Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XIV «ПОДВИГИ» ЛЕВАСЕРА
Вранці, за годину до відплиття, до борту «Ла Фудр» підплив легенький човен-каное. З нього по мотузяному трапу на корабель піднявся мулат у коротких штанях з не-вичиненої шкури і з червоною ковдрою на плечах, що правила йому за плащ. Мулат привіз для капітана Левасера згорнутий в кілька разів аркуш паперу.
Капітан розгорнув листа, пом'ятого й заяложеного брудними пальцями посланця, і прочитав: [117]
«Коханий мій! Я на голландському бризі(1) «Джонгроув», який от-от вийде в море. Жорстокий батько, вирішивши назавжди розлучити нас, посилає мене під опікою мого брата до Європи. Благаю тебе, врятуй! Звільни мене, мій любий герою!
Твоя нещасна в коханні Мадлен».
(1) Бриг - двощоглове парусне судно.
Таке палке благання до глибини душі зворушило нашого коханця-героя. Насупившись, він кинув погляд на бухту, шукаючи в ній голландський бриг, який мав вийти в Амстердам з вантажем шкір та. тютюну. Серед суден, що стояли у вузькій гавані, стиснутій скелястими берегами, брига не було. Розлютований Левасер накинувся на мулата, вимагаючи сказати, куди подівся бриг.
Замість відповіді мулат показав рукою у бік моря, де спіненим валом хвиль позначалася лінія рифів - одного з головних оборонних рубежів фортеці. Там, далеко за рифами, білів парус.
- Он він,- сказав мулат.
- Ото?! - Француз зблід і вп'явся поглядом у морську далечінь, та зразу ж, не стримавши люті, загорлав: - Де ж ти досі волочився, проклята твоя душа? Відповідай!
Мулат злякано зіщулився. Паралізований страхом, він не міг дати ніякого пояснення, навіть якщо воно й було в нього. Схопивши його за горло, Левасер з сердитим гарчанням двічі струсонув ним і шпурнув до борту. Падаючи, бідолаха вдарився головою об планшир і нерухомо простягнувся на палубі; з його рота цівочкою потекла кров.
Левасер з огидою потер долоні, наче на них був бруд.
- Викиньте цю мерзоту за борт! - наказав він піратам, що без діла тинялися на шкафуті.- І зразу ж піднімайте якір. Ми вирушаємо в погоню за голландцем!
- Спокійно, капітане. Що тут сталося?
На плече Левасера лягла міцна рука. Обернувшись, він побачив перед собою широке обличчя лейтенанта Кау-зака - кремезного, дужого, кривоногого бретонця.
Щедро пересипаючи свою мову непристойностями, Левасер пояснив йому свій намір.
Каузак похитав головою:
- Голландський бриг? Ні, цього не буде! Цього нам ніхто не дозволить.
- А який біс нам може не дозволити? - вибухнув Левасер, і в його голосі зазвучали і подив і лють. [118]
- Насамперед - твоя команда не дуже охоче підтримає цю авантюру, та й про капітана Блада не слід забувати.
- Капітана Блада я не боюсь...
- Даремно. В нього є сила, зброя, люди і, наскільки я його знаю, він раніше потопить нас, аніж потерпить напад на голландців. Я попереджав тебе, що в цього капітана свої погляди на каперство.
- Он як? - процідив Левасер і скреготнув зубами. Втупившись поглядом у білі вітрила, він замислився, але ненадовго. Багата уява та винахідливість цієї людини, підмічені свого часу і капітаном Бладом, незабаром знайшли вихід.
Кленучи в душі на чім світ стоїть угоду з Бладом, пірат обмірковував, як краще обійти її. Безумовно, Каузак мав рацію: Блад нізащо не потерпить нападу на голландців. Але хіба цього не можна зробити в його відсутність? Пізніше Блад, хоче він того чи ні, змушений буде простити цей вчинок, адже протестувати буде пізно.
