Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”)
Заключна частина
За даними соціологічних досліджень, проведених Світовим банком та Київським міжнародним інститутом соціології, у 1995 році в Укра-їні 28 % населення проживало за межею бідності, 56 % — малозабез-печені і лише 16 % - забезпечених84.
Надалі ця негативна соціальна тенденція поглиблюється — як на-слідок — зниження реальної зарплатні та багатомісячні затримки з її виплатою продуктами (натуральними) виробництва, оплати праці, вимушених відпусток (за власний рахунок) тощо.
Так, вже в першому кварталі 1998 р. реальні доходи населення порівняно з січнем — лютим попереднього року зменшуються на 5,7 %. Загальна заборгованість із зарплат та пенсій зростає відповідно до 5337 та 1415 млн грн85. У 2000 р. середньомісячна номінальна зарпла-та становила лише 42 долари, у 2001 р. — 57,9 долара. Для порівняння у 1996 р. — 68,8, у 1997 р. — 79,9 долара. В Росії у 2000-2001 pp. відповідно 79,1 і 111,8, у Білорусі — 73,6 і 88, в Казахстані — 96,2 і 115,9 долара. Станом на жовтень 1997 р. реальний стан безробіття в Украї-ні, згідно з дослідженням МОП, сягає позначки 8,9 % (офіційний рі-вень — 2,8 %)86. У 2000 р. офіційно зареєстрованих безробітних в Украї-ні було 1155,2 тис. чол., у 2002 р. — 1034,2 тис. чол.
84 Пухлій В., Скульбіденко О. Вже не примара бідності, а сама бідність бродить в Україні // Діло. — 1996. — № 79. — С 14.
85 Квартальні передбачення. — К.: Міжнародний центр перспективних досліджень, 1998. — №3. — С 83.
86 Там само. — С 79-80.
105
За демографічними прогнозами, вже через 25 років близько 30 % співвітчизників будуть непрацездатними (за віком), а зростаючий рівень безробіття призведе до того, що на одного працюючого (платника податків) припадатиме троє непрацюючих87.
У результаті зростаючого падіння життєвого рівня народу малий бізнес катастрофічно втрачає головних споживачів — фізичних осіб, від доходів та добробуту яких насамперед залежить його існу-вання.
Слід відзначити надзвичайно низький технологічний рівень віт-чизняних малих компаній, що суттєво перешкоджає знижувати собівартість кінцевого продукту, унеможливлює вихід на зовнішні ринки більшості суб’єктів українського бізнесу через неконкурентоспроможність, при цьому дестабілізуюче впливає і на їх становище на внутрішньому ринку. Підприємці зацікавлені в нових технологі-ях (на відміну від керівників великих державних підприємств), але їх придбання потребує значних капіталовкладень, яких у підприємців просто немає.
Одним з ефективних шляхів виходу зі скрутного становища, як показує світовий досвід, є лізинг, але він, на жаль, в Україні перебу-ває лише в зародковій стадії. Тільки торік було прийнято Закон “Про лізинг” і тим самим започатковано формування правової бази для його функціонування.
Привертає увагу дуже нерівномірний розвиток підприємництва у галузевому розрізі. Так, на місто Київ, Донецьку і Дніпропетровсь-ку області припадає більше третини загальної кількості малих підприємств і кооперативів та чисельності зайнятих на них працівників.
Останнім часом пожвавився розвиток малого підприємництва у Вінницькій, Івано-Франківській, Тернопільській областях. І навпа-ки, загальмувався у Житомирській, Полтавській та Сумській.
Зрозуміло, що малий бізнес безпосередньо пов’язаний з регіональ-ними особливостями, місцевим ресурсним забезпеченням та потреба-ми, але, в цілому, чітко простежується його неефективна регіональна структура, що впливає на загальну картину ринкових перетворень в Україні і становлення малого сектора національної економіки.
