Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”)
Розділ І. Малий бізнес: теоретичні основи і специфіка розвитку в перехідній економіці України. 1.1. Зміст, критерії, основні тенденції розвитку малого підприємництва
Малий бізнес в останній чверті XX ст. стає дедалі вагомішим чин-ником повноцінного функціонування ринкових економічних систем. Автоматично зростає й актуалізується його місце в теорії економіч-ного пізнання в тих чи інших проявах як об’єкта наукового дослід-ження. Однак в економічній літературі часто простежується неадек-ватне смислове навантаження окремих термінів і понять у галузі ма-лого бізнесу, що інколи без вагомих підстав ототожнюються або застосовуються для аналізу процесів і явищ з різними смисловими відтінками. Отже, для забезпечення розуміння викладених у книжці матеріалів ефективності результатів дослідження насамперед потрібно чітко розставити смислові акценти в понятійному апараті особливо щодо тих його аспектів, які характеризуються різними підходами у визначеннях.
Так, певною мірою дискусійними можна вважати поняття “біз-нес” і “підприємництво”.
Як наукове поняття “бізнес” було введене дещо раніше французь-ким економістом Р. Кантільйоном. Французького походження та-кож поняття “підприємець”. Воно застосовується до особи, яка з ме-тою здійснення певної справи (отримання певної вигоди, доходу, психологічного задоволення) мобілізує різноманітні ресурси, засоби, матеріали, робочу силу1.
Walton G. M., WykoffF. C. Understanding Ekonomics Today. — Boston: Irwin, 1994. — P. 110.
1
9
Однією з найсуттєвіших рис підприємництва французький економіст Дж. Сей називає насамперед ефективний перерозподіл ресурсів в економічній системі — від нижчої до вищої сфери продуктивності та виробітку2.
Найпоширеніша точка зору серед економістів ототожнює понят-тя “бізнес” і “підприємництво”, трактуючи останнє як інноваційну і ризиковану діяльність окремих індивідів з метою отримання прибут-ку за створені (надані) блага.
Не існує також єдиної думки щодо понять “мале підприємницт-во” і “малий бізнес”. Так, ряд вітчизняних економістів, зокрема С. К. Реверчук, Н. В. Савка, Н. Є. Кубай3, у своїх наукових дослі-дженнях наголошують на доцільності їх ототожнення. В той час як, наприклад В. Є. Савченко, розуміючи під “малим бізнесом” лише малі (або малі та середні) підприємства в цілому, наголошує, що “мале підприємництво” характеризується не стільки порівняно не-великими розмірами чи масштабами господарської діяльності, як її якістю — обов’язковим базуванням на ризикованій та інноваційній основі, повній економічній відповідальності, персоніфікованому і гнучкому управлінні та відповідній організації відтворення, спрямованих на отримання з одиниці затраченого капіталу максимального прибутку4.
Деякою відносністю характеризуються поняття “мале приватне підприємництво” — недержавна структура, заснована на приватному капіталі, яка перебуває у власності однієї чи кількох осіб-партнерів. Адже частка приватної участі, достатньої для зарахування до господарської одиниці чи розряду приватних, може коливатися. Наприк-лад, в окремих країнах за рівної пропорції (50 х 50 %) приватного й
2 Hisrich R., Peters M. Entrepreneurship. — Homewood, III. Richard D. Irwin, 1989. — P. 9.
3 Реверчук С. К. Мале підприємство в перехідній економіці України (Макро- і мікроас-пекти): Дис... д. є. н.: 08.01.02 / Львівський державний ун-т ім. І. Франка. — Львів, 1996; Савка Н. В. Макроекономічні проблеми розвитку підприємництва у перехідній економіці України: Дис... к. є. н.: 08.01.02 / Львівський державний ун-т ім. І. Франка. — Львів, 1997; Львівський державний ун-т ім. І. Франка. — Львів, 1996; Кубай Н. Є. Становлення і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці (на прикладі малих підприємств України): Дис... к. є. н.: 08.01.01 / Львівський державний ун-т ім. І. Франка. — Львів, 1999.
4 Савченко В. Е. Феномен предпринимательства (экспериментальный спецкурс) // Рос. экон. журн. — 1995. — № 10. — С 59.
