Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
© R.Sabatini
© П.Мовчан (переклад з англійської), 1959
Джерело: Р.Сабатіні. Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада. К.: Майдан, 1992. 488 с. - С.: 4-289.
Сканування та коректура: SK (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістРозділ IX. Засуджені бунтівники
Розділ XI. Синівська шанобливість
Розділ XIV. «Подвиги» Левасера
Розділ XX. «Розбійник і пірат»
Розділ XXI. На службі у короля Якова
Розділ XXV. На службі у короля Людовіка
Розділ XXVIII. «Чесність» план де-Рівароля
Розділ XXIX. На службі у короля Вільгельма
Розділ XXX. Останній бій «Арабелли»
Розділ XXXI. Його високопревосходительство губернатор
Розділ І ПОСЛАНЕЦЬ
Пітер Блад, бакалавр медицини, запалив люльку і заходився поратися коло вазонів герані, що цвіла на підвіконні його кімнати, яка вікнами виходила на вулицю Уотер Лейн. Він не помічав, що з вікна навпроти за ним з докором стежать чиїсь суворі очі. Пораючись коло герані, Пітер прислухався до гомону людського натовпу там, внизу, у вузькій вуличці, натовпу, що вже вдруге того дня плинув до плацу перед замком, де перед цим капелан герцога Фергюсон виголосив проповідь скоріше бунтарського, аніж божественного змісту.
Цей безладний, збуджений натовп складався переважно з чоловіків із зеленими гілочками на капелюхах, з кумедною зброєю в руках. У декого, щоправда, за плечима погойдувалися мисливські рушниці, виблискували подекуди й мечі, але значна частина повстанців була озброєна лише киями, а більшість тягла за собою величезні списи, зроблені з кіс, страшні на вигляд і незручні в бою. Серед цих імпровізованих військових з містечка Бріджуотер були ткачі, броварі, теслі, ковалі, муляри, каменярі, шевці та представники інших мирних професій. Бріджуотер, як і Тонтон, не вагаючись, послав своїх чоловіків служити незаконнонародженому герцогові Монмуту. Людина, яка за віком і здоров'ям могла носити зброю, а сьогодні залишилася б вдома, вважалася боягузом або католиком.
Проте Пітер Блад, який не тільки був здатний носити зброю, але й майстерно володів нею, аж ніяк не вважався боягузом, а католиком був хіба що тоді, коли це йому було вигідно,- так от цей Пітер Блад порався того теплого липневого вечора коло своїх квітів і палив люльку з таким байдужим виглядом, ніби навколо нічого й не відбувалося. Більше того, він час від часу кидав услід охопленим воєнною гарячкою ентузіастам рядок з Горація, якого здавна дуже любив: «Куди, куди мчите ви, навіжені?» [4] Тепер ви, мабуть, догадуєтесь, чому Блад, у якого текла гаряча, безстрашна кров морських бродяг Сомерсет-шіру, предків його матері, лишався спокійним у той час, коли навколо запалала страшна фанатична пожежа повстання, чому бунтівлива душа його, що в свій час не примирилася з наміром батька зробити з нього вченого, залишалась байдужою у самому розпалі заворушення. Ви вже збагнули, як він розцінював людей, що збиралися під знамена свободи, знамена, гаптовані непорочними дівами Тонтона, вихованками пансіонів міс Блейк і місіс Масгров. Діви, як співається в баладі, порвали свої шовкові спідниці на прапори для армії Монмута. Рядок із Горація, зневажливо кинутий услід тим, хто галасливо біг вулицею, розкриває тодішній настрій Блада. Для нього це були охоплені шалом безумства дурні, що поспішають назустріч власній загибелі.
Справа в тому, що він надто багато знав про цього горезвісного Монмута і ту вродливу смагляву жінку, яка породила його, щоб повірити в законність посягань герцога на королівський престол. Блад читав безглузду прокламацію, розклеєну в Бріджуотері, Тонтоні та інших містах, у якій твердилося, що «...після смерті нашого монарха Карла II право на престол Англії, Шотландії, Франції та Ірландії з усіма володіннями і підвладними територіями переходить у спадщину уславленому і благородному Джеймсу, герцогу Монмутському, синові і законному спадкоємцеві Карла II».
Прокламація насмішила його, як і інше повідомлення про те, що герцог Йоркський Яків(1) наказав отруїти покійного короля, а потім захопив престол.
(1). Йдеться про короля Якова II, який зайняв престол Англії після смерті Карла II.
