я пішов до Неда Ленда. Мені хотілося взяти його із собою. Незважаючи на умовляння, упертий канадець відмовився. Я помітив, що його нудьга і дратівливість збільшуються повсякдень. Утім, за даної ситуації мене не дуже засмутила його упертість. На березі була сила-силенна тюленів, і не варто було піддавати зайвій спокусі нашого затятого мисливця!
Поснідавши, я подався на берег. “Наутілус” за ніч пройшов ще кілька миль. Він стояв тепер у відкритому морі, на відстані цілої милі від берега, над яким височив гірський пік заввишки десь чотириста-п’ятсот метрів. У шлюпці, окрім мене, був капітан Немо, двоє матросів із нескладними приладами: хронометр, підзорна труба і барометр.
У той час як ми пливли до берега, нам зустрілося стадо китів, що належать до трьох основних видів, які населяють південні моря: звичайний, або гладенький кит, позбавлений спинного плавця, кит-горбань, зі складчастим черевом, із широкими білястими плавцями, що нагадують крила, котрі, однак, не роблять його пернатим, і фінвал, коричнювато-жовтий, найрухливіший з китоподібних. Цю могутню тварину чутно здалеку, коли вона викидає у висоту стовпи повітря і пари, що нагадують клуби диму. Цілі стада ссавців вигравали в спокійних водах, і я зрозумів, що басейн антарктичного полюса слугує притулком для китоподібних, котрих так безжалісно винищують.
Я примітив також і довгі білясті ланцюжки сальп із оболонкових і великих медуз, що хиталися на хвилястих гребенях.
О дев’ятій годині ми пристали до берега. Небо прояснилося. Хмари мчали на південь. Холодні води скинули із себе завісу туману. Капітан Немо попростував прямо до вершини гори, уподобаної ним для своєї обсерваторії. Крутий підйом по гострих уламках лави і пемзи, в повітрі, насиченому сірчистими випарами з тріщин у горах вулканічного походження, був тяжкий. І хоча капітан, здавалося, відвик ходити по землі, він піднімався найстрім-кішими схилами зі спритністю, якій позаздрив би мисливець за піренейськими сарнами. Я ледь устигав за ним.
Ми вже другу годину піднімалися на вершину гори по уступах скель із порфіру і базальту. З тієї висоти, де ми стояли, погляд обіймав відкрите море по саму лінію обрію, різко позначену з північного боку крайкою суцільних торосів. Коло наших ніг розстелялася, засліплюючи своєю білизною, снігова рівнина. А над нами сяяла безхмарна лазур небес! Як вогненна куля, наполовину зрізана лезом обрію, на півночі з’явився сонячний диск! З водних глибин заструменіли сотні чудових фонтанів. Удалині - “Наутілус”, наче заснулий кит. А за нами, до півдня і сходу, - неозора земля, хаотичне накопичення скель і криги!
Піднявшись на вершину гірського піка, капітан Немо ретельно виміряв за допомогою барометра його висоту над рівнем моря, щоб надалі на підставі цих даних коригувати свої спостереження.
За чверть до дванадцятої сонце, яке ми бачили лише завдяки рефракції, випливло з-за обрію, як золотий диск, і кинуло свої останні промені на цей пустельний материк, на ці води, котрі не борознило ще жодне судно!
Капітан Немо, озброївшись підзорною трубою із дзеркалом, що виправляє обман зору при заломленні променів, спостерігав світило, яке хилилося до обрію, описуючи по діагоналі подовжену дугу. Я тримав хронометр. Серце моє прискорено билося. Якщо момент, коли половина сонячного диска сховається за обрієм, збіжиться з полуднем, значить, ми на самому полюсі!
- Полудень! - вигукнув я.
- Південний полюс! - урочисто сказав капітан Немо, передаючи мені підзорну трубу.
Я глянув: сонячний диск наполовину був зрізаний лінією горизонту.