10
державного капіталу підприємство вже вважається приватним, проте в більшості країн для статусу приватного необхідна частка недержавного капіталу понад 50 %5.
Знову ж таки не зовсім логічним постає застосування однакових підходів до малих підприємств аграрної та інших сфер економіки. Окрім специфічних особливостей аграрного виробництва — його се-зонного характеру, вразливості й безпосередньої залежності від при-роднокліматичних чинників, в Україні ще, наприклад, далеко не вирішено “земельне” питання.
Не можна також однозначно підходити до кооперативів з позиції критеріїв підприємницьких структур. З одного боку, хоч “класич-ний” кооперативний рух і містить у собі підприємницьку діяльність (якщо брати до уваги її спрямованість на отримання прибутку), ос-новною його метою, передусім, виступає реалізація спільних інте-ресів. Відтак дохід уже стає скоріше засобом, а не основною метою. Проте поняття “класичний кооператив” нині здебільшого є анахронізмом, а його відмінності від підприємництва стираються. Щодо кооперативного буму наприкінці 80-х років в СРСР, то його взагалі важ-ко зіставити з класичним еталоном. Як доречно зауважує Н. Є. Кубай, це був “вихід на поверхню тіньових бізнес-елементів”, які не могли себе реалізувати в умовах адміністративної економіки і прагнули отримати найбільший прибуток6.
Немає серед науковців і спільної думки щодо змісту основних суб’єктів підприємницької діяльності — підприємств, фірм та ком-паній.
Наприклад, “Великий економічний словник” трактує фірму як структуру, що займається виробництвом товарів або наданням послуг, а підприємництво — як самостійний господарський суб’єкт з правами юридичної особи, який виробляє і реалізовує продукцію, виконує роботи, надає послуги7. Отже, тут ці категорії ототожнюються.
“Великий комерційний словник” визначає фірму як організацію, що “володіє й управляє одним чи більше підприємством (...), об’єднання підприємств переважно однієї галузі промисловості, що пов’язані
5 Кубай Н. Є. Становлення і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці. — С 22–23.
6 Кубай Н. Є. Там само. — С 23.
7 Большой экономический словарь / Ред. А. М. Азраэлян. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 501; 781.
11
між собою послідовністю технологічних процесів для виробництва однорідних виробів”8.
К. Макконнелл і С. Брю визначають фірму як організацію, що використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою вилучення прибутку і володіє та управляє одним або кількома підприємствами. Отже, фірма “вживається з метою виділення суб’єк-та права власності щодо даного підприємства і є найменуванням юридичного самостійного комерсанта, під яким він проводить свою діяльність і яким підписує договори”. Отже, фірма виступає організацією, яка володіє господарськими суб’єктами — підприємствами9.
Під терміном “компанія” найчастіше розуміють або окрему гос-подарську одиницю, яка продукує певну продукцію, або структуру, до складу якої входить кілька підприємств.
Не вступаючи в полеміку з приводу окремих смислових відтінків зазначених економічних категорій та беручи до уваги дещо інший характер поставлених у книжці завдань, категорії “бізнес” — “підприємництво”, “малий бізнес” — “мале підприємництво”, “підприємство” — “фірма” — “компанія” розглядатимуться як синоніми.
Ще однією з важливих проблем економічної теорії, якій приділяється особлива увага науковців упродовж останніх півтора де-сятиріччя у зв’язку з “бумом МП” в економічно розвинутих країнах, є визначення критеріїв малого бізнесу.
Кожна країна користується власним набором визначень, який відповідає її економічній системі та особливостям розвитку підприє-мництва. Лише близько 50 визначень малого бізнесу існує, за оцін-ками експертів Світового банку, у країнах, що розвиваються.
Початково для характеристики підприємництва було введено в практику його кількісні показники — чисельність зайнятих; обсяг виторгу (оборот); балансова вартість активів тощо. І нині вони є найпоширенішими. Законодавство більшості країн передбачає використання кількох подібних характеристик залежно від сфери діяль-ності підприємств чи інших вагомих факторів.
8 Большой коммерческий словарь / Ред. Т. Ф. Рябова. — М.: ACT, 2000. — С. 311.