Блад не знав, яка з цих двох фальшивок була брехливішою. Третину свого віку він прожив у Нідерландах, де народився тридцять шість років тому оцей самий Джеймс Скотт, який тепер милістю божою оголосив себе королем Яковом II і т. д. Були відомі Бладу й чутки про справжніх батьків цього типа. Герцог Монмут не тільки не був сином Карла Стюарта і Люсі Уолтер, з якою нібито був таємно повінчаний король, а сумнівно, щоб він був навіть незаконною дитиною покійного монарха. До чого, крім нещастя та розрухи, могло призвести це безглузде домагання? Хіба можна сподіватися, що Англія колись повірить такій нісенітниці? А саме іменем герцога, [5] саме для підтримки його фантастичних претензій кілька визначних вігів(1) втягли в боротьбу цих західних(2) Дурнів.
- «Куди, куди мчите ви, навіжені?»
Блад засміявся і водночас зітхнув, сміх заглушив зітхання. Як і більшість людей із самостійними поглядами, Блад не співчував заколотникам. Суворе життя навчило його мати власну думку. Людина з лагіднішою вдачею, з його далекоглядністю і знаннями, можливо, й знайшла б підстави для смутку, спостерігаючи, як біжать на бойню ці наївно запальні вівці-протестанти. Захоплені ілюзією, що вони стають на захист права, волі й віри, вони йшли до плацу перед замком із своїми дружинами, дочками, матерями й коханими. Блад, як і всі у місті, знав, що Монмут мав намір дати бій цієї ж ночі. Герцог збирався особисто керувати несподіваним нападом на очолювану Февершемом королівську армію, яка стояла табором коло Седжмура. Блад вважав, що лорд Февершем знає про всі ці наміри не гірше від самого герцога, та якби лікар і помилився у своєму припущенні, то йому можна було б пробачити, не міг же він припустити, що командуючий королівською армією погано знає свою справу.
Блад струсив попіл з люльки, відхилився од вікна, щоб зачинити його, і саме в цей час погляд його, перетнувши вулицю, зустрівся з поглядом двох пар ворожих очей, які стежили за ним. Це були очі двох гарненьких сентиментальних сестриць Пітт - найпалкіших і найніжні-ших у Бріджуотері прихильниць красеня Монмута.
(1) Віги - політична партія в Англії (XVII-XIX ст.), попередниця англійської ліберальної партії.
(2) Південно-західна частина Англії була охоплена повстанням.
Блад посміхнувся і привітно кивнув їм головою, бо був у дружніх відносинах з цими дівчатами, а одну з них навіть лікував деякий час. Однак його привітання залишилось без відповіді. Навіть холодне презирство прочитав він у очах сестер. Посмішка на тонких губах Блада втратила свою привітність. Він враз збагнув, звідки йде ця ворожість. Вона загострювалася з кожним днем, відколи Монмут приїхав і закрутив голови молодим і старим жінкам у місті. Блад зрозумів, що сестри Пітт зневажають його за те, що він, хоч ще й не старий і дужий чоловік з військовим досвідом, воїн, який міг би принести користь загальній справі, стоїть осторонь подій, [6] спокійно палить люльку і порається коло герані в цей вирішальний вечір, коли мужні люди збираються навколо захисника протестантської церкви, готові пролити свою кров, аби тільки той зайняв законне місце на престолі.
Якби Блад захотів обговорити це питання з сестрами Пітт, він, напевне, спробував би переконати їх, що, вволю помандрувавши у свій час і зазнавши багато пригод, він збирається, нарешті, зайнятися своєю спеціальністю. Блад сказав би, що він лікар, а не воїн; зцілитель, а не вбивця. Однак він знав наперед їхню відповідь: у такій справі, мовляв, кожний, хто вважає себе за чоловіка, повинен узяти в руки зброю. Вони, мабуть, нагадали б йому, що їхній племінник Джеремі, шкіпер торговельного судна, яке, на лихо хлопця, стояло в цей час на якорі у бухті Бріджуо-тер,- замінив штурвал корабля на мушкет, щоб захищати справедливість. Та Блад не належав до тих, хто любить переконувати. Як я вже сказав, він був самостійною людиною.
Зачинивши вікно і зсунувши фіранки, Пітер повернувся до затишної, освітленої свічками кімнати, де місіс Барлоу, його економка, якраз ладнала вечерю. їй він висловив свою думку вголос:
- Я викликав незадоволення у тих плаксивих дівчат, що живуть навпроти.