Останні промені сонця золотили вершину скелі, а нічні тіні вже лягали на його схили. У цю хвилину капітан Немо, поклавши руку на моє плече, схвильовано сказав:
- У тисяча шестисотому році голландець Герік, захоплений течіями і бурями, досяґ шістдесят четвертого градуса південної широти і відкрив Південно-Шетландські острови. У тисяча сімсот сімдесят третьому році, сімнадцятого січня, знаменитий капітан Кук, пливучи уздовж тридцять восьмого меридіана, досягнув шістдесят сьомого градуса тридцять сьомої мінути широти, і в тисяча сімсот сімдесят четвертому році, тридцятого січня, на сто дев’ятому меридіані він досягнув сімдесят першого градуса п’ятнадцятої мінути широти. У тисяча вісімсот дев’ятнадцятому році російський дослідник Беллінсгаузен перебував на шістдесят дев’ятій паралелі, а в тисяча вісімсот двадцять першому році - на шістдесят шостій під сто одинадцятим градусом західної довготи. У тисяча вісімсот двадцятому році англієць Брансфілд дійшов до шістдесят п’ятого градуса. У тому ж році американець Морел, розповіді якого, утім, викликають сумнів, піднімаючись уздовж сорок, другого меридіана, відкрив вільне від криги море під широтою сімдесят градусів і чотирнадцять мінут. У тисяча вісімсот двадцять п’ятому році англієць Поуел через крижані поля не міг пройти далі шістдесят другого градуса. У тому ж році простий мисливець на тюленів, англієць Уедл, піднявся до сімдесят другого градуса чотирнадцятої мінути широти по тридцять п’ятому меридіану і до сімдесят четвертого градуса п’ятнадцятої мінути широти по тридцять шостому. У тисяча вісімсот двадцять дев’ятому році англієць Форстер, командир “Шантеклера”, відкрив антарктичний материк під шістдесят третім градусом двадцять шостою мінутою широти і під шістдесят шостим градусом двадцять шостою мінутою довготи. Першого лютого тисяча вісімсот тридцять першого року англієць Біско відкрив землю Ендерби під шістдесят восьмим градусом п’ятдесятою мінутою широти, п’ятого лютого тисяча вісімсот тридцять другого року землю Аделаїди під шістдесят сьомим градусом широти і двадцять першого лютого землю Грехем під шістдесят четвертим градусом сорок п’ятою мінутою широти. У тисяча вісімсот тридцять восьмому році француз Дюмон Д’юрвіль, затертий суцільними льодами під шістдесят другим градусом п’ятдесят сьомою мінутою широти, відкрив землю Людовика-Філіпа; два роки потому, двадцять першого січня, той же Дюмон Д’юрвіль під шістдесят шостим градусом тридцятою мінутою відкрив острів Аделі, а через вісім днів під шістдесят четвертим градусом сороковою мінутою - берег Кларанс. У тисяча вісімсот тридцять восьмому році англієць Уїлкс дійшов до шістдесят дев’ятої паралелі на сотому меридіані. У тисяча вісімсот тридцять дев’ятому році англієць Беллені відкрив землю Сабрина на межі полярного кола. Нарешті, у тисяча вісімсот сорок другому році англієць Джеймс Росс дванадцятого січня, плаваючи на кораблях “Еребус” і “Терор”, відкрив землю Вікторії під сімдесят шостим градусом п’ятдесят шостою мінутою широти і сто сімдесят першим градусом сьомою мінутою довготи; двадцять третього числа того ж місяця вій дійшов до сімдесят четвертої паралелі, найвіддалепішої точки, до якої доти доходили; двадцять сьомого числа він знаходився під сімдесят шостим градусом восьмою мінутою; двадцять восьмого числа - під сімдесят сьомим градусом тридцять другою мінутою; другого лютого - під сімдесят восьмим градусом четвертою мінутою. У тисяча вісімсот сорок другому році він знову вирушив в Антарктику, але не дійшов далі сімдесят першого градуса широти. Я, капітан Немо, двадцять першого березня тисяча вісімсот шістдесят восьмого року дійшов до Південного полюса, під дев’яностим градусом південної широти, і вступив у володіння цією частиною земної кулі, що дорівнює одній шостій усіх відомих материків.