За аналізу загальних проблем розвитку малого бізнесу в Україні досить часто вимальовуються їх три основних групи. Насамперед
87 Ваулина О. Стратегия новая. А тактика? // Зеркало недели. — 2000. — 23 сент. — С. 7. 106
слід відзначити так звані універсальні перешкоди, притаманні у цілому розвитку малого підприємництва, у тому числі й розвинутим економічним системам — це проблеми фінансування бізнесу, досту-пу до кредитів, збуту продукції. Другу групу проблем визначають загальні для перехідних економік перешкоди — наслідок політико-економічної трансформації, що супроводжується тією чи іншою мірою змінністю “правил гри” (результат формування національних законодавчих баз в економічній сфері, становлення податкових сис-тем, ринкової інфраструктури) тощо. Третя група — специфічна, притаманна, власне, для вітчизняного підприємництва, випливає з особливостей національних умов його розвитку, державної політи-ки та макро- і мікроекономічних рівнях.
Зрозуміло, що запропонована класифікація є дуже умовною, адже “національна специфіка” буде визначальною в кожній із названих груп.
Наприклад, за результатами опитувань значно менша стурбованість у вітчизняних підприємців проявляється стосовно труднощів отримання кредитів та лізингів, взаємовідносин з місцевою владою, недотримання клієнтами своїх зобов’язань. Натомість на перший план виходить занепокоєння високими і численними податками, нестабільністю чинного законодавства, низьким попитом на власну продукцію, а також з приводу нестачі приміщень та складності їх от-римання.
Для порівняння, до найсуттєвіших проблем болгарські колеги в першу чергу зараховують високі податки, загальну економічну кризу, неефективну державну політику, бюрократичні перешкоди, обмеженість джерел фінансування, корумпованість в органах вла-ди88.
Високі податки, часті зміни законодавчої бази, неузгодженість і непослідовність дій центральної та місцевої влади, неефективний приватизаційний процес, а також проблеми фінансування, найму персоналу, дослідження ринку, нестачі приміщень, злочинних дій проти підприємців визначають ієрархію “бар’єрів” на шляху розвит-ку підприємництва у Латвії89.
Російських підприємців найбільше турбують, знову ж таки, неста-більна законодавча система, проблеми з реалізацією продукції,
88 Small Firms as Foreign investors: Case Studies from Transition Economics. — P. 38.
89 Там само. — С. 125.
107
фінансуванням бізнесу (неплатежами клієнтів та недотриманням ними інших зобов’язань, труднощі з придбанням офісних приміщень тощо90.
Загалом для малого бізнесу в Україні характерна надзвичайна го-строта усього комплексу зазначених і специфічних проблем. При цьо-му кожна галузь діяльності супроводжується ще й низкою особливих гальмових факторів, які потребують окремого аналізу. Але так чи інакше, усі вони зачіпають два найважливіші аспекти діяльності МП — фінансовий і організаційний.
У цілому фінансова діяльність підприємств відображається так: ресурси -> витрати -> доходи -> фінансовий результат.
За цією схемою окремі підприємства вступають у взаємовідноси-ни з іншими суб’єктами господарської діяльності. Отже, функціону-вання підприємства передбачає використання і відтворення матері-альних, трудових та фінансових ресурсів.
“Ресурси” як економічну категорію характеризує кілька основних особливостей.
По-перше, потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створенням споживчої вартості; по-друге, структу-ра ресурсів динамічна й залежить насамперед від розвитку продук-тивних сил і виробничих відносин; по-третє, використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення. Таким чином, важливим виступає процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову91.
Обмеження регулюючих функцій держави щодо фінансової систе-ми викликало лібералізацію ціноутворення та відповідне зняття до-тацій і субсидій на покриття різниці цін товарів і тарифів на послуги, зміну форми власності підприємств державного сектора. Приватиза-ція підприємств суттєво зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної актив-ності. Для прикладу, обсяг капітальних затрат упродовж 1992 2000 pp. скорочується на 62,8 %, а централізовані капіталовкладення на кінець періоду склали менше 25 % від їх загального обсягу.