Через годину, а може, й менше, «Арабелла» і «Ла Фудр» вийшли разом у море. Блад не розумів, що саме примусило Левасера змінити план: адже збиралися вирушити пізніше. Проте поведінка союзника не викликала в нього підозри, і, помітивши, що Левасер підняв якір, Блад також наказав вирушати раніше призначеного часу. Весь день попереду в них біліли вітрила голландського брига, хоча надвечір він зменшився до ледве помітної цятки в північній частині горизонту. Курс, яким мали йти Блад і Левасер, пролягав на схід вздовж північного узбережжя Гаїті. Всю ніч «Арабелла» трималася визначеного курсу, але, коли зайнявся світанок, виявилось, що вона лишилася одна. «Ла Фурд», піднявши на реях усі вітрила, під прикриттям ночі повернув на північний схід.
Каузак ще раз спробував сперечатися проти самочинства свого капітана, але той гримнув на нього:
- Ішов би ти, хлопче, під три чорти! Корабель є корабель, байдуже, голландський він, чи іспанський. А кораблі - це те, чого нам зараз бракує. Команду задовольнить таке пояснення.
Лейтенант промовчав, але, знаючи зміст листа і догадуючись, що справжньою метою капітана була дівчина, а не судно, він похмуро похитав головою. Однак нічого не поробиш. І Каузак, перевалюючись на своїх кривих ногах, пішов віддавати необхідні розпорядження.
На світанку «Ла Фудр» був уже за милю від брига. На «Джонгроуві» занепокоїлись. Адже брат мадмуазель д'Ожерон [119] добре знав корабель Левасера. Голландці, намагаючись утекти від «Ла Фудр», підняли додаткові вітрила. Пірати звернули трохи вправо і не припиняли погоні, аж поки не змогли дати пострілу впоперек курсу голландця. Це було попередження. У відповідь «Джонгроув», повернувшись кормою, відкрив вігонь, і невеликі гарматні ядра з свистом пронеслись над кораблем Левасера, завдавши незначної шкоди вітрилам. Бій тривав недовго, голландцям пощастило зробити тільки один бортовий залп.
Через п'ять хвилин абордажні гаки, кинуті з «Ла Фудр», міцно вп'ялися в «Джонгроув», і пірати з криком вдерлися на його шкафут.
Капітан голландського корабля, побагровівши від гніву, сміливо вийшов назустріч корсарові. За ним ішов тендітний, блідий джентльмен, в якому Левасер упізнав свого майбутнього шуряка.
- Капітане Левасер, це ж нечуване нахабство, за яке вам доведеться відповідати! Що вам потрібно на моєму кораблі?
- Спочатку я мав намір забрати тільки те, що в мене вкрали. Але оскільки ви першими розпочали воєнні дії, своїм вогнем завдавши шкоди моєму кораблю, і вбили п'ять матросів, то нам залишилось тільки прийняти виклик, і ваш корабель стане моїм воєнним трофеєм.
Мадмуазель д'Ожерон стояла біля поручнів кормової рубки і, затамувавши подих, не зводила закоханих очей із свого героя. Бладний, сміливий, він справді здавався їй втіленням героїзму. Левасер угледів дівчину і з радісним вигуком кинувся до неї. Голландський капітан, простягнувши руки, намагався зупинити його, але Левасеру не терпілося скоріше обняти свою кохану. Він розмахнувся алебардою, і голландець з розколотим черепом повалився на палубу... А пристрасний коханець, у якого й на обличчі світилася радість, переступив через труп і кинувся до дівчини.
Однак перелякана мадмуазель д'Ожерон відсахнулася. Це була висока, струнка дівчина, що обіцяла стати чарівною жінкою. Важкі чорні кучері вигідно відтіняли її обличчя кольору слонової кістки, а низько опущені вії великих чорних очей тільки підкреслювали властиву їй гордовитість.
За якусь мить Левасер був коло неї і, відкинувши закривавлену алебарду, простягнув руки, щоб пригорнути свою кохану. Проте, потрапивши в його обійми, з яких їй уже не легко було вирватись, дівчина тільки зіщулилась; [120] страх спотворив її вродливе обличчя, зігнавши з нього звичайний вираз гордовитості.
- О, нарешті ти моя! Моя наперекір усьому! - театрально вигукнув корсар.
Але дівчина, упираючись щосили руками в його груди, силкувалась відштовхнути свого героя.
