Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
Розділ XV ВИКУП
Ранок наступного дня видався напрочуд гарним. В іскристому, прозорому після бурі повітрі почувався свіжий солонуватий присмак, що йшов від озер на півдні острова. На піщаній обмілині Вірген Магра, біля підніжжя білих дюн, де притулилася парусинова палатка Левасера, відбувалася страшна сцена.
Сидячи на порожній бочці, мов на троні, французький флібустьєр(1) бився над розв'язанням важкої проблеми: він обмірковував, як врятуватися від гніву губернатора. Навколо нього, ніби охороняючи свого ватажка, вешталося шість офіцерів: п'ятеро з них були грубі й неотесані мисливці у заяложених шкіряних куртках і таких самих штанях, а шостий - Каузак. Перед Левасером стояв молодий д'Ожерон, а по обидва боки від нього - два напівголих негри. На д'Ожероні була сорочка з мереживними оборками на рукавах, сатинові короткі панталони і красиві черевики з дубленої козлячої шкіри. Камзол з нього здерли, а руки зв'язали за спиною. Миловидне обличчя юнака змарніло. Тут же, на піщаному горбочку, теж під охороною, хоч і не зв'язана, зіщулилась його сестра. Вона була смертельно бліда і марно намагалася під маскою гордовитості приховати страх і сльози, що душили її.
(1) Флібустьєр (фр. flibustier) - морський розбійник.
Левасер говорив довго, звертаючись до молодого д'Ожерона. Нарешті з удаваною чемністю він зауважив:
- Думаю, мосьє, що тепер вам усе ясно, але, щоб уникнути непорозумінь, повторю ще раз. Ваш викуп визначається в двадцять тисяч песо, і якщо ви дасте слово, що повернетесь, то можете хоч зараз вирушати по них на Тор-тугу. На поїздку я даю вам місяць і забезпечую всіма засобами, щоб дістатися туди вчасно. А мадмуазель д'Ожерон поки що залишиться тут заложницею. Навряд, щоб ваш батько вважав цю суму занадто великою, адже сюди [126] входить ціна за звільнення сина і вартість доччиного посагу. Чорт би мене забрав, я здається надто скромний! Адже кажуть, що мосьє д'Ожерон людина з достатками.
Д'Ожерон-молодший підвів голову і сміливо глянув у обличчя капітана.
- Я відмовляюся. Цілком і категорично! Ти розумієш? Роби зі мною, що хочеш, і будь ти проклятий, підлий пірате без совісті й честі.
- О, які слова! - зареготав Левасер.- Який запал і яка дурість! Ти не подумав про наслідки. Подумавши, ти не був би таким гарячим і впертим. У нас знайдеться чим вибити гонор. Застерігаю, не подумай дати слово, а потім обдурити. Від мене не втечеш. І пам'ятай, що в моїх руках честь твоєї сестри. Якщо ти забудеш повернутися з приданим, то не дивуйся, коли я забуду одружитися з Мадлен.
Насмішкуваті очі Левасера впилися в обличчя юнака, і пірат помітив, як воно перекосилося від жаху. Кинувши на сестру дикий погляд, д'Ожерон побачив у її очах відчай, що спотворив усю її вроду.
Огида й лють переповнили серце юнака, але він опанував себе і рішуче відповів:
- Ні, собако! Тисячу разів ні!
- Як це бузглуздо - упиратися,- холодно, без найменшої злоби в голосі, скоріше з глузливим співчуттям, зауважив Левасер. Пальці його гарячково в'язали вузли на мотузку. Піднявши мотузок, він промовив: - Знаєш, що це? Це чотки болю. Після знайомства з ними не один єретик став завзятим католиком. Ці чотки допомагають людям стати розумнішими, від них очі вилазять на лоб. Отож дивись!
Він кинув мотузок одному з негрів, який зразу ж обкрутив його навколо голови юнака. Потім між мотузком і черепом встромив невеликий кусок металу, круглий і виточений, як чубук люльки. Приготувавшись, негр виряченими очима втупився в капітана, чекаючи сигналу, щоб розпочати тортури.
А Левасер розглядав свою жертву. Він помітив, що нерви юнака напружені, проте тримається він мужньо. Змучене обличчя хлопця набрало свинцево-блідого відтінку, на лобі, якраз під мотузком, виступили краплини поту.
Мадмуазель д'Ожерон зойкнула і хотіла підвестись, але охоронці затримали її, і вона, застогнавши, безсило опустилася на пісок.
