Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XI СИНІВСЬКА ШАНОБЛИВІСТЬ
Давши слово честі привести фрегат у Кюрасао, дон Дієго д'Бхтноса, який виконував обов'язки штурмана, дістав право вільно ходити по кораблю, що належав колись йому. Через те, що повстанці не могли вивести корабель з небезпечних вод, які омивають береги іспанського Мейну(1), а також через те. що навіть події у. Брідж-тауні не навчили їх бачити в кожному іспанцеві зрадливу, жорстоку собаку, яку слід убивати, вони, у відповідь на його вишукану чемність, прихильно поставилися до нього. Обідав дон Дієго у великій каюті разом з Бладом і трьома офіцерами: Хагторпом, Волверстоном і Дайком.
(1) Мейн - колишня назва іспанських володінь на північному узбережжі Південної Америки, починаючи од гирла р. Оріноко до півострова Юкатан.
Дон Дієго виявився приємним і цікавим співбесідником, а його мужність і незворушливий спокій, з якими він переносив своє лихо, посилювали дружні почуття до нього. - Ніщо не викликало підозри, що дон Дієго веде нечесну гру. Здавалося, що він завжди був щирим з усіма, тим більше, що він зразу ж указав англійцям на їхню помилку: [93] залишивши Барбадос, вони, мовляв, пішли за вітром, а треба було, прямуючи від архіпелагу в Карібське море, залишити острів з підвітряного боку. Саме через цю помилку їм довелося тепер знову перетнути архіпелаг, щоб повернути до Кюрасао, а шлях цей не можна було пройти без деякого риску для себе. В першому-ліпшому місці між островами вони могли зіткнутися з таким же або й набагато сильнішим іспанським чи англійським кораблем. І те й інше було небажаним, бо команда їх невелика і їм аж ніяк не можна вступати в бій. Щоб якомога зменшити цей риск, дон Дієго обрав курс спочатку на південь, а потім на захід. Пройшовши між островами Тобаго та Гренада, вони проскочили небезпечну зону і ввійшли в порівняно безпечні води Карібського моря.
- Коли цей вітер не переміниться,- сказав дон Дієго за вечерею, пояснюючи їхнє місцеперебування,- то не мине й трьох діб, як ми будемо в Кюрасао.
Вітер дув три дні, другого дня він навіть подужчав, а проте, коли настала третя ніч, ніяких ознак землі вони ще не побачили. «Сінко Льягас» борознив океан, запнутий з усіх кінців блакитним шатром неба. Занепокоєний капітан Блад нагадав дону Дієго його обіцянку привести фрегат у Кюрасао на третій день.
- Завтра вранці,- спокійно й переконливо відповів той.
- Клянусь усіма святими, ви, іспанці, завжди говорите «завтра вранці», а те «завтра», друже, ніколи не настає.
- Але цього разу «завтра» настане, будьте певні. Як би рано ви не прокинулися, ви все одно побачите землю, дон Педро.
Задоволений капітан Блад пішов навідати Джеремі Пітта, свого пацієнта, стан здоров'я якого, власне, врятував дону Дієго життя. Ось уже другий день, як у хворого минула гарячка, а його посічена спина, дбайливо забинтована Пітером Бладом, почала гоїтися. Він уже настільки одужав, що почав нарікати на своє ув'язнення в задушній каюті. Зваживши на прохання хворого, Блад дозволив йому подихати свіжим повітрям, і, коли в небі згасли останні промені денного світла, Джеремі Пітт, спираючись на руку капітана, вийшов із каюти на палубу.
Сидячи на кришці люка, юнак жадібно вдихав прохолодне вечірнє повітря, запевняючи, що тепер хворобу мов рукою зняло. За звичкою моряка він, підвівши голову, почав розглядати темне шатро небосхилу, усіяне міріадами золотих цяток. Якийсь час він дивився на небо [94]байдуже і неуважно, але враз погляд його став зосередженим. Оглянувшись навкруги, він подивився на капітана Блада, що стояв поруч, і спитав:
- Ти розумієшся хоч трохи на астрономії, Пітер?
- На астрономії? На жаль, не зміг би відрізнити пояс Оріона від пояса Венери(1).
- Он воно що. Мабуть, і всі наші новоспечені моряки такі ж неуки в цьому, як і ти?
- Ти був би ближче до істини, коли б припустив, що вони розбираються в цьому ще менше.