- Від чийого імені, капітане?
- Від мого власного!
І з цими словами він розгорнув чорний прапор з вишитою на ньому золотою буквою “N”.
Потім, обернувшись до денного світила, що кидало свій останній промінь у морську широчінь, вигукнув:
- Прощай, сонце! Сховайся, променисте світило! Іди за межі цих вільних вод, і нехай полярна ніч покриє мороком мої нові володіння!
Розділ п’ятнадцятий
ВИПАДКОВА ПЕРЕШКОДА АБО НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК
Наступного дня, 22 березня, о шостій годині ранку почалися приготування до відплиття. Останні проблиски сутінків тонули в мороці ночі. Мороз дужчав. Дивовжно яскраво блищали зірки. У зеніті неба сяяв полярний дороговказ Антарктики - чудесний Південний Хрест.
Термометр показував дванадцять градусів морозу, а вітер, посилюючись, боляче пощипував лице. На вільному просторі вод усе більше накопичувалося крижин. Море було готове затягтися льодом. Безліч чорнуватих плям, розкиданих по його поверхні, указувало на швидке утворення свіжого льоду. Очевидно, басейн Південного полюса, протягом шести зимових місяців скований льодом, був у цей час зовсім недоступний. Що було робити китам при настанні зими? Безсумнівно, вони, поринаючи під тороси, відправлялися шукати більш зручних місць. Що ж стосується тюленів і моржів, які звикли жити в найсуворіших умовах, то вони залишалися тут, на крижаних узбережжях. Ці тварини мають природну здатність проробляти в крижаних полях віддушини і не давати їм замерзати. Якщо їм треба подихати, вони пливуть до своїх віддушин, і, коли птахи, гнані холодом, летять на північ, тюлені і моржі стають єдиними хазяїнами на півдешю-полярному континенті.
Тим часом резервуари наповнилися водою; “.Наутілус” став повільно опускатися. Досягши глибини тисячі футів, він зупинився. Гвинт запрацював, і “Наутілус” зі швидкістю п’ятнадцяти миль на годину рушив прямо на північ. До вечора він уже плив під величезним крижаним панциром торосів. Вікна в салоні були зачинені ставнями з обережності, оскільки судно могло наштовхнутися на випадкову плавучу крижину. Отже весь цей день я провів, переписуючи свої замітки. Я весь поринув у спогади про полюс. Ми, нарешті, досягли цієї недоступної точки, досягли благополучно, без виснаження, наче наш плавучий потяг гладенько ковзав по залізничних рейках. І от почався наш зворотний шлях. Чи таїть він для мене стільки ж неймовірних несподіванок? Я думав, що так воно і буде, оскільки запас підводних чудес невичерпний! П’ять з половиною місяців тому випадок привів нас на борт “Наутілуса”; ми пропливли чотирнадцять тисяч льє, покривши за цей час відстань, довшу за земний екватор; і скільки неймовірних пригод, і страшних і цікавих, зробили неповторною нашу подорож: полювання в підводних лісах коло Креспо, щасливий порятунок в протоці Торреса, коралова гробниця, лов перлів біля Цейлону, Аравійський тунель, Санторинські вогні, золоті скарби в бухті Віго, Атлантида, Південний полюс! Усю ніч ці спогади змінювалися в моїх думках один за одним і не давали спокою моєму мозку на жодну хвилину.
О третій годині ночі я прокинувся від якогось страшного струсу. Я піднявся на постелі і став прислухатися, аж раптом мене відкинуло на середину каюти. Очевидно, “Наутілус” на щось наштовхнувся і дав сильний крен. Спираючись руками об стійки проходів, я, нарешті, дістався салону, яскраво освітленого. Усі меблі перекинулися. На щастя, скляні шафи, міцно прикріплені своєю основою до підлоги, залишилися на місці. Картини, що висіли на стіні правого борту, змістилися від вертикальної лінії і щільно прилягли до шпалер, картини на стіні лівого борту своїми нижніми краями відійшли від шпалери на цілий фут. Отже, “Наутілус” ліг на правий борт і в цьому положенні застиг. Усередині корабля неясно чулися чиїсь голоси і кроки. Але капітан Немо не з’являвся. У ту мить, коли я збирався вийти з вітальні, увійшли Нед Ленд і Консель.
