Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”)
2.2. Видавничо-поліграфічна, рекламна діяльність УВПК “ЕксОб”: історія розвитку, досвід, основні принципи
Українська видавничо-поліграфічна компанія “ЕксОб” народилася й виросла з газети “Експрес-Об’ява”, історія створення якої ба-гато в чому відображає процеси, що відбувалися в країні у період переходу від командно-адміністративної системи управління до пер-ших паростків ринкової економіки.
Політика “перебудовчого” періоду, так званого етапу “глас-ності”, дала можливість окремим (іноді навіть колишнім компартій-ним виданням) стати острівцями більш-менш правдивої інформації. Особливе місце в переліку цих видань займала тоді, без перебільшен-ня можна сказати, найпопулярніша газета столиці “Вечірній Київ”. Талановиті журналісти, котрі, до речі, й сьогодні обіймають керівні посади у провідних виданнях України — Швець, Кичигін, Якунов, Липенко, очолювані безперечним на той час лідером В. Карпенком, мали чималий тираж газети і вже відчули на власному досвіді при-нади реклами — одна з чотирьох шпальт газети була цілком відда-
67
на під рекламні матеріали. Знайшлась і компанія, здається “Довіра”, що викупила цю полосу. “Вечірка”, хоча й отримала чималі кошти, але втратила можливість впливати на цінову політику в рекламній сфері, котра дедалі більше ставала визначальним показником фінан-сового становища редакції. Крім того, відчутно позначився економічний обвал у країні. Інформація, що раніше доходила до населен-ня фіксовано через монополізовану пресу, не могла вже задовольня-ти визрілі потреби. При цьому державне фінансування преси з року в рік невпинно скорочувалося (за офіційними даними з 1980 по
1990 р. — з 11 до 2 млн крб без урахування інфляції). А інформацій-ний голод, особливо на приватну економічну інформацію, аж надто дошкульно відчувався підприємцями і, без перебільшення, ставав суттєвим гальмом розвитку підприємництва в цілому.
Оцінюючи складність ситуації, а також зростаючі потреби й за-пити, редакційна рада “Вечірнього Києва” приймає рішення про створення інформаційно-рекламних додатків газети. В січні
1991 року мені було запропоновано очолити роботу в цьому напрямі. За два тижні була створена концепція реалізації програми. Вона полягала у створенні окремого підприємства, котре, впроваджуючи найновітніші видавничо-редакційні технології з викорис-танням комп’ютерно-видавничого комплексу, створює редакційні колективи і розпочинає випуск додатків інформаційно-рекламного характеру з найпопулярніших та актуальних тем. Оскільки все це потребувало чималих коштів, здійснення проекту було запропоновано кільком підприємствам та установам.
Погодилася взяти участь в ньому, безумовно, редакція газети “Ве-чірній Київ”, що передала до статутного фонду редакційно-видавни-чий комплекс вартістю 315000 крб — 82 %, інститут “Діпроцивіль-промбуд” — 13 % (планувалася передача ротопринту вартістю 2000 крб, яка не відбулася) та 50 тис. крб грошових внесків, виробничо-комерційне управління ЦК ЛКСМУ (МДС) — 4 % —15 тис. крб. у вигляді 4 тонн газетного офсетного паперу, Київська асоціація народ-ної дипломатії — 1000 крб — 0,5 % — гроші не внесла та підприємство ТМО-Сервіс — 0,5 % —1000 крб, в якому я на той час працював засту-пником директора. Крім того, інститут “Діпроцивільпромбуд” надав можливість орендувати невеличку кімнату в будинку 22 по вулиці Гоголівській, на 13 поверсі, де і дотепер знаходиться комп’ютерний центр компанії. Редакційно-видавничий комплекс, що було куплено в Тернополі (у Києві комп’ютерний бізнес на той час був дуже слабкий)
68
складався з комп’ютера XT — для набору текстів, 286 PC — для верст-ки, сканера формату А4 та лазерного принтера, базова потужність якого не давала можливості роздрукувати навіть чорно-білі фотогра-фії форматом 6 х 4 см. Та, незважаючи на це, комплекс був одним з піонерів переходу на комп’ютерні технології набору, дизайну та верст-ки у видавничій справі.
Крім того, “Вечірка” пообіцяла надати підприємству безпроцен-тний кредит — 100 тис. крб (на жаль, цього не сталося).
11 березня 1991 року рішенням № 156 виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва інформаційно-комерційне підприємство “Вечірнього Києва” (ІНКОМП — “ВК”) було зареєс-тровано.
Мета його створення сформульована дуже конкретно, насампе-ред — вдосконалення міської інформаційної інфраструктури, зміцнення матеріальної бази міської незалежної газети “Вечірній Київ” та інших засновників.
Перша проблема, з якою довелося зустрітися, — це проблема кадрів. І якщо з адміністративно-управлінським персоналом все вирішилося швидко, то з технічними працівниками — значно склад-ніше.
Справа в тім, що підготовлених фахівців з дизайну та верстки тоді практично не існувало. Все розпочинали з нуля. З неабиякими зусиллями вдалося переконати у перспективності комп’ютерної вер-стки двох дівчат, з якими колись разом працювали у видавництві “Молодь” (тепер “Україна”), фахівців у галузі технічного редагуван-ня та підготовки рекламних текстів. їх відправили на 2-тижневі кур-си до Тернополя. Було дуже сумно, коли після 10 днів навчання мені перетелефонував керівник навчання і повідомив, що, на жаль, за цей період навчити їх хоча б чого-небудь неможливо. Але я наполіг на продовженні навчання, іншого виходу просто не було. Близько міся-ця ми вже всі разом, а колектив тоді складався з 5 чоловік, вивчали премудрості комп’ютерної верстки. До речі, одна з них, Наталя Іва-нова, і сьогодні працює верстальником у компанії.
Наприкінці березня ми доповіли засновникам, що готові до реа-лізації основної мети.
Паралельно формувався творчий колектив, визначались концепції нових видань. Підбиралися фахівці, здатні розуміти час, пра-цювати єдиною командою, реалізовувати те, що було неможливо у державній, офіційній пресі. Крім того, це мав бути серйозний вибір,
69
тому що доводилося йти зі звичних державних або напівдержавних структур у невідому комерцію. Але такі люди знайшлися. Ми розробили концепцію додатка до газети “Вечірній Київ”, який назвали “Добрий вечір, кияни”.
Додаток планувався як періодичне щотижневе україномовне ви-дання на 16 сторінок формату А4 вартістю 1 крб для широкої ауди-торії киян різних вікових і фахових категорій. Щодо змісту — перед-бачалися поради для ділових людей, консультації по зміцненню здоров’я людини, веденню домашнього господарства, побутова ін-формація, реклама тощо.
Далі на підставі Закону СРСР “Про пресу та інші засоби масової інформації” спільно з редакцією незалежної газети “Вечірній Київ” в обласне управління з преси нами було надіслано офіційний лист з проханням його зареєструвати.
На жаль, наступного дня лист довелося відкликати. В. О. Карпен-ко, головний редактор “Вечірнього Києва”, змінив своє рішення щодо засновників додатка і передав на реєстрацію газету-додаток “Добривечір”, де офіційним засновником виступала вже тільки ре-дакція “Вечірки”. Було представлено і головного редактора Євгена Якунова, який мав обіймати цю посаду за сумісництвом, працюючи у “ВК”. Крім того, було розпущено творчий колектив ІНКОМП — “ВК”. (Сьогодні один з його учасників очолює потужну радіоком-панію, другий — директор відомого видавництва.)
Концепція видання не була змінена, але ІНКОМП — “ВК” була відведена роль технічного виконавця творчих задумів “ВК”. Це знач-ним чином звужувало можливості комерційного підприємства, не від-повідало статуту підприємства, обмежувало інтереси інших засновників, але ніякої реакції з їхнього боку не було.
24 квітня 1991 року Київський облполіграф Держкомпреси УРСР зареєстрував газету “Добривечір” (свідоцтво KB № 122). За поставленим завданням перше число додатка мало вийти накладом не менше 50 тис. примірників. Була відкинута ідея безкоштовних приват-них оголошень. Виникала ще одна проблема: де друкувати газету. Розуміючи, що може народитися конкурент, а на той час видавницт-во “Київська правда” випускало, здається, єдину в Україні реклам-ну газету “Київ рекламний”, головний інженер В. В. Бураков кате-горично відмовився друкувати “Добривечір”. Без пояснення причин. Другий монополіст газетного виробництва “Радянська Україна”
70
(сьогодні “Преса України”) — компартійне видавництво — навіть і не думало друкувати додаток незалежної “Вечірки”. І тільки завдя-ки щасливому випадку — відсутності керівництва — нам вдалося домовитися з плановим відділом і надрукувати перше число газети на “Київській правді”.