Джеремі вказав на яскраву зірку, праворуч від носа корабля.
- То Полярна зоря, бачиш? - сказав він.
- Хіба? їй-богу, просто дивно, як її відрізняють від інших.
- Якщо Полярна зоря попереду і висить майже над правим бортом, то це значить, що ми йдемо курсом норд-норд-вест або просто норд-вест, бо я не певен, що ми знаходимося більше, ніж на десять градусів на захід.
- Ну то й що? - мляво здивувався капітан Блад.
- Ти ж казав мені, що, пройшовши між островами Тобаго і Гренада, ми рушили на захід від архіпелагу, взявши курс на Кюрасао. А якби ми йшли таким курсом, то Полярна зоря була б у нас на траверсі(2) - он там.
(1) Непередавана гра слів. Пояс Оріона - сузір'я Оріона. Пояс Венери - навмисне перекручена Бладом назва стрічкової морської тварини Венерин пояс, що водиться в тропічних морях,
(2) Траверс - напрям, перпендикулярний курсу судна.
Якісь тривожні передчуття мов струмом пройняли Блада, і від його млявості не лишилося й сліду. Він хотів щось сказати, але в цей час промінь світла з дверей каюти на кормі розітнув темряву в них над головою. Двері зачинились, і незабаром почулися кроки по трапу. То йшов дон Дієго. Пальці капітана Блада вп'ялися в плече Джеремі, і, покликавши іспанця, він звернувся до нього англійською мовою, переходячи на неї завжди, коли при розмові з іспанцем був присутній хтось із його товаришів.
- Розв'яжіть, будь ласка, нашу невеличку суперечку, дон Дієго! - звернувся 'він жартівливо.- Ми з Піттом сперечаємося, яка з цих зірок є Полярна.
- Он як! - спокійно відповів іспанець. У тоні його звучала одверта зневага.- Ви начебто казали мені, що містер Пітт - ваш штурман. [95]
- За браком кращого,- засміявся капітан з добродушною іронією.- Я готовий закластися на сто песо, що Полярна зірка он та.- І він недбало вказав рукою на першу-ліпшу світлу цятку в небі.
Пізніше Блад признався Пітту, що коли б дон Дієго згодився тоді з ним, то він негайно проткнув би його своєю шпагою. Але іспанець не приховував своєї зневаги до знань Блада.
- Ви програли, дон Педро. Та це й не дивно. Полярна зірка он де,- і він показав на неї.
- А ви певні в цьому?
- Дорогий мій дон Педро! - з тону іспанця було ясно, що його тішила така розмова.- Хіба ж можливо, щоб я помилився? Крім того, у нас є компас. Підійдіть до нактоуза(1) і подивіться, яким курсом ми йдемо.
(1) Нактоуз - дерев'яна шафка, на верхній основі якої встановлюється корабельний компас.
Така абсолютна відвертість і спокійний тон людини, якій нічого приховувати, відразу розвіяли сумнів, що так несподівано закрався в душу капітана Блада. Проте не так легко було заспокоїти Пітта.
- В такому разі, дон Дієго, чи не скажете нам, чому ми йдемо в Кюрасао цим курсом? - спитав він.
І знову дон Дієго не виказав ні найменшого збентеження.
- У вас є всі підстави запитати мене про це,- сказав він і зітхнув.- Я сподівався, що цього не помітять. Я був недбалим, злочинно недбалим. Нехтував спостереженнями. Зі мною це трапляється не вперше. Я занадто са-мовпевнений! Дуже покладаюсь на навігаційне числення шляху. І от сьогодні, витягши, нарешті, квадрант, я виявив, що ми ухилилися на півградуса на південь, так що Кюрасао зараз лежить майже на північ від нас. Саме це й викликало затримку. Але вранці ми будемо там.
Це докладне, щире пояснення, висловлене з такою готовністю та відвертістю, не залишило місця для будь-яких сумнівів щодо чесності дона Дієго. І коли дон Дієго пішов, капітан Блад зауважив Піттові, що взагалі безглуздо було брати його під сумнів. Яким би не було його минуле, він довів свою чесність, коли заявив, що краще помре, ніж прийме на себе зобов'язання, які могли б заплямувати його честь або честь його батьківщини.
Не знаючи Карібського моря і звичаїв тутешніх авантюристів, [96] капітан Блад усе ще мав якісь ілюзії щодо них. Але світанок розвіяв їх раз і назавжди.