- Що сталося? - запитав я.
- А я хотів запитати про це вас, - відповів Консель.
- Тисяча чортів! - вигукнув канадець. - Я-то знаю, що сталося! “Наутілус” на щось наштовхнувся і, судячи з крену, у якому перебуває, навряд чи виплутається з халепи так легко, як виплутався в протоці Торреса.
- А чи сплив він на поверхню моря? - запитав я.
- Нам це невідомо, - відповів Консель.
- У цьому неважко переконатися, - відповів я.
Я глянув на манометр. На мій превеликий подив, він показував глибину триста шістдесят метрів.
- Що це означає? - вигукнув я.
- Треба запитати капітана Немо, - сказав Консель.
- А де його знайти? - запитав Нед Ленд.
- Ходімо зі мною, - запропонував я своїм товаришам.
Ми вийшли із салону. У бібліотеці - нікого. Я висловив припущення, що капітан Немо, імовірно, знаходиться в рубці керманича. Найкраще було зачекати. Ми повернулися в салон. На всі докори і причіпки канадця я мовчав. Він міг скільки завгодно гарячитися. Не відповідаючи канадцю, я надав йому змогу виливати свій кепський настрій, скільки душа забажає.
Так спливло хвилин двадцять; увесь цей час ми намагалися вловити найменший звук усередині “Наутілуса”, аж тут раптом увійшов капітан Немо. Очевидно, він не звернув на нас уваги. Зазвичай безстороннє його обличчя цього разу було стривожене. Він мовчки глянув на компас, на манометр, потім приклав палець до якоїсь точки на карті півкуль у тій його частині, що зображувала Південний океан.
Я не хотів заважати йому. Але через кілька секунд, коли він обернувся до мене, я скористався його ж виразом, який він використав, коли ми знаходилися в протоці Торреса, і запитав:
- Що це, капітане, - випадкова перешкода?
- Ні, цього разу аварія, - відповів він.
- Важка?
- Можливо.
- Небезпека безпосередня?
- Ні.
- “Наутілус” сів на мілину?
- Так.
- І це сталося внаслідок?..
- Капризу природи, а не з вини людей. У нашім маневруванні не зроблено жодної помилки, але не в наших силах уникнути дії закону рівноваги. Можна йти всупереч людським законам, але не можна спростувати закони природи.
Дивну хвилину вибрав капітан Немо для філософських міркувань. Зрештою його відповідь не сказала мені нічого.
- Чи не можна довідатися, - запитав я, - яка причина нещасного випадку?
- Величезна крижана брила, ціла гора перевернулася, - відповів капітан Немо. - Коли підніжжя крижаних гір підмивається більш теплими шарами води або ж руйнується послідовними ударами крижин одна об одну, то центр ваги переміщується вище, і внаслідок цього крижана гора всією масою перевертається догори підніжжям. От це і сталося. Одна з таких крижаних брил перевернулася і вдарила по “Наутілусу”, що стояв на місці під водою. Потім вона ковзнула по його корпусу, з нездоланною силою підняла його, витиснула догори, у менш щільний шар води, де “Наутілус” і лежить, нахилившись набік.
- А хіба не можна звільнити “Наутілус”, викачавши воду з резервуарів, щоб привести його в рівновагу?
- Це і робиться. Ви можете почути, як діють насоси. Гляньте на стрілку манометра.
Вона показує, що “Наутілус” піднімається, але разом з ним піднімається і крижана брила, а до того часу, поки яка-небудь перешкода не зупинить її руху нагору, наше положення залишиться таким же.