Наступні числа газети друкуємо на листових офсетних машинах видавництва “Молодь” (сьогодні комбінат “Україна”), у книжковій друкарні м. Біла Церква. Виготовлення газети триває понад тиж-день. Розуміємо, що навіть для тижневика забагато.
Після тривалих переговорів усе ж вдалося домовитися з видавництвом “Київська правда”. І знову — яскрава ілюстрація відомчого монополізму — у резолюції директора видавництва на наш запит від 24.06.91 р. йшлося: “...прийняти до друку на договірних умовах (разово), але без оголошень!” Коментарі, як кажуть, зайві. Адже цей номер тиражем у 40 тис. примірників насамперед готувався у реклам-них цілях. Отже, ставало очевидним — збитковість нам гарантована.
Незважаючи на труднощі, реалізація ідеї рекламної газети та пошук різних шляхів її впровадження не припиняються.
Вже 8 травня цього ж року було зареєстровано (Свідоцтво KB № 125) нове україномовне щотижневе видання (обсягом 16 сторінок формату A3), знову ж таки додаток до газети “Вечірній Київ”, — “Фа-зенда”, розрахований на міських читачів — киян різних вікових кате-горій і професій. Його програмними цілями і завданнями, крім побу-тової інформації та реклами, визначалися консультації щодо розвитку садівництва, бджільництва, господарські та будівельні поради дачни-кам та ін.
Тим часом соціально-економічна ситуація в країні катастрофіч-но погіршувалася. Падіння платоспроможності населення спричини-ло штучну кризу надвиробництва, штучне скорочення ринку і, чи не найголовніше, фактичне знищення провідного джерела фінансуван-ня економіки, яким є доходи населення.
Лібералізація цін і розгул інфляції (ціни за 1991-1995 pp. зросли у 118 разів, а зарплата — у 15; тільки за цим показником рівень жит-тя знизився у 7-8 разів), фактична конфіскація грошових заощаджень населення, чим ознаменувався початок 90-х, подальший “перерозподіл державного майнового пирога” шляхом “паперової” приватизації, систематична заборгованість державного бюджету з соціальних виплат як форма державного безпроцентного само-
71
фінансування, а також податкові методи придушення вітчизняного товаровиробника та втрата зовнішніх ринків — лише загальний фон, на тлі якого поступово утверджувалася наша компанія.
Маневруючи і максимально розширюючи напрями своєї діяльності для забезпечення реальних грошових надходжень, а отже й умов не тільки для існування, але й подальшого розвитку, ми продовжували працювати.
Одним з таких напрямів стає посередницька робота з так званими ТТК (тимчасовими творчими колективами). Досвід такої роботи на-бутий ще в комсомольські роки. Всередині 80-х під гаслом НТТМ (на-уково-технічної творчості молоді) почали народжуватися КТМК (комсомольські творчі молодіжні колективи) для швидкого вирішен-ня конкретних науко-технічних завдань, і КМК (комсомольсько-молодіжні колективи) для реалізації виробничих програм. Спочатку вони будувалися на ініціативних альтруїстських засадах. Ради молодих учених і спеціалістів, що були створені в більшості РК ВЛКСМ з вертикаллю аж до ЦК ВЛКСМ, відшукували в регіонах, на місцях так звані вузькі місця. Потім створювався молодіжній колектив для вирі-шення проблеми. Так в Шевченківському районі міста Києва тільки в 1985 році було реалізовано два проекти. Розроблено і виготовлено агрегат для перемішування фарби на мотоциклетному заводі та комплект механізмів для автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт на ОРПК (оптово-роздрібному плодокомбінаті) району. Піз-ніше молодь починає брати на себе і виконання конкретних тем і проектів у межах держзамовлень. Встановлюються певні акордні форми організації й оплати праці. З’являється можливість не тільки продемонструвати свої здібності, а й заробити гроші.
Цей етап збігається з вимушеною спробою уряду якось вдихнути життя в державні підприємства, вивести їх зі стану стагнації, надати можливість для самостійних дій. 30 червня 1987 р. Верховна Рада СРСР затверджує “Закон про державне підприємство”, де розвива-лись основні ідеї “докорінної перебудови управління економікою”, ухвалені червневим партійним пленумом. Згодом було затверджено й інші нормативно-правові документи — про перебудову плануван-ня, матеріально-технічне постачання, ціноутворення тощо. Підприє-мствам надавалася можливість самостійно планувати виробничу діяльність у межах запропонованих, але не директивно нав’язаних цифр, співпрацювати з іншими підприємствами без обов’язкового
72
посередництва Держплану, а також із постачальниками й спожива-чами на договірних засадах, налагоджувати прямі контакти з іноземними фірмами.
Дедалі ширше впроваджуються орендні відносини, кооперативні форми господарювання, починають формуватися асоціації, концерни, малі підприємства та інші, нові для нас, організаційні структури.
При районних, міських комітетах створюються відділи пошуку виконавців для реалізації замовлених програм, завдань. Дуже швид-ко всім стає зрозуміло, що значно дешевше мати справу з конкретни-ми виконавцями, ніж залучати до вирішення тієї чи іншої проблеми забюрократизований державний механізм. Тим більше що, як пра-вило, виконавці — одні й ті самі люди. Посередництво у цій справі починає приносити чималі кошти. Подібні механізми працюють у сфері виробництва та послуг.
Ми розглянули тільки один елемент посередництва, що, власне, використовувався на перших етапах розвитку компанії “Експрес-Об’ява”.
Спокуса займатися посередництвом у той період була настільки серйозна, що часто-густо засновники малих підприємств, які створювалися безпосередньо для реалізації конкретних програм, просто заборонили вписувати посередницькі послуги до Статутів підприємств у розділі види діяльності.
Для підприємства ІНКОМП — “ВК” цей вид діяльності став ря-тівною паличкою в реалізації основних завдань. За перші п’ять місяців роботи надходження за рахунок посередницьких договорів склали 48776 тис. крб, що становило 43,7 % усіх доходів.
Нові форми господарювання, їх розвиток закономірно створюва-ли передумови для зростання попиту на консультаційні послуги, роз’яснення нових “ринкових” правил гри, науково виважені прак-тичні поради та рекомендації.
Надалі ця проблема ще більше актуалізується. Половинчаста економічна реформа 1987 p., незважаючи на окремі позитивні моменти, практично паралізувала стару економічну систему. Поглиблення економічної кризи відсунуло СРСР на 77 місце в світі за рівнем споживання товарів та послуг на душу населення. Інфляція, що оціню-валася 1990 р. у 10 відсотків на весь рік, у другій половині 1991 р. підскочила до 25 відсотків на тиждень, перетворивши на дефіцит аб-
73
солютно все. За офіційними даними вже станом на перше півріччя 1990 р. ціни на товари й послуги зросли на 2,5-6 відсотків, а в країні утворився практично тотальний дефіцит. Водночас тенденція роз-витку нових організаційних економічних структур не лише не при-пиняється, але за обставин недієздатності й відмирання старих ме-ханізмів помітно зміцнюється і поглиблюється.
При цьому автоматично зростає потреба у фахівцях-економістах, менеджерах, фінансистах, інших спеціалістах, здатних до роботи в ринкових умовах.
Уже на межі 80-90-х років спостерігається навіть своєрідний “бухгалтерський бум”, викликаний невідповідністю між попитом і пропозицією щодо зазначених фахівців. Адже вітчизняна система освіти сформувалася в інших умовах і орієнтувалася на обслугову-вання іншої економічної системи. Все це безпосередньо накладало відбиток, визначало й окреслювало майбутній спектр нашої діяль-ності — виконання посередницьких функцій, дослідницьких і дослі-дно-конструкторських робіт, надання послуг і практичної допомоги з різних аспектів підприємництва.
Досвід, напрацьований “ТМО-Сервіс” (ТМО — територіальне міжгосподарське об’єднання) Шевченківського району, продовжено і в новому підприємстві. Розробляються методичні рекомендації для підприємців-початківців з різних аспектів комерційної діяльності, організації та функціонування приватних підприємств у контексті чинного законодавства.
Наприклад, лише у 1990-1991 pp. “ТМО-Сервіс”, а потім ІНКОМП — “ВК” було розроблено методику організації праці й на-рахування заробітної плати на малому підприємстві, яка роз’ясню-вала, як регламентувати трудові відносини на МП у світлі постанови РМ СРСР “Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств”. На замовлення виконкому Шевченківської райради народних депутатів м. Києва — практичні рекомендації щодо вибору правових форм організації підприємств на основі законів СРСР. Неабиякою популярністю серед підприємців у цей час користуються наші методичні розробки: “Пам’ятка засновнику”, де висвітлюють-ся питання про захист прав власника, майно підприємства, його при-бутки та вироблення економічної стратегії фірми; “Методика нара-хування податків і розподілу прибутку на малому підприємстві”, розроблена відповідно до Закону СРСР “Про податки з підпри-
74
ємств, об’єднань і організацій”; “Порядок виготовлення печатки і штампу малого підприємства” тощо. Аналогічні рекомендації та інструкції розроблялися у процесі розширення законодавчої бази, ухвалення нових законів і нормативних документів у сфері економіч-них відносин.