- Опам'ятайся, кажу, пожалій себе і свою сестру,- промовив капітан.- Що, власне, являє собою сума, яку я [127] назвав? Для твого багатого батька це ж дрібничка. Повторюю ще раз: я надто скромний. Але оскільки вже сказано - двадцять тисяч песо, то хай так і залишається.
Раптом над головами в них почулося чиєсь питання:
- 3 вашого дозволу, я хотів би знати, за що ви призначили двадцять тисяч песо? - Сказано це було ламаною французькою мовою, але приємним і рішучим голосом, у якому, здавалось, вчувалися нотки тієї злої іронії, якою завжди хизувався Левасер.
І Левасер і його офіцери здивовано озирнулися.
На гребені дюни на фоні темносинього неба чітко окреслювалась висока худорлява постать в елегантному камзолі, розшитому срібними галунами. Над широкими крисами капелюха, що прикривав смагляве обличчя капітана Блада, яскравою плямою виділявся темночервоний плюмаж із страусового пір'я.
Вилаявшись від подиву, Левасер підвівся з бочки. А він же думав, що капітан Блад, якщо йому взагалі пощастило витримати вчорашню бурю, уже далеко за горизонтом.
Швидко зсунувшись по сипучому піску, в якому по литки загрузали його чоботи з м'якої шкіри іспанської вичинки, капітан Блад опинився на березі. Його супроводили Волверстон і ще чоловік дванадцять з команди «Арабелли». Підійшовши до приголомшеної групи людей, Блад граціозно зняв капелюха і низько вклонився дівчині; після чого повернувся до Левасера.
- Доброго ранку, капітане! - сказав він, починаючи пояснювати причини своєї несподіваної появи.- Вчорашня буря примусила нас повернутися. Нам не лишалося нічого іншого, як спустити вітрила і покластися на ласку стихії. От нас і пригнало назад. На довершення всіх нещасть на «Сант-Яго», чорти б його забрали, тріснула грот-щогла, і я був радий, коли знайшов бухточку в західній' частині цього острова, за дві милі звідси. Ну, а потім ми вирішили розім'яти ноги і привітати вас... Але хто ж ці люди? - він показав на юнака та дівчину.
Каузак знизав плечима і звів очі до неба.
- Ось і маєш! - прошепотів він, звертаючись до сил небесних.
А Левасер закусив губу і змінився на лиці, але, опам'ятавшись, чемно відповів:
- Як бачите, мої бранці.
- О! Викинуті на берег учорашнім штормом, чи що? [128]
Це було одверте глузування, і Левасер ледве стримався.
- Не зовсім так! - сказав він.- Вони були на голландському бризі.
- Щось я не пам'ятаю, щоб ви згадували про них раніше.
- А навіщо вам це знати? Вони ж мої власні в'язні...
Приватна справа. Вони - французи.
- Французи? - світлі очі капітана Блада зупинилися на Левасері, потім на в'язнях.
Нерви молодого д'Ожерона, як і раніше, були напружені до краю, але вираз жаху з обличчя зник. Втручання капітана Блада, явно несподіване і для мучителя і для його жертви, запалило в серці юнака вогник надії. Його не менш схвильована сестра, широко розкривши очі, подалась наперед.
А капітан Блад, закусивши в задумі губу, похмуро дивився на Левасера.
- Учора ви здивували мене тим, що розпочали воєнні дії проти дружніх нам голландців. А зараз виходить, що навіть ваші земляки повинні вас остерігатися.
- Хіба я не сказав, що вони... що це моя приватна справа?
- Он воно що! А як їх звати?
Рішучий, владний, трохи презирливий тон капітана Блада просто дратував Левасера. На його блідому обличчі проступили яскраво-червоні плями, а погляд став нахабним, майже погрозливим. Тимчасом за нього відповів в'язень.
- Я - Анрі д'Ожерон, а це моя сестра.
- Д'Ожерон?! - з подивом глянув на нього Блад.- Ви часом не родич мого доброго приятеля - губернатора
Тортуги?
- Це мій батько.
Левасер, мов ужалений, підскочив, кленучи всіх і все на світі. А капітан Блад не знав, що й подумати.
- Сили небесні! Ви що, Левасер, зовсім з глузду з'їхали? Спочатку ви нападаєте на наших друзів - голландців, потім берете в полон французів, своїх власних земляків і, як виявляється потім, дітей губернатора Тортуги, єдиного безпечного для нас притулку в цих краях...
Задихаючись від гніву, Левасер перебив .його.