9 Кемпбеж Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка: Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 1997. — С. 664.
12
Але хоча ці критерії зручні через точність, будучи тільки абсолютними величинами, вони не можуть враховувати всіх особливос-тей малого підприємництва. У зв’язку з цим в економічній науці використовуються також якісні характеристики.
У розвинутих країнах головними критеріями виступає чисельність персоналу та обсяг річного обороту10. У світовій практиці всі підприємства з кількістю працюючих до 500 чоловік зараховують до категорії малих та середніх підприємств. Наприклад, у США малим вважається підприємство з чисельністю персоналу 500 чоловік, хоча процес визначення критеріїв триває з моменту, коли вперше було підняте питання про статус і роль малого бізнесу в економіці. Зазна-чимо, що на урядовому рівні обговорення оптимальних характерис-тик МП триває з 1953 року, після прийняття федерального закону про малий бізнес, і продовжуються до сьогодні11.
У країнах Європи критерії визначення МП дещо інші. Наприклад, у Німеччині та Франції малим підприємством вважається компанія з працюючим персоналом до 50 чоловік. В Італії використовується розподіл на мікропідприємства (до 20 чоловік працюючих) і малі підприємства (до 100 чоловік)12. У країнах Центральної та Східної Європи ці характеристики складають від 30 до 50 чоловік13.
Загалом для вдосконалення існуючих визначень Європейський Союз розробив шкалу критеріїв МП за кількістю працюючих:
- мікропідприємства — 1-9;
- мале підприємство — 10-99;
- середнє — 100-499;
- велике —понад 50014.
У країнах ЄС 99 % підприємств мають число зайнятих не більше 250 чоловік. Понад 90 % від загального числа підприємств країн — членів ЄС (близько 15 млн одиниць) попадають у розряд мікропід-приємств. На кожному з них працює близько 10 чоловік.
10 Капинос Р. Малый бизнес в мировой экономике и экономике Украины // Бизнес-информ. — 1995. — № 27-28. — С. 28.
11 Зяблюк Н. Г. Государство и малый бизнес США. — М.: Наука, 1987. — С. 29-43.
12 ЕвенкоД. Мелкий бизнес в Западной Европе. — М., 1991. — С. 6.
13 Иванова Н. Ю. Малый инновационный бизнес в странах развитой рыночной экономики // Рос. экон. журн. — 1995. — № 12. — С. 6.
14 Storey D. Understanding the Small Business Sector. — London: Boutledge, 1995. — P. 13.
13
Половина підприємств у ЄС відносяться до так званого класу one-man businesses, де працює тільки власник і, можливо, деякі члени його родини. Ще 43 % підприємств мають число працюючих не більше 10 чоловік. Узяті разом, мікропідприємства надають третину робочих місць у країнах ЄС і забезпечують чверть сукупного обороту. Поле діяльності цих підприємств — будівництво, торгівля, бізнес-послуги. Понад 70 % працюючих на них зайняті в торгівлі і послугах.
Приблизно у 1,1 млн підприємств число працюючих коливається в межах від 10 до 249 чоловік. Ці підприємства відносяться до розряду малих і середніх. Вони забезпечують зайнятість третини працюючого населення і виробляють майже 40 % від сумарного обороту.
Близько 1 млн підприємств відносяться до категорії малих (10-49 чол. працюючих). Вони надають близько 119 млн робочих місць. У середньому на одному підприємстві цього класу працює 20 чоловік. Більшість працівників на малих підприємствах (55 %) зайняті в тор-гівлі і послугах. Інші 45 % — у будівництві і різних галузях промисловості.
Середніми підприємствами вважаються ті, на яких працює від 50 до 249 працівників. Під це визначення підпадає близько 1 % підприємств Західної Європи. На середніх підприємствах зареєстровано близько 15 % усіх зайнятих в економіці, вони забезпечують п’яту частину зага-льного обороту. Середній розмір підприємства даного класу — 100 чо-ловік.
До великих підприємств належать ті, на яких зайнято 250 і більше людей. До категорії великих входить всього 30 000 підприємств, що надають 34 млн робочих місць. їхня частка від загального числа під-приємств Західної Європи складає близько 0,2 %. На великих підпри-ємствах працює третина всіх зайнятих у країнах — членах ЄС, вони виробляють третину від загального обороту.