- Наві... навіщо ти вбив його?
Як і личить героєві, Левасер засміявся, і з міною бога, який зглянувся на простого смертного, пишномовно відповів:
- Він став між нами! Хай смерть його буде символом і пересторогою для тих, хто наважиться стати між нами! Вони згадають його і затремтять!
Усе це було невимовно красиво - його слова, широкий жест, його привабливість були непереборними, і дівчина, відкинувши свій безглуздий страх, безсило впала йому на груди. А він, перекинувши її через плече, під схвальні вигуки команди легко й урочисто поніс дорогоцінну ношу на палубу свого корабля. Правда, необачний брат мадмуазель міг би порушити ту романтичну ідилію, якби завжди спостережливий Каузак спокійнісінько не збив його з ніг і не зв'язав йому міцно руки.
Поки капітан у каюті втішався посмішками коханої, Каузак зайнявся воєнною здобиччю. Голландській команді було наказано взяти баркас і забиратися хоч у пекло. На . щастя, голландців виявилося не більше тридцяти, і баркас, хоч і перевантажений, вмістив усіх. Після цього Каузак, оглянувши вантаж, залишив на «Джонгроуві» свого старшину і два десятки людей з наказом іти за «Ла Фудр», який він вів на південь - до Надвітряних островів.
Настрій у Каузака був препоганий. Риск, на який вони пішли, захопивши голландський бриг і вчинивши насильство над членами сім'ї губернатора Тортуги, був незмірно вищий, ніж вартість здобутих трофеїв. З понурим виглядом він висловив це Левасеру.
- Прибережи свої думки для себе,- відповів йому капітан.- Невже ти думаєш, що я дурень, і, підставляючи шию для петлі, не подбав про те, щоб розрізати мотузок? Я поставлю губернаторові Тортуги такі умови, яких він не зможе не прийняти. Веди корабель на острів Вір-ген Магра. Там ми зійдемо на берег і все влаштуємо. Та накажи привести в каюту того молокососа д'Оже-рона.
І Левасер знов повернувся до дами свого серця. [121]
За якусь хвилину туди ж привели і її брата. Капітан підвівся зустріти його, пригнувшись, щоб не стукнутись головою об стелю каюти. Мадмуазель д'Ожерон також встала.
- А це навіщо? - звернулась вона до Левасера, вказуючи на зв'язані руки брата.
- Мені самому жаль,- мовив Левасер,- і хочеться покласти цьому край. Хай мосьє д'Ожерон дасть мені слово честі...
- Ніякого слова,- випалив зблідлий юнак, якому не бракувало мужності.
- От бачиш...- Левасер знизав плечима, ніби висловлюючи цим глибокий жаль; обурена дівчина звернулася до брата.
- Анрі, це ж безглуздо! Ти поводишся не так, Як мій друг. Ти...
- Кажуть - як мале то й дурне,- відповів їй брат, хоча слово «мале» аж ніяк не пасувало до дівчини, бо вона була вища за нього.- Невже ти думаєш, що я міг би залишитися твоїм другом, якби принизився до переговорів з цим мерзенним піратом?
- Спокійно, молодий півнику! - Левасер засміявся, але сміх цей не віщував нічого приємного.
- Невже ти не розумієш,- говорив Анрі,- скільки лиха принесло твоє безумство! Скільки загинуло людей з примхи цього виродка! Невже ти не бачиш, що потрапила в лабети звіра, собаки,' народженого на смітнику і вихованого серед злодіїв та вбивць?..
Він міг би багато дечого додати, та Левасер обірвав його мову, вдаривши юнака в обличчя. Видно, правда Колола очі піратові.
Мадмуазель д'Ожерон ледве стрималася, щоб не зойкнути, а брат її, поточившись від удару, прихилився з розсіченою губою до стіни каюти. Та дух хлопця не було зломлено, він шукав очима сестру, і на його блідому обличчі заграла глузлива посмішка.
- Дивись,- спокійно сказав юнак.- Він б'є бранця, у якого зв'язані руки.
Прості слова, вимовлені з презирством, розбудили в Левасера нестримну лють, яка завжди тільки й чекала нагоди, щоб вибухнути.