Вийшовши на палубу до схід сонця, Блад побачив попереду землю, як і обіцяв їм іспанець учора звечора. Приблизно миль за десять на обрії, розтягнувшись на схід і на захід, лежала довга берегова смуга, а просто перед ними врізувався в море великий мис. Вдивляючись у береги, Блад спохмурнів. Він ніколи не думав, що острів Кюрасао такий великий. І правді, те, що він бачив, скоріше скидалося на материк, аніж на острів.
Справа на борту, десь за три-чотири милі від них, він-помітив великий корабель; наскільки можна було судити з такої відстані, тоннажність його була такою ж, коли не більшою, як і тоннажність «Сінко Льягас». Поки Блад розглядав його, корабель змінив свій курс, розвернувся і в крутому бейдевінді пішов на зближення.
З десяток товаришів Блада вибігли на бак, нетерпляче вдивляючись у береги. З протилежного кінця корабля долинали їх галас та регіт.
- Оце і є та обіцяна земля, дон Педро! - промовив позад нього чийсь голос по-іспанськи.
Нотка прихованої радості в цьому голосі знову розбудила в Блада підозру і розігнала всякі сумніви щодо іспанця. Він так рвучко повернувся назустріч дону Дієго, що хитра посмішка ще не згасла на обличчі іспанця, коли очі капітана Блада зустрілися з його поглядом.
- Не розумію, чому ви радієте, побачивши цю землю, якщо взяти до уваги всі обставини? - сказав Блад.
- Чому? - іспанець потер руки, і Блад помітив, що вони тремтять.- Задоволення моряка.
- Або, точніше, зрадника? - спокійно запитав його Блад. І коли іспанець, змінившись на лиці, відступив перед ним, це тільки ствердило всі підозри Блада, і він, вказуючи рукою в напрямку далекого берега, суворо запитав: - Що це за земля? Невже у вас вистачить нахабства твердити, що це берег Кюрасао? - Він рвучко пішов на дона Дієго, і той крок за кроком почав відступати.- Сказати вам, що це за земля? Сказати?
Впевненість, з якою говорив Блад, приголомшила іспанця, і він мовчав. Тоді капітан Блад навмання, а може й не зовсім навмання, рискнув висловити своє припущення. Такі обриси берегів належать якщо не материкові,- а він знав, що це не міг бути материк,- то Кубі або Гаїті. Але острів Куба лежав далі на північний захід, отже, Блад одразу збагнув, що, наміряючись зрадити, дон Дієго, мабуть, повів корабель до найближчої з цих іспанських колоній.
- Це острів Гаїті, зраднику!
Сказавши це, Блад втупився в зблідле обличчя іспанця, щоб переконатися в правильності свого припущення. Але, відступаючи, іспанець уже дійшов до середини шканців(1), а там бізань(2), як ширма, закривала їх обох від очей англійців, що стояли внизу. Губи дона Дієго скривилися в глузливій посмішці.
(1) Шканці - верхня частина судової палуби між середньою й задньою щоглами.
(2) Бізань - нижній косий парус на бізань-щоглі.
- Ти надто багато знаєш, англійський собако! - задихаючись, процідив він і, кинувшись на Блада, схопив його за горло.
Якусь мить вони, міцно обхопивши один одного руками і похитуючись, стояли на місці, потім Блад під-іставив іспанцеві ногу, і обидва разом покотились по палубі. Іспанець покладався на свою неабияку силу, але вона не могла зрівнятися з силою твердих м'язів ірландця, загартованих останніми випробуваннями в неволі. Дон Дієго сподівався задушити Блада і таким чином виграти півгодини, необхідні для підходу того красивого корабля, який прямував до них. Корабель, той, напевне, іспанський, бо чий же ще наважився б так сміливо розтинати іспанські води біля Гаїті? Але цим нападом дон Дієго остаточно викрив себе. Він зрозумів це, коли Блад, спритно поклавши його на лопатки, притис до палуби і став коліном на його груди. Тим часом на поклик капітана по трапу піднімалися його люди.
- Може, помолишся за свою паскудну душу? - глузливо й водночас суворо запитав капітан Блад.
Але іспанець, хоча і втратив будь-яку надію на порятунок, все ж витис із себе посмішку, відповівши не менш уїдливо:
-- Хотілося б знати, хто помолиться за твою душу, коли той галіон візьме вас на абордаж?