У середньому на одному великому підприємстві зайнято 1000 пра-цівників. Великі підприємства домінують у секторах економіки, де виробництво товарів і послуг вимагає значних капіталовкладень: у ряді галузей промисловості, у банківській діяльності, у страхуванні, на транспорті.
Таким чином, розподіл підприємств у країнах ЄС дуже нерівно-мірний: 1 % підприємств (середні і великі) нараховують більшість зай-нятих і забезпечують понад 50 % сумарного обороту. Малі підприєм-ства, завдяки своїй чисельності, а також тому, що надають близько
14
половини загального числа робочих місць, мають значну вагу в економіці.
Малі підприємства присутні в усіх секторах економіки. Середні під-приємства — опора обробної промисловості. Великі підприємства домінують у капіталомістких виробництвах і “великих” послугах (big service suppliers).
Наприклад, у Японії для класифікації підприємства як малого визначено штат працюючих до 300 робітників (у промисловості, бу-дівництві, транспорті); до 100 чоловік (оптова торгівля); 50 (роздрібна торгівля) або капітал понад 100 млн єн (близько $790 тис), а для підприємств торгівлі — не більше 10 млн єн15. У Південній Кореї критеріями МП визначено чисельність працівників, суму активів та обсяг річних продаж. В Індії, відповідно, — чисельність працівників та рівень використання енергії16.
У Росії Законом “Про державну підтримку малого підприємни-цтва в Російській Федерації” встановлено критерії за кількістю пра-цівників: промисловість, будівництво, транспорт — 100; сільське господарство — 60; науково-технічна сфера — 60; оптова торгівля — 50; роздрібна торгівля, побутове обслуговування — 30; інші га-лузі — 5017.
Як бачимо, поділ на малі, середні та великі підприємства дещо умовний, він залежить від критеріїв, якими послуговуються в тій чи іншій країні відповідно до її економічної системи й особливостей розвитку підприємницького сектора.
Таким чином, чітке й обґрунтоване визначення критеріїв МСБ для країни має дуже важливе значення, адже на їх основі уряди розробляють головні напрями соціально-економічної політики, визначають, власне, суб’єктів державної підтримки малого бізнесу.
Фактична чисельність працівників на малих підприємствах Укра-їни на початок 1996 р. у цьому секторі становила в середньому 11 чоловік (у промисловості — 17; будівництві — 20; науці й науковому обслуговуванні — 10; транспорті — 14; побутовому обслуговуван-
15 Малий бізнес у світі та в Україні // Економіка України. — 1995. — № 7. — С 36.
16 Капинос Р. Малый бизнес в мировой экономике и экономике Украины // Бизнес-информ. — 1995. — № 27-28. — С. 28.
17 Иванова Н. Ю. Малый инновационный бизнес в странах развитой рыночной экономики // Рос. экон. журн. — 1995. — № 12. — С. 6.
15
ні — 11; торгівлі — 8)18. Проте критерії визначення МП, які містилися в Законі України “Про підприємництво в Україні”, не відповідали життєвим реаліям. Для промисловості та будівництва визначалася кількість персоналу до 200 чоловік, для науки й науково-технічного обслуговування — до 100 чоловік, інших галузей виробничої сфе-ри — до 50, невиробничої — до 25, роздрібної торгівлі, відповідно, до 15 чоловік. Відтак вітчизняні та міжнародні структури, які працю-вали у сфері малого бізнесу або займалися його підтримкою, змушені були і здебільшого використовували на практиці власні критерії, відмінні від прийнятих законодавчо.
У зв’язку з цим Указом Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” було введено нові критерії, які передбачали виокремлення мікропідприємств з персоналом до 10 чоловік та обсягом річної реалізації продукції (послуг) на суму до 250 тис. грн, а також малих підприємств (до 50 осіб працюючих та річний виторг — до 1 млн грн.).