Виготовлення цієї, а також різної бланкової продукції дало змогу заробити з 01.04 по 10.09.91 р. 17,970 крб, що складало 16,1 від загальних доходів.
Кошти, зароблені від реклами та оголошень, становили 5,988 крб — лише 5,3 %.
Середня за списком кількість працівників ІНКОМП — “ВК” — 8,8.
Середня місячна зарплатня — 317,95 крб.
У свою чергу, фінансові результати діяльності підприємства щодо випуску й реалізації газет “Добривечір” і “Фазенда” станом на 12.11.91р. свідчили:
|
Перелік видань |
Витрати, тис. крб. |
Надходження, тис. крб. |
|
|
Реальні (від реалізації) |
Очікувані (від реалізації газет, переданих у “Союздрук”) |
||
|
1. Випуск газети “Добривечір” (№№ 1-5; тираж: 151300 прим.) 2. Випуск газети “Фазенда” (№№ 1-4; тираж: 150000 прим.) |
44,681 47,210 |
26,429 18,414 |
21,977 52,610 |
|
Разом: |
91,891 |
44,843 |
74,587 |
Отже, нерентабельність випуску додатків ставала очевидною. Але, покриваючи збитки переважно посередницькими функціями та фінансовими надходженнями від інших виробничих і договірних послуг, пошук шляхів розвитку рекламної діяльності продовжувався.
Аналізуючи досвід розвитку рекламно-інформаційних видань ін-ших країн, зокрема Польщі та Словаччини, а на той час вже з’явилася можливість поїздок без серйозних обмежень до цих країн, ми все біль-ше пересвідчувалися в реальності та комерційній доцільності створення газети безкоштовних оголошень. Ідея проекту була дуже проста: на-дати пересічним громадянам можливість публікувати некомерційні
75
оголошення безкоштовно. Потреба у цій послузі була колосальна — всі паркани та стовпи заклеєні різноманітними об’явами. Існуючі ви-дання розміщували оголошення тільки за гроші — і немалі, а економі-чна ситуація в країні щодня погіршувалася і призвела практично до зубожіння народу, тож у багатьох просто виникає життєва необхідність продавати щось із речей, обміняти або продати квартири, будинки, автомобілі тощо, аби вижити.
Так само через порожні прилавки магазинів і дорожнечу виникає потреба купувати щось дешевше, може, й ненове.
Отже, на газету мав виникнути попит. А на видання, що користу-ється попитом, безумовно мали звернути увагу рекламодавці. А це вже фінансові надходження.
Була лише одна проблема — де взяти кошти, щоб реалізувати ідею. Власних інколи не вистачало навіть на заробітну платню. За-сновники в успіх не вірили. (А можливо, і вірили, але грошей у чер-говий ризикований проект вкладати не хотіли.) Довелося шукати інвестора. Вирішили шукати серед іноземців. Пощастило. На виставці товарів виробництва Чехословаччини в серпні 1991 року познайомилися з торговим представником посольства цієї країни Яном Горняком. Його зацікавила ідея, і буквально за місяць він організу-вав нам зустріч з керівниками жилінської рекламної газети “Inzerat”. Ідеологія цього видання була дуже схожа до нашої. Словаки згодилися зробити спільно газету безкоштовних оголошень в Україні. Вони зголошувалися передати словацький варіант комп’ютерних програм обробки баз даних, передати папір на друк перших трьох номерів газети. Решту справи мала виконати українська сторона. Розподіл зароблених грошей: 50:50.
Водночас вони висунули й ряд умов. Найголовніша — не мати справу з державними або напівдержавними структурами як засновниками видання.
Розуміючи, що в усіх переговорах українці представляли фірму ІНКОМП — “ВК”, довелось шукати компроміс. Газету “Експрес-Об’ява” було зареєстровано приватними особами. Видавничі, а отже і всі фінансові права та обов’язки на підставі угоди між фірмами ІНКОМП — “ВК” і “Карін”, що представляла інтереси газети “Inzerat”, були передані українському підприємству ІНКОМП — “ВК”. Йому ж словаки передали папір та програмне забезпечення. Все це було зроблено відповідно до Статутів обох підприємств.
76
Для колективу ІНКОМП — “ВК” було відкрито поле для творчості. Ми отримали можливість реалізувати задумане — створити рекламне видання на підґрунті безкоштовних оголошень. Перший номер готувався близько 2-х місяців. Адаптувалися словацькі ком-п’ютерні програми, вибирався й проектувався модуль газети і шука-лися схеми, принципи прийому й обробки інформації. Проводилися численні експерименти. Все це переважно робилося після основної роботи або у вихідні. Це був справжній вияв патріотизму людей. Кожен працівник колективу залюбки брався за будь-яку роботу, шукав своє місце у створенні газети. Активно освоювалися нові, зовсім не відомі професії: верстальник газети, дизайнер, рекламіст, оператор набору тощо. З перших днів втілювався принцип взаємозамінності. Це була єдина команда, котра вірила керівництву і вірності обраного шляху розвитку фірми.
Перше число газети було передано до друкарні 17 грудня 1991 року. У зв’язку з різкою зміною політичної ситуації його залюбки взяв до друку комбінат “Радянська Україна” (Преса України). 18 грудня наклад реалізовується в кіосках “Союздрук”. Проведена попередньо невелика рекламна кампанія дала неочікувані результа-ти. Газету розкупили протягом 3-4 днів. Спричинився й той фактор, що ми не редагували оголошень, а подавали їх у тому вигляді, в якому вони надходили до редакції (згодом ми відмовилися від цього принципу й почали вибудовувати структуру оголошень, редагувати їх, робити зручними у користуванні).
Враховуючи практику подібних закордонних видань, ввели рубрику “Знайомства”, такі підрубрики, як “Він чекає його” або “Вона чекає її” (пізніше ми відмовилися від них). Дискусії “чи потрібні подібні речі в нашому суспільстві, чи ні?” значно підвищили попит на “Експрес-Об’яву”. Газета почала виходити щотижня, форматом A3, 8 сторінок у 2 фарби, накладом близько 50 тис. примірників. Вже з перших номерів вона стає рентабельною, кількість реклами невпинно зростає. Підприємство ІНКОМП — “ВК” практично відмовляється від посередницької діяльності, зосереджуючись на випуску газет “Добривечір”, “Фазенда”, “Експрес-Об’ява”, верстці газет “Біржа”, “Ти”, “Закон і бізнес”. Разом з відомими українськими журналістами Володимиром Боденчуком, Юрієм Бондарем, Борисом Нартовським (на жаль, вже покійним) видає свою першу книж-ку “Золотий м’яч — зіркам футболу” накладом 50 тис. примірників.
77
У цілому, незважаючи на труднощі початкового періоду становлення, на різке зростання цін на сировину та послуги, вже за перший рік свого існування наше підприємство довело свою життєздатність, стало прибутковим. У 1992 році намітилась конкретна віддача від вкладених коштів у попередні програми. Проте ми зіткнулися з не-приємною внутріорганізаційною проблемою — постійним намаган-ням втрутитися в безпосередній виробничий процес, адмініструвати, приймати одноосібні рішення щодо ІНКОМП — “ВК” з боку одного із засновників МП — редакції “Вечірнього Києва”. При цьому будь-якої конкретної допомоги від редакції наше підприємство не отримувало (прибуток від наданого редакцією комп’ютерного ком-плексу складав менше 10 відсотків), а додатки “Добривечір” та “Фа-зенда” — обидва економічно не вигідні підприємству — виходили тільки завдяки рішенню трудового колективу про перекриття збитків за рахунок прибутку від інших видів діяльності. Будь-які пропозиції до редакторів видань щодо зміни структури, інформа-ційного напряму, зовнішнього вигляду викликало обурення з їх боку, а редакційна рада “Вечірки” просто заборонила подібне втру-чання. Акцентуючи на нашому завданні технічно виготовляти газе-ту та продавати її, практично підтвердила, що без зворотного зв’яз-ку “видавець — читач” це неможливо. А хто знав краще за реаліза-торів запити читачів?!
З нашого боку спроби нормалізувати стосунки, якось нейтралі-зувати важку психологічну атмосферу, що склалася, здійснювалися неодноразово, але безрезультатно.