На загальному фоні негативних макроекономічних тенденцій пошук джерел фінансування — одна з найсуттєвіших проблем, які ви-
90 Small Firms as Foreign investors: Case Studies from Transition Economics. — С 136.
91 Качмарик Я. Д., Хуткий Р. І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України. — 1999. — № 10. — С 138-139.
108
магають постійного вираження на МП. При цьому нестача коштів та обґрунтованих розрахунків щодо організації діяльності здебіль-шого призводить до краху значний їх відсоток.
До джерел власного інвестування, як правило, відносять частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Однак високі ставки оподаткування практично перекреслюють мож-ливості для реінвестування прибутків. Як приклад, майже 50 % (з досліджуваних Міжнародним центром перспективних досліджень) 300 компаній у 1997 р. не робили і не отримували жодних інвестицій, друга половина — вкладала кошти, але лише на ремонт існуючого обладнання92. Для порівняння, у 1992 р. 77 % інвестицій у підприєм-ницьку діяльність Польщі надійшло за рахунок реінвестування прибутку93.
Щодо амортизаційних відрахувань, з одного боку, їх сума не за-лежить від фінансових результатів господарської діяльності та фор-мується пропорційно до вартості основних фондів. Таким чином, амортизаційний фонд виступає важливим джерелом підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання, а зменшення термінів служби основних фондів і впроваджен-ня методів прискореної амортизації можна розглядати як засіб для розширеного відтворення. З другого боку, зміна амортизаційної політики приводить до збільшення собівартості виробництва чи ви-трат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а значить — до зменшення кінцевого фінансового результату — прибутку.
Однак зрозуміло, що на початковому етапі діяльності МП самофінансування є дуже проблематичним. Таким чином, актуалізується пошук зовнішніх шляхів кредитування та необхідність створення сприятливого інвестиційного клімату.
З урахуванням досвіду розвинутих західних економік система кредитування малого бізнесу, як правило, ґрунтується на різних джерелах кредиту — комерційні банки, страхові компанії, галузеві та інноваційні фонди, товариство венчурного капіталу, регіональні комерційні відділення, сприяння малому бізнесові тощо. Але вод-
92 Бізнес-отляя / промисловий сектор. — К.: Міжнародний центр перспективних дос-ліджень. — 1998. — № 1. — с. 8.
93 Нестеренко А. От кризиса к стабилизации: экономика стран Центральной и Вос-точной Европы в 1993-1994 гг. // Вопр. экон. — 1995. — № 3. — С. 88.
109
ночас кредитування МП висуває проблему гарантій. Нині в Україні поручатися за МП може насамперед засновник, страхова ком-панія чи зацікавлений (авторитетний) покупець. Інших, традиційних (в особі регіональних органів, спеціальних компаній, Антимонопольного комітету або його відділень тощо) гарантів просто немає.
Окрім цього, в Україні взагалі можна констатувати нерозвиненість ринку фінансових джерел та механізмів кредитування, брак обігових коштів та капіталу для розширення бізнесу.
Банки, як правило, надають кредити підприємствам малого бізнесу в силу його ринкового характеру, короткострокові кредити. При цьому сама процедура отримання кредиту надзвичайно усклад-нена.
Так, до банку МП потрібно подати: свідоцтво про реєстрацію, статути, установчі документи, звіт про фінансові результати, ба-ланс підприємства, звіт про фінансово-майновий стан; бізнес-план, технічно-економічне обґрунтування кредиту, підписані угоди на постачання і реалізацію товарів, документацію на заставу, яка може часто й удвічі перевищувати суму кредиту; довідку про на-явність обігових коштів, довідку про попередні кредити. Крім цього, потрібно застрахувати майно, що заставляється, підготувати угоду застави, завірену в нотаріуса, підписати кредитну угоду. Як бачимо, процес цей тривалий і надто дорогий. Інколи кредитні відсотки у кілька разів перевищують рентабельність вкладених за-лучених коштів у виробництво. У зв’язку з цим у фінансуванні ук-раїнськими банками МП і не спостерігається високої ділової активності.