У цілому дискусійність багатьох теоретичних аспектів розвитку підприємництва очевидна. Водночас вона є зрозумілою, закономірною і має об’єктивне підґрунтя. Адже підприємництво — не ве-личина-константа, а динамічне економічне явище. В окремих краї-нах на характер функціонування бізнесу впливають і загальні особливості соціально-економічного розвитку, і специфіка економічної моделі. А вони, в свою чергу, визначаються ментальністю народу, формуються еволюційно, під впливом тих чи інших факторів економічного розвитку.
З іншого боку, світовий досвід переконливо свідчить, що повноцінне функціонування ринкової економіки неможливе без розвинутих секторів як великого, так і малого й середнього бізнесу.
На запитання, чому існують різні за масштабами господарські структури — підприємства, на наш погляд, дуже влучно відповідає Дж. Валтон: “Основою їх існування (МП) є діяльність, яка не може бути ефективною у великомасштабній діяльності економічної організації”19.
18 Варналій 3. С, Лукашенко А. М. Моніторинг малого підприємництва України (економічні та правові аспекти). — К.: Ін-т приватного права і підприємництва, 1998. — С 5.
19 Walton G. M., WykoffF. C. Understanding Ekonomics Today. — Boston: Irwin, 1994. — P. 110.
16
І справді, традиційною сферою діяльності МП є оптова та роздрібна торгівля, громадське харчування, будівництво, виробницт-во товарів народного споживання, різні види обслуговування, зок-рема побутового, де яскраво простежуються гнучкість малого бізнесу та інші його переваги над великим. Отже, саме в цьому полягає одна з багатьох функцій малого підприємництва — ефективне забезпечення гармонійного розвитку економічної структури в цілому.
Водночас, окрім наявності в суспільстві конкретних економіч-них завдань — потенційної передумови розвитку малого підприє-мництва, його реальне становище визначається низкою різнобіч-них факторів, які так чи інакше можуть гальмувати чи стимулюва-ти цей процес.
Як правило, фактори, що впливають на розвиток підприємниць-кої діяльності, дослідники традиційно класифікують:
- за сферою впливу (фактори макросередовища та мікросередо-вища);
- за характером впливу (фінансово-економічні, організаційно-правові, соціально-психологічні);
- залежно від ступеня дії (прямої та непрямої);
- залежно від ролі факторів у створенні підприємницького клімату (стимулюючі та стримувальні).
Серед вказаних факторів одними з найважливіших економісти здебільшого називають фінансово-економічні, а також якість дер-жавної підтримки підприємництва за всіма напрямами.
Наприклад, к. є. н. 3. В. Герасимчук наголошує на найбільшому впливові на розвиток і ефективність діяльності МП фінансово-еконо-мічних чинників. Він систематизує їх у такому порядку: фінансово-економічні; економічні; фінансові; ресурсні; загальна макроекономіч-на стабільність у державі; стан економіки країни; рівень інфляції; стан грошового обігу й надійність національної грошової одиниці; рівень стабільності економічної кон’юнктури; механізм роздержавлення та приватизації власності, демонополізації виробництва; система фінан-сування, кредитування; система оподаткування, податкові пільги; види державної фінансової підтримки; фінансова підтримка від спілок, рад, асамблей та інших громадських об’єднань підприємців; фінансова допомога від спонсорів; способи залучення початкового капіталу; система доступу до матеріально-технічних ресурсів; спосо-
17
би отримання виробничих площ, приміщень для офісу фірми; система доступу до природних ресурсів, земельних ділянок тощо20.
Цей перелік можна продовжувати чи, використовуючи інші кри-терії, підходи або враховуючи особливості конкретного МП чи ма-лого бізнесу в конкретній сфері діяльності, вносити корективи. Од-нак у цілому запропонована схема, на наш погляд, є достатньо обґрунтованою. Власне сприятливі фінансово-економічні показники стали підґрунтям бурхливого розвитку малого та середнього бізне-су в економічно розвинутих країнах, які в останні 15-20 років пере-живають справжній “бум” підприємницької ініціативи.
У свою чергу, вплив фінансово-економічних чинників на МП тісно пов’язаний з адекватністю державної політики в галузі. Адже саме держава має бути гарантом насамперед можливостей для ре-алізації “підприємницьких ініціатив”, створення економічно вигід-них умов з матеріально-технічного забезпечення, становлення атмосфери терпимості в суспільстві до комерційних невдач, підтримки конкуренції в усіх сферах економіки, формування законодавчого поля, прийнятного для ринкової системи господарювання в цілому, тощо.