Кульмінацією стають події середини січня 1992 року, коли дирек-тору було поставлено ультиматум. Газета “Вечірній Київ” має бути засновником “Експрес-Об’яви”, або вся комп’ютерна техніка, пере-дана у статутний фонд ІНКОМП — “ВК”, буде відібрана.
Питання засновництва газети — це питання інтелектуальної власності, на яке “Вечірка” не могла претендувати. Що стосується статутного фонду, його зміни, то це була проблема не директора ІНКОМП — “ВК” або його колективу, а засновників.
Про ситуацію було негайно поінформовано всіх засновників та словацьких партнерів.
Словаки відреагували негайною вимогою створити окреме спільне підприємство і передати йому всі права на видання “Експ-рес-Об’яви”, зобов’язуючись, у свою чергу, передати новому підпри-ємству комп’ютерний видавничо-поліграфічний комплекс.
78
29.01.99 p. разом зі словацькими колегами Г. Вільчиком, В. Но-вотним та Д. Шевчиковою створюється товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Експрес” (Свідоцтво про держреєстрацію № 009-1521-АТД). Однак зі словаками досягається домовленість про відкладення передачі видавничих прав на “Експрес-Об’яву” з ІНКОМП —“ВК” на “Експрес” до остаточного рішення зборів за-сновників ІНКОМПу. Тривав активний пошук компромісного рішення. Закони України “Про економічну самостійність” та “Про господарські товариства” вимагали перереєстрації ІНКОМП — “ВК”. Збори відбулися 25 березня 1999 року. Було заслухано звіти директора та головного бухгалтера МП. Практично всі засновники позитивно оцінили діяльність та економічні показники підприємства. Директор інституту “Діпроцивільпромбуд” П. Антонюк і ке-руючий справами виробничо-комерційного управління молоді В. Агарков підтримали колектив, який одноголосно висловив неможливість працювати за умов, що склалися у стосунках з редакцією газети “Вечірній Київ”. Головний редактор “Вечірки” В. Карпенко попросив тайм-аут до ранку.
О 10 годині 26 березня молодики увійшли до комп’ютерної кімна-ти “ІНКОМП — ВК” і передали рішення редакційної ради “Вечірки”: техніку забрати негайно, позбавити ІНКОМП — “ВК” права на ви-дання “Добривечора” і “Фазенди” та вийти зі складу засновників.
Це означало, що ІНКОМП — “ВК” власне померло. Колектив залишився знову тільки з ідеєю та зобов’язаннями, котрі взяла на себе “Експрес-об’ява”.
Техніку забрали разом з усіма базами даних, програмним забезпеченням тощо. Знову все почали збирати по крихтах. Шукали вільні комп’ютери по місту (а їх було ой як мало), знову на чужій техніці “ліпили” газету, і, на подив, вона вчасно була передана до друку і з’явилася в кіосках. Незабаром надійшла допомога зі Словаччини. Правда, замість комп’ютерно-видавничого комплексу нам передали у тимчасове користування з правом викупу старенький 286 PC (оцінений $5000) та принтер. Але тоді це було як манна небесна. Весь колектив ІНКОМП — “ВК” перейшов працювати у фірму “Експрес”, котра досить швидко, завдяки “Експрес-Об’яві”, почала “ставати на ноги”.
Що ж до “ІНКОМПу”, в ньому після кількох перереєстрацій помінялися всі засновники, але він і сьогодні існує — займається опе-ративною поліграфією.
79
“Вечірка” після згаданих подій зробила точну копію “Експрес-06’яви” (враховуючи забране програмне забезпечення та бази да-них) під назвою “Добривечір”. Спроба виявилася невдалою, і “Добривечір” повернувся до свого первісного вигляду. Виходить і тепер, як і газета “Фазенда”, але вже як самостійне видання. Це були “рідні діти”, тому й сьогодні ми цікавимося їхньою долею.
Економічна ситуація в Україні на той час народжує численні малі підприємства, акціонерні товариства, активно ведуться експортно-імпортні операції. Гасло горбачовського періоду “що не заборонено — дозволено” набуває реального змісту. Виникає потреба в рек-ламі та комерційних оголошеннях. Точиться боротьба за перші шпальти газет. “Експрес-Об’ява” відгукується на попит і починає виходити спочатку двічі на тиждень, потім тричі, чотири рази і, зрештою, п’ять разів на тиждень. Зростають і обсяги інформації. Вони ростуть з 8-16-32-64 до 80 сторінок. До кризи 1998 року на-клад газет коливався в межах 30-40 тисяч примірників.
Зароджуються перші елементи комерційної боротьби між видан-нями. “Посредник”, “Avizo-Київ”, “Бізнес”, “Прайси”, “Галицькі контракти”, “Експрес-Об’ява” та ще з десяток невеличких газет роз-почали активну боротьбу за розподіл рекламного ринку. Кожен шу-кав свого читача. З 1992 по 1995 pp. практично такий розподіл було завершено, лідери визначилися: “Експрес-Об’ява” — “Avizo-Київ” (тепер просто “Авізо”).
На перший погляд, дві схожі газети. Зближувати їх мало б і те, що засновниками “Avizo-Київ” була братиславська “Avizo” (тепер газетою “Авізо” опікуються бізнесмени з Росії). Але, крім ідеї безкоштовних оголошень, це дві різні газети. “Авізо” — це великий обсяг оголошень та реклами, що видається читачам раз на тиждень (з 1999 року — двічі). Концепція — збільшення друкованої інформації за рахунок збільшення кількості сторінок в одному числі газе-ти, місцеве розповсюдження, чорно-білий варіант газети.
“Експрес-Об’ява” в основі має ідею створення сімейної газети. З 1998 року вона швидше підпадає під класифікацію як рекламно-інформаційне видання. Концепція — насамперед оперативність (5 разів на тиждень), загальнодержавне розповсюдження, полігра-фічне виконання європейського ґатунку з використанням кольору, наявність інформаційно-аналітичних матеріалів.
Поступово розширюються зв’язки із зарубіжними партнерами. 6 квітня 1992 року підписано угоди про співпрацю з польською га-
80
зетою “SLAZAK” та словацькою “INZERAT”. Наступного року з литовськими виданнями “ALLO”, “NORIO” та молдавським “Мак-лером”. Серед партнерів “Експрес-Об’яви” газети США, Росії, Уз-бекистану, Латвії, Білорусі. В 1994 році “Експрес-Об’яву” було за-прошено вступити до міжнародної асоціації газет безкоштовних оголошень FAPIA.
Розуміючи з власного досвіду потребу українського, перш за все малого, бізнесу в інвестиціях, фірма “Експрес” розпочинає у 1993 р. організацію бізнес-турів підприємців зі Словаччини, Австрії та Німеччини, зацікавлених у співпраці з українцями. Під час бізнес-турів іноземці вивчали наші закони про підприємницьку діяльність, митне законодавство, порядок створення спільних підприємств і, найголовніше, фірма “Експрес” організовувала зустрічі за напрямами діяльності з українськими бізнесменами.
Завдяки бізнес-турам у нас теж з’явилися нові партнери. Було створено комерційний відділ фірми, котрий став співпрацювати з усесвітньо відомою компанією “Пума”, що спеціалізується на виробництві та реалізації спортивного одягу й аксесуарів, розпочато тор-гівлю меблями з Чехії. (Пізніше ці структури переросли в окремі підприємства.)
З 1993 року започатковано науково-виробничий відділ, який спеціалізується на розробці устаткування та механізмів для обробки насіння з передбаченим повним виробничим циклом — від розробки до реалізації. Він успішно функціонує й нині. Правда, тут нас не обминула загальнодержавна “правова” проблема — нестабільності, перехідного характеру формування правової бази, зокрема, пробле-ма незахищеності авторських прав, інтелектуальної власності. На-приклад, зусиллями наших конструкторів було розроблено на рівні міжнародних стандартів інкрустатор — агрегат для обробки насіння. Це дало змогу використовувати інкрустаційні матеріали вітчизняного виробництва, які у десятки разів дешевші за імпортні аналоги. Винахід було запатентовано. З’явилися замовники. Першу партію з 10 агрегатів виготовили на машинобудівному заводі у При-луках, котрому, відповідно, передана й уся технічна документація. Пізніше ми дізналися, що завод вже й без нас виготовляє наші агре-гати. Щоб не допускати подібного, наступні розробки виготовляли-ся частинами і потім збиралися власноруч.