- Цікаво, що зробив би ти,, щеня, коли б тобі розв'язали руки? - загорлав він і, схопивши свого в'язня за комір камзола, з силою трусонув ним.- Відповідай, що зробив би ти, пустодзвоне, базіко! Ти!..- Слідом за цим [122] хлинув потік слів, значення яких дівчина не знала, але підсвідомо могла догадуватися про їх брудний та огидний зміст.
Сполотнівши від жаху, вона крикнула Левасеру, щоб той припинив знущання. У відповідь пірат, скорчившись, розчинив двері» і виштовхнув її брата з каюти.
- Киньте цей мотлох у трюм, до нових розпоряджень! - гаркнув він і зачинив двері.
Заспокоївшись, він з улесливою посмішкою обернувся до дівчини, але її скам'яніле обличчя лишалося незворушним. Тільки тепер їй відкрилося справжнє нутро її героя, і те, що вона побачила, було відразливим і страшним. Перед очима постала картина звірячого вбивства голландського капітана, і вона нарешті зрозуміла, що її брат сказав правду. Вираз панічного страху спотворив обличчя Мадлен, і, щоб не впасти, вона схопилася за стіл.
- Що це, горличко, з тобою? - спитав Левасер, підходячи до неї. Дівчина позадкувала. В його посмішці, в полум'ї його очей було щось таке, від чого у неї боляче стислося серце. А коли вона дійшла до кінця каюти і далі відступати було нікуди, він схопив жертву своїми довгими руками і грубо притяг до себе.
- Ні, ні! - задихаючись, кричала дівчина.
- Так, так! - жартома вторив він, але яким страшним і потворним був цей жарт. Дівчина пручалася, намагаючись вирватися з його обіймів, а Левасер, навмисне завдаючи їй болю, незграбно притиснув її до себе і поцілував, зірвавши з себе залишки маски героя.
- Справді, як мале, то й дурне! Хіба ж ти не чула, як твій брат говорив, що ти в моїх руках? Не забувай,- загорлав він,- що ти прийшла сюди'за власним бажанням. Я не з тих, хто дозволяє жінкам дуріти. Отож раджу взятися за розум, моя мила, ти ж знала, на що йшла. Маєш те, чого хотіла.- Він ще раз поцілував її, на цей раз майже з презирством, і відштовхнув від себе, порадивши: - Годі гніватись! Бо щоб потім не довелося пошкодувати.
У двері хтось постукав. Проклинаючи непроханих гостей, Левасер пішов відчинити. Перед ним стояв Каузак. Обличчя бретонця було похмуре. Він прийшов повідомити, що в корпусі корабля, пошкодженому голландським ядром, виявлена т~еча. Стривожившись, Левасер вийшов разом з ним. У хорошу погоду ця теча не була загрозливою, але на випадок шторму вона могла стати серйозною небезпекою. За борт спустили матроса, щоб він прикрив пробоїну парусиною. Запрацювали насоси. [123]
Попереду, низько над обрієм, з'явилася хмарка. Кау-зак пояснив, що це найпівнічніший з групи Віргінських островів.
- Треба якнайшвидше дійти туди. Там ми знайдемо собі притулок і відремонтуємо судно,- сказав Левасер.- Ця спека надто підозріла. Шторм може захопити нас раніше, ніж ми досягнемо суші.
- Або шторм, або щось інше,- лиховісно промовив Каузак.- Он подивись...- І він рукою показав праворуч.
Левасер глянув, і йому перехопило подих. Миль за п'ять від них він побачив два великі кораблі. Вони прямували до них.
- А що, коли вони почнуть нас переслідувати? - не міг заспокоїтися Кауаак.
- Що? Будемо боронитися, незалежно від того, готові ми чи ні,- рішуче відповів Левасер.
- Рішення, породжене відчаєм,- в'їдливо зауважив Каузак і, немов на підтвердження свого презирства, сплюнув на палубу.- Ось що буває, коли виходиш у море з закоханим ідіотом. Треба взяти себе в руки, капітане! З цієї безглуздої історії з голландцем ми так просто не викрутимось.