Наприклад, станом на середину 1997 р. (період найвищої активізації підприємницької діяльності в Україні) приватні господарства отрима-ли короткострокові позички від комерційних банків обсягом 179,8 млн грн, або 4,9 % їх загальної суми. Місячний приріст у травні 1997 р. склав лише 0,4 млн грн, або 0,2 % (у березні 7,8 млн грн, або 5 %)94.
У цей же період у загальному обсязі залишки заборгованості за позичками господарств приватної форми власності становили 225,5 млн грн, або 5,3 % загальної суми кредитів, наданих в економічну сферу.
94 Лавриненко Р. А. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні // Фінанси України. — 1998. — № 2. — С 76.
110
Домінуюче становище на кредитному ринку посідають банки трьох регіонів: м. Києва та Київської області, Дніпропетровської та Донецької областей.
Щодо вітчизняних фондів кредитування малого бізнесу — Українського фонду підтримки підприємництва, Українського дер-жавного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, Дер-жавного інноваційного фонду України, — то вони розпоряджаються досить незначними коштами, щоб бути вагомим джерелом фінансової підтримки. До того ж про їх існування багато підприємців навіть не знає.
Щодо активізації іноземного інвестування малого бізнесу в Ук-раїні необхідні принципові зміни в інвестиційному кліматі. Нині, з одного боку, Україна володіє достатнім інвестиційним потенціалом. До регіонів, пріоритетних за інвестиційною привабливістю, нале-жать Київська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Запорізька області, Автономна Республіка Крим.
16 грудня 1994 р. між Україною та Європейським банком реконст-рукції та розвитку була підписана угода про надання НБУ кредитної лінії в сумі 100 млн екю для фінансування малих і середніх приват-них підприємств. Поряд з валютним кредитом угодою передбачене надання паралельної технічної допомоги, фінансування консульта-тивних послуг для бізнес-планів, створення систем бухобліку тощо. Лінія почала діяти з березня 1998 p., a 4 квітня, за поданими Градо-банком проектами, надійшли перші кредити. За цією програмою, як банки-учасники, з ЄБРР співпрацювали Український кредитний банк, “АЖІО”, “ВАбанк”, Приватбанк, Західноукраїнський комер-ційний банк, банки “Аваль”, “Україна”. Особливістю цієї програми є те, що власний вклад позичальника в проект має бути не нижчим 30 % і співвідношення “позичений / власний капітал” не може перевищувати 70/30.
Фінансування у доларах США надають малим та середнім приват-ним підприємствам для: довгострокового фінансування засобів вироб-ництва і пов’язаного з ним збільшення нормативного оборотного капі-талу; короткострокового фінансування витрат на імпортну сировину та запасні частини або фінансування лізингу. Мінімальна сума позики — 50000 доларів США, максимальна, відповідно, 2,5 млн. Для отримання кредиту потрібно надати бізнес-план і доказ ефективності проекту95.
95 Лавриненко Р. А. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні. — С 76-77.
111
На кінець 80-х років за участю Євробанку в Україні реалізовано 26 інвестиційних проектів, на стадії підготовки перебуває 19, з яких
9 здійснюватимуться під гарантії уряду. За час співпраці з Україною близько 60 % кредитів ЄБРР було надано для фінансування приват-ного сектора (переважно добре розвинутих середніх підприємств). З них: на розвиток харчової промисловості спрямовано 29 % коштів, деревообробної — 10 %, легкої — 8 %, сільського господарства —
10 %96.