Проте загалом неврегульованість вітчизняної законодавчої бази була тільки верхівкою айсберга на загальному тлі “економічного ха-
81
осу”, породженого і виходом з налагодженої системи зв’язків у ме-жах єдиного народногосподарського комплексу (в Україні лише близько 20 % обсягу промислової продукції мало завершений цикл; потреба у структурному реформуванні та ін.) і суперечливістю й не-послідовністю економічної політики Українського уряду на перших порах державотворення. При цьому макроекономічна стабілізація, структурні перетворення та економічне зростання — це не окремі стадії реформування, а єдиний нерозривний процес. Тому потрібний був час для утвердження тих структурних елементів, з яких скла-дається і завдяки яким може функціонувати збалансована національна економіка. Певною мірою становлення і нашої компанії може слугувати цьому прикладом.
Відомий чеський реформатор Вацлав Клаус у своїх “Десяти за-повітах для економіки XXI століття”83 зазначав, що помилковими, дезорганізуючими, а то й небезпечними стають ілюзії соціальних експериментів стосовно того, що весь процес системних змін можна організувати і спрямувати, а науково обґрунтований вибір оптимальної послідовності тих чи інших кроків являє переважно лише академічний інтерес, оскільки життя завжди багатогранніше за те-оретичні виклади. Окрім цього, він наголошує на необхідності дуже обережного ставлення до іноземної допомоги, значення якої в процесі трансформації вважає побічним.
І дійсно, практика показала, що здатна до саморозвитку ринкова система сама вносить корективи, висуває власну ієрархію пріоритетів.
Співпрацюючи зі словацькими партнерами в межах фірми “Екс-прес”, ми дуже швидко зрозуміли, що інвестувати реальні кошти в діяльність нашого товариства зарубіжні колеги і не планували. Більше того, вони так і не внесли своєї частки до статутного фонду, практично не брали участі в безпосередньому виробничому процесі. Натомість все зароблене “у нас” спрямовувалося на розвиток виробництва “у себе”.
За таких обставин 25 січня 1995 року збори засновників фірми на підставі ст. 3 Установчого договору, ст. 5 Статуту товариства, а та-кож ст. 64 Закону України “Про господарські товариства” одноголосно ухвалили дві важливі резолюції: по-перше, виключити їх
83 Клаус Вацлав. Десять заповітів для економіки XXI століття. — К., 2000. 82
(Г. Вільчика, В. Новотного, Д. Шевчикову) зі свого складу; по-дру-ге, з метою розширення видів діяльності, підвищення ролі трудового колективу створити на базі товариства з обмеженою відповідаль-ністю “Фірми Експрес” акціонерне товариство закритого типу “Ек-спрес-Об’ява”. Основним напрямом роботи залишити видання газети “Експрес-Об’ява”.
Установчі збори АТЗТ “Експрес-Об’ява” від 5 лютого 1995 року остаточно закріпили своє правонаступництво над “Фірмою Екс-прес”. 9 лютого цього ж року було підписано новий установчий договір, а 14 лютого акціонерне товариство зареєстровано виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва (Свідоцтво № 16476319).
У серпні 1995 року газета “Експрес-Об’ява” перереєструється — її засновником стає трудовий колектив АТЗТ “Експрес-Об’ява”.
У наступні роки починається активна робота по створенню регіональних видань. У Харкові починає виходити газета “Експрес-Об’ява східного регіону України”, у Білій Церкві — “Експрес-Об’ява — Правобережної України”, інформаційно-рекламна газета “Інтерес” у Житомирі, громадсько-політична “Експрес-Об’ява для жителів Ра-дянського району м. Києва”.
У травні 1996 року з метою сприяння професійній орієнтації молоді, узагальнення кращого педагогічного досвіду, нових освітніх технологій, публікацій кращих методичних розробок для абітурієнтів і надання допомоги талановитій молоді спільно з Київсь-ким Слов’янським університетом (сьогодні — Інститут славістики) АТЗТ “Експрес-Об’ява” розпочинає роботу над виданням журналу “Репетитор” (мова видання: українська, російська, англійська; обсяг: до 14 умовних друкованих аркушів; періодичність: 2 рази на місяць).
З рубрики “Експрес-Об’яви” “Транспорт” виростає самостійне видання “Автоекспрес”, що переймається проблемами автомобілістів і розповсюджується безкоштовно. Прибуток лише від рекла-ми та оголошень.
1994 року зареєстровано спортивну газету “Поєдинок”, котра висвітлювала події у світі единоборств.
Змінюється, оновлюється, удосконалюється й газета “Експрес-Об’ява”. У березні 2002 р. виданню вручено “Золоте перо” як знак визнання кращою рекламно-інформаційною газетою України.
Читачі газети отримують оперативну і всебічну інформацію, що охоплює широкий спектр діяльності — щотижневі огляди, аналіз
83
важливих економічних, культурних, спортивних подій, а також комерційну інформацію про ринок житла Києва, області, інших регіонів України; купівлю-продаж автомобілів, автозапчастин, устаткування, сировини, приладів, оргтехніки; різноманітні послуги, сервіс, роботу, працевлаштування. До послуг читачів — рубрика “Знайомства”, довідкова інформація про курси валют, зміни та нове в законодавстві, оперативні новини ДАІ, корисні поради, коментарі тощо.
В умовах ринкової економіки та конкуренції значними перевага-ми на користь нашого видання виступають його оперативність, чітка орієнтація на малий та середній бізнес з урахуванням його можливостей та інтересів.
Газета “Експрес-Об’ява” розпочиналася з колективу із 8 чоловік. Працювали, як то кажуть, “один за всіх і всі за одного”, хоча кожен виконував свою функцію і відповідно до неї отримував зарплатню і залежно від результатів спільної праці — премії. Левова частка за-роблених грошей спрямовувалася на розвиток підприємства. Струк-туризація колективу розпочалася, коли його чисельний склад пере-більшив 25 чоловік. Були створені відділи реклами та реалізації, котрі почали активно залучати до роботи позаштатних рекламних агентів та агентів з реалізації продукції, оплачуючи їм відсоток від проданої газетної площі або від продажу газет (приблизно 10-15 %). Пізніше структури відділів поповнюються менеджерами, які отриму-ють фіксовану ставку, а також відсоток від зароблених на фірму грошей. Усередині 1993 p., коли колектив становив близько 100 чоловік, відбулася глибша структуризація. Створюється редакційна рада га-зети, виокремлюється комп’ютерно-технічний відділ, що перебирає на себе функції прийому та обробки безкоштовних оголошень, ди-зайну та верстки реклами й газети в цілому, виробничий відділ, що відповідає за постачання та друк, реалізація всієї друкованої продукції фірми покладається на відділ реалізації, рекламний відділ пе-ретворюється на рекламну агенцію.
Рекламна агенція компанії надає повний комплекс послуг — від планування, розробки концепції рекламних компаній, дослідження різних аспектів споживчого ринку, виготовлення й виробництва рек-ламних матеріалів до розміщення реклами в засобах масової інфор-мації, і не лише України, а й інших держав. Крім традиційних способів рекламного впливу, клієнтам пропонують розміщення по-
84
відомлень у мережі Інтернет, журналістські матеріали рекламного характеру, виготовлення листівок та їх адресна доставка, а також тематична рубрична вибірка газети.
Підвищення ефективності та якості рекламних послуг — основне й постійне стратегічне завдання агенції. Тому пошук шляхів удосконалення діяльності, як професійної, так і організаційної, практично не припиняється. Наприкінці 1998 р. результатом штатної реструк-туризації стало створення рекламних груп за напрямами: нерухомість; автосалон; туризм та відпочинок; продукти харчування, напої; вакансії, освіта; комп’ютери та оргтехніка; банківські та фінансові послуги. Така “вузька” спеціалізація дозволяє, і про це вже засвідчують конкретні результати, досягти більш ефективних, якіс-них показників у роботі. Водночас зростають професійність і досвід колективу, а від цього безпосередньо залежить успіх загальної спра-ви. Адже нині недостатньо просто прорекламувати товар чи послуги, ефект реклами залежить від влучно обраної форми, знання ринкової ситуації та аудиторії, на яку розрахована реклама. Нарешті, замовник має бути впевненим, що його рекламна стратегія буде вдало і грамотно реалізована.
У межах компанії рекламна агенція співпрацює з дизайн-центром “Експрес-Об’ява”, який здійснює високопрофесійну додрукарську підготовку щотижневої кольорової рекламної обкладинки газети та поліграфічних замовлень наших клієнтів. Нині агенція, творчий і ме-дійний потенціал якої репрезентує команда з 20 співробітників, опе-рує також і новими технічними можливостями друкарського цеху. Клієнти отримують персональний і повний менеджерський супровід своїм замовленням — від складання тексту до виходу реклами, ви-готовлення макета, поліграфічної продукції тощо.