І справді, “Наутілус” увесь час мав крен на правий борт. Звичайно, якби крижана брила зупинилася, то “Наутілус” прийняв би нормальне положення. Але чи можна було ручатися за те, що ми зараз не наштовхнемося на верхній шар торосів і не будемо розчавлені між двома поверхнями крижаних масивів? Я задумався над можливими наслідками цього. Капітан Немо продовжував спостерігати за манометром. З того моменту, як крижана брила обрушилася, “Наутілус” піднявся футів на сто п’ятдесят, але зберіг усе той же кут нахилу стосовно лінії перпендикуляра.
Раптом відчувся легкий рух корпуса. Очевидно, “Наутілус” почав потроху випрямлятися. Предмети, що висіли на стінах салону, стали приймати більш нормальне положення; а площини стіп наближатися до вертикалі. Ніхто з нас не вимовив ні слова.
З хвилюванням у серці ми бачили, ми відчували, як випрямлявся “Наутілус”.
Підлога приймала усе більш горизонтальне положення. Минуло десять хвилин.
- Нарешті, ми стоїмо прямо! - вигукнув я.
- Так, - сказав капітан Немо, прямуючи до дверей салону.
- А чи спливемо ми на поверхню? - запитав я.
- Звичайно, - відповів вій. - Як тільки резервуари звільняться від води, “Наутілус” підніметься на поверхню моря.
Капітан вийшов, і незабаром я побачив, як за його наказом підйом припинився. І це було правильно: “Наутілус” міг би невдовзі вдаритися об нижній край торосів, тому краще було йому триматися у воді між верхнім і нижнім шаром криги.
- Удало викрутилися! - полегшено зітхнув Консель.
- Так. Нас могло розчавити між двома крижаними брилами або, щонайменше, затерти.
У такому разі відновити запас повітря було б неможливо, а тоді... Так, ми викрутилися вдало.
- Баба надвоє гадала... - пробурчав Нед Ленд.
Я не хотів затівати марну суперечку з канадцем і промовчав. У цей час розсунулися ставні, і крізь шиби вікон увірвалося зовнішнє світло.
Як я і говорив, ми знаходилися серед води, але обабіч, усього в десяти метрах, здіймалися крижані стіни. Згори і знизу така ж стіна. Нагорі розстелялася гігантським склепінням нижня поверхня крижаних торосів; унизу перевернулася брила, яка, прослизаю-чи нагору, знайшла, нарешті, у бічних стінах дві точки опори, що і затримали її в цьому положенні. “Наутілус” опинився ув’язненим у крижаному тунелі, шириною близько двадцяти метрів і наповненому водою; він міг легко вийти з нього, рушивши вперед або назад, а потім, занурившись на кілька сот метрів глибше, знайти вільний прохід під крижаним полем. Світло під стелею згасло, але салон весь сяяв від навколишнього розсіяного світла. Завдяки здатності відбивати світло крижані стіни з величезною силою відкидали усередину тунелю промені від прожектора “Наутілуса”. Я не в силах описати світлові ефекти на цих примхливо покраяних брилах, де кожен кут, кожен гребінь, кожна площина відкидали особливе світло в залежності від характеру тріщин, що прорізували лід. Це був сліпучий розсип різних самоцвітів, де сапфіри зливали свої сині промені з зеленими променями смарагдів. Опалові тони непередаваної тонкості лягали то там, то тут з-поміж пломінких іскор, котрі спалахували таким розмаїттям, що блиск цей сліпив очі. Сила світла від прожектора зросла в сто разів, подібно до світла лампи крізь стекла маяка.
- Яка краса! Яка краса! - вигукував Консель.
- Так, - захоплено відгукнувся я, - фантастичне видовище.
- Так, тисяча чортів! - відповів Нед Ленд. - Це чудово! Я скаженію, що змушений зізнатися в цьому. Це небачено! Але це видовище може обійтися нам дорого. А вже коли говорити все, як є, то ми дивимося на такі речі, які Бог заборонив бачити людям!
Нед був правий. Усе було занадто красиво. Раптом Консель скрикнув, і я мимоволі обернувся.
- Що таке? - запитав я.
- Заплющіть очі! Не дивіться!