- Повторюю востаннє, що це моя приватна справа! Я сам відповідатиму за це перед губернатором Тортуги.
- А двадцять тисяч песо? Це також ваша приватна справа? [129]
- Звичайно, моя.
- Ну, знаєте, я зовсім не погоджуюся з вами.- Капітан Блад сів на бочці, на якій тільки що сидів Левасер, і спокійно вів далі: - Навіщо гаяти час! Можу вас запевнити, що я добре чув вашу пропозицію цій леді і цьому джентльменові. Можу також нагадати, що ми зв'язані договором, який не допускає двозначностей. Ви призначили їм викуп у двадцять тисяч песо. Отже, ця сума згідно з нашою домовленістю належить як вашій, так і моїй командам у тих частках, які визначені угодою. Гадаю, що ви не заперечуватимете цього. Однак найприкрішим і найнеприємнішим є те, що ви приховали від мене частину трофеїв, захоплених під час вашої останньої операції. Такі дії за нашим договором караються і, як вам відомо, досить таки суворо.
- Ого! - огидно зареготав Левасер.- Якщо вам не до вподоби моя поведінка, то ми можемо розірвати наш союз.
- Я теж так думаю. Але зробимо це пізніше і тільки так, як я вважатиму за потрібне. Це станеться негайно, як тільки ви виконаєте умови договору, укладеного нами перед виходом у плавання.
- Що ви хочете цим сказати?
- Постараюсь бути максимально стислим,- промовив капітан Блад.- Відкинемо на хвилину недопустимість нападу на голландців, захоплення в полон французів і неминучий гнів губернатора Тортуги. Візьмемо речі такими, якими вони зараз є. Ви самі встановили суму викупу за цих людей у двадцять тисяч песо, і, наскільки я розумію, дівчина має бути вашою заложницею. Але чому вона повинна належати вам, а не комусь іншому, адже за угодою вона належить усім нам як військовий трофей?
Обличчя Левасера стало темніше ночі.
- Проте,- додав капітан Блад,- я не заперечуватиму, щоб вона була вашою, коли ви готові купити її.
- Купити її?
- За ту ціну, що ви призначили.
Левасер стримав свою лють, сподіваючись якось порозумітися з ірландцем:
- То викуп за юнака. Заплатити за нього має губернатор Тортуги.
- Ні, ні!,Ви об'єднали їх обох, і, мушу визнати, зробили це якось дивно. Ви встановили за них ціну в двадцять тисяч песо, отже, за таку суму ви можете забрати їх, якщо вам так хочеться. Але вам доведеться заплатити за них двадцять тисяч песо, які потім одержите, як викуп за одного і придане для другої. Всі гроші буде розділено [130] між нашими командами. Тоді наші люди, можливо, поставляться до вас не так суворо за порушення спільно укладеного договору.
Левасер дико зареготав:
- Он як?! Тисяча чортів! Непоганий жарт.
- Можливо,- відказав капітан Блад.
Для Левасера жартом було те, що капітан Блад з дюжиною своїх людей насмілився з'явитися сюди і залякувати його, Левасера, якому варт лише гукнути, і сотня головорізів з'явиться, мов з-під землі. Однак при цьому французький капітан не врахував однієї обставини, на яку саме й покладався його противник. Коли, все ще сміючись, Левасер повернувся до своїх офіцерів, шукаючи у них підтримки, то побачив таке, від чого сміх застряв у нього в горлі. Капітан Блад, як видно, вдало зіграв на безмірній жадібності авантюристів - головному стимулі їхньої піратської діяльності. І Левасер ясно прочитав на обличчях своїх помічників цілковиту згоду з пропозицією капітана Блада про розподіл на всіх викупу, який їх ватажок збирався привласнити.
Аж тут зарозумілий головоріз знітився і, кленучи в душі жадібність своїх людей, вірних лише власній ненажерливості, вчасно зметикував, що за такої ситуації краще діяти обережно.
- Ви не зрозуміли мене,- сказав він, затамувавши лють.- Викуп буде розподілено, як тільки ми одержимо його. А поки що дівчина буде моєю.
- Добре,- буркнув Каузак.- В такому разі все влаштується само собою.
- Ви так думаєте? - глузливо, але спокійно зауважив Блад.- Але коли д'Ожерон відмовиться сплатити викуп? Що тоді? - Він засміявся і ліниво підвівся.- Ні, ні. Якщо капітан Левасер хоче залишити дівчину в себе, як він пропонує, тоді нехай внесе за неї повний викуп і візьме на себе риск, зв'язаний з тим, що грошей можна і зовсім не одержати.