А в 1993 р. був сміливий у рамках колективу експеримент виве-дення одного, найбільш прибуткового, підрозділу на роботу за принципами госпрозрахунку. Але це був вірний крок. Він дозволив, незважаючи на всі економічні катаклізми, що відбувалися в країні, забезпечити щомісячне зростання надходжень за рекламу аж до 1998 р.
Правовідносини у сфері реклами, зокрема призначеної для розповсюдження та споживання на території України, регулюються Законом України “Про рекламу” від 03.07.96 із змінами, внесеними згідно із Законом “Про внесення змін до деяких законів України, що перед-
85
бачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридич-них осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності у банках” та Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про рекламу” та ін.
Закон визначає загальні вимоги до реклами, у тому числі прин-ципи рекламної діяльності — її законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до чинного законодавства, форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психологічної шкоди (ст. 7); конкретизують-ся загальні обмеження щодо реклами (ст. 8), зміст “недобросовісної реклами” (ст. 10), поняття соціальної рекламної інформації (ст. 11), особливості рекламування окремих видів продукції (ст. 20-25), а та-кож питання контролю за дотриманням законодавства про рекламу та відповідальності за його порушення (ст. 26-29). Щодо останнього, відповідно до Закону України “Про рекламу”, Кабінетом Міністрів України розроблено і затверджено порядок, процедуру й терміни накладення санкцій за порушення рекламного законодавства. Документ конкретизує підстави для розгляду справ, вимоги до оформлення заяв позивачів, процедуру їх розгляду і терміни, права та обов’язки сторін, які беруть участь у справі, а також підстави для її закриття чи оскарження, терміни й процедуру виконання рішень.
Важливим і перспективним напрямом роботи виокремлюється видавнича сфера. Роль і значення книг чудово розуміли ще в епоху формування першооснов української державності та її традицій. “Добро є, братіє, почитания книжне”, — стверджував перший русь-кий митрополит Іларіон доби Я. Мудрого. А винайдення й поширення друкарства стало одним чи не з найважливіших чинників на-самперед духовної консолідації народу. Адже через друковані видан-ня населення різних земель знайомилося з останніми досягненнями суспільно-політичної й наукової думки, відчуваючи приналежність до єдиного етносу. І чим більше видавалося книг, тим сильнішим був їх вплив на розум і свідомість людей.
Першу в Україні друкарню відкрив у Львові 1673 року втікач із Москви І. Федоров. З часом друкарні з’являються в Острозі, Стря-тині (поблизу Рогатина), Крилосі (поблизу Галича), у Києво-Печерській лаврі, і вже на межі XVI-XVII ст. їх кількість наближається до двох десятків. При цьому друкарні стають не тільки місцем виго-
86
товлення книжкової продукції, а й важливими культурно-освітніми осередками, навколо яких концентрувалися кращі інтелектуальні сили, що готували й видавали навчальні посібники, біблії, книги церковного та полемічного змісту.
Розвиток друкарства при цьому постійно зростав. Уже в останній чверті XVII ст. почала діяти Новгород-Сіверська друкарня, згодом Чернігівська, а з освоєнням Північного Причорномор’я з’являються друкарні у Єлисаветграді, Катеринославі, Харкові та інших містах. Великим авторитетом користувалися Львівська і По-чаївська друкарні, видання яких знали і цінували не лише в Ук-раїні, але й у Болгарії, Македонії, Сербії та в багатьох інших місцях слов’янського світу. Одна з найбільших друкарень в Україні — дру-карня Києво-Печерської лаври — з часу свого утворення славила-ся своїми підручниками, навчальними посібниками, інструкціями і науковими працями. Наприклад, лише в 1760 році, незважаючи на існуючу заборону синоду друкувати світські книги, з її стін вийшло 2000 букварів.
Підручники українських друкарень ставали важливим фактором поширення освіти. Так, понад століття в освітній практиці України і Росії найбільшою популярністю користувалися “Буквар” І. Федорова (1574), підручник з церковнослов’янської мови “Граматика славенс-кія правильное синтагма” Мелетія Смотрицького (1619). Упродовж століття головним підручником з історії, знову ж таки і в Україні, і в Росії, був “Синопсис”, виданий у Києві.
Перелік подібних прикладів можна продовжувати, і в ціннісному значенні вони зростатимуть з геометричною прогресією. Проте для нас важливе інше — усвідомлення неоціненного внеску видавничої діяльності в духовну скарбницю нашого народу, яка забезпечила йому той високий авторитет освіченості, що так часто викликав, особливо в іноземців, щирий подив і захоплення, а в нас, нащадків, продовжує викликати почуття гордості, коли виявляємо подібні твердження у писемних спогадах Боплана, інших закордонних політиків і мандрівників.
Нині за умов нагальної необхідності спрямування спільних зу-силь на національну консолідацію нашого народу, забезпечення іде-ологічних складових, ціннісних орієнтацій цього процесу питання розвитку вітчизняного видавництва можна без перебільшення відне-сти до стратегічних і загальнодержавної ваги. Нація, держава відбу-
87
ваються, якщо їх цементує національна ідея, і має майбутнє у сучас-них умовах, якщо володіє потужним інтелектуальним потенціалом. П. Струве у свій час стверджував, що треба з пристрастю і спрямованістю нести в широкі народні маси національну ідею як оздоровчу і організуючу силу, без якої неможливе ні відродження народу, ні відродження держави. Однак чи реальне без повнокровного й різнопланового функціонування вітчизняного книжкового ринку, зокре-ма підручників, навчальної, фундаментальної і прикладної наукової літератури, без можливостей безперешкодного введення в обіг широкого спектра соціокультурних, економічних, політичних, тех-нологічних ідей, а отже, без розвинутого демонополізованого ринку надання інформаційних і видавничих послуг, забезпечення й утвердження “національної ідеї” і відтворення національно зорієнтованого (тобто з майбутньою орієнтацією на український ринок) інтелектуального потенціалу? Таке запитання видається просто ри-торичним.
Тим часом загальна картина в зазначеній сфері, на жаль, і нині дуже далека до показника навіть наближеного до “задовільності”. При цьому тенденція ця сформувалася ще упродовж минулих деся-тиліть. Наприклад, у 80-х роках згідно з офіційною статистикою, в Україні щороку видавали 3,3 одиниці книжкової продукції на душу населення, у той час як загалом по Союзу — 9,1. З цього приводу, коментуючи наведені дані, відомий історик, дослідник проблем су-часності професор Ю. Алексеев дуже слушно зауважував: “...суть проблеми не лише в тому, що книжковий “чорний ринок” не знав перебоїв у постачанні товаром, який “ділки” продавали у 15-20 разів дорожче... Тільки 60 % усіх книжок в Україні видавали українською мовою”.
Надалі все більш недоступнішою для учнів, студентів, фахівців ставала книга, і не тільки підвищеного попиту, що не могло не ви-кликати відповідних негативних наслідків загалом в освітній сис-темі — найважливішому відтворюючому інституті державної життє-діяльності. А наприклад, у 1994/95 навчальному році тільки забезпе-чення підручниками навчальних установ складало 40 відсотків від потреби, методичними посібниками — 30 відсотків, технічними за-собами навчання — близько 7–10 відсотків.
Щорічно зменшується кількість масових та універсальних бібліотек. У 1985 р. їх було 26 тисяч, у 1990 р. — 25,6, у 1995 р. — 23,8, у 2000 р. —
88
20,7, у 2001р. — 20,4 тисячі. Відповідно бібліотечний фонд становить: 419, 419, 370, 343, 339 млн примірників.
І це у той час коли Україна, як засвідчує професор Ю. Алексеев у книзі “Думать, сіять, не ждать...”, посідає останнє місце в Європі за темпами росту людей з вищою освітою. Найбільше людей з вищою освітою у США — 2420 чол. на 10 тис. населення. У провідних країнах світу щорічно зростає кількість студентів. У США 310 сту-дентів на 10 тис. чоловік населення, у Франції — 200, у Японії— 155, в Україні — 170. Проте якщо в Англії, Німеччині, Франції кількість студентів зростає, то у нас навпаки — знижується. За кількістю спеціалістів з вищою освітою Україна посідає 9 місце в СНД. Ці показники небезпечний симптом для інтелектуального розвитку українського суспільства.
Враховуючи конкретні реалії та запити і водночас для максимального використання всіх наявних можливостей фірми у 1998 році в межах компанії створюється редакційно-видавничий відділ. Його основний напрям — видання й реалізація книжкової та іншої поліграфічної продукції, що користується широким попитом у читачів. Насамперед це підручники і посібники, рекомендовані до друку Міністерством освіти України, та інша література — дитяча, науково-методична, пізнавальна. Відділ на взаємовигідній основі тісно співпрацює з викладачами вищих та середніх навчальних закладів, співробітниками науково-дослідних інститутів, поетами, письменни-ками, художниками — авторами наших видань.
