Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”)

Розділ 2. Малий бізнес на вітчизняному ринку рекламних і видавничо-поліграфічних товарів і послуг (на прикладі діяльності Української видавничо-поліграфічної компанії “ЕксОб”). 2.1. Друковані засоби масової інформації України на межі тисячоліть

Всесвітня глобалізація економіки веде до майбутньої глобалізації культури. Намагання окремих політичних сил, громадських органі-зацій зупинити цей процес все більше стають марними, суспільство йде вперед.

Глобалізація інформаційного простору є складовою частиною цих перетворень. Комп’ютерні мережі, Інтернет, супутниковий зв’я-зок дають змогу отримувати інформацію з найрізноманітніших дже-рел.

За 10 років існування до Інтернету долучилось 474 мільйони користувачів. Його основними відмінностями є оперативність, жанрове розмаїття, необмежена кількість авторів. Реклама в Інтернеті не-дорога, а аудиторія колосальна. Якщо сьогодні у світовій практиці бюджет друкованих засобів масової інформації (ЗМІ), а саме на них ми зупинимось у цьому розділі, складається на третину від коштів, отриманих за розповсюдження, а на дві третини — від реклами, то неважко зрозуміти, до чого це призведе редакції.

Чи виживуть у цій ситуації друковані засоби масової інформації?

Вважаю, що виживуть, адже вони пережили й нелегкі часи, пов’я-зані з появою радіо, а згодом телебачення. Проте існуватимуть

62

тільки ті видання, котрі потрібні споживачам. Організаторам цієї справи треба мати неабиякий професійний хист, талант, свободу говорити й писати, відстоювати свою позицію. Необхідно забезпечити ефективну інформаційну політику як з боку держави, так і з боку редакційних і журналістських колективів, зупинити соціальну напру-женість у сфері інформації, пошук шляхів поліпшення фінансового та матеріального становища друкованих ЗМІ, підвищити їхню роль в утвердженні національної ідеї, національних інтересів української держави. Саме ці аспекти були визначені найголовнішими на мину-лорічних парламентських слуханнях “Інформаційна політика Укра-їни: стан і перспективи”.

Розглянемо окремі економічні проблеми ЗМІ. Стаття 2 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” визначила норми державної підтримки ЗМІ, що діють відповідно до Конституції України. На жаль, ця підтримка стосується далеко не всіх друкованих видань. Наприклад, газети і журнали рекламного характеру під дію закону не підпадають. Зрозуміти це важко, як і важко розрізнити інформа-ційно-рекламні видання, рекламно-інформаційні, просто рекламні. Чи, може, у громадсько-політичних виданнях відсутня реклама чи еротика? Чи не може трактуватися як інформація оголошення при-ватних громадян про продаж будь-чого, аби просто вижити в умовах зубожіння суспільства? Можна навести ще безліч прикладів щодо недосконалості закону. Але в реальному житті все набагато простіше — держава підтримує тільки ті видання, в яких засновни-ком є вона сама або комунальні органи влади. Незалежним видан-ням з економічними негараздами доводиться боротися самотужки. Звичайно, це не відповідає положенням Конституції України, яка проголошує всі суб’єкти права рівними перед законом (ст. 13).

Державна підтримка засобів масової інформації насамперед має здійснюватися у сфері економіки, стосуватися всіх суб’єктів інфор-маційного простору і полягати у створенні гідної XXI ст. полігра-фічної бази, вирішенні проблеми з газетним папером, забезпеченні помірних тарифів на доставку ЗМІ тощо.

Сьогодні ж собівартість вітчизняної друкованої продукції у 5 разів вища, ніж у Росії; порівняно з Польщею та США — в 10 разів.

Ще гірша ситуація на ринку реклами. Наприклад, у Польщі річні витрати на рекламу становлять близько 310 млн доларів, в Україні —

63

60 млн доларів. На рік на одного жителя Німеччини припадає рек-лами на 77 доларів, у Польщі — на 49, в Україні — на півтора. А найбільше джерело прибутків ЗМІ — це реклама.