- Оце діло! - вигукнув один з офіцерів Левасера.
- Розумно сказано! - додав і Каузак.- Капітан Блад має рацію. Це відповідає угоді.
- Що відповідає угоді, дурні? - Левасер ледве не втратив самовладання.- Прокляття на вашу голову! Звідки я візьму зараз двадцять тисяч песо? Моя частка здобичі, захопленої в цьому поході, не становить і половини цієї суми. Я буду вашим боржником, поки не зароблю такої суми. Це вас влаштовує? [131] Беручи до уваги всі обставини, можна було не сумніватися, що це задовольнило б піратів, якби капітан Блад не мав іншої думки:
- А якщо ви помрете, перш ніж заробите необхідні гроші? Наша професія повна риску, капітане.
- Будь ти проклятий! - побагровівши від гніву, скрикнув Левасер і шарпнувся до Блада.- Невже тебе ніщо не задовольнить?
- Чому ж ні? Двадцять тисяч песо і негайний розподіл.
- У мене їх нема.
- Тоді хай полонених купить той, хто має гроші.
- А в кого, по-вашому, вони є, якщо їх немає в мене? Хто може внести таку суму?
- Я,- відповів капітан Блад.
- Ви? - Левасер аж рота роззявив від подиву.- Ви... ви хочете забрати цю дівчину?
- А чому б і ні? Я перевершу вас не тільки в галантності, ідучи на деякі матеріальні жертви, щоб мати цю дівчину, але і в чесності, бо готовий заплатити за те, що мені потрібне.
Левасер скам'янів від подиву і, по-дурному роззявивши рота, не зводив з Блада очей. А позад нього, не менш спантеличені, збилися його офіцери.
Тимчасом капітан Блад знову сів на бочку і з внутрішньої кишені свого камзола витяг маленьку шкіряну торбинку.
- Я радий, що можу розв'язати задачу, яка хвилину тому здавалася нерозв'язною! - сказав він і на очах у приголомшеного Левасера та його офіцерів висипав із торбинки на ліву долоню чотири чи п'ять перлин, кожна з горобине яйце. Двадцять таких перлин дісталося Бладові при розподілі трофеїв, захоплених після розгрому іспанської флотилії шукачів перлин.
- Ви хвалилися, Каузак, що добре розумієтесь на перлинах. То скільки, по-вашому, варта оця?
Бретонець пожадливо схопив своїми грубими пальцями кульку, що мінилася всіма барвами райдуги, оцінюючи її своїм єдиним, але натренованим у цьому ділі оком.
- Тисяча песо,- коротко кинув він.
- На Тортузі або Ямайці вона ціниться вище,- промовив капітан Блад,- а в Європі навіть удвічі дорожче. Але я приймаю вашу оцінку. Як бачите, всі перлини одна в одну. Тут їх дванадцять, і загальна вартість їх - дванадцять тисяч песо, тобто якраз стільки, скільки належить [132]команді «Ла Фудр». Ось і маєте ваші три п'ятих, обумовлені договором. Що ж до восьми тисяч песо, які належать команді «Арабелли», то я відповідаю перед своїми людьми. А ти, Волверстон, забери, будь ласка, мою власність на борт «Арабелли».- І, показавши на бранців, Блад знову підвівся.
- О ні! - заревів Левасер, даючи нарешті волю своїй нестримній люті.- Не чіпайте її!
Він був би кинувся на капітана Блада, який, міцно стуливши губи, стояв трохи осторонь, насторожено спостерігаючи за противником. Та дорогу Левасеру заступив один з його офіцерів.
- Ради бога, капітане! Навіщо все це? Адже справу вирішено. Вирішено по честі, і всі задоволені.
- Всі? - скипів Левасер.- Он як! Усі задоволені, тварюки! А про мене ви подумали?
Каузак, затиснувши перли в своєму величезному кулаці, підступив до нього з другого боку.
- Не будь дурнем, капітане. Чи тобі хочеться сутички між командами? Адже в нього замалим не вдвічі більше людей. Навіщо тобі ця дівчина? Бог з нею, хай бере. Він добре заплатив за неї і обійшовся з нами чесно.
- Чесно? - заревів знавіснілий капітан.- Ах ти ж!..- Але в його мерзенному словнику забракло відповідної лайки, щоб схарактеризувати лейтенанта достойним епітетом, і він, замахнувшись, так ударив Каузака кулаком, що той аж поточився і мало не впав. Перлини розсипалися по піску.