Загалом відносини у видавничій сфері України регулюються Конституцією України, уже згаданим Законом “Про видавничу справу”, а також Законами “Про інформацію”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” та іншими нормативно-правовими актами.
Так, Конституція України, виступаючи основою правових норм сус-пільно-виробничих відносин, констатує верховенство закону (ст. 8). Пряма дія її положень служить гарантом прав і свобод людини, рівності у гідності та правах (ст. 21-68), її судовий захист (ст. 55); права власності та рівності суб’єктів права власності перед законом (ст. 13, 41); права на підприємницьку діяльність (ст. 42); розвитку державної і національних мов (ст. 10), етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінних народів і національних меншин
89
України (ст. 11); прав на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на збір, збереження і поширення інфор-мації (ст. 34) тощо.
Закон України “Про видавничу справу” визначає насамперед її загальні засади, у тому числі порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження продукції, умови взаємовід-носин і функціонування її суб’єктів.
Законом конкретизується зміст державної політики у видавничій сфері, державної підтримки й особливостей приватизації книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книго-розповсюдження (ст. 6), регулюються відповідно до Конституції мовні питання (ст. 8).
Безпосередньо стосується книговидання і водночас конкретизує зміст державної політики щодо розвитку видавничої сфери в Україні Указ Президента “Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи”. У документі, зокрема, наголошується на необхід-ності у контексті загальнодержавних програм економічного, соціального та культурного розвитку України передбачити фінансуван-ня випуску суспільно необхідної літератури на умовах державного замовлення, а також встановити для видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження плату за оренду приміщень, кому-нальні послуги в розмірах, передбачених для закладів культури, на-вчальних закладів.
Однак незважаючи на всі заходи, ситуація у книговиданні критична. Якщо у 1985 р. загальний тираж книжок складав 155 млн примірників, то у 1999 р. лише 22 млн, а у 2001 p. — 50 млн примірників. У тому числі українською мовою відповідно 78, 12, 29 млн примірників.
Уже в перший рік своєї діяльності редакційно-видавничим відділом було видано книжки: Б. Губського і О. Кононенка “Ритуали. Обряди. Звичаї”; В. Кикотя “Промені самотності. Поезії і переклади американських поетів”. У цей же час започатковано публікацію бібліографічного покажчика книг “Книга в Україні, 1861-1917”, підготовленого Степаном та Сергієм Петровими. Заплановано 35 томів видання. Видавництво співпрацює з Національною бібліоте-кою України ім. В. Вернадського, Львівською науковою бібліотекою ім. В. Стефаника НАН України, Національною парламентською бібліотекою України, Міжнародним фондом “Відродження”, Держав-
90
ним музеем книги і друкарства України, Києво-Печерським історико-культурним заповідником, Київською центральною бібліотекою ім. Л. Українки тощо.
У 1999 році вийшли у світ: навчально-методичний посібник “Українська мова в таблицях” І. В. Литвина і С І. Литвин, де у сис-тематизованій формі подаються правила фонетики, лексикології, словотворення, морфології, синтаксису і пунктуації речень різних типів, а також схеми різноманітних мовних аналізів; посібник французькою мовою з країнознавства “Чи знаєте ви Францію?” та “Экономика в вопросах и ответах” Л. Пруссової. Вказана праця стала логічним продовженням попередніх доробків авторки: “Ос-новы рыночной экономики” та “Экономика в схемах и таблицах”. Видання торкається важливих економічних питань, які практично майже не висвітлені в навчальній літературі. Тут глибоко розкриваються аспекти міжнародної валютної системи, механізм діяльності міжнародних фінансових організацій, питання інфляції, власності, лізингу, цінних паперів, мікро- та макроекономічних процесів. Великою популярністю користується четверта книга Л. Пруссової “Экономика. Тренинг-курс”, яка ввібрала в себе ос-новні розробки попередніх видань.
Заслуговує на увагу посібник “Психологія і педагогіка” (1999) В. Лозниці, що містить основні теми дисциплін “Загальна психологія” та “Дидактика”, розглядає механізми психічних явищ і поведін-ки людини, структуру діяльності, формування особистості, типи нер-вової системи і темпераменту, психічні стани й пізнавальні процеси, методи практичної психології, зв’язок між психологією та педагогі-кою. Тут вперше розроблено систему наочних схем для кращого за-своєння складних питань, аналізується придатність історичних форм навчання до сучасних умов.
Розширюють вітчизняний навчально-освітній спектр інші видан-ня 1999 p., зокрема “Огляд деяких питань економіки” (німецькою мовою) С. Опаренко і Л. Хоменко, “Економічна і соціальна геогра-фія світу” В. Корнєєва, О. Корнєєва та О. Топузова тощо.
Слід відзначити також наукову працю “Українська культура у полікультурному просторі” О. Рудницької і навчальний посібник “Україна на зламі історичних епох” Ю. Алексеева, С. Кульчицького та А. Слюсаренка, що вийшли друком на початку 2000 р. Наприклад, в останній роботі аналізується національно-духовне відрод-ження і державотворчий процес в Україні упродовж 1985-1999 pp.,
91
з’ясовуються причини, рушійні сили і результати процесу, який зу-мовив неочікувану для багатьох появу в Європі найбільшої (крім Росії) за територією і однієї з найчисленніших за населенням нової держави — України. Цей доробок надзвичайно актуальний, адже торкається важливих і водночас неповно висвітлених у вітчизняній історіографії історичних проблем.
Для тих, хто цікавиться історією нашого столичного міста, видавництво щорічно видає альбом фотографій під умовною назвою “Київ вчора і сьогодні”.
Іншим напрямом діяльності видавництва “Експрес-Об’ява” є ди-тяча література. У 1998 р. вийшла в світ серія дитячих книжечок-роз-мальовок під загальною назвою “Дитина пізнає світ”. Особливістю цієї серії є її пізнавальний характер та невисока ціна. Малюки мають можливість не тільки опанувати техніку розмальовування, а й отримати цікаву та корисну інформацію про життя звірів, особли-вості різноманітних рослин, здійснити цікаві мандрівки в історію повітряних кораблів, вчаться користуватися годинником. Малята, які розмалюють три книжечки цієї серії, одержують від видавництва приз — нові книжечки безкоштовно. Розвиваючи цей напрям, відділ підготував до друку нову книжечку-розмальовку “Мій автомобіль-чик”.
Не менш цікавою виявилася серія “Слов’янський світ”, яка знайомить читачів з обрядами та звичаями наших предків, що дійшли до нас із сивої давнини та слугують засобом збереження й передачі дос-віду поколінь, зміцнення зв’язків людей у суспільстві. Адже звичаї та обряди упродовж тисячоліть вбирали в себе народну мораль, народ-ну мудрість, доброту і людяність і є безцінною духовною скарбницею нашого народу.
Новим потужним підприємством, яке (протягом незначного часу) впевнено вийшло на український ринок, надаючи широкий спектр послуг з дизайну, виготовляючи різноманітну поліграфічну продук-цію високої якості у найстисліші терміни і за помірними цінами, нині можна вважати інший структурний підрозділ компанії — полігра-фічний центр. Його створення, знову ж таки, прямо пов’язане з прак-тичними потребами. Зокрема, необхідність власної поліграфічної бази насамперед вимагало друкування щотижневої кольорової обкладинки газети “Експрес-Об’ява”. Водночас розширення діяльності товариства і постійна необхідність підвищувати конкурентоспроможність зумовили потребу в новітньому комплексному обладнанні
92
для виготовлення різноманітної поліграфічної продукції, особливо книжково-журнального спрямування.
Нині поліграфічний центр працює на обладнанні та матеріалах провідних світових фірм, що дає змогу друкувати журнали, проспек-ти, буклети, брошури та книги. Понад 60 кваліфікованих спеціалістів — майстрів своєї справи, серед яких поєднується енергія і та-лант молодих дизайнерів з великим досвідом професійних поліграфістів — здійснюють збір, технологічну та економічну обробку замовлень, виконують верстку та макетування майбутніх видань, кольороподіл, кольоропробу та друк. Відмінна якість послуг і продукції та оперативність — основні критерії діяльності центру — за-безпечують стабільність, постійних замовників на друк періодичних видань, таких, як журнали “Губернатор”, “Нефть и газ”, “Транс-порт”, “Енергетична політика”, “Business print”, “Упаковка”, “Кор-дон”, “Мама и я”, “Відродження”, “Энциклопедия быта”, “Вісник Верховного суду” і багато інших. Розробки дизайнерів центру стали лауреатами Міжнародного форуму “Золотий профіль-97”, а друкована продукція допомагає замовникам вирішувати проблеми з рек-ламування та реалізації товарів і послуг.