Як показує досвід, нова хвиля малого підприємництва охопила передусім США, потім поширилася на Західну Європу, Японію, інші індустріальні країни. Серед найважливіших причин піднесення під-приємницької діяльності на якісно новий рівень стали: зняття накопичених за кілька десятиліть адміністративно-законодавчих обме-жень (дерегулювання), активізація політики податкового та фінан-сового стимулювання підприємництва, нова урядова лінія щодо міжфірмових зв’язків (заохочення науково-виробничої кооперації, відкриття національних господарств для проникнення іноземного бізнесу та ін.), податкова й адміністративна реформи — усе це відкрило малому бізнесу нові галузі й можливості застосування підприємницької ініціативи. І не лише для малих компаній нині існу-ють сприятливі можливості розвитку на всіх етапах їх життєвого циклу, а й у світі великого бізнесу бурхливо розвивається стратегіч-не управління, що має підприємницький характер21.
20 Герасимчук 3. В. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні // Фінанси Укра-їни. — 1998. —№ 9. — С 110-113.
21 Черниш О. В. Міжнародний досвід підтримки й розвитку малого бізнесу // Фінанси України. — 1999. — № 1. — С 114.
18
Посилена інформатизація суспільного життя дає поштовх зрос-танню малих фірм, які надають бізнесові й інформаційні послуги (особливо комп’ютерні). Вона супроводжується появою нових га-лузей з вузькоспеціалізованим виробничим процесом, який може бути забезпечений лише на невеликих підприємствах. Загалом НТП вимагає постійного оновлення номенклатури, що оптимально можливе на підприємствах, здатних динамічно міняти технологію чи її параметри.
Спостерігається поступове переміщення попиту від реальних товарів до різних послуг, з’являються нові послуги й потреби в них — бізнес-консультування, інформаційне (комп’ютерне) забезпечення, нові види побутового обслуговування, медичні, освітні та соціальні послу-ги, що завжди було традиційним полем діяльності малих підприємств.
У 80-х — першій половині 90-х років слідом за Великобританією більш ніж у 100 країнах світу було приватизовано понад 100 тис. державних підприємств, не враховуючи сотні тисяч дрібних мага-зинів, компаній сфери послуг та сільськогосподарських ферм.
У Західній Європі цей процес особливо активно відбувається у Франції, Німеччині, Австрії, Італії, Швеції, Греції, Португалії, Іспанії тощо22. Зараз приватизація, особливо мала, стала одним з головних чинників становлення й зростання малого бізнесу в Цент-ральній та Східній Європі.
Останні півтора-два десятиліття свідчать про найвищу в історії розвинутих країн їх підготовленість та орієнтованість на сучасні фор-ми малого бізнесу. З кінця 70-х років тут почала розгортатися могут-ня мережа підприємницької освіти, пропаганди малого бізнесу.
Піднесення малого бізнесу найінтенсивніше відбувалося в галу-зях новітніх техніко-технологічних зрушень, пов’язаних з інноваційною діяльністю й інформаційними технологіями.
У цілому з кінця 80-х у розвинутих країнах чітко простежується швидке зростання ринку венчурного капіталу, зростає диверсифіка-ція фінансових інститутів, що розширює можливості фінансування нового виду, венчурного бізнесу. Так, за даними “Наукових індика-торів”, які публікуються Національним дослідницьким бюро США, малі фірми за 20 років створили в 4 рази більше науково-технічних нововведень на 1 долар, витрачений на науково-дослідні й дослід-
22 Виноградов В. А. Приватизация: опыт Франции на фоне глобальных тенденций // Мировая экономика и международные отношения. — 1996. — № 10. — С. 29-30.
19
но-конструкторські роботи, ніж великі фірми. При цьому витрати спеціалістів на малих інноваційних фірмах удвічі менші, а в розра-хунку на 1 працівника — виробляють у 4 рази більше нововведень, ніж великі корпорації23.