Каузак і його товариші, немов плавці у воду, стрімголов кинулися за перлинами, вважаючи, що з помстою можна й зачекати. Кілька хвилин вони рачкували, старанно вишукуючи перлини, і, забувши про все на світі, не помітили навіть, як закінчилася почата при них драма.
Осатанівши від люті, Левасер, з блідим, як смерть, обличчям, поклав руку на ефес шпаги і рішуче заступив дорогу Бладу, що збирався йти...
- Поки я живий, ти її не візьмеш.
- Тоді це станеться після твоєї смерті,- сказав капітан Блад, і проти сонця блиснула його шпага.- За договором передбачено, що той, хто приховає хоч найменшу частину трофеїв, бодай одне песо, має бути повішений на нок-реї, незалежно від його рангу. Власне, я й збирався зробити це з тобою. Але, бачу, ти хочеш іншої смерті, паскудо, хай буде по-твоєму!
Рухом руки він зупинив тих, що поривалися не допустити сутички, і шпаги капітанів, дзенькнувши, схрестилися. [133]
Молодий д'Ожерон очманіло стежив за ними, нездатний навіть уявити, якими будуть для нього наслідки такого двобою. Тймчасом негрів, що охороняли французів, замінили людьми з команди «Арабелли», які відразу ж зняли мотузок з голови д'Ожерона. Що ж до мадмуазель д'Ожерон, то вона, схопившись на ноги, всім корпусом подалася вперед і, притиснувши руки до грудей, смертельно бліда, вражено спостерігала за поєдинком.
Поєдинок закінчився швидко. Звіряча сила, на яку так покладався Левасер, не змогла протистояти спритності та гартові ірландця. І коли Левасер із проткнутими наскрізь грудьми лежав на білому піску, вихаркуючи останні залишки свого нечестивого життя, капітан Блад, стоячи над поваленим супротивником, спокійно і рішуче глянув на Каузака.
- Думаю, що це скасовує наш договір,- промовив він.
Бездушним, цинічним поглядом Каузак дивився, як корчиться в муках тіло його ватажка. Якби Левасер був людиною іншої вдачі, справа могла б закінчитися зовсім не так. Але тоді, звичайно, капітан Блад вдався б до іншої тактики. Зараз же люди Левасера не відчували до нього ні любові, ні жалості, ні будь-якої відданості. Його прихильники були найзапеклішими негідниками серед «берегового братства», і єдиною їх пристрастю була ненаситна зажерливість. Капітан Блад добре зіграв на цій зажерливості, довівши їм, що Левасер завинив перед ними у найтяжчому злочині - у привласненні того, що можна було перетворити на золото і розділити між ними.
Тому-то зразу ж, коли юрба піратів з погрозами примчала, на місце, де відбулася ця трагікомедія, Каузак втихомирив їх кількома словами.
Бачачи, що вони все ще вагаються, Блад для прискорення благополучної розв'язки додав:
- На нашій стоянці ви дістанете свою частку здобичі із захопленого нами «Сант-Яго» і можете розпоряджатися нею, як вам схочеться.
Забравши з собою полонених, вони всі гуртом перетнули острів і прийшли до стоянки «Арабелли». Того ж дня, після розподілу трофеїв, вони б і розсталися, якби Каузак, на вимогу своїх людей, що обрали його наступником Левасера, не запропонував Бладу послуг усієї французької команди.
- Якщо ви хочете плавати зі мною,- відповів йому капітан,- я не заперечую, але при умові, що ви помиритеся з голландцями і повернете їм бриг разом із вантажем. [134]
Умову було прийнято, і капітан Блад пішов провідати своїх гостей - дітей губернатора Тортуги.
Мадмуазель д'Ожерон та її брат, з рук якого зняли мотузок, сиділи у великій каюті «Арабелли».
Негр Бенджамен, слуга і кок капітана Блада, поставив перед ними вино та їжу і запрошував гостей попоїсти. Але ті ні до чого й не доторкнулися. Брат і сестра мучилися від болісних передчуттів, думаючи, що потрапили з вогню та в полум'я. Нарешті, не витримавши нервового напруження, мадмуазель д'Ожерон упала перед своїм братом на коліна, благаючи у нього прощення за все те лихо, до якого призвело її безумство.