Нараз із голови Левасера вилетіли всі думки, пов'язані з мадмуазель д'Ожерон. Далекий від кохання, він залишився на палубі, раз у раз поглядаючи то на сушу, то на кораблі, що поволі наближалися. Марно було шукати порятунку у відкритому морі, та й теча могла стати небезпечною. Він знав, що сутичка неминуча. І тільки надвечір, коли до берега лишалося три милі і Левасер уже зібрався наказувати, щоб приготувалися до бою, він почув голос матроса із спостережної рубки, який повідомив, що більший з двох кораблів - «Арабелла», а її супутник, напевне, трофейний. Пірат мало не збожеволів од радості.
Але в Каузака настрій не поліпшився.
- Лиха менше, але не така вже й радість,- буркнув він похмуро.- Що скаже Блад про голландця?
- Хай говорить усе, що хоче,- засміявся Левасер з почуттям неприхованого полегшення.
- А як бути з дітьми губернатора Тортуги?
- Він не повинен про них знати.
- Зрештою він все одно дізнається.
- Це так, але на той час, чорти б його взяли, справу буде влаштовано. Я домовлюся з губернатором. Кажу ж тобі, що маю можливість примусити д'Ожерона згодитися. [124]
Незабаром усі чотири судна стали на якір біля північного берега Вірген Магра.
Це був позбавлений рослинності, безводний, крихітний і вузький острівець довжиною дванадцять, а шириною три милі, заселений тільки птахами та черепахами. Єдиною цінністю на ньому була сіль: у південній частині острова лежало чимало соляних озер.
В супрводі Каузака та ще двох офіцерів Левасер сів у човен і вирушив з візитом на «Арабеллу».
- Наша коротка розлука виявилась дуже корисною,- привітався капітан Блад, запрошуючи гостя до кают-компанії, щоб підвести з ним підсумки.- Обом було над чим попрацювати.
Блад був у піднесеному настрої: «Арабеллі» вдалося захопити «Сант-Яго» - великий іспанський двадцятишес-тигарматний корабель з Пуерто-Ріко, який віз сто двадцять тисяч фунтів какао, сорок тисяч песо і різних цінностей на десять тисяч песо. Дві п'ятих цієї багатої здобичі, за умовою, віддавалися Левасеру та його команді. Гроші й цінності поділили одразу, а какао домовилися продати на Тортузі.
Після цього настала черга Левасера. Слухаючи розповідь француза, капітан Блад увесь час хмурився і нарешті вголос висловив своє незадоволення. Нерозумно було нападати на дружніх голландців і робити з них ворогів через таку дрібницю, як шкіра й тютюн, за які не виручиш і двадцяти тисяч песо.
Проте Левасер відповів йому так само, як перед цим відповідав Каузаку: корабель є корабель, і він їм потрібен для здійснення задуманого походу. Можливо, тому, що цей день був щасливим для «Арабелли», Блад тільки знизав плечима, і обговорення на цьому припинилося. Потім Левасер запропонував, щоб «Арабелла» та захоплене нею судно повернулися на Тортугу, вивантажили там какао і щоб Блад навербував іще людей - перевезти їх, до речі, зараз є на чому. Сам Левасер тим часом збирався зайнятися необхідним ремонтом свого корабля, щоб потім вирушити на південь до острова Салтатюдос, який був зручно розташований на 11° північної широти. Там він мав намір зачекати свого адмірала, капітана Блада, щоб, об'єднавшись, вирушити в похід на Маракаїбо.
На щастя для Левасера, капітан Блад не тільки прийняв пропозицію, але й виявив готовність вирушати негайно.
Тільки-но відійшла «Арабелла», як Левасер завів свої кораблі в лагуну і наказав на час ремонту «Ла Фудр» поставити на березі для всіх палатки. [125]
Надвечір, коли заходило сонце, вітер подужчав, переріс у шторм, а потім в ураган. Левасер був радий, що встиг вивезти людей на берег, а кораблям знайшов затишний притулок. На якусь мить він замислився гіад тим, як у такий шторм доводиться капітанові Бладу, але враз відігнав ці думки - не в його характері було вболівати за інших.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