Порівняно з радянським періодом значно знизилися тиражі ви-дань. Так якщо у 1985 р. загальньний річний тираж газет складав 4438 млн примірників, то у 1995 р. — 1629 млн, у 1999 р. — 29841 млн, у 2001 р. — 3632 млн примірників. Річний тираж журналів зменшився з 170 млн. у 1985 р. до 20 млн. у 1997 р. і 60 млн примірників. у 2001 р. І сталося це не тільки через нестачу коштів у населення, зрос-тання цін на друковану продукцію, а й через кризу довіри до багатьох видань, перш за все колишніх компартійних та комсомольських. Відбулася переорієнтація на нові засоби масової інформації, котрі змогли у складний перебудовчий період знайти свого читача. Той, хто зміг пристосуватися до ринкових умов, своєчасно подбав про власну матеріально-технічну базу, дивлячись весь час у день завт-рашній, зайняв лідируючі позиції. Виживають видання, які враховують інтереси читачів, пишуть про те, що їх найбільше хвилює, подають найактуальнішу інформацію, котра потрібна в той чи інший період часу. Слід зазначити, що кількість газет та журналів стрімко збільшується. У 1985 р. виходило 1799 газет та 206 журналів, у 2001 р. — 2727 газет та 1653 журнали.

Особливо хвилюють видавців проблеми, пов’язані з папером. Монопольним постачальником паперу в Україну, котрий диктує цінову політику, є Росія. Ми споживаємо близько 100 тисяч тонн па-перу на рік, з них вітчизняного виробництва, за інформацією Голови національної спілки журналістів України Ігоря Лубченка (з доповіді X з’їзду Національної спілки журналістів України, квітень 2002 року), — лише третина. Тільки минулого року українські видавці інвестували 35 млн доларів у зарубіжне виробництво газетного паперу.

На початку 2002 року тонна газетного паперу коштувала понад 3000 грн, офсетного — понад 4000 грн. Такі ціни одразу роблять видання нерентабельними. За оцінками фахівців, досягти прибутків у такій ситуації можна, лише маючи й реалізуючи щоденний тираж понад 100 тисяч примірників (без урахування інших доходів, зокрема реклами). В Україні ж переважна більшість газет виходить тиражем 20-40 тисяч.

Підпунктом 5.1.2 статті 5 Закону України “Про податок на дода-ну вартість” передбачено, що звільняються від оподаткування опе-

64

рації “з продажу (передплати) і доставки періодичних видань дру-кованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва...”

Основними постачальниками газетного паперу для українських видавців, як уже зазначалося, весь час були і на сьогодні залишають-ся російські підприємства. 24 червня 1993 року було укладено Угоду між урядом України та урядом Російської Федерації про вільну тор-гівлю (набрала чинності 21 лютого 1994 року), на виконання якої Кабінетом Міністрів України 05 січня 1998 року було прийнято постанову №13 про реалізацію вказаної Угоди. Згідно з постановою забезпечувалось митне оформлення товарів походженням з митної території Російської Федерації і призначених для митної території України в разі їх ввезення на цю територію без справляння з 1 лютого 1998 року податку на додану вартість за умови скасування в Російській Федерації справляння податку на додану вартість на товари походженням з митної території України в разі їх ввезення на митну територію Російської Федерації. Це давало змогу українським видавцям завозити з Росії папір, інші матеріали, а також полігра-фічне устаткування без сплати податку на додану вартість. Вкупі з пільгою, передбаченою підпунктом 5.1.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, дана пільга створювала сприятливі умови для розвитку видавничої справи в Україні, в т.ч. по виданню дру-кованих засобів масової інформації.