І, говорячи це, Консель закрив долонями свої очі.
- Але що з тобою, милий хлопчику?
- Я нічого не бачу, я осліп!
Мимоволі я кинув погляд на скляну поверхню вікна і не міг витримати її вогненного блиску.
Я зрозумів, що сталося. “Наутілус” рушив уперед, розвиваючи велику швидкість. Усе навколо - поверхні і злами крижаних стін, що досі спокійно мерехтіли, перетворилися на палахкотливі смуги, що зміїлися як блискавка. Міріади крижаних діамантів зливалися у вогненне сяйво. “Наутілус” завдяки силі свого гвинта нісся в оточенні блискавок!
Скляні вікна в салоні зачинилися стулками, але ми стояли, затуливши долонями очі. Перед нашим зором ще крутилися, палахкотіли, мерехтіли відблиски потужного сяйва, як буває тоді, коли довго дивишся на сонце. Минув якийсь час, коли очі наші знов набули здатності бачити.
Нарешті ми опустили руки.
- Слово честі, я б не повірив, - сказав Консель.
- А я й зараз ще не вірю! - відповів канадець.
- Коли ми повернемося на землю, розбещені видовищем таких чудес природи, - продовжував Консель, - що ми будемо думати про наші континенти і жалюгідні творіння людських рук? Ні! Світ, населений людьми, нас не вартий.
Такі слова у вустах незворушного фламандця свідчили про найвищий ступінь нашого захвату. Але й тут канадець не проминув нагоди додати свою ложку дьогтю.
- “Світ, населений людьми”! - повторив він зневажливо. - Не турбуйтеся, Конселю, ми до нього не повернемося.
Годинник пробив п’яту ранку. У цю мить “Наутілус” вдарився об щось носом. Я збагнув, що він наштовхнувся на крижану брилу. Напевно, це був результат помилки в маневруванні, цілком можливої, оскільки підводний тунель, захаращений льодами, становив нелегкий шлях для плавання. Я подумав, що капітан Немо, змінюючи напрямок, буде огинати такі перешкоди, користуючись звивинами тунелю. У всякому разі, не могли ж ми наткнутися на нездоланну перешкоду. Проте, усупереч моїм міркуванням, “Наутілус” дав задній хід.
- Невже ми рухаємося назад? - стурбовано запитав Консель.
- Так, - відповів я, - напевно, у цьому напрямку тунель не має виходу.
- Що ж тоді робити?
- А тоді усе буде дуже просто. Ми повернемося назад і вийдемо через південний вихід. От і все!
Я постарався сказати це топом людини, більш упевненої в успіху, аніж був я насправді. Тим часом “Наутілус” усе прискорював зворотний хід і, продовжуючи діяти коптргвиитом, мчав нас назад із великою швидкістю.
- Це вже затримка, - сказав Нед.
- На кілька годин раніше або пізніше, яке це має значення? - відповів я. - Аби вийти!
Кілька хвилин я ходив по салону, тоді до бібліотеки і знов назад. Потім сів на диван, узяв книгу і почав машинально пробігати очима її сторінки.
Спливло ще кілька хвилин. До мене підійшов Консель і запитав:
- Цікава книга?
- Дуже цікава, - відповів я.
- Звичайно. Адже це книга пана професора.
- Хіба?
Справді, у моїх руках була книга “Таємниці морських глибин”. Я навіть не помітив цього. Я закрив книгу і знову узявся ходити туди-сюди. Нед і Консель підвелися, збираючись іти.
- Почекайте, - сказав я, бажаючи утримати їх. - Побудемо разом, поки не виберемося з цього тупика.
- Як вам буде завгодно, - відповів Консель.
Потяглися години томливого чекання. Я часто поглядав на прилади, що висіли на стіні в салоні. Судячи з манометра, “Наутілус” тримався увесь час на глибині трьохсот метрів; компас незмінно вказував напрямок на південь, а лаг крутився зі швидкістю двадцяти миль на годину - швидкість надмірна в такому вузькому просторі. Але капітан Немо знав, що ніяка поспішність не буде зайвою, що тепер хвилини мали значення століть.