- Отой галіон? - перепитав капітан Блад, усвідомивши раптом страшну істину, що їм уже не уникнути наслідків зради дона Дієго.
- Авжеж, отой самий! - повторив дон Дієго і ще з глузливішою посмішкою додав: - А знаєш, що то за корабель? Якщо ні, то я скажу. Це - «Енкарнасйон», флагманський корабель командуючого іспанським флотом у [98] Карібському морі адмірала дона Мігеля д'Еспіноса, а дон Мігель - мій брат. Дуже вчасна зустріч. Як бачите, всемогутній на боці католицької Іспанії.
Від колишньої добродушності та чемності Блада не лишилося й сліду. В очах його спалахнув вогонь, обличчя стало рішучим. Залишивши іспанця в руках своїх товаришів, він наказав їм:
- Зв'яжіть його! Але не бийте - дивіться, щоб і волосина не впала в його голови!
Таке розпорядження не було зайвим. Ошалілі від думки, що, можливо, їм доведеться одну неволю замінити іншою, набагато жорстокішою, люди ладні були розтерзати іспанця на місці. І якщо вони зараз послухали капітана й стрималися, то лише тому, що несподівана металічна нотка в його голосі обіцяла дону Дієго д'Еспі-носа-і-Вальдес дещо більше, ніж звичайна смерть.
- Підлий пірат! Паскуда! «Людина честі»! - Капітан Блад не переставав обсипати свого в'язня лайкою»
Але дон Дієго глузливо глянув на нього і зауважив:
- Ти недооцінив мене.- Він говорив англійською мовою, щоб усі могли зрозуміти його.- Я ж застерігав тебе, що не боюся смерті, і доведу це. Тобі не збагнути цього, англійський собако.
- Ірландський, коли твоя ласка,- виправив його капітан Блад.- А чого варте твоє слово честі, іспанське бидло?
- Ти думаєш, що я давав слово честі заради того, щоб залишити вас, ублюдки, на цьому прекрасному іспанському кораблі, на якому ви воювали б проти нас, іспанців? Ха-ха! - дон Дієго хрипко зареготав.- Ти, дурню, можеш убити мене! Пхе! Хіба ж не чудово: померти, чесно виконавши свій обов'язок. Не мине й години, як усіх вас закують у кайдани, а «Сінко Льягас» знову належатиме Іспанії.
При цих словах спокійне обличчя капітана Блада побіліло, незважаючи на загар. Тим часом навколо полоненого скупчилися жадібні до помсти бунтівники, розлютовані й злі.
- Зачекайте! - владно наказав Блад. Він крутнувся на підборах, підійшов до борту і глибоко замислився. До нього підійшли Хагторп, Волверстон і гармаш Огл. Мовчки дивилися вони на корабель, що наближався, ідучи їм навперейми.
- Десь за півгодини,- сказав Блад,- він зблизиться з нами, і його гармати зметуть чисто все з нашої палуби. [99]
- Ми будемо битися! - вигукнув одноокий велетень, підкріпивши свої слова лайкою.
- Битися! - іронічно посміхнувся Блад.- Нас так мало. Двадцять чоловік! Хіба ми зможемо битися? Ні, в нас єдиний вихід - переконати їх, що ми іспанці, що в нас усе гаразд. Нам треба, щоб вони не перешкоджали нам іти своїм курсом.
- Та хіба це можливо? - запитав Хагторп.
- Ні, неможливо,- сказав Блад.- Якби...- Він урвав свою мову, і, замислившись, втупився в зелені хвилі.
З болісною ноткою сарказму в голосі Огл запропонував:
- Ми могли б послати туди шлюпку з доном Дієго д'Еспіноса та іспанськими гребцями, щоб він запевнив свого брата-адмірала, що всі ми вірнопіддані його католицької величності...
Капітан рвучко повернувся. Здавалося, ніби він хоче вдарити гармаша. Але раптом вираз його обличчя змінився: в очах засяяло натхнення.
- їй-богу, ти маєш рацію! - Цей проклятий пірат не боїться смерті, але його син, можливо, дотримується іншого погляду. В Іспанії дуже розвинуте почуття синівської шанобливості.- Він повернувся і підійшов до купки людей, що з'юрмилися навколо полоненого.- Чуєте! - наказав він.- Тягніть його вниз!