Та навіть за наявності такої поліграфічної бази не вирішувалося давнішнє завдання щодо вигляду “Експрес-Об’яви” як європейського повнокольорового видання. Газетні друкарні України кінця 90-х, за винятком хіба що вузькокорпоративної друкарні “Киевские Ведомости”, побудованої на базі однієї друкарської машини, практично не дозволяли цього робити. Наші партнери з західнонімецької фірми “Хамман і Партнер”, основні постачальники поліграфічного облад-нання для книжково-журнальної друкарні, вже в 1996 році запропонували нам на пільгових засадах (кредит на 3 роки під 8 % річ-них) газетний друкарський комплекс “Solna”. Німці виграли тендер у дочірнього підприємства компанії “Solna” фірми “Crestwood”, котрі запропонували практично ту ж саму ціну, але без жодних пільгових умов. Контракт було підписано, але реалізувати його в первісному вигляді не вдалося. Основна причина — відсутність коштів на проплату ПДВ, що необхідно було сплатити одразу під час розмитнення комплексу. Процент за кредит в українських банках перевищував 40 % річних. Довелося шукати грошовитих партнерів та переконувати їх у доцільності вкладання грошей у поліграфічний напрям розвитку. Крім того, вдалося домовитися із західнонімецькою фірмою “Хамман і Пар-тнер” про збільшення терміну проведення розрахунків до 5 років під
93
ті ж 8 % річних. У травні 2000 р. друкарня була завезена в Україну. І вже протягом двох років “Експрес-Об’ява” і ще понад 90 видань ма-ють змогу друкуватися за найвищим європейським ґатунком.
Враховуючи досвід організації праці книжково-журнального комплексу, нам вдалося досить швидко практично наздогнати за обсягами виробленої продукції такого гіганта, як друкарня “Київська правда”.
Влітку 2002 р. газетний коплекс був поповнений ще однією дру-карською машиною компанії “Solna”. І тепер він здатен друкувати одночасно кілька повнокольорових газет.
На початку 1999 року в АТЗТ “Експрес-Об’ява” чітко виділили-ся три основні напрями діяльності: випуск газети “Експрес-Об’ява”, поліграфічна та видавнича діяльність. Чисельність тільки штатних працівників перевищила 250. Крім того, введена законом система реєстрації акцій в акціонерних товариствах, що вимагала зайві витрати, змусила підприємство до чергової реорганізації. Правона-ступником АТЗТ “Експрес-Об’ява” стало товариство з обмеженою відповідальністю Українська видавничо-поліграфічна компанія “ЕксОб”, яка заснувала два дочірніх підприємства: газету “Експрес-Об’ява” та поліграфічне підприємство “Експрес-поліграф”, а також науково-технічне підприємство “Промекспрес”, що займається проблематикою створення сільськогосподарських машин та обладнан-ня для обробки насіння.
Пізніше разом з партнерами на базі газетної друкарні було створено ще одне поліграфічне підприємство “Інтерекспресдрук”.
Перспективу розвитку та інші стратегічні питання визначають за-сновники головного підприємства, тобто УВПК “ЕксОб”. Дочірні під-приємства працють на підставі доведеного до них головним підпри-ємством плану-бюджету, що складається з процентного розподілу доходу на витрати на матеріали та сировину, орендну плату за корис-тування приміщеннями та устаткуванням, оплату праці, витрати на ремонт та оновлення обладнання, інші господарські витрати, прибу-ток, податкові відрахуваня та інші обов’язкові платежі. Контроль ви-конання показників відбувається щотижнево. За таких умов організа-ції праці оптимально вирішуються два основних елементи взаємодії власника і працівника. Власник щотижнево має реальну картину щодо своїх прибутків і можливість оперувати ними. Працівник має повну прозорість щодо формування фонду заробітньої плати, котрий пропорційно залежить від доходу підпрємства, а отже, від результатів його
94
праці. Внутрішня (на поліграфічних підприємствах) система стиму-лювання праці менеджерського складу орієнтована на дві складові: перша — обов’язкове завантаження обладнання до певних обсягів; друга — кількість принесених замовлень (у грошовому вимірі). У видавничих структурах система заохочення теж складається з двох скла-дових: ставка — за досягнення обов’язкового мінімуму залучення коштів плюс певний відсоток від коштів, залучених понад мімімум. Ре-шта працівників працює за схемою: посадовий оклад + персональна надбавка за особистий внесок у розвиток компанії + премії залежно від результатів роботи підприємства.
Позитивну тенденцію розвитку компанії можна прослідкувати на діаграмах та графіках (стор. 95-104).
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що компанія “Експрес-Об’ява” пройшла шлях більшості малих підприємств України, які ма-ють історію понад 10 років. Практично всі проблеми розвитку малого бізнесу, зазначені в першому розділі, віддзеркалилися у практичній діяльності компанії.
|
Динаміка валового доходу компанії ТОВ УВПК "ЕксОб" з 1993 по 2002 рік |
|||||||||||||||||
1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
Рік
95
ТОВУВПК"ЕксОб"
(ТОВ "Експрес" 1992-1995 pp.,
АТЗТ "Експ pec-Об'ява" 1995-1998 pp.)
Об'єм надходжень (1993-1998)
■ Реалізація видавничої продукції
■ Реклама,дизайн, макетування
П Поліграфія
□ Інше
1993 1994 1995 1996 1997 1998 Рік
ТОВ УВПК "ЕксОб"
зДП "Експрес-Поліграф"таДП "Експрес-Об'ява"
Об'єм надходжень (1999-2002)
■ Реалізація видавничоїпродукції
■ Реклама,дизайн, макетування
□ Поліграфія
□ Інше
1999 2000 2001 2002
Рік
96
ТОВУВПК"ЕксОб"
(ТОВ "Експрес", АТЗТ "Експрес-Oб'ява")
Частки видів діяльності в загальному об'ємі
(1993-1997)
□ 4%
□ 11%
■ Реалізація видавничої продукції
□ Рекламадизайн, макетування
□ Інше
□ 85%
ТОВУВПК"ЕксОб"
(ТОВ"Експрес"- АТЗТ "Експрес-Oб'ява")
Частки видів діяльності в загальному об'ємі
(1997-1998)
■ 11%
□ 27%
■ Реалізація видавничої продукції
■ Реклама,дизайн, макетування
□ Поліграфія
□ 62%
97
ТОВ "ЕксОб", ДП "Експрес-Об'ява",
ДП "Експрес-Поліграф"
Частки видів діяльності в загальному об'ємі
(1999-2002)
■ Реалізація видавничої продукції
■ Реклама,дизайн, макетування
□ Поліграфія
□ Інше
98
Порівняльна динаміка росту компанії
ТОВУВПК "ЕксОб"
ДП "Експрес-Об'ява"
ДП "Експрес-Поліграф"
1999
2000
Рік
2001
2002
99
Частки фірм в загальному об'ємі надходжень компанії 1999 рік
18%
47%
□ ТОВУВПК"ЕксОб" ■ ДГ"Експрес-Об'ява"
□ ДГ"Експрес-Поліграф"
35%
Частки фірм в загальному об'ємі надходжень компанії 2000 рік
51%
17%
32%
□ ТОВУВПК"ЕксОб" ■ ДГ"Експрес-Об'ява"
□ ДП "Експрес-Поліграф"
100
Частки фірм в загальному об'ємі надходжень компаній 2001 рік
52% |
16%
г32%
□ ТОВУВПК"ЕксОб" ■ ДГ"Експрес-Об'ява"
□ ДГ"Експрес-Поліграф"
Частки фірм в загальному об'ємі надходжень компанії! 2002 рік
18%
55% \
□ ТОВУВПК"ЕксОб" ■ ДГ"Експрес-Об'ява"
□ ДП "Експрес-Поліграф"
г27%
101
Cтруктура надходжень ДП “Експрес-Об’ява”
23%
25%
ДП "Експрес-Об'ява" 1999 рік
52%
□ За оголошення ■ За рекламу
□ За реалізацію газета
ДП "Експрес-Об'ява" 2000 рік
20%
46%
□ За оголошення ■ За рекламу
□ За реалізацію газета
34%
18%
39%
ДП "Експрес-Об'ява" 2001 рік
ДП "Експрес-Об'ява" 2002 рік
13%
43%
□ За оголошення ■ За рекламу
□ За реалізацію газе™________
42%
45%
□ За оголошення ■ За рекламу
□ За реалізацію газе™
Динаміка розвитку основних
видів діяльності в
ДП "Експрес-Об'ява" 1999-2002 pp.
За оголошення
За рекламу
За реалізацію газети
1999
2000
Рік
2001
2002
103
Зростання д
1999
2000
2002
Рік
ЗМІСТ
На попередню
|
|