О восьмій годині двадцять п’ять хвилин сталося друге зіткнення, цього разу удар прийшовся по кормі. Я сполотнів. Мої товариші згуртувалися коло мене. Я стиснув руку Конселя. Ми переглянулися, у думках крутилося одне й те саме питання. Лише поглядами, але більш виразно, аніж це було б словами, ми виказували напруження цієї миті.
У цю хвилину з’явився капітан. Я підійшов до нього і запитав:
- Шлях перекритий і на південь?
- Так. Крижана брила, перевернувшись, загородила останній вихід.
- Ми замкнені?
- Так.
Розділ шістнадцятий
ЗАДУХА
Отже, угорі, унизу, зусібіч “Наутілус” оточений непроникною стіною криги! Ми стали бранцями крижаних торосів! Канадець грюкнув по столу своїм величезним кулаком. Консель мовчав, а я дивився на капітана. Обличчя його було як і раніше непроникне. Він стояв, склавши руки на грудях. Він щось обмірковував. “Наутілус” не рухався.
Нарешті, капітан заговорив.
- Панове, - почав він, - у тім становищі, у якому опинилися ми, буває два види смерті.
Цей незбагненний чоловік мав вигляд професора математики, що доводить теорему своїм учням.
- Перший - бути розчавленими. Другий - умерти від задухи. Про можливість умерти з голоду я не говорю, адже запаси продовольства на “Наутілусі” напевно переживуть нас. Тому розглянемо тільки дві можливості - бути розплющеними або задихнутися.
- Щодо можливості задихнутися, - сказав я, - то цього, боятися немає підстав, оскільки ми маємо повітряні резервуари, наповнені свіжим повітрям.
- Правильно, - відповів капітан, - але їх вистачить тільки на два дні. Спливло уже тридцять шість годин, як ми занурені у воду, повітря в “Наутілусі” стає важким і вимагає поновлення. Протягом двох діб запас свіжого повітря буде вичерпаний.
- То що ж, капітане, давайте звільнятися раніше.
- У всякому разі, будемо намагатися це зробити, пробиваючи навколишню стіну.
- У який бік?
- Це покаже зонд. Я посаджу “Наутілус” на нижню стіну, а мої люди, одягнені в скафандри, проб’ють крижаний покрив у найменш товстій його частині.
- А чи не можна розкрити ставні в салоні?
- Тепер це безпечно. Ми ие рухаємося.
Капітан Немо вийшов. Шиплячі звуки дали нам знати, що в резервуари пустили воду. “Наутілус” став тихо занурюватися - до тієї глибини, на яку занурився нижній крижаний шар, - і осів на крижане дію на глибині триста п’ятдесят метрів.
- Друзі мої, - сказав я, - становище важке, але я розраховую на вашу мужність і вашу енергію.
- Звичайно, - відповів мені канадець, - зараз не такий час, щоб я став набридати вам своїми скаргами або запитаннями. Я готовий зробити усе для загального порятунку.
- Чудово, Неде, - сказав я, простягуючи канадцю руку.
- Додам ще от що, - продовжував він, - я добре володію і киркою і гарпуном, і якщо я можу бути корисним капітану, то до його послуг.
Я провів канадця до приміщення, де люди з екіпажу “Наутілуса” надягали на себе скафандри. Я сказав капітану про пропозицію канадця, і він її, звичайно, прийняв. Канадець швидко надягнув підводний костюм і був готовий одночасно зі своїми товаришами по роботі. Кожен мав за спиною апарат Рукейроля, з резервуарами, наповненими чистим повітрям. Це була значна, але необхідна позика з повітряних запасів “Наутілуса”. Що стосується ламп Румкорфа, то вони були непотрібні в цих водах, які світилися під променями електричного прожектора.
Як тільки Нед переодягся, я повернувся в салон, де ставні були уже відчинені, і, ставши поруч з Конселем, узявся розглядати навколишні льоди, на яких тримався “Наутілус”.