Важливим моментом є розвиток інформаційної інфраструктури малого бізнесу шляхом розширення доступу громадян та організацій до інформації у державних органах, зміцнення патентно-ліцензійної системи, розвиток мережі банків даних. Спостерігається поява і швидке розгалуження мережі організацій, що, власне, спеціалізують-ся на продукуванні нового бізнесу (інкубатори, інноваційні центри) та обслуговуванні ринкової інфраструктури.
У світовій практиці більшість малих компаній так чи інакше пов’язана з великим бізнесом, а зростання співпраці малих, середніх та великих підприємств — характерна тенденція сучасного розвитку економіки.
Переважна більшість МСП працює “під замовлення великої ком-панії”. Тобто йдеться про так званих сателітів — МП, підпорядковані в діяльності ВП, які, в свою чергу, поділяються на дилерів (реалізаторів продукції великих фірм) та субпідрядників (виробників продукції для великих фірм). Отже, таким чином децентралізується виробничий процес, окремі його фази передаються МП на основі субконтрактів.
Наприклад, з 50 тис. постачальників концерну “Сіменс” дві тре-тини — малі та середні фірми24.
Найпоширенішою сучасною формою інтеграції великого і малого бізнесу вважається франчайзинг. Така форма дозволяє МП функціонувати як окремій незалежній одиниці, але за обумовленими пра-вилами. “Франчайзі”, як правило, отримує право на виробництво продукції під маркою “Франчайзера”, його ноу-хау, зобов’язується дотримуватися встановлених стандартів на виробництво й реаліза-цію товарів (послуг). Наприклад, у США за останні 30 років таких фірм зросло на 41 %, а сума продаж — майже в 6 разів. Подібна тенденція спостерігається і в інших країнах Заходу25.
23 Черниш О. В. Міжнародний досвід підтримки й розвитку малого бізнесу. — С 115.
24 Иорданская Э. Н. Мелкие и средние предприятия в Германии // Мировая экономика и международные отношения. — 1993. — № 9. — С. 131.
25 Кубай Н. Є. Становлення і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці. — С. 58.
20
Франчайзинг в умовах окремої галузі щодо дій малих підприємств може бути реалізований як:
- обмежена форма створення малих підприємств для реалізації товарів від імені підприємства, об’єднання;
- корпоративна форма — підключення малого підприємства до повного циклу фінансово-господарської дії великої фірми.
З розширенням і розвитком своєї особистої матеріальної бази, удосконаленням виробництва МП можуть виходити із системи франчайзинга і ставати самостійними.
Окрім цього, за своїм статусом МП можуть бути й цілком неза-лежними. Але в такому випадку вони функціонують, як правило, у вузькоспеціалізованих галузях і володіють значною часткою ринку тієї чи іншої специфічної продукції. Великі підприємства з ними не конкурують, оскільки їм невигідно діяти на ринках з обсягом продажу менше 20 млн доларів26.
Малий бізнес — важливий чинник реформування й демократи-зації у перехідних економіках. Дослідники відзначають його провідну роль у побудові ринкового господарства та підвищенні життє-вого рівня населення. Водночас малий бізнес — вагомий чинник структурної перебудови господарства, розвитку нових його галузей, школа підприємництва, яка дає навички ефективного менеджменту, формує творців нового бізнесу і нових ідей, він є серцевиною процесу демократизації суспільства.
Розвиваючи цивілізовану конкуренцію, сприяючи якісному зрос-танню технологічного рівня в ході трансформації суспільно-економічних систем, малий бізнес засвідчив свою важливу соціальну роль, ставши, зокрема, джерелом зайнятості для вивільненої під час ре-структуризації неефективних національних економік. Наприклад, у Чехії середини 90-х років близько 23 % працездатного населення було зареєстровано підприємцями, а загалом одна його третина пра-цювала в секторі малого бізнесу27.
Малий бізнес може дати поштовх розвиткові нових форм господарювання, наприклад, лізингу та франчайзингу, адже малі підприємства є традиційними їх учасниками та суб’єктами. Хоч, зокрема,
26 Реверчук С. К., Крупка М. І. Анатомія малого бізнесу. — Львів: Діалог, 1996. — С 17.