Показуючи дорогу, Блад спустився через люк у трюм, де повітря просякло запахом смоли та канатів, і попростував на корму. Широко розчинивши двері просторої кают-компанії, він увійшов туди в супроводі півдесятка своїх людей, що тягли зв'язаного іспанця. Сюди охоче прийшли б усі, якби не суворий наказ капітана залишитися на палубі з Хаггорпом.
У кают-компанії стояли три заряджені гармати, висунувшись жерлами з відкритих амбразур.
- Ось і матимеш роботу, Огл,- кинув Блад, звертаючись до гармаша, і вказав на середню гармату.- Відкоти її назад.
Коли наказ було виконано, Блад кивнув тим, що тримали дона Дієго.
- Прив'яжіть його до жерла гармати! - розпорядився він і, поки вони виконували його наказ, повернувся до решти команди: - Приведіть іспанських полонених. А ти, Дайк, біжи нагору і накажи підняти іспанський прапор.
Дон Дієго, ноги якого були прив'язані до лафета, а тіло [100] дугою вигнулося, закриваючи жерло гармати, злобливо лаявся, втупивши божевільний погляд у Блада та поводячи білками очей. Можна не боятися смерті, але навіть найбезстрашнішу людину проймає жах, коли вона дізнається, якою саме смертю їй доведеться вмирати.
З піною на губах іспанець несамовито лаявся і проклинав свого мучителя:
- Нікчемний варвар! Дикун! Проклятий єретик! Невже ж тобі замало вбити мене якось по-християнському?
Але капітан Блад не відповів йому. Він повернувся назустріч закованим у наручники іспанцям, яких вели до нього.
Ідучи сюди, вони чули крик дона Дієго, а тепер з жахом побачили, в якому він незавидному становищі. З гурту в'язнів, болісно скрикнувши, вихопився наперед миловидний, смаглявий підліток, що манерами та одягом вирізнявся серед своїх товаришів. - Батьку!
Пручаючись у руках англійців, які поспішили схопити його, він заклинав і небо й пекло, щоб вони одвернули таке страхіття, і нарешті звернувся до капітана Блада, несамовито й жалібно благаючи про милосердя. Глянувши на нього, капітан Блад задоволено відзначив, що юнак дуже любить свого батька.
Згодом Блад признавався товаришам, що на якусь мить він завагався і розум його повстав проти виробленого ним самим страшного плану. Щоб узяти себе в руки і позбутися прояву слабодухості, він мусив розворушити в своїй пам'яті спогади про вчинки цих самих іспанців у Бріджтауні... Йому пригадалося біле, як крейда, дитяче личко Мері Трейл, коли, охоплена невимовним страхом, вона втікала від головоріза, якого Блад потім заколов. Спливли на думку й інші, ще страхітливіші речі, які він бачив того страшного вечора. Всі вони постали в цю мить перед очима, щоб зміцнити його рішучість, яка була похитнулася. Іспанці довели, що вони не мають ні гідності, ні милосердя, ані будь-якого жалю; опоєні релігійним дурманом, вони не мають у собі жодної іскри тієї християнської віри, символ якої встановлений на щоглі корабля, що наближався. Тільки хвилину тому жорстокий і злобний дон Дієго вихвалявся, що бог так милостиво піклується про долю католицької Іспанії. Тепер дон Дієго має бути суворо покараний за свою помилку.
Відчувши, як до нього повернулася твердість, Блад наказав Оглу запалити гніт і зняти свинцевий фартух із [101] запального отвору гармати, до жерла якої був прив'язаний дон Дієго. Молодий Еспіноса знову вибухнув прокльонами, змішаними з благаннями, і тоді Блад рвучко повернувся до нього.
- Замовчи! - обірвав він його.- Мовчи і слухай! У мої наміри не входить спровадити твого батька в пекло, хоч він на це й заслуговує. Я взагалі не збираюсь його вбивати. Зрозумів?
І хлопець справді стих під впливом такої обіцянки, хоч і досить дивної за тих обставин, а Блад почав викладати свій план тією бездоганною іспанською мовою, якою він, на щастя, так добре володів - на щастя не тільки для себе, а й для дона Дієго.