З кінця квітня 1998 р. в таких банках, як “Аваль”, “АЖІО”, “ВА-банк” працює програма кредитування Німецько-українського фонду (НУФ, угоду про заснування підписано з ініціативи федерального канцлера Німеччини Гельмута Коля під час його візиту в Україну у вересні 1996 p.). Стартовий капітал фонду становив 10 млн німе-цьких марок. Управлінням капіталу займаються НБУ та німецька кредитна установа “Kreaitanstalt fuer Wiederaufbau” (KfW).
Мета даного фонду — надання кредитів малим і середнім підпри-ємствам; технічна підтримка українських комерційних банків у ме-жах фінансування МСП; відрахування довгострокового механізму фінансування у формі НУФ як капіталу особливого призначення, що має функціонувати як “вічний” і такий, що постійно обертається.
Кошти НУФ призначені для трьох цільових груп:
1) мікропідприємств, що перебувають переважно у приватній власності та мають не більше 20 постійних працівників. Максималь-ний розмір кредиту — 15 тис. німецьких марок. Процентна ставка — 23 % річних;
2) МП (не більше 250 працівників). Кредитом може бути про-фінансовано виробництво чи послуги, оборотний капітал або інвес-тиції даного підприємства. Максимальна сума кредиту — 50 тис. ма-рок, процентна ставка — 18 % річних;
3) спільних українсько-німецьких середніх (за 500 працюючих) підприємств. Максимальна сума кредиту — 500 тис. німецьких ма-рок, процентна ставка — 13 % річних.
У рамках цієї програми вже надано 46 кредитів на суму близько 1700000 німецьких марок. З них: 8 — мікрокредити, інші — малі кре-дити. Середній термін кредитів — від 3 до 12 місяців. Забезпеченням
96 Качмарик Я. Д., Хуткий Р. І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України. — С 141.
112
за кредитами є застава нерухомості, товарів на складі, товарів в обі-гу, застава третьої особи.
Однак хоч відкриття кредитних ліній є, безперечно, позитивним зрушенням, незначні їх фінансові надходження не вирішують пробле-ми фінансування. Основними перешкодами на ринку залучення прямих інвестицій виступають насамперед макроекономічні проблеми, які відштовхують особливо західних потенційних кредиторів (краще вкла-дати гроші з меншим ризиком в інших країнах Східної Європи), а та-кож відсутність у сьогоднішньому законодавстві України стимулів і гарантій для виробничих інвестицій, які внаслідок своєї природи носять характер довгострокового кредиту. Наприклад, за оцінками екс-пертів Європейського центру досліджень ризик інвестицій в Україні за схемами чинного законодавства становить 80 %. За цим рейтингом у 1993 і 1994 pp. Україна перебувала, відповідно, на 146 і 147 місцях у світі97. Сильно підірвало авторитет України скасування податкових пільг для СП, адже це — невиконання гарантій. У цілому за 1998 р. Україна отримала лише 2,054 млрд доларів іноземних інвестицій98. Прямі іноземні інвестиції на початок 2000 р. складали 3281,8 млн доларів США, на 1.01.2001 р. вони збільшилися на 583,7 млн доларів США. Станом на 1 січня 2002 р. інвестиції в основний капітал скла-дали 26744 млн грн. Для порівняння, в Росії лише за програмою кре-дитування малого та середнього бізнесу ЄБРР за 1995-1997 pp. тільки мікрокредитів було надано на 15 млн доларів і малих кредитів на суму 20 млн доларів США.
Значно ускладнює діяльність МП нерозвиненість вітчизняного ринку нерухомості. Як наслідок — відчувається гостра нестача офі-сних приміщень, що посилаються ускладненими правилами оренди та купівлі.
До суттєвих проблем функціонування малого бізнесу слід віднес-ти фактичну нерозвиненість власне ринкової інфраструктури. З одного боку, на початок нового сторіччя в Україні діє близько 130 бірж, 230 комерційних банків, 600 фондів та інвестиційних компаній, 230 страхових організацій, 1515 аудиторських фірм, 50 бізнес-центрів, 20 бізнес-інкубаторів, 30 регіональних центрів підтримки підприєм-ництва, 35 відділень державних фондів підтримки підприємництва
97 Мар єнко В. Чому інвестори обминають Україну? // Діловий вісн. — 1996. — № 9. — С 8-9.