Водночас з огляду на зміни, що сталися в російському податковому законодавстві, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2001 року № 745 було внесено зміни до постанови від 05 січня 1998 року № 13, що скасували з 01 липня 2001 року несправ-ляння на паритетних началах податку на додану вартість на товари походженням з Російської Федерації. Згідно з цими змінами запроваджено перелік (досить короткий) конкретних товарів походженням з Росії, ввезення яких на митну територію України звільняється від сплати податку на додану вартість. До цього переліку папір не було включено.

Для стимулювання видавничої справи Верховною Радою Укра-їни 17 травня 2001 року було прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування”, що на-брав чинності у червні 2001 року. Згідно з названим Законом були внесені зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що передбачають звільнення від оподаткування (до

65

01 січня 2003 року) доходів, отриманих від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу, та зміни до Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідно до яких звільнено від оподаткування операції з ввезення на митну територію України товарів, визначених пунктом “о” ст. 19 Закону України “Про Єдиний митний тариф”. До цього пункту було включено, крім інших матеріалів та обладнання для видавничої справи, й папір. Однак, перераховуючи види паперу, необхідного для видавничої справи, законодавці чомусь “забули” про папір газетний (код 4801), необхідний для друкування газет тощо.

Тобто, зміни, що сталися в українському законодавстві у червні—липні 2001 року, призвели до погіршення ситуації у справі ви-дання вітчизняних періодичних видань друкованих засобів масової інформації.

Виправленням цього може бути доповнення видів паперу, що пе-редбачені у пункті “о” ст. 19 Закону України “Про Єдиний митний тариф”, газетним папером. (Хоча це вже не так актуально, оскіль-ки цей пункт діє лише до 01.01.2001.) Крім цього, важливу роль відіграло б і включення до переліку товарів походженням з Російської Федерації, що наведений у постанові Кабінету Міністрів Ук-раїни від 05 січня 1998 року № 13, паперу, необхідного для видавни-чої справи.

Не все гаразд і з друкуванням газет. Більшість друкарень, збудованих ще за часів Радянського Союзу, застаріли і морально, і, найголовніше — фізично. їх обладнання, побудоване на використанні старих технологій, не може задовольнити потреби видавців. На пальцях можна перерахувати друкарні, здатні сьогодні видавати продукцію європейського ґатунку. Вітчизняна промисловість не ви-робляє не тільки друкарські машини, але й інші необхідні для друку компоненти: плівки, пластини, фарби тощо. Монополізація цього ринку послуг призводить до стабільно високих цін, які щороку зростають на 25-30 %.

Нові друкарні, що з’явились останнім часом, зокрема “Високий замок” у Львові, “Киевские Ведомости” та “Інтерекспресдрук” у Києві, газетна друкарня у Запоріжжі та інші, не в змозі суттєво впли-нути на формування ціни на друкарські послуги через те, по-перше, що їх ще дуже мало, а по-друге, вони обтяжені необхідністю повер-нути кредити, витрачені на купівлю обладнання, тощо.

66

Вирішення цієї проблеми — у зниженні податкового тиску на друкарні, збільшенні їх кількості та потужностей. Створення реаль-ної конкуренції між друкарнями може суттєво вплинути на зменшен-ня ціни за друк.

Відчутно впливає на вартість видань система їх доставки та продажу. Інколи посередницька вартість доставки видання від дру-карні до споживача коштує більше за вартість виробництва самого видання. Тож великим досягненням вважається ухвалений 7 лютого 2002 р. Верховною Радою Закон, що обмежує тариф за оформлення передплати і доставку друкованих засобів масової інформації у 40 % від собівартості одного примірника газети чи журналу. Хоча в той самий час, скажімо у Німеччині, він становить 20 %, у Фінляндії— 18 %.

Але зрозуміло, що проблема тут в іншому: якщо не подолати абсолютний монополізм у цій сфері двох гігантів — Української дирекції підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” та Державного підприємства “Преса”, — сподіватися на покращення ситуації не доводиться.

Додати в закладки

  
Переклад Translate