В його приємному й чистому голосі звучали металічні нотки, які пом'якшувались і приглушувались ірландським акцентом, що зберігся, незважаючи на довгі роки мандрів. Весь характер Блада проявлявся в цьому голосі, який залежно від потреби міг або звабливо й ласкаво умовляти, або командувати, змушуючи підлеглих підкоритись. Щодо зовнішності Блада, то він був високий на зріст, худорлявий і смаглявий, як циган, але з-під рівних чорних брів дивилися ясні блакитні очі, що якось дивно контрастували з смаглявим обличчям. У погляді тих очей світилась надзвичайна проникливість і спокійна гордовитість, яку ще більше підкреслював рівний ніс і рішуче стиснуті губи. Одягався Блад у все чорне, як і належить людині його професії, проте з елегантністю і смаком, властивими скоріше шукачеві пригод, яким він був колись, ніж поважному медикові, яким став тепер. Його камзол з тонкого камлоту(1) був обшитий срібним позументом, а манжети сорочки і жабо прикрашало мереживо. [7] Розкішний чорний парик був завитий не гірше, ніж у якого-небудь вельможі з Уайт-холлу(2).
(1) Камлот - тонке сукно з шерсті верблюда.
(2) Уайт-холл - тонке сукно з шерсті верблюда.
Придивившись уважніше до Пітер Блада і розгадавши його вдачу, яка так ясно проступала крізь зовнішність юнака, ви б мимоволі замислились над тим, чи довго проживе такий чоловік у цій тихій заводі, куди випадок привів його близько шести місяців тому; чи довго він займатиметься справою, яка стала його професією ще перед тим, як він почав жити самостійно. Хоч вам і важко буде повірити, та коли ви довідаєтесь про його життя, не тільки минуле, а й майбутнє, то зрозумієте, що Блад міг би й далі мирнісінько собі жити, задовольняючись становищем лікаря у тихому Сомерсетшірі. Мабуть, так воно й було б, коли б не злий жарт, який доля готувала для нього.
Пітер Блад був сином ірландського лікаря та уродженки Сомерсетшірського графства. В жилах матері текла гаряча кров морських бродяг, чим, мабуть, і пояснюється ранній прояв невгамовності у вдачі сина. Ця невгамовність глибоко тривожила його батька, який, як на ірландця, мав надзвичайно миролюбний характер. Батько зразу вирішив, що хлопець повинен наслідувати його почесну професію, і Пітер Блад, здібний до навчання і надзвичайно охочий до знань, задовольнив його бажання, здобувши в двадцять років звання бакалавра медицини в Дублінському коледжі. Батько пережив цю радісну подію лише на три місяці, а мати померла ще за кілька років перед тим. У спадщину Пітерові залишилося кілька сот фунтів, з якими він і вирушив подивитися світ і дати на якийсь час волю своїй жадібній до пригод душі.
Дивний збіг обставин привів його на військову службу до голландців, що саме воювали з французами, а любов до моря завела на флот. Заслуживши офіцерський чин у славнозвісного де-Рітера(1), він брав участь у тій битві на Середземному морі, де загинув цей великий флотоводець.
(1) Де-Рітер М. А.- голландський адмірал XVII ст.
Даних про життя Блада після підписання Наймеген-ського миру майже немає. Проте ми знаємо, що Пітер пробув два роки в іспанській тюрмі, хоча й досі неясно, як він примудрився туди потрапити. Можливо, завдяки цій обставині він узяв після звільнення меч у руки і перейшов на [8] службу до французів, що саме вели війну з іспанцями на території іспанських Нідерландів. У тридцять два роки, коли він втратив смак до пригод і коли його здоров'я теж похитнулося внаслідок занедбаної рани, Блада охопила туга за батьківщиною. Сівши на корабель у Нанті, він мав намір дістатися до Ірландії. Однак здоров'я за час подорожі погіршало, і він, коли негода загнала судно в Бріджуотер-ську бухту, вирішив зійти на берег; це все-таки була батьківщина його матері.
Так у січні 1685 року Блад прибув до Бріджуотера, маючи при собі приблизно таке ж багатство, як і одинадцять років тому, коли він подався з Дубліна у світ.
Місто йому сподобалося, та й здоров'я тут одразу ж поліпшилося. Зрозумівши нарешті, що він пережив на своєму віку досить пригод, яких інший не побачить і за все своє життя, Блад вирішив оселитися в цьому місті і повернутися до професії лікаря, з якою він не дуже розважливо колись порвав.
Оце й уся його біографія, принаймні та її частина, яка мала закінчитися в ніч Седжмурської битви, через шість місяців після приїзду Блада у Бріджуотер.
Вважаючи, що наступний бій зовсім його не обходить - так воно й було - і байдужий до збудження, яке охопило тієї ночі місто, Блад вирішив ні на що не звертати уваги і рано ліг спати. Спокійний сон огорнув його ще задовго до одинадцятої години, а об одинадцятій, як відомо, Монмут вирушив із своїми повстанцями Брістольським шляхом, щоб обійти кружною дорогою болотисту місцевість між ним та королівською армією.