Проте юнак не збирався так легко прощати. - Я радий, що ти нарешті зрозуміла, що накоїла. Тепер тебе купив цей другий флібустьєр, і ти належиш йому. Сподіваюся, що й це ти розумієш...
Він міг би сказати ще більше, але зупинився, помітивши, що двері каюти відчиняються. На порозі стояв капітан Блад. Він тільки що владнав справу з прихильниками Левасера і прийшов сюди. Д'Ожерон не вважав за потрібне притишувати свій голос, і капітан чув останні два речення француза. Тому-то його зовсім не здивувало, коли дівчина, побачивши свого нового повелителя, схопилася і злякано відступила назад.
Знявши свого капелюха з пером, Блад підійшов до стола.
- Мадмуазель, прошу вас, заспокойтесь,- звернувся він каліченою французькою мовою.- На борту цього судна до вас поставляться з усією належною вам пошаною. Як тільки ми будемо готові вийти в море, ми візьмемо курс на Тортугу, щоб відвезти вас до вашого батька. І забудьте, прошу, що я платив піратам і цим ніби купив вас, як висловився тут ваш брат. Щоб відвести небезпеку, я змушений був підкупити банду негідників, спонукаючи їх вийти з покори тому мерзотникові, що захопив вас. Цим самим я врятував вас від загибелі. Якщо хочете, то можете вважати сплачений мною викуп дружньою позичкою, яку ви повернете при першій-ліпшій нагоді.
Дівчина, сама собі не вірячи, зачудовано дивилася на нього, а її брат навіть підвівся від подиву.
- Мосьє, ви говорите це серйозно?
- Цілком. Тепер таке не часто трапляється. Я - пірат, але я не можу робити так, як Левасер, якому слід було б лишитися в Європі і красти гаманці з кишень. У мене є своє поняття честі... або, вірніше, є залишки колишньої честі, [135] які нагадують мені про кращі дні.- І вже більш діловим тоном Блад додав: - За годину у нас обід, і я сподіваюся, що ви зробите мені честь і пообідаєте зі мною разом. Тим часом Бенджамен подбає про ваш гардероб.
Вклонившись, Блад повернувся, щоб вийти, але мад-муазель д'Ожерон голосно покликала його:
- Мосьє!
Блад обернувся. Поволі наближаючись до нього, все ще з острахом і здивуванням у погляді, дівчина промовила:
- О, ви благородна людина!
- На мою думку, це занадто висока для мене оцінка, мадмуазель! - сказав корсар.
- Ні, ні! Ви справді благородний. І я повинна розповісти вам усе. Ви маєте на це право...
- Мадлен! - вигукнув юнак, намагаючись стримати сестру.
Але її не можна було стримати - серце дівчини було надто переповнене вдячністю.
- Мосьє, я дуже й дуже винна в тому, що сталося. Той чоловік... Той Левасер...
Блад глянув на неї з виразом подиву і докору:
- Боже мій! Хіба то чоловік? То звір!..
І дівчина раптом упала на коліна, схопила руку Блада і, перш ніж він встиг опам'ятатися, поцілувала її.
- Що ви робите? - вигукнув Блад.
- Хочу спокутувати свою провину. В думці я образила вас, вважаючи, що ви такий самий, як Левасер, а ваш поєдинок з ним - це бійка шакалів. На колінах, мосьє, я благаю вас пробачити мені!
Капітан Блад знову подивився на неї, і на його смаглявому обличчі майнула посмішка, засвітивши яскравим вогником його напрочуд блакитні очі.
- Не треба, дитино,- промовив він лагідно.- Ви й не могли б думати про мене інакше. Бо ж у вас є здоровий глузд, і мислите ви цілком логічно.
Допомагаючи дівчині підвестися, Блад намагався переконати себе, що, визволивши молодих людей з неволі, він, зрештою, зробив досить непоганий вчинок, але тут таки зітхнув. Та сумнівна слава про нього, що так швидко розійшлася по Карібському морю, либонь, дійшла вже й до Арабелли Бішоп. Він був певен, що вона ставиться До нього з презирством, вважаючи, що він такий самий негідник, як і всі пірати. Тому-то він утішав себе надією, що якийсь відгомін про його сьогоднішній вчинок дійде і до [136] неї і хоч трохи зменшить її презирство. Він, звичайно, приховав від мадмуазель д'Ожерон справжню причину її порятунку, хоч рискував своїм життям, тішачи себе думкою, що Арабелла Бішоп лишилася б задоволена ним, якби була свідком усіх цих подій.
Книга: Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада Переклад П.Мовчана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