98 Квартальні передбачення. — С 68.
113
тощо99. У 2002 році працювало 429 бірж, з них 113 — універсальних, 176 — товарних та товарно-сировинних, 32 — агропромислові, 27 — фондових. Однак, з другого боку, незважаючи на досить велику кількість зазначених об’єктів, їх роль у розвиткові підприємництва за-лишається незначною — не налагоджена співпраця обміну інформа-цією.
Надалі гострою проблемою в господарській практиці, що затор-кує організаційну сторону, залишається суперечливість, недосконалість та нестабільність нормативно правової бази функціонування підприємництва як форми ділової активності в умовах ринкової економіки. Хоч у 1998 р. низкою указів щодо дерегулювання МП було зменшено кількість ліцензій для здійснення підприємницької діяльності, запровадження мікропідприємств, регламентовано умови та періодичність здійснення контрольних перевірок державними органами на МП, проблема ще далека до вирішення.
Як і в багатьох інших перехідних економіках (насамперед пост-радянських), в Україні надзвичайно ускладнюється розвиток малого бізнесу адміністративними бар’єрами:
“Дорога, складна та тривала процедура реєстрації МП. Якщо в розвинутих економіках для відкриття нового суб’єкта підприємництва достатнє відвідання двох інстанцій — спеціального орга-ну реєстрації та банку, що вирішується упродовж 1 дня, у нас реєст-рація в середньому займає від 5 до 8 тижнів”100.
“Дуже ускладнена система ліцензування та патентування. Доне-давна ліцензуванню підлягало 102 види діяльності. Ліцензії видава-ли 34 міністерства та агентства, 824 регіональних органи влади. Ліцензування регулювалося трьома кодексами, 28 законами, 2 дек-ретами Президента, 48 нормативними актами Кабміну та 53 інструк-ціями”101.
Щоб вийти з такої ситуації, було створено Ліцензійну палату Ук-раїни — центральний контролюючий і координуючий орган з пи-тань ліцензування та державної реєстрації суб’єктів підприємницт-ва. Дещо спрощено процедуру отримання ліцензій Законом України
99 Варналій 3. С, Лукашенко А. М. Моніторинг малого підприємництва України (економічні та правові аспекти). — С 14-15.
100 Погорелое А. Налоги и дураки. — С. 23.
101 Decree Prepared to Topple Barriers to Small Business Development in Ukraine // Intelnews. — 1997. — June 5. — P. 3.
114
“Про внесення змін до Закону України “Про підприємництво”, зокрема, передбачене зменшення кількості ліцензій зі 102 до 41. Проте відсутня норма про стандартизований пакет документів і порядок ліцензування різних видів діяльності, не передбачено строгої відповідальності за неправомірні дії ліцензійних органів з компенсацією підприємцям втрат, немає єдиної ставки ліцензійного збору. А все це — хороше підґрунтя для зловживань службовим становищем, ха-барництва.
Не краща ситуація і в галузі патентування, якому сьогодні підля-гає торгівля, громадське харчування, побутові послуги незалежно від площі і форми розрахунку. Плата за патент стягується з кожного пункту продажу товару щомісячно. Вартість патенту встановлюється органами місцевого самоврядування.
Значна кількість контролюючих органів та дублювання ними функцій, часті перевірки, при тому що більшість нормативних доку-ментів не подають детального обґрунтування підстав для перевірок, інколи підставою служить лише письмовий дозвіл керівника державного органу. У цьому ж контексті слід розглядати й таке специфічно вітчизняне негативне явище, як переведення на часткове самофінансування деяких контролюючих органів. Наприклад, Державна Податкова Адміністрація, яка отримує частку зі штрафів, об’єктивно зацікавлена у “провинах” підприємців, а можливо, і в моделюванні ситуації підриву бізнесу як засобу збагачення.