Відомо також, що свою кількісну перевагу, яку могла ліквідувати хіба що стійкість регулярних військ противника, і перевагу несподіваного нападу на сонну армію Монмут через грубі помилки й погане командування втратив задовго до рукопашного бою.
Армії зіткнулися близько другої години ночі. Проте далекий гуркіт гармат не порушив мирного сну Блада. І лише о четвертій годині, коли вже почало сходити сонце, розганяючи рештки туману над полем битви, його безтурботний сон перервався.
Сидячи в ліжку, Блад протирав заспані очі, намагаючись зрозуміти, що сталося. Хтось безперервно гатив у двері його будинку і безладно кричав. Саме цей голос і розбудив його. Гадаючи, що йдеться про якусь невідкладну допомогу породіллі, Блад надів халат, пантофлі і зійшов униз. На сходах він мало не наскочив на перелякану місіс [9] Барлоу, яка теж схопилась, але не знала, що робити. Блад заспокоїв економку і пішов відчиняти двері.
За дверима, у золотому промінні сонця, що саме сходило, стояв захеканий юнак, брудний і запилений, у подертому одязі (замість лівого рукава .його камзола теліпалося лахміття). Він стояв коло загнаного коня і, вирячивши очі, довго не міг вимовити й слова.
Блад одразу ж упізнав молодого шкіпера Джеремі Пітта, племінника дівчат, що жили навпроти. Це був один із тих, кого загальний ентузіазм втягнув у вир воєнних дій. Вулиця, розбуджена приїздом моряка, прокидалась: відчинялися двері, відсувалися жалюзі на вікнах, і звідти визирали стурбовані, зацікавлені обличчя сусідів.
- Спокійніше, спокійніше,- сказав Блад.- Гарячковість ніколи не приводила до добра.
Але мало не божевільний юнак не звернув уваги на його застереження; і, задихаючись, нарешті заговорив:
- Лорд Гілдой... тяжко поранений... у маєтку Оглторп... біля річки, я відніс його туди... і... він послав мене до вас... Ідіть! Скоріше!
Він простягнув руку і був би силоміць потяг лікаря за собою, хоч той був у халаті та пантофлях. Але Блад ухилився від надто нетерплячої руки.
- Звичайно, я поїду,- просто сказав він.
Звістка схвилювала Блада. Гілдой був по-дружньому прихильний до лікаря, відколи той оселився в цих краях. Бладу щиро хотілося зробити що-небудь на подяку за добре ставлення до нього, і його дуже засмутило, що ця нагода трапилася за таких сумних обставин, адже Пітер добре знав, що нерозважний молодий лорд був палким прихильником герцога Монмута.
- Я поїду, але спочатку дайте мені змогу одягнутись і захопити деякі речі, що можуть там знадобитися.
- Ми марнуємо час!
- Заспокойтеся, не змарнуємо ні хвилини. Кажу вам ще раз: тихіше їдеш - далі будеш. Заходьте... сідайте...- і він розчинив перед юнаком двері вітальні.
Молодий Пітт нетерплячим рухом руки відхилив запрошення:
- Я чекаю тут. Ради бога, поспішайте!
Блад пішов, щоб одягнутися і взяти сумку з інструментами.
Дізнатись про характер поранення лорда Гілдоя можна буде і пізніше, коли вони вирушать у дорогу. Натягаючи чоботи, Блад давав розпорядження місіс Барлоу; вказівки [10] ці стосувалися й обіду, який однак йому не судилося з'їсти.
Коли, нарешті, лікар вийшов (місіс Барлоу квоктала позад нього, як справжня квочка), він застав молодого Пітта в оточенні наполоханих, напіводягнених городян - переважно жінок,- які прибігли, щоб довідатися, чим скінчився бій. Неважко було догадатися, яку новину приніс їм Пітт, бо ранкове повітря одразу сповнилося гірким плачем і голосінням.
Побачивши одягненого лікаря, з сумкою для інструментів під пахвою, посланець пробився крізь настирливу юрбу, струсив утому і вирвався з рук своїх заплаканих тіток, які в розпачі чіплялися за нього. Схопивши коня за вуздечку, він скочив у сідло.
- їдьмо, сер! - вигукнув він.- Сідайте позад мене!
Блад без зайвих слів сів, і Піт пришпорив коня. Натовп розступився. Пітер Блад, сидячи на крупі коня і тримаючись за пояс свого супутника, почав свою одіссею. Як виявилось потім, Пітт, у якому Блад вбачав лише посланця пораненого заколотника, був насправді посланцем самої долі.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