- Підступність твого батька поставила нас у тяжке становище: нам загрожує небезпека полону й смерті на борту отого іспанського корабля. Якщо твій батько впізнав флагманський корабель свого брата, то й брат його, напевно, впізнав «Сінко Льягас». Поки що все йде добре. Але незабаром «Енкарнасйон» підійде досить близько, і там зрозуміють, що на «Сінко Льягас» не все гаразд. Рано чи пізно вони або розгадають, або виявлять, у чім річ, і тоді відкриють вогонь або візьмуть нас на обордаж. Зараз нас мало, і ми аж ніяк не можемо битися, про це добре знав твій батько, заводячи нас у пастку. Та битися ми все ж таки будемо, якщо нас примусять. Ми не здамося, як ягнята, на милість жорстокої Іспанії.- 3 цими словами він поклав руку на лафет гармати, до якої був прив'язаний дон Дієго...- Зрозумій одне: на перший постріл з «Енкар-насйона» відповість оця гармата. Ти мене розумієш?
Молодий Еспіноса затремтів і, змінившись на лиці, глянув у невблаганні блакиті очі, які пронизували його наскрізь.
- Іменем Всевишнього,- затинаючись, пробелькотів юнак, порушивши загальну мовчанку.- Хіба ж мені може бути ясно? Як і що мені зрозуміти? Яким чином ви уникнете бою? Якщо ви знаєте вихід, а в мене або в цих людей буде можливість допомогти вам, то, ради бога, кажіть скоріше.
- Бою можна було б уникнути, коли б дон Дієго д'Еспіноса поїхав на борт корабля свого брата і своєю присутністю довів адміралові, що на «Сінко Льягас» усе гаразд, що він і досі іспанський корабель, про що й свідчить зараз його прапор. Але, на жаль, дон Дієго не може поїхати особисто, бо він... зайнятий іншими справами. Припустімо, в нього гарячка, яка не дозволяє йому залишити [102] каюту. Однак ти, його син, можеш передати і це і дещо інше, так само, як і поклін твого батька дядькові. Ти і я поїдемо в човні, де веслярами будуть шість іспанців. Я - видатний іспанець, звільнений вами з рабства на Барбадосі,- супроводитиму тебе... Якщо я повернуся живим і не станеться нічого такого, що могло б перешкодити нам вільно відплисти звідси, дону Дієго буде подаровано життя, так само, як і кожному з вас. Але коли станеться якесь лихо - все одно чи то через зраду, а чи через нещасливий випадок, бій, як я вже мав честь пояснити, відкриє постріл із цієї гармати, і твій батько буде першою жертвою конфлікту.
Блад замовк. Серед його товаришів прокотилися схвальні вигуки, тимчасом як іспанці занепокоїлись. Молодий Еспіноса мінився в лиці, чекаючи вказівок батька. Але батько мовчав. Мужність дона Дієго, здавалося, прикро зрадила його перед таким жорстоким випробуванням. Він безпорадно завис у своїх страшних путах і мовчав. Мабуть, він не наважувався радити синові не погоджуватись на таку пропозицію і водночас соромився спонукати його до прийняття її.
- Ну, годі! - сказав Блад.- Гадаю, що я висловився досить ясно?
Дон Естебан провів язиком по пересохдих губах і тильною стороною руки змахнув холодний піт з лоба. Очі його якусь мить у відчаї дивилися на плечі батька, немов благаючи поради. Але батько мовчав. З горла хлопця вихопився звук, схожий на ридання.
- Я... я згоден,- відповів він нарешті і, повернувшись до іспанців, почав їх. гарячково переконувати.- І ви... ви теж погоджуйтесь! Заради дона Дієго, заради самих себе, заради всіх нас. Коли ви не згодитесь, цей капітан без жалю розправиться з нами.
Оскільки дон Естебан погодився, а їх командир не наказував їм опиратися, то навіщо накликати на себе погибель виявом непотрібного героїзму? Без зайвих вагань усі іспанці відповіли, що робитимуть усе, чого від них вимагатимуть.
Блад повернувся і підійшов до дона Дієго:
- Дуже шкодую, що я змушений залишити вас у такій незручній позі, але...- на секунду він замовк і насупився, пильно розглядаючи полоненого, потім після ледве вловимої паузи знову заговорив: - Думаю, що вам не слід боятися чогось більшого, ніж ця незручність, і повірте мені, що я скорочу неприємності, наскільки зможу. [103]
Дон Дієго не відповідав.
Пітер Блад зачекав якусь мить, уважно розглядаючи його, потім вклонився і вийшов.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