Через кілька хвилин ми побачили, як дванадцятеро чоловік екіпажу вийшли на лід і серед них - Нед, добре помітний своїм високим зростом. Їх супроводжував капітан Немо.
Перш ніж довбати стіни, він розпорядився промацати їх зондами й у такий спосіб забезпечити потрібний напрямок робіт. Довгі зонди стали урізатися в боковини тунелю; але, пройшовши п’ятнадцять метрів, воші застрягли в товщі іншої стіни. Спрямувати свої зусилля проти верхнього шару було марним, оскільки він становив накопичення торосів заввишки більше чотирьохсот метрів. Капітан Немо розпорядився прозондувати нижній шар. Виявилося, що тут нас відокремлювало від води тільки десять метрів, що становили товщу цього крижаного поля. Тепер робота зводилася лише до того, щоб висікти в ньому шматок, за своєю площею рівний площі “Наутілуса”. Отже, для того щоб ми могли опуститися нижче крижаного поля, необхідно було продовбати у ньому відповідної величини отвір, а для цього треба було вийняти близько шести тисяч п’ятисот кубічних метрів льоду.
Негайно ж узялися за цю роботу і продовжували її з невичерпною наполегливістю. Замість того щоб довбати лід навколо самого “Наутілуса”, що дуже утруднило б роботу, капітан Немо розпорядився намітити величезну круглу канаву на відстані вісьмох метрів від лівого борту “Наутілуса”. Після цього всі дванадцятеро чоловік одночасно стали свердлити канаву в декількох місцях по її периметру. Незабаром в хід пішли кайла, могутньо проникаючи в компактну масу льоду і відколюючи великі брили. У силу меншої питомої ваги ці брили ніби злітали під верхнє склепіння тунелю, унаслідок чого він почав товщати згори настільки ж, наскільки ставав тонший знизу. Але це не мало значення, оскільки нижній шар робився такою ж мірою тонший.
Після двох годин напруженої роботи Нед знесилився і повернувся до салону. Його разом з товаришами по роботі замінили свіжі працівники; до них приєдналися ми з Конселем. Нами керував помічник капітана. Вода мені видалася особливо холодною, але невдовзі я зігрівся, працюючи киркою. Рухи мої були цілком вільні, хоча здійснювалися при зовнішньому тиску в тридцять атмосфер. Попрацювавши дві години і повернувшись до салону, щоб перекусити і трохи відпочити, я відчув велику різницю між потоком чистого повітря, що надходив до мене з апарата Рукей-роля, і атмосферою в “Наутілусі”, де вже скупчився вуглекислий газ. Протягом двох діб повітря не поновлювалося, і його життєдайні якості значно знизилися. А тим часом за дванадцять годин роботи ми зняли з наміченої поверхні шар тільки в один метр товщиною, інакше кажучи, близько шестисот кубічних метрів криги. Припустимо, що кожні дванадцять годин буде викоігуватися така ж робота, - тоді знадобиться ще чотири дні і п’ять ночей, щоб довести справу до бажаного кінця.
- Чотири дні і п’ять ночей! - сказав я своїм товаришам. - А запас повітря в резервуарах тільки на два дні.
- Не рахуючи того, - додав Нед Ленд, - що коли ми вийдемо з цієї проклятої в’язниці, ми ще залишимося ув’язненні під торосами без усякого зв’язку з зовнішнім середовищем.
Міркування правильне. Хто міг сказати заздалегідь, скільки тоді знадобиться часу для нашого звільнення? Чи не задихнемося ми раніше, ніж “Наутілус” зможе вибратися на поверхню моря? Чи не призначено йому з усім його вмістом бути похованим у цій крижаній могилі? Небезпека здавалася грізною. Але усі дивилися просто їй в очі, і усі вирішили виконувати свій обов’язок до кінця.
Як я і припускав, за піч удалося зняти ще один метр із дна величезної виїмки. Але коли наступного ранку, улізши у свій скафандр, я походив у цій щільній рідині, що мала температуру шість-сім градусів нижче нуля
Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