Суттєвим кроком на шляху поліпшення ситуації став Указ Пре-зидента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємниць-кої діяльності”, згідно з яким зведено до мінімуму кількість контролюючих органів, регламентуються планові перевірки суб’єктів підприємництва — не частіше 1 разу на календарний рік у межах своєї компетенції, а також позапланових — у випадку виявлення порушень чи інших надзвичайних ситуацій з чітким визначенням підстав. Однак ситуація і надалі залишається складна й суперечли-ва. За підрахунками спеціалістів, у середньому на відносини з державними органами та виконання “бюрократичних формальностей” підприємці витрачають 1/3 продуктивного часу102. При цьому щоріч-но на вирішення питань регулятивного характеру, за даними Державного комітету з розвитку підприємництва та Міжнародного Центру
102 Погорелое А. Налоги и дураки. — С. 23.
115
перспективних досліджень, підприємці витрачають близько 2,6 млн грн103.
Підсумовуючи, варто зазначити, що за досліджений період ні уряд, ні парламент не приділяли належної уваги розвитку малого бізнесу в Україні в плані прийняття тих законів, що сприяли б розвитку цього сектора економіки. Сьогодні в Україні існують численні перешкоди для розвитку малого підприємництва, першим з яких є відсутність чі-ткої сформованої системи правових актів, державної політики в сфері підтримки малого підприємництва. Крім цього, негативним чином на розвиток підприємств малого і середнього бізнесу позначається від-сутність реальних механізмів фінансово-кредитної сфери. Незважаючи на те, що в Україні створений Фонд підтримки підприємств, а також діє чимало комерційних банків, частина з яких співробітничає по лінії ЄБРР, більшість суб’єктів малого підприємництва не має можливості одержувати кредити по тих ставках, що їм пропонують. Гальмують розвиток малого та середнього бізнесу адміністративні бар’єри у питаннях реєстрації, сертифікації, системи контролю, регулювання орендних відносин та ін., а також сильний податковий пресинг і обтяжлива система звітності. Для вирішення проблем, що нагромадилися в даній сфері, необхідний комплексний підхід, тобто прийняття нових законів, зменшення податкового тиску, удосконалення системи кредитування малого бізнесу, подальше впровадження спрощеної си-стеми оподатковування і звітності тощо.
Так, проведений аналіз сплати податків фізичними особами — су-б’єктами підприємницької діяльності, за інформацією Марії Орещен-ко, заступника начальника Головного управління методології — на-чальника управління загальної методології та інформаційного забез-печення ДПА України, що надрукована у тижневику Консультант (2002. — 16 груд. — № 50(373)), дозволяє зробити висновки, що при близькому до стабільного темпі приросту кількості платників подат-ків, що є на обліку в органах державної податкової служби (11 % — у 1999 p., 16 % — у 2000 p., 17,9 — у 2001 р.) спостерігається зменшен-ня темпу росту кількості платників, що сплачують прибутковий пода-ток, фіксований податок, вартість торгового патенту. При цьому май-же в 2 рази (1,8) збільшилася відносна кількість платників, що пла-
103 Quarterly Predictions. — K.: International Centre for Policy Studies, 1998. — № 2. — P. 50-51.
116
тять єдиний податок відносно загальної кількості зареєстрованих під-приємців (11 % — у 2000 p., 20,7 % — у 2001 p.).
Зарегульованість, адміністративні бар’єри, як правило, викликані необ’єктивними чиннками, їх усунення не потребує значних матеріа-льних витрат, а насамперед політичної волі. Крім того, без розвитку малого підприємництва неможливе формування середнього класу — надійного фундаменту демократичного суспільства.
117
ЗМІСТ
На попередню
|
|