27 Defillippi R. Small Business Development in the Czech Republic // Review of Business. — 1995. — №3. — P. 4.
21
франчайзинг ще залишається новим явищем для перехідної економі-ки, позаяк його повноцінний розвиток можливий за достатньої ста-більності й сформованості ринку.
У країнах Центральної та Східної Європи малий бізнес проде-монстрував свою важливу роль у подоланні кризових явищ, насам-перед у припиненні падіння ВВП і забезпеченні його зростання.
Наприклад, за десять перебудовчих років у Польщі частка приватного сектора у ВВП зросла з 25 до 55 %, в Угорщині — з 7 до 55%, у Чехії — з 0,5 до 60 %28.
Під час структурної перебудови, коли вражаючими темпами скоро-чувалося державне виробництво, приватне підприємництво виступило єдиною зростаючою сферою економік Центральної і Східної Європи. Так, з 1990 по 1999 р. його відсоток, наприклад у Чехії, зріс із 12,3 до 54,9. Із кількох тисяч у 1990 р. їх чисельність збільшилася до 1 млн уже на початок 1995 р. Спостерігається також небувале зрос-тання підприємців — з 17 тис. чол. у 1990 р. до 124 тис. у 1991 р. і понад 1 млн чол. у 2000 р.
Однак слід вказати також й на окремі аспекти малого бізнесу, в яких він програє порівняно з великими компаніями.
Так, обсяг бізнесу лімітує можливості МП щодо здійснення інве-стицій. У зв’язку з цим для реалізації інноваційних ідей фірми зму-шені незрідка продавати свою справу великим підприємствам.
Через відсутність достатніх ресурсів (фінансових, матеріальних, людських) МП часто неспроможні вирішувати масштабні технічні завдання. У сфері малого бізнесу активніше проявляється нестійкість у кризових ситуаціях. Наприклад, у США 65 % підприємств з пра-цюючим персоналом до 20 чол. зникає в перші чотири роки існування, а кожна четверта фірма — банкрутує на першому році діяльності. Через десятиліття на ринку залишається не більше 5 % МП. Для порівняння: у сфері великого бізнесу цей показник становить лише 37 %29. Однак при цьому варто зазначити, що збанкрутілі підприєм-ства не зникають безслідно, їх капітал здебільшого спрямовується в інші сфери діяльності.
Дещо програє мале підприємництво і в соціальному відношенні. Наприклад, в економічно розвинутих країнах на МП дещо нижчий рівень зарплатні, менше фінансове забезпечення, суми страхування
28 Півнєв Є. Зовсім маленький бізнес // Закон і бізнес. — 1996. — № 51. — С 2.
29 Савченко В. Е. Феномен предпринимательства. — С. 59.
22
у зв’язку з хворобою, значно нижчий рівень захисту виробничих інтересів через профспілки тощо.
Так, порівняльні дані щодо малих і великих фірм США у процентному відношенні показують, що робітники, які отримують зар-платню в розмірі, меншому ніж 5 доларів за годину, становлять 59 % проти 38 %, наявність пенсійного забезпечення відповідно становить 29 проти 85, страхування через хворобу — 46 проти 84, членів профспілок — 9 проти 30 %30.
ЗМІСТ
| 1. | В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”) |
| 2. | ВСТУП |
| 3. | Розділ І. Малий бізнес: теоретичні основи і специфіка розвитку в перехідній економіці України. 1.1. Зміст, критерії, основні тенденції розвитку малого підприємництва |
| 4. | 1.2. Умови становлення малого бізнесу |
| 5. | 1.3. Мале підприємництво у структурі національної економіки, особливості та проблеми розвитку |
| 6. | Розділ 2. Малий бізнес на вітчизняному ринку рекламних і видавничо-поліграфічних товарів і послуг (на прикладі діяльності Української видавничо-поліграфічної компанії “ЕксОб”). 2.1. Друковані засоби масової інформації України на межі тисячоліть |
| 7. | 2.2. Видавничо-поліграфічна, рекламна діяльність УВПК “ЕксОб”: історія розвитку, досвід, основні принципи |
| 8. | Заключна частина |
| 9. | Список використаної та рекомендованої літератури |
На попередню
|
|